Міністерство освіти і науки України

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет

Імені Володимира Гнатюка

Кафедра психології

Курсова робота

Роль уваги у навчальній діяльності молодших школярів

Роботу виконала студентка

ІІІ курсу факультету ПВПК

групи ПК-31

Цибулька І.П.

Науковий керівник –

кандидат психологічних наук

Кізь О.Б.

Тернопіль – 2009

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми

1.1 Аналіз проблеми в історичному аспекті

1.2 Поняття про увагу

1.3 Властивості та види уваги

Розділ 2. Увага молодшого школяра: методичний аналіз проблеми

2.1 Увага молодших школярів як психолого-педагогічна проблема

2.2 Розвиток уваги у школярів

2.3 Неуважність та її причини

Розділ 3. Експериментальне дослідження розвитку уваги

молодших школярів

3.1 Основні критерії вихованості уваги

3.2 Якісний і кількісний аналіз результатів

3.3 Авторські пропозиції

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Психологи і фізіологи здавна намагалися з’ясувати механізми, які визначають вибірковість процесів збудження і лежать в основі уваги. Однак ці спроби часто мали описовий характер, фізіологічні основи уваги глибоко не вивчалися.

Так, природу уваги розглядали як результат рухового пристосування. Це означає, що до складу уваги входить м’язовий, руховий елемент. Згодом увага стала незмінним структурним компонентом психолого-педагогічної науки.

Як вітчизняні так і зарубіжні вчені Й. Гербарт, І.П. Павлов, О.О. Ухтомський, П.К. Анохін, Г. Уолтер та ін. намагалися зрозуміти суть уваги як психічного процесу. Разом з тим, К.Д. Ушинський, С.Л. Рубінштейн, В.І. Страхов тощо, характеризували увагу з боку психолого-педагогічної науки.

Актуальність цієї проблеми полягає в тому, що увага є одним з ключових компонентів серед психічних процесів людини. Також увага є одним з вирішальних аспектів пізнавальних процесів молодшого школяра.

Об’єктом роботи є навчальна діяльність молодшого школяра.

Предмет роботи – роль уваги молодшого школяра в розвитку його пізнавальних процесів.

Мета курсової роботи – охарактеризувати увагу як один з вирішальних аспектів навчальної діяльності.

У зв’язку з поставленою метою, нами були сформульовані завдання:

· здійснити комплексний аналіз проблеми на теоретичному та практичному рівні;

· з’ясувати поняття уваги;

· охарактеризувати методичний аспект проблеми;

· виявити рівень уваги учнів початкових класів;

· узагальнити результати дослідження в авторських пропозиціях.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

Поняття про увагу

Увага – це зосередженість діяльності суб’єкта в певний. У момент часу на якомусь реальному або ідеальному об’єкті – предметі, події, образі, міркуванні тощо. Увага не психічний процес, а форма організації свідомості та умова успішного перебігу психічних процесів та станів. Увага не має власного змісту, виявляє свою дію у зв’язку з відчуттями, сприйняттями, пам’яттю, мисленням тощо. Ці явища актуалізуються у людини не самі по собі, а під впливом спрямованості особистості. Отже, увага є вибірковою спрямованістю й зосередженістю свідомості особистості на об’єктах, що відповідають її потребам, інтересам та цілям діяльності або поведінки. Як зазначає С.Л. Рубінштейн, у кожному психічному процесі присутній момент, що виражає різні ставлення особистості, зокрема до світу людей, природи, свідомості до об’єкта. Це ставлення виявляється в увазі. Наприклад, коли учень з інтересом ставиться до математики, вона ніби в полон бере його свідомість. Він глибоко й зосереджено, зі стійкою увагою, виявляючи витривалість, працює над виконанням математичних задач [5].

Функції уваги полягають у тому, що людина серед безлічі подразників, які діють на неї, обирає потрібні, важливі, а інші гальмує, виробляє таким чином програми дій та зберігає зосередженість, контроль над перебігом їх.

Як самостійну форму психічної діяльності увагу розглядає П.Я. Гальперін. Він дотримується гіпотези про те, що увага є діяльністю психічного контролю. Основні положення цієї гіпотези полягають у тому, що увага є однією зі складових орієнтовно-виконавчої діяльності, що в цій діяльності вона не має власного продукту, а виконує функцію контролю, поступово стаючи внутрішньою скороченою автоматизованою дією.

Довільна увага є увагою планомірною. Це – контроль за дією, що відбувається на підставі виробленого плану, вирізнених критеріїв та способів їх використання.

Мимовільна увага також являє собою контроль, але такий, який обмежується тим, що є у предметі, ситуації, тим, що «саме по собі впадає в око». Зміст діяльності такої уваги становить те, що відображається сприйманням або мисленням, пам’яттю або почуттям.

Увагу як дію контролю можна формувати. Для цього потрібно не просто поставити завдання, а й навчити перевіряти його виконання на основі певних критеріїв у конкретному напрямі та послідовності. Розпочинати слід з організації контролю як зовнішньої дії, дії, що виконується в матеріальній або матеріалізованій формі. А потім дія контролю, шляхом поетапного опрацювання, доводиться до розумової, узагальненої, скороченої та автоматизованої форми, коли вона, власне, і перетворюється на акт уваги [2].

