Вступ
Традиційна технологія підготовки робітничих кадрів в системі професійного навчання має серйозні недоліки, зумовлені негнучкістю навчальних планів і програм, жорсткістю термінів навчання.
Модульна технологія навчання широко використовується в економічно розвинених країнах, а останні кілька років швидко поширюється в навчальних закладах України усіх рівнів акредитації і особливо професійно-технічних.
Кожний модульний елемент вміщує собі рівні теоретичні знання або окремі закінчені технологічні операції. Навчання професії за модульною технологією дає можливість скоротити терміни навчання за рахунок виключення несуттєвої інформації з навчальних програм.
Модульна технологія навчання включає семестровий курс, складений зі змісту предметів «Технологія кам’яних робіт», «Будівельне креслення», «Матеріалознавство» та «Виробниче навчання».
У вирішенні економічних і соціальних задач країни велику роль відіграло капітальне будівництво та розвиток його матеріальної бази, основу якої становить промисловість будівельних матеріалів.
Зведення будівель та інженерних споруд потребує великої кількості різноманітних матеріалів, для виробництва яких країна має досить розвинуту сировинну і виробничу базу. При цьому, крім природної сировини, можуть бути використані також відходи виробництва, що накопичуються на промислових виробництвах.
В Україні існує розгалужена мережа підготовчих кадрів для будівництва та промисловості будівельних матеріалів, до якої входять інститути, технікуми, професійно-технічні училища, навчальні комбінати, тощо. Основним джерелом поповнення і підприємств будівельної індустрії кваліфікованими робітниками є професійно-технічні училища.
Цілком зрозуміло, що жодну споруду не можна правильно спроектувати, побудувати і технічно грамотно експлуатувати, не знаючи властивостей будівельних матеріалів. Ці знання набувають при вивченні дисципліни «Матеріалознавство».
Найбільш довільною для визначення будівельних матеріалів і виробів є класифікація їх за технологічними принципами. Це дозволяє простежити процес формування властивостей будівельних матеріалів і виробів залежно від властивостей сировини і технологічних параметрів їх виготовлення та встановити взаємозв’язок між їхнім складом, будовою і властивостями.
У результаті вивчення дисциплін проходження виробничого навчання учні повинні знати найтиповіші будівельні матеріали та вироби і вміти якісно виконувати будівельні роботи за своїм фахом.
Хімічні властивості
1. Кислотостійкість – здатність матеріалу чинити опір дії кислоти, яка оцінюється втратою маси зразка матеріалу, витриманого в кислоті певної концентрації.
2. Лугостійкість – здатність матеріалу чинити опір дії лугів практично без руйнування.
3. Токсичність – здатність матеріалу в процесі виготовлення і особливо експлуатації за певних умов виділяти шкідливі для людини (отруйні) речовини.
4. Розчинність – здатність матеріалу розчинятись у воді, олії, бензині, скипидарі та інших речовинах-розчинниках.
5. Корозійна стійкість – узагальнене поняття стійкості матеріалу до руйнування або погіршення якості за спільної дії різних факторів і процесів (атмосферні фактори, хімічні та електрохімічні процеси, біологічне руйнування, забруднюваність, тощо.
Технологічні властивості – визначають здатність матеріалу піддаватись технологічній переробці під час виготовлення та наступній обробці. До цих властивостей відносять полірувальність, подрібнюваність, оброблюваність, абразивність, формівність, розшаровуваність, злежуваність, тощо.
Спеціальні властивості – це колір, блиск, фактура; акустичні властивості (звукопоглинання, звукопроникність, звукоізоляція); електропровідність, прозорість, газопроникність, радіаційна проникність.
Експлуатаційні властивості характеризують здатність матеріалу чинити опір руйнівній дії зовнішніх факторів. До них віднесені: атмосферо – та повітростійкість, біологічна стійкість, корозійна стійкість, старіння, надійність, тощо.
Варто підкреслити, що розміреності перерахованих вище властивостей будівельних матеріалів слід подавати відповідно до міжнародної системи одиниць СІ.
Монтаж плит перекриття
Підготовчий етап. До початку укладання плит опорні поверхні стін перевірте нівеліром або водяним рівнем, і у разі необхідності вирівняйте стяжкою з цементного розчину.
