Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Курсова робота
на тему:
«Підприємницька діяльність в умовах конкурентного господарювання»
| Студента групи УПЕ 06-2 | (Підпис, дата) | Пузирей В.М. (Ініціали, прізвище) |
| Керівник | (Підпис, дата) | Шавкун В.М. (Ініціали, прізвище) |
2007
Зміст
Вступ
І. Підприємництво як сучасна форма господарювання
1.1 Формування структур підприємницького бізнесу
1.2 Принципи та умови організації підприємницького бізнесу
II. Розвиток малого підприємництва в умовах ринкової економіки
2.1 Порівняння розвитку малого підприємництва у країнах ЄC та в Україні
2.2 Діяльність малих підприємств за Європейською хартією
IIІ. Сприяння розвитку підприємництва в Україні в сучасних умовах
Висновок
Використана література
Вступ
Підприємництво є універсальним інструментом участі мільйонів громадян як в економічному житті власних країн, так і в системі міжнародного розподілу праці, виступає для економічно свідомих громадян як своєрідний засіб існування і стимул до самовдосконалення.
В демократичних країнах світу мале підприємництво визнається одним з головних чинників політичної та соціальної стабільності суспільства. Європейська Хартія Малого Бізнесу визначає мале підприємництво як хребет економіки ЄС, ключовим джерелом робочих місць та інкубатором бізнес ідей, а намагання ЄС побудувати нову економіку (за положеннями Хартії), будуть успішними лише тоді, коли мале підприємництво буде знаходитись у фокусі уваги як держави, так і усього суспільства. В Акті малого бізнесу, який затверджено Конгресом США, визнано, що збереження та розширення малого підприємництва становить як основу економічного благополуччя громадян країни, так і є основою національної безпеки США.
Таке важливе значення малого підприємництва для політичної та соціальної стабільності демократичних суспільств визначається тим, що мале підприємництво в першу чергу виконує соціальні функції, до яких належать:
§ створення додаткових робочих місць, зменшення рівня безробіття, вирішення проблем бідності – вирішення яких становить одну з найважливіших функцій держави;
§ формування середнього класу, тобто такого прошарку населення, який реально готовий нести на своїх плечах відповідальність за сталий розвиток країни - що становить одне з головних завдань соціально-орієнтованого ринкового суспільства;
§ підтримання конкурентного середовища і обмеження монополізму великих підприємств - що становить одну з головних цінностей для людини, бо надає пересічним громадянам (споживачам) можливість вільного вибору.
Розвиток малого підприємництва з часу проголошення Україною її незалежності, більш або менш активно проголошувався державою як один з пріоритетів державної політики. Але за результатами незалежних досліджень державної політики щодо малого підприємництва в Україні можна зробити невтішний висновок: непослідовні, фрагментарні та часто взаємо суперечливі рішення та дії влади свідчать про фактичну відсутність в країні державної політики щодо малого підприємництва. Так, зміни у соціальному блоці законодавства у 2003-2004 роках „руйнують” спрощену систему оподаткування, дерегуляція „загальмувала” на штучній ініціації державними органами обов’язковості надання адміністративних платних послуг, спрощення процедур адміністративного контролю „топиться” в імітації регуляторної політики, тощо.
Отже, метою моєї курсової роботи є дослідження поведінки малого підприємства в умовах конкурентоспроможності, а також вивчення основних аспектів його існування.
Також у курсовій роботі я досліджую особливості малого підприємства в Україні, а саме роблю його порівняльну характеристику з іншими розвинутими країнами.
Досліджуючи ці всі прогресуючи питання, котрі стосуються моєї курсової роботи, я навожу етапи розвитку підприємства в Україні в сучасних умовах, які, на мою думку, допоможуть нашим вітчизняним підприємствам розвиватися якнайкраще.
Висновок
Загальний стан розвитку малого підприємництва за кількісними показниками та тенденціями щодо структурного складу в цілому відповідає відповідним показникам ЄС, зокрема Великої Британії. Але Україні в умовах глобалізації та посилення конкуренції слід по-перше приділити більшу увагу щодо приведення критеріїв визначення суб'єктів малого підприємництва до європейських рекомендацій, а по-друге зберегти та посилити спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва як один з основних інструментів своєї конкурентноздатності.
У системі заходів виходу з економічної кризи, здійснення переходу до регульованого ринку важливе значення має створення і розвиток малих підприємств. У минулому їхня роль недооцінювалася. Вони вважалися малоефективними, нечутливими до технічних нововведень. Перехід до регульованого ринку змінив ставлення до малих підприємств у розвитку економіки.
