До 1989 року наука і вища освіта були розділені між собою як інстутиційно, так і методологічно. Діяльність по наукових дослідження концентрувалася і здійснювалася головним чином підрозділами Болгарської академії наук. Після 1989 року політика держави кардинально змінилася, і ВНЗ було дозволено проводити наукові дослідження і здійснювати викладацьку діяльність одночасно. Законодавство захищає авторські права і дає ВНЗ можливість реєструвати патенти, а також інші технологічні досягнення.

Державний бюджет є основним джерелом фінансування науки. Щорічно виділяються засоби – це визначений відсоток від ВВП, відповідно до законодавства. На етапі переходу до ринкової економіки, витрати на фінансування науки різко знизилися з 2.0% ВВП у 1989р. до 0.28% у 1995р. По закінченні цього періоду намітився незначний ріст, що досяг оцінки 0.8% у 2001р. Незважаючи на фінансову кризу ВНЗ зуміли продовжити проведення наукових досліджень. Це сталося тому, що наукові дослідження могли фінансуватись не тільки державою, але й іншими джерелами, такими, наприклад, як різні наукові фонди і міжнародні програми.

На початку 1990-х років були створені два національних фонди для фінансової підтримки проведення наукових досліджень. Це Фонд наукових досліджень, що виділяє гранти на важливі наукові проекти, і Фонд структурної і технологічної політики, що фінансує проекти, зв'язані з прикладними науками.

Другого жовтня 2003 року Національною асамблеєю був прийнятий закон про Збільшення науково-дослідних робіт, у якому були описані принципи проведення державної політики в даному секторі. Законом були створені умови для поліпшення методів фінансування наукових досліджень, приділяючи особливу увагу ефективності і відкритості суспільного фінансування. Міністр освіти повинен проводити національну політику в сфері наукових досліджень відповідно до національної стратегії. Він повинен надавати на схвалення щорічний звіт про умови і розвиток наукових досліджень перед Радою міністрів.

При проведенні національної політики в сфері наукових досліджень міністр взаємодіє з Національною радою наукових дослідників, що служить як консультативний орган міністра. Рада бере участь у розвитку національної стратегії наукових досліджень, прийнятті заходів, вирішенні фінансових питань і складанні плану дій. Вона оцінює звіти про науково-дослідну діяльність, що складаються відповідними науковими організаціями і ВНЗ. Рада виражає свою думку з приводу того, чи може Болгарія брати участь у міжнародних наукових дослідженнях, аналізує умови наукових досліджень і наукової взаємодії в республіці Болгарія, а також вирішує питання, пов'язані з розвитком наукових досліджень.

У Раду входять Міністр освіти 19 інших членів, один представник Міністерства економіки, один – Міністерства фінансів, 7 представників ВНЗ, висунутих Радою ректорів, 4 представника Болгарської академії наук, висунутих її правлінням, 2 представника Міністерства земельних і лісових ресурсів, голова органу виконавчої влади Наукового фонду дослідників, два юридичних представники організацій роботодавців, призначених за рішенням їх голів, один представник неурядових наукових організацій, призначений їх головами.

Міністерство освіти реєструє всю наукову діяльність, що здійснюється в Болгарії, яка стосується роботи наукових організацій, учених, які одержують засоби з державного бюджету, тих, хто проводить наукові дослідження і бере участь у фінансованих державою програмах і проектах у сфері наукових досліджень.

Участь Болгарії в програмах Євросоюзу, таких як Темпус, Сократ, Фер, Коперник, а також включення її в план п’ятої і шостої програм дало позитивні результати:

1. Посилення міжнародної взаємодії, що дуже важливо для збереження дослідницького потенціалу і підтримки інфраструктури академічних одиниць і університетів.

2. Взаємне співробітництво дослідників різних інститутів.

3. Спільні проекти різних дослідницьких команд.

4. Зростання якості роботи дослідників.