Технологія процесу й організація праці. Після завершення мурування поверху приступають до монтажу плит міжповерхового перекриття.
Стропують плити міжповерхового перекриття чотиривітковим стропом і подають до місця укладання у горизонтальному положенні (рис. 46). Склад ланки становить 4 чоловіка.
Рис. 46. Стропування плит перекриття:
1) чотиривітковий строп; 2) підкладка
Укладати плити починають з торцевих стін будинку або від сходової клітки з інвентарних помостів (рис. 47).
Попередньо на опорну поверхню стіни розстеліть розчинову постіль завтовшки 10–15 мм.
Наступні плити вкладають подібно до першої. Двоє монтажників приймають плиту, подану краном, не послаблюючи натягу віток стропа, спрямовують її у проектне положення (рис. 48).
Рис. 47. Укладання першої плити перекриття:
1) помости-площадки; 2) розчинова постіль завтовшки 10–15 мм;
3) плита перекриття
Плита з обох боків повинна мати однакові розміри площі опирання. Глибина опирання має бути не менше 100 мм (рис. 49а). Під час укладання плити перекриття необхідно стежити, щоб стеля у приміщенні була горизонтальною і перепади по висоті не перевищували 3 мм (рис. 49б). Якщо встановлену конструкцію необхідно перекласти, її піднімають, очищають від розчину й встановлюють заново.
Шви між панелями замазують розчином марки 100, а місця з’єднання панелей зі стінами і торці заповнюють розчином. Зі стінами будинку і між собою плити перекриття з'єднують сталевими зв'язками, які приварюють під час монтажу.
Рис. 48. Укладання першої плити перекриття:
1) помости-площадки; 2) розчинна постіль завтовшки 10–15 мм; 3) плита перекриття
Рис. 49. Рихтування плити, що установлюють за допомогою лома: а) розміри площі опирання; б) перепади в місцях поздовжніх стиків
Загальні положення
При провадженні електрозварювальних робіт на зварника діють промені зварної дуги, на очі й частини тіла можуть попасти бризки розплавленого металу й шлаку; йому загрожує небезпека враження електрострумом.
Безпека зварювальних робіт цілком залежить від рівня професійної майстерності, знань і уміння виконання їх зварником.
До виконання електрозварювальних робіт допускаються особи не молодше 18-літнього віку, які пройшли медичний огляд, навчені за програмою теоретичної і практичної підготовки, склали іспит кваліфікаційній комісії і мають посвідчення установленого зразка з вкладишем талона пожежної безпеки та яким присвоєна II група з техніки безпеки.
Осіб жіночої статі можна допускати до виконання ручного електродугового зварювання тільки на відкритих майданчиках, не в приміщенні.
Кожен електрозварник може бути допущений до роботи тільки після проходження ним ввідного (загального) інструктажу з техніки безпеки, виробничої санітарії та пожежобезпеки, інструктажу на робочому місці, який слід проводити при кожному переході на іншу роботу або при зміні умов праці.
Повторний інструктаж провадиться не рідше одного разу на три місяці. Проведення інструктажу реєструється у спеціальному журналі. Знання зварниками правил техніки безпеки перевіряються щорічно.
Економічна частина
Елементи технічного і тарифного нормування
Основне завдання технічного нормування – розробка технічно обґрунтованих норм часу і виробітку.
У будівництві діють єдині норми і розцінки (ЄНіР), відомчі норми і розцінки (ВНіР) та місцеві норми і розцінки.
Єдині норми і розцінки охоплюють більшість масових будівельних, монтажних і ремонтно-будівельних робіт. ЄНіР є загальнодержавними нормами, які обов'язкові для застосування в усіх будівельних, монтажних і ремонтно будівельних організаціях.
Відомчі норми і розцінки встановлюють норми, не передбачені ЄНіР, і є специфічними для певного міністерства (відомства).
Місцеві норми і розцінки нормують роботи, не охоплені єдиними і відомчими нормами та розцінками. Ці норми розробляють безпосередньо будівельні, ремонтно-будівельні дільниці, управління і трести. Норми вводять за наказом начальника будівництва та за узгодженням з профспілкою.
Для виміру кількості витраченої праці передбачені наступні норми: часу, виробітку, часу машин, трудомісткості.
