Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Вступ
Завдання фізичного виховання виходять на ключові позиції після прийняття законів України "Про дошкільну освіту", "Про фізичну культуру", "Національної доктрини розвитку освіти", прийняття "Базового компонента дошкільної освіти". Сьогодні фізичне виховання спрямоване насамперед на охорону та зміцнення здоров’я дітей, підвищування захисних сил організма, виховання стійкого інтересу до рухових умінь, навичок та фізичних якостей (швидкість, спритність, витривалість, гнучкість), формування культури здоров’я.
Турботу про здоров’я, про потребу виробляти в дитини мотивацію на здоровий спосіб життя відбито в різних офіційних документах та програмах. У Конвенції з Прав Дитини (1990) велике значення надається здоров’ю молодого покоління як вирішальному чинникові виживання людства. У Конвенції превентивного (запобіжного, захисного, охоронного) виховання дітей і молоді (1998) головний наголос робиться на профілактиці деструктивної поведінки, неприродного способу життя. У вітчизняних програмах "Малятко", "Дитина", у Базовому компоненті дошкільної освіти (сфери "Я Сам") проблема здоров’я чітко визначається як один із найголовніших складників повноцінного розвитку дошкільнят.
Через економічні обмеження екологічну кризу більшість дітей в Україні живе у несприятливих умовах, що згубно позначається на їхньому здоров’ї.
Недостатня оздоровча спрямованість навчально-виховного процесу взагалі й фізичного виховання зокрема, у дошкільних закладах може зумовлюватися різними причинами: перенавантаженнями дітей заняттями, скороченням прогулянок і рухливих ігор. Не кожний педагог враховує у роботі з дітьми закономірностей формування їхньої працездатності, підвищує її обсяг.
Основою системи фізичного виховання в ДНЗ залишається руховий режим як сукупність різних способів та організацій форм роботи з дітьми. Дуже ефективною формою роботи з фізичного виховання та важливим засобом фізичного виховання є рухлива гра.
Рухливі ігри досить важливі для всебічного розвитку дитини. Цінність їх не лише в тому, що вони розвивають рухи дітей, а й у тому, що спонукають малят бути активними, діяльними, міркувати, досягати успіху. Завдяки цим іграм увесь організм дитини втягується в роботу, в неї поліпшується травлення, стає глибшим дихання, зміцнюється нервова система, виховуються такі риси характеру як дисциплінованість, стриманість тощо.
Значення рухливої гри для гармонійного розвитку дітей, проблеми впровадження її в практику роботи ДНЗ вивчають психологи та педагоги. Основоположник теорії фізичного виховання П.Ф. Лесгафт - надавав важливого значення рухливим іграм з правилами - як засобу розвитку само організованості, дисциплінованості дітей. Е.С. Вільчковський працював над проблемою використання рухливих ігор в різних вікових групах, організація та керівництво рухливими іграми з дітьми дошкільного віку. Психологи та педагоги Хухлаєва, Денисенко, Шишкіна, Вавилова, Колесникова, Лейкіна, Тимофєєва, Потєхіна обґрунтували, розкрили, експериментально перевірили значення рухливих ігор для повноцінного розвитку та довели вплив рухливих ігор на розвиток у дітей основних рухів та рухових якостей. Таким чином, рухливі ігри є важливим засобом фізичного виховання дітей дошкільного віку.
Актуальні проблеми, а саме проблеми рухової активізації дітей в сучасних дошкільних закладах та сім’ї зумовлює вибір теми "Рухливі ігри в системі фізичного виховання дітей дошкільного віку". Виходячи з теми можна сформулювати таку мету дослідження:
зробити аналіз психологічної, педагогічної та методичної літератури з дослідженої проблеми;
виявити вплив рухливої гри на всебічний розвиток дітей дошкільного віку;
виявити вплив на фізичний розвиток;
підготувати методичні рекомендації для вихователів ДНЗ та сім’ї, щодо використання рухливих ігор в педагогічному процесі та повсякденному житті;
проаналізувати планування рухливих ігор;
спланувати рухливі ігри в різних формах роботи.
У процесі роботи використовуються методи науково-педагогічних досліджень, що відповідають завданням:
аналіз літературних джерел;
аналіз планів роботи вихователів;
педагогічні спостереження;
анкетування;
вивчення результатів роботи;
експеримент;
схеми і таблиці.
Об’єкт дослідження - фізичне виховання дітей дошкільного віку.
Предмет - це рухливі ігри як засіб фізичного виховання.
Розділ 1
1.1 Аналіз літературних джерел з питання використання рухливих ігор для дітей дошкільного віку
Історія рухливих ігор
Як звернутись до історії людської світової культури, то видно буде, що усі народні ігри виникли зовсім не тільки заради розваги, а зв’язані були з вимогами життя. Колись для народів, що не знали культурного життя, ігри-забави теж були першою соціальною школою, першим колективом поза межами родини, який інколи складався навіть з членів кількох родів, громад.
За всіх часів усі народи мали свої національні ігри і в них виявляли свої особливі оригінальні риси, напрямки думок. В Біблії справедливо сказано про різні народи: "по іграх впізнаєш їх".
Кожний народ створював свої національні ігри. В.В. Гриневський відмітив: "У всіх народів існує більш або менш значний запас ігор, що характеризують до деякої міри побут народу". Без ігор не обходилось ні одне народне свято. В іграх змагалися цілі групи дітей. Проводились ігри, як правило, на вулиці, на свіжому повітрі, завдяки чому ставали важливим засобом оздоровлення.
Багато ігор передавались в спадок від старших часів, коли вони були в свій час формами культу, явищами життя. З часом створювались нові зразки, які хоча дещо видозмінювались, але значною мірою наслідували форму й функціонально-побутові характеристики своїх прародичів. Для дитини, ще недавнього минулого це були не уламки віри далеких предків, а жива частка її світу, в якому все було живим, мислячим.
Якщо звернутися до історії людської світової культури, ю то буде видно, що усі народні ігри виникли зовсім не тільки заради розваги, а зв’язані були з вимо - гами життя, або ігри пов’язувались з релігійним культом, підготовкою до війни. Існуючі в народі ігри виникали незалежно, тривалість їх не була однаковою. Характерні риси, що супроводжують мало не всі українські народні ігри є світлий радісний гумор, яскрава зображувальність.
