З предмету: « Цивільне право »

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

КУРСОВА РОБОТА

З предмету: « Цивільне право »

НА ТЕМУ:

«Юр идичні особи як суб’єкти цивільних прав »

План

Вступ

Розділ 1. ЮРИДИЧНА ОСОБА ЯК СУБ'ЄКТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

1.1 Поняття юридична особа

1.2 Правоздатність та дієздатність юридичних осіб

Розділ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

2.1 Теоретичні засади класифікації юридичних осіб

2.2 Комерційні юридичні особи

2.3 Некомерційні юридичні особи

Розділ 3. ФІЛІЇ ТА ПРЕДСТАВНИЦТВА ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

3.1. Поняття філії та представництва

3.2. Відкриття філій

Розділ 4. ПОРЯДОК ВИНИКНЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ЮРИДИНИХ ОСІБ

4.1 Порядок виникнення юридичних осіб

4.2 Порядок припинення юридичних осіб

Висновок

Список використаних джерел

ВСТУП

Реформування цивільного законодавства в Україні пов’язано як з запровадженням у юридичну практику нових інститутів та категорій, так і з переглядом тих, що вже застосувалися і є звичними. Разом з тим, в силу взаємозв’язку і взаємообумовленості зміна в правовому регулювання однієї частини суспільних відносин веде й до зміни інших.Визнання в Конституції України (ст. 42) за кожною особою права на підприємництво зумовило розвиток організацій, в першу чергу тих, що створювалися в цій сфері. На жаль, правова база існування даних відносин, які без сумніву, стосуються сфери правового регулювання, відстає від потреб практики.Цивільне законодавство як суб’єктів правовідносин визнає громадян (фізичних осіб) і юридичних осіб. Держава є суб’єктом будь-яких правовідносин, в тому числі й цивільних. В умовах розвинутої економіки серед всіх суб’єктів економічних (майнових) відносин головне місце, безперечно, належить юридичним особам.Теорія і законодавча практика всіх держав в тій чи іншій мірі визнає як суб’єктів права колективні, організаційні утворення. На відміну від фізичних осіб (людей) при визначенні статусу суб’єкта цивільних правовідносин ознака юридичної особи для організацій є визначальною.

Акутуальність теми. Основою суспільства є люди, які, спілкуючись, і створюють те, що називають суспільством, соціумом. Існування людей і суспільства не визначається ні наявністю права, ні держави. Саме завдяки людям і заради них виникають та існують будь-які соціальні явища, до яких належать і право, і держава.Учасниками суспільних відносин безвідносно до того, чи регулюються ці відносини правом, є люди і колективи людей, які можуть утворюватися з різних підстав (територіальні об’єднання, за місцем роботи, за кровним зв’язком (родина, сім’я), за спільним інтересом тощо). Лише частина колективів людей утворюють організовані колективи (організації). Основою розмежування колективів людей і організацій може бути наявність спільного для всіх або більшості членів колективу інтересу. Інакше кажучи, в основі створення організації, на відміну від колективу, завжди лежить суб’єктивний фактор – інтерес. Об’єктивні фактори – фізичні, фізіологічні ознаки (вік, стать тощо), соціальні ознаки (мова, національність, громадянство тощо) не визначають організації як такої.Об’єктом дослідження даної курсової роботи є становлення інституту юридичної особи у цивільному праві, а також її правове регулювання.

Предмет дослідження складає система нормативних актів, що встановлюють певні організаційно-правові форми юридичних осіб; спеціальна вітчизняна і зарубіжна наукова література, в якій розкриває розвиток і становлення юридичних осіб у цивільних правовідносинах.Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення поняття, ознак та особливостей правосуб’єктності юридичних осіб, а також, визначення всіх можливих видів юридичних осіб.

Завданням дослідження, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети є:

1. Визначити та обґрунтувати поняття юридичних осіб у якості суб’єктів цивільних прав;

2. Довести доцільність існування даного правового інституту в цивільному законодавстві;

3. Розглянути види юридичних осіб, порядок їх виникнення та припинення.Методологічна та теоретична основа дослідження.Особливості певних видів юридичних осіб досліджуються в роботі з урахуванням їх історичного розвитку, а також основних моментів розвитку юридичних осіб в зарубіжних країнах. Аналіз відповідної нормативної бази та правової літератури був проведений за допомогою робіт таких вчених, як Г.Фединяка, Я. М. Шевченка, О.Кравчука, В. І. Борисової, О. В. Дзери, та інших вчених.