Нормою часу (Н. ч.) називають час, достатній для вироблення одиниці якісної продукції робітниками відповідної кваліфікації і професії за умови повного використання засобів виробництва і правильно організованої праці.
ЄНіР регламентують на одиницю продукції відповідні витрати праці, що вимірюються у людино-годинах і людино-змінах.
Наприклад, під час монтажу сходового маршу масою 2,5 т. чотири монтажники, використовуючи кран, витратять 0,57 год. Отже, норма часу на монтаж такого маршу дорівнюватиме 0,57 год.
Норма витрат праці робітників, що здійснюють монтаж, складатиме: 0,57 ∙ 4 = 2,28 люд./год.
При користуванні ЄНіР варто пам'ятати, що норми витрат праці на одиницю продукції умовно названі в них нормою часу. Знаючи норму часу (норму витрати праці) завжди можна визначати норму виробітку.
Нормою виробітку (Н. вир.) називають кількість якісної продукції, що повинна бути вироблена за одиницю часу одним працівником або ланкою.
Наприклад, норма часу (норма витрат праці) на 1 м3 цегляного шурування стіни середньої складності завтовшки у 1,5 цеглини на ланку з трьох чоловік дорівнює 4,2 люд./год. (ЄНіР, п. 3.3). Отже, тривалість мурування 1 м3 стіни: 4,2: 3 = 1,4 год., а виробіток панки за 8 годин робочої зміни повинен скласти: 8 ∙ 1,4 = 11,2 м3 мурування.
Нормою машинного часу називають кількість робочого часу машини, що витрачається на якісне виконання визначеного обсягу робіт в умовах правильно організованого виробничого процесу. Витрати робочого часу машини на виконання одиниці продукції завжди дорівнюють тривалості роботи.
Наприклад, якщо норма часу на видобуток 100 м3 ґрунту екскаватором дорівнює 2,1 маш./год., то це означає, що зазначений об'єм ґрунту екскаватор повинен добути за 2,1 год. І Для того, щоб визначити трудомісткість того або іншого виду (робіт, необхідно об'єм цих робіт помножити на норму часу. Наприклад, трудомісткість виконання 15 м3 цегляного мурування стіни завтовшки у 2 цеглини дорівнюватиме: 15 м3∙3,1 люд./год.= 46,5 люд./год., де 3,1 люд./год. – норма часу на 1 м3 стіни простого (мурування, виконуваного під розшивку (ЄНіР, п. 3.3).
Якщо технічно обґрунтовані норми дозволяють визначити якість витраченої праці, то за допомогою тарифної системи оцінюють якість праці, диференціюючи розміри заробітної плати залежно від кваліфікації (майстерності), трудомісткості праці.
Розглянемо основні елементи тарифної системи. Тарифно-кваліфікаційний довідник є основою всієї тарифної системи.
У ньому розподілені всі види робіт у виробництві за розрядами залежно від їхньої складності та характеристики, що є підґрунтям тарифікації й визначення кваліфікації працівників при порівняльній оцінці виконаних робіт.
Тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій робітників, зайнятих на будівництві та на ремонтно-будівельних роботах, установлює, до якого розряду за складністю належать окремі види будівельних робіт.
Тарифно-кваліфікаційний довідник передбачає також вимоги, що висуваються до робочого-будівельника при присвоєнні йому кваліфікаційного розряду.
Тарифна сітка – це шкала, яка встановлює співвідношення в оплаті праці робітників різної кваліфікації (розряду) з метою більш високої оплати праці кваліфікованих будівельників порівняно з менше кваліфікованими і некваліфікованими (табл. 3).
Таблиця 3
Тарифний коефіцієнт – співвідношення (число), що показує, у скільки разів ставка відповідного розряду вище за ставку 1 розряду.
Як випливає з наведеної сітки, ставка муляра 6-го розряду в 1,8 разу вище за ставку муляра 1-го розряду.
Тарифні ставки визначають розмір оплати праці робітників за одиницю часу.
Одиницею часу можуть бути години (годинні ставки), дні (денні ставки), місяці (місячна ставка).