Історія розвитку підприємства на Заході показує, що воно виросло з малого бізнесу. Він і сьогодні сприяє поширенню підприємницької діяльності, без якої не може існувати ринкова економіка. Так, наприклад, у Великобританії малий і середній бізнес становить 96%, охоплює зайнятість робочої сили 25% і виробляє 20% валового продукту. В Японії 80% працездатного населення зайняте у сфері дрібних та середніх підприємств. В Італії частка дрібних і середніх підприємств становить 99%.
За оцінкою спеціалістів, в Україні налічується близько 100 тис. малих підприємств і 900 тис. господарських суб'єктів, яких у відповідності з міжнародними критеріями, можна зарахувати до сектору малого бізнесу. В цьому секторі економіки зайнято приблизно 2,5 млн. чоловік, що становить тільки близько 10% зайнятого населення. Виходячи з цих результатів і порівнюючи їх із світовими, можна сказати, що Україна потребує 3-4 разового збільшення кількості малих підприємств.
За кількісними показниками стану розвитку малого підприємництва Україна досягла середнього рівня країн ЄС. За якісними показниками мале підприємництво в Україні залишається на початковому рівні. Це визначає необхідність формування та реалізації нової державної політики щодо малого підприємництва.
Нова політика щодо малого підприємництва має:
а) стояти на позиції, що розвиток малого підприємництва становить завдання національного розвитку і має вирішуватись всіма органами державної влади без винятку;
б) базуватися на принципі не погіршення умов ведення господарської діяльності суб’єктами малого підприємництва;
в) концентруватися навколо проблем збільшення експортного потенціалу національного малого підприємництва та збільшення його частки у доданій вартості.
Використана література
1. Абрамов В. “Підприємства, малий бізнес і ринкова конкуренція” // “Економіка України”, №11 2002 р.
2. Баранів Я. “Підприємство в системі регіонального керування” // “Економіка України”, №10 2003 р.
3. Бондаренко С.М. Рейтингова система управління конкурентністю промислової продукції II Проблеми науки. – 2001 - №11 – с.41-47.
4. Гончарова Н. “Адаптація підприємства до ринкових відносин” // “Економіка України”, №12 1999 р.
5. Закон України „Про державну підтримку малого підприємництва” від 19 жовтня 2000 року №2063-III
6. Закон України „Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” від 21 грудня 2000 року №2157-III
7. Курский В.А. Управление конкурентностью предприятия II В.А. Курский, П.А. Васиц. ОА. Николаев II СТИН – 2001 - №10 – с.13-17.
8. Мале підприємництво України – процес розвитку. / Д.В.Ляпін, Ю.І.Єхануров, О.В.Кужель та ін. – К.: Інститут конкурентного суспільства, 2005. – 256с.
9. Мочерный С.“Основи економічної теорії”, Тернопіль, 1993 р.
10. Підприємництво – вирішальний фактор розвитку країн з перехідною економікою. – К.: Знання України, 2003. – 327с.
11. Решетникова Т.П. Повышение конкурентности предприятия и ее измерение.II Наукові праці Донецького державного технічного університету. Сер. Економічна –2001 -№12 – с.58-61.
12. Рижків С. “Підприємництво сьогодні і завтра” // “Комерсант України”, №6 2000 р.
13. Сологуб С.М. Теоретичні основи вибору стратегії розвитку підприємств в післяприватизаційному періоді // Актуальні проблеми економіки. – 2004 - №11-12 – с.58-61.
14. Україна та Росія: Державна політика щодо малого підприємництва. / Д.В.Ляпін, О.І.Ступницький та ін. – К.: Інститут конкурентного суспільства, 2002. – 212с.
15. Уотермен Р. Фактор обновления. Как сохраняют конкурентоспо-собность лучшие компании \ Общ. ред. В.Т. Рысина. – М.: Прогресс – 1997.-386с.
Курсова робота
на тему:
«Підприємницька діяльність в умовах конкурентного господарювання»
| Студента групи УПЕ 06-2 | (Підпис, дата) | Пузирей В.М. (Ініціали, прізвище) |
| Керівник | (Підпис, дата) | Шавкун В.М. (Ініціали, прізвище) |
2007
Зміст
Вступ
І. Підприємництво як сучасна форма господарювання
1.1 Формування структур підприємницького бізнесу
1.2 Принципи та умови організації підприємницького бізнесу
II. Розвиток малого підприємництва в умовах ринкової економіки
2.1 Порівняння розвитку малого підприємництва у країнах ЄC та в Україні
2.2 Діяльність малих підприємств за Європейською хартією
IIІ. Сприяння розвитку підприємництва в Україні в сучасних умовах
Висновок
Використана література
Вступ
Підприємництво є універсальним інструментом участі мільйонів громадян як в економічному житті власних країн, так і в системі міжнародного розподілу праці, виступає для економічно свідомих громадян як своєрідний засіб існування і стимул до самовдосконалення.