Увага відіграє важливу роль у житті людини. Завдяки увазі здійснюється регулювання діяльності та поведінки людини. Без уваги неможлива цілеспрямована практична діяльність, неможлива ні фізична, ні розумова діяльність, бо людина повинна з увагою ставитися до об’єкта та плану своєї діяльності, уважно стежити за перебігом цієї діяльності та її наслідками. Увага є необхідною умовою чіткого, усвідомленого відображення навчального матеріалу та міцного засвоєння його. Згідно з поглядами К.Д. Ушинського, увага – це ті єдині двері нашої душі, через які, безумовно, проходять усі об’єкти зовнішнього світу, відображені свідомістю [12].

Властивості та види уваги

Увага – це динамічний перебіг пізнавальних процесів: Вона не має власного змісту, а також продукту, але має специфічні властивості. Властивості уваги досліджувалися під керівництвом М.Ф. Добриніна, І.В. та В.І. Страхових, Ф.М. Гоноболіна. Особливий інтерес становить розгляд уваги на основі діяльнісного (П.Я. Гальперін) та особистісного (І.В. Страхов, В.І. Страхов) підходів [6].

Часто в підручниках поняття уваги розкривається через такі важливі властивості цього явища, як спрямованість та зосередженість свідомості людини. Під спрямованістю розуміють насамперед вибірковий (селективний) характер свідомої діяльності. Вибірковість виявляється не тільки в доборі потрібної діяльності чи потрібного об’єкта, а й у більш-менш тривалому зберіганні їх у свідомості. Вибірковість дістає свій вияв у сприйманні, моторних процесах, мисленні, почуттях тощо.

Зосередженість як властивість уваги означає не тільки відволікання від другорядного, а й гальмування побічних подразників, які не стосуються діяльності, що становить предмет уваги суб’єкта. Це утримування уваги на одному об’єкті або на одній діяльності та абстрагування від усього іншого. Наприклад, учень займається конструюванням. Він цілковито поринув у справи, не помічає, як плине час, не реагує на звертання до нього, бо він навіть і не чує їх. У цьому разі кажуть про велику силу зосередженості його уваги. Фізіологічною основою зосередженості уваги є сила осередку оптимального збудження і відповідна сила гальмування, що виникла внаслідок індукції та сприяє концентрації збудження в робочих ділянках мозку.

Із зосередженістю пов’язана інтенсивність, або напруження, уваги. Вона оцінюється електроенцефалографічним методом. Чим менший інтерес у людини до діяльності, тим більше впливають на неї інші подразники. Загальмувати їхню дію людині важче, а тому увага її буде напруженішою.

Зосередженість та інтенсивність уваги об’єднують, називаючи таку властивість концентрацією уваги. Концентрація уваги є умовою успішного виконання діяльності в тому разі, якщо вона поєднується з іншими властивостями, наприклад, з обсягом, розподілом уваги.

Стійкість – це властивість, яка полягає у тривалому утриманні уваги на предметі чи якійсь діяльності. Вона визначається тривалістю зосередженої та інтенсивної уваги. Отже, стійка увага – це тривала, висококонцентрована увага. Ця особливість характеризується часом, впродовж якого діяльність людини зберігає свою цілеспрямованість. Особливо важливим є вміння зберігати стійкість уваги за несприятливих умов, коли діють різні відволікаючі подразники.

Стійкість уваги залежить від особливостей об’єктів, на які вона спрямована. Так, підвищують стійкість уваги такі об’єкти, які можна сприймати з різних сторін, і навпаки, одноманітні об’єкти не сприяють підтриманню уваги. Стійкість уваги підтримується поступовим ускладненням об’єкта сприймання, мислення або почуттів. Проте складний об’єкт, що не відповідає пізнавальним можливостям учнів, швидко викликає втому і знижує увагу до себе.

Стійкість уваги залежить не лише від особливостей об’єктів, а й від активності особистості. Увага може бути стійкою, коли суб’єкт надає об’єктові чи діяльності важливого значення, коли ставиться до них з інтересом і виявляє практичну або відповідну пізнавальну активність, веде пошукову роботу в розв’язанні перцептивних та мисленнєвих завдань.

Коливання (флуктуації) уваги – це періодична короткочасна мимовільна зміна напруження уваги до певного об’єкта або діяльності. Це короткочасне та мимовільне підсилення або послаблення уваги, пов’язане зі зміною збудливості відповідних ділянок кори великих півкуль.

Стійка увага може зберігатися впродовж 10-15 хвилин, а короткочасні послаблення уваги не мають значення для діяльності, вони дають змогу зробити маленьку перерву в зосередженості. Отже, тимчасове зниження уваги є короткочасним і необхідним відпочинком, воно непомітне і не руйнує стійкості уваги, але дає змогу зберегти її до певної діяльності протягом 45 хвилин і більше.

Згідно з даними інженерно-психологічних досліджень, флуктуації уваги можна розглядати як процес самонастроювання сенсорних систем, що забезпечують регулювання «пропускної здатності» їх. Вчені пов’язують виникнення коливань уваги зі стадіальністю її зосередженості (включення в роботу, досягнення зосередженості, а потім її коливання, що долаються шляхом вольових зусиль, зниження зосередженості та працездатності при підсиленні втоми).

Стан, протилежний стійкості, називається нестійкістю уваги і виявляється в її відвертанні, або відволіканні, іншими об’єктами, тобто в зміні під їх впливом спрямованості діяльності людини. Чим менш стійка увага, тим частіше і легше вона відволікається другорядними для певної роботи зовнішніми і внутрішніми чинниками, внаслідок чого така робота тимчасово або й зовсім припиняється. Відволікають увагу ті самі агенти, що її мимовільно привертають: раптові, сильні, різкі, динамічні зовнішні подразники, а також різкі зміни стану організму.

