Організаційна структура господарства визначається кількістю виробничих підрозділів, допоміжних і підсобних господарств. Вона залежить від спеціалізації, яка залежить від найбільш раціонального використання землі, трудових і матеріальних ресурсів, максимальне наближення місця роботи до місця проживання працівників.

Головними виробничими одиницями у господарстві є – бригади. До них входять: тракторно-рільнича бригада і тваринницькі ферми, садово-огородня бригада підпорядковується безпосередньо керівництву господарства. Така організаційна структура господарства забезпечує успішне виконання господарських завдань.

Структура господарства зображена в таб.2

Організаційна структура характеризується такими натуральними показниками, як об’єкт виробництва найважливіші видів продукції, розміри посівних площ, поголів’я худоби.

З таблиці 3 видно, що виробничі дільниці – це господарські підрозділи, які мають в своєму складі підрозділи рослинництва і тваринництва, але є і недоліки, адже недоцільно і надалі утримувати дільниці №2 і №3 – невеликі молочно-товарні ферми. Концентрація цих ферм на виробничій дільниці №2 буде сприяти підвищенню їх ефективності.

Забезпеченість господарства робочою силою

Успішне виконання виробничої програми господарства у значні мірі визначається забезпеченістю робочою силою і ефективністю її виконання. Трудові ресурси, які знаходяться у господарстві, можуть бути встановлені на ту чи іншу дату, і обчислені в середньому за відповідний період – місяць, квартал, рік. У зв’язку з цим розрізняють спискову і середньоспискову чисельність працівників.

Спискова чисельність працівників включає всіх робітників, які знаходяться у списках господарства на відповідну дату. Але це не показник, що характеризує трудові ресурси. З більшою точністю про забезпеченість господарства робочою силою можна судити по середньосписковому числу персоналу, яка визначається діленням числа спискових працівників за всі дні періоду на календарне число днів у періоді.

У господарстві до трудових ресурсів відносяться робітники, які заключили із господарством трудову угоду.

Для оцінки забезпеченості господарства робочою силою, фактичну наявність працівників, зайнятих у галузях господарства, порівнюють з планом, і з штатним розписом господарства.

Дані, по забезпеченості господарства робочою силою наведені в таб. 4

В господарстві планувалось використання 862 середньорічних працівників, фактично на роботах в сільському господарстві було зайнято 863. перевищення відбулося в результаті додаткового залучення сезонних працівників.

У 2007 році в господарстві був недоукомплектований штат інженерно-технічних працівників, нижче плановою також виявилася чисельність робітників підсобного виробництва.

Велике значення для підвищення ефективності використання робочого часу і трудових ресурсів має додержання всіма працівниками правил внутрішнього розпорядку, зміцнення трудової й технологічної дисципліни, вдосконалення організації праці, її оплати, впровадження орендного підряду.

Спеціалізація господарства

Однією з форм суспільного поділу праці є спеціалізація виробництва. Спеціалізація сільського господарства характеризує суспільний поділ праці між різними галузями сільськогосподарського виробництва, а також всередині їх. У процесі розвитку продуктивних сил і поглиблення спеціалізації сільського господарства відособлюється і створюються все нові галузі для виробництва певної продукції.

Спеціалізація сільськогосподарського виробництва – це переважний розвиток однієї або декількох галузей у виробництві товарної продукції у господарстві.

Процес спеціалізації характеризується зосередженням засобів виробництва і робочої сили сільськогосподарського підприємства на виробництві окремих видів товарної продукції з урахуванням природних і економічних умов.

Спеціалізація сільського господарства - це об'єктивний і закономірний процес, що відбувається на основі впровадження у виробництво досягнень науково – технічного прогресу. Підвищення продуктивності праці та ефективності сільськогосподарського виробництва нерозривно пов'язано з дальшим поглибленням його спеціалізації. Спеціалізація сільського господарства відкриває широкі можливості для впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва, переведення галузей на індивідуальну технологію, застосування прогресивних методів організації виробництва і праці, раціонального і ефективного використання засобів і предметів праці. В процесі поглиблення спеціалізації значно удосконалюється сільськогосподарське виробництво. Ці позитивні зміни сприяють підвищенню економічної ефективності як окремої галузі так і сільського господарства в цілому.

Суспільний поділ праці в сільському господарстві здійснюються в межах природноекономічних зон, областей, окремих господарств та їх підрозділів. Залежно від цього розрізняють такі форми спеціалізації сільського господарства:

- зона спеціалізації – спеціалізація сільського господарства в межах територіальних одиниць; природно –економічних зон, областей,

- господарська спеціалізація – спеціалізація сільськогосподарського виробництва окремих господарств, міжгосподарських підприємств і об’єднань,

- внутрішньогосподарська спеціалізація – спеціалізація виробничих підрозділів господарств: відділів, бригад, ферм. Вони спеціалізуються на окремих видах продукції рослинництва і тваринництва, або виконують окремі технологічні процеси, забезпечують підприємства певними продуктами господарства,

- внутрігалузева спеціалізація – спеціалізація сільськогосподарських підприємств та їх господарських підрозділів за стадіями технологічного процесу виробництва кінцевої продукції. Вона передбачає поділ праці в середині окремих сільськогосподарських галузей.

Спеціалізація сільського господарства має свої певні відмінності. Вони обумовлені наявністю специфічних особливостей, земля є головним засобом виробництва, а екологічні процеси відтворення тісно перетинаються з природними.

