Показники прибутку характеризують абсолютну ефективність господарської діяльності підприємства. На розмір прибутку впливають дві фупи факторів - зовнішні і внутрішні.

До зовнішніх факторів відносяться природні транспортні та соціаль­но-економічні умови, рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків ціни на виробничі ресурси й ін.

До внутрішніх факторів зміни розміру прибутку відносяться:                                                                             -основні фактори (обсяг продажу, собівартість продукції, структура продукції і витрат, ціна продукції);

-неосновні фактори, пов'язані з порушенням господарської дис­ципліни (цінові порушення, порушення умов праці і вимог до якості продукції, шо ведуть до штрафів, економічних санкцій тощо).

Оскільки зовнішні фактори не піддаються регулюванню з боку підприємства, слід більш докладно розглянути основні внутрішні фактори, що впливають на розмір прибутку.

Прибуток залежить від обсягу реалізації продукції. При високій питомій вазі постійних витрат у собівартості продукції зростання обсягу реалізації приведе до ще більшого зростання прибутку в результаті зниження частки постійних витрат, шо припадають на одиницю продукції. Оскільки прибуток обчислюється як різниця між ціною і собівартістю продукції, то очевидним є той факт, що на розмір прибутку впливають зростання цін і зниження собівартості.

У період високих темпів інфляції зростання прибутку забезпечується за рахунок цінового фактора. Уповільнення темпів інфляції, насичення ринків товарами, розвиток конкуренції обмежують можливість виробників підвищувати ціни і отримувати прибуток за допомогою цього фактора. В результаті актуальним стає фактор зниження витрат. При цьому використовуються такі прийоми, як економія паливно-сировинних ресурсів, матеріальних і трудових витрат, зниження частки амортизаційних відрахувань у собівартості, скорочення адміністративних витрат і т. д. Однак варто мати на увазі, що зниження собівартості має межу, після якої воно неможливе без зниження якості продукції. Це ж відноситься до адміністративних і комерційних витрат, які неможливо звести до нуля, оскільки без них підприємство нормально функціонувати не зможе і продукція реалізовуватися не буде.

До числа факторів зростання прибутку варто віднести і відновлення асортименту та номенклатури продукції, що випускається. Прибуток у ринковій економіці є рушійною силою відновлення як виробничих фондів, так і продукції, що випускається. Використовуючи концепції життєвого циклу  продукції, необхідно пам'ятати, що підприємство по-винно починати освоєння нового виду продукції на етапі зростання прибутку для того, щоб до моменту зниження рентабельності старої продукції випуск нової продукції досяг точки беззбитковості.

Підвищення якості продукції, її дизайну, технічні вдосконалювання й інші прийоми підтримки попиту на продукцію вимагають додатко­вих витрат, а тому також повинні застосовуватися задовго до того, як рівень рентабельності почне знижуватися, чи принаймні відразу ж, як тільки така тенденція намітиться. Більше того, на вершині попиту поліпшення товару, що пропонується, може викликати підвищення як ціни на нього, так і відповідно прибутку.

Крім того, на розмір прибутку істотний вплив справляють методи регулювання, самостійно обумовлені підприємством на підставі діючих загальних правил організації бухгалтерського обліку при виборі облікової політики. Вони зводяться до таких положень:

1)зміни вартості границь віднесення предметів — до основних засобів чи до малоцінних і швидкозношуваних предметів (МШП). При віднесенні предметів до МШП підприємство одержує більше можливостей управляти собівартістю продукції за допомогою варіювання способами віднесення вартості МШП на витрати виробництва та обігу. Крім цього, спрощується процедура їх обліку, а також реалізації та іншого вибуття;

2)вибір способу нарахування зносу по МШП. Спосіб нарахування зносу по МШП впливає на собівартість продукції. Знаючи інтенсивність
споживання МШП (передачі їх у виробництво), можна заздалегідь визначити межу підвищення собівартості продукції по кожному з регламенгнтованих варіантів погашення вартості МШП: нарахування зносу в розмірі 100% вартості МШП; нарахування зносу в розмірі 50% вартості МШП;