Вчені педагоги й психологи чимало обмірковували процес гри, бажаючи підвести його під ту чи іншу наукову теорію, але вони недосить правдиво пояснюють цей природній нахил дітей. Одні кажуть: забава - це спочинок для дитини після одноманітної праці. Але ця теорія більш придатна для старших дітей, не може пояснити розваги малих діток які не потребують навіть спочинку, не маючи ніяких обов’язків. Другі вчені, навпаки, дивляться на ігри як на вияв занадто великої сили, що нічим так виразно не дає про себе знати, як дитячою грою. Третя теорія вважає дитячі ігри за могутній природній нахил кожного живого створіння. Спенсер звертає увагу на те, що в усяких іграх дуже виразно виявляє себе цей розбишацький настрій щось повалити, когось перемогти, від чогось оборонитися. Але сучасний видатний психолог Гросе не вбачає в дитячих іграх виключно імітаційного напрямку; він також не визнає того розвитку зайвої енергії, який тільки й викликає ту або іншу гру дітей. Гросе при цьому виставляє свою власну теорію гри, як нахилу до виховання; він визначає, що кожна жива істота вже має спадщину - нахил до діяльності на підставі або прихильності до чогось, або боротьби з чимось, або переймання того, що може колись допомогти пристосувати себе до таких або інших умов життя. Американський психолог Карр каже: "Ігри - то такі моменти життя дитини, які ні з чим не можуть бути зрівняні по своїй користі:
1) приємне використання часу;
2) вихід для зайвої енергії, яка б могла прийняти антисоціальний напрямок;
3) спочинок;
4) витрачені сили знову урівноважуються;
5) сили тіла і душі працюють;
6) вплив на виховання.
Варто зазначити, що чимало великих письменників з захопленням згадують свої дитячі ігри: Короленко, Толстой, Доде, Жорж-Санд, - щоб упевнитися яку велику роль мали вони в розвитку їх художньої творчості. В перші часи християнської віри люди виявляли суворий аскетичний осуд усіляких веселощів, бачили в них щось грішне. Св. Ієронім каже: "Хай дочка твоя росте глуха до усякої музики, хай не знає вона, а ні флейти, а ні ліри".
Тільки в часи великого відродження західно-європейської творчості, в 14-15 віках, увагу звернено було на ігри. Так Вітторіно Фельтре в Італії заводить шкільні ігри й надає їм великого значення (естетичного й морального) в вихованні. Грі в м'яч він присвячує цілий трактат. Монтень, Рабле, Локк, Фенелон, Руссо - усі ці видатні французькі і англійські педагоги-філософи також надавали грі першорядового значення в справі виховання. Фребель сміливо висловлюється, що "гра - є вільний необхідний прояв того внутрішнього складу, який носить в собі кожна дитина".
Фізичне виховання дітей - складова загальної системи комуністичного виховання, радянською педагогічною педагогічною наукою розроблено чимало засобів його реалізації. Одним з найефективніших, як одностайно визначають дослідники, є гра.
Ще представники античної педагогіки, яка поряд з іншими галузями знань входила до складу єдиної у ті далекі часи науки-філософії, цікавились грою, вбачали в ній один із засобів гармонійного розвитку особистості. Платон високо оцінював педагогічне значення гри. Аристотель зазначав: "До п'яти років, коли ще не варто починати практичне навчання дитини, треба заохочувати її рухатись стільки, скільки необхідно, щоб організм не був бездіяльним". Ігри народів стародавньої Греції були одним із важливіших засобів фізичного розвитку.
Перша половина 19 століття позначена спробами організації дитячих ігор в умовах перших дошкільних закладів. Видатний російський педагог К.Д. Ушинський різко критикував поширену на той час фребелівську систему виховання, закидаючи авторів надмірне захоплення і вигадування таких ігор, у яких мало дитячого.
Український письменник Г. Довженко стверджує, що народні ігри - це історія народу, бо відображають соціальне життя епохи. Граючись у народні ігри, діти ознайомлюються з традиціями свого народу, звичаями та обрядами, віруваннями, культурою і все це запорукою виховання національної самосвідомості.
Використання українських народних ігор у навчально-виховному процесі має свою специфіку. Насамперед під час вибору народної гри варто зважати на всі вимоги, що стосуються вибору рухливої гри. Використовуючи народні ігри у різних природних умовах, слід добирати їх відповідно тематики.
Сезонно-обрядові ігри добираються відповідно до сезону і відповідно до календарних свят.
Розповідаючи дітям цікаві легенди, повір'я, приповідки про історію походження гри та звичаї, розширюючи світогляд дитини, вихователь пробуджує у неї ситуативний інтерес до народних ігор. Доречним буде і ознайомлення дітей зі специфічними атрибутами, які можна використовувати у грі.
Без сумнівів, дітям буде цікаво розповідати про те, що м’яч робили з бичачої шерсті, яку скочували між долонями у м’ячик, а для того, щоб він був пружнішим, його змочували водою. Замість шерсті також використовували пір’я, пух, волоски очерету. Ці відомості ми знаходимо у публікаціях А. Цьося, який розглядає питання про використання специфічних атрибутів для українських народних ігор, і дає рекомендації щодо їх виготовлення.
Теорія
Класифікація рухливих ігор
Є кілька класифікацій видів рухливих ігор залежно від ознак, що покладена в основу тієї чи іншої класифікації. Насамперед це рухливі ігри з простими та складними правилами. В іграх з простими правилами саме правило підказує дитині її дії у грі: "Потяг", "Коники". У цих іграх всі діти виконують однакові рухові дії і використовувати їх варто у роботі з дітьми молодшого дошкільного віку.
У наступній класифікації всі рухливі ігри, залежно від характеру рухових дій, поділені на такі види: сюжетні і несюжетні ігри, ігрові вправи, ігри-естафети та ігри з елементами спорту, ігри-атракціони. В основу сюжетних ігор покладено певний сюжет, наприклад: "Сонечко і дощик", "Гуси-лебеді", "Вовк у рову" тощо. Сюжет та правила гри обумовлюють характер рухів дітей. Такі ігри переважно колективні (від 5 до 25 учасників). Сюжетні ігри використовуються в усіх вікових групах ДНЗ.
Несюжетні ігри - це ігри на кшталт ловілок, наприклад "Квач", "Піжмурки". Вони не мають сюжетну і в їх основу покладено лише рухові дії. До несюжетних належать ігри з використанням різних предметів: "Кільцекид", "Школа м’яча" тощо. У цих іграх виконуються конкретні рухові завдання: накинути кільце на палицю, потрапити кулькою в кеглі. Треба зазначити, що такі ігри вимагають самостійності від дітей, швидкості, орієнтації в просторі. Несюжетні ігри доцільно використовувати у середньому і старшому дошкільному віці
Ігрові вправи теж діляться на вправи сюжетного і несюжетного характеру. Вправи сюжетного характеру - "Ведмедик на поваленому дереві" (повзання по лаві); "Папуга на жердині" (ходьба у рівновазі по гімнастичній палиці) тощо. Ігрові вправи несюжетного характеру - це вправи, в основу яких покладено дії з предметами: "Добіжи до прапорця", "Пролізь в обруч".
