В 70 роки в США минулому зроблені реформи в області судочинства для неповнолітніх. В 1974 році конгрес прийняв закон про суди для неповнолітніх і профілактиці підліткової злочинності, що переніс акцент із судової відповідальності неповнолітніх, що зробили дрібні карні й цивільні правопорушення, на виправлення їх за місцем проживання. Цей закон установлював тривалість перебування неповнолітніх, що зробили цивільні правопорушення, у виправних установах, заохочував альтернативні міри покарання замість тюремного ув'язнення для підлітків карні злочини, що зробили дрібні, і призивав до створення служб для виправлення підлітків на основі спеціальних програм. Закон також забороняв спільне перебування у в'язниці дорослих і підлітків і проголосив профілактику як пріоритетна мета.

Цей факт послужив стимулом для розвитку спеціальних служб для неповнолітніх правопорушників і важких підлітків і створенню різних програм для роботи з ними.

Більшу роль у цьому зіграли й проведені експерименти, наприклад, у штаті Массачусетс. У цьому штаті були закриті виправні установи, підлітки-правопорушники були випущені на 2 місяці на волю. Результати експерименти були такі:

- у тих місцях, де були створені різноманітні умови для виправлення, адаптація підлітків пройшла більш успішно;

- незважаючи на велику кількість правопорушників, що повернулися додому, істотного росту злочинів не відбулося;

- масове виправлення було досягнуто «навіть без підготовки громадськості».

Експерименти, на думку фахівців, довели ефективність виправлення хлопців за місцем проживання, хоча аж до сьогоднішнього дня йдуть суперечки із приводу покарання підлітків за зроблені провини.

Термін «за місцем проживання» використовується для позначення центрів виправлення, бюро молоді, прийомних будинків, пансіонів сімейного типу й відділень для підлітків у психіатричних клініках. Всі ці установи, зрозуміло, відрізняються рівнем і характером послуг, але є загальні риси, які властиві всім типам програм даних установ. Основна мета полягає в створенні сприятливої взаємодії індивіда з навколишнім соціальним середовищем. Всі програми будуються на участі неповнолітнього в певних акціях і заходах з метою включення його в повсякденну діяльність.

У літературі виділяють три типи програм.

1. Базові програми поліції.

2. Базові програми шкіл.

3. Базові програми судів по справах про неповнолітні.

Зупинимося докладніше на кожній із програм.

Перший контакт молодих людей із правоохоронною системою, як правило, відбувається в місцевій поліцейській ділянці. Саме від поліції багато в чому залежить кількість справ, переданих у суди для неповнолітніх.

Одна із проблем, по авторів, саме й полягає в тім, що на першій стадії роботи з неповнолітніми правопорушниками вся ініціатива віддана винятково на розсуді поліції. Поліцейські повинні стежити за виконанням закону, але іноді, як відзначається в літературі, вони занадто вільно розуміють свої обов'язки.

В останні роки в багатьох округах влади наймають поліцейських, що є фахівцями з роботи з неповнолітніми. Їхньої функції трохи ширше, ніж просто дотримання закону. Вони ставлять перед собою ціль допомогти молодим людям і їхнім родинам, тому сфера діяльності поліції в багатьох округах містить у собі, крім простого спостереження за порядком, широкий комплекс заходів, здійснюваних поліцією разом з іншими організаціями.

Ці заходи містять у собі організацію різних клубів для підлітків, програм по боротьбі з наркоманією серед молоді, навчання техніці особистої безпеки в місцевих школах.

Наприклад, у США поширені спеціальні поліцейські атлетичні клуби, які залучають неповнолітніх до корисних справ і тим самим сприяють зміцненню відносин у родині.

Шкільні програми підрозділяються на дві групи: програми для звичайних шкіл і програми для спеціальних шкіл, розрахованих на важких і засуджених підлітків. І ті, і інші школи беруть на себе відповідальність за надання допомоги тим підліткам, яких правоохоронні органи або соціальні служби направляють у ці школи або звертаються із проханням звернути на них особлива увага. Таким чином, ці програми допомагають уникнути ізоляції якої-небудь групи підлітків, дозволяючи їм у той же час відвідувати в школі заняття, спрямовані на профілактику злочинності неповнолітніх і розраховані при цьому на всіх школярів.

Ціль системи судів по справах неповнолітніх, існуючої в США в цей час (виникла в 1899г), полягає в реабілітації неповнолітніх злочинців. Система судів по справах неповнолітніх концентрує свою увагу не на покаранні, як це відбувається з дорослими в системі судів по кримінальних справах, а на їхній соціалізації. У цьому змісті, уважає Ш. Бечкі, про американський суд по справах неповнолітніх можна говорити, як про суд по наданню допомоги неповнолітнім, котрий поєднує в собі властивості благодійної організації й установи по здійсненню соціального нагляду.

Суди по справах про неповнолітній, виниклі під впливом традицій рухи за порятунок дітей, існують завдяки тому, що американське суспільство визнає принципову відмінність між діями дітей і дорослих, бачить головне завдання цих судів у вихованні підлітків, що зробили карне діяння, а також у попередженні злочинності.

Сьогодні в США працює близько 3500 судів по справах неповнолітніх, організація й діяльність яких перебуває в компетенції штатів і їхнього законодавства.

