Сьогодні прийшов час для критичного осмислення класової теорії походження держави так як і всього спадку марксизму-ленінізму. Пройшов той час, коли концепцію бездумно підтримували, не визнаючи жодних інших поглядів, думок, ідей та теорій. Людство все більше впевнюється, що світ навколо надзвичайно складний, тож яким би розумним не був мозок людини, він один не може осягнути всі явища та зв‘язки між ними. Це під силу, напевно, лише мислителям усього людства, які складають здобуті ними знання в загальну скарбничку знань про світ.

Зупинюся лише на деяких, найбільш вагомих, на мій погляд, недоліках у вченні Маркса та Енгельса про походження держави.

По-перше, розуміючи важливість економічного фактора в процесі виникнення держави, хочеться звернути увагу, що не тільки вони вплинули на виникнення держави. Цю помилку Маркс та Енгельс повторюють слідом за Сен-Сімоном[15]. На виникнення держави вплинули також політичні, ідеологічні, релігійні та психологічні фактори. Не можна в цьому процесі ігнорувати і воєнні фактори. Треба пам‘ятати, що людина – біологічна істота, і йому, так же як і всім живим, властиво відчуття самозбереження: об‘єднання з собі подібними під началом єдиного координуючого центру в багато раз підвищує здатність протистояти як силам природи, так й іншим, конкуруючим людським спільнотам.

По-друге, віддаючи належне тому, що автори класової теорії побачили, що з переходом суспільства від збиральництва до виробництва відбувалася диференціація суспільства, все ж таки не можна не помітити, що в світі тварин також існує певний поділ: сильні та слабкі особини. Між ними відбувається явна або прихована боротьба. Внутрішньовидова боротьба – це далеко не рідкісне явище (можна не поділити їжу, територію чи зручне місце для відпочинку). Та чому ж там не виникає держави? Чому до цього змогла додуматися лише людина?

По-третє, приймаючи тезис Маркса та Енгельса про те, що боротьба – це неминучий супутник суспільства, яке оволоділо виробництвом, ми, вдивляючись в стародавню історію, бачимо, що в той далекий час частіше йде боротьба між племенами, союзами племен, народностями. Повстання, бунти всередині якого-небудь людського суспільства (племені, союзу племен) – явище неможливе. І на перших етапах розвитку держави повстання зустрічалися рідко. Звичайно, відразу згадується повстання рабів під проводом Спартака. Причиною такої малої внутрішньої конфліктності було пануюча колективістська свідомість. Людина ще не виділяла себе із спільності і не розуміла своїх специфічних інтересів. Не розумілися і групові інтереси, оскільки рівень абстрактного мислення у наших древніх предків був ще не зовсім розвинутим.

Колективістська свідомість грала велику позитивну роль. Вона ніби оберігало суспільство від дифузії його внутрішньої енергії: занадто грізними для людини тоді були сили природи. Крім того існувала і зовнішня загроза: конкуруючи за джерела їжі оточуючі племена. Вона також консолідувала первісне суспільство, а не розділяла. Ось і виходить, що причина виникнення держави прямо протилежна тій, що висунули Маркс та Енгельс.

По-четверте, потрібно уважно подивитися на те, в чиїх інтересах була створена держава та чиї інтереси воно захищало. Отже, держава, що виникла почала організовувати оборону всіх, хто проживав на її території, або готувати і здійснювати напади на інші території. Отримані таким шляхом багатства, в більшій чи меншій мірі доставалися , якщо не всім, то багатьом проживаючим в державі людям. Якщо траплявся неврожай, то щоб уникнути смерті серед населення, відкривалися резервні запаси. Якщо виникала епідемія, то приймалися заходи для її локалізації та запобігання її подальшого розповсюдження серед населення.

 Іншими словами, стає зрозуміло, що держава захищала не тільки інтереси пануючого класу, як стверджують творці класової теорії походження держави – Маркс та Енгельс, а і тою чи іншою мірою охороняло інтереси всіх мешканців її території. Колективістська свідомість , що домінувала в древній період розвитку людства, володіла міццю, і щойно народжена держава не могла з нею не рахуватися.

В-п‘ятих, Маркс та Енгельс свого часу помітили, що в світі процес виникнення держави проходив не по одній схемі. Вони говорили про країни з азіатським способом виробництва. Тим не менш, при формулюванні остаточних висновків про походження держави Енгельс волів про це „забути”. Чому? Та тому що ці країни (а їх у світі більшість) ламали його схему, що пояснювала процес походження та виникнення держави. Ми ж знаємо, що в країнах Азії та Африки, де кліматичні умови не були досить комфортними для проживання людей, земельна власність не переходила в приватну власність, у власність окремих сімей, а залишалася в руках держави, залишалася суспільною. Це пов‘язано з тим, що для її використання в багатьох регіонах через посушливий клімат доводиться застосовувати полив та будувати величезні ірригаційні споруди.