Кошторисна вартість у будівництві система оплати праці
Будівництво і введення в дію будь-якого об'єкта вимагають витрат ресурсів: матеріалів, праці робітників та інженерно-технічних кадрів, енергії, роботи будівельних машин і транспорту тощо. Грошове вираження цих витрат є вартістю будівництва.
Вартість будівельно-монтажних робіт визначають до початку будівництва кошторисно-фінансовими розрахунками, розробленням кошторисів, інших документів.
Кошторисна вартість будівництва складається:
– з прямих витрат, що включають заробітну плату, витрати на матеріали, деталі й експлуатацію будівельних машин;
– з накладних витрат, що складаються з витрат, пов'язаних з організацією й обслуговуванням будівництва;
– з планових накопичень, що встановлюються у процентах від суми прямих і накладних витрат. Вони є прибутком будівельних організацій, який передбачається на стадії розроблення проекту.
Потрібно розрізняти:
– вартість будівництва, визначену за кошторисною документацією;
– собівартість будівництва і будівельно-монтажних робіт (виражені у грошовій формі фактичні витрати на їхнє виконання).
Щоб знизити собівартість будівельно-монтажних робіт, необхідно ощадливо витрачати матеріали і кошти, удосконалювати управління будівництвом, покращувати матеріально-технічне постачання, забезпечувати безперервність робіт, підвищувати якість будівництва. У будівництві застосовують дві основні форми заробітної плати: підрядну і погодинну.
Найпоширенішою формою є підрядна оплата праці, за якої заробіток будівельника безпосередньо залежить від фактично виконаного обсягу робіт і встановлених відрядних розцінок за одиницю якісної продукції. За цією системою оплачують працю близько 90% будівельників.
Основною формою оплати праці є пряма підрядна оплата – за кожну одиницю виробленої продукції оплачують за однією розцінкою незалежно від ступеня виконання норм виробітку і термінів закінчення роботи.
Ефективнішою за пряму відрядну є підрядно-преміальна (акордна) оплата праці, за якої праця оплачується за весь комплекс робіт, а не за окремі його види.
Оплачують за акордною розцінкою в одиницях кінцевої продукції (наприклад, 1 поверх, 1 квартира або увесь будинок).
За підрядно-преміальною системою, крім оплати за прямими відрядними розцінками, робітників преміюють за виконання акордного завдання у визначений термін або достроково. Розмір премії встановлюється від 0,5 до 3% підрядного заробітку відповідно до наряду за кожний процент скорочення нормативного часу. Якщо завдання у визначений термін не виконано, то премію не виплачують.
Погодинна форма оплати праці, тобто оплата за фактично відпрацьований час за тарифною ставкою, що відповідає розряду робітника, не встановлює залежності між виробітком і заробітком будівельника. Отже, погодинна форма оплати праці мало стимулює підвищення продуктивності праці. Цю форму оплати праці застосовують тоді, коли роботу неможливо урахувати і нормувати, або підрядна оплата не відповідає потребам виробництва і може спричинити зниження якості робіт.
Погодинно-преміальну систему вводять за якісне і своєчасне виконання завдань будівельниками при дотриманні певних умов, передбачених положенням. Розмір премії може становити до 40% тарифної ставки. Робітників преміюють з фонду матеріального стимулювання за результатами роботи за рік.
Основним документом, що визначає заробітну плату робітників, є наряд-завдання, де вказуються роботи, що підлягають виконанню, розцінки і норми часу, планована заробітна плата разом з премією. По закінченні роботи або наприкінці місяця в нараді проставляються фактично виконані обсяги робіт, визначається виконання норм (продуктивність праці) та сума заробітної плати.
Розрахунок витрат матеріалів при кам’яному муруванні
Норми регламентують витрати матеріалів на мурування з керамічної або силікатної цегли одинарної або стовщеної.
Витрати матеріалів на 1 м3 різного за товщиною (у цеглинах) суцільного цегляного мурування зовнішніх і внутрішніх стін з простим архітектурним оформленням із застосуванням повнотілої, порожнистої та стовщеної цегли наведені у таблиці 4.
