Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
КУРСОВА РОБОТА
з цивільного та сімейного права на тему:
«Спадкування за законом в цивільному законодавстві України»
ЗМІСТ
Вступ
Глава I. Спадкування за законом в римському приватному праві
§ 1. Спадкування за Законами ХII таблиць
§ 2. Спадкування за преторським правом
§ 3. Спадкування за законом в праві Юстиніана
§ 4. Спадкування за правом представлення. Спадкова трансмісія
§ 5. Відкриття та прийняття спадщини
Глава II. Спадкування за законом в Цивільному кодексі УРСР
§ 6. Коло спадкоємців за законом
§ 7. Спадкування за правом представлення. Спадкова трансмісія
§ 8. Відкриття та прийняття спадщини
Глава III. Спадкування за законом в новому цивільному законодавстві
§ 9. Коло спадкоємців за законом
§ 10. Спадкування за правом представлення. Спадкова трансмісія
§ 11. Відкриття та прийняття спадщини
Закінчення
Список літератури
Вступ
Інститут спадкового права в системі римського приватного права тісно пов’язаний з усіма іншими видами майнових прав. З одного боку, після смерті певної особи найчастіше залишається майно, основу якого становлять право власності та інші речові права. Вони і є об’єктом переходу за спадщиною після смерті їх власника. З другого боку, спадкування – один із способів набуття майнових прав, що зближує його з зобов’язальним правом. Тому інститут спадкового права і в системі римського приватного права, і в сучасних правових системах – один з найважливіших. Його значення зумовлено також тим, що об’єктом спадкування переважно є право власності. Питання про те, що залишається після смерті померлого власника, кому воно має перейти, в якому порядку і обсязі з найдавніших часів і до наших днів залишаються в центрі уваги суспільства і держави, законодавців і дослідників, кожної людини, оскільки вони тією чи іншою мірою стосуються їх інтересів.
Для того, щоб глибше зрозуміти значення спадкування, джерела його виникнення і розвитку, передусім звернемося до основних понять спадкового права.
Спадкування – перехід майна після смерті його власника до інших осіб.[1]
Римський юрист Юліан говорив, що hereditas nihil aliud est, quam successio in Universum jus quod defunctus habuit (спадкування є не що інше, як преємство у всіх правах, якими володів померлий).[2]
Під майном прийнято розуміти сукупність прав і обов’язків померлого. Отже, до складу спадщини належать як права, так і обов’язки, актив і пасив, наявне майно померлого і його борги, які він не встиг скасувати за життя. Перехід майна чи майнових прав і обов’язків, що належали певній особі, можливий лише після смерті власника. Спадкування майна за життя його власника не буває.[3]
Спадкове право – сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб. Як правовий інститут спадкування нерозривно пов’язане з правом власності.
Особа, після смерті якої залишилося майно, називається спадкодавцем. Ним може бути лише фізична особа. Юидична особа не може вмерти, її діяльність припиняється, але в цьому випадку права спадкування в неї не настає.
Особи, до яких переходить у встановленому порядку майно померлого, називаються спадкоємцями. Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.
Спадкове майно, спадкова маса або спадщина, - майно (права і обов’язки), що залишилося після смерті померлого власника. Це сукупність прав і обов’язків померлого, яка визначається на момент смерті спадкодавця.
Перехід майна померлого (наступництво) до інших осіб можливий за однією із двох правових підстав – чи за заповітом, чи за законом.
Коло спадкоємців за законом
Статті 529 – 531 ЦК УРСР визначають коло спадкоємців за законом. Згідно з цими статтями спадкоємцями за законом є діти (в тому числі усиновлені), онуки, правнуки, дружина, батьки (усиновителі), брати, сестри, дід і баба померлого, а також непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті.
Спадкоємці за законом поділяються на дві черги. До складу спадкоємців першої черги входять такі особи:
1. Діти. Після смерті матері діти в усіх випадках визнаються спадкоємцями за законом. Після смерті батька діти не завжди закликаються до спадкування.
Після смерті батька діти визнаються спадкоємцями за законом, якщо між батьком і дитиною є правовий зв’язок, зокрема:
а) коли діти народилися від батьків, що перебували в зареєстрованому шлюбі;
б) якщо походження дітей від батьків, які не перебували в зареєстрованому шлюбі, встановлено на підставі спільної заяви батька та матері дитини в державні органи запису актів громадянського стану;
в) коли походження дитини від даного батька встановлено в судовому порядку;
г) якщо діти народилися до 8 липня 1944 р. від батьків, що не перебували в зареєстроваоному шлюбі, проте даний громадянин був записаний їх батьком у книзі запису актів громадянського стану.