3)вибір порядку нарахування зносу з основних засобів. Відповідно до діючого положення підприємства мають можливість здійснювати прискорену амортизацію активної частини основних засобів. Метод прискореної амортизації дозволяє в більш короткий термін перенести вартість використовуваних основних засобів на витрати виробництва і обігу, тобто їх відтворення. При цьому собівартість продукції зростає, шо веде до зменшення прибутку і податків з прибутку;

4)вибір порядку нарахування зносу по нематеріальних активах.Підприємства самі визначають порядок нарахування зносу і перелік об'єктів нематеріальних активів, на яких нараховується знос. Норми зносу також установлюються підприємством самостійно, що дозволяє використовувати чималі можливості для регулювання собівартості про­
дукції (первісна вартість і термін використання активів визначаютьсяпідприємством);

5)вибір методу оцінки спожитих виробничих запасів (сировини, матеріалів, палива і т. д.). Діючими Положеннями оцінку витрачених матеріальних ресурсів дозволяється відображувати в обліку одним із обра­
них методів оцінки.

В умовах інфляції оцінка матеріальних витрат по першому і другому методах веде до невиправданого заниження собівартості продукції і, як наслідок, до невиправданого завищення прибутку і податку з прибутку, і навпаки;

6)вибір порядку списання витрат по ремонту основних засобів на
собівартість продукції. Ці витрати можуть бути віднесені на собівартість
одним із таких способів:

-фактичні витрати на ремонт списуються на рахунки витрат вироб­ництва чи обігу;

-створюється ремонтний фонд із наступним списанням з нього фактичних витрат по ремонту основних засобів;

-фактичні витрати по ремонту основних засобів акумулюються на рахунку «Витрати майбутніх періодів» з наступним рівномірним спи­санням на витрати виробництва й обігу.

При першому способі списання витрат по ремонту основних засобів існуючі коливання у витратах на ремонт, викликані нерівномірністю ремонтних робіт протягом року, прямо переносять на собівартість продукції. Другий і третій способи вільні від цього недоліку, однак їх використання призводить до збільшення фінансово-експлуатаційних потреб підприємства в оборотних коштах;

7) вибір способу розподілу непрямих витрат між окремими об'єктами обліку і калькулювання. Такий розподіл може здійснюватися пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників чи пропор­ційно виробничій собівартості. Це впливає на достовірність визначен­ня собівартості і рентабельності окремих видів продукції (робіт, послуг);

8)зміни термінів погашення витрат майбутніх періодів. Скорочення термінів погашення витрат майбутніх періодів веде до зростання собівартості продукції звітного періоду;

9) вибір методу визначення виручки від реалізації продукції. Невідповідність між доходами і витратами має місце як при касовому способі обліку виручки, так і при використанні методу нарахувань. Однак при другому методі величина нарахованого прибутку не підкріплена надходженням реальної грошової маси на підприємство. При цьому навпаки відбувається відтік грошей у вигляді платежів у бюджет по податках з прибутку, ПДВ та ін. У випадку затримки платежів покупцями можна чекати погіршення фінансового стану підприємства, тому найчастіше виникає необхідність у переході на передоплату продукції;

9)створення резервів майбутніх витрат і платежів. Підприємство самостійно визначає розмір цих резервів та їх види. Створення їх дозволяє нейтралізувати вплив на собівартість продукції і прибуток різких (пікових) коливань на рівні витрат у зв'язку з нерівномірним розподілом їх протягом року.            

Планування прибутку на підприємстві

Планування прибутку - складова частина фінансового планування. Воно проводиться нарізно за видами діяльності підприємства, оскільки розрізняється методологія обчислення й оподатковування прибутку відрізних видів діяльності. У процесі розробки фінансових планів враховуються всі фактори, що впливають на розмір прибутку та моделювання цих змін у квартал, півріччя.

У загальному випадку виділяють три методи планування прибутку. Перший - метод прямого розрахунку. В його основі лежить розрахунок прибутку від реалізації продукції за асортиментом.      Планування є елементи чистого прибутку і в першу чергу прибутку від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг. Основою розрахунку прибутку служить прогнозований обсяг продажу, оскільки саме з ним пов'язана виробнича програма і запаси. Цей обсяг обмежується наявними виробничими потужностями, саме вони і є відправною точкою планування. Після визначення обсягу продажу розробляється виробнича програма на основі укладених контрактів.                  