Таблиця 4
Використовуючи дані таблиці 4, розрахуємо витрати матеріалів для цегляного мурування стін завтовшки у 2,5 цеглини з одинарної порожнистої цегли при об'ємі мурування 90 м3. Витрати на 1 м3 мурування знаходимо у таблиці 4:
– витрати цегли дорівнюватимуть: 392 шт. ∙ 90 = 35280 шт.;
– витрати розчину на 90м3: 0,247м3 ∙ 90 = 22,23 м
Витрати матеріалів на 1м3 мурування при зведенні перегородок з керамічної або силікатної одинарної порожнистої цегли знаходимо у таблиці 5.
Таблиця 5
Розраховуємо витрати матеріалів на 25 м3 мурування перегородок з керамічної цегли завтовшки у 0,5 цеглини, використовуючи дані табл. 5:
– витрати цегли: 50 шт. ∙ 25 = 1250 шт.;
– витрати розчину: 0,0227 м3 ∙ 25 = 0,5675 м3.
Витрати матеріалів на 1 м3 цегляного мурування стін завтовшки у 510 мм з розширеними швами наведені у таблиці 6.
Таблиця 6
Розраховуємо витрати матеріалів на 30 м3 цегляного мурування стін завтовшки 510 мм з розширеним швом з повнотілої цегли, використовуючи дані табл. 6:
– витрати цегли: 369 шт. ∙ 30 = 11070 шт.
– витрати розчину: 0,28 м3 ∙ 30 = 8,4 м3.
Витрати матеріалів на 1 м3 мурування цегляних стовпів вміщені у табл. 7.
Таблиця 7
Розраховуємо витрати матеріалів на 40 м3 мурування стовпів завтовшки у 1,5x2 цеглини з повнотілої цегли, використовуючи дані таблиці 7:
– витрати цегли: 406 шт. ∙ 40 = 16240 шт.;
– витрати розчину: 0,22 м3 ∙ 40 = 8,8 м3.
Витрати матеріалів на 1 м3 суцільного цегляного мурування з одночасним облицюванням лицьовою цеглою вміщені у таблиці 8.
Таблиця 8
Розраховуємо витрати матеріалів на 120 м3 суцільного цегляного мурування з одночасним облицюванням лицьовою цеглою для стін завтовшки 380 мм. При розрахунках використовуємо дані таблиці 8:
– витрати керамічної цегли для мурування: 219 шт. ∙ 120 = 26280 шт.;
– витрати розчину: 0,241м3 ∙ 120 = 28,92 м3.
– витрати керамічної лицьової цегли: 64 шт. ∙ 120 = 1969 шт.
– витрати розчину: 0,235 м3 ∙ 120 = 28,2 м3.
Витрати матеріалів на 1 м3 мурування з бетонних стінових каменів (390x190x188 мм) суцільних і порожнистих без облицювання розміщено у таблиці 9.
Таблиця 9
Розраховуємо витрати матеріалів на 56 м3 мурування з бетонних стінових каменів із засипанням для стін завтовшки у 0,5 каменя, використовуючи дані табл. 9:
– витрати бетонних каменів: 94 шт. ∙ 56 = 5264 шт.;
– витрати розчину: 0,093 м3 ∙ 56 = 5,208 м3;
– витрати паливного шлаку: 0,269 ∙ 56 = 15,064 м3.
Вступ
Традиційна технологія підготовки робітничих кадрів в системі професійного навчання має серйозні недоліки, зумовлені негнучкістю навчальних планів і програм, жорсткістю термінів навчання.
Модульна технологія навчання широко використовується в економічно розвинених країнах, а останні кілька років швидко поширюється в навчальних закладах України усіх рівнів акредитації і особливо професійно-технічних.
Кожний модульний елемент вміщує собі рівні теоретичні знання або окремі закінчені технологічні операції. Навчання професії за модульною технологією дає можливість скоротити терміни навчання за рахунок виключення несуттєвої інформації з навчальних програм.
Модульна технологія навчання включає семестровий курс, складений зі змісту предметів «Технологія кам’яних робіт», «Будівельне креслення», «Матеріалознавство» та «Виробниче навчання».
У вирішенні економічних і соціальних задач країни велику роль відіграло капітальне будівництво та розвиток його матеріальної бази, основу якої становить промисловість будівельних матеріалів.
Зведення будівель та інженерних споруд потребує великої кількості різноманітних матеріалів, для виробництва яких країна має досить розвинуту сировинну і виробничу базу. При цьому, крім природної сировини, можуть бути використані також відходи виробництва, що накопичуються на промислових виробництвах.