В демократичних країнах світу мале підприємництво визнається одним з головних чинників політичної та соціальної стабільності суспільства. Європейська Хартія Малого Бізнесу визначає мале підприємництво як хребет економіки ЄС, ключовим джерелом робочих місць та інкубатором бізнес ідей, а намагання ЄС побудувати нову економіку (за положеннями Хартії), будуть успішними лише тоді, коли мале підприємництво буде знаходитись у фокусі уваги як держави, так і усього суспільства. В Акті малого бізнесу, який затверджено Конгресом США, визнано, що збереження та розширення малого підприємництва становить як основу економічного благополуччя громадян країни, так і є основою національної безпеки США.
Таке важливе значення малого підприємництва для політичної та соціальної стабільності демократичних суспільств визначається тим, що мале підприємництво в першу чергу виконує соціальні функції, до яких належать:
§ створення додаткових робочих місць, зменшення рівня безробіття, вирішення проблем бідності – вирішення яких становить одну з найважливіших функцій держави;
§ формування середнього класу, тобто такого прошарку населення, який реально готовий нести на своїх плечах відповідальність за сталий розвиток країни - що становить одне з головних завдань соціально-орієнтованого ринкового суспільства;
§ підтримання конкурентного середовища і обмеження монополізму великих підприємств - що становить одну з головних цінностей для людини, бо надає пересічним громадянам (споживачам) можливість вільного вибору.
Розвиток малого підприємництва з часу проголошення Україною її незалежності, більш або менш активно проголошувався державою як один з пріоритетів державної політики. Але за результатами незалежних досліджень державної політики щодо малого підприємництва в Україні можна зробити невтішний висновок: непослідовні, фрагментарні та часто взаємо суперечливі рішення та дії влади свідчать про фактичну відсутність в країні державної політики щодо малого підприємництва. Так, зміни у соціальному блоці законодавства у 2003-2004 роках „руйнують” спрощену систему оподаткування, дерегуляція „загальмувала” на штучній ініціації державними органами обов’язковості надання адміністративних платних послуг, спрощення процедур адміністративного контролю „топиться” в імітації регуляторної політики, тощо.
Отже, метою моєї курсової роботи є дослідження поведінки малого підприємства в умовах конкурентоспроможності, а також вивчення основних аспектів його існування.
Також у курсовій роботі я досліджую особливості малого підприємства в Україні, а саме роблю його порівняльну характеристику з іншими розвинутими країнами.
Досліджуючи ці всі прогресуючи питання, котрі стосуються моєї курсової роботи, я навожу етапи розвитку підприємства в Україні в сучасних умовах, які, на мою думку, допоможуть нашим вітчизняним підприємствам розвиватися якнайкраще.
І. Підприємництво як сучасна форма господарювання
Сутність, значення та організаційно-правові форми здійснення. Як відомо, у минулому виокремлювали землю, працю й капітал як ключові чинники виробництва; нині до них додають новий чинник – підприємницький потенціал (потенційну можливість максимально ефективного використання сукупності кадрових, матеріальних і нематеріальних ресурсів). Формування й використання цього потенціалу — це практично і є суттю поняття «підприємництво», яке заведено вважати особливою сферою виробничо-господарської або іншої діяльності з метою одержання певного зиску.
Підприємництвом, як правило, називають ініціативно-самостійну господарсько-комерційну діяльність окремих фізичних та юридичних осіб, що її цілком зорієнтовано на одержання прибутку (доходу). Така діяльність здійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окремої фізичної особи — підприємця або юридичної особи — підприємства (організації).
Основними функціями підприємницької діяльності заведено вважати:
1) творчу — генерування й активне використання новаторських ідей і пілотних проектів, готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі (підприємництві);
2) ресурсну — формування й продуктивне використання власного капіталу, а також інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів;
3) організаційно-супровідну — практична організація маркетингу, виробництва, продажу, реклами та інших господарських справ. Підприємницька діяльність може здійснюватися без використання і з використанням найманої праці, без утворення або з утворенням юридичної особи.
Підприємництво як форма переважно ініціативної діяльності може започатковуватися й функціонувати у вигляді будь-яких її видів (виробничої та торговельної діяльності, посередництва, надання послуг тощо).
