До основних джерел правового регулювання зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу відносяться міжнародні договори, внутрішнє законодавство, звичаї.

Практично у всіх країнах прийняті законодавчі акти, що містять норми, що регулюють відносини по міжнародній купівлі-продажу. Наприклад , у Франції, Німеччині, США, Швейцарії такі норми містяться в торгових кодексах. У Великобританії прийняті спеціальні законодавчі акти по міжнародній купівлі-продажу (Закон Великобританії 1979 р. про купівлю-продаж товарів).

У практиці міжнародної торгівлі застосовуються наступні джерела регулювання відносин зовнішньоторговельної купівлі-продажу:

• Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 г);

• Конвеция ООН про здавнення позову в міжнародній купівлі-продажу товарів (1974 р.);

• Конвенція про право, застосовному до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1985 р.);

У практиці міжнародної торгівлі найбільше широко застосовується Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Вона була підписана у Відні 2 квітня 198 р. і набрала сили 1 січня 1988 р. для держав, що на той момент ратифікували її чи приєдналися до неї.

Віденська конвенція 1980 р. складається з чотирьох частин, 101 статті і докладно визначає порядок укладання договору міжнародної купівлі-продажу і його основні умови. Застосування її обмежується договорами купівлі-продажу між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться на території різних договірних держав, чи випадками, коли до договору застосовне право держави — учасника Конвенції. Варто враховувати ту обставину, що Віденська конвенція 1980 р. не регламентує всі аспекти міжнародної купівлі-продажу. Вона визначає спеціальні торгові терміни у відношенні постачання товарів і способів визначення ціни, а також перехід права власності на товар.

У відповідності зі ст. 7 (2) зазначеної Конвенції, якщо питання, що відносяться до предмета її регулювання, прямо в ній не вирішуються, то вони підлягають вирішенню відповідно до загальних принципів Конвенції; у випадку їхньої відсутності — відповідно до права, застосовного у силу норм міжнародного приватного права.

Деякі види продаж під дію Віденської конвенції 1980 р. не підпадають. Наприклад, продаж з аукціону, продаж цінних паперів, судів повітряного і водяного транспорту, електроенергії. Конвенція не визначає порядок розрахунків за зовнішньоторговельним договором купівлі-продажу і терміни задавнення позову.

У практиці міжнародної торгівлі широко застосовуються міжнародно-правові звичаї - загальновизнані правила, що склалися в сфері зовнішньої торгівлі на підставі постійного й однакового повторення даних фактичних відносин.

У комерційній практиці також використовують поняття торгові звичаї, що означають заведений порядок чи фактично стале в торгових відносинах правило, що служить для визначення волі сторін, прямо не вираженої в договорі.

Варто помітити, що зовнішньоторговельні операції купівлі-продажу українськими підприємцями обов'язково повинні відбуватися в писемній формі. Недотримання форми таких угод спричиняє їх недійсність (тобто письмові докази, будь-то чи переписування виставляння рахунка, у підтвердження висновку зовнішньоторговельної операції не допускаються)

По законодавству ряду закордонних країн не потрібно обов'язкового письмового оформлення зовнішньоторговельних договорів закупівлі-продажу.

Відповідно до Віденської конвенції 1980 р. (ст. II) не потрібно, щоб договір купівлі-продажу був укладений в писемній формі чи підкорявся іншій вимозі у відношенні форми. Допускається його підтвердження будь-якими засобами, включаючи показання свідків. Однак при приєднанні Союзу РСР до зазначеної Конвенції 23 травня 1990 р. було зроблене застереження про незастосовність положень ст. II Конвенції, якщо хоча б одна зі сторін має своє комерційне підприємство в СРСР. В даний час названа Конвенція, у тому числі і застереження до неї, діють і для України.

Що ж стосується внутрішнього законодавства, то на Україні контрактна діяльність регулюється наступними законами:

* Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність"

     №959-XII від 16.04.1991.

* Положення " Про форму зовнішньоекономічних договорів     

    (контрактів)"

· Розпорядження "Щодо укладання суб'єктами господарської     

     діяльності України зовнішньоекономічних договорів 

     (контрактів)" №13 від 7.09.1992.

        Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність" є одним з основних нормативних документів, що регулюють даний вид діяльності. Він складається з 7 розділів і 39 статей, у яких дається визначення базових термінів, таких як :

- іноземна валюта готівкою;

- платіжні документи;

- цінні папери; 

- золото та інші дорогоцінні метали;

- господарська діяльність, тощо.

        Також закон описує визначення суб'єктів ЗЕД, принципів ЗЕД, контрактів, що укладаються суб'єктами. Але основне призначення цього закону- це державне регулювання всих сфер зовнішньоекономічної діядьності.

        Як бачимо така сфера діяльності, як зовнішньоекономічна регулюється як внутрішнім законодавством, так і підпадає під дію різного роду міжнародних угод, що також в свою чергу вкладають свій внесок в удосконалення зовнішньоекономічних відносин як між державами, так і між їх громадянами.

РОЗДІЛ 2