У більшості штатів вік осіб, охоплених судовою практикою судів по справах неповнолітніх, визначається в 18 років (у більшості штатів це вік повноліття). У компетенцію судів по справах неповнолітніх входить робота із трьома категоріями підлітків

1. с неповнолітніми, що зробили карного діяння, які були б визнані злочином у випадку здійснення їхньою дорослою людиною;

2. с неповнолітніми, що зробили карного діяння, які не були б бути визнані злочином у випадку здійснення їхньою дорослою людиною, ця категорія дітей позначається як «статус оффендерс»;

3. с неповнолітніми, занедбаними родителями або, з яким жорстоко поводяться батьки.

Закони штатів про суди по справах неповнолітніх відносять до категорії «статус оффендерс» дітей, провини яких полягають у прогулах шкільних занять, у втечі з будинку, дітей неслухняних, важковиховуваних. У багатьох штатах це коло хлопців визначаються як «діти, що бідують в опікунстві».

Незважаючи на те, що стосовні до американської системи правосуддя суди по справах про неповнолітні формально не можуть виносити вироки, діти, що зробили карне діяння, безсумнівно, повинні зазнати кари відповідно до загальної правової концепції. Покаранням, певним судом, може бути умовний осуд, попередження, вселяння, суспільно корисна праця, відшкодування принесеного збитку, домашній арешт. У цьому випадку неповнолітній продовжує жити в будинку батьків, але щодня й в обов'язковому порядку бере участь в одній з консультаційних або виховних програм. Системою судів по справах про неповнолітні розроблений цілий ряд соціальних заходів, проведених різними соціальними службами або ж уповноваженими співробітниками відділів соціального забезпечення, керувань по справах молоді, органів забезпечення громадського порядку й безпеки. У випадку умовного осуду неповнолітнього, соціальний працівник здійснює нагляд за ним протягом випробного терміну й повідомляє суддю, як підліток виконує покладені на нього обов'язку.

У літературі відзначається (Ш. Бечкі), що реалізація зазначених програм часто зіштовхується із проблемою, що полягає в недостатності знань деяких суддів по справах неповнолітніх про організації й установи, що працюють на їхній території, про якість пропонованих послуг. Все це, природно, може привести до прийняття рішень, які можуть негативно вплинути на соціальну реабілітацію підлітка. Це положення може бути викликано різними причинами, наприклад, плинністю кадрів у судах. Тому в США багато експертів вимагають призначення на посаду судді по справах неповнолітніх на довічний строк.

З метою усунення наявних недоліків у роботі з підлітками в США створені бюро соціальних послуг молоді. Ці установи є координаційними центрами, створюваними громадами з метою надання допомоги засудженим і не засудженим підліткам, що направляється поліцією, судом по справах неповнолітніх, соціальною службою, родителями або школою. Наявність бюро соціальних послуг молоді гарантує, що підлітки, справи яких були передані в поліцію через пропуски занять, поганого поводження або дрібних правопорушень, зможуть споконвічно уникнути некомпетентного ведення справи й передачі їхніх справ у суд без надання допомоги громадою.

За організаційною структурою ці бюро різні, багато хто з них не пропонують власних послуг. Вони виступають у ролі посередника й контролюють діяльність сервісних організацій для того, щоб вона відповідала потребам неповнолітнього. Є й такі, які пропонують послуги, наприклад, консультаційну допомогу, медичну допомогу, забезпечення зайнятості й ін. (Каліфорнія). Прийом неповнолітніх у цьому випадку виробляється за певними критеріями, наприклад, підліток не повинен бути умовно засудженим, мова може йти про незначне й перше відоме правопорушення, підліток повинен постійно проживати в місцевості, на території якої реалізується проект (згадаємо соціальні бюро для підлітків у Голландії).

Які існують установи в США для тих підлітків, яким виносять вирок про позбавлення волі? Виділяють дві категорії установ: закриті місця позбавлення волі й закритих виховних установ. Закриті місця позбавлення волі - це установи, що обмежують фізичну волю пересування підлітків, що перебувають у попередньому висновку, на час перевірки обставин справи. Закриті виховні установи - це всі державні або частки організації, покликані розмістити й обмежити волю підлітків, спрямованих за рішенням суду. Існує чотири типи виховних установ для таких неповнолітніх, вони різняться по ступені обмеження волі. До них ставляться:

1. школи по перевихованню;

2. молодіжні табори й ранчо;

3. закриті притулки й дитячі будинки;

4. центри цілодобового нагляду.

При відправленні в те або інша установа враховується багато різних факторів, наприклад, споживання алкоголю або наркотичних речовин, сімейні обставини. У ряді випадків перед відправленням проводиться психіатричне обстеження в спеціалізованому діагностичному центрі для неповнолітніх.

Виховні установи різняться по ступені обмеження волі. Програми розраховані на різний строк перебування в них дітей, наприклад, у молодіжному ранчо в Раперте (штат Айдахо), де більшість вихованців - жертви фізичного або сексуального насильства з боку батьків, програма розрахована на строк від 9 до 14 місяців. Майже всі підлітки включені в шкільну систему громади. Державна виховна установа в Сент-Ентоні, розраховане на підлітків, що зробив крадіжки, зґвалтування, підпали, працює по програмі більше тривалого строку Цікаво відзначити, що зазначені виправні установи являють собою окремі домики або гуртожитку квартирного типу, є басейн, різні ігрові кімнати. В установах працюють різні фахівці, що займаються з підлітками.