Поряд з цим завжди виокремлюються індивідуальна й колективна форми підприємницької діяльності, тобто такі можливі види останньої, як:
а) малий бізнес (мале підприємництво), що базується на особистій власності або оренді майна;
б) спільне підприємництво (партнерство), засноване на колективній власності;
в) корпоративне підприємництво, матеріальною підвалиною якого служить акціонерна власність.
Традиційно існують класична та інноваційна моделі підприємництва з альтернативним варіантом їхнього поєднання. Класична модель підприємницької діяльності незмінно орієнтується на найефективніше використання наявних ресурсів підприємства (організації).
Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання переважно інноваційних організаційно-управлінських, техніко-технологічних і соціально-економічних рішень у сфері різномасштабного бізнесу.
В Україні правове забезпечення підприємницької діяльності гарантується насамперед Законом України «Про підприємництво», ухваленим Верховною Радою України 1991 року. Ключовими його розділами є: загальні положення щодо підприємництва (суб’єкти, свобода, обмеження, принципи та організаційні форми); умови здійснення підприємництва (державна реєстрація, право наймання працівників і соціальні гарантії, відповідальність суб'єктів, припинення діяльності); стосунки підприємця і держави (гарантії прав, державні підтримка та регулювання, діяльність іноземних підприємств, міжнародні договори). Для дальшого розвитку підприємницької діяльності в Україні важливе значення має також Указ Президента України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 12 травня 1998 року № 456/98. Згідно з указом підтримка малого підприємництва має здійснюватися за такими напрямами:
§ формування інфраструктури підтримки й розвитку малого підприємництва;
§ створення сприятливих умов для використання суб'єктами малого підприємництва державних фінансових, матеріально-технічних та інформаційних ресурсів, а також науково-технічних розробок і технологій;
§ запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності;
§ удосконалення підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого підприємництва;
§ фінансова підтримка інноваційних проектів.
Важливою передумовою успішної підприємницької діяльності треба вважати вибір організаційно-правової форми її здійснення, який зазвичай обумовлюється низкою чинників (мірою відповідальності, системою оподаткування, потребою у фінансових коштах, можливістю зміни власника, управлінськими здібностями підприємця тощо). В Україні поширено здебільшого три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:
1) одноосібна власність;
2) товариства (партнерства);
3) корпорації (акціонерні товариства).
Сутнісні характеристики, переваги та недоліки окремих організаційних утворень наведено в табл. 1.1.
Таблиця 1.1 – Порівняльна характеристика організаційно-правових форм підприємницької діяльності.
| Організаційно-правова форма | Сутнісно-змістова характеристика
| Організаційно-економІчні та соціальні | |
| переваги | недоліки | ||
| Одноосібна власність | Підприємство, власником якого є фізична особа або сім'я | • Простота заснування • Повна самостійність, свобода та оперативність дій підприємця • Максимально можливі спонукальні мотиви до ефективного господарювання • Гарантоване збереження комерційних таємниць | • Труднощі із залученням великих інвестицій та одержанням кредитів • Повна відповідальність за борги • Неможливість спеціалізованого менеджменту • Невизначеність терміну функціонування |
| Господарське товариство (партнерство) | Об'єднання власних капіталів кількох фізичних або юридичних осіб за умов: однакового розподілу ризику і прибутку; спільного контролю результатів бізнесу; безпосередньої участі в здійсненні діяльності | • Широкі можливості виробничої та комерційної діяльності • Збільшення фінансової незалежності й дієздатності • Велика свобода дій та більша продуманість управлінських рішень • Можливість залучення до управління товариством професійних менеджерів | • Загроза окремим партнерам через солідарну відповідальність, тобто можливість банкрутства через професійну некомпетентність одного з партнерів • Збільшення ймовірності господарського ризику через недостатню передбачуваність процесу та результатів діяльності |
| Корпорація (акціонерне товариство) | Підприємство, власниками якого є акціонери, котрі мають обмежену відповідальність (у розмірі свого внеску в акціонерний капітал) і розпоряджаються прибутком | • Реальна можливість залучення необхідних інвестицій • Більша можливість постійного нарощування обсягів виробництва чи послуг • Існування тільки обмеженої відповідальності акціонерів • Постійний (тривалий) характер функціонування | • Наявність розбіжностей між правом власності і функцією контролю діяльності • Сплата більших податків через оподаткування спочатку прибутку, а потім одержуваних дивідендів • Існування потенційної можливості посадових осіб впливати на діяльність корпорації у власних інтересах |
Важливою формою підприємницької діяльності є франчайзинг, який у широкому розумінні цього терміна означає надання права на виробництво та (або) збут продукції (здійснення послуг), а також практичної допомоги в справі організації бізнесу. Франчайзинг як особлива форма господарювання полягає в такому: незалежна фірма (франчайзодавець), яка виробляє продукцію (надає послуги), передає право використовувати свій товарний знак іншому підприємству (франчайзоотримувачу) в обмін на зобов'язання виготовляти або продавати продукцію цієї незалежної фірми (надавати такі самі послуги). За право господарювати від імені і під торговельною маркою франчайзодавця франчайзоотримувач виплачує певний відсоток від свого доходу як матеріальну (грошову) винагороду.
