Цінність чаю була настільки очевидна і явна, що в багатьох країнах Азії й у деяких країнах Африки чай служив розмінною монетою.

Китайський імператор Киен Лонг склав поему про чай і велів писати її на всіх порцелянових чашках. Знаменитий китайський поет Лу By присвятив чайній справі тритомну працю «Ча-кінг», тобто «Священне писання про чай».

Ло Тунг, китайський поет часів династії Тан, писав: «...перша чашка воложить губи і горло; друга знищує мою самітність; третя досліджує мої сухі нутрощі, щоб знайти в них п'ять тисяч томів дивних знаків; четверта чашка викликає легку випотину - усі суми життя ідуть через пори; із п’ятої чашки я почуваю себе очищеним, шоста підносить мене в царство безсмертя, сьома... ах, але я вже більше не можу... я почуваю лише подих прохолодного вітру, що піднімається в моїх рукавах...»

Цікаве висловлення значного діяча японського мистецтва Окакура Какудзо в «Книзі про чай», де він намагається довести, що не «шлях самураїв», а естетика «чайного шляху» щонайкраще розкриває природу японського народу.

У XIII сторіччі про «напій бадьорості» писав Марко Поло. Першими з європейців завезли чай у свою країну португальці в 1517 р. Потім голландці - у 1610 р. У Франції чай з'явився в 1636 р.

Проте найкраще за все усього влаштувався чай в Англії. Історія чаювання почалася тут із 1664 р., коли купці англійської Ост-Індської компанії піднесли в дарунок королю Карлові II два фунти чаю (є дані, що перше знайомство англійців із чаєм відбулося раніш - у 1650 р.). Від придворних і знаті мода на чай поширювалася усе ширше і ширше. Спочатку не усі знали, що з ним робити і як з ним поводитись. На одному прийомі з листів чаю зробили... салат! (До речі, у даний час деякі жителі Тибету також застосовують листя чаю для салату). У першій половині XVIII сторіччя кав'ярні Лондона перетворилися по суті в чайні. Більш того, за рівнем споживання чаю Англія в декілька разів перевершила Китай. По пристрасті і любові до чаю сучасна Англія випередила всі інші країни. П'ють англійці настій цілком неприйнятної і незвичної для нас міцності (звичайно з молоком) і п'ють не тільки вдома, але буквально усюди - на підприємствах, в офісах, навчальних закладах, магазинах, вокзалах, на автостанціях, у ресторанах, кафе, готелях, на всіх прийомах і зустрічах [19,20].

Сорти і різновиди чаю. Є чотири основних типи чаю: чорний, зелений, червоний і жовтий. Справа не в зовнішніх ознаках, а в різноманітних видах обробки, що впливає на хімічний склад і головні смакові й ароматичні властивості кожного типу чаю.

Якщо при виробництві чорних чаїв чайний лист проходить усі види обробки, то при виробництві зеленого чаю дві стадії – зав’ялювання і ферментація - цілком виключаються. Таким чином, чорний (ферментований) чай і зелений (неферментований) являють собою неначебто полюсні типи. У той же час червоний і жовтий чай є проміжними типами: вони обидва проходять ферментацію, але в неповній, незавершеній формі. Причому ступінь ферментації в червоних чаях виражена значніше, ніж у жовтих. Отже, червоні чаї ближче до чорних, а жовті - до зеленого.

Ці чотири типи у свою чергу розділяються за характером обробки листя на різновиді. Так, чорні і зелені чаї можуть бути розсипними (байховими), пресованими або екстрагованими. Всі ці типи і різновиди поділяються ще і по країнах їхнього виробництва, і по районах вирощування (ассамські, дарджилінги, уджі, грузинські, азербайджанські, краснодарські і т.п.). Проте варто враховувати, що в деяких районах звичайно виробляється тільки визначений тип чаю, і в цих випадках вказаний район походження вже дає уявлення про тип або різновид готового чаю. Так, наприклад, японський чай з Уджі - завжди зелений, краснодарський і цейлонський - завжди чорний, байхові тайванські чаї - звичайно червоні тощо.