Ігрові вправи мають ряд переваг: вони виконуються кожною дитиною і виконання рухового завдання не пов’язане з діями інших дітей; вихователь домагається засвоєння того чи іншого руху усіма дітьми; в ній більш чітко виступають завдання прямого навчання.
До ігор спортивного характеру належать городки, волейбол, баскетбол, футбол, більшість з них вводяться із старшої групи. Також ігри-естафети, які застосовуються в роботі з дітьми середнього та здебільшого у старшому дошкільному віці.
До ігор-атракціонів належать ігри естафетного характеру з елементами змагань (стрибки на одній нозі - другу тримає товариш; закидання м’яча в рухому ціль; перетягування канату, ходьба на низьких ходулях) - "Бій півнів", "Пес". Їх доречно використовувати на заняттях з фізичної культури та спортивних святах у старшому дошкільному віці.
Ігри-естафети - це безсюжетні рухливі ігри з правилами, емоційного характеру, які побудовані на елементах змагань в різних основних рухах, часто в складних умовах. Проводяться тільки в старшому дошкільному віці. Найкраще їх проводити в І половину дня, бо це велике навантаження на психіку дітей, які розуміють, що треба виконувати рухи змагаючись. Якщо діти справляються із завданням в процесі змагання, то, значить, вони не просто закріпили основний рух, а цей рух у них перетворився в навичку.
За ступенем фізичного навантаження ігри бувають великої, середньої і малої рухливості. До ігор великої рухливості належать ті, в яки активну участь бере вся група і зміст яких становлять інтенсивні рухи - біг, стрибки у поєднанні з іншими основними рухами ("Снігурі і кіт", "Жаби і чапля", "Рибалки і рибки"). В іграх середньої рухливості беруть участь всі діти, але характер рухів спокійний: метання, ходьба, переступання через предмети ("Зозуля", "Море хвилюється"). До цих ігор належать всі хороводні ігри.
Ігри малої рухливості передбачає участь частини дітей або однієї дитини - інші спостерігають, рухи виконуються у повільному темпі ("Знайди і промовчи", "Чий голос ти почув?", "Кого не стало?").
Варіативність рухливих ігор
Для забезпечення повноцінного розвитку дитини у грі важливо змінювати умови її проведення, правила та урізноманітнювати способи виконання рухових дій. Дитині, на думку М. Потєхіної, цікавіше виконувати новий, навіть складний рух, ніж повторювати давно знайомий.
Є безліч варіантів проведення рухливих ігор. Зміна варіантів проведення дає змогу вихователю використовувати рухливі ігри доцільніше, ускладнюючи завдання відповідно до рухливої підготовленості дітей.
Видатний педагог С. Русова застерігала педагогів від організації одноманітних ігор, досить влучним з цього приводу є її висловлювання: "Не треба ігри механізувати, а ширше давати дітям можливість до гри вносити щось нове, якусь іншу комбінацію, свої творчі ремарки".
Рухливі ігри ускладнюються з метою:
забезпечення стійкого інтересу у дітей до гри;
спонукання дітей до удосконалення рухових вмінь і навичок, збагачення власного рухового досвіду;
вирішення багатопланових розвивальних та виховних завдань.
Ускладнення вводяться в гру поступово, залежно від рівня засвоєння дітьми правил гри, якості виконання ігрових завдань.
Варіанти ускладнень рухових ігор:
змінити форму організації: дітей закличками закликають до гри або збирають за умовним сигналом та домовленістю наперед, можна за дорученням покликати всіх, потім діти шикуються в колону, коло, шеренгу, ланки, зграйкою;
ускладнити рухові завдання: збільшити довжину чи висоту стрибка, відстань для метання;
змінити форму рухів у (спочатку діти біжать, потім оббігають перешкоди (обручі, куби); на вулиці: кущі, пеньочки) і ці зміни впливають на розвиток у дітей швидкості бігу, а змінюючи біг по прямій на біг з вивертанням, вихователь створює умови для розвитку у дітей спритності;
ввести додаткові правила: не можна вибігати за межі майданчика; не можна бігти раніше від певного сигналу, займати не будь-яке місце, а лише доторкнутися рукою тощо;
ввести додаткові основні рухи: ходьба і біг доповнюються підлізанням, перелізанням через доріжку;
збільшити кількість тих, хто ловить. Наприклад, у грі "У ведмедя у бору" спочатку 1 ведмідь, потім 2-3;
ввести нові ролі: наприклад, у грі "Два морози", з`являються ще два літа, які розморожують морозів;
ускладнити правила гри додатковими умовами: наприклад, у грі "Кіт і миші" миші можуть бути пійманими і котом, і мишоловкою-тобто шнуром, якщо під час підлізання зачеплять його;
змінити темп руху. Для цього Н. Потєхіна в цій самій грі пропонує розкидати по кімнаті дрібні кубики-їжу для мишей. Миші, щоб не залишитися голодними, мають зібрати їжу і на сигнал вихователя віднести її у нірку. Такі умови спонукають дітей до збільшення темпу рухів, адже дітям потрібно і їжу зібрати, і втекти від кішки;
дітям дається можливість самостійно обирати доцільний спосіб виконання основного руху, в залежності від умов його виконання, для ефективного вирішення рухового завдання. Н. Потєхіна у грі "Квочка і курчата" пропонує в першому програванні шнур прикріпити заввишки 60см, а потім заввишки 30см, не попереджуючи про це дітей. Отже, спочатку діти виконують підлізання на ступнях ніг без рук, лише прогинаючи спину, а в другому програванні мають самостійно обрати доцільніший для цих умов спосіб підлізання - з опорою на коліна та кисті рук. Змінювати умови виконання руху можна і під час метання у широкий отвір чи вузенький тощо;
можна створити умови для різних варіантів виконання основного руху, коли дитина постає перед самостійним вибором ступеня складності рухового завдання. Наприклад, шнур для підлізання розташувати навскоси - з одного боку нижче, а з другого-вище;
змінювати варіанти проведення гри можна і за допомогою використання наголівників; різних способів розподілення ролей: за допомогою лічилок; жеребкування; "стрілочки"; різноманітного обладнання: м’ячів різних розмірів, обручів, келгів, кубиків, шишок, сніжок, мішечків.
