Щоб виконувати термінові платіжні зобов'язання, кожному підприємству потрібно мати у своєму розпорядженні достатній обсяг ліквідних засобів. Якщо їх бракує, підприємство вважається неплатоспроможним. Відновити платоспроможність можна, збільшивши вхідні грошові потоки. Вхідні грошові потоки підприємства класифікують таким чином:

1) виручка від реалізації основної продукції;

2) надходження у вигляді інших операційних доходів;

3) доходи від інвестиційної діяльності;

4) кошти, залучені в результаті емісії корпоративних прав;

5) кошти, залучені на умовах позики;

6) державні дотації та субсидії.

До внутрішніх джерел збільшення грошових надходжень відносять перші три позиції. Можливості підприємства, що перебуває у кризі, скористатися останніми трьома джерелами фінансових ресурсів залежать від суб'єктивних мотивацій та спроможності двох сторін: інвесторів (кредиторів) та власника (у нашому випадку – держави). Однак насамперед треба розраховувати на власні можливості, тобто на внутрішні джерела збільшення вхідних грошових потоків.

Першим симптомом фінансової кризи на переважній більшості підприємств є зменшення рівня реалізації продукції. І навпаки, досягнення необхідного рівня реалізації продукції є головним критерієм успіху санації суб'єкта господарювання. У довгостроковому періоді збільшення виручки від реалізації і на цій основі досягнення прийнятного рівня прибутковості є головним завданням санації підприємства, оскільки всі короткострокові заходи щодо поліпшення фінансового стану підприємства втрачають сенс, якщо через дефіцити у сфері збуту продукції підприємство через деякий час знову стає фінансово неспроможним. Саме тому заходи щодо активізації збутової політики підприємства належать до числа найбільш пріоритетних.

Коли йдеться про мобілізацію внутрішньовиробничих санаційних резервів, аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації продукції, виробництво і збут якої є предметом діяльності підприємства. Проте малоймовірно, щоб дії, спрямовані на збільшення виручки від основної реалізації, принесли відчутні результати в короткостроковому періоді.

Розмір виручки від реалізації залежить від двох основних факторів:

1. обсягу реалізованої продукції;

2. ціни одиниці такої продукції.

Щоб збільшити обсяги реалізації, слід максимально активізувати збутову політику підприємства. Стимулювати збут можна помірним збільшенням цін. Не існує єдиних дляя всіх підприємств рецептів збільшення обсягів реалізації. Успіх у цій справі залежить під безлічі факторів. Тип санаційних заходів у цій сфері залежить від конкретного підприємства та обраної ним стратегії маркетингу.

Зрозуміло, що головним інструментом маркетингу є ціноутворення. Рішення про зміни цін слід приймати на підставі поглибленого аналізу наслідків цих змін.

Одним з методів збільшення вхідних грошових потоків є реструктуризація активів підприємства.

В рамках реструктуризації активів виокремлюють такі види заходів:

1. Мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви — це частина капіталу підприємства, що ніяк не відбита в його балансі. Розмір прихованих резервів на активному боці балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їх реальною (вищою) вартістю.

2. Використання зворотного лізингу (господарська операція, що передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг). Але ще не розроблена нормативна база щоб дати можливість зробити це реально.

3. Здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі.

4. Оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низько ліквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо). Визначення оптимального обсягу та структури запасів є завданням контролінгу матеріальних потоків. При цьому широко використовується так званий АВС-аналіз.

Слід ураховувати, що надмірні запаси зумовлюють не лише зниження ліквідності підприємства, а й додаткові витрати, зокрема складські чи робочої сили. Окрім того, існує ризик щодо втрати якості чи знецінення певних видів сировини й матеріалів.

5. Продаж окремих низькорентабельних структурних підрозділів та об'єктів соціального призначення. За рахунок цієї операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси дляя погашення заборгованості або розширення виробництва. Зауважимо, що в разі продажу основних фондів (деталей, агрегатів, демонтованого обладнання) такі операції підляягають оподаткуванню податком на додану вартість за ставкою 20%. Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» сума перевищення виручки від продажу окремих об'єктів основних фондів над їх балансовою вартістю включається до валових доходів підприємства, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу погашається за рахунок прибутку після оподаткування. Балансова (залишкова) вартість основних фондів — це різниця між їх початковою вартістю та нарахованою сумою зносу.

6. Рефінансування дебіторської заборгованості — це форма реструктуризації активів, що полягає в переведенні дебіторської заборгованості в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо. Одним із факторів, які негативно впливають на фінансовий стан підприємств, зокрема на їх платоспроможність, є високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості.