Чим менш розвинена особистість, тим сильнішою є відволікаюча дія побічних подразників. Тому треба дбати про усунення всього, що може відволікати увагу дітей під час уроку (відчинення дверей, шум у коридорі тощо). Різні засоби унаочнення, які невчасно з’являються в полі зору учнів, відвертають їхню увагу від того, про що говорить учитель. Нестійкість уваги виникає в умовах непосильної, важкої, нецікавої та невмотивованої діяльності.

Якщо учень виявляє нестійку увагу, вчитель має з’ясувати причину. Вона може бути зумовлена зовнішніми обставинами, умовами, в яких навчається школяр, невихованістю його уваги або недисциплінованістю. У першому випадку слід дбати про поліпшення умов та методики викладання, у другому – тренувати властивості уваги, у третьому – впливати на особистість школяра з метою підвищення почуття відповідальності та дисциплінованості.

У всіх видах свідомої діяльності необхідно розрізняти основні, домінуючі процеси, які становлять предмет уваги людини, і «тло», що складається з тих процесів, доступ яких у свідомість ще закритий, але в потрібний момент вони можуть перейти в центр уваги і стати домінуючими. Відповідно прийнято розрізняти обсяг, розподіл та переключення уваги.

Обсяг уваги – це кількість об’єктів, які сприймаються одночасно з достатньою чіткістю. Обсяг уваги визначається низкою чинників, насамперед особливостями сприйманих об’єктів. Непов’язані між собою предмети сприймаються у кількості від 12 до 14.

С.Л. Рубінштейн підкреслював, що в навчальній діяльності слід зважати на особливості обсягу уваги школярів і не переобтяжувати їхню свідомість другорядною інформацією. Вчитель, пояснюючи певне питання, має показати учням внутрішні зв’язки між викладеними думками, що сприятиме розширенню у них обсягу уваги.

Обсяг уваги залежить від досвіду та практичної діяльності людини. Обсяг уваги в учня, що починає читати, дуже малий, але під час опанування техніки читання, набуття досвіду читання художньої літератури збільшується й обсяг уваги, необхідний для цієї діяльності.

На обсяг уваги впливає суть поставленого завдання. Якщо перед учнем поставити завдання перевірити свою самостійно виконану роботу і знайти помилки, то учень намагатиметься розширити обсяг уваги. Якщо ж звузити завдання (наприклад сказати, щоб учень відшукав помилки у словах з ненаголошеними «е» і «и»), то він обмежить свою увагу лише словами з такими орфограмами.

Обсяг сенсорної уваги вивчається за допомогою приладу Є.О. Мілеряна, який називається тахістоскопом ( від гр. «тахісто» – швидко, «скопео» – дивитись). Цей прилад являє собою екран з віконечком, у якому досліджуваному на короткий час демонструють літери або цифри, фігури, слова тощо. Кількість елементів поданого на екрані матеріалу, яку назвав досліджуваний, є показником обсягу його уваги.

Відволікання уваги треба відрізняти від її переключення, під яким прийнято розуміти довільну зміну людиною спрямованості своєї уваги з одного об’єкта на інший. Тут людина свідомо переходить від одного завдання до іншого, сама спрямовує свою увагу на нові об’єкти відповідно до змінених умов її роботи. Потреба переключати увагу виникає в багатьох випадках, наприклад у роботі водія машини, педагога, який проводить урок у класі, шахіста, що грає з кількома партнерами. В основі зміни спрямованості уваги лежить переміщення в корі головного мозку осередку оптимального збудження.

Переключити увагу легше, якщо між попередньою і наступною діяльністю є зв’язок, якщо попереднє завдання виконане, якщо об’єкт наступної діяльності цікавить людину. Важче переключити зосереджену увагу з одного об’єкта на інший, якщо до наступного об’єкта або діяльності людина не має інтересу.

Не рекомендується часто змінювати зміст і види роботи у процесі навчальної діяльності, якщо це викликає труднощі у школярів. У разі втоми та під час одноманітної роботи переключення уваги є корисним і необхідним.

У переключенні уваги яскраво виявляються індивідуальні особливості людини. Уповільненість або швидкість переключення уваги залежить від рухливості основних нервових процесів (збудження та гальмування), проте вправляння у переключенні уваги може підвищити його показники.

Розподіл уваги виявляється як одночасна увага до двох або кількох об’єктів та одночасне виконання дій з ними чи спостереження за ними.

Розподіляти увагу можливо й необхідно, у житті це потрібно повсякчас, а деякі професії вимагають неодмінного розподілу уваги (водій, пілот, учитель). Учитель одночасно стежить за класом і дає пояснення. Розподіл уваги необхідний і школяреві. Наприклад, він слухає пояснення вчителя і стежить за тим, що він показує (карту, картину), або слухає й одночасно робить записи.

Уміння розподіляти увагу виробляється в практичній діяльності. Дві роботи тільки тоді можна успішно виконувати, якщо одна з них настільки засвоєна або легка, що не потребує зосередженої уваги, людина виконує її вільно, лише трохи контролює і регулює. Часто буває так, що в центрі уваги людини – лише одна основна діяльність, а друга займає порівняно малу частину уваги, вона перебуває не в центрі уваги, а на периферії. Отже, при розподілі уваги вона концентрується здебільшого на одній діяльності, основою якої є певний осередок збудження в корі великих півкуль, а друга діяльність забезпечується менш збудженими в цей момент ділянками кори. З огляду на це неможливо розподілити увагу між такими видами діяльності, які потребують участі одних і тих самих аналізаторів. Наприклад, неможливо бути однаково уважним водночас до двох музичних творів. Важко бути уважним до двох видів розумової діяльності.