Поняття юридична особа

Сьогодні Цивільний Кодекс України в ст.23 дає наступне поняття юридичної особи: юридичними особами визнаються организації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або третейському суді.

Виходячи з Закону та практики українські фахівці першою ознакою будь-якої організації як юридичної особи визначають організаційну єдність.

Юридична особа - це не окремий орган (фізична особа), а колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація). Кожна така організація характеризується наявністю певної системи істотних соціальних взаємозв’язків її членів, внутрішньою структурою та органами, що реалізують її дієздатність. Але незалежно від внутрішньої будови, юридична особа у зовнішніх відносинах виступає як єдина організація. Організаційна єдність юридичної особи виражається і закріплюється в її установчих документах.

Іншою важливою ознакою юридичної особи є наявність у неї відокремленого майна. Наявність відокремленого майна виражається в самостійному балансі організації. Майно юридичної особи відокремлене від майна членів трудового колективу даної організації, від майна держави, чи автономного утворення, адміністративно-територіальної одиниці, від майна інших організацій. З майновою відокремленістю нерозривно пов’язана і третя ознака юридичної особи - її самостійна майнова відповідальність. Юридична особа відповідає по своїх зобов’язаннях належним їй (закріпленим за нею) майном, на яке може бути звернене стягнення згідно ст.32 Цивільного Кодексу України, і ст.7 Закону «Про власність» та іншим законодавчим актам України. [21 с. 88]

Так як юридична особа - самостійний учасник цивільного обігу, то однією з її ознак є виступ у цивільному обігу від свого імені. Кожна юридична особа має своє найменування. Від свого імені вона набуває майнових і особистих немайнових прав і несе обов’язки, вступаючи в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Кредитори юридичної особи мають право звертатися з вимогами, що випливають з її зобов’язань, тільки до даної юридичної особи. Інші осби не можуть діяти від імені юридичної особи без її згоди.

Ознакою юридичної особи є також її здатність бути позивачем або відповідачем в суді, арбітражному чи третейському суді.

В разі потреби захисту порушених цивільних прав юридична особа стає стороною - позивачем або відповідачем у цивільному, арбітражному процесі або третейському розгляді цивільного спору. Ця ознака виступає кінцевим зовнішнім виразом самостійності та цивільної правосуб’єктності юридичної особи.

Всі зазначені ознаки юридичної особи повинні розглядатися в єдності, сукупності, бо лише разом вони розкривають суть юридичної особи.

Існують також другорядні, похідні ознаки юридичної особи такі як рахунок в банку, печатка тощо, вони є елементами цивільної правосуб’єктності.

Прихильники тлумачення юридичної особи як штучного утворення стверджують, що суб'єктом цивільного права може бути лише фізична особа, а правосуб'єктність організацій являє собою імітацію правового статусу громадян. Автори цієї теорії не заперечують можливість виникнення юридичної особи за умови дозволу держави або закону, але, на їх думку, це є досить штучне утворення і виникає воно передусім для того, щоб відокремити майно юридичної особи від майна фізичних осіб. Ця теорія надає пріоритет незалежності людини і, з певним упередженням ставиться до громадських об'єднань.

Теорія невизначення юридичної особи як суб'єкта цивільних прав. В рамках цієї теорії вважається, що кінцеву вигоду від цивільних правовідносин у суспільстві отримують виключно фізичні особи, а тому немає підстав визнавати об'єднання громадян - юридичну особу суб'єктом цивільних прав. [11 с.154]

Тлумачення визнання юридичної особи як повноцінного суб'єкта (теорія реальності) цивільних прав акцентує увагу на тому, що фізичні особи в залежності від обставин і власного волевиявлення можуть діяти як ізольовано, так і спільно. Об'єднуються вони між собою тоді, коли у них виникають спільні інтереси. Саме для реалізації таких інтересів фізичні особи і створюють різні організації. Враховуючи, що історичні досягнення є результатом розвитку кооперування людей, автори названої теорії вважають за потрібне надавати можливість об'єднанням громадян виступати суб'єктами цивільних правовідносин. Сьогодні ця теорія є домінуючою. В рамках цієї теорії існує кілька напрямів. Так, органічна теорія на перше місце ставить соціологічні дослідження об'єднань людей; організаційна теорія визначальною вважає правову охорону юридичних осіб; а теорія соціальної функції віддає перевагу дослідженням соціальних функцій юридичних осіб.

