Провідною династією Європи XVI –XVII ст. був, поза сумнівом, дім Габсбургів з його австрійською та іспанською гілками. Втручання Габсбургів в життя Західної Європи та Німеччини цього періоду добро відомі. Багато з цих втручань мали фатальні наслідки для деяких слов’янських народів. Подібно до цього, певні події, які часто залишалися поза увагою, не тільки справили глибокий вплив на піднесення і занепад Габсбурги, а й проливають нове світло на історію тодішньої Європи.

У другій і третій чвертях XVI ст. відносини Польщі з Габсбургами були спокійними. На 1587-1588 рр. у цих відносинах спостерігався спалах ворожнечі у зв'язку з намаганням Максиміліана Габсбурга зайняти польський престол.

Смерть останнього короля – Ягеллонів (1572р.) відктила перед Габсбургами нові можливості. Хоч Сигізмунд Август і був зятем Фердинанда І, і була ймовірна того, що він не залишить нащадків, імператор нічого не зробив, аби покращити шанси здобути польський трон членові свого дому. Щоправда, Габсбургів ненавиділа польська шляхта, але чимало магнатів та вищого духовенства прихильно ставилися до вибору Габсбургів і пропонували Фердинанду підготувати грунт для дій у близькому майбутньому.

Під час другого між королів я ,яке виникло після втечі Генріха Валуа до Франції (1574р.),шанси Габсбурги у Польщі покращилися. Польські магнати підтримували обрання Габсбурга, а в Литві , де Габсбурги привернули на свій бік найвизначніший магнатський рід – Радзевіллів, становище було не краще. Пізніше відбулися подвійні вибори у Польщі, більшість шляхти обрала Стефана Баторія королем, а про габсбурзька знать проголосила Максиміліана ІІ спадкоємцем по Генріхові Валуа. Справу Габсбургів не було б цілком програно, якби Максиміліан ІІ мав змогу й бажання вдатися до енергійніших заходів, ніж дипломатичні зносини з Баторієм.

Наступник Максиміліана ІІ Рудольф ІІ (1576-1612рр.), як і його батько, цікавився лише Лівонією і в своїх посланнях до Івана Грозного давав лише непевні обіцянки щодо укладання союзу. Цар опинився в ізоляції і був не в змозі стримувати переможне просування реформованого війська Баторія, тому йому довелося просити Паниного втручання. Папі вдалося домогтися про мирну угоду між Баторієм, Швецією та Іваном Грозним.

Успіх Баторія змусив Рудольфа ІІ зробити спробу налагодити стосунки з Польщею. Але це виявилося марним через відмову імператора зірвати стосунки з Московією. Раптова смерть Баторія (1586р.) відкрила для Габсбургів нові можливості, але нерішучість Рудольфа ІІ завадила йому скористатися ними.

У 1589 р. за сприянні римського папи Польща уклала з Віднем Битомсько-Бендзінський трактат, за яким Габсбурги зобов'язалися не втручатися у внутрішні справи Речі Посполитої і не вступати в союзи з державами, спрямовані проти неї. Відтоді відносини Австрійською

монархії й Речі Посполитої до першого поділу останньої у 1772 р. були в основному добросусідськими. У 1613 р. Річ Посполита уклала з Віднем союз. На початку Тридцятилітньої війни Польща, як зазначено вище, надала Габсбургам допомогу, відрядивши Словаччини загін лісовчиків.      

Правлячі кола Польщі нічого не зробили, щоб повернути їй ті сілезькі землі, котрі, опинилися поза її кордонами. До 1620 р. ці землі входили до складу Чеської держави. До 1526р. у ній правела Ягеллонська династія: Владислав (1471-1516; Сілезією він володів з 1490 р.) та його син Людовік (1516-1526). Людовік, який був й угорським королем, загинув біля містечка Могач, що в Угорщині над Дунаєм, що у ній чесько-угорське військо було розгромлене турецьким султаном Сулейманом І Пишним (1520-1566). Людовік не залишив після себе потомства. Над Центральною Європою нависла загроза подальшої експансії Османської імперії. За цих умов на чеський престол був обраний син Карла V - Фердинанд І (1526-1564; у ці ж роки він був угорським королем, а у 1556-1564 рр. ще й імператором); у Чеській державі сподівалися, що він за допомогою свого батька зможе захистити її від турків.