Зважаючи на ту ситуацію, що склалась на підприємстві, можна порекомендувати наступні заходи, які б допомогли підвищити ефективність використання грошових потоків, як довгострокового впливу так і тактичні заходи.

Ці заходи повинні вирішувати питання недостатньої ефективності політики залучення коштів з зовнішніх джерел, зважати на надходження від операційної діяльності як основного для даного підприємства виду діяльності, наднизької активності інвнстиційної діяльності, що може в майбутньому привести до використання застарілого обладнання тощо, неефективності економічного планування.

Тому пропонується вжити наступних заходів:

1. Прискорення обертання оборотних активів, що дасть змогу інвестувати вивільнені кошти в цінні папери чи реінвестувати в виробничу діяльність з метою збільшення надходжень.

2. Підвищення норми прибутковості продукції на 5 %, так як це повинно вплинути на рівень достатності грошових потоків і інші показники рентабельності і ефективності.

3. Реалізація невикористовуваних основних засобів чи передача їх в оренду, що дасть змогу зменшити дефіцит грошових коштів, який є у підприємства як видно з проведеного в попередньому розділі аналізу і збільшить надходження від операційної діяльності.

4. Провести інкасацію дебіторської заборгованості, яка теж має значний розмір. Це має справити позитивний вплив як на показники достатності грошових потоків так і їх ефективності, зокрема доведення тих із них, які мають незадовільні значення в прийнятні межі.

5. Активне використання операцій з короткострокового кредитування, в тому числі позик банківських установ і факторингових чи форфейтингових операцій для зменшення періоду інкасації боргу і покриття дефіциту грошових коштів.

6. Диверсифікація грошових потоків в напрямі переважання операційної діяльності як пріоритетного виду діяльності.

Економічний ефект від застосування запропонованих заходів буде виражений в зміні таких показників як:

1) вихідний грошовий потік від інвестиційної діяльності зумовлений тим, що здійснюються капітальні інвестиції, які зменшуються в звязку з закінченням реалізації інвестиційного проекту, тому на основі темпу росту капітальних інвестицій можна спланувати їх обсяг в плановому періоді: темп росту –30,0 %, тому планується зниження вихідного потоку до рівня 894,0*70%/100%=625,8 тис. грн., що дає нам вивільнення грошових коштів 215,2 тис. грн, при цьому можна вважати, що обсяг вхідних грошових потоків від інвестиційної діяльності не зміниться, так як його обсяг несуттєвий і вкладень в інші підприємства не здійснюється і в плановому році иакі надходження не плануються.

2) Щодо фінансової діяльності, то тут необхідно сказати, що підприємство користується відкритою кредитною лінією, тому обсяг надходжень від фінансової діяльності, серед яких переважає отримання позик, зросте відповідно до потреби і темпу зростання в 2008 році, тобто на 15,7%, однак буде меншим зважаючи на вивільнення коштів в результаті здійснення інвестицій в необоротні активи: 3281*15,7/100+3281-215,2=3581,0 тис. грн., що спричинює збільшення чистого грошового потоку на 300,0 тис грн. Водночас у нас зросте витрати за сплатою відсотків за отриманими кредитами , які теж зростуть на 15,7 %, тобто до рівня 485,0*15,7/100+485,0=561,2 тис. грн. Чистий грошовий потік збільшується на 223,8 тис, погашення позик планується як ів минулому періоді в розмірі не менше 85 % позики попереднього періоду, тобто 3281*85/100=2790,0 тис. грн.. Чистий грошовий потік від фінансової діяльності становитиме: 3581-561,2-2790,0=229,8 тис. грн.

3) На основі вище наведених даних можна спланувати показники операційної діяльності. Маючи такі надходження від фінансової і інвестиційної діяльності, можна спланувати наступні дані: необхідно збільшити обсяг прибутку до оподаткування шляхом підвищення норми прибутку на 20,0% так як ця норма покриває прогнозний темп інфляції і дає приріст чистого прибутку на 11% (57,0*20/100+57,0=68,4 тис грн.). При дотриманні такого темпу росту в довгостороковій перспективі підприємство через 2-3 роки вийде на нормальні показники функціонування. Амортизація необоротних активів теж зросте пропорційно здійсненню капітальних інвестицій: на 6 %, або становитиме 1383,3 тис. грн.. Зменшення поточних зобовязань буде здійснюватись за рахунок позикових коштів, тобто за рахунок чистого грошового потоку від фінансової діяльності: прогнозується її зменшення на 45 %, як і в минулих періодах: 470*45/100+470=681,5 тис. грн. Чистий грошовий потік від операційної діяльності таким чином становитиме: 116,9 тис. грн.. Загальний чистий грошовий потік становитиме 116,9+229,8-625,8=-279,1. Дане значення хоча і є відємним, однак в середньостроковій перспективі дотримання наведеної в цьому розділі політики активного управління грошовими надходженнями, можна добитись значних результатів.