Виробнича програма залежить від планового обсягу реалізації і від запасів готовоі продукції на складі на початок та кінець планового періоду.

При цьому враховується і зміна залишків незавершеного виробництва. Виробнича програма є також основою для розрахунку потреби в матеріалах, що так само визначається з урахуванням запасів на складі на початок планового періоду і перехідних залишків на кінець періоду.

Важливим моментом у плануванні прибутку є облік трудових витрат виходячи з норм витрат робочого часу на виготовлення одиниці продукції і вартості людино-години. З урахуванням необхідних відрахувань у соціальні фонди плануються витрати на оплату праці.

Далі складається кошторис виробничих накладних витрат, що включаються у повну собівартість. Сума цих витрат залежить від їх складу і зв'язку з обсягом виробництва. Окремо визначаються імінні та постійні витрати. В результаті проведених розрахунків формується виробнича та повна собівартість реалізованої продукції з урахуванням залишків готової продукції на початок і кінець планового періоду.

На наступному етапі складаються кошториси адміністративних і комерційних витрат. Ці витрати пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробництвом, а також із просуванням товарів на ринок збуту. Частина цих витрат залежить від обсягу продажу (наприклад комісійні). Інші є постійними і враховуються в загальній сумі. Визначення постійних і змінних витрат підприємство здійснює самостійно.

На підставі цих розрахунків формується план з прибутку від реалізації продукції. Для планування балансового прибутку використовуються дані про майбутні операційні доходи і витрати з фінансової та інвестиційної діяльності.

Більш простий варіант припускає узагальнений розрахунок за позиціями плану. Прибуток від випуску товарної продукції розраховується як різниця між вартістю всього товарного випуску за цінами продажу (без ПДВ акцизів, митних платежів, торгових і збутових знижок) і повною собівартістю товарної продукції планового періоду.

Прибуток від реалізації продукції розраховується як різниця між розмірами виручки в цінах продажу (без ПДВ, акцизів, торгових і ібутових знижок) і повною собівартістю реалізованої продукції. Розмір виручки і повна собівартість реалізованої продукції визначаються з урахуванням перехідних залишків готової продукції на початок і кінець планового періоду.

Другий метод планування прибутку - аналітичний - застосовується при незначних змінах в асортименті продукції та при відсутності інфляції, зростанні цін і собівартості. При використанні аналітичного методу розрахунок ведеться окремо за порівнянною і непорівнянною товарною продукцією. Порівнянна продукція випускається в базисному році.

Прибуток від виробництва порівнянної продукції в плановому році визначається з врахуванням прибутку, обчисленого на першому і наступних етапах;

Перевага аналітичного методу полягає в тому, що він показує вплив різних факторів на величину прибутку. Але ця перевага виявляється тільки при стабільних умовах господарювання.

Третій метод припускає визначення точки беззбитковості, тобто визначення обсягу і вартості продажу, при яких підприємство здатне покрити всі свої витрати, не одержуючи прибутку. Цей метод планування прибутку базується на принципі розподілу витрат на постійні і змінні та розрахунку маржинального прибутку. З виторгу від реалізації продукції (без ПДВ, акцизів, мита) віднімаються змінні витрати і залишається маржинальний прибуток. Далі з маржинального прибутку віднімаються постійні витрати і визначається фінансовий результат (прибуток чи збиток). Точка беззбитковості — це такий розмір виручки, при якому підприємство не одержує ні прибутку, ні збитку.

Після визначення точки беззбитковості планування прибутку будується на основі ефекту операційного (фінансового) важеля, тобто того запасу фінансової стійкості, при якому підприємство може дозволити собі знизити обсяг реалізації, не приходний до збитковості. Ефект операційного важеля полягає в тому, що будь-яка зміна виручки від реалізації приводить до ще більш сильної зміни прибутку. Дія даного ефекту пов'язана з непропорційним впливом постійних і змінних витрат на фінансовий результат при зміні обсягу виробництва і реалізації. Чим вище частка постійних витрат у собівартості продукції, тим сильніше вплив операційного важеля, і навпаки, при зростанні обсягу продажу частка постійних витрат у собівартості знижується і вплив операційного важеля  зменшується.