Висновок: Отже, варіативність рухливих ігор дає можливість вихователям проводити рухливі ігри більш цікаво та різноманітно.
Збір дітей для гри
Якщо гра включається в заняття гімнастикою і рухливими іграми, а також у комплекс ранкової гімнастики, то там збір дітей не набуває самостійного значення. В цих заходах відбувається організований перехід від попередньої фізичної вправи до гри. Інша справа на прогулянці. Гуляючи, діти розташовуються по всьому майданчику, захоплюються іграми за власним вибором, і тому завжди виникає потреба зібрати вихованців на майданчику.
Існує кілька найбільш характерних і вживаних у дитячих садках прийомів збору дітей для гри. Використання того чи іншого прийому залежить від того, з якими дітьми і їв якій частині прогулянки проводиться гра. Вихованців молодшої групи найчастіше збирає для гри сам вихователь, скликаючи їх. У середній і старшій групах, крім цього, застосовують ще інші прийоми. Якщо група менше піддається організації, можна домовитись ще в роздягальні, щоб діти, вийшовши на майданчик, нікуди не розходились. Проводячи гру в середині прогулянки, вихователь збирає всіх її учасників за допомогою одного з них. Якщо діти під час прогулянки розходяться по великому майданчику (наприклад, у сільських дитячих садках) або коли близько майданчика пролягає гомінка вулиця, можна сигнали збору подавати за допомогою дзвоника чи бубна, домовившись про це з вихованцями ще до виходу на прогулянку.
У старшій групі іноді вносять елемент змагання у швидкий збір для гри. Для цього заздалегідь розподіляють дітей на дві-три групки і домовляються, за яким сигналом вони мають зібратись у визначеному заздалегідь місці, а потім відзначають перед усіма ту групку, яка зібралась швидше від інших. Цей прийом, звичайно, вносить різноманітність у роботу, але якщо його застосовувати дуже часто, він швидко втрачає свій вплив на учасників гри.
Не рекомендується затягувати збір дітей на гру, щоб у них не охолонув інтерес до неї. Проводити збір треба за 1 - 2 хвилини, не більше. З досвіду вже відомо, що коли систематично проводити рухливі ігри на прогулянці, діти досить швидко збираються.
У молодшій групі, поки діти не звикли гратись спільно, можна проводити ігри з неповним складом. Поступово вихователь добивається залучення всіх дітей до групової гри. Для цього він застосовує різні прийоми. Наприклад, можна почати гру з неповною групою і уважно стежити за рештою вихованців. Після початку гри вони можуть через деякий короткий час зацікавитись і підійти до тих, хто бере участь у грі. Треба використати цей інтерес і одразу. включити їх у гру, не фіксуючи уваги на їх запізненні. Малоорганізовану дитину вихователь, коли гра відбувається в колі, може поставити коло себе. Дітям, які не виявляють інтересу, доручається в грі принести якесь приладдя або виконати роль ведучого, якщо, звичайно, вихователь знає, що дитина справиться з цією роллю добре. Якщо в цьому є хоч найменший сумнів, такого доручення давати не можна.
У середній і старшій групах ще настирливіше треба добиватись залучення дітей до групових ігор. Проте і в цих групах вихователь має діяти не формально, а застосовувати прийоми залучення дітей до гри, обов'язково зважаючи на їх індивідуальні особливості Деякі діти іноді лінуються гратись, прагнучи більше посидіти на лавці, або, захоплюючись якоюсь іншою діяльністю, що їм припала до смаку, вперто відмовляються від участі в груповій грі. Вихователь повинен знати причини такого ставлення, і в цьому йому має допомогти знання дітей. Якщо дитина, наприклад, умисно ухиляється від участі в грі, доречно настійним тоном зажадати її участі. А з дітьми, що легко стомлюються, новачками, які не звикли до спільних ігор, можна застосовувати деякий час ігри невеликими групами, дати новим вихованцям змогу звикнути до великого колективу.
Добиваючись залучення всіх дітей до спільних ігор, вихователь періодично проводить ігри і невеликими групами Діти 5 - 6 років люблять збиратись по двоє-четверо і гратись; такі ігри вони можуть організовувати і самі.
Зібравши дітей, вихователь розміщає їх на майданчику так, щоб усім було зручно слухати його пояснення гри, яку він має проводити. Якщо є місця для сидіння, краще, звичайно, дітей посадити, бо від стояння на місці вони швидко стомлюються, починають ворушитись, позирати вбік, а часто і пустувати, не слухаючи пояснень вихователя.
Якщо ігри починаються з кола, доцільно спочатку поставити вихованців у коло, а вже потім роз'ясняти зміст гри.
На майданчику дітей можна розміщати півколом або в "домі", звідки вони починатимуть гру. Вихователь, в свою чергу, повинен правильно вибрати для себе місце, звідки він пояснюватиме гру і звідки всі діти добре його чутимуть і бачитимуть.
Якщо діти перебувають у "домі" на одному кінці майданчика, вихователь, пояснюючи гру, стає напроти "дому". Якщо ж гра відбувається в колі, то віл стає в коло разом з дітьми. Не можна ставати в центр кола, бо тоді частина учасників гри опиниться за спиною вихователя.
Організацію дітей до гри закінчено, починається дія. Тепер хід гри залежить цілком від якості керівництва нею з боку вихователя.
Пояснення і показ дій
У деяких випадках пояснення гри вихователі починають з прийому нагадування, за допомогою якого можна піднести інтерес вихованців до наступної гри. Такий прийом застосовується особливо тоді, коли сама назва гри, сказана вихователем, не викликає у дітей емоційного піднесення. Ось приклад застосування такого прийому пояснення гри.
Вихователь повідомив дітям назву нової гри "Совонька". Помітивши, що на цю назву хлопчики й дівчатка ніяк не реагують, він нагадує, їм про совоньку на полюванні. "Пригадайте це оповідання", каже вихователь і тут-таки ставить навідні запитання: "А хто з вас згадав, коли сова спить?", "А коли вона вилітає на полювання?". Таке пов'язування образу наступної гри з персонажем знайомого дітям оповідання стимулює роботу дитячої уяви, викликає певні уявлення про цей образ і підносить емоціональний стан учасників гри.
У молодшій групі, де кругозір дітей порівняно невеликий, дуже корисно починати пояснення ігор з нагадування знань, що їх діти дістали в процесі спостережень над навколишнім життям. Так, перед тим як Проводити гру "Горобчики і автомобіль", вихователь нагадує дітям, що під час минулої прогулянки по вулицях міста вони бачили горобчиків:
Горобчики пострибували на доріжці, дзьобали зернятка, а коли ви підійшли до них ближче, горобчики розправили крильця, злетіли на дерево і розсілись там на гілках.