Іноді в окремих місцевостях передача земель приватним власникам не практикується через холодний клімат, що робить сільськогосподарський сезон надто коротким. Саме це не дозволяє обробляти землю силами окремих сімей та диктує необхідність обробітку її общиною. В цих країнах приватна власність виникає набагато пізніше виникнення держави, а саме тоді, коли з‘являються досконалі знаряддя праці, які дозволяють справитися з обробітком землі окремим власникам. Держава ж тут виникає шляхом виділення особливого прошарку людей, завідуючих загальними справами, яких з розвитком суспільства стає все більше . На Сході узурпувалися не засоби виробництва, а управління ними.

Якщо на Заході влада не вирізнялася жорстокістю по відношенню до народу, то на Сході влада була деспотичною. Чому? На Заході приватні власники, хоча і залежали від влади і потребували її „послуг”, але вони в принципі могли самостійно організувати своє хазяйство. Державна влада там потребувала прихильності власників не менше, ніж вони її. Залежність носила тут носила фінансовий характер.

На Сході все було навпаки: досягнення в економічному житті були результатом дій перш за все і виключно державної влади, її організаторських здібностей і визначалися прагненням та вмінням влади діяти в загально соціальних інтересах, над групових цілях. Державна влада ніби знала собі ціну і не церемонилася з підвладними. Таким є психологічне пояснення різниці в „характерах” державної влади Заходу і Сходу.

Свій висновок щодо класової боротьби як причини виникнення держави Енгельс робив орієнтуючись в основному на європейський регіон. Та чи можна тоді змалювати повну картину цього історичного процесу? І чи може теорія в такому випадку претендувати на універсальність?

Аналізуючи за допомогою цієї концепції державу, К. Маркс та Ф. Енгельс прийшли до хибних висновків про те, що держава – це продукт суспільства на певній сходинці суспільного розвитку, що це визнання того, що суспільство заплуталося в протиріччях з самим собою, розколото на протилежності, звільнитися від яких воно безсиле. Звідси в марксизмі класова боротьба виступає однією з найважливіших закономірностей буття суспільства, розколотого на антагоністичні класи. Ніщо суттєве в соціальному житті такого суспільства не можна пояснити і зрозуміти поза контекстом класової боротьби. Звідси ще один недолік – переоцінка ролі класів. 

В значній мірі через класову боротьбу апарат держави стає закладом, який легітимно здійснює ціленаправлене насилля в суспільстві. Виділення та акцентування в природі держави її експлуататорського  начала закономірно для марксизму.

В „Маніфесті Комуністичної партії” підкреслено, що отримавши політичне панування пролетаріат буде здійснювати деспотичне втручання в право власності та в буржуазні виробничі відносини. Маркс пише в „Капіталі”: „ Насилля – це повитуха всякого старого суспільства, коли воно чекає на нове. Саме насилля є політичною потенцією”. Енгельс також торкається цього питання, він пише: „.. держава це перехідний інститут, яким доводиться користуватися під час боротьби, революції, щоб шляхом насилля подавити своїх супротивників... поки що пролетаріат ще має потребу в державі, він потребує її не в інтересах свободи, а в інтересах придушення своїх супротивників, а коли можливо вести мову про свободу, тоді держава як така перестане існувати”. Зі слів Енгельса витікає, що держава, яку пролетаріат використовує за для насильницького придушення ворогів робочого класу, не визнає свободу для них. Та чи забезпечує вона (чи може забезпечити) свободу самому пролетаріату? Адже давно і добре відомо незмінне правило: кожного разу, коли під сумнів ставиться та чи інша свобода, ставиться під сумнів і свобода взагалі. І про це писав не хто інший як сам Маркс.

Тепер хочеться розглянути недоліки у вченні про походження держави і права головного послідовника марксизму - В. І. Леніна. Зворотна сторона марксистсько-ленінської трактування сутності держави як класової диктатури – це сприйняття демократії, свободи, права, принципів гуманності, що склалися в досоціалістичну епоху, як малозначущих компонентів суспільно-політичного життя.

Марксистсько-ленінська теорія загалом приводить до висновків, що держава одночасно є самостійною і несамостійною, залежною від економіки і такою, що сама забезпечує засоби і способи виробництва. Водночас держава руйнує господарський процес своїм втручанням за допомогою суто політичних сил. Держава то обґрунтовується економічною необхідністю, то силою зброї, коли сама стає володарем, монополізує армію і бюрократію, відмовляється від будь-якого служіння суспільній солідарності. До того ж, держава є то посередником між класами в їхній взаємній боротьбі, то захисником суспільства від тиранії класу, то вона раптом перетворюється на ворога суспільства. Ленін лише в одному залишився послідовним. Для нього, як і для К. Маркса і Ф. Енгельса, рушійною силою соціальних змін є боротьба, а визначальним фактором, врешті-решт, - влада.