В Україні існує розгалужена мережа підготовчих кадрів для будівництва та промисловості будівельних матеріалів, до якої входять інститути, технікуми, професійно-технічні училища, навчальні комбінати, тощо. Основним джерелом поповнення і підприємств будівельної індустрії кваліфікованими робітниками є професійно-технічні училища.
Цілком зрозуміло, що жодну споруду не можна правильно спроектувати, побудувати і технічно грамотно експлуатувати, не знаючи властивостей будівельних матеріалів. Ці знання набувають при вивченні дисципліни «Матеріалознавство».
Найбільш довільною для визначення будівельних матеріалів і виробів є класифікація їх за технологічними принципами. Це дозволяє простежити процес формування властивостей будівельних матеріалів і виробів залежно від властивостей сировини і технологічних параметрів їх виготовлення та встановити взаємозв’язок між їхнім складом, будовою і властивостями.
У результаті вивчення дисциплін проходження виробничого навчання учні повинні знати найтиповіші будівельні матеріали та вироби і вміти якісно виконувати будівельні роботи за своїм фахом.
Властивості будівельних матеріалів
Номенклатура будівельних матеріалів та виробів надзвичайно різноманітна, проте вони органічно взаємопов’язані спільним функціональним використанням у будівництві. Основним критерієм для зіставлення різних видів матеріалів є їхні технологічні властивості.
Вибираючи матеріали, потрібно враховувати клас будівлі чи споруди, її конструктивне призначення, а також дію зовнішніх факторів (фізичних, хімічних, тощо), під впливом яких змінюються властивості будівельних матеріалів.
Властивості будівельних матеріалів досить різноманітні, причому слід розрізняти властивості, які тією чи іншою мірою притаманні всім будівельним матеріалам (середня щільність, пористість, міцність, тощо), та ті, які належать лише деяким з них (здатність до стирання, морозостійкість, хімічна стійкість, тощо).
Для визначення властивостей будівельних матеріалів їх піддають різним випробуванням у лабораторіях на спеціальних машинах і приладах, а також за допомогою спеціальної вимірювальної апаратури. В результаті випробувань отримують конкретні числові показники, які характеризують властивості матеріалу, а далі, зіставляючи ці показники з вимогами, встановленими державними стандартами або технічними умовами, роблять висновок про технічну якість будівельного матеріалу.
Щоб полегшити вивчення різних видів будівельних матеріалів, їх класифікують за окремими групами.
Фізичні властивості – характеризують особливості фізичного стану матеріалу, а також його здатність реагувати на зовнішні фактори, що не впливають на хімічний склад матеріалу. До фізичних властивостей матеріалів належать:
1. Істина щільність ρ – маса одиниці об’єму матеріалу в абсолютно щільному стані. Істина щільність одного й того ж матеріалу в звичайних умовах залишається сталою.
2. Середня щільність ρm – фізична величина, яка визначається відношенням маси (тіла або речовини) m до всього зайнятого ним (нею) об’єму V, включаючи пори та пустоти. Виражають середню щільність найчастіше в кг/мі. Також застосовуються розміреності г/смі та т/мі.
3. Насипна щільність – відношення маси сипкого матеріалу до його об’єму, включаючи простір між частинками. Її визначають для зернистих і порошкоподібних матеріалів.
4. Пористість – ступінь заповненості об’єму будівельного матеріалу порами розмірами не більше 1…3 мм. Пористість обчислюють за формулою
або 
Пористість є важливою характеристикою, оскільки з нею пов’язані такі технічні характеристики матеріалу, як міцність, водопоглинання, морозостійкість, теплопровідність, тощо.
5. Пустотілість – характеризується наявністю порожнин (пустот) у будівельних виробах (порожниста цегла, панелі) або між зернами в сипких матеріалах (пісок, щебінь) і визначається у процентах від загального об’єму виробу чи матеріалу. Пустотілість виробів сприяє зменшенню маси будівельних матеріалів і поліпшенню теплозахисних властивостей.
6. Водопоглинання – здатність матеріалу всмоктувати і утримувати вологу при безпосередньому контакті з водою. Для визначення водопоглинання зразок матеріалу поступово занурюють у воду і витримують там доти, доки він не набере сталої маси.