НАЧАЛЬНІ ПРОГРАМИ ВНЗ

У розділі 5 Акту про вищу освіту описана система проведення освітнього процесу. Освітній процес у ВНЗ Болгарії здійснюється відповідно до документації окремо для кожного предмета, куди входить кваліфікаційна характеристика ступенів, навчальний план, програма навчання по даному предмету і річний розклад навчальних занять.

Навчання у ВНЗ поділяється на вивчення предметів обов'язкових, обов'язкових на вибір і факультативних. Студенти мають право вибирати предмети відповідно до плану даного ВНЗ.

Інститути вищого освіти мають визначений ступінь академічної свободи й автономії, у результаті чого вони самі визначають природу і структуру освітніх програм і курсів навчання. Національне агентство по оцінці й акредитації схвалює, оцінює і дає рекомендації до навчальних програм і планів ВНЗ. В даний час намітилася тенденція розширення викладання мов, особливо європейських. У навчальних програмах деяких спеціальностей, особливо філологічних, іноземна мова використовується як мова викладання деяких предметів. На багатьох спеціальностях іноземна мова вивчається як обов'язкова; відкривається багато спеціальностей з мовним профілем.

Нові зміни до Акту про вищу освіту 2004 року внесли зміни в систему принципів і схем здачі заліків і навчання в цілому.

ОЦІНЮВАННЯ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

Згідно статті 44 Закону про вищу освіту вищі школи самі вибирають схему проведення іспитів. У навчальній програмі і навчальному плані зазначені форми перевірки й оцінки знань і навичок студентів. Основною формою оцінки у вищій школі є письмовий іспит, хоча школа сама може застосовувати інші форми оцінки досягнень студентів, наприклад, допуск до іспиту тільки при наявності визначеного бала, отриманого на семінарах і поточних заняттях, виконаних проектів, практичних завдань, і т. д.

Знання студентів оцінюються по шести бальній шкалі: відмінно (6), дуже добре (5), добре (4), задовільно (3), незадовільно (2). Іспит вважається успішно зданим, якщо за нього отримана оцінка не менше 3. Наявна система оцінки знань студентів не дозволяє об'єктивно порівняти знання й уміння студентів однієї спеціальності, але різних вищих навчальних закладів. Прийняті до Закону про вищу освіту зміни стали причиною створення постанови, згідно якої ВНЗ повинні створити систему оцінки не тільки аудиторної, але і позааудиторної роботи студентів.

Навчання за фахом для одержання ступеня завершується здачею державного іспиту чи захистом дипломної роботи, відповідно до державних вимог перед комісією кваліфікованих викладачів. У цю комісію можуть також входити лектори, що мають науковий чи докторський ступінь і люди, що не викладають у даному інституті.

ПЕРЕВЕДЕННЯ СТУДЕНТІВ НА НАСТУПНИЙ ОСВІТНІЙ РІВЕНЬ І ВИДАЧА СЕРТИФІКАТІВ

Умови переведення студентів на наступний етап навчання визначаються керівництвом ВНЗ і зафіксовані в правилах закладу.

Студент може бути переведений на наступний рік навчання за умови, що він удало пройшов курс навчання, чия робота протягом року була оцінена в різних формах. Максимальна кількість разів, коли студент може перездавати незданий ним екзамен з одного предмета визначаться правилами даного ВНЗ.

Згідно статті 7 Акту про вищу освіту вищі школи можуть по закінченні навчання видавати як диплом про отриману вищу освіту з вказівкою отриманого ступеня, так і сертифікат, що підтверджує професійну кваліфікацію. Дипломи визнаються державою, коли саме навчання відповідає державним вимогам. Через акредитацію вищих шкіл відбувається перевірка, чи відповідає діяльність вищої школи державним нормам і вимогам, описаним в Акті про вищу освіту.

Диплом видається відповідною вищою школою і містить інформацію про досліджувані предмети, результати іспитів, у т.ч. підсумкових, і курсових роботах. Ступінь фахівця, бакалавра і магістра присуджуються відповідними інститутами вищої освіти. Докторський ступінь присуджується Верховним комітетом вищої освіти після успішного захисту докторської дисертації.

Присудженні ступені дійсні у середині країни.