Діти, згадавши про цей випадок, який трапився з ними під час прогулянки, почали посміхатись, їх обличчя відбили інтерес і увагу, що їх вихователь використав для дальшого пояснення гри.
Іноді для посилення інтересу дітей до наступної гри корисно прочитати відповідний вірш. Наприклад, до згаданої вже гри "Горобчики і автомобіль" можна прочитати знайомий дітям вірш Г. Бойка "Прилітайте під вікно":
Сніг-сніжок! Сніг-сніжок!
На снігу сліди пташок.
Це горобчики стрибали,
Мабуть, їстоньки шукали.
Та поживи, бач, нема
Замела усе зима...
Ой ви, пташки куцохвості,
Наші друзі, наші гості,
Прилітайте під вікно -
Є в кормушці вам пшоно.
Якщо проводиться знайома вихованцям гра, інтерес до неї можна активізувати за допомогою нагадувань. Так, перед проведенням знайомої дітям гри "Рибалки і рибки" вихователь, не називаючи її, каже:
Сьогодні я піду ловити рибу. І невід у мене є, - показує при цьому мотузку з тягарцем у вигляді мішечка з піском, та ось помічника мені потрібно вибрати хорошого, такого, який умів би невід швидко підхоплювати. Зараз виберу собі поміж вами саме такого помічника.
Коли вихователь виголошував останні слова, деякі діти почали посміхатись напевне, вони вже здогадались, про яку саме гру йдеться. Тоді вихователь ставить пряме запитання: "А хто мені скаже, в яку пру ми гратимемось?"
Діставши правильну відповідь, вихователь продовжує пояснювати зміст гри. Уміння привернути увагу вихованців до іграшки, яку буде використано в наміченій грі, також підмостіть їх зацікавленість, особливо в молодшій групі.
До пояснення гри "Мій дзвінкий, веселий м'яч" у молодшій групі вихователь ударив м'ячем об підлогу перед дітьми, які сиділи на стільцях.
Подивіться, діти, як високо підстрибує м'яч, сказав вихователь. Послухайте уважно віршик про м'яч:
Мій дзвінкий, веселий м'яч,
Ти куди помчав навскач9
Білий, жовтий, голубий,
Зупинися, друже мій!
Далі, кинувши м'яч в бік від дітей так, щоб він котився, відскакуючи від підлоги, вихователь пояснив: "Ось як м'яч пустився вскач! Піди, Валю, дожени м'яч і принеси його мені".
Одержавши від дитини м'яч, вихователь назвав гру і потім пояснив її. Використання загадок і картинок також підносить інтерес до ігор. А виникнення інтересу до наступної гри вже створює сприятливий грунт для сприйняття дітьми пояснення вихователя.
За допомогою пояснення вихователь у дохідливій, зрозумілій формі передає дітям відомості про гру. Тому пояснення має бути образним, послідовним і лаконічним, тобто без зайвих деталей; тоді діти добре засвоюють зміст поясненої вихователем гри.
Не кажучи вже про те, що мова вихователя має бути грамотною (це є непорушний закон для кожного, хто хоче виховувати дітей), вій повинен пожвавлювати пояснення зміненням інтонації, сили голосу, але так, щоб це відповідало змістові пояснюваного. Так, у поясненні гри "Миші і кіт" вихователь, говорячи про те, що "мишки вибігають з нірок тоді, коли кіт спить", вимовив ці слова тихим, вкрадливим голосом, а потім голосно вигукнув: "А коли кіт прокинеться, мишки швидко тікають у нірки"
Дитяча увага була захоплена таким виразним поясненням.
Пояснення, виголошене монотонним голосом, скоромовкою або перенасичене повторенням подробиць, діти засвоюють погано. Нерідко саме через таке пояснення вони порушують правила гри. Щодо змісту поясненя нової гри. то воно може включати приблизно таке: їі назву, розподіл ролей; вказівки на те де перебувають діти на початку гри, дії учасників у ході гри; сигнали на початок дій; правила гри.
Відомий спеціаліст в галузі фізичного виховання дошкільників Г.І. Бикова описує в одній із своїх праць вдалий приклад пояснення вихователем гри, який можна брати як взірець. Наводимо це пояснення гри "Горобчики і кіт".
"Діти, будемо гратися в гру "Горобчики і кіт". Кіт сидітиме ось тут, вихователька показала на місце в одній стороні майданчика, і грітиметься на сонечку". Потім вона окреслила велике коло: "Тут, за колом, будуть горобчики. Котом буде Поля. Полю, займи своє місце! Горобчики, станьте за колом!".
Хлопчики і дівчатка зайняли свої місця. Вихователька продовжувала: "У колі насипано багато зернят. Горобчики влітають у коло, щоб подзьобати зернятка, а потім вилітають з нього. Кіт спить. Але як тільки я скажу "кіт прокинувся", всі горобчики вилітають швидше за коло, а кіт їх ловить. Ловити можна тільки тих горобчиків, які не встигли "вилетіти" за коло.
Якщо гра добре знайома дітям, пояснення її скорочується, насамперед за рахунок сюжету. Але навіть у знайомій грі абсолютно обов'язково назвати гру, розподілити ролі, нагадати правила. Щоб нагадати знайомі правила, краще активізувати самих дітей. Роблять це за допомогою прямого запитання "Коли лисиця починає ловити дітей?" або навідного: "А що робить лисиця після того, як діти тричі спитають її: "Хитра лисице, де ти?"
Пояснення може підкріплятись і іншим методичним прийомом проведення гри показом рухів (дії) в грі. Показом вихователь створює у дітей уявлення про рухи і дії в певній грі. Показ може бути двояким.
В іграх, де дії учасників відбуваються в індивідуальному порядку, начебто незалежно одна від одної (наприклад, в іграх типу "Ведмідь у бору"), треба показати дію одного учасника.
Коли ж в іграх є узгодженість рухів (наприклад, гра "Ловіння метеликів"), слід показувати дії групці учасників (у грі "Ловіння меіеликів" дії дітей, які зображують "сачок" і "метелика").
