Розробка теорії «довгих хвиль» була розпочата ще в XIX ст. Англійський економіст У.С. Джевонс висловив ідею про існування довгих економічних хвиль, обґрунтувавши її статистичне. Дослідження у цьому напрямі продовжили голландські дослідники Вольф та Гедерен. Вивченням довгих хвиль займалися також Афтальйон, М.І. Туган-Барановський, В. Парето та інші вчені. Однак найбільший внесок у розробку теорії довгих хвиль в економіці зробили Микола Кондратьев та Йозеф Шумпетер.

В основу теорії довгих хвиль покладено ідею про економічну рівновагу, її порушення і відновлення, що мають хвилеподібний характер. М. Кондратьев вважав, що для розвитку економіки характерними є хвилеподібні коливання різної тривалості і пов’язував їх з існуванням трьох видів економічної рівноваги.

Рівновазі першого порядку, за Кондратьєвим, відповідає «коротка хвиля» тривалістю 2–3 роки, рівновазі другого порядку – «середня хвиля» тривалістю 8–11 років, а рівновазі третього порядку – «довга хвиля» тривалістю в середньому 57 років.

М. Кондратьев узагальнив показники ринкової кон'юнктури (середнього рівня цін, процентної ставки, заробітної плати, виробництва чавуну, свинцю тощо), здійснивши багатофакторний аналіз економічного зростання. Він виділив три великі цикли з «хвилями піднесення», що характеризувалися поліпшенням ринкової кон'юнктури, та з «хвилями зниження», для яких притаманне погіршення ринкової кон'юнктури.

Оскільки, на думку М. Кондратьева, неможливо точно визначити роки перелому в розвитку великих циклів, він означив такі їхні межі:

I цикл:

1. Хвиля підвищення (з кінця 80-х – початку 90-х років XVIII ст. до 1810–1817 рр.).

2. Хвиля зниження (1810–1817 рр. до 1844–1855 pp.).

II цикл:

1. Хвиля підвищення (з 1844–1855 pp. до 1870–1875 pp.).

2. Хвиля зниження (з 1870–1875 pp. до 1890–1896 рр.).

III цикл:

1. Хвиля підвищення (з 1891–1896 pp. до 1914–1920 рр.).

2. Імовірна хвиля зниження третього циклу з періоду 1914–1920 рр.

На думку вченого, для «великих циклів» характерні такі закономірності:

– на початку «хвилі підвищення» відбуваються значні якісні зміни в економічному житті суспільства, здійснюються технічні відкриття та винаходи, які активізують науково-технічний прогрес, зумовлюють впровадження нових технологій, спричиняють бурхливий розвиток грошового обігу;

– велика кількість соціальних катаклізмів (війни, революції, масові страйки) припадає «на хвилі зниження»; їм властиві структурні кризи і депресія в сільському господарстві;

– «хвилі підвищення» сприяють скороченню тривалості криз та зменшенню їх глибини, стимулюють пожвавлення, економічне зростання, а «хвилі зниження», навпаки, збільшують тривалість і глибину криз та депресій, зменшують перспективи економічного зростання.

У теорії М. Кондратьева довготривалі цикли зумовлені внутрішніми чинниками економічного зростання. Матеріальною основою довгих хвиль є структурне оновлення технологічного способу виробництва. Вчений зазначав, що інтенсивність науково-технічних відкриттів є функцією запитів економічної діяльності. Сам розвиток науки, як наголошував дослідник, є закономірним процесом економічної динаміки.

У структурі довгострокових циклів М. Кондратьев виділяв дві фази – висхідну та низхідну.

Водночас із просуванням економіки до верхньої точки великого циклу в народному господарстві виникають і посилюються протидіючі тенденції. З часом їхня дія стає такою помітною, що розпочинається глибока криза, яка започатковує низхідну фазу великого циклу.

Період «великого піднесення» пов'язаний з масовим поширенням нових технологій і відповідно до цього зародженням та розвитком нових провідних галузей економіки. Це відкриває додаткові можливості для одержання прибутку, сприяє розширенню інвестиційного процесу.