Як бачимо, теорія визнання юридичної особи побудована на врахуванні волевиявлення лише фізичних осіб щодо їх об'єднання між собою.

З позицій цієї теорії важко пояснити суть юридичної особи, що виникає з ініціативи держави. В цьому випадку можуть бути корисними теорії юридичної особи, розроблені свого часу радянськими вченими.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її державної реєстрації, а у випадках, передбачених законодавчими актами, - з моменту реєстрації статуту. Державна реєстрація юридичних осіб здійснюється у виконкомі місцевої ради народних депутатів чи в держадміністраціях.

Кожна юридична особа має правоздатність, яка визначена в її статуті або передбачена законом. Тому інколи її називають спеціальною. У рамках своєї правоздатності юридична особа може виконувати різні види діяльності, що не суперечать меті її створення і не заборонені законодавчими актами.

Державні підприємства, наприклад, володіють, користуються і розпоряджаються майном на правах повного господарського відання, а державні установи - на правах оперативного управління.

Як і громадянин, юридична особа може бути обмежена в правах лише у випадках і порядку, передбачених законодавчими актами. Рішення про обмеження цивільних прав може бути оскаржено в суді чи арбітражному суді.

Цивільну правоздатність юридичної особи здійснюють її органи управління. Ці органи можуть бути єдиноначальними (директор, начальник) або колегіальними (правління, загальні збори). Можливі випадки поєднання єдиноначальних і колегіальних начал управління. Найчастіше це притаманно кооперативним організаціям. Вищим органом управління кооперативом є загальні збори. Голова кооперативу здійснює керівництво поточними справами і приймає рішення з питань, не віднесених до виключної компетенції загальних зборів чи зборів уповноважених.

Керівний орган юридичної особи виражає її волю, тому його дії - це дії самої юридичної особи. [21 с.56]

Комерційні юридичні особи

Класифікація юридичних осіб може проводитися за різними підставами. Зокрема, залежно від мети створення і діяльності юридичні особи поділяють на:

а) комерційні юридичні особи;

б) некомерційні юридичні особи.

В основі розмежування лежить ознака наявності або відсутності мети одержання прибутку внаслідок діяльності юридичної особи. При чому для комерційної організації така мета є основною.

Юридичні особи, що є комерційними, можуть створюватися у формі господарських товариств, виробничих кооперативів, а також у формі об’єднання вказаних юридичних осіб.

Згідно із законодавством господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на підставі угоди між юридичними і фізичними особами шляхом об’єднання їх майна і підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Господарське товариство — це родове поняття, яке об’єднує такі самостійні види товариств: акціонерні, з обмеженою відповідальністю, повні та командитні, для яких загальною ознакою є наявність статутного фонду, поділеного на частки. Всі товариства — юридичні особи, діють на підставі установчих документів, мають власні назви.

Разом із тим кожне із товариств має свої особливі ознаки.

Акціонерне товариство. „Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товарива.”[7 ст.24]

Специфіка правового становища АТ полягає в тому, що його статутний фонд формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним і (або) юридичним особам. Акція — це цінний папір, який підтверджує те, що особа є членом АТ, має право на участь в управлінні АТ, одержання частки прибутку АТ у вигляді дивідендів, одержання частки вартості майна у разі його ліквідації. Внесення вкладу водночас становить собою договір купівлі-продажу акції. З цього часу юридичні та фізичні особи набувають статусу акціонерів, тобто наділяються правами та обов’язками стосовно АТ, включаючи відповідальність за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

Акціонерні товариства можуть бути двох видів: відкрите АТ, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на біржах, та закрите АТ — акції якого розподіляються між засновниками.