7. Водостійкість – здатність матеріалу зберігати міцність при тимчасовому чи постійному контакті з водою.
8. Вологовіддача – здатність матеріалу віддавати воду при зміні температури та вологості навколишнього середовища. Характеризується інтенсивністю втрати вологи за добу при відносній вологості повітря 60% і температурі 20 °С (293,15К).
9. Водопроникність – здатність матеріалу пропускати крізь себе воду при певному гідростатичному тиску. Визначається об’ємом води (мі), який пройшов крізь одиницю поверхні матеріалу за одиницю часу при сталому (заданому) тиску.
10. Паропроникність – здатність матеріалу пропускати водяну пару за наявності різниці тиску біля поверхонь огороджень. Стіни житлових приміщень, лікарень та інших об’єктів мають «дихати», тобто мають бути досить проникними для водяної пари без її конденсації (природна вентиляція).
11. Гідрофільність – здатність матеріалу зв’язувати воду і змочування водою. Майже всі будівельні матеріали є гідрофільними і пори в них легко заповнюються водою. Це не стосується водонепроникних матеріалів незалежно від властивостей їх поверхні.
12. Гідрофобність – здатність твердого тіла не змочуватись водою (відштовхувати воду). Проникнення води крізь пори, що мають гідрофобну внутрішню поверхню значно ускладнене, хоча вони легко пропускають повітря та водяну пару.
13. Вологові деформації – здатність матеріалу змінювати свій об’єм зі зміною вологості, що може призвести до структурних порушень у матеріалі. Це явище пояснюється тим, що полярні молекули води, проникаючи між частинками речовини або волокнами, які утворюють матеріал, розширюють їх, зменшують капілярні сили. Вироби в результаті можуть покоробитись.
14. Морозостійкість – здатність матеріалу в насиченому вологою стані витримувати багаторазове заморожування і відтавання без зниження міцності при тиску понад 15% (для деяких матеріалів – до 25%) і втрати маси не більше 5%.
15. Теплопровідність – здатність матеріалу передавати теплоту від однієї поверхні до іншої за наявності різниці температур на цих поверхнях.
16. Теплоємність – здатність матеріалу під час нагрівання поглинати теплоту. Характеризується питомою теплоємністю (коефіцієнтом теплоємності), тобто кількістю теплоти, необхідної для нагрівання одиниці маси на 1 Кельвін.
17. Теплостійкість – здатність матеріалу витримувати нагрівання до певної температури (нижчої за температуру плавлення) без переходу в пластичний стан. Деякі будівельні матеріали мають низьку теплостійкість.
18. Термічна стійкість – здатність матеріалу витримувати нагрівання і охолодження без руйнування. Стійкими до різких змін температури мають бути матеріали для спорудження пічних агрегатів.
19. Температурні деформації – здатність матеріалу під дією зміни температур у процесі експлуатації змінювати свої лінійні розміри (переважно розшаровуватися. Температурний коефіцієнт лінійного розширення (ТКЛР) показує видовження 1 м матеріалу під час нагрівання на 1 Кельвін і має розміреність м/К.
20. Вогнестійкість – це здатність матеріалу витримувати дію високих температур, або вогню й води (під час пожеж), не руйнуючись. За ступенем вогнестійкості будівельні матеріали поділяють на 3 групи:
а) негорючі – матеріали, які під дією вогню чи високих температур не горять, не тліють і не обвуглюються;
б) важкогорючі – матеріали, які під дією вогню або високих температур злегка займаються, тліють або обвуглюються, і в яких при віддалені джерела вогню вказані процеси припиняються;
в) горючі – матеріали, які під дією вогню або високих температур займаються, тліють або обвуглюють, і в яких при віддалені джерела вогню процеси горіння не припиняються.
21. Вогнетривкість – здатність матеріалу витримувати тривалу дію високих температур без деформацій і плавлення. Такі матеріали використовують переважно при спорудженні печей промислового та побутового призначення, труб, котлових установок, тощо.
22. Жаростійкість – здатність матеріалу витримувати тривале нагрівання до температури 1000 °С без втрати або з частковою втратою міцності.
