Конструктивна функція конфлікту в управлінні
З міст
ВСТУП
1 КОНФЛІКТ ТА ЙОГО ВИДИ
1.1 Природа конфлікту
1.2 Види конфліктів
1.3. Причини виникнення конфліктів
2 Умови та причини виникнення конфліктів
2.1 Витоки, причини та рушійні сили конфлікту
2.2 Динаміка конфлікту
2.3 Учасники і суб’єктивна сторона конфлікту
3 Методи розв’язання конфліктів
3.1 Засоби і механізми розв’язання конфліктів
3.2 Соціально-правові технології попередження конфліктів
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Нема жодної людини, котра б на роботі не вступала в суперечку: з колегами, керівником, підлеглими, конкурентами, партнерами. Тобто конфліктів у нашому житті достатньо. Як ми ставимось до них? Звичайно, негативно.
Багато людей вважає, що конфліктні ситуації заважають нормальним діловим стосункам, а тому їх потрібно уникати. Але якщо трапився конфлікт, тоді з ним треба боротися. І обговорювати нема чого. На жаль, така точка зору є дуже поширеною. І це справді заважає справі. Саме такий підхід до конфлікту, а не він сам, деструктивний.
У світі існує наука конфліктологія, яка займається пошуком відповідей, як зробити, щоб розв'язання конфліктних відносин приносило користь кожній стороні.
Працюючи на підприємстві, керуючи людьми, прагнучи успіху, ви увесь час зустрічаєтесь з конфліктними ситуаціями. В газетах постійно з'являються повідомлення про страйки і протести, тому що кожен, хто займається виробництвом чи бізнесом, повинен відстоювати свою точку зору. На думку Вільяма Ріглі, коли двоє в бізнесі згодні, то один з них зайвий. Керівництво має свою точку зору на перспективи розвитку компанії, менеджери-управлінці сперечаються, як зробити виробництво більш ефективним і безпечним. А робітники і службовці часто не задоволені зарозумілим шефом.
Найбільш послідовна політика гуманізації на підприємствах і в організаціях, найкращі методи управління не допоможуть уникнути конфліктів. Слово «конфлікт» латинського походження і в перекладі означає «зіткнення».
При будь-якому конфлікті є об'єкт конфлікту та опоненти. Ці складові формують базу конфлікту, чи конфліктну ситуацію. Виявити об'єкт конфлікту в кожному конкретному випадку непросто. Наскрізною його характеристикою, котра дає змогу виділити об'єкт конфлікту, є його неподільність, що може бути як фізичною властивістю об'єкта (місце начальника цеху призначене для однієї людини), так і наслідком бажань чи інтересів одного з опонентів (премію дати лише тим, хто мав до неї пряме відношення, а не всьому колективу). Опонентами в конфліктній ситуації можуть виступати різні утворення, які формуються з окремих осіб, груп, підрозділів, організацій.
Щоб виник конфлікт, необхідні дії опонентів, спрямовані на оволодіння об'єктом. Такі дії називають інцидентом. Таким чином, конфлікт виникає тоді, коли складається конфліктна ситуація і відбувається інцидент.
При обговоренні теми конфлікту чимало бізнесменів і політичних лідерів намагається звести проблему управління до уникнення або пом'якшення конфлікту. Він розглядається як сигнал негаразду і необхідності пошуку винного - щоб не повторити помилку знову. Далеко не завжди конфлікт настільки не зрозумілий і не підлягає керуванню, що порушує процес комунікацій і узгодженості в роботі. Потенційні позитивні можливості конфлікту великі, лише пройшовши через конфлікт, колектив може стати єдиним суцільним організмом. Позитивний конфлікт сприяє як підвищенню ефективності праці колективу в цілому, так і визначенню компетентності окремих його представників. Це підтверджується численними експериментальними дослідженнями - конфлікт може впливати на побудову загальної платформи, розробку і прийняття рішень, зміцнення морально-етичного аспекту взаємовідносин. Без певного розуміння того, що можуть існувати різні точки зору на одну проблему, будь-які загальні розмови є безглузді, а стосунки - поверхневі. Життя без конфліктів сумне й непродуктивне.
Довгий час у працях з управління вчені дотримувались думки, що організація повинна функціонувати як добре змащений механізм, і саме тому конфлікти в організаціях розглядались як негативні явища. Нині теоретики управління зазначають, що повна відсутність конфлікту не лише небажана, а й неможлива.
Сучасна організація має гармонічно інтегрувати усі види діяльності, залишаючись динамічною, що адекватно реагує на зміни як у зовнішньому, так і внутрішньому середовищі. Така діяльність неможлива без розв'язання конфліктів. Тому повернемось ще раз до поняття «конфлікт».
Конфлікт та його види
Природа конфлікту
У процесі здійснення управлінського впливу менеджер постійно має справу з неординарними ситуаціями, зумовленими особливостями людських стосунків, взаємодії груп працівників, характерів конкретних людей, колективної та індивідуальної психології. Тому дуже важливим є вміння управляти конфліктами, змінами, організаційним розвитком, стресами.
