Основними напрямами забезпечення оптимального використання наявного промислового потенціалу України та стимулювання його структурної перебудови є активізація:

- податкової політики;

- бюджетної політики;

- грошово-кредитної та фінансової політики;

- зовнішньоекономічної політики;

- організаційно-інституційної політики;

- регуляторної політики;

- соціогуманітарної політики.

Податкова політика:

Головними орієнтирами податкової політики щодо здійснення відродження промислового потенціалу України є:

- зниження податкового тиску на інвестиційні ресурси;

- реабілітація та формування сучасної системи податкових стимулів;

- стабільність податкового законодавства.

Бюджетна політика:

Державний та місцеві бюджети потенційно є потужними важелями стимулювання економічного розвитку та структурної перебудови промислового потенціалу України. Реалізація цього потенціалу відбуватиметься шляхом:

- активізації державного інвестування та посилення його ефективності й цільової спрямованості;

- цільового формування системи державних закупівель.

Грошово-кредитна та фінансова політика;

Відродження промислового потенціалу неможливе без перебудови грошово-кредитної політики на засадах забезпечення макроекономічної стабільності внаслідок консолідації фінансових ресурсів та зростання частки довгострокових капіталовкладень. Така перебудова відбуватиметься через застосування наступних інструментів:

- розвитку системи довгострокового інвестиційного кредитування;

- радикального підвищення ролі небанківських фінансових установ у фінансуванні промислового розвитку;

- диверсифікації інструментів фондового ринку;

- розвитку національного фінансового капіталу;

Зовнішньоекономічна політика:

Відкритість національної економіки є як додатковим викликом конкурентоспроможності національних виробників, так і, одночасно, можливістю виходу за рамки наявних національних ресурсних обмежень. Промислова політика передбачатиме активне використання можливостей, які надає участь України у світогосподарських процесах, для здійснення позитивних структурних зрушень у промисловому потенціалі та підтримання збалансованості зовнішньої торгівлі шляхом:

- підтримки експортоорієнтованих виробництв;

- регулювання імпорту та поліпшення його структури;

- використання потенціалу міжнародної економічної інтеграції та кооперації;

- залучення прямих іноземних інвестицій до процесів структурної перебудови.

Організаційно-інституційна політика:

В економіці України триває становлення ефективних організаційно-економічних відносин, які мають забезпечити оптимальне використання наявного промислового потенціалу країни та його якісний розвиток. Встановлення збалансованого співвідношення різних форм власності та господарювання та реальне зміцнення дієвості державної промислової політики відбуватимуться внаслідок:

- посилення стратегічних орієнтирів управління державними

- частками акцій промислових підприємств;

- забезпечення позитивного впливу приватизації на реструктуризацію промислового потенціалу;

- встановлення нової ролі малого і середнього бізнесу;

- перебудови системи державного управління промисловою політикою;

- розбудови ринкової інфраструктури;

Регуляторна політика

Державне регулювання підприємницької діяльності є важливою складовою реалізації промислової політики держави та органічного поєднання зусиль малого, середнього та великого бізнесу. Регуляторна політика має сприяти використанню та розвитку підприємницького потенціалу суспільства шляхом системного створення прозорих та рівних умов господарської діяльності, започаткування та ведення власної справи. Це вимагатиме зрушень у сферах:

- власне регуляторної політики;

- реформування дозвільної системи;

- державної реєстрації.

Соціогуманітарна політика:

Масштабність та динамізм зрушень, які мають відбутися у процесі перебудови промислового потенціалу України та становлення сучасного організаційно-економічного механізму його розвитку, потребуватимуть тісного взаємозв’язку заходів промислової та соціальної політики, що передбачатиме:

- формування соціокультурного середовища економічного розвитку;

- модернізацію освітньої системи;

- створення сучасного динамічного ринку праці;

- посилення справедливості системи соціального забезпечення та розбудову засад соціального страхування.