Згідно зі ст. 529 ЦК УРСР до спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Діти, зачаті або народжені у шлюбі, визнаному недійсним мають такі самі спадкові права, що й діти, народжені в дійсному шлюбі.
Спадкоємцями за законом нарівні з дітьми померлого визнаються усиновлені.
Пасинки та падчерки не є спадкоємцями після вітчима та мачухи, крім випадків, коли мало місце усиновлення їх або факт утримання. Однак у цьому разі вони одержать спадщнину не як пасинки та падчерки, а відповідно як усиновлені та утриманці.
2. Дружина померлого. Як дружина спадкувати може лише особа, яка перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим на момент відкриття спадщини. Проте жінка визнається спадкоємцем після смерті чоловіка, а чоловік є спадкоємцем після смерті жінки незалежно від того, чи підтримували вони фактично шлюбні відносини, чи проживали разом, чи надавали один одному матеріальну допомогу, а також незалежно від характеру особистих стосунків між ними: важливо, щоб у момент відкриття спадщини вони перебували в зареєстрованому шлюбі.
Коли ж на момент відкриття спадщини шлюб було у встановленому законом порядку розірвано, то колишня дружина не має права на спадщину.
3. Батьки померлого. Мати завжди є спадкоємцем після смерті своїх дітей. Батько ж є спадкоємцем після смерті своїх дітей за тих самих умов, за яких і діти визнаються спадкоємцями після смерті свого батька, тобто коли між ними існує правовий зв’язок.
Спадкоємцями є також усиновителі померлого. Вітчим та мачуха не є спадкоємцями після смерті пасинка або падчерки, крім випадків, коли мало місце їх усиновлення чи факт утримання ними відповідно вітчима або мачухи. Однак у цих випадках вони спадкуватимуть вже як усиновителі або утриманці.
4. Онуки та правнуки померлого. Онуки та правнуки спадкодавця належать до першої черги спадкоємців, але вони мають право одержати спадщину лише за умови, коли їх мати чи батько (відповідно дід або баба), які мали право на спадщину померли ще до її відкриття, тобто за правом представлення. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю (ч.2 ст.529 ЦК УРСР).
При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга) відповідно до ст. 530 діючого ЦК.
До складу спадкоємців другої черги входять такі особи:
1. Брати та сестри померлого. Спадкоємцями визнаються як повнорідні, так і неповнорідні брати та сестри. Зведені брати та сестри померлого спадкоємцями не визнаються.
2. Дід і баба померлого. Як зазначено ст. 530 ЦК УРСР, спадкоємцями є дід і баба як з боку матері, так і з боку батька.
| черги | спадкоємці |
| I II | Діти, дружина померлого, батьки померлого, онуки та правнуки померлого за правом представлення Брати та сестри померлого, дід і баба померлого Мал. 2. Спадкування за законом |
Особливе місце серед спадкоємців за законом посідають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Вони не входять ні в першу, ні в другу чергу спадкоємців за законом. За наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні за спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства. Отже, вони приєднуються до спадкоємців або першої, або другої черги, залежно від того, яка черга спадкоємців фактично успадковує майно.
Непрацездатність особи встановлюється залежно від віку і стану здоров’я. За чинним законодавством непрацездатними вважаються особи у віці до 16 років (а ті, що навчаються, до 18 років), жінки, які досягли 55-річного та чоловіки, які досягли 60-річного віку, а також інваліди 1, 2 та 3-ї груп.
Аналіз судової практики свідчить, що непрацездатні особи можуть бути зараховані до зазначеної категорії спадкоємців лише за наявності таких умов:
А) непрацездатна особа має перебувати на утриманні померлого не менше одного року безпосередньо перед його смертю;
Б) допомога, яку надавав померлий цій непрацездатній особі, має бути основним джерелом її існування (хоч не обов’язково, щоб вона була єдиним джерелом існування);
В) допомога має надаватися систематично.[12]
Стаття 553 чинного ЦК визнає право спадкоємця на відмову від спадщини.
Спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).
Держава може стати спадкоємцем відповідно до ст.555 ЦК УРСР. Спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави:
1) якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі;
2) якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом;
3) якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини;
4) якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу);
5) якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.
Якщо хто-небудь зі спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави, до держави переходить частка спадкового майна, належна цьому спадкоємцеві.
Коло спадкоємців за законом
Новим ЦК вводяться п’ять черг спадкоємців. Вони визначаються статтями 1261 – 1265 Цивільного кодексу України.
Отже, до першої черги спадкоємців за законом належать: діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
У другу чергу право на спадкування за законом мають: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.