Після Фердинанда І у Чеській державі до 1619 р. правили Габсбурги, які водночас були угорськими королями й імператорами: Максиміліан II, Рудольф II і Маттіас. Під час антигабсбурзького повстання (1618-1620) чехи обрали своїм королем курфюрста , Пфальца (історичної області в Німеччині) Фрідріха (1619-1620). Після трагічної для і чеського народу битви на Білій Горі (поблизу Праги), що відбулася 8 листопада 1620 р. (у ній повсталі були розбиті імператором Фердинандом II Габсбургом), він втратив національну незалежність. У землях Чеської корони (це поняття як територіальне зберігалося і після 1620 р., воно охоплюючи, як і до того, також Сілезію) повністю запанували Габсбурги (після Фердинанда II правив Фердинанд III).

Нічого не зробила Польща й для того, щоб включити до свого складу Західне Помор'я, хоча певний час така можливість існувала. Тамтешній князь Богуслав X у 1513 і 1518 рр. звертався до Сигізмунда І з пропозицією приєднати цей край до Польщі або укласти між ними вічний союз. Цю ідею підтримали примас Ян Ласький та велико-польська шляхта, проте заперечили впливові малопольські можновладці, котрі побоювалися, що реалізація плану ускладнить відносини Польщі з імперією, особливо з Бранденбурзьким маркграфством. У результаті вигідна для Польщі пропозиція Богуслава X і зависла у повітрі. Цим скористалася Бранденбургія, котра у 1529 р. змусила князя і Західного Помор'я укласти з нею династичну угоду, що відкривала Гогенцоллернам шлях до опанування цієї території: угода передбачала, що як вигасне князівська династія Західного Помор'я, то воно ввійде до складу Бранденбурзького курфюрства. У 1637 р. безпотомно помер князь Західного Помор'я Богуслав XIV і тоді ж на більшій частині його території запанували шведи. Польща приєднала до своїх володінь леннозалежні від себе Битовську і Лемборкську землі (вони були включені в Королівську Пруссію). Слупську землю захопила Бранденбургія. Цей стан володіння Західним Помор'ям був закріплений Вестфальським миром 1648 р., яким закінчилася Тридцятилітня війна.

Невдачі Габсбургів у Польщі продовжувалися і наприкінці XVI ст., вони були здебільшого наслідком дипломатії короного канцлера Заморського. Цей меткий державний діяч, який був провідною постаттю в суспільному житті Польщі протягом останнього міжкоролів’я і правління Сигізмунда ІІІ, був відвертим ворогом Габсбургів. Саме Заморський зруйнував усі зусилля папства й Рудольфа ІІ, спрямовані на створення християнської лігши проти турків, куди мала увійти й Польща.

Ще на початку XVIст. Річ Посполита могла приєднати до себе Прусське герцогство , але Сигізмунд ІІІ шукав підтримки Бранденбурга в розв’язанні російських і шведських справ і тому не зробив цього, давши згоду на перехід герцогствого титулу до брандер бурської гілки Гогенцоллернів. Незважаючи на те, що брандер бурський курфюрст як прусський герцог вважався васалом Речі Посполитої, він домагався Карлу Густаву, а коли поляки почали здобути перемоги, перейшов на бік Яна Казимира. Фрідріх Вільгельм зобов’язався надати військову і фінансову допомогу Речі посполитій у війні зі Швецією За це вір зажадав верховних прав на колишні володіння Тевтонського ордену. В 1657р. у Віляві та Бидгощі були підписані трактати, що скасовували залежність прусських Гогенцоллернів від Польщі й визнавали суверенітет Східної Пруссії. З часом єдина бранденбурзько – прусська держава стала джерелом постійної загрози для Речі Посполитої.