Важко розподіляти увагу, якщо об’єкти уваги дуже складні. Успішніше відбувається розподіл уваги у разі поєднання розумової та моторної діяльності. Основною умовою успішного розподілу уваги є високий рівень засвоєння принаймні одного виду суміжних діяльностей.

Розподіл уваги залежить від ступеня її зосередженості. Якщо один з об’єктів викликає глибоко зосереджену увагу, її важко розподіляти на інші об’єкти.

Вміння розподіляти увагу можна розвивати, виконуючи методично правильно відповідні вправи. Здатність людини до розподілу уваги залежить від її віку, рівня розвитку особистості та індивідуальних особливостей [18].

Властивості уваги слід розглядати як складну ієрархічну систему. Так, усі властивості уваги вважають виявами зосередженості уваги або поділяють на три види: інтенсивність, широту (обсяг та розподіл) і переключуваність (єдність стійкості та динаміки).

Види уваги класифікують передусім за особливостями об’єктів. Залежно від того, належать вони до зовнішнього світу (наприклад, різні предмети сприймання) чи ними є наші відчуття, уявлення пам’яті, думки, переживання тощо, вирізняють зовнішню (перцептивну, сенсорну) увагу і внутрішню.

На сьогодні більше вивчена зовнішня увага. Вона зумовлена структурою зовнішніх подразників, що впливають на людину, або «структурою зовнішнього поля». Ці подразники визначають напрям, обсяг та стійкість уваги суб’єкта за умови, що подразник відрізнятиметься від інших за силою, інтенсивністю дії. У разі, якщо дія подразників у певний час урівноважена, жоден із них не домінує, виникає коливання уваги. Напрям зовнішньої уваги змінюється під впливом новизни об’єктів та їх структурної організації. Важко сприйняти велику кількість предметів, якщо вони розкидані, представлені без будь-якого порядку, і навпаки, ми легко це зробимо, якщо вони будуть організовані в певні структури.

Внутрішня увага суб’єкта пов’язана зі структурною організацією його діяльності. Увага індивіда може бути прикутою до потреб, що діють як мотиви, до мотивів, якщо вони усвідомлюються, якщо індивід намагається виробити мету, спланувати її виконання, прийняти рішення тощо. Під час діяльності увага може переноситись на уявлення пам’яті, думки, почуття, які індивід переживає, виявляючи певне ставлення до своєї діяльності. У процесі діяльності внутрішня увага може бути більш і менш напруженою. Це залежить від досвіду суб’єкта, від складності мети, яку він ставить перед собою, тощо.

У діяльності, природно, зовнішня і внутрішня увага чергуються. Вони гальмують одна одну, наприклад, важко зосереджено думати про щось суб’єктивно важливе й одночасно виконувати креслення складних рисунків. Внутрішня увага сприяє підвищенню ефективності сприймання, пам’яті, мислення, уяви. Моральний, розумовий та естетичний розвиток особистості неможливий без формування внутрішньої уваги.

За формою організації вирізняють колективну, групову та індивідуальну увагу.

Колективна увага означає зосередження уваги певної групи індивідів на одному об’єкті. Наприклад, учні зосереджено слухають розповідь учителя. Якщо більшість учнів класу уважно працюють, це позитивно впливає й на тих школярів, яким важко виявляти організовану увагу.

Групова увага полягає у зосередженні уваги групи в умовах роботи в колективі. Прикладом є увага школярів під час лабораторних робіт або розв’язування задач, підібраних відповідно до можливостей окремих груп учнів. Організовувати роботу групами важко, бо групи відволікають одна одну.

Індивідуальна увага полягає у зосередженні суб’єкта на своєму завданні.

Учитель має завжди чергувати, узгоджувати види уваги учнів, дбати про перехід від одного виду до іншого.

За характером цільового спрямування та за рівнем вольових зусиль вирізняють мимовільну, довільну та післядовільну увагу.

Мимовільна увага виникає незалежно від наміру та мети людини. Російський психолог Є.М. Соколов виявив і дослідив механізм формування такої уваги. На думку вченого, у центральній нервовій системі утворюється «нервова модель» стимулу або ситуації. Раптова зміна характеристик подразника призводить до виникнення невідповідності між інформацією, що надходить, та уявленнями. Це зумовлює орієнтувальний рефлекс та на його основі – мимовільну увагу.

Мимовільна увага виникає внаслідок зовнішніх причин, тобто особливостей подразників, що діють на нас, а також внутрішніх спонукань, спрямованості особистості.

Оскільки орієнтувальний рефлекс є біологічною реакцією, то в процесі виникнення його спрацьовує «закон сили». Він полягає в тому, що відповідна реакція буде залежати від інтенсивних змін стимулу. До таких змін зовнішніх причин належать сила і раптовість дії подразника. Наприклад, виразне мовлення вчителя чи раптова зміна темпу мовлення, інтонації здатні викликати і підтримувати увагу.

Факторами, що зумовлюють мимовільну увагу, є також новизна, незвичність та контрастність подразника. Так, мимовільну увагу викличе у школярів поява серед них нового учня, нові види наочності на уроці.

