УВКБ ООН було створено 1 січня 1951 року згідно з резолюцією Генеральної асамблеї 428(V) від 14 грудня 1950 року, строком на три роки. З того часу мандат УВКБ періодично подовжується.

Згідно з статтею 1 Уставу УВКБ, головною задачею Верховного комісару є надання міжнародного захисту біженцям та пошуку вирішення проблеми біженців шляхом сприяння урядам для полегшення добровільної репатріації біженців або їх асиміляції у нових країнах. Функції Верховного комісару визначені як “зовсім аполітичні” й “гуманітарні та соціальні” по своєму характеру. Насамперед, це:

- сприяння заключенню та ратифікації міжнародних конвенцій про захист біженців, контроль їх виконання та внесення поправок;

- сприяння проведенню заходів по полегшенню положення біженців та скороченню числа біженців, що потребують захисту;

- сприяння зусиллям, спрямованим на заохочення добровільної репатріації біженців або їх асиміляції в нових країнах;

- полегшення допуску біженців на територію різних держав;

- сприяння переводу майна біженців;

- отримання від урядів інформації відносно числа біженців на їх території та розташування;

- сприяння координації дії різних організацій тощо.

Верховний комісар в своїй діяльності керується політичними вказівками Генеральної асамблеї та ЕКОСОРу. В наш час Верховний комісар надає допомогу більш ніж 22 мільйонам біженців в усьому світі.

Міжнародний суд

Міжнародний Суд є одним з головних судових органів Організації Об'єднаних Націй(п.1 ст. 7 Статуту ООН). Його основне призначення полягає у вирішенні будь-яких міжнародних суперечок, що будуть передані йому державами, що сперечаються. Суд функціонує постійно.

Статут Міжнародного Суду разом із главою ХІ Статуту ООН, невід'ємною частиною якого він є, був розроблений на конференції в Думбартон-Оксе (1944 рік), у Комітеті юристів у Вашингтоні і на конференції в Сан-Франциско 1945 року.

Усі члени ООН є одночасно учасниками Статуту Суду, а не члени ООН можуть стати такими учасниками на умовах, обумовлених Генеральною Асамблеєю ООН за рекомендацією Ради Безпеки. Суд відкритий для кожної окремої справи і для інших держав-неучасників Статуту на умовах, обумовлених Радою Безпеки (стаття 35 Статуту).

Міжнародний Суд складається з п'ятнадцяти чоловік, що утворюють колегію незалежних суддів, обраних поза залежністю від їхнього громадянства з числа осіб високих моральних якостей, що задовольняють вимогам, пропонованим у їхніх країнах для призначення на вищі судові посади, чи являються юристами з визнаним авторитетом в області міжнародного права.

Суд обирає Голову і Віце-голову на три роки з правом їхнього переобрання. Суд абсолютною більшістю голосів, таємним голосуванням обирає свого секретаря на семирічний термін із правом переобрання. Функції секретаря суду дуже великі і визначені докладно в Статуті і Регламенті Суду. Діяльність секретаріату Суду здійснюється в чотирьох сферах:

- судова, що полягає, наприклад, у добірці різних судових і історичних прецедентів, законодавчих і договірних текстів, а також думок юристів;

- дипломатична, виявляється, зокрема , у різного роду повідомленнях від імені суду;

- адміністративна і фінансова, що стосується питань персоналу, приміщень, підготовки бюджету тощо;

- лінгвістична - виконання роботи з редагування і перекладу різних документів.

Крім п'ятнадцяти членів Суду, при розборі окремих справ можуть брати участь так називані судді ad hoc, тобто судді, що обираються у відповідності зі ст 31 Статуту на вибір держави-сторони в суперечці, якщо вона не представлена в судовій присутності. Судді ad hoc не є постійними членами Суду і беруть участь у засіданні тільки по конкретних справах для розгляду яких вони призначені. Судді ad hoc беруть участь у розгляді справи на рівних правах з іншими членами Суду.

Суд може також запросити асессорів для участі в засіданні по розгляду визначеної справи. На відміну від суддів ad hoc, асессори не мають право голосу й обираються самим Судом, а не сторонами. Суд може також доручити іншій особі чи організації на свій вибір здійснення експертизи чи розслідування.

Суд розташований у Гаазі, однак, це не перешкоджає йому виконувати свої функції в будь-якому іншому місці. Члени Суду зобов'язані знаходитися в розпорядженні Суду повсякчас, за винятком часу перебування у відпустці і відсутності через хворобу чи по інших серйозних підставах.

Засідання Суду відбуваються в повному складі, крім випадків, спеціально передбачених у Статуті. Для утворення судової присутності достатній кворум у дев'ять суддів.

Провадження в Суді ведеться на французькій або на англійській мовах, хоча кожна сторона в справі може користатися й іншою мовою, переводячи документи на одну з двох офіційних мов.

Кожна справа проходить, як правило, дві стадії - письмову й усну. Письмова стадія триває звичайно кілька місяців, оскільки потрібно надання кожною зі сторін у справі письмових пояснень-меморандумів. Як правило, справа починається передачею в Суд угоди двох держав, так званого компромісу про розгляд справи в Суді. Якщо держава прийняла на себе зобов'язання підкорятися компетенції Суду, справу проти неї може бути почато однобічним письмовим звертанням держави-позивача.

Усний розгляд настає, коли справа вважається готовою до слухання. Ця стадія триває звичайно кілька днів, рідше - тижнів. Сторони виступають через представників і можуть користатися допомогою повірених і адвокатів. Після такого розгляду проходить закрита нарада Суду. У публічному засіданні з'являється лише рішення Суду. Воно приймається простою більшістю голосів суддів, при поділі голосів порівну вирішальний голос належить голові.

Держави не зобов'язані визнавати юрисдикцію Міжнародного Суду, але, якщо по конкретній справі вони її визнали, то зобов'язані виконати рішення Суду по такій справі.

Після винесення Судом рішення, що є остаточним і оскарженню не підлягає, сторони мають лише право звернутися в Суд із проханням витлумачити рішення (у випадку суперечки про самий зміст чи визначення сфери його дії) чи з проханням про його перегляд на підставі знову відкритих обставин, що при винесенні Судом рішення не були відомі ні Суду, ні стороні, що клопоче про перегляд.

Якщо яка-небудь сторона в справі не виконує зобов‘язання, покладені на неї рішенням Суду, інша сторона може звернутися до Ради Безпеки, що може, якщо визнає це необхідним зробити рекомендації чи вирішити про вживання заходів для приведення рішення у виконання.

Компетенція Суду поширюється лише на суперечки між державами. Суд не може розглядати суперечки між приватними особами і державою і тим більше суперечки між приватними особами. Але і суперечки між державами можуть розглядатися лише за згодою всіх сторін. Таким чином, компетенція Суду є для держави не обов'язковою, а факультативною.

З утворенням Міжнародного Суду ООН було зв'язано чимало надій і навіть ілюзій. Передбачалося, що Міжнародний Суд зможе внести істотний вклад у реалізацію цілей Статуту ООН. Однак йому не вдалося завоювати досить широкого визнання з боку членів світового співтовариства, на практиці держави зі сторожкістю відносяться до діяльності Суду.