На відміну від промисловості, де спеціалізація часто призводить до виробництва лише однієї частини продукту, сільськогосподарське виробництво не розпадається на окремі галузі, а спеціалізується на виробництві одного чи другого виду продукції. При цьому інші газі сільськогосподарського виробництва не зникають, а розвиваються і пристосовуються до цього головного продукту.

У результаті перелічених особливостей у господарстві виробляється не один вид продукції, а формують галузь в кожній з яких одержують один або декілька видів продукції.

За економічним значенням галузі господарства поділяють на головні, додаткові та підсобні. Вони характеризують виробничі напрями господарства і визначають його спеціалізацію. Вони забезпечують сприятливі умови для розвитку головних галузей і більш ефективне використання земельних угідь, засобів виробництва і робочої сили. Раціональна виробнича структура господарства передбачає поєднання головних і додаткових сільськогосподарських галузей.

Підсобні – це галузі не сільськогосподарського виробництва. Вони створюються для додаткових і виробничого обслуговування головних галузей або для задоволення споживчих потреб сільського населення.

Спеціалізація є основою масового виробництва товарної продукції сільського господарства. У зв’язку з цим напрям спеціалізації сільськогосподарського виробництва визначається структурою виробленої товарної продукції. Спеціалізацію сільськогосподарського виробництва визначають за тими галузями які мають найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції.. господарства можуть мати одну, або декілька галузей, які дають понад 70% виручки від реалізації сільськогосподарської продукції.

Спеціалізація підприємства наведена в таблиці 5.

З даних таблиці видно, що головною галуззю у господарстві є рослинництво, на яку припадає 2/3 всієї товарної продукції. В рослинництві головними галузями є виробництво зерна і цукрових буряків. Ці дві галузі дають більше 40% товарної продукції рослинництва. Разом з тим у господарстві добре розвинене овочівництво і садівництво, які мають високу товарність і велику питому вагу від реалізації сільськогосподарської продукції.

Велику роль відіграє і тваринництво, його питома вага у струтурі товарної продукції складає 37,8%. Головна галузь – це молочне скотарство, також важливою галуззю є свинарство і птахівництво.

Таким чином господарство має три головних галузі:

- зернове господарство,

- буряківництво,

- скотарство.

Овочівництво, свинарство, птахівництво – допоміжні галузі. В цілому господарство має зерно-буряківничо-скотарську спеціалізацію

II Значення рослинництва

Рослинництво – це важлива частина агропромислового комплексу, галузь, яка є основою сільськогосподарського виробництва. Рівень розвитку рослинництва свідчить про раціональне використання землі і продуктивного потенціалу сільськогосподарських рослин. В Україні вирощується близько 400 різних видів рослин, які мають відповідне господарське значення. Розвиток рослинництва відбувається на основі тісного зв'язку з іншими важливим комплексом галузей – тваринництвом, яке перетворює рослинницьку продукцію, включаючи побічну і відходи, в надзвичайно цінні продукти харчування та сировину для них. Інтенсивний розвиток рослинництва передбачає значне збільшення внесення органічних добрив, які сприяють підвищенню родючості землі та врожайності сільськогосподарських культур.

Галузі рослинництва мають велике значення для виробництва продуктів харчування, вони дають сировину для та легкої промисловості, корми для тваринництва. Раціональні норми, встановлені інститутом харчування на перспективу, передбачають в середньому по Україні споживання з розрахунку на душу населення :

o хлібних продуктів в перерахунку на борошно – 104 кг ,

o картоплі – 123 кг,

o овочів та баштанних культур – 154 кг,

o цукру – 38 кг,

o олії – 12,6 кг,

o плодів і ягід – 84 кг на рік.

Розвиток рослинницьких галузей значно впливає на зміцнення економіки господарств. На основі підвищення врожайності та збільшення валового збору сільськогосподарських культур зростають обсягом валової продукції грошові надходження від реалізації товарної продукції, продуктивність праці і рентабельність господарства. У валовій продукції сільського господарства України на рослинництво припадає – 45%.

Інтенсивний розвиток галузей рослинництва на основі підвищення культури землеробства забезпечує зростання врожайності всіх сільськогосподарських культур. На основі цього валовий збір зернових збільшився більш ніж у двічі, цукровий буряк - у 4 рази, соняшник – у 3,2 рази, овочів – майже в 1,5 рази.

Розвиток рослинництва в Україні має свої особливості, які визначаються зональними грунтово – кліматичними та економічними умовами. В зоні Полісся головними галузями рослинництва є виробництво льону – довгунця і картоплі, в Лісостепу – зерна, цукрових буряків, картоплі, овочів, у Степу – зерна, соняшнику і овочів.

Перед сільським господарством України поставлено завдання збільшити насамперед валовий збір зерна, цукрових буряків, овочів. Необхідно нарощувати випуск і поліпшити якість льоноволокна, довести промислову переробку лляної соломи 50 – 60 % загального обсягу її виробництва. На основі інтенсифікації польового і лукопасовищного кормовиробництва треба істотно збільшити виробництво грубих та соковитих кормів.

Залежно від виду рослин і головної продукції, що при цьому виробляється, у рослинництві виділяють такі галузі :

- виробництво зерна і технічних культур, картоплярство, овочівництво і баштанництво, садівництво і виноградарство, кормовиробництво.