Викликає увагу рухливість об’єкта, а також початок та припинення дії подразника. З огляду на це рекламу роблять «стрибаючою». Інколи корисно розпочати урок, не чекаючи абсолютної тиші в класі.

Крім зовнішніх причин, мимовільну увагу зумовлюють і внутрішні спонукання. Так, увага пов’язана з загальним станом людини, з її настроєм, переживаннями, потребами, інтересами. Особливо дійовий чинник активізації мимовільної уваги становить пізнавальна потреба, елементарними формами якої є зацікавленість, допитливість. Чим сильніша пізнавальна потреба, тим частіше зміни у стимулі (ситуації) викликатимуть мимовільну увагу. Загальнопсихологічними умовами побудови уроку, на якому пробуджується і підтримується мимовільна увага на основі пізнавального інтересу, є змістовність матеріалу, своєрідність форми викладу, організаційних форм, методів роботи.

Довільна увага полягає у свідомому спрямованому і регульованому зосередженні уваги, яке зумовлене потребами діяльності. Таку увагу називають активною і вольовою. Психологічний зміст довільної уваги пов’язаний з виробленням мети діяльності та вольовим зусиллям.

Відомий психолог У. Джеймс писав, що головний подвиг волі полягає у спрямованості свідомості на непривабливий об’єкт. Виникнення такої здатності пов’язане з розвитком і вдосконаленням спеціальних фізіологічних механізмів. Саме лобові ділянки кори великих півкуль програмують і коригують поведінку людини відповідно до тих завдань, які ставлять перед нею життя та діяльність.

Довільна увага, будучи цілеспрямованою, виступає як спрямованість людини на кінцевий результат діяльності. Людина, виробивши мету, передбачає кінцевий результат, планує способи його досягнення, здійснює контроль за процесом діяльності. Увага регулює напруження в реалізації того чи іншого етапу діяльності, але виявляє в кожному з них свою специфіку. Увага спрямована на активний пошук, на аналіз інформативних ознак та на ретельне планування діяльності.

Велику роль відіграє увага у прогнозуванні, або антиципації. На основі однієї інформативної ознаки досвідчений спеціаліст відшукає інші. Ступінь розвитку здатності до передбачення зумовлюється професійним досвідом. Досвідчений педагог, готуючись до уроку, завжди передбачає труднощі, які можуть виникати у школярів, намагається запобігти появі їх.

За участю уваги відбуваються процеси оцінювання, порівнювання та корекції. Особливу роль виконує контрольна функція уваги.

Таким чином, довільна увага керує психічною сферою людини при розв’язуванні різноманітних практичних та теоретичних завдань. Підтримання стійкої довільної уваги залежить від багатьох умов, зокрема від усвідомлення обов’язку щодо виконання певної діяльності. Усвідомлення школярем свого обов’язку добре вчитися викликає у нього довільну увагу в навчальній діяльності тоді, коли щось відволікає від учіння.

Підтриманню довільної уваги школярів сприятиме постановка вчителем перед ними конкретних завдань (наприклад, слухати відповіді учнів та фіксувати помилки у використанні правил з певної теми, готуватися до правильних відповідей).

Добре організований процес роботи, виконання домашніх завдань теж викликає готовність бути уважним. До того ж варто пам’ятати про негативну дію побічних подразників (телевізійні передачі, гучна музика тощо). Однак не слід домагатися й абсолютної тиші, коли учень виконує уроки. Згідно з поглядами російського фізіолога І.М. Сєченова такі умови не сприяють підвищенню ефективності розумової праці. Спеціальні дослідження свідчать про те, що слабкі подразники не руйнують вольової уваги, а навпаки, підсилюють її (наприклад, приємна тиха мелодія, шум вітру, хід годинника тощо).

Найпотужнішим спонукальним чинником уваги є пізнавальний інтерес, інтерес до знань та учіння. Цей інтерес справляє вирішальний вплив на всю психічну діяльність. Саме він сприяє переростанню довільної уваги у післядовільну. Основні особливості її полягають у тому, що воля відходить на задній план, а її функції замінює інтерес. Під його впливом збільшується вибірковість уваги. У такому стані післядовільна увага схожа на мимовільну, її можна зруйнувати сильнодіючим подразником, що свідчить про підвищення порога орієнтувального рефлексу. Післядовільній увазі властива економність, вона є оптимальною для виконання різних видів діяльності. Примусово викликати її не можна: шлях до післядовільної уваги лежить через захопленість справою.

Регулятивна та контрольна функції уваги відіграють важливу роль у діяльності тоді, коли вони своєчасно активізуються. Для реалізації мети діяльності дуже важлива своєчасна, а інколи й випереджувальна активізація уваги. Кожен учитель знає, як важко викликати увагу збуджених після перерви школярів. У зв’язку з синхронізацією уваги розрізняють передувагу – стан підвищеної готовності свідомості до виконання завдання, до включення у роботу. Передувага може виникати мимовільно та під впливом інструкції. Цей стан може перейти у стан випереджувальної уваги, що передбачає цілеспрямований пошук та відбір інформативних ознак, результатів діяльності, планів здійснення мети, оптимальних методів її досягнення. Протилежним явищем до випереджувальної уваги є запізніла увага. Ця увага пасивна, виникає повільно, часто – примусово [6].

Отже, всі види уваги залежать від потреб, інтересів, цілей, цінностей особистості, які скеровують увагу, визначають її напрям, глибину та стійкість.