Така властивість діяльності людей, як колективізм, взаємодопомога в ідеалі виключає конфліктність. Але, як відомо, ідеальне й реальне нетотожні. У суспільстві всі люди різні за своїм моральним вихованням, особливостями характеру, матеріальним забезпеченням, тому в ньому виникають конфлікти.
Слово "конфлікт" має латинський корінь і розуміється як сутичка, зіткнення. Психологи під конфліктом розуміють такий "вид спілкування", в основі якого лежать різного роду реальні, або ілюзійні, об'єктивні чи суб'єктивні, але осмислені протиріччя між особистостями, що спілкуються, а також внутрішній дискомфорт однієї особи.
Отже, зародження конфлікту відбувається при наявності в суспільстві, колективі цілого ряду протирічь, серед яких виділяють:
> протиріччя пошуку, через які ведеться боротьба між усім новим та консервативним;
> протиріччя групових інтересів, при наявності яких люди відстоюють інтереси лише своєї групи;
>протиріччя, обумовлені особистими егоїстичними цілями, кар'єризмом;
> протиріччя очікувань, які не здійснилися;
> протиріччя політичного характеру тощо.
Конфлікт - це відсутність згоди між двома чи декількома суб'єктами, зіткнення протилежних сторін, сил, які можуть бути конкретними особами або групами працівників, а також внутрішній дискомфорт однієї особи. При конфлікті кожен суб’єкт нав’язує свою точку зору, ціпі, думки, гостру суперечку і заважає іншому суб'єктові чинити так само.
Коли люди думають про конфлікт, вони найчастіше асоціюють його з агресією, погрозами, суперечками, ворожістю, війною і т. д. Таким чином панує думка, що конфлікт - явище завжди не бажане, що його необхідно уникати і терміново розв'язувати, як тільки він виникає. Така позиція оформилася в доктрину під назвою "'школа Вебера". Такий підхід до ефективності організації спирався на означення завдань, правил, процедур, взаємодії посадовців та розробку раціональної організаційної структури. Вважалося, що такі механізми ліквідують (усувають) умови, які сприяють виникненню конфлікту; можуть бути використані для вирішення проблем, що виникають.
Автори, що належать до школи "людських відносин (стосунків)" також вважали, що конфлікту можна і треба уникати. Вони визнавали можливість появи протиріч між цілями окремої особистості й цілями організації в цілому, між лінійним і штабним персоналом, між повноваженнями і можливостями однієї особи, між різними групами керівників. Вони зазвичай розглядали конфлікт як ознаку неефективної діяльності організації та поганого управління. Вважали, що добрі взаємовідносини в організації можуть запобігти появі конфлікту.
Сучасний американський менеджмент підкреслює бажаність конфліктів, вбачає їхнє позитивне значення та вимагає вмілого керівництва ними. Звичайно, конфлікт не завжди має позитивний характер. В окремих випадках він може заважати задоволенню потреб окремої особи й досягненню цілей організації в цілому, але в багатьох ситуаціях конфлікт допомагає виявити різні точки зору, дає додаткову інформацію, виявляє більшу кількість альтернатив або проблем і т. д. Це робить процес прийняття рішень групою більш ефективним, також надає людям можливість висловити власні думки, тим самим задовільняє їхні потреби у владі та повазі. Це може призвести до ефективнішого виконання планів, стратегій і проектів, оскільки обговорення різних точок зору на ці документи проходить до їх фактичного виконання.
Не можна підганяти всі конфлікти, що виникають в організації (підприємстві) під єдину універсальну схему. Є конфлікти типу сутички, коли супротивників розділяють непримиренні протиріччя і розраховувати можна тільки на перемогу; дебати, де можливі сварки, маневри і обидві сторони можуть розраховувати на компроміс; ігр, коли обидві сторони діють в межах одних й тих же правил, тому і не можуть завершитися рангуванням всієї структури відносин між ними.
Конфлікти є повсякденним і природним явищем виробничо-господарської діяльності, її невід'ємним атрибутом. Конфлікти є джерелом змін, що відбуваються в організації (на підприємстві), розвиток і функціонування якої по суті, являє собою безперервний процес виникнення й розв'язання різноманітних виробничо-госаподарських проблем. Саме внаслідок конфліктів виробничі відносини стають інколи мобільними, динамічними, здатними до модернізації та оновлення, адже відкидаються віджилі норми мислення та поведінки людей.
Це не означає, звичайно, що конфлікти мають лише позитивне значення і не можуть виконувати деструктивну для організації (підприємства) роль. Тому науковий менеджмент акцентує увагу на необхідності створення таких виробничих умов і пошуку таких форм взаємодії працівників у яких конфліктне зіткнення отримувало б культурний, цивілізований та гуманний характер.
