Мова – найвагоміше надбання кожної окремої людини і найбільша суспільна цінність. Мова – явище водночас індивідуальне і соціальне: вона обслуговує і кожну окрему людину, й усе суспільство. Основні функції мови – оформлення думок (мислетворча функція) і між людське спілкування (комунікативна функція). Мова однаково спрямована як у внутрішній, психічний, так і в зовнішній, соціальний світ людини. Завдяки цьому вона виконує визначальні особистісні суспільні функції [13, 17]. Розглянемо основні функції мови, щоб з’ясувати місце і роль її естетичної функції. Хоча у мовознавчій літературі немає загальноприйнятого чіткого визначення і поділу функцій мови та їх назв, наведемо ті з них, що виділяються більшістю науковців.

1. Комунікативна функція (функція спілкування). Суть її полягає в тому, що мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний зв’язок у суспільстві. Ця функція є життєво необхідною і для суспільства, і для мови. Для суспільства вона важлива тим, що за допомогою мови люди обмінюються думками й почуттями, збагачуються досвідом попередніх поколінь, домагаються взаєморозуміння у колективі, гуртуються для захисту, створюють матеріальні цінності, дбають про поступ вперед.

Для мови комунікативна функція також є вкрай важливою, бо мова, якою не спілкуються, вмирає. Зі смерті ж мови зникає народ, що був її творцем і носієм, вмирає жива культура, створена цим народом і мовою, а писемна та матеріальна культура губиться у віках і забувається. Народ, що втратив свою мову спілкування, втрачає і увесь той духовно-культурний світ цінностей, що витворився на ґрунті його мови.

Людство винайшло кілька засобів обміну інформацією: звукові і світлові сигнали, азбука Морзе, дорожні знаки, символи, коди, жести. Але всі вони мають обмежену сферу застосування і по відношенню до мови є вторинними, похідними. Мова ж є універсальним і унікальним засобом спілкування.

2. Номінативна функція (функція називання). Усе пізнане людиною (предмети, особи, якості, властивості, явища, процеси, закономірності та поняття про них) одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців. Назва виділяє предмет з безлічі інших. Мовну назву одержують не тільки реально існуючі предмети, а й ірреальні, уявні, вигадані, фантастичні. Завдяки цій функції кожну мову можна розглядати як окрему своєрідну картину світу, що відображає національне світобачення і світовідчування. Мовці намагаються у всіх сферах спілкування (науці, техніці, виробництві, мистецтві та ін.) творити назви своєю мовою. У цьому проявляється освоєння мовою певного кола явищ, включення їх до мовної картини світу окремого народу.

3. Мислетворча функція. Мова є не тільки формою вираження і передачі думки (як це спостерігаємо при реалізації комунікативної функції), а й засобом формування, тобто творення самої думки. Людина мислить у мовних формах. Процес цей складний, йде від конкретно-чуттєвого рівня до понятійного. Поняття закріплюються у словах і в процесі мисленнєвих операцій порівнюються, зіставляються, протиставляються, поєднуються чи розподіляються. Отже, мислити – це означає оперувати поняттями у мовній формі, у мовному вираженні.

4. Гносеологічна (пізнавальна) функція мови. Вона полягає в тому, що світ людина пізнає не стільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ. Причому в даному випадку мова є і засобом передачі знань про світ (наприклад, отримання знань про космос з текстів, що складені певною мовою), так і може виступати джерелом (акумульовані в мові знання про світ у вигляді сталих виразів, фразеологізмів, паремій).

5. Експресивна (виражальна) функція мови. Неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій, волі людини є невидимим для інших. І тільки мова надає найбільше можливостей розкрити їх для інших людей, вплинути силою своїх переконань чи почуттів на інших людей.

6. Волюнтативна функція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення тощо).

7. Естетична функція. Мова фіксую в собі естетичні смаки і уподобання своїх носіїв (це відповідна лексика і фразеологія, естетичного змісту тексти). Милозвучність, гармонія змісту, форми і звучання, дотримання норм літературної мови у процесі спілкування стають для мовців джерелом естетичної насолоди, сприяють розвиткові високого естетичного смаку.

У своїй художній довершеній формі літературна мова сприймається естетично вихованими мовцями як естетичне явище, наприклад, високохудожні літературні твори. Мова є першоелементом культури, вона лежить в основі розвитку всіх інших видів мистецтва. І ті естетичні цінності, які ними породжуються, зумовлені значною мірою естетичними можливостями мови (наприклад, естетичний вплив кіно, театру, радіо, телебачення здійснюється переважно завдяки мові).

8. Культуроносна функція. Мова є носієм культури народу – мовотворця. Кожна людина, оволодіваючи рідною мовою, засвоює культуру свого народу від покоління до покоління, сприймаючи разом з мовою пісні, казки, дотепи, жарти, легенди, перекази, історію, промисли, звичаї, традиції матеріальної культури і духовного життя нації.

9. Ідентифікаційна функція мови полягає в тому, що мова виступає засобом ідентифікації мовців, тобто засобом вияву належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення. Ідентифікація виявляється у часовому вимірі: усвідомлення своєї приналежності до однієї спільноти з предками, що століттями розмовляли тією ж мовою, а також у просторовому вимірі: ідентифікація представників національних діаспор, що проживають за межами етнічних територій, відбувається у першу чергу завдяки мові.

10. Магічно-містична функція мови визнається далеко не всіма дослідниками. Вона збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як реальне дійство, здатне зупинити небажаний хід дій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі. Ця магічно-містична сила слова знайшла широке відображення у фольклорі народів світу: заклинаннях, ворожіннях, легендах тощо. У них надзвичайною силою наділяються окремі сова, вирази за певних умов їх виголошення. У словесному світі зміщуються межі реального й уявного. Нині, у зв’язку з поширенням теорій біологічного поля людини, позитивної і негативної енергії, екстрасенсорики набуває нових імпульсів магічно-містична функція мови [13, 20].

Серед перерахованих функцій мови естетична функція, хоча й не належить до головних, проте реалізується досить широко. Адже мову можна розглядати як об’єкт естетичного сприйняття, а виховання культури мовлення та навичок сприйняття усних чи писемних художніх творів – як компонент естетичного виховання. Тому уроки мови, у тому числі іноземної, відкривають чимало можливостей щодо реалізації естетично-виховного компоненту.