Проблема успішної реалізації науково-технологічних розробок України на світових ринках безпосередньо пов'язана із успішним розв'язанням завдань інформатизації країни і доступу до інформації: наукової, торгової, культурної тощо.

Проблеми доступу до необхідної інформації і рівноправної участі всіх країн у глобальному процесі інформатизації перебувають у центрі уваги ООН, зокрема Комітету з інформації. Важливим є той факт, що ООН вжила заходів, аби країни, що розвиваються, за наявності відповідної допомоги мали можливість повною мірою отримувати вигоди в галузі інформатики при вирішенні завдань соціально-економічного розвитку. Це насамперед стосується інформації про науково-технологічні нововведення, доступ до якої має бути однаковим для країн з різним рівнем технічного розвитку (багатства).[2]

Генеральна Асамблея ООН виявила глибоку занепокоєність диспропорціями, які склалися між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються. Адже це безпосередньо впливає на можливість останніх ефективно інтегруватись у світове співтовариство, й відтак і на їх міжнародну конкурентоспроможність. Тому ООН на різних міжнародних форумах закликає до "нового міжнародного порядку в галузі інформації і комунікації", який розглядається як неперервний процес, що розвивається шляхом:

- розширення допомоги у створенні інфраструктури і потенціалу країн, що розвиваються, країн з перехідною економікою в галузі комунікацій з належним урахуванням їх потреб і пріоритетів;

- надання можливості державним, приватним та іншим засобам масової інформації в країнах, що розвиваються (а також у країнах з перехідною економікою), вільно і незалежно розробляти власну політику в галузі інформації та комунікації, розширяти участь ЗМІ і приватних осіб у комунікаційному процесі, здійснювати вільний потік інформації на всіх рівнях;

- забезпечення прав журналістів вільно та ефективно виконувати свої професійні обов'язки, рішучого засудження нападу на них;

- сприяння продовженню і зміцненню програм практичної підготовки працівників віщання і журналістів державних, приватних та інших засобів масової інформації в країнах, що розвиваються;

- активізації зусиль на регіональному рівні й співробітництва між країнами, що розвиваються, з метою зміцнення потенціалу в галузі комунікації й удосконалення інфраструктури засобів масової інформації і техніки зв'язку в країнах, що розвиваються, особливо в галузях підготовки кадрів і розповсюдження інформації;

- надання допомоги у доступі країнам, що розвиваються, до сучасної техніки зв'язку, яка є на відкритому ринку та ін.[3]

Для успішного вирішення проблеми інформаційної нерівності, притаманної сучасному етапу епохи глобальної інформатизації, розвиненим країнам необхідно насамперед ужити заходів щодо стимулювання зростання, з тим щоб подолати власні структурні проблеми і сприяти глобальному економічному підйому. Водночас слід відкрити країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою більш широкі можливості для торгівлі і зростання.

З другого боку, потрібно узгодити зусилля для вирішення таких застарілих проблем, як заборгованість, доступ до технологій та мобілізація фінансових коштів для розвитку. Створення рівних умов для всіх не дозволить забезпечити справедливу конкуренцію, якщо між учасниками існує величезна нерівність у можливостях. Крім перерахованих вище, негайного спільного вирішення потребують і проблеми загальнолюдських цінностей, які породжуються процесом формування інформаційних систем. До них передусім належать, як засвідчили результати другого Міжнародного Конгресу під егідою ЮНЕСКО ІNFOethіcs-98 (160 учасників з 66 країн світу), такі проблеми:

- роль суспільного сектора у створюваних електронних мережах, зокрема в Інтернеті;

- загальнодоступність даних, що належать до царини "суспільних благ" та культурних цінностей (закони, звіти урядів, дані суспільних фондів, літературна класика, наукові статті та тези наукових доповідей тощо), які збагачують життя людини, але ігноруються процесом глобалізації;

- мультилінгвізм (англійська сьогодні єдина мова спілкування в Інтернеті, тоді як існує від 5 до 6 тис. мов щоденного спілкування, з яких тільки близько 100 має шанс на виживання в таких умовах), невирішеність яких здатна спричинити глибокі соціальні, культурні та наукові наслідки;

- захист інтелектуальної власності, приватного життя та інформаційної безпеки в кіберпросторі;

- адаптація людства до впливу глобалізації і переходу до інформаційного суспільства.[4]

Успішне і швидке вирішення цих проблем залежить насамперед від діяльності в цьому напрямі ЮНЕСКО та інших спеціалізованих організацій ООН. Серед найбільш важливих проблем, які підлягають негайному вирішенню, нині визнаються проблеми свободи доступу і захисту приватності в електронному світі. З огляду на це вищезгаданий Конгрес рекомендував ЮНЕСКО та іншим міжнародним організаціям зосередити свою увагу та діяльність у напрямах, що, по суті, є нормами інформаційної етики:

- підтримувати й захищати свободу висловлювань і забезпечувати захист приватного життя особи як у кіберпросторі, так і в традиційному медіа-просторі;

- сприяти подоланню бар'єрів між інформаційним багатством та інформаційною бідністю (світове суспільство вже сьогодні серйозно переймається процесом посилення інтелектуальної диференціації: виникла нова загроза - інформаційна нерівність; у розвинених країнах розгортається рух за надання рівних можливостей інформаційного доступу для всіх верств населення);

- поширювати доступ до інформації, що належить до сфери "суспільного блага";

- підтримувати розвиток освіти та навчання з метою досягнення загального середнього рівня компетентності;

- сприяти діяльності всесвітнього електронного форуму з інформаційної етики, запроектованого для підтримки роботи ЮНЕСКО в цій галузі, а також міждисциплінарним обговоренням з усіх етичних аспектів нових комунікаційних технологій;

- позитивно впливати на поширення культурної розмаїтості та мультилігвізму (багатомовності) у кіберпросторі та проводити заходи, які дозволяють кожній особі, кожній культурі і кожній мові привносити свій доробок у світову скарбницю знань та користуватися її набутками.