Кожний різновид поділяється на численні торгові сорти, які означають ступінь якості чаю, особливості його аромату, смаку тощо.

Торгові сорти чаю одержують шляхом змішування і комбінування різноманітних промислових сортів, тобто купажуванням. Тому кожний створюваний купаж містить у собі як правило від десяти до двадцяти п'яти сортів чаю не тільки з різних плантацій, але і із самих віддалених частин світу. Приміром, до індійського чаю можна додати нижче його сортом африканський (кенійський, угандійський) чай, до грузинського - індійський і ін. Купажі (суміші) одержують різноманітні назви - по імені чайно - торгової фірми, іноді з додаванням типу чаю, району зростання, сорту (вищий, добірний, перший). Таких назв є не одна тисяча.

Треба сказати, що майже 98 % у світовій торгівлі чаєм займають чорні чаї. По виготовленню пресованих чаїв - цегельних і плиткових - Росія займає перше місце у світі. А чайна промисловість Індії випускає переважно чорні байхові чаї і менше одного відсотка продукції - зелені. Приблизно таке ж співвідношення між виробництвом чорних і зелених чаїв у В'єтнамі. В Японії випускають і споживають головним чином зелені байхові чаї, а чорних роблять біля 1/5 від загальної кількості, та й то винятково з метою експорту.

Асортимент, що сильно відрізняється від світових стандартів, виробляють деякі країни Індокитаю - Таїланд, Лаос, Камбоджа, але в основному для місцевих потреб і в обмежених кількостях. Так, у Таїланді провадяться різні сорти «жовтогарячого» або «коричневого» чаю (близький до чорного, але менше ферментований). У Камбоджі і Лаосі відомий «синій» чай із власним смаком, ароматом і кольором, близький до зеленого.

Кращі сорти чорного чаю мають м'який, злегка бархатистий, повний і ніжний смак, із приємною терпкістю, аромат в них не дуже сильний. Сорт «Екстра», однаковий по ціні з «букетами», володіє, як правило, повнотою смаку, але відрізняється не дуже тонким ароматом.

Зелений чай відрізняється головним чином від чорного тим, що в нього відсутнє майже цілком те, що прийнято вважати специфічно «чайним» запахом і смаком. Люди, що звикли до чорного чаю, завжди бувають здивовані, зіткнувшись із чаєм зеленим, тим, що, як їм здається, він «не пахне чаєм». Дійсно, зелений чай має терпкий, часом навіть сильно в'язкий смак, дуже характерний, що супроводжується своєрідним ароматом, ледве віддають сумішшю запаху свіжовисушеного сіна або зів'ялого суничного листа і рожевих або цитрусових пелюстків [16].

Червоні і жовті чаї - невеличка, але цілком особлива група чаїв. Червоний чай у міжнародній торгівлі називається оолонги. Він має особливий, сильний, глибокий, декілька пряний запах, який багато знавців чаю визначають як «чудовий». За вмістом катехінів він майже вдвічі перевершує чорний чай. Жовтий чай готується з найбільше молодих пагінців, головним чином із бруньок чайного листа, тому усі сорти цих чаїв відносяться тільки до високого. Жовтий чай мате надзвичайно приємний смак, дуже м'яку, ледь суттєву терпкість і витонченим, найніжнішим ароматом. Червоні і жовті чаї виробляють у Китаї [16].

При зборі чайного листа на плантаціях, а також під час технологічної обробки утворюється багато різних побічних продуктів - гілки, старе листя, стебла (затримані ситами при просіюванні), уламки листів, крихти і значна кількість чайної пилюки. Чайна крихта спроможна давати духмяний і навіть більш міцний настій, чим ціле листя чаю. Так, прийшли до думки пресувати крихту і грубий лист, щоб зробити їх зручними для застосування. За характером сировини і формі пресування всі пресовані чаї діляться на три види: цегельні, плиткові, таблеткові.