Установчими документами АТ є установчий договір та статут, які у випадках, передбачених чинним законодавством, узгоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Товариство з обмеженою відповідальністю. „Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) визначається товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами (установчим договором і статутом).”¹ На відміну від інших товариств установчі документи ТОВ, крім відомостей, загальних для всіх видів товариств, повинні містити відомості про розмір часток кожного із учасників, розмір, склад та порядок внесення ним вкладів.

Учасники ТОВ несуть відповідальність у межах вкладів до статутного фонду ТОВ.

ТОВ — це підприємство з фіксованим складом учасників, тобто частки в них розподіляються при емісії серед відомого обмеженого кола осіб; учасники цих підприємств можуть уступати належні їм частки тільки за згодою інших учасників; тут діє досить жорстка система колективного контролю над персональним складом учасників та кількістю належних кожному часток. При виході учасника із ТОВ на його вимогу і за згодою товариства вклад може бути повернутий повністю або частково в натуральній формі.

Товариство з додатковою відповідальністю. Товариством з додатковою відповідальністю (ТДВ) визначається товариство, статутний фонд якого поділений на частки, розмір яких визначений установчими документами. Учасники ТОВ відповідають за його боргами своїми вкладами в уставний фонд, а якщо цього недостатньо — додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників розмірі, кратному вкладам кожного учасника.

Повне товариство. „Повним визначається товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору займаються підприємницькою діяльністю і солідарно відповідають за його зобов’язаннями усім майном, що їм належить.”[7 ст. 66.]

Повне товариство створюється і діє на підставі установчого договору, в якому обов’язково повинні бути визначені розміри часток кожного із учасників, розмір, склад і порядок внесення вкладів, форми участі у справах товариства.

Управління діяльністю повного товариства здійснюється за згодою всіх його учасників. Кожний учасник має один голос, якщо установчим договором не передбачений інший порядок визначення кількості голосів.

Прибуток та збитки товариства розподіляється між його учасниками пропорційно до їх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено установчим договором.

Командитне товариство. Командитним визначається товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і відповідають за зобов’язаннями товариства всім своїм майном (повними учасниками), є один чи декілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів.

Командитне товариство створюється і діє на підставі установчого договору, який підписується усіма повними учасниками. Установчий договір, крім загальних умов, характерних для всіх товариств, повинен містити умови про розмір та склад складеного капіталу товариства, розмір і порядок зміни часток кожного із повних учасників у складеному капіталі, сукупний розмір вкладу вкладників, а також розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Управління діяльністю командитного товариства здійснюється повними учасниками в порядку, встановленому для повного товариства. Вкладники не мають права брати участь в управлінні справами командитного товариства.

Підприємство, засноване на власності об’єднання громадян, — це підприємство, яке створюється громадськими організаціями, благодійними організаціями, творчими спілками, релігійними організаціями тощо з метою здійснення господарської і комерційної діяльності, необхідної для виконання їх установчих завдань. Майно належить підприємству на праві повного господарського відання.

Комунальне підприємство — це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності відповідної територіальної громади, яка об’єднує жителів села, декількох сіл, селища та міста. Територіальні громади утворюють, реорганізують та ліквідують комунальні підприємства, а також здійснюють контроль за їх діяльністю. Майно належить підприємству на праві повного господарського відання.

Державне підприємство ― це підприємство, засноване на державній формі власності. Установчими документами державного підприємства є рішення його власника та статут, затверджений власником. Державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна і предмета діяльності при заснуванні, визначення мети і предмета діяльності, управління майном, розподіл прибутку тощо. Державному підприємству майно належить на праві повного господарського відання.

Казенне підприємство. Правове становище казенного підприємства відрізняється від правового становища інших комерційних юридичних осіб. Казенне підприємство теж здійснює підприємницьку діяльність, але воно виникає лише шляхом перетворення державного підприємства, яке відповідно до законодавства не підлягає приватизації. Рішення про таке перетворення приймається Кабінетом Міністрів України. При цьому повинна існувати одна з таких умов:

- підприємство проводить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснювати тільки державним підприємством, наприклад, діяльність, пов’язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, виготовлення і реалізація військової зброї та боєприпасів до неї та ін.

- головним споживачем продукції підприємства (більше як 50%) є держава;

- підприємство є суб’єктом природних монополій.

Управління казенним підприємством здійснюють органи, уповноважені управляти відповідним