Які ж конкретно функції виконують конфлікти у життєдіяльності організації?
Узагальнення та співставлення різних конфліктологічних концепцій свідчить, що кожний конфлікт має деякі спільні складові, до яких зазвичай відносять:
суб'єктів конфлікту;
відносини між: ними;
предмет (проблему, спірне питання), з приводу якого він виникає;
соціальне середовище, у якому протікає.
Види конфліктів
Організація (підприємство) - це внутрішньо-суперечлива система, яка створюється індивідами або більш широкими злуками (надорганізаціями) для задоволення соціальних потреб особистостей і груп. Конфлікт в організації виникає тоді, коли перед нею поступають як суперечливі і навідь несумісні цілі, так і засоби їх досягнення.
Конфлікти поділяють за такими ознаками:
За результатами:
> функціональні-підвищують ефективність діяльності організації;
> дисфункціональні-знижують рівень забезпечення власних потреб, зменшують роль групового співробітництва і, як наслідок, ефективність діяльності організації.
За змістом:
> внутрішньоособистий;
> міжособистий;
> конфлікт між особою і групою;
> міжгруповий.
За обсягом:
> глобальні, які охоплюють увесь колектив;
> парціальні (парні), які охоплюють двох осіб. ^> За тривалістю:
> затяжні;
> короткотривалі.
За джерелом виникнення:
> об'єктивні, які викликані недоліками виробничого характеру;
> суб'єктивні, які викликані негативними особистими якостями учасників конфлікту
3a типом структури взаємовідносин:
> вертикальні;
> горизонтальні.
За рівнем формалізації взаємовідносин:
> офіційні;
> неофіційні.
За формою:
> приховані;
> відкриті.
Будь-який конфлікт може бути віднесений до того чи іншого виду як за однією з наведених ознак, так і за декількома з них одночасно. Наприклад, конфлікт між керівником та підлеглим із приводу недоліків у організації праці є вертикальним, але одночасно він є й парціальним, об'єктивним, а також може бути затяжним (короткотривалим), діловим (особистим), офіційним (неофіційним), прихованим (відкритим).
Внутрішньоособистісний конфлікт може приймати різні форми. Одна з найбільш поширених - рольовий конфлікт, коли до однієї особи висувають різні вимоги щодо того, яким має бути результат роботи. Наприклад, завідувач відділом в універсальному магазині може вимагати, аби продавець весь час знаходився у відділі, надаючи покупцям інформацію та послуги. Пізніше той же завідувач може незадоволено відзначити, що продавець багато часу витрачає на покупців і мало часу присвячує поповненню відділу товарами. Продавець сприймає такі вимоги як цілком несумісні.
Внутрішньоособистий конфлікт може також виникнути в результаті того, що виробничі вимоги не співпадають з особистими потребами і цінностями. Наприклад, жінка-кервник планувала суботу і неділю присвятити відпочинку з чоловіком, оскільки її надмірна увага до роботи погано впливає на сімейне життя. Але в п'ятницю до неї заходить її начальник з якоюсь проблемою і вимагає, щоб вона розв'язала її за вихідні дні.
Внутрішньоособистісний конфлікт може бути відповідно на робоче перевантаження(недовантаження), бути пов'язаним із незадоволеністю роботою, низькою впевненістю у собі та організації, зі стресами.
Міжособистісний конфлікт є, можливо, найбільш поширеним. В організаціях він проявляється по-різному. Найчастіше це боротьба керівників за обмежені ресурси, капітал або робочу силу, час використання обладнання або схвалення проекту. Кожен вважає, що оскільки ресурси обмежені, він має переконати начальство виділити ці ресурси саме йому, а не іншому. Або, уявимо, що два художники працюють над тією самою рекламою, але мають різні точки зору щодо способу її подання. Кожен намагається переконати директора прийняти його точку зору. Аналогічним, але делікатним і тривалішим, може бути конфлікт між двома кандидатами на підвищення при наявності однієї вакансії.
Міжособистісний конфлікт може також виявлятися як зіткнення особисгосгей. Люди з різними рисами характеру, поглядами і цінностями іноді просто не в змозі ладнати між собою.
Конфлікт між особою і групою. Виробничі групи запроваджують певні норми поведінки і виробітку. Кожен має їх дотримуватись, щоб бути прийнятим неформальною групою і, тим самим, задовільнити свої соціальні потреби. Однак, якщо очікування групи не відповідають очікуванням окремої особи, може виникнути конфлікт. Наприклад, хтось хоче заробити більше, працюючи понад норму, а група розглядає таке "надмірне старання" як негативну поведінку.
Між особою і групою може виникнути конфлікт, якщо ця особа займе позицію, відмінну від позиції групи. Наприклад, обговорюючи на зборах можливість збільшення обсягу продаж, більшість буде вважати, що цього можна досягти шляхом зниження цін. А хтось один буде твердо переконаний, що така тактика приведе до зменшення прибутку і сприяє думці, що їхня продую ця не така якісна, як продукція конкурентів. Хоча така людина може бути права, вона все одно буде розглядатися як джерело конфлікту, оскільки йде проти думки групи.