Показ має бути чітким, демонструвати головне, викликати у вихованців бажання наслідувати йото. Але показ в іграх не є таким обов'язковим, як пояснення. Цей прийом потрібно застосовувати лише в тих іграх, в яких діти виконуватимуть незнайомий або погано засвоєний рух (дію). До показу залучають і самих дітей, якщо вони добре засвоїли потрібний рух. Наприклад, у грі "Зайці і вовк" вихователь, прагнучи звернути увагу дітей на те, що зайці вистрибують з нірки легко, нечутно, пропонує одному з хлопчиків "Васю, покажи, як зайці вистрибують з нірки, щоб вовк їх не почув".
Іноді в ході гри вихователь встановлює, що багато дітей виконують рух з помилками, хоч цей рух їм добре відомий. Часто таке явище спостерігається в іграх "Вовк у рові" та "Жаби і чапля". Замість того щоб перестрибувати через "рів" або виплигувати з "болота", діти просто переступають через перешкоду. В принципі в таких випадках можливий повторний показ того самого руху в паузі між повтореннями гри. Але щоб не охолодити інтерес дітей до гри, не слід витрачати на показ багато часу.
Методичні прийоми пояснення й показу гри можуть супроводити гру або передувати їй. У молодшій групі якраз пояснення й показ найчастіше відбуваються у ході гри. Наприклад, пояснюючи і показуючи гру "Квочка і курчата", вихователь спочатку називає її, розподіляє ролі і пропонує "курчатам" присісти в гнізді. Потім, узявши на себе роль "квочки", вихователь кличе курчат: "Ко-ко-ко-ко". "Курчата" йдуть слідом за "квочкою" на лужок. "Курчата шукають зернятка", каже вихователь і, відвівши прямі руки трохи назад, наче крильця у курчати, пересувається по залу. Діти наслідують рухи вихователя. "Курчата скубуть травку", присідає вихователь на одному місці, опустивши руки, а за ним те саме роблять хлопчики й дівчатка. Раптом вихователь) голосно вигукує. "Дощ пішов, біжіть, курчата, в гніздо!" і разом з усіма учасниками гри біжить до "гнізда".
У середній і старшій групах, як правило, пояснення і показ роблять до початку гри. Це має позитивне значення для розвитку в дітей самостійності й здатності виконувати рухи і дії за уявою.
Висновок
На основі аналізу педагогічної та методичної літератури з досліджувальної проблеми мною було встановлено:
питання значення рухливої гри, її використання у педагогічному процесі, вплив на фізичний розвиток, метод проведення та керівництва рухливою грою належним чином розглянуте в методичній літературі;
рухливі ігри мають історичні та соціальні витоки;
значення рухливої гри як засобу фізичного виховання дітей дошкільного віку;
Розкрите місце рухливої гри в системі фізичного виховання в ДНЗ, а саме у педагогічному процесі протягом дня.
Створено багато підручників, посібників, методичних рекомендацій з рухливих ігор. Головне - підбирати ігри з посібників, самому їх вивчати, самому бути зацікавленим у проведенні ігор з дітьми та проводити ігри згідно програмних вимог та особливостей розвитку дітей.
Вступ
Завдання фізичного виховання виходять на ключові позиції після прийняття законів України "Про дошкільну освіту", "Про фізичну культуру", "Національної доктрини розвитку освіти", прийняття "Базового компонента дошкільної освіти". Сьогодні фізичне виховання спрямоване насамперед на охорону та зміцнення здоров’я дітей, підвищування захисних сил організма, виховання стійкого інтересу до рухових умінь, навичок та фізичних якостей (швидкість, спритність, витривалість, гнучкість), формування культури здоров’я.
Турботу про здоров’я, про потребу виробляти в дитини мотивацію на здоровий спосіб життя відбито в різних офіційних документах та програмах. У Конвенції з Прав Дитини (1990) велике значення надається здоров’ю молодого покоління як вирішальному чинникові виживання людства. У Конвенції превентивного (запобіжного, захисного, охоронного) виховання дітей і молоді (1998) головний наголос робиться на профілактиці деструктивної поведінки, неприродного способу життя. У вітчизняних програмах "Малятко", "Дитина", у Базовому компоненті дошкільної освіти (сфери "Я Сам") проблема здоров’я чітко визначається як один із найголовніших складників повноцінного розвитку дошкільнят.
Через економічні обмеження екологічну кризу більшість дітей в Україні живе у несприятливих умовах, що згубно позначається на їхньому здоров’ї.
Недостатня оздоровча спрямованість навчально-виховного процесу взагалі й фізичного виховання зокрема, у дошкільних закладах може зумовлюватися різними причинами: перенавантаженнями дітей заняттями, скороченням прогулянок і рухливих ігор. Не кожний педагог враховує у роботі з дітьми закономірностей формування їхньої працездатності, підвищує її обсяг.
Основою системи фізичного виховання в ДНЗ залишається руховий режим як сукупність різних способів та організацій форм роботи з дітьми. Дуже ефективною формою роботи з фізичного виховання та важливим засобом фізичного виховання є рухлива гра.
Рухливі ігри досить важливі для всебічного розвитку дитини. Цінність їх не лише в тому, що вони розвивають рухи дітей, а й у тому, що спонукають малят бути активними, діяльними, міркувати, досягати успіху. Завдяки цим іграм увесь організм дитини втягується в роботу, в неї поліпшується травлення, стає глибшим дихання, зміцнюється нервова система, виховуються такі риси характеру як дисциплінованість, стриманість тощо.
Значення рухливої гри для гармонійного розвитку дітей, проблеми впровадження її в практику роботи ДНЗ вивчають психологи та педагоги. Основоположник теорії фізичного виховання П.Ф. Лесгафт - надавав важливого значення рухливим іграм з правилами - як засобу розвитку само організованості, дисциплінованості дітей. Е.С. Вільчковський працював над проблемою використання рухливих ігор в різних вікових групах, організація та керівництво рухливими іграми з дітьми дошкільного віку. Психологи та педагоги Хухлаєва, Денисенко, Шишкіна, Вавилова, Колесникова, Лейкіна, Тимофєєва, Потєхіна обґрунтували, розкрили, експериментально перевірили значення рухливих ігор для повноцінного розвитку та довели вплив рухливих ігор на розвиток у дітей основних рухів та рухових якостей. Таким чином, рухливі ігри є важливим засобом фізичного виховання дітей дошкільного віку.
Актуальні проблеми, а саме проблеми рухової активізації дітей в сучасних дошкільних закладах та сім’ї зумовлює вибір теми "Рухливі ігри в системі фізичного виховання дітей дошкільного віку". Виходячи з теми можна сформулювати таку мету дослідження:
зробити аналіз психологічної, педагогічної та методичної літератури з дослідженої проблеми;
виявити вплив рухливої гри на всебічний розвиток дітей дошкільного віку;
виявити вплив на фізичний розвиток;
підготувати методичні рекомендації для вихователів ДНЗ та сім’ї, щодо використання рухливих ігор в педагогічному процесі та повсякденному житті;
проаналізувати планування рухливих ігор;
спланувати рухливі ігри в різних формах роботи.
