Одним із перспективних напрямів для залучення інвестицій – як із внутрішніх, так і з зовнішніх джерел – є розвиток інвестування в інноваційну діяльність.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2008 № 447 затверджено Державну цільову економічну програму «Створення в Україні інноваційної інфраструктури» на 2009-2013 роки, яка передбачає утворення венчурних фондів інвестування інноваційної діяльності за рахунок недержавних коштів та комунальних спеціалізованих небанківських інноваційних фінансово-кредитних установ в регіонах за кошти місцевих бюджетів.

З метою визначення засад функціонування венчурних фондів Держінвестицій розробило проект Закону України «Про венчурні фонди інноваційного розвитку». В законопроекті враховані рекомендації Європейської асоціації венчурного інвестування і директив ЄС щодо колективного та венчурного інвестування.

Введення в дію Закону України «Про венчурні фонди інноваційного розвитку» надасть нові можливості для розвитку венчурного інвестування, більш широкого залучення інвестицій в економіку країни та впровадження інноваційних проектів в Україні.

Для забезпечення подальшого розвитку інститутів венчурного інвестування як однієї зі складових національної інноваційної системи, що виконує функцію підтримки розвитку новаторських технологічних компаній, Держінвестицій розробило проект Закону України «Про венчурні інвестиційні компанії». Переваги венчурного інвестування як головного джерела фінансування у сфері малого та середнього інноваційного бізнесу полягають у тому, що підприємства, що розвиваються, можуть отримати інвестиції тоді, коли інші фінансові джерела утримуються від ризикованих капіталовкладень.

Прийняття закону створить умови для виникнення в Україні нових інститутів венчурного інвестування – венчурних інвестиційних компаній, які забезпечать реалізацію державної політики стимулювання інвестиційної діяльності та інноваційного розвитку шляхом залучення та ефективного використання коштів венчурних інвесторів.

 Державне агентство України з інвестицій та інновацій є центральним органом виконавчої влади, одним з головних завдань якого є створення ефективного механізму інформування потенційних інвесторів про інвестиційні можливості України і надання практичній допомозі інвесторам. Агентство реалізує заходи зі створення сприятливих умов для діяльності інвесторів, сприяє спрощенню і налагодженню контактів між учасниками інвестиційного процесу, здійснює формування бази даних інвестиційних і інноваційних програм і проектів.

1.4. Проблемні питання інноваційної політики в Україні

На сьогодні нас уже не задовольняють такі визначення інновації, як «розробка та впровадження нового товару», «...нової технології», «...нових методів управління» і ї. д. Факти змушують розуміти інновацію як нелінійний системний процес, що, подібно атрактору, «притягує» до себе інноваційні та традиційні виробництва, утворює соціальні, політичні й інституційні формування, еволюціонуючи разом із ними.[10]

Інновація це процес, у якому матеріалізується час – фактор якісного переходу системи з одного стану до другого. Протилежністю інновації є традиція.

Традиційна економіка формує суперечливі умови для інновацій. З одного боку, вона створює фінансову основу, але з другого – силу опору інноваційному процесу, тобто традиційний інституціоналізм. Протиборство двох сил – інновації та традиціоналізму – викликає циклічність в еволюційному просторі розвитку економіки і суспільства в цілому. Якщо сили опору виявляються сильніше інновації, виникають катаклізми або застійні явища в суспільстві.

Сили опору інновації формуються не тільки традиційною економікою, а й усім інституціональним комплексом, у тому числі й тим, що відповідає за розвиток інновації:

- системою офіційної науки;

- традиційної освіти;

- вибору пріоритетів і комерціалізації інтелектуальної власності;

- фінансування наукових розробок та інвестиційних проектів;

- системою сталих у суспільстві правил і традицій.

Успіх інноваційного процесу не є гарантією успішності подальшої інноваційної політики. Якщо інновація переборює сили опору, традиційна економіка (весь інституціональний комплекс) приймає її – інновація переходить у іншу якість. Вона перестає бути інновацією, «стає на бік» традиціоналізму, підсилюючи його своїм потенціалом. Тому інноваційна політика має на увазі стратегію «перескакування» з гребеня однієї інноваційної хвилі на гребінь другої. Це вимагає, з одного боку, підготовки цих хвиль інноваційної активності заздалегідь, а з другого, – відповідного мистецтва інноваційної політики.[16]

Є кілька негативних сценаріїв розвитку, коли інноваційний процес освоюється частково традиційним капіталом. У такому випадку відбувається посилення опору реальному інноваційному процесові, його гальмування.

Як правило, така ситуація виникає через слабкість традиційної економіки, коли вона не в змозі витримати фінансове навантаження всього інноваційного процесу. Тоді останній вимагає допомоги, що виражається в комплексному впливі і на інновацію, і на традиціоналізм.

Як свідчить досвід країн – світових лідерів, найбільш ефективним інструментом такої підтримки є формування національної інноваційної системи (НІС). НІС є не тільки сприятливим інституціональним середовищем для інновації. У межах цієї системи органічно поєднуються всі складові частини інновації: наука, освіта, система фінансування наукових розробок і дослідно-конструкторських робіт, система комерціалізації і захисту інтелектуальної власності. Але, що найголовніше, у ній ще й ефективно реалізується вся потужність державної фінансової підтримки фундаментальних наукових досліджень, а також можливість здійснення фінансування приватними фінансовими і нефінансовими корпораціями.

Тому інноваційна політика може розглядатися як стратегія або набір стратегій реалізації інноваційних пріоритетів у рамках національних інноваційних систем.

Національна інноваційна система є важливою передумовою для успішного відродження національної економіки, її адаптації до умов міжнародної конкуренції.

У разі вибору Україною стратегії досягнення якісних та кількісних показників європейських лідерів така політика має стати безальтернативною.

Проте в Україні залишається невирішеним комплекс проблем, які перешкоджають швидкому та ефективному переходу економіки на дієву інноваційну політику.[10]

Важливим інструментом реалізації прискореного інноваційного розвитку та переходу економіки до ефективної інноваційної політик (інноваційної стратегії) є сучасна національна інноваційна система. Заради її побудови уряд, наука, освіта, промисловість, фінансові т; нефінансові корпорації мають об'єднатися у стратегічний союз нового типу. В Україні реально спостерігається домінування політичних інструментів досягнення стратегічних переваг над економічними. Тому на першому етапі системним ядром пропонованого стратегічного союзу та ініціатором його створення має стати держава з подальшим делегуванням цієї функції науці нового типу.

Для пострадянського інституціоналізму, на фоні якого здійснюються економічні відносини в Україні, з історичних причин характерним є домінування політичних заходів.

Для успішного подолання негативних наслідків цього інституційного середовища та переходу до засад структурної розбудови найбільш сприятливим інструментом буде формування сучасної національної інноваційної системи як цілісного науково-виробничого комплексу. Останній є основою нового технологічного укладу. До його складу мають входити такі компоненти:

- наука;

- освіта;

- підприємництво;

- механізми фінансування інновацій;

- механізми захисту відносин (інтелектуальної) власності.