Аналогічний конфлікт виникає на грунті посадових обов'язків керівника: він може бути змушений застосувати дисциплінарні заходи, які є непопулярними в очах підлеглих. Тоді група може нанести удар у відповідь - змінити ставлення до керівника; знизити продуктивність праці.
Міжгруповий конфлікт. Організації складаються з великої кількості груп, як формальних, так і неформальних. Навіть у найкращих організаціях між такими групами можуть виникати кофлікти.
Неформальні організації, які вважають, що керівник ставиться до них несправедливо, можуть тісніше згуртуватися і зробити спроби "поквитатися" з ним шляхом зниження продуктивності. Прикладом конфлікту може бути конфлікт між профспілкою і адміністрацією.
На жаль, частим прикладом міжгрупового конфлікту служать суперечки між лінійним і штабним персоналом. Штабний персонал, як правило, молодший і освіченіший, ніж лінійний, при спілкуванні послуговується технічним жаргоном. Це призводить до зіткнення між людьми і труднощів у спілкуванні. Лінійні керівники заперечують рекомендації штабних спеціалістів, свою залежність від них в тому, що пов'язано з інформацією. Часто через різні цілі конфліктують функціональні групи всередині організації. Денна зміна медичного персоналу звинувачує нічну в тому, що вона погано доглядає за хворими.
Динаміка конфлікту
Динаміку конфлікту, тобто його зародження, розвиток і завершення, в узагальненій формі наведено на рис 1, який можна розглядати як наочну форму особливостей динаміки. Ці особливості потребують пояснення. Зупинимося на найголовніших із них.
По-перше, динаміка конфлікту в своїй основі є динамікою інтересів конфліктуючих сторін. Розвиток інтересів може бути поділений на два періоди. Перший — виділення диференціації інтересів, що мають протиборчий характер, а також загострення цих інтересів. Кульминацією цього є вища точка ескалації конфлікту. Потім починається процес інтеграції інтересів і дій, спрямованих на його подолання.
Рис. 1 Динаміка конфлікту
Ця інтеграція с змістом другого періоду руху інтересів. Особливо слід ураховувати те, що така інтеграція повинна мати місце навіть в тому разі, коли конфлікт завершується перемогою однієї із сторін. Це випливає з того, що перемогою необхідно скористатися, інакше виграш конфлікту не мав би ніякого розумного обґрунтування. Але щоб таке використання відбулося, об'єктивно необхідним є порозуміння з стороною, яка зазнала поразки, тобто необхідна якась інтеграція інтересів. Коли конфлікт завершується не перемогою однієї із сторін, а прагненням до раціонального його розв'язання за умови врахування взаємних інтересів, то період інтеграції виступає, так би мовити, у своєї чистій формі.
По-друге, динаміка конфлікту, крім його відкритої фази, завжди , передбачає фази латентні, тобто приховані. Найбільш протяжною є латентна передконфліктна фаза. Це пояснюється в першу чергу тим, що виникнення об'єктивної проблемної ситуації як передумови конфлікту завжди займає значний проміжок часу. Протяжність латентної передконфліктної фази іноді веде до недооцінки конфлікту, що назріває, оскільки люди звикають до існування об'єктивної проблемної ситуації. Така недооцінка є надзвичайно небезпечною, оскільки чим довше ігноруватиметься назріла проблема, тим гострішою буде фаза відкритого конфлікту, особливо етап його ескалації. Не менш і небезпечною може бути латентна післяконфліктна фаза; особливо це стосується тих випадків, коли конфлікт завершується перемогою однієї із сторін. Нехтування інтересами переможених насправді означає не завершення конфлікту, а назрівання його в новій формі з новими вимогами і наслідками. Яскравим прикладом цьому є Версальський договір, яким завершилася Перша світова війна і який поставив Німеччину у політично принизливе і економічно нерівноправне становище. Наслідком цього стала ідея реваншу, що була однією з головних передумов підготовки і розв’язання Другої світової війни.
По-третє, фази і етапи розвитку конфлікту відображують логіку його розвитку, в основі якої лежить рух інтересів, і тому є об'єктивно неминучими. Але при цьому слід мати на увазі такі обставини. Перш за все протяжність кожної фази і етапу залежить від характеру і конкретних обставин конфлікту. Далі, може здатися, що існування деяких етапів не є обов'язковим. Наприклад, при завершенні конфлікту шляхом перемоги однієї із сторін нібито не існує етапу формування збалансованих протидій перед завершенням конфлікту. Насправді ж це не так. Вирішувати проблему збалансованих Протидій все одно доведеться, але це буде здійснюватися на етапі часткової нормалізації відносин, тобто відбуватиметься певна інтеграція проблем двох етапів.
