Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Міністерство освіти України
Запорізька Державна Інженерна Академія
Кафедра економічної теорії
Курсова робота на тему:
РОЗВІТОК МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО
БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ
Запоріжжя
Оглавлення
| Введення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . | 3 |
| 1. Економічні основи розвітку підприємництва в Україні . . . . . . . . . . 1.1 Становлення підприємництва в сучасних умовах . . . . . . . . . . . . . | 4 6 |
| 2. Малий та середній бізнес в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2.1. Загальні основи індивідуального дрібного підприємництва . . . 2.2. Малі на середні підприємства: суть, система організації та принципи діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . | 9 9 10 |
| 3. Розвиток , труднощі та перспективи становлення малого та середнього бізнесу в Україні в 90-ті роки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3.1 3.1. Розвиток малого та середнього підприємництва в Україні . . . . 3.2. Фактори, що визначають розвиток малого та середнього бізнесу в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3.2 3.3. Юридичне забезпечення розвитку та підтримки малого та середнього підприємництва . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3.4. Труднощі становлення малого та середнього бізнесу в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . | 13 13 15 17 19 |
| 4. Напрямки розвитку малого та середнього бізнесу в Україні . . . . . . . 4.1. Організаційні заходи сприяння малого та середнього бізнесу . . 4.2. Напрямки державної підтримки малого та середнього бізнесу . | 22 22 26 |
| Загальні висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . | 29 |
| Література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . | 31 |
Вступ
Важливим напрямком економічних реформ в Україні є створення сприятливого середовища для формування та функціонування суб’єктів малого та середнього підприємництва, які є одним з дійових засобів розв’язання першочергових соціально-економічних проблем. Серед них можна назвати: прискорення структурної перебудови економіки; забезпечення насиченості ринку товарами та послугами; створення конкурентного середовища; істотне поповнення місцевих бюджетів; створення додаткових робочих місць; вирішення питання зайнятості в кризових регіонах, які є потенціальними осередками високого рівня структурного безробіття; поліпшення загальних параметрів інвестиційного клімату; забезпечення ефективного використання місцевих сировинних ресурсів.
У сучасних умовах кризових явищ в економіці та обмеженості фінансових ресурсів найшвидше і найефективніше вирішуватимуть ці проблеми саме суб’єкти господарювання малого та середнього бізнесу — малі підприємства, які не потребують великого стартового капіталу і мають високу оборотність ресурсів. Тепер, як ніколи, у ринковому середовищу створено сприятливі об’єктивні передумови для подальшого розвитку малого та середнього бізнесу. Конституцією і законодавством України затверджено рівні права всіх форм власності та право кожного громадянина на підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. На це спрямовані заходи і практичні дії, пов’язані з реформуванням власності та створенням об’єктивних передумов для динамізації розвитку малого та середнього бізнесу. Цьому сприяла і проведена державою робота з роздержавлення та приватизації державного майна.
1. ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ РОЗВІТКУ
ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ
Адміністративно-командна система управління в Україні, як і у цілому у колишньому СРСР, протягом усієї історії свого існування ставила непереборні перепони підприємництву. В умовах цієї системи держава монополізує всю господарську діяльність. Практично всі підприємницькі функції були зосереджені в руках партійно-державної влади. При цьому заходи щодо централізації господарських рішень обґрунтовувалися такими “аргументами”:
а) орієнтацією на будівництво “державного соціалізму”, в умовах якого державна власність уявлялася найбільш зрілою, соціалістичною формою власності;
б) логікою розвитку великого машинного виробництва. До певної межі воно об’єктивно вимагає посилення одержавлення, регламентації господарського життя, веде до стандартизації виробництва. Це явище тією чи іншою мірою проявилося фактично в усіх країнах, що стали на шлях індустріального розвитку. Розвинуті капіталістичні країни, наприклад, до “неоконсервативної хвилі” на межі 70—80-х років йшли аналогічним шляхом, щоправда, не доводили одержавлення до таких масштабів, як у колишньому СРСР. Тут же державна централізація досягла гігантських, абсурдних розмірів і закріпилася на багато років.
Концентрація державної влади у верхніх ешелонах організаційно-управлінської піраміди автоматично звузила майже до нуля вільне господарювання, стримуючи пошук та ініціативу. Виробничі обов’язки рядових працівників полягали в добросовісній ретельності. Не думаюча виконавська дисципліна пропагандою розцінювалася як соціалістична добродійність.
Творчі починання в той час були, але вони здебільшого мали ідеологічний, формальний характер і виступали, як правило, у формі “соціалістичного змагання”. Навіть думка про підприємницьке господарювання в будь-якій формі (сімейної ферми чи кооперативу, не говорячи вже про повний перехід останніх у власність трудового колективу) вважалася крамолою. Ділові люди, починаючи з представників буржуазії і “спеців” і закінчуючи селянством, кустарями й винахідниками, ставали об’єктами політико-ідеологічного й економічного тиску і навіть фізичного знищення.
