Економічна наука — це сфера розумової діяльності людини, функцією якої є пізнання та систематиза­ція об'єктивних знань про закони і принципи розвит­ку реальної економічної дійсності.

Перші спроби вивчення окремих сторін економічних процесів відомі ще з праць стародавніх грецьких та рим­ських мислителів (Ксенофонта, Аристотеля, Платона, Катона, Варрона, Коллумелли), а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії. Вони досліджували проблеми ве­дення домашнього господарства, землеробства, торгівлі, ба­гатства, податків, грошей тощо.

Економічна наука як система знань про сутність еконо­мічних процесів та явищ почала складатися лише в XVI— XVII ст., коли ринкове господарство почало набувати за­гального характеру. (рис. 1)

Меркантилізм. Прибічники цієї школи основним дже­релом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, а саме багат­ство ототожнювали з накопиченням грошей (золотих і срібних). Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. Представники: А. Монкретьєн, Т. Манн, Д. Юм.

Фізіократи. На відміну від меркантилістів, перенесли акцент дослідження безпосередньо на природу і виробництво. Але джерелом багатства вважали тільки працю у сільськогосподарському виробництві. Вважали, що промис­ловість, транспорт і торгівля — безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і не прибуткова для суспільства. Представники: Ф. Кене, А. Тюрго, В. Мірабо, Д. Hope.

Класична політична економія. Виникла з розвитком капіталізму. її засновники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо зосе­реджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірно­стей розвитку всіх сфер виробництва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції. Саме вони започатковують трудову теорію вартості, а ринок розглядають як саморегу­люючу систему.

Марксизм, або політична економія праці. Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позицій робітничо­го класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії вар­тості, зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонува­ли свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктив­ності праці, відтворення, економічних криз, земельної рен­ти. Однак положення марксизму про заперечення приват­ної власності і ринку, посилення експлуатації і зростання зубожіння трудящих, про єдиний фактор формування вартості, переваги суспільної власності, неминучість краху ка­піталізму не мали належної наукової обґрунтованості й не знайшли практичного підтвердження. Тому нині вони підда­ються справедливій науковій критиці.

Маржиналізм — теорія, яка пояснює економічні про­цеси і явища, виходячи з універсальної концепції викори­стання граничних, крайніх ("max" чи "min") величин, які характеризують не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну у зв'язку зі зміною інших явищ. Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як "гранична корисність", "гранична продуктивність", "граничні витра­ти" і т. ін. Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко-математичні методи і моделі, в основі яких ле­жать суб'єктивно-психологічні оцінки економічних дій інди­віда. Представники маржиналізму — К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс, Л. Вальрас.

У сучасній західній економічній науці існують різні напрями і школи, типологія яких відрізняється як за мето­дами аналізу, так і за розумінням предмета й мети дослі­дження. Концептуально відрізняються і підходи до вирі­шення економічних проблем. Однак цей поділ значною мірою умовний, тому всю сукупність сучасних течій і шкіл можна згрупувати у такі чотири основні напрями: неокласицизм, кейнсіанство, інституціоналізм, неокласичний синтез. (рис.2)

Неокласицизм. Заперечує необхідність втручання дер­жави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану еко­номічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом та сукупною пропози­цією. Засновники теорії — А. Маршалл і А. Пігу. Послідовни­ки — Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Гілдер, Ф. Кейган та ін.

Неокласичний напрям охоплює багато різних концепцій і шкіл: монетаризм, теорію суспільного вибору, теорію ре­ альних очікувань та ін. Особливою популярністю корис­тується концепція монетаризму, визнаним теоретиком якої є американський економіст Мілтон Фрідмен. Прихильники монетаризму: Ф. Найт, Дж. Стиглер, Ф. Кейган, А. Голдмен.

Монетаризм — теорія, яка приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної кон'юнктури, розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту (ВНП). За прави­лом монетаризму приріст грошової маси (монетарної бази) має бути скоординований з темпами зростання товарної маси, динамікою цін і швидкістю обертання грошей за такою схемою:

Монетарні важелі регулювання ВНП

Кейнсіанство — одна з провідних сучасних теорій, яка обґрунтовує необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бю­джетної політики. Засновником теорії є видатний англій­ський економіст Дж. М. Кейнс. (рис. 3)

Прихильники і послідовники Кейнса (Дж. Робінсон, П. Сраффа та ін.) виступають за активну участь держави у струк­турній перебудові економіки, визнають за необхідне запро­вадження антикризового та антициклічного регулювання, перерозподілу доходів, збільшення соціальних виплат.

Інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрям, представниками якого є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюрдаль та ін., розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів. Об'єктами вивчення для них є "інститути", під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, зви­чаї, інстинкти і та ін.

Неокласичний синтез — узагальнююча концепція, пред­ставники якої (Д. Хікс, Дж. Б'юкенен, П. Самуельсон та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державно­го регулювання економічних процесів, наголошують на не­обхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються прин­ципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напряму економічної теорії.