По-четверте, динаміка конфлікту одночасно є й динамікою зростання, а потім зниження напруження відносин сторін у процесі конфлікту. Кожний етап пов'язаний з відносно більшим чи меншим рівнем напруження. Внаслідок цього на практиці ставлення до конфліктної проблеми іноді визначається лише рівнем напруження в її зовнішньому прояві. Це глибока помилка. Оскільки конфлікт — це динамічна система, то стосовно кожного етапу її динаміки слід виходити не із рівня усвідомленого напруження на цьому етапі, а із того, наскільки проблеми, зафіксовані на ньому, можуть в подальшому сприяти зростанню конфлікту (це стосується етапів латентної передконфліктної фази) або підштовхнути повернення до конфлікту, що здавався вже розв'язаним (а це стосується етапів латентної після-конфліктної фази). Цей принцип слід особливо враховувати в міжособистісних конфліктах, наприклад, сімейних, де надзвичайно велику роль відіграють психологічні чинники.
По-п'яте, динаміка конфлікту водночас є динамікою правових чи інших нормативних настанов поведінки, якими керуються учасники конфлікту на різних етапах його розвитку. Наприклад, при спробі вирішити проблему безконфліктними засобами учасники латентної передконфліктної фази, як правило, керуються вже існуючими нормами, іноді з їх уточненнями, але не радикального характеру. Так, напередодні Великої вітчизняної війни, якби обидві сторони мали бажання вирішити проблему безконфліктними засобами, то вони керувалися б при цьому Пактом про ненапад, незважаючи на його правові і політичні вади. Або на етапі інциденту окремому випадку надається такий правовий зміст, який веде до того, що виникає наполягання однієї із сторін будувати відносини з протилежною стороною виходячи з інших правових норм і вимог порівняно з тими, якими вони керувалися раніше.
З цього випливає необхідність аналізувати на кожному етапі правову форму тих норм, якими керуються або прагнуть керуватися учасники конфлікту, з тим щоб, з одного боку, обрати такі норми, які сприяють найбільш повній реалізації власних інтересів, а з іншого — щоб ці норми дозволяли реалізувати й інтереси протилежної сторони, без чого подолання конфлікту і надання цьому подоланню правової завершеності неможливе.
ВИСНОВКИ
Уміння керувати конфліктом може стати вирішальним для виживання організації в цілому.
Конфлікт також змушує службовців інтенсивно спілкуватися один з одним, знати один одного трохи більше. При цьому члени колективу починають краще розуміти своїх колег, стають більш чутливими до проблем інших людей. І нарешті, люди оцінюють необхідність розуміння норм і бажань іншого й неможливість бути вільними від суспільства, знаходячись у ньому. Жити й працювати разом непросто, цьому необхідно спеціально вчитися.
Сам по собі конфлікт не підсилює й не робить слабшою організацію. Службовці й менеджери повинні керувати конфліктом, робити його максимально корисним. Але навіть у ситуаціях із керованим конфліктом не треба допускати, щоб він вирував і розростався.
Якщо добре знати все про конфлікт - причини та види, процес конфлікту, можливі стилі поведінки у конфлікті, їх переваги й недоліки, етапи управління конфліктом, - можна спрямувати конфлікт у позитивному напрямку, вийти із ситуації не лише з невеликими втратами, а й досягти хороших результатів.
Конструктивна функція конфлікту в управлінні
З міст
ВСТУП
1 КОНФЛІКТ ТА ЙОГО ВИДИ
1.1 Природа конфлікту
1.2 Види конфліктів
1.3. Причини виникнення конфліктів
2 Умови та причини виникнення конфліктів
2.1 Витоки, причини та рушійні сили конфлікту
2.2 Динаміка конфлікту
2.3 Учасники і суб’єктивна сторона конфлікту
3 Методи розв’язання конфліктів
3.1 Засоби і механізми розв’язання конфліктів
3.2 Соціально-правові технології попередження конфліктів
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Нема жодної людини, котра б на роботі не вступала в суперечку: з колегами, керівником, підлеглими, конкурентами, партнерами. Тобто конфліктів у нашому житті достатньо. Як ми ставимось до них? Звичайно, негативно.
Багато людей вважає, що конфліктні ситуації заважають нормальним діловим стосункам, а тому їх потрібно уникати. Але якщо трапився конфлікт, тоді з ним треба боротися. І обговорювати нема чого. На жаль, така точка зору є дуже поширеною. І це справді заважає справі. Саме такий підхід до конфлікту, а не він сам, деструктивний.
У світі існує наука конфліктологія, яка займається пошуком відповідей, як зробити, щоб розв'язання конфліктних відносин приносило користь кожній стороні.