Розвиток уваги у школярів

Л.С. Виготський простежив генезу вищих механізмів уваги, запропонувавши для цього експериментально-генетичний метод. Він передбачає створення ситуації, коли дитина постає перед необхідністю оволодіти своєю увагою за допомогою зовнішніх стимулів-засобів. Здійсненням цього завдання займався О.М. Леонтьєв, котрий розробив функціональну методику подвійної стимуляції для дослідження опосередкованих процесів уваги (гра в запитання та відповіді за типом гри у фанти з забороною «так-ні не говоріть, біле-чорне не купуйте»).

Л.С. Виготський виходив з того, що культурний розвиток уваги розпочинається у ранньому віці. Цей розвиток має соціальний характер. Дитина мірою вростання в соціальне середовище, у процесі пристосування до цього середовища розвиває та формує довільну увагу. Витоки цієї уваги перебувають поза особистістю дитини. Сама по собі органічна, або натуральна, увага ніколи б не призвела до виникнення довільної уваги. Остання формується завдяки тому, що люди, які оточують дитину, за допомогою певних стимулів та засобів спрямовують її увагу, керують її увагою, тобто дають дитині в руки ті засоби, на підставі яких вона в подальшому оволодіває своєю увагою за таким самим типом.

О.М. Леонтьєв, розвиваючи ідеї Л.С. Виготського, писав, що розвиток зовнішньої опосередкованої уваги йде швидше, ніж розвиток її загалом, а тим більше – «натуральної» уваги. В шкільному віці настає перелом у розвитку уваги. Зовнішня опосередкована увага поступово стає внутрішньою опосередкованою.

Співвідношення між довільною і мимовільною увагою змінюється на користь довільної, починаючи з дошкільного віку. Максимального розвитку довільна увага досягає у шкільному віці, а згодом указане співвідношення виявляє тенденцію до зрівнювання. Ця тенденція пов’язана з тим, що в процесі свого розвитку система дій із зовнішньої поступово перетворюється на внутрішню.

Загальна послідовність культурного розвитку уваги, згідно з поглядами Л.С. Виготського, полягає в тому, що розвиток уваги дитини після її народження потрапляє у складну ситуацію подвійної стимуляції. З одного боку, речі, предмети і явища привертають до себе увагу своїми властивостями, а з іншого – увагу дитини спрямовують відповідні стимули-вказівки дорослих, якими є слова. Поступово дитина сама починає користуватися словом і звуком як засобом-інструкцією, тобто звертати увагу дорослих на цікавий для неї об’єкт.

З перших тижнів після народження дитини виявляються орієнтовні реакції, що становлять основу мимовільної уваги.

На другому році життя дитина здатна виявляти увагу, спрямовану на об’єкти мовленнєвими інструкціями дорослих.

У ранньому та дошкільному віці інтенсивно розвивається мимовільна увага.

Поступово зростають можливості дитини у виявленні довільної уваги. Так, з 4-5 років дитина здатна виявляти увагу під впливом більш складних словесних інструкцій, у 5-6 років діти виявляють елементарні форми довільної уваги під впливом самоінструкції, стимульованої зовнішніми засобами.

З приходом дитини до школи довільна увага прогресує. Формування навичок навчальної діяльності відбувається під впливом виявлення школярем регулятивної функції уваги. Через недосконалість гальмівних механізмів, що є основою здійснення регулятивної функції уваги, далеко не всі молодші школярі володіють своєю увагою. Внаслідок підвищеної збудливості їм не вдається виявляти стійкість довільної уваги. У цьому плані збільшуються можливості школярів 9-10 років.

Однією з особливостей довільної уваги молодших школярів є низький рівень її вибірковості, диференційованості. Так, старанний молодший школяр намагається охопити все пояснення вчителя, не розрізняючи у ньому суттєве і другорядне. Учні молодших класів майже на одному рівні фіксують і основне, і другорядне.

Удосконалення механізмів уваги детермінує розвиток її властивостей: стійкості, концентрації, переключення, розподілу та обсягу. Якщо в молодших школярів є інтерес до об’єкта або предмета, ступінь зосередженості уваги на ньому може бути високим. Але тривалість зосередженого стану в учнів невелика.

Навчання створює умови для формування у школярів навичок переключення та розподілу уваги. Учні третього класу вже вміють розподілити увагу на зміст завдання, на свою поставу під час письма та на пояснення вчителя. На тлі вікових тенденцій розвитку уваги в молодших школярів виявляються індивідуальні відмінності. Вони стосуються продуктивності уваги залежно від провідної ролі певного виду та властивостей уваги, від динаміки виявлення їх упродовж дня, піків активності уваги в цьому проміжку часу.

Правильна побудова навчального процесу сприяє виробленню не тільки навичок спрямування своєї уваги на досягнення мети, а й звички акуратно та сумлінно виконувати завдання. Зовнішня регуляція уваги школярів, систематичний контроль старших породжують в учнів здатність до саморегуляції та самоконтролю, що є водночас і моментом особистісного самотворення.

Неуважність та її причини

Психолог В.І. Страхов підкреслював, що увага походить від утворених властивостей особистості і разом з тим є опорною властивістю, яка впливає на формування інших властивостей особистості, що виявляються в діяльності та у взаєминах людей.

Якщо в людини сформувалася звичка бути завжди уважною, то увага стає закріпленою, постійною властивістю, яка називається уважністю. Уважність – це складне утворення, що визначається спрямованістю особистості, системою її ціннісних орієнтацій. Такі орієнтації зумовлюють напрям уваги людини. Уважність формується в діяльності. Так, педагогічна діяльність формує стійку, здатну до розподілу і переключення увагу. Уважна людина вирізняється спостережливістю, вона повніше і точніше сприймає навколишній світ, навчається і працює значно успішніше, ніж неуважна людина.