До четвертої черги спадкоємців за законом належать особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. До осіб, що проживали з спадкодавцем частіш за все відноситься людина, яка перебувала з покійним в так званому цивільному шлюбі. Особливо актуально це для людей похилого віку. Вони не мають особивої необхідності офіційно оформлювати свої відносини. Вони просто живуть разом, допомогають один одному, ведуть спільне господарство. Таких людей внесли до складу спадкоємців.[15]
У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.
Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.
У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.
| класи | спадкоємці |
| I II III IV V | Діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері Рідні дядько та тітка спадкодавця. Особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю Інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно; утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Мал. 3. Спадкування за законом |
Стаття 1260 ЦК України регулює спадкування усиновленими та усиновлювачами. У разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач та його родичі - з другого, прирівнються до родичів за походженням.
Право спадкоємців на відмову від прийняття спадщини та право на відмову від прийняття спадщини на користь іншої особи закріплюється відповідно статями 1273, 1274 ЦК України.
1. Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.
2. Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь.
Відповідно до ст. 1277 нового ЦК України в разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.[16]
Закінчення
Аби дати повну характеристику спадкуванню за законом в новому цивільному законодавстві, необхідно простежити його трансформацію від римського приватного права, джерела цивільного права, Цивільного кодексу УРСР 1963 року до нового Цивільного кодексу України.
П’ять черг спадкоємців за законом в новому ЦК співпадають з кількістю черг спадкоємців права Юстиніана, але дещо відрізняються в розміщенні осіб. Тоді, як Цивільний кодекс УРСР містить лише дві черги спадкоємців.
Новий ЦК, на відміну від ЦК УРСР, дозволяє спадкування за правом представлення внукам, правнукам, прабабі, прадіду, племінникам, двоюрідним братам та сестрам спадкодавця. Цей інститут було перейнято з римського приватного права.
Інститут спадкової трансмісії, порядок відкриття та прийняття спадщини також було запозичено з права Юстиніана.
Рецепція римського приватного права відіграла значну роль в появі нового цивільного законодавства України.
Список літератури
1. Цивільний кодекс України 2003 р.;
2. Цивільний кодекс УРСР 1963 р.;
3. Иоффе О.С., Мусин В.А. Основы римского гражданского права. –Ленинград: Из-во Ленинградского ун-та. –1975. –156 с.;
4. Підопригора О.А. Основи римського приватного права: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі. – 1997. – 336 с.;
5. Римское частное право: Учебник / Под ред. проф. И.Б.Новицкого и проф. И.С.Петерского. – М.: Юристъ, 1996. – 544 с.;
6. Спадкоємцями тепер можуть ставати родичі до шостого коліна. Це гарантує прийнята Верховною Радою нова книга Цивільного кодексу. Коментар Наталії Кузнєцової, доктора юридичних наук, акад. Академії правових наук України, яка приймала участь в розробці Цивільного кодексу. Курган С. // Факти. 10 октября 2001;
7. Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін. Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2002. – 640 с.;
8. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О.В.Дзера (керівник авт. Кол.), В.Д.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002.
[1] Підопригора О.А. Основи римського приватного права: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі. – 1997. – 336 с.; 269
[2] Иоффе О.С., Мусин В.А. Основы римского гражданского права. –Ленинград: Из-во Ленинградского ун-та. –1975. –156 с.
[3] Підопригора О.А. Основи римського приватного права: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі. – 1997. – 336 с.; 269
[4] Там само, с. 270
[5] Иоффе О.С., Мусин В.А. Основы римского гражданского права. –Ленинград: Из-во Ленинградского ун-та. –1975. –156 с.
[6] Підопригора О.А. Основи римського приватного права: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі. – 1997. – 336 с.; с. 269
[7] Иоффе О.С., Мусин В.А. Основы римского гражданского права. –Ленинград: Из-во Ленинградского ун-та. –1975. –156 с.
[8] Підопригора О.А. Основи римського приватного права: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі. – 1997. – 336 с.; с. 281 – 28
[9] Римское частное право: Учебник / Под ред. проф. И.Б.Новицкого и проф. И.С.Петерского. – М.: Юристъ, 1996. – 544; с.236
[10] Там само; с. 286 - 288
[11] Там само; с. 286 - 288
[12] Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О.В.Дзера (керівник авт. Кол.), В.Д.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002.
[13] Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін. Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2002. – 640 с
[14] Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О.В.Дзера (керівник авт. Кол.), В.Д.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002.
[15] Спадкоємцями тепер можуть ставати родичі до шостого коліна. Це гарантує прийнята Верховною Радою нова книга Цивільного кодексу. Коментар Наталії Кузнєцової, доктора юридичних наук, акад. Академії правових наук України, яка приймала участь в розробці Цивільного кодексу. Курган С. // Факти. 10 октября 2001, с. 5
[16] Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О.В.Дзера (керівник авт. Кол.), В.Д.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002.