Працюючи на підприємстві, керуючи людьми, прагнучи успіху, ви увесь час зустрічаєтесь з конфліктними ситуаціями. В газетах постійно з'являються повідомлення про страйки і протести, тому що кожен, хто займається виробництвом чи бізнесом, повинен відстоювати свою точку зору. На думку Вільяма Ріглі, коли двоє в бізнесі згодні, то один з них зайвий. Керівництво має свою точку зору на перспективи розвитку компанії, менеджери-управлінці сперечаються, як зробити виробництво більш ефективним і безпечним. А робітники і службовці часто не задоволені зарозумілим шефом.
Найбільш послідовна політика гуманізації на підприємствах і в організаціях, найкращі методи управління не допоможуть уникнути конфліктів. Слово «конфлікт» латинського походження і в перекладі означає «зіткнення».
При будь-якому конфлікті є об'єкт конфлікту та опоненти. Ці складові формують базу конфлікту, чи конфліктну ситуацію. Виявити об'єкт конфлікту в кожному конкретному випадку непросто. Наскрізною його характеристикою, котра дає змогу виділити об'єкт конфлікту, є його неподільність, що може бути як фізичною властивістю об'єкта (місце начальника цеху призначене для однієї людини), так і наслідком бажань чи інтересів одного з опонентів (премію дати лише тим, хто мав до неї пряме відношення, а не всьому колективу). Опонентами в конфліктній ситуації можуть виступати різні утворення, які формуються з окремих осіб, груп, підрозділів, організацій.
Щоб виник конфлікт, необхідні дії опонентів, спрямовані на оволодіння об'єктом. Такі дії називають інцидентом. Таким чином, конфлікт виникає тоді, коли складається конфліктна ситуація і відбувається інцидент.
При обговоренні теми конфлікту чимало бізнесменів і політичних лідерів намагається звести проблему управління до уникнення або пом'якшення конфлікту. Він розглядається як сигнал негаразду і необхідності пошуку винного - щоб не повторити помилку знову. Далеко не завжди конфлікт настільки не зрозумілий і не підлягає керуванню, що порушує процес комунікацій і узгодженості в роботі. Потенційні позитивні можливості конфлікту великі, лише пройшовши через конфлікт, колектив може стати єдиним суцільним організмом. Позитивний конфлікт сприяє як підвищенню ефективності праці колективу в цілому, так і визначенню компетентності окремих його представників. Це підтверджується численними експериментальними дослідженнями - конфлікт може впливати на побудову загальної платформи, розробку і прийняття рішень, зміцнення морально-етичного аспекту взаємовідносин. Без певного розуміння того, що можуть існувати різні точки зору на одну проблему, будь-які загальні розмови є безглузді, а стосунки - поверхневі. Життя без конфліктів сумне й непродуктивне.
Довгий час у працях з управління вчені дотримувались думки, що організація повинна функціонувати як добре змащений механізм, і саме тому конфлікти в організаціях розглядались як негативні явища. Нині теоретики управління зазначають, що повна відсутність конфлікту не лише небажана, а й неможлива.
Сучасна організація має гармонічно інтегрувати усі види діяльності, залишаючись динамічною, що адекватно реагує на зміни як у зовнішньому, так і внутрішньому середовищі. Така діяльність неможлива без розв'язання конфліктів. Тому повернемось ще раз до поняття «конфлікт».
Конфлікт та його види
Природа конфлікту
У процесі здійснення управлінського впливу менеджер постійно має справу з неординарними ситуаціями, зумовленими особливостями людських стосунків, взаємодії груп працівників, характерів конкретних людей, колективної та індивідуальної психології. Тому дуже важливим є вміння управляти конфліктами, змінами, організаційним розвитком, стресами.
Така властивість діяльності людей, як колективізм, взаємодопомога в ідеалі виключає конфліктність. Але, як відомо, ідеальне й реальне нетотожні. У суспільстві всі люди різні за своїм моральним вихованням, особливостями характеру, матеріальним забезпеченням, тому в ньому виникають конфлікти.
Слово "конфлікт" має латинський корінь і розуміється як сутичка, зіткнення. Психологи під конфліктом розуміють такий "вид спілкування", в основі якого лежать різного роду реальні, або ілюзійні, об'єктивні чи суб'єктивні, але осмислені протиріччя між особистостями, що спілкуються, а також внутрішній дискомфорт однієї особи.
Отже, зародження конфлікту відбувається при наявності в суспільстві, колективі цілого ряду протирічь, серед яких виділяють:
> протиріччя пошуку, через які ведеться боротьба між усім новим та консервативним;
> протиріччя групових інтересів, при наявності яких люди відстоюють інтереси лише своєї групи;
>протиріччя, обумовлені особистими егоїстичними цілями, кар'єризмом;
> протиріччя очікувань, які не здійснилися;
> протиріччя політичного характеру тощо.
Конфлікт - це відсутність згоди між двома чи декількома суб'єктами, зіткнення протилежних сторін, сил, які можуть бути конкретними особами або групами працівників, а також внутрішній дискомфорт однієї особи. При конфлікті кожен суб’єкт нав’язує свою точку зору, ціпі, думки, гостру суперечку і заважає іншому суб'єктові чинити так само.