У СНД зелений цегельний чай відомий під назвою калмицького; основними споживачами його є народи Калмикії, Бурятії, Туви, Гірського Алтаю. У Китаї випускають особливий зелений цегельний чай, називаний полінним чаєм (у формі поліна). Там же випускаються й інші подібні сорти, наприклад, нелуненча - чай, спресований у диски по 5 кг, луган – розсипний та інші.

Плитковий чай завоював популярність серед туристів і мисливців, військових і геологів, як компактний, зручний у польових умовах продукт, що володіє усіма властивостями чорного чаю. У Західній Європі він відомий за назвою «російський чай».

Таблетковий чай по суті не відрізняється від плиткового; у таблетки масою 3-5 г пресується найкраща крихта, іноді спеціально розмелена в найтоншу пудру.

Останнім часом одержали популярність швидкорозчинні (екстраговані) чаї. Ці чаї економічні, рентабельні, зручні, але, на жаль, значно втрачають в органолептиці - у смаку і ароматі. Вони представляють сухі (кристалічні) або рідкі екстракти, які одержують або з зеленого чайного листа, або з готового чайного настою високої концентрації. Швидкорозчинний чай дуже зручний в експедиціях, у поході, в морських і повітряних подорожах, і особливо в умовах космосу; тому він випускається зараз у багатьох країнах світу.

Варто згадати ще про квашений або силосований (по англійській термінології) чай. По суті він навіть не є чаєм у повному розумінні слова, тому що служить не для приготування напою, а споживається в сухому, вірніше, у напіввологому вигляді. У деяких країнах Азії його виготовляють промисловим способом у досить значних масштабах - у Китаї, Бірмі і Таїланді ( останніх двох це основний тип споживаного чаю). У Бірмі цей чай називають леппет-со, а в Таїланді - міанг. Готують його з огрубілого м'ясистого чайного листя або з четвертого або третього листа чайної флеші - для більш високих сортів. Перед вживанням у їжу леппет-со варять одну-дві хвилини в киплячій підсоленій воді, а потім застосовують як салат із рослинною олією, часником, креветками й ін [5].

Нечайний чай. В наші дні в чайному клубі можна зустріти такі екзотичні напої як каркаде, мате, ройбос і ін. Строго кажучи, це не чай, оскільки виготовлені не з листя чайного дерева, але по своїй функціональності вони повністю відповідають екзотичному чаю.

Каркаде – один з найвідоміших нечайних чаїв, є висушеними квітами суданської троянди (квітка гібіскуса). Напій червоного кольору з приємною кислинкою, відмінно поєднується з цукром. П'ють його як гарячому, так і холодним.

Росте гібіскус в тропіках. Це високий кущ, що відноситься до сімейства мальв. Квітки гібіскуса великі 7-10 див. в діаметрі, з товстими пелюстками, яскраво-червоні з темно-фіолетовим віночком з наружи і темно-пурпурним усередині. Володіють сильним ароматом. Для чаю використовують чашки квітів, їх використовують не тільки для чаю, але і роблять з них желе, соуси, компоти, використовують для забарвлення пищи, засолюють, маринують.

Чай з гібіскусу (каркаде) дуже корисний. Речовини, що викликають його червоне зафарблення, – антоціаны, володіють яскраво вираженою Р-вітамінною активністю, вони укріплюють стінки кровоносних судин, регулюють їх проникність і кров'яний тиск, сприяють поліпшенню загального стану, допомагають очищенню організму, виводять з організму непотрібні продукти обміну, вбивають деякі хвороботворні мікроорганізми. Лимонна кислота надає напою приємному смаку, він діє освіжаюче в спеку і при підвищеній температурі.