Уважність людини виявляється і як моральна риса. Ідейна спрямованість, світогляд, переконання – ці властивості особистості визначають, що стає центром уваги людини. Увагу, повагу, чуйність щодо інших людей учитель має постійно виховувати у школярів. Бажано вчити дітей орієнтуватися у виразі обличчя, очей, у мовленні людини, щоб на основі дрібних деталей поведінки вони могли, наприклад, здогадатися про горе, відчай іншої людини. Виховуючи уважність у школярів, учитель дбає про формування в них товариськості, дружби, почуття колективізму.

Отже, уважність як риса особистості має дві форми вияву. Одна з них пов’язана з постійною увагою до зовнішньої ситуації, виявляється у вмінні бачити зміни, організовувати свою роботу відповідно до мети діяльності.

Друга форма уважності спрямована саме на людину в процесі спілкування з різноманітною метою, під впливом різних почуттів та " емоцій, різноманітних потреб. Уважність до людей означає уміння розуміти їх та на основі цього гуманно ставитися до них, відгукуватись на людські переживання, виявляти емпатію.

Історичні джерела свідчать, що нашим пращурам були властиві такі загальнолюдські цінності, як глибока повага до інших народів, взаємодопомога і взаємовиручка, терпимість. Українське національне виховання пройняте народними настановами, пов’язаними з релігійними правилами милосердя – голодного нагодувати, хворого відвідати, невільника викупити, померлого поховати тощо.

Ставлення вчителя до учня як до суб’єкта, який має своєрідний досвід, коло потреб, переживань, ідеалів та мрій, дасть змогу глибше зрозуміти причини неуспішності в навчанні, недисциплінованості школярів і оптимальними методами коригувати ці недоліки. Досить часто у шкільній практиці трапляється, що вчитель виявляє достатню увагу до свого трудового процесу, до своїх обов’язків, однак йому бракує відповідної уваги до своїх вихованців. Він не розуміє їхніх станів, потреб, поведінки. Навпаки, досить чутливий до душі школяра вчитель, з позитивним емоційним ставленням до учнів, може бути байдужим до виконання своїх обов’язків навчати.

Готуючись стати вчителем, необхідно пам’ятати, що у його особистості розглянуті дві форми уважності мають становити єдине ціле.

Увага посідає помітне місце в структурі особистісних властивостей. У ній дістають вияв орієнтаційні цінності особистості. Від організованості особистості залежить організованість уваги (її стійкість, переключення та розподіл).

При вивченні індивідуальних особливостей уваги учнів перед дослідником стоїть завдання об’єктивно відтворити картину реально існуючих особливостей. При цьому доцільно розглядати увагу як складну ієрархічну систему, організаційним чинником якої є мета діяльності. З огляду на це у характеристиці уваги особистості враховують рівень розвитку цієї системи (мимовільна, довільна регуляція своєї поведінки), співвідношення різних видів уваги, окремі особливості уваги.

Одні учні виявляють більшу здатність до зосередженої та концентрованої уваги, інші – до розподілу або переключення, учні можуть відрізнятися й обсягом уваги. Індивідуальні особливості уваги є результатом виховання особистості. Вони пов’язані з мотивацією діяльності, вмінням працювати, зі спрямованістю особистості в цілому та рівнем її інтелектуального розвитку.

Особливості уваги великою мірою залежать від властивостей вищої нервової діяльності. Рухливість, інертність, сила та слабкість нервової системи впливають на всі властивості уваги. Стійка увага, її легке переключення та успішний розподіл зумовлюються сильною і рухливою нервовою системою. Інертна і слабка нервова система виявляє себе в нестійкій і менш здатній до успішного розподілу та переключення увазі. Поєднання інертності з силою зумовлює стійкість, середньої ефективності переключення і розподіл уваги.

Характеризуючи таким чином увагу, вирізняють уважних і неуважних учнів.

Уважним учням властива здатність до довільної регуляції поведінки, до виявлення післядовільної уваги. Високий рівень розвитку цих видів уваги компенсує певні недоліки у властивостях уваги.

Неуважність виявляється в невмінні зосередитися на об’єкті, у ковзанні по поверхні предметів та в нездатності відобразити істотні властивості їх, приховані від ока. Неуважність, як і уважність, позначається на мисленні, викликаючи у ньому, на противагу уважності, непослідовність, неаргументованість тощо.

Отже, всі негативні риси уваги (нестійкість, поверхова зосередженість, легкість відволікання) охоплюються поняттям неуважності. Ці негативні риси виявляються в розсіяній увазі. За такого типу уваги мимовільна увага стійко домінує над довільною, людина не здатна до внутрішньої зосередженості. Але є й інший вид розсіяності, що виявляється в людей з досить вираженою вибірковістю уваги. Людина з таким типом уваги може бути інтенсивно зосередженою на якомусь об’єкті й неуважною до всього іншого. Фізіологічною основою такої уваги є домінанта, що сильно притягає всі збудження з інших ділянок мозку.

Авторські пропозиції

Отже, підводячи підсумки вищесказаного, увага як форма психічної діяльності молодшого школяра відіграє одну з ключових ролей у його навчальній діяльності, що виявляється в спрямованості і зосередженості його свідомості на певних об’єктах, які мають постійне або ситуативне значення.