Коли люди думають про конфлікт, вони найчастіше асоціюють його з агресією, погрозами, суперечками, ворожістю, війною і т. д. Таким чином панує думка, що конфлікт - явище завжди не бажане, що його необхідно уникати і терміново розв'язувати, як тільки він виникає. Така позиція оформилася в доктрину під назвою "'школа Вебера". Такий підхід до ефективності організації спирався на означення завдань, правил, процедур, взаємодії посадовців та розробку раціональної організаційної структури. Вважалося, що такі механізми ліквідують (усувають) умови, які сприяють виникненню конфлікту; можуть бути використані для вирішення проблем, що виникають.
Автори, що належать до школи "людських відносин (стосунків)" також вважали, що конфлікту можна і треба уникати. Вони визнавали можливість появи протиріч між цілями окремої особистості й цілями організації в цілому, між лінійним і штабним персоналом, між повноваженнями і можливостями однієї особи, між різними групами керівників. Вони зазвичай розглядали конфлікт як ознаку неефективної діяльності організації та поганого управління. Вважали, що добрі взаємовідносини в організації можуть запобігти появі конфлікту.
Сучасний американський менеджмент підкреслює бажаність конфліктів, вбачає їхнє позитивне значення та вимагає вмілого керівництва ними. Звичайно, конфлікт не завжди має позитивний характер. В окремих випадках він може заважати задоволенню потреб окремої особи й досягненню цілей організації в цілому, але в багатьох ситуаціях конфлікт допомагає виявити різні точки зору, дає додаткову інформацію, виявляє більшу кількість альтернатив або проблем і т. д. Це робить процес прийняття рішень групою більш ефективним, також надає людям можливість висловити власні думки, тим самим задовільняє їхні потреби у владі та повазі. Це може призвести до ефективнішого виконання планів, стратегій і проектів, оскільки обговорення різних точок зору на ці документи проходить до їх фактичного виконання.
Не можна підганяти всі конфлікти, що виникають в організації (підприємстві) під єдину універсальну схему. Є конфлікти типу сутички, коли супротивників розділяють непримиренні протиріччя і розраховувати можна тільки на перемогу; дебати, де можливі сварки, маневри і обидві сторони можуть розраховувати на компроміс; ігр, коли обидві сторони діють в межах одних й тих же правил, тому і не можуть завершитися рангуванням всієї структури відносин між ними.
Конфлікти є повсякденним і природним явищем виробничо-господарської діяльності, її невід'ємним атрибутом. Конфлікти є джерелом змін, що відбуваються в організації (на підприємстві), розвиток і функціонування якої по суті, являє собою безперервний процес виникнення й розв'язання різноманітних виробничо-госаподарських проблем. Саме внаслідок конфліктів виробничі відносини стають інколи мобільними, динамічними, здатними до модернізації та оновлення, адже відкидаються віджилі норми мислення та поведінки людей.
Це не означає, звичайно, що конфлікти мають лише позитивне значення і не можуть виконувати деструктивну для організації (підприємства) роль. Тому науковий менеджмент акцентує увагу на необхідності створення таких виробничих умов і пошуку таких форм взаємодії працівників у яких конфліктне зіткнення отримувало б культурний, цивілізований та гуманний характер.
Які ж конкретно функції виконують конфлікти у життєдіяльності організації?
Узагальнення та співставлення різних конфліктологічних концепцій свідчить, що кожний конфлікт має деякі спільні складові, до яких зазвичай відносять:
суб'єктів конфлікту;
відносини між: ними;
предмет (проблему, спірне питання), з приводу якого він виникає;
соціальне середовище, у якому протікає.
Види конфліктів
Організація (підприємство) - це внутрішньо-суперечлива система, яка створюється індивідами або більш широкими злуками (надорганізаціями) для задоволення соціальних потреб особистостей і груп. Конфлікт в організації виникає тоді, коли перед нею поступають як суперечливі і навідь несумісні цілі, так і засоби їх досягнення.
Конфлікти поділяють за такими ознаками:
За результатами:
> функціональні-підвищують ефективність діяльності організації;
> дисфункціональні-знижують рівень забезпечення власних потреб, зменшують роль групового співробітництва і, як наслідок, ефективність діяльності організації.
За змістом:
> внутрішньоособистий;
> міжособистий;
> конфлікт між особою і групою;
> міжгруповий.
За обсягом:
> глобальні, які охоплюють увесь колектив;
> парціальні (парні), які охоплюють двох осіб. ^> За тривалістю:
> затяжні;
> короткотривалі.
За джерелом виникнення:
> об'єктивні, які викликані недоліками виробничого характеру;
> суб'єктивні, які викликані негативними особистими якостями учасників конфлікту
3a типом структури взаємовідносин:
> вертикальні;
> горизонтальні.
