Психологічною особливістю раннього юнацького віку є спрямованість у майбутнє. Найважливішим фактором розвитку особистості в ранній юності є прагнення старшокласника будувати життєві плани, осмислювати побудову життєвої перспективи. Життєвий план — широке поняття, що охоплює всю сферу особистого самовизначення (рід понять, стиль життя, рівень домагань, рівень доходів і т.д.). У старшокласників життєві плани найчастіше ще досить розпливчасті і не виділяються із мрії. Старшокласник просто уявляє себе в найрізноманітніших ролях, порівнює ступінь їхньої привабливості, але не спроможний остаточно вибрати щось для себе і часто нічого не робить для досягнення задуманого.

Про життєві плани в точному змісті слова можна говорити лише тоді, коли в них включені не тільки цілі, але і способи їх досягнення, коли молода людина прагне оцінити власні суб'єктивні й об'єктивні ресурси. Л. Виготський розглядав життєві плани як показник оволодіння особистістю своїм внутрішнім світом і як систему пристосування до дійсності, пов'язуючи з ними цільову регуляцію принципово нового типу. Попереднє самовизначення, побудова життєвих планів на майбутнє — центральний психологічний новотвір юнацького віку.

Основою для планування суб'єктом власного майбутнього є існуюча в суспільстві модель «типового життєвого шляху» члена даного суспільства. Ця модель закріплена в культурі, системі цінностей суспільства, у її основу покладений принцип своєчасності: у який час суб'єкт повинен укластися, щоб соціально «встигнути» у потрібний час зробити наступний крок. Ці орієнтири не завжди відомі сучасним старшокласникам, крім того, самі ці орієнтири в останні десятиліття піддалися істотному перегляду.

Підростаюче покоління найчастіше надане саме собі, змушено самостійно розробляти життєві цілі і знаходити способи їхнього виконання. У результаті багато аспектів свого майбутнього життя юнаки і дівчата сприймають як проблемні. Якщо старшокласники 1960-1970-х рр. чекали своє майбутнє з оптимізмом, то старшокласники 1990-х рр. переживали своє майбутнє як проблему. У західній психології процес самовизначення визначається як процес формування ідентичності.

Е. Еріксон розглядав пошук особистісної ідентичності як центральну задачу періоду дорослішання, хоча перевизначення ідентичності може відбуватися також в інші періоди життя. Ідентичність як свідомість тотожності суб'єкта самому собі, безперервності власної особистості в часі вимагає відповісти на питання: «Який я? Яким мені хотілося б стати? За кого мене приймають?»

У період дорослішання, на тлі різких фізичних і психічних трансформацій і нових соціальних очікувань, необхідно досягти нової якості ідентичності, тобто об'єднати різні властивості, пов'язані із сімейними, тендерними, професійними ролями, у несуперечливу цілісність (якою я є дочкою і внучкою, спортсменкою і студенткою, майбутнім лікарем і майбутньою дружиною), що суперечать їй відкинути, погодити внутрішню оцінку себе й оцінку, дану іншими.

Еріксон вважав, що криза ідентичності включає ряд протистоянь: тимчасова перспектива або розпливчасте почуття часу; впевненість у собі або сором'язливість; експериментування з різними ролями або фіксація на одній ролі; учнівство або параліч трудової діяльності; сексуальна поляризація або бісексуальна орієнтація; відносини лідер-послідовник або невизначеність авторитету; ідеологічна переконаність або сплутаність системи цінностей.

Якщо індивід успішно переборе цю першу кризу ідентичності, то йому буде легше справитися з подібними переживаннями в майбутньому. На цьому складному шляху можуть бути і невдачі. Дифузія ідентичності (або рольове змішання) характеризується тим, що молода людина протягом більш-менш тривалого часу здатна завершити психосоціальне самовизначення, що змушує її повернутися на ранню ступінь розвитку.

При цьому можуть виникнути специфічні труднощі: дифузія часу — порушення сприйняття часу, що виявляється двоїстим чином: або виникає відчуття найжорстокішого цейтноту, або розтягнутості і порожнечі часу, нудьги і нікчемності; застій у роботі — порушення працездатності, що виражається в захопленні непотрібними для подальшого розвитку речами на шкоду всім іншим заняттям, поверненні до едіпових ревнощів і заздрості до братів і сестер; нездатність ні продовжити освіту, ні обрати роботу; негативна ідентичність виявляється в запереченні всіх пропонованих ролей і цінностей, орієнтація на «протилежне» — небезпечний, шкідливий, небажаний зразок, від якого наполегливо застерігають (алкоголь, наркотики).