У процесі роботи використовуються методи науково-педагогічних досліджень, що відповідають завданням:
аналіз літературних джерел;
аналіз планів роботи вихователів;
педагогічні спостереження;
анкетування;
вивчення результатів роботи;
експеримент;
схеми і таблиці.
Об’єкт дослідження - фізичне виховання дітей дошкільного віку.
Предмет - це рухливі ігри як засіб фізичного виховання.
Розділ 1
1.1 Аналіз літературних джерел з питання використання рухливих ігор для дітей дошкільного віку
Історія рухливих ігор
Як звернутись до історії людської світової культури, то видно буде, що усі народні ігри виникли зовсім не тільки заради розваги, а зв’язані були з вимогами життя. Колись для народів, що не знали культурного життя, ігри-забави теж були першою соціальною школою, першим колективом поза межами родини, який інколи складався навіть з членів кількох родів, громад.
За всіх часів усі народи мали свої національні ігри і в них виявляли свої особливі оригінальні риси, напрямки думок. В Біблії справедливо сказано про різні народи: "по іграх впізнаєш їх".
Кожний народ створював свої національні ігри. В.В. Гриневський відмітив: "У всіх народів існує більш або менш значний запас ігор, що характеризують до деякої міри побут народу". Без ігор не обходилось ні одне народне свято. В іграх змагалися цілі групи дітей. Проводились ігри, як правило, на вулиці, на свіжому повітрі, завдяки чому ставали важливим засобом оздоровлення.
Багато ігор передавались в спадок від старших часів, коли вони були в свій час формами культу, явищами життя. З часом створювались нові зразки, які хоча дещо видозмінювались, але значною мірою наслідували форму й функціонально-побутові характеристики своїх прародичів. Для дитини, ще недавнього минулого це були не уламки віри далеких предків, а жива частка її світу, в якому все було живим, мислячим.
Якщо звернутися до історії людської світової культури, ю то буде видно, що усі народні ігри виникли зовсім не тільки заради розваги, а зв’язані були з вимо - гами життя, або ігри пов’язувались з релігійним культом, підготовкою до війни. Існуючі в народі ігри виникали незалежно, тривалість їх не була однаковою. Характерні риси, що супроводжують мало не всі українські народні ігри є світлий радісний гумор, яскрава зображувальність.
Вчені педагоги й психологи чимало обмірковували процес гри, бажаючи підвести його під ту чи іншу наукову теорію, але вони недосить правдиво пояснюють цей природній нахил дітей. Одні кажуть: забава - це спочинок для дитини після одноманітної праці. Але ця теорія більш придатна для старших дітей, не може пояснити розваги малих діток які не потребують навіть спочинку, не маючи ніяких обов’язків. Другі вчені, навпаки, дивляться на ігри як на вияв занадто великої сили, що нічим так виразно не дає про себе знати, як дитячою грою. Третя теорія вважає дитячі ігри за могутній природній нахил кожного живого створіння. Спенсер звертає увагу на те, що в усяких іграх дуже виразно виявляє себе цей розбишацький настрій щось повалити, когось перемогти, від чогось оборонитися. Але сучасний видатний психолог Гросе не вбачає в дитячих іграх виключно імітаційного напрямку; він також не визнає того розвитку зайвої енергії, який тільки й викликає ту або іншу гру дітей. Гросе при цьому виставляє свою власну теорію гри, як нахилу до виховання; він визначає, що кожна жива істота вже має спадщину - нахил до діяльності на підставі або прихильності до чогось, або боротьби з чимось, або переймання того, що може колись допомогти пристосувати себе до таких або інших умов життя. Американський психолог Карр каже: "Ігри - то такі моменти життя дитини, які ні з чим не можуть бути зрівняні по своїй користі:
1) приємне використання часу;
2) вихід для зайвої енергії, яка б могла прийняти антисоціальний напрямок;
3) спочинок;
4) витрачені сили знову урівноважуються;
5) сили тіла і душі працюють;
6) вплив на виховання.
Варто зазначити, що чимало великих письменників з захопленням згадують свої дитячі ігри: Короленко, Толстой, Доде, Жорж-Санд, - щоб упевнитися яку велику роль мали вони в розвитку їх художньої творчості. В перші часи християнської віри люди виявляли суворий аскетичний осуд усіляких веселощів, бачили в них щось грішне. Св. Ієронім каже: "Хай дочка твоя росте глуха до усякої музики, хай не знає вона, а ні флейти, а ні ліри".
Тільки в часи великого відродження західно-європейської творчості, в 14-15 віках, увагу звернено було на ігри. Так Вітторіно Фельтре в Італії заводить шкільні ігри й надає їм великого значення (естетичного й морального) в вихованні. Грі в м'яч він присвячує цілий трактат. Монтень, Рабле, Локк, Фенелон, Руссо - усі ці видатні французькі і англійські педагоги-філософи також надавали грі першорядового значення в справі виховання. Фребель сміливо висловлюється, що "гра - є вільний необхідний прояв того внутрішнього складу, який носить в собі кожна дитина".
Фізичне виховання дітей - складова загальної системи комуністичного виховання, радянською педагогічною педагогічною наукою розроблено чимало засобів його реалізації. Одним з найефективніших, як одностайно визначають дослідники, є гра.
Ще представники античної педагогіки, яка поряд з іншими галузями знань входила до складу єдиної у ті далекі часи науки-філософії, цікавились грою, вбачали в ній один із засобів гармонійного розвитку особистості. Платон високо оцінював педагогічне значення гри. Аристотель зазначав: "До п'яти років, коли ще не варто починати практичне навчання дитини, треба заохочувати її рухатись стільки, скільки необхідно, щоб організм не був бездіяльним". Ігри народів стародавньої Греції були одним із важливіших засобів фізичного розвитку.
Перша половина 19 століття позначена спробами організації дитячих ігор в умовах перших дошкільних закладів. Видатний російський педагог К.Д. Ушинський різко критикував поширену на той час фребелівську систему виховання, закидаючи авторів надмірне захоплення і вигадування таких ігор, у яких мало дитячого.
Український письменник Г. Довженко стверджує, що народні ігри - це історія народу, бо відображають соціальне життя епохи. Граючись у народні ігри, діти ознайомлюються з традиціями свого народу, звичаями та обрядами, віруваннями, культурою і все це запорукою виховання національної самосвідомості.