Виробництво потребує залучення додаткової робочої сили, зростає заробітна плата. Водночас у міру просування економіки до верхньої точки великого циклу в господарстві починають нагромаджуватися протидіючі тенденції зростання витрат, пов'язаних з інноваційним процесом, посилюється тенденція норми прибутку до зниження. Зростає напруження на ринку позичкового капіталу, підвищуються відсоткові ставки. Наростають й інші суперечності, які вже не можна вирішити завдяки технологічному оновленню виробництва. Вони прориваються назовні у формі глибокої кризи, яка знаменує початок нової фази великого циклу.

Важливою ознакою великих циклів є те, що в процесі свого розвитку вони інтернаціоналізуються. Започаткувавшись у найбільш передових у технологічному відношенні та найбільш сприйнятливих до інноваційних перетворень економічних системах того чи іншого суспільства, вони поступово поширюються на інші господарські структури. З утворенням цілісної системи світового господарства часовий лаг процесу інтернаціоналізації великих циклів звужується.

Визначення цієї риси великих циклів дає ключ до розуміння специфічних особливостей економічного розвитку останнього десятиріччя країн постсоціалістичної системи. Особлива глибина кризових потрясінь економіки цих країн, що нині відбувається, зумовлена не лише глибокою трансформацією адміністративно-бюрократичної системи господарювання в ринкову. Глибокі економічні потрясіння пов'язані з необхідністю докорінного технологічного переоснащення виробництва, зумовленого новим етапом НТР.

Отже, йдеться про дію циклічних чинників, тобто тих самих чинників, які в середині 70-х – на початку 80-х років XX ст. призвели до структурних криз перебудови господарського механізму економічно розвинених країн Заходу. Відставання країн, що входили до складу колишнього СРСР, в галузі технології позначилося лише на тому, що часові межі цих процесів було відсунуто приблизно на півтора десятиріччя. Це, в свою чергу, виявляє також об'єктивну зумовленість спільності (природно, з урахуванням специфічних характеристик) окремих перетворень механізму господарювання (демонтаж державно-монополістичних структур, пріоритетний розвиток малих та середніх виробничих ланок, інформатизація виробництва). Ці процеси спостерігаються сьогодні як у країнах Заходу, так і колишніх соціалістичних державах.

Одночасно з формуванням наукових засад довгострокового прогнозування економічної кон'юнктури теорія «довгих хвиль» дозволяє виявити й фундаментальні закономірності розвитку економічної системи. Так, першому технічному циклу («довгій хвилі») відповідає домонополістичне господарство, засноване на вільному ринково-конкурентному механізмі. Другій хвилі відповідає монополістичне підприємництво з монополістичне регульованим механізмом, а третій хвилі – період державно-монополістичного господарювання.

Сучасна інтерпретація теорії «довгих хвиль» М. Кондратьева належить австрійському економісту Й. Шумпетеру. У 30-х роках XX ст. останній обґрунтував теорію, відповідно до якої основною причиною таких хвиль є хвилеподібна динаміка змін у технічних нововведеннях, що дістали назву інновацій.

Оскільки наукові відкриття забезпечують значний прорив у технологіях багатьох галузей, це сприяє прискореному нагромадженню капіталу, зростанню прибутків та економічному піднесенню загалом. Однак у міру насичення ринку попит різко скорочується, прибутки знижуються й значна частина капіталу стає надлишковою. Саме так, на думку Й. Шумпетера, виникає «хвиля підвищення», а пізніше – «хвиля зниження» великого циклу.

Окремі сучасні автори вважають причиною «довгих хвиль» структурні кризи, що виникають у зв'язку із значною активізацією технічного прогресу, оскільки технічні революції відбуваються циклічно з періодичністю 50–60 років. Наукові розробки М. Кондратьева та Й. Шумпетера стали підґрунтям для виникнення нового напряму досліджень в економічній теорії – обґрунтування сутності, причин та наслідків «довгих» циклічних коливань.