У навчальній діяльності молодший школяр використовує всі види уваги, а саме: мимовільну, довільну, післядовільну

Мимовільною називають таку увагу, яка складається в ході взаємовідношень людини з середовищем поза її свідомим наміром. Загальні властивості подразників, які легко викликають мимовільну увагу: раптовість дії, сила впливу, зміна його інтенсивності і положення в просторі, співвідношення з фоном.

У навчальному процесі слід використовувати такі методи та форми роботи, щоб молодший школяр зміг швидко зосереджуватись на певному об’єкті, зацікавлювати його. Разом з тим великої ролі відіграє і зміна видів діяльності, що зумовлює переключення уваги дитини.

Довільною називають увагу, яка свідомо спрямовується і регулюється особистістю. Таку увагу в початковій школі слід розвивати поступово. Засобами для цього є спостереження за природою, прочитання творів, прослуховування грамзаписів тощо.

Післядовільною називають увагу, яка виникає з довільної уваги при появі у людини інтересу до виконуваної діяльності. Така форма уваги є вищим її проявом і в молодших школярів має розвиватися вправами, що розраховані на тривалий термін виконання. При цьому необхідно зацікавлювати молодшого школяра до виконання таких завдань, надавати йому змоги зрозуміти суть того чи іншого явища.

Увага характеризується рядом особливостей, до яких належать:

Стійкість уваги – властивість, яка визначається часом, протягом якого людина залишається зосередженою на якомусь об’єкті.

Коливання уваги – це періодичні короткочасні мимовільні зміни ступеня її інтенсивності.

Обсяг уваги – кількість об’єктів, актуально усвідомлюваних людиною в даний момент.

Розподіл уваги – проявляється в здатності людини одночасно виконувати два і більше різних видів діяльності.

Переключення уваги – свідоме переміщення уваги з одного об'єкта на інший.

Усі ці особливості поступово розвиваються протягом всього шкільного навчання. Великої ролі надається при цьому початковій ланки освіти, адже саме в цей час найбільшої зосередженості потребує і роль педагога в розвитку уваги молодшого школяра.

ВИСНОВКИ

Уважність як риса особистості має дві форми вияву. Одна з них пов’язана з постійною увагою до зовнішньої ситуації, виявляється у вмінні бачити зміни, організовувати свою роботу відповідно до мети діяльності. Друга форма уважності спрямована саме на людину в процесі спілкування з різноманітною метою, під впливом різних почуттів та емоцій, різноманітних потреб. Уважність до людей означає уміння розуміти їх та на основі цього гуманно ставитися до них, відгукуватись на людські переживання, виявляти емпатію.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Анастази В. Психологическое тестирование – М, 2002 – 249 с.

2. Андреева А.Д., Вохмянина Т.В., Воронова А.П., Чуткина Н.И. /под ред. Дубровиной М.В. / Руководство практического психолога. Психическое здоровье детей и подростков. М., 1995 г. – 208 с.

3. Батищева Г.О. Стежка до свого „Я”: „Програма формування психічного здоров’я учнів” // Психологічна газета. – 2006. – №4. – С.3-22.

4. Вопросы психологии внимания / Под ред. И.В. Страхова. – Вып. VI. – Саратов, 1974 – 456 с.

5. Выготский Л. С. Развитие высших форм внимания в детском возрасте: Хрестоматия по вниманию. — М., 1976 – 524 с.

6. Гальперин П. Я. К проблеме внимания: Хрестоматия по вниманию. — М., 1976 – 426 с.

7. Давыдов В.В. Виды обобщения в обучении. – М.: Педагогика, 1972.

8. Ермолаев О.Ю., Марютжа Т.М., Мешкова Т.А. Внимание школьника. — М., 1987 – 265 с.

9. Костюк ПС. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К.: Радянська школа, 1989 – 168 с.

10. Маслоу А.Г. Дальние пределы человеческой психики. М., 1997 г. – 402 с.

11. Менчинская Н.А., Моро М.И. Вопросы методики и обучения в начальных классах. – М.: Просвещение, 1965 – 356 с.

12. Несіоловська Н. Моніторинг психічного розвитку учнів // Директор школи. Шкільний світ. – 2008. – №12. – С. 3-14.

13. Понов І. Становлення характеру // Під прапором. – 1989. – №20. – С.

14. Прищепа. Гіперактивні діти // Психолог. Шкільний світ. – 2008. – №11.

15. Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского и М.Г. Ярошевского. – М, 1990 – 468 с.

16. Савенков О.І. Географія шкільного класу і психологічний простір особистості дитини // Психологічна газета. – 2007. – №22. – С.17-29.

17. Сененко С. Не кричіть на дітей // Дзеркало тижня. – 2004. – 21 лютого.

18. Скрипченко О.В., Падалко О.С, Скрипченко Л.О. Психолого-педагогічні основи навчання. – К.: УЦДК, 2005. – 712 с.

19. Ушинский К.Д. Избранные педагогические сочинения. – М., 1954. – Т. 2. – 342 с.

20. Хрестоматия по психологии / Под ред. А.В. Петровского. – М., 1977.

21. Шаран О. Вікові особливості психологічних прояві темпераменту // Психолог. – 2004. – №23-24. – С.12-19.

22. Шикирова Н. Засоби масової інформації як джерело негативних емоційних станів дитини // Психолог. – 2006. – №2-3. – С. 45-46.

Міністерство освіти і науки України

Дата: 2019-07-30, просмотров: 206.

12 3 4 5 Следующая ⇒