Використання українських народних ігор у навчально-виховному процесі має свою специфіку. Насамперед під час вибору народної гри варто зважати на всі вимоги, що стосуються вибору рухливої гри. Використовуючи народні ігри у різних природних умовах, слід добирати їх відповідно тематики.
Сезонно-обрядові ігри добираються відповідно до сезону і відповідно до календарних свят.
Розповідаючи дітям цікаві легенди, повір'я, приповідки про історію походження гри та звичаї, розширюючи світогляд дитини, вихователь пробуджує у неї ситуативний інтерес до народних ігор. Доречним буде і ознайомлення дітей зі специфічними атрибутами, які можна використовувати у грі.
Без сумнівів, дітям буде цікаво розповідати про те, що м’яч робили з бичачої шерсті, яку скочували між долонями у м’ячик, а для того, щоб він був пружнішим, його змочували водою. Замість шерсті також використовували пір’я, пух, волоски очерету. Ці відомості ми знаходимо у публікаціях А. Цьося, який розглядає питання про використання специфічних атрибутів для українських народних ігор, і дає рекомендації щодо їх виготовлення.
Теорія
Основні функції рухливих ігор у сучасних умовах
Соціальна функція. Рухлива гра не можлива поза спілкуванням. У ній формуються діяльність програми, вона потребує праці, бо в ній здійснюється її первинна імітація. Вона лежить в основі інтегральних процесів в суспільстві й разом з тим є спосіб самореалізації індивіда в спілкуванні і порівнянні з іншими. У рухливій грі найповніше реалізуються емоційні зв'язки між індивідами, здійснюється розподіл рольових функцій, який переноситься на всі сфери здійснення до діяльнісної і після діяльнісної взаємодії, і під час гри вони мають особливий статус. Саме рухливі ігри задовольняють природну потребу в рухах, сприяють розвитку характерних і важливих видів взаємовідносин; співпраця - допомога товаришам у грі та суперництво.
Одоровча функція. В основу рухливих ігор закладені природні рухи, які актевізують функціональний розвиток органів і ситем, стимулюють удосконалення функцій різних аналізаторів, нервових процесів, сприяють збереженню балансу між збуджувальними і гальмівними процесами. Рухливі ігри заповнюють прогалини дефіциту рухової активності й підвищують загальну працездатність. Різноманітні рухи і дії в грі сприяють удосконаленню організму, зміцнюють його стійкість проти сприятливих умов зовнішнього середовища, впливають на загальний фізичний розвиток та на здоров'я організму.
Виховна функція. Через рухливі ігри здійснюється зв'язок фізичного виховання з моральним, розумовим, естетичним, духовним. Крім цього емоційна піднесеність у грі дозволяє: формувати життєво необхідні навички та уміння, які широко застосовуються в побутових умовах і трудовій діяльності; добиватися великої рухової активності, яка сприяє, засвоєнню і вдосконаленню найрізноманітніших рухових умінь і навичок; збагатити руховий досвід і вміння управляти тілом у складних умовах, що позитивно впливає на засвоєння техніки і тактики спортивних ігор; розвивати рухові якості (сила, швидкість, витривалість, спритність, гнучкість); формувати систему знань, засвоєння яких сприяє підвищенню загальноосвітньої культури і дозволяє забезпечити свідому основу оволодіння різними видами рухової діяльності, що дає змогу оволодіти спеціальними знаннями з фізичної культури, біології, гігієни. Свідоме ставлення до гри стимулює особистість не тільки до репродуктивного, але і продуктивного мислення. Усвідомлення себе в грі збільшує ефективність навчання, допомагає швидше і легше сформувати себе в різних умовах нашого часу.
Моральна функція. Це специфічна людська риса, яка виявляється в багатстві духовного світу особи, її ерудиції, розвинутих інтелектуальних і емоційних запитах, у її моральності. Значною мірою моральному розвитку сприяють національні рухливі ігри, які протягом багатовікової історії розвитку людства зазнали змін, набуваючи різного призначення. Особливості цих ігор зумовлюються широким спектром чинників: національними, релігійними й народними традиціями, структурою етнічних звичаїв і ритуалів, рівнем розвитку знарядь праці, військової техніки й стратегії.
Рухова активність - важлива умова всебічного розвитку дошкільників.
Кожен хоче бачити свою дитину здоровою, веселою, гарною, фізично розвиненою. Поряд із цілком природною турботою про чистоту її тіла, задоволення потреб у їжі дуже необхідно забезпечити потребу в руках. З моменту народження дитина, яка нормально розвивається, прагне до рухів. Рухи здійснюють всебічний вплив на організм людини і цей вплив неймовірно вищий для дитячого організму, що росте й розвивається.
Рухова активність є природною біологічною потребою дітей. Не випадково Е.А. Аркін вважав значну рухливість малюка "його природною стихією".
Рухи є важливою складовою частиною будь-якого виду діяльності та багатьох психічних процесів. Постійний приток імпульсації, яка виникає під час м'язової діяльності, всебічно стимулює розвиток дітей у фізичному, сенсорному та інтелектуальному напрямку.
Необхідний обсяг рухової активності дітей є вирішальною гарантією виховання всебічно розвинутого підростаючого покоління.
У процесі фізичного виховання з'являються умови, які сприяють розвитку інтелекту, вихованню високих моральних, вольових якостей естетичного сприймання.
Рухова активність - засіб повноцінного розвитку та підготовки дітей. Рухи належать до фундаментальних та складних явищ природи. З філософських позицій рух підкреслює діалектичну єдність живої і неживої природи. Рух звернув на себе увагу провідних вчених найрізноманітніших направлень. Цей феномен вивчали фізики (І. Ньютон, А. Енштейн), біологи (Ч. Дарвін, І. Мечніков), фізіологи (І. Сеченов, І. Папов, А. Уктомський, Л.А. Орбелі) психологи (Б.М. Теплов, А.Р. Лурія).
Особливе місце займає рух людини у дослідженнях вчених з фізичної культури і спорту (П.Ф. Лєсгафта, В.В. Горинського), спортивних кардіологів (А. Дембо), а також у працях помітних спортивних спеціалістів (Н. Озоліна, В. Дьячкова, А. Новікова, Л. Матвеєва, В. Зацірського).
Природа дала дитині вроджене прагнення до руху, наділивши дуже цінним почуттям - почуттям "м'язової радості", яке вона відчуває рухаючись.
Дата: 2019-07-24, просмотров: 218.