Все це призвело до занепаду господарської культури суспільства. Командно-адміністративна система породила не лише антипідприємницьку, а й антиінноваційну, бюрократичну, консервативну господарську культуру. Безперечний пріоритет загальнодержавного інтересу, низький престиж професійності й новаторства, заздрість і намагання рахувати “гроші в кишені сусіда”, підозрілість до конкуренції, ринку, товарно-грошових регуляторів, жорстка залежність від політичної та ідеологічної стратегії і кон’юнкрути — все це перешкоджало утвердженню підприємницьких цінностей.
У зв’язку з цим на часі постала дуже складна проблема психологічного й культурологічного характеру, а саме: подолання антипатії суспільства до підприємництва. Необхідно здійснити “стрибок” від “царства” антиінноваційної, консервативної в “царство” продуктивної, динамічної економічної культури. Інакше кажучи, треба перейти від принципу “ініціатива карається” до стародавнього принципу римського права — “закон любить дійових”.
Для адміністративно-командної системи були характерні:
— відсутність ринково-конкурентних регуляторів економічної активності;
— недосконала структура господарства (висока частка гірнодобувних і старих традиційних галузей і відносно низька — високотехнологічних, а також сфери послуг);
— відомчий монополізм і фондова система розподілу ресурсів, які не давали можливості навіть великим господарствам повністю проявити свою підприємливість;
— неефективна кредитно-фінансова система, фактична відсутність ринку капіталу, тобто відсутність умов, які давали б змогу швидко підкріплювати ініціативу необхідними ресурсами;
— нерозвинена ділова інфраструктура (підготовка кадрів, інформаційні банки, система консультування тощо).
РОЗВИТОК ТА ПЕРСПЕКТИВИ
В Україні в 90-ті роки
Кількість діючих малих та середніх підприємств в Україні збільшилася з 19,6 тис. у 1991 р. до 101 тис. у 1997 р., або в 5 разів. Чисельність працюючих на цих підприємствах зросла з 310, 9 тис. до 1 млн. чол. За відповідні роки.
У 1997 р. функціонувало 3,7 тис. кооперативів з 82,5 тис. працюючих, близько 1 млн. індивідуальних підприємців. В агропромисловому комплексі створено 35,5 тис. фермерських господарств, де зайнято 90 тис. чол.
В цілому в секторі малого та середнього підприємництва працює понад 2 млн. чоловік, що становить майже 10 % зайнятого населення України. Підприємства малого бізнесу створюються в різних галузях економіки. Проведені в /7/ дослідження показали, що найбільша питома вага діючих малих підприємств у торгівлі та господарському харчуванні (51,4 % усіх підприємств малого бізнесу), промисловості (14,0 %), будівництві (9,9 %), побутовому обслуговані (5,2 %). У невеликій кількості малі підприємства функціонують у сфері науки, транспорту та зв’язку, охорони здоров’я, у матеріально-технічному постачанні і збуті, фінансово-кредитній діяльності, культурі і мистецтві, освіті тощо.
Таким чином, нагромаджений приватний або пайовий капітал направляється переважно не у виробничу сферу, а на ринок торговельно-посередницьких послуг, де швидше і без значних витрат можна отримати великі прибутки.
Результати проведеного аналізу структури малого підприємництва за формами власності свідчать про те, що найбільша частина малих підприємств — з колективною формою власності (64,1 %). Питома вага підприємств з приватною формою власності—34,5 %, з державною— лише 1,3 %.
Малі підприємства з приватною формою власності забезпечують 22 % усієї виручки (валового доходу) від реалізації продукції підприємств малого бізнесу та 24 %— балансового їх прибутку, а з колективною формою власності—77 та 75 % відповідно. В сучасних умовах розвитку підприємництва в Україні малі підприємства з колективною формою власності стають життєздатнішими за рахунок об’єднання капіталу кількох засновників, спільного ведення бізнесу, привабливих умов обмеженої відповідальності порівняно з підприємствами інших форм власності.
Дослідження структурного співвідношення малих підприємств за формами власності в територіальному аспекті показало, що підприємства з колективною формою власності переважають у м. Києві (78,6 % загальної кількості діючих малих підприємств), Житомирській (71,0 %), Харківській (65,5 %), Дніпропетровській (67,8 %), Київській (66,4 % ) та Львівській (65,5 %) областях. Найвища концентрація приватних малих підприємств у Івано-Франківській (50,6 %), Черкаській (48,4 %), Сумській (44,4 %) та Херсонській (43,7 %) областях.
На малому підприємстві працює у середньому 10 чоловік. Із загальної кількості працівників діючих малих підприємств питома вага штатних дорівнює 88,0 %, сумісників—8,1 %, працюючих за договорами цивільно-правового характеру—3,9 %.
Кількість діючих малих підприємств на 1000 чол. у середньому по Україні становить 2 одиниці. Аналіз стану малого підприємництва в регіональному розрізі показав, що набагато вища, ніж у середньому по країні, кількість функціонуючих малих підприємств на 1000 чоловік у містах Севастополі (6,9) та Києві (4,9), Харківській (2,7), Донецькій (2,6) областях та Автономній Республіці Крим (2,3).
НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Мале та середнє підприємництво як самостійний і незамінний елемент ринкової економіки істотно впливає на структурну перебудову в економіці країни, робить певний внесок у збільшення загальних обсягів виробництва, роздрібного товарообороту, сприяє економії та раціональному використанню всіх ресурсів, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції та усунення монополізму в здійсненні підприємницької діяльності, забезпечує сильнодіючі стимули до інноваційних процесів та високоефективної праці.
Пропонуючи свою продукцію на товарний ринок для реалізації, малі підприємства сприяють зовнішньому задоволенню споживчого попиту населення. Вони створюють нові робочі місця, залучають працюючих та непрацюючих до суспільно-корисної діяльності, сприяють формуванню середнього класу суспільства.
Загальновизнані переваги малого та середнього бізнесу — це мобільність, гнучкість, раціональна організаційна структура підприємства, здатність швидкого пристосування до змін споживчого попиту, оперативність освоєння випуску нової продукції малими партіями, невисокі експлуатаційні витрати.
З теоретичних позицій мале підприємництво розглядається як особлива форма економічної активності, що передбачає: орієнтацією на досягнення комерційного успіху; інноваційний та ризиковий характер діяльності; перспективність, спрямування на подальший розвиток, розширення масштабів і сфері діяльності; несення майнової відповідальності підприємцем за результатами господарювання; свободу та самостійність суб’єктів у прийнятті управлінських рішень та здійсненні бізнесу; постійний характер господарської діяльності, укладання регулярних, а не одноразових угод.
Як певний стиль (тип) господарської поведінки мале підприємництво має такі характерні риси: динамічність, цілеспрямованість, наполегливість у здійсненні бізнесу, ініціативність, підприємливість, творче ставлення до справи, пошук нетрадиційних рішень і нових способів дій, готовність до ризику та вміння ним управляти, комунікативність, оперативність, орієнтація на потреби споживачів та їх поведінку на ринку.
Головна (кінцева) мета малого та середнього підприємництва — отримання прибутку. Проміжними цілями їх діяльності є найповніше задоволення споживчого попиту на товари та послуги, зміцнення позицій на ринку, обслуговування певної групи клієнтів (сегмента ринку), підвищення іміджу фірми.
Відсутність сучасного досвіду цивілізованої підприємницької діяльності у підприємців — одна з основних причин фінансового краху більшості малих підприємств. Створення малого підприємства завжди пов’язане з величезним ризиком та переборенням опору, що неминуче виникає при народженні нового.
Становлення малого та середнього бізнесу в Україні — тривалий процес, який повинен мати певну етапність, виходячи з економічного стану країни, існуючих проблем на макро- та мікрорівнях.
Література
1. Закон України “Про підприємства в Україні” // Світ бухг. обліку, № 8, 1997, С. 36—47.
2. Закон України “Про приватизацію майна державних підприємств” // Голос України, № 12, 1994.
3. Закон Украины “Об Антимонопольном комитете Украины” // О приватизации, 1994, № 2, С. 3—12.
4. Закон України “Про захіст від недобросовестной конкуренції” // Збірник поточн. законодавтсва, 1996, № 29, С.3—5.
5. Постановление Верховного Совета Украины “О временном положении и Фонде государственного имущества Украины” // Голос Украины 1994, № 149, С.12.
6. Бутко М., Мурашко М. Організаційні заходи сприяння малому бизнесу // Економіка України, № 7, 1997, С. 20—24.
7. Виноградська А. Розвиток малого підприємництва // Економіка України, № 2, 1999, С. 36—43.
8. Голиков В. Приватизация как фактор перехода Украины к рыночной экономике // Економіка України, № 8, 1996, С. 3—21.
9. Голикова Т. О структуре государственной и коммунальной собственности // Экономика Украины, 1995, № 8, С. 44—52.
10. Завада О., Малах В. Від монополії до конкуренції // Економіка. Фінанси. Право. 1998, В. 11, С. 2—6.
11. Загородній А., Громяк Л. Фактори, що визначають розвиток малого бізнесу в Україні // Економіка України, № 6, 1996, С. 65—70.
12. Мельник Л.Е., Корецкий Н.Х. и др. Государство и экономика. — Запорожье, 1997.
13. Мельник Л.Е., Корецкий Н.Х. и др. Рыночная трансформация государственно-плановой экономики. — Запорожье, 1996.
14. Основи економічної теорії. У двох книгах. За ред. проф. Ю.В. Ніколенка. К., “Либідь”, 1998.
15. Черняк В. Модель экономики: выбор Украины // Экономика Украины. 1995, № 9, С. 33—54.
16. Экономика Украины: актуальные вопросы ее современного развития. Доклад Президента Украины Л. Кучмы на Всеукраинском совещании экономистов 14 сентября 1995 г. // Экономика Украины. 1995, № 11, С. 10—12.
Міністерство освіти України
Запорізька Державна Інженерна Академія
Кафедра економічної теорії
Курсова робота на тему:
Дата: 2019-05-29, просмотров: 211.