Таким чином можна буде досягти рівноваги в діяльності, тому що хоча підпрємство й отримує незначні прибутки, але проведений аналіз вказує що є певні проблеми і що дане підприємство може працювати значно краще, за умови більш ефективного управління надходженнями і видатками. Фінансова служба повинна звертати увагу не лише на факт наявності прибутку, а й на розриви, які існують в процесі обігу коштів.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

Проаналізувавши цілий ряд показників, які характеризують фінансовий стан підприємства, а також визнавши основні причини незадовільного управління грошовими коштами підприємства можна зробити висновок, що роль, яку виконують грошові кошти підприємства в процесі проведення кожного виду діяльності підприємства значно вагома. Грошові кошти є стартовим чи фінальним етапом процесу кругообороту або обслуговуючим ресурсом, наявність якого забезпечує перехід від однієї стадії циклу до іншої.

Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства

Отже, підсумовуючи проведений аналіз, треба сказати, що фінансовий стан підприємства не є задовільним, так як значна частина показників відхиляються від норми, зокрема коефіцієнт Бівера показує взагалі критичні дані, ефективність грошових потоків вд операційної діяльності попала в незадовільні межі, а саме стала відємною.

Основними факторами, що призвели до цього можна назвати скорочення надходжень від операційної діяльності, збільшення вихідного потоку, і як наслідок, скорочення чистого грошового потоку, а також низький рівень рентабельності , зумовлений низьким рівнем прибутку і великою вартістю активів, що перебувають на балансі підприємства, значними сумами залученнякоштів із зовнішніх джерел, що тягне за собою збільшення витрат, великими обсягами наявної заборгованості перед кредиторами і в той же час наявність сум дебіторської заборгованості за розрахунками з контрагентами, з оплати праці, з бюджетом, що викликає недостачу грошових коштів для розрахунку з постачальниками, фінансово-кредитними інститутами.

Звідси випливає необхідність застосування дій, спрямованих на покращення ситуації, що склалася, зокрема рефінансування і реструктуризація дебіторської заборгованості, реалізація частини активів, які недостатньо ефективно використовуються чи є низькорентабельними, оновлення необоротних активів з метою введення в дію більш ефективних і продуктивних виробничих засобів, попередження неефективних витрат, які створюють додаткову потребу в залученні коштів, прискорення обертання коштів, авансованих в запаси з метою отримання додаткових вільних грошових коштів і їх реінвестування в виробництво.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Господарський кодекс України // Відомості Верховної ради України. 2003 – № 43.

2. Біндасова Ю.О. Теоретичні аспекти формування системи управління грошовими потоками підприємства.// Научно-технический сборник. Коммунальное хозяйство городов. – Харьков, 2007.с. 388–394.

3. Арангій В.І., Чумак В.Д., Смолянська О.Ю., Черненко Л.В. Фінансова діяльність підприємств: Навч. посібник. – К.: ДВ "Професіонал", 2004. – 240 с.

4. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Підручник. - К.: КНЕУ, 2003. - 528с.

5. Кірейцева Г.Г. Фінансовий менеджмент: Навч. Посібник. - К.: ЦУЛ, 2004.- 496с.

6. Економічний аналіз: Навч. посібник / М.Я.Болюх; За ред. акад. НАНУ проф. М.Г.Чумаченка. - К.: КНЕУ, 2004 - 540 с.

7. Бутинець Ф.Ф., Мних Є.В., Олійник О.В. Економічний аналіз. Практикум: Навчальний посібник для студентів вузів. - Житомир: ЖІТІ, 2004.-416с.

8. Ізмайлова К. В. Сучасні технології фінансового аналізу: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003. — 148 с.

9. Зятковський І. В. Фінанси підприємств: навчальний посібник. Вид. 2-ге, доп. і перероб. - Тернопіль: Економічна думка. – 2002 р.

10. Мец В. О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. посіб. — К.: Вища шк., 2003. — 278 с.

11. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз. Навчальний посібник. – 3-тє видання, Львів : Магнолія Плюс , 2007 – 344с.

12. Фінанси підприємств: Підручник/ Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. 3-тє вид., переробл. та доп. - К.: КНЕУ, 2002. - 571 с.

13. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. – за ред. Білик М. Д.., К.: КНЕУ, 2007. – 592 с.

14. Финансовый менеджмент. Под ред. проф. Е.И.Шохина. – М.: ИД «ФБК–ПРЕСС», 2002. – 408 с.

15 Уткин Э.А. Антикризисное управление - Москва, Финансы и статистика. 1997 г.