Підприємницька діяльність у сфері безпосереднього виробництва товарів має орієнтуватися на продукування й просування на ринок традиційних або інноваційних видів цих товарів. Така діяльність буде ефективнішою, якщо здійснюватиметься з використанням техніко-технологічних новацій, більш якісних характеристик продуктів праці, нових елементів організації виробничих процесів тощо. У цьому разі йдеться про виробництво традиційних видів продукції із застосуванням часткових інновацій. Коли ж виробництво повністю базується на інноваціях, то результатом такої його організації є поява продукту з принципово новими властивостями чи навіть сферами використання.
Однією з поширених форм посередництва є агентування, тобто форма господарювання, за якої агент (посередник) діє від імені та на користь відповідно виробника або споживача (принципала). Розрізняють кілька типів агентів. Агенти (представники) виробників уособлюють інтереси кількох виробників однотипних то варів. Повноважні агенти зі збуту (збутовики) взаємодіють з виробниками на договірних засадах.
Посередницькі функції одноразового агента здійснює брокер — посередник за укладання угоди, головним завданням якого є звести продавця з покупцем і допомогти в досягненні потрібної домовленості. Агенти можуть працювати як оптовики-комісіонери, котрі самостійно розпоряджаються товаром, приймаючи його на комісію від комітента (власника товару). До комісійних відносять також операції консигнації, за яких посередник-консигнант реалізує товар із власного складу на підставі договору доручення.
Основою біржового підприємництва є біржі (форма постійно діючого оптового ринку), що виконують спеціалізовані функції:
1) товарні — оптова торгівля масовими товарами зі стійкими якісними параметрами;
2) фондові — купівля-продаж цінних паперів;
3) валютні — купівля-продаж золота та інших дорогоцінних металів, іноземної валюти;
4) праці (переважно у вигляді центрів зайнятості населення) — облік попиту і пропонування робочої сили, сприяння працевлаштуванню з організацією перенавчання.
Формування і функціонування соціальне орієнтованого та економічно ефективного підприємництва можливі за умови створення належного підприємницького середовища, що має інтегрувати в собі сприятливу суспільно-економічну ситуацію в країні (регіоні), спиратися на розвинену ринкову економіку з відповідними активними правовими та соціально-економічними регуляторами й ринковою інфраструктурою. Основними параметрами належного бізнесового середовища треба вважати:
1) стабільність національної кредитно-грошової системи;
2) пільгово-стимулюючу систему оподаткування підприємницьких структур (окремих підприємців);
3) державну фінансову та інфраструктурну підтримку різномасштабного і насамперед малого підприємництва;
4) ефективний правовий захист інтелектуальної і промислової власності;
5) науково обґрунтоване й ринкове спрямоване ціноутворення;
6) сформованість колективних та індивідуальних матеріальних стимулів;
7) інтеграцію підприємництва у світовий економічний простір;
8) достатню привабливість іміджу підприємницької діяльності.
В Україні (з урахуванням окреслених параметрів ефективно функціонуючого підприємництва) першочерговим є створення організаційно-економічних передумов активізації підприємницької діяльності. Зарубіжний досвід та аналіз вітчизняної практики господарювання дають змогу стверджувати, що державна політика щодо активізації підприємницької діяльності має передбачати:
• створення економічних, правових і соціальних передумов, що забезпечували б розвиток ефективного бізнесу (прискорення виходу вітчизняної економіки з кризового стану, стабілізації економічної та політичної ситуації; швидке завершення реальної трансформації відносин власності; забезпечення державних гарантій свободи підприємництва; зміцнення національної грошової одиниці; зниження інфляції до мінімальних меж);
• практичну реалізацію державної системи підтримки всіх напрямів підприємництва (завершення формування належної ринкової інфраструктури; реалізація системи фінансової підтримки підприємництва, включаючи формування стартового капіталу; створення умов для зовнішньоекономічної діяльності; започаткування прогресивної системи підготовки кадрів для сучасного бізнесу; І максимально можлива активізація малого підприємництва).
Дата: 2019-05-29, просмотров: 230.