Врахування об'єктивної взаємозумовленості «довгих хвиль» і відповідного оновлення економічної структури суспільства дає можливість науково обґрунтувати сучасний стан розвитку світового господарства. Основою розвитку продуктивних сил є широка інтернаціоналізація структури відтворення, розвиток біотехнологій, впровадження ЕОМ в усі галузі суспільного виробництва тощо. За прогнозами вчених, цикл триватиме до 20-х років XXI ст. Прийнято вважати, що нинішній цикл завершить індустріальний період розвитку людства. На зміну йому прийде постіндустріальна цивілізація.

Висновок

Економічна структура не є статистичною. Вона підвладна змінам. Причому, чим швидше вони відбуваються, тим еластичніше пристосовується структура до вимог часу, тим успішніше розвивається економіка. Після Другої світової війни структурні зміни в економіці відбулися у всіх країнах різними шляхами. Україна має виробити власну стратегію структурної перебудови економіки, для чого необхідно технічно переозброїти всі галузі виробництва, перерозподілити нагромадження, сформувати раціональну податкову і цінову політику, забезпечити поступове зближення темпів зростання виробництва засобів виробництва та предметів споживання.

Згідно з опрацьованими даними по статистичному щорічнику Сумської області можна показати стани піднесення та кризи по зведеному бюджету Сумської області, які представлені в Додатку 1 і в Додатку 2.

Опрацювавши теоретичний і практичний матеріал можна зробити наступні висновки:

1. За своїм змістом поняття «економічна рівновага» відображає такий стан економіки, за якого досягаються стійке врівноваження взаємодіючих структур, що протистоять одна одній, їхнє взаємне збалансування.

2. Цикли характеризують періодичні злети й падіння кон'юнктури, які проявляються перш за все у різних формах невідповідності попиту та пропозиції. Також, під циклами розуміють безперервні коливання економіки, коли зростання змінюється спадом.

3. Цикли означають:

по-перше, порушення рівноваги і перерву розвитку по висхідній, внаслідок чого скорочується обсяг національного виробництва;

по-друге, позбавлення багатьох з тих, хто бажає працювати, можливості знайти роботу і забезпечити собі нормальний рівень доходу;

по-третє., доведення до банкрутства багатьох підприємців, змушуванням їх подекуди суттєво погіршувати свій економічний та соціальний стан;

по-четверте, одночасне існування інфляції і безробіття ще більше посилює невизначеність та знедоленість широких верств населення, спричиняючи перерозподіл багатства на користь незначної частки населення.

Аспектів згубного впливу циклічного розвитку дуже багато.

4. Однак циклічність є не тільки злом, а й благом, для економічної системи. Справа в тому, що криза справляє оздоровчий вплив на економіку, зумовлюючи ліквідацію тих підприємств, які задовольняли штучно створений попит. Вона стимулює технологічне оновлення виробництва, позбавлення від застарілих форм організації виробництва й менеджменту, посилює дух " конкуренції та активізує економічне життя суспільства.

5. Особливості сучасних економічних циклів

– Швидкоплинний розвиток НТП спричиняє потребу і робить можливим частіше оновлення основного капіталу, внаслідок чого повторюваність криз стає частішою.

– Інтернаціоналізація виробництва, поглиблення науково-технічного співробітництва, глобалізація економіки та розвиток НТП зумовлюють синхронізацію економічних циклів у різних країнах та регіонах світу.

– Державне антициклічне регулювання спрямовується на недопущення перегріву економіки, що робить зазвичай економічні кризи не такими глибокими, а для циклу не є безумовним проходження усіх фаз.

6. Антициклічна політика спрямована на згладжування коливань в економіці. Найчастіше виділяють два типи заходів держави, спрямованих на подолання циклічних коливань: політика стримування і політика експансії. Усі заходи держави такого характеру пов'язані з регулюванням сукупного попиту і впливом на величину витрат, що здійснюються економічними агентами.