За рівнем формалізації взаємовідносин:
> офіційні;
> неофіційні.
За формою:
> приховані;
> відкриті.
Будь-який конфлікт може бути віднесений до того чи іншого виду як за однією з наведених ознак, так і за декількома з них одночасно. Наприклад, конфлікт між керівником та підлеглим із приводу недоліків у організації праці є вертикальним, але одночасно він є й парціальним, об'єктивним, а також може бути затяжним (короткотривалим), діловим (особистим), офіційним (неофіційним), прихованим (відкритим).
Внутрішньоособистісний конфлікт може приймати різні форми. Одна з найбільш поширених - рольовий конфлікт, коли до однієї особи висувають різні вимоги щодо того, яким має бути результат роботи. Наприклад, завідувач відділом в універсальному магазині може вимагати, аби продавець весь час знаходився у відділі, надаючи покупцям інформацію та послуги. Пізніше той же завідувач може незадоволено відзначити, що продавець багато часу витрачає на покупців і мало часу присвячує поповненню відділу товарами. Продавець сприймає такі вимоги як цілком несумісні.
Внутрішньоособистий конфлікт може також виникнути в результаті того, що виробничі вимоги не співпадають з особистими потребами і цінностями. Наприклад, жінка-кервник планувала суботу і неділю присвятити відпочинку з чоловіком, оскільки її надмірна увага до роботи погано впливає на сімейне життя. Але в п'ятницю до неї заходить її начальник з якоюсь проблемою і вимагає, щоб вона розв'язала її за вихідні дні.
Внутрішньоособистісний конфлікт може бути відповідно на робоче перевантаження(недовантаження), бути пов'язаним із незадоволеністю роботою, низькою впевненістю у собі та організації, зі стресами.
Міжособистісний конфлікт є, можливо, найбільш поширеним. В організаціях він проявляється по-різному. Найчастіше це боротьба керівників за обмежені ресурси, капітал або робочу силу, час використання обладнання або схвалення проекту. Кожен вважає, що оскільки ресурси обмежені, він має переконати начальство виділити ці ресурси саме йому, а не іншому. Або, уявимо, що два художники працюють над тією самою рекламою, але мають різні точки зору щодо способу її подання. Кожен намагається переконати директора прийняти його точку зору. Аналогічним, але делікатним і тривалішим, може бути конфлікт між двома кандидатами на підвищення при наявності однієї вакансії.
Міжособистісний конфлікт може також виявлятися як зіткнення особисгосгей. Люди з різними рисами характеру, поглядами і цінностями іноді просто не в змозі ладнати між собою.
Конфлікт між особою і групою. Виробничі групи запроваджують певні норми поведінки і виробітку. Кожен має їх дотримуватись, щоб бути прийнятим неформальною групою і, тим самим, задовільнити свої соціальні потреби. Однак, якщо очікування групи не відповідають очікуванням окремої особи, може виникнути конфлікт. Наприклад, хтось хоче заробити більше, працюючи понад норму, а група розглядає таке "надмірне старання" як негативну поведінку.
Між особою і групою може виникнути конфлікт, якщо ця особа займе позицію, відмінну від позиції групи. Наприклад, обговорюючи на зборах можливість збільшення обсягу продаж, більшість буде вважати, що цього можна досягти шляхом зниження цін. А хтось один буде твердо переконаний, що така тактика приведе до зменшення прибутку і сприяє думці, що їхня продую ця не така якісна, як продукція конкурентів. Хоча така людина може бути права, вона все одно буде розглядатися як джерело конфлікту, оскільки йде проти думки групи.
Аналогічний конфлікт виникає на грунті посадових обов'язків керівника: він може бути змушений застосувати дисциплінарні заходи, які є непопулярними в очах підлеглих. Тоді група може нанести удар у відповідь - змінити ставлення до керівника; знизити продуктивність праці.
Міжгруповий конфлікт. Організації складаються з великої кількості груп, як формальних, так і неформальних. Навіть у найкращих організаціях між такими групами можуть виникати кофлікти.
Неформальні організації, які вважають, що керівник ставиться до них несправедливо, можуть тісніше згуртуватися і зробити спроби "поквитатися" з ним шляхом зниження продуктивності. Прикладом конфлікту може бути конфлікт між профспілкою і адміністрацією.
На жаль, частим прикладом міжгрупового конфлікту служать суперечки між лінійним і штабним персоналом. Штабний персонал, як правило, молодший і освіченіший, ніж лінійний, при спілкуванні послуговується технічним жаргоном. Це призводить до зіткнення між людьми і труднощів у спілкуванні. Лінійні керівники заперечують рекомендації штабних спеціалістів, свою залежність від них в тому, що пов'язано з інформацією. Часто через різні цілі конфліктують функціональні групи всередині організації. Денна зміна медичного персоналу звинувачує нічну в тому, що вона погано доглядає за хворими.
Дата: 2019-05-29, просмотров: 210.