Еріксон ввів поняття «психосоціальний мораторій» для позначення певного інтервалу часу між підлітковим періодом і дорослістю, коли суспільство терпимо ставиться до проб різних соціальних і професійних ролей молодими людьми. Так, системі вищої освіти іноді приписують роль відстрочки остаточного вибору дорослих ролей. Таким чином, вибудовування життєвої перспективи може проходити відносно благополучно при оптимальному сполученні минулого, сьогоднішнього і майбутнього Я, а може відбуватися і у кризових формах.

Багато досліджень присвячені розвитку і якості Я-концепції у молодих людей, дослідженню співвідношень між Я реальним і Я ідеальним, особливо важливим у цей період. Підкреслюється, що по мірі дорослішання, нагромадження досвіду реальної діяльності і спілкування складається більш реалістична оцінка власної особистості і зростає незалежність від думки батьків і вчителів. Позитивна Я-концепція, почуття самоповаги, самоцінності сприятливо позначається на постановці перспективних цілей і активному прагненні до їхнього досягнення.

Переоцінка власних можливостей, «юнацька самовпевненість» зустрічається досить часто і часом штовхає молодих людей на невиправданий ризик. Негативна Я-концепція (низька самооцінка і низький рівень домагань, слабка віра в себе, острах одержати відмовлення) впливає найбільш негативно. Із заниженою самоповагою і негативною самооцінкою пов'язують соціальну пасивність, самотність, конформістську позицію, деградацію, агресивність і, нарешті, злочинність.

Розвитку самосвідомості й особистості Л. Виготський відводив у юності центральну роль. У цьому віці відбувається відкриття Я власного світу думок, почуттів і переживань, що здаються самому суб'єкту неповторними й оригінальними. Тенденція сприймати свої переживання як унікальні має небезпеку перерости у відгородженість і замкнутість, засновані на помилковій переконаності в тому, що зрозуміти його (підлітка) особливий внутрішній світ не зможе ніхто.

Прагнення пізнати себе як особистість призводить до рефлексії, до заглибленого самоаналізу: як і чому вчинив у тих або інших обставинах, проявив себе розумно, стримано або поводився розв'язно, або послухав пораду іншого. Міркуючи про риси характеру, про свої достоїнства і недоліки, молода людина починає вдивлятися в інших людей, зіставляти властивості їхньої особистості і поведінки і власні, відшукувати подібність і несхожість. Це пізнання інших і самопізнання призводить до постановки задач самовдосконалення.

У багатьох особистих щоденниках молодих людей знаходить вираження прагнення до самовиховання, самоорганізації, до роботи над собою. Взагалі, юнацькі щоденники виконують безліч важливих функцій: фіксації спогадів, що додають життю наступності і безперервності; емоційного катарсису; заміни партнера по спілкуванню або «ідеального друга»; творчого самовираження та ін.

У юності формуються ціннісні орієнтації (науково-теоретичні, філософські, моральні, естетичні), у яких виявляється сама сутність людини. Складається світогляд як система узагальнених уявлень про світ у цілому, про навколишню дійсність, про інших людей і самого себе, про готовність керуватися цим світоглядом у діяльності.

Формується усвідомлене, узагальнене, підсумкове ставлення до життя, що дозволяє вийти на проблему змісту людського життя. У юності створюються сприятливі умови для становлення інтегративного психічного утворення, сенсу життя. Наявні життєві сили, нові можливості спрямовують підлітків, особливо юнаків, на пошук перспективи і життєвого змісту. З'являється зацікавлене, схвильоване ставлення до особистого сенсу життя.

Активно розвивається в юності сфера почуттів. Спрямованість на майбутнє, відчуття розквіту фізичних і інтелектуальних можливостей, нових перспектив створюють у юнаків і дівчат оптимістичне самопочуття, підвищений життєвий тонус. Загальне емоційне самопочуття стає більш рівним, ніж у підлітків. Різкі афективні спалахи, як правило, залишаються в минулому; але в деяких ситуаціях, наприклад, коли погляди молодої людини, її максималістські судження розходяться з поглядами співрозмовника, можуть виникати несподівані реакції.

Юність — це період, якому властиві суперечливі переживання, внутрішнє невдоволення, тривожність, метання, але вони менш демонстративні, ніж у підлітковому віці. Емоційна сфера в юності стає значно багатшою за змістом і тоншою за відтінками переживань, підвищується емоційна сприйнятливість і здатність до співпереживання.

У той же час емоційна сприйнятливість часто сполучається з категоричністю і прямолінійністю юнацьких оцінок навколишнього середовища, з демонстративним запереченням моральних аксіом, аж до морального скепсису. Отже, важливо усвідомлювати, що це відображення власного інтелектуального і морального пошуку, прагнення критично переосмислити «абеткові істини» і прийняти їх не як нав'язані ззовні, а як вистраждані і змістовні.