[17] Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін. Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2002. – 640 с
[18] Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін. Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2002. – 640 с.
[19] Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О.В.Дзера (керівник авт. Кол.), В.Д.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002.
КУРСОВА РОБОТА
з цивільного та сімейного права на тему:
«Спадкування за законом в цивільному законодавстві України»
ЗМІСТ
Вступ
Глава I. Спадкування за законом в римському приватному праві
§ 1. Спадкування за Законами ХII таблиць
§ 2. Спадкування за преторським правом
§ 3. Спадкування за законом в праві Юстиніана
§ 4. Спадкування за правом представлення. Спадкова трансмісія
§ 5. Відкриття та прийняття спадщини
Глава II. Спадкування за законом в Цивільному кодексі УРСР
§ 6. Коло спадкоємців за законом
§ 7. Спадкування за правом представлення. Спадкова трансмісія
§ 8. Відкриття та прийняття спадщини
Глава III. Спадкування за законом в новому цивільному законодавстві
§ 9. Коло спадкоємців за законом
§ 10. Спадкування за правом представлення. Спадкова трансмісія
§ 11. Відкриття та прийняття спадщини
Закінчення
Список літератури
Вступ
Інститут спадкового права в системі римського приватного права тісно пов’язаний з усіма іншими видами майнових прав. З одного боку, після смерті певної особи найчастіше залишається майно, основу якого становлять право власності та інші речові права. Вони і є об’єктом переходу за спадщиною після смерті їх власника. З другого боку, спадкування – один із способів набуття майнових прав, що зближує його з зобов’язальним правом. Тому інститут спадкового права і в системі римського приватного права, і в сучасних правових системах – один з найважливіших. Його значення зумовлено також тим, що об’єктом спадкування переважно є право власності. Питання про те, що залишається після смерті померлого власника, кому воно має перейти, в якому порядку і обсязі з найдавніших часів і до наших днів залишаються в центрі уваги суспільства і держави, законодавців і дослідників, кожної людини, оскільки вони тією чи іншою мірою стосуються їх інтересів.
Для того, щоб глибше зрозуміти значення спадкування, джерела його виникнення і розвитку, передусім звернемося до основних понять спадкового права.
Спадкування – перехід майна після смерті його власника до інших осіб.[1]
Римський юрист Юліан говорив, що hereditas nihil aliud est, quam successio in Universum jus quod defunctus habuit (спадкування є не що інше, як преємство у всіх правах, якими володів померлий).[2]
Під майном прийнято розуміти сукупність прав і обов’язків померлого. Отже, до складу спадщини належать як права, так і обов’язки, актив і пасив, наявне майно померлого і його борги, які він не встиг скасувати за життя. Перехід майна чи майнових прав і обов’язків, що належали певній особі, можливий лише після смерті власника. Спадкування майна за життя його власника не буває.[3]
Спадкове право – сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб. Як правовий інститут спадкування нерозривно пов’язане з правом власності.
Особа, після смерті якої залишилося майно, називається спадкодавцем. Ним може бути лише фізична особа. Юидична особа не може вмерти, її діяльність припиняється, але в цьому випадку права спадкування в неї не настає.
Особи, до яких переходить у встановленому порядку майно померлого, називаються спадкоємцями. Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.
Спадкове майно, спадкова маса або спадщина, - майно (права і обов’язки), що залишилося після смерті померлого власника. Це сукупність прав і обов’язків померлого, яка визначається на момент смерті спадкодавця.
Перехід майна померлого (наступництво) до інших осіб можливий за однією із двох правових підстав – чи за заповітом, чи за законом.
Глава I. Спадкування за законом в римському приватному праві
Римське спадкове право не допускало одночасного спадкування за заповітом і за законом: nemo pro parte testatus, pro parte intestatus decedere potest – не може бути спадкування в одній частині майна померлого за заповітом, а в другій – за законом. Цей принцип римського спадкового права закладений ще в Законах ХІІ таблиць і зберігся в праві Юстиніана.[4]
Спадкоємцями за законом в римському праві визнавалися особи, які перебували в спорідненості зі спадкодавцем. Але римляни розрізняли агнатське споріднення, засноване на загальній підвладності, та когнатське споріднення, засноване на спільності за кровним походженням. При цьому, якщо в давні часи, в умовах панування патріархальної сім’ї, на передній план висувалось агнатське споріднення, то по мірі руйнування патріархальних зв’язків воно все більше витісняється спорідненням когнатським, а згодом і взагалі зовсім виходить з уживання. Вказана обставина зіграла рішуючу роль і в визначенні кола законних спадкоємців на різних етапах розвитку римського приватного права.[5]
Дата: 2019-05-29, просмотров: 247.