Механічні властивості – характеризують здатність матеріалу чинити опір руйнуванню або деформаціям (зміна форми і розмірів) під дією зовнішніх навантажень. Такими властивостями є:
1. Міцність – здатність матеріалу чинити опір руйнуванню від внутрішніх напружень, що виникають під дією різних зовнішніх навантажень у процесі експлуатації будівель і споруд. Будівельні матеріали найчастіше зазнають напружень стиску, вигину, розтягу, зрізу та удару.
2. Твердість – здатність матеріалу чинити опір місцевим деформаціям, які виникають при проникненні в нього інших твердих тіл. Твердість матеріалів не завжди відповідає їхні міцності, тобто при різній міцності твердість може бути однаковою.
3. Стираність – здатність матеріалу зменшуватися за масою й об’ємом при спільній дії абразивного матеріалу (наждак, кварцовий пісок) та стиральних зусиль. Стираність залежить від твердості матеріалу.
4. Опір удару (або ударна в’язкість) – здатність матеріалу чинити опір руйнуванню під дією ударних навантажень. Природні й штучні кам’яні матеріали, які застосовують для вимощування підлог, доріг, фундаментів у процесі експлуатації систематично зазнають ударних впливів.
5. Опір зношуванню – визначають переважно для дорожніх матеріалів а також матеріалів для підлог, які в процесі експлуатації зазнають одночасно стирання та ударів.
6. Деформативні властивості – здатність матеріалів зазнавати деформацій у процесі експлуатації під дією зовнішніх чинників. До основних деформативних властивостей належать пружність, пластичність, крихкість, тощо.
7. Пружність – здатність твердого тіла деформуватися і самостійно відновлювати початкову форму та об’єм при припиненні дії навантаження. При цьому початкова форма тіла може відновлюватись повністю або частково.
8. Границя пружності – найбільше напруження, при якому залишкові деформації мають найменше (допустиме за нормами) значення.
9. Модуль пружності Е, МПа – характеризує жорсткість матеріалу, тобто здатність його деформуватись під дією зовнішніх сил. Чим вища енергія міжатомних зв’язків у матеріалі, тим вищий його модуль пружності і тим менше схильний він до деформацій.
10. Пластичність – здатність матеріалу під дією зовнішніх сил змінювати свою форму й розміри без руйнування і зберігати створену форму також при усуненні напруження.
11. Крихкість – здатність матеріалів під дією зовнішніх навантажень руйнуватись без попередніх пластичних деформацій за умови граничних значень діючих на матеріал зусиль.
Хімічні властивості
1. Кислотостійкість – здатність матеріалу чинити опір дії кислоти, яка оцінюється втратою маси зразка матеріалу, витриманого в кислоті певної концентрації.
2. Лугостійкість – здатність матеріалу чинити опір дії лугів практично без руйнування.
3. Токсичність – здатність матеріалу в процесі виготовлення і особливо експлуатації за певних умов виділяти шкідливі для людини (отруйні) речовини.
4. Розчинність – здатність матеріалу розчинятись у воді, олії, бензині, скипидарі та інших речовинах-розчинниках.
5. Корозійна стійкість – узагальнене поняття стійкості матеріалу до руйнування або погіршення якості за спільної дії різних факторів і процесів (атмосферні фактори, хімічні та електрохімічні процеси, біологічне руйнування, забруднюваність, тощо.
Технологічні властивості – визначають здатність матеріалу піддаватись технологічній переробці під час виготовлення та наступній обробці. До цих властивостей відносять полірувальність, подрібнюваність, оброблюваність, абразивність, формівність, розшаровуваність, злежуваність, тощо.
Спеціальні властивості – це колір, блиск, фактура; акустичні властивості (звукопоглинання, звукопроникність, звукоізоляція); електропровідність, прозорість, газопроникність, радіаційна проникність.
Експлуатаційні властивості характеризують здатність матеріалу чинити опір руйнівній дії зовнішніх факторів. До них віднесені: атмосферо – та повітростійкість, біологічна стійкість, корозійна стійкість, старіння, надійність, тощо.
Варто підкреслити, що розміреності перерахованих вище властивостей будівельних матеріалів слід подавати відповідно до міжнародної системи одиниць СІ.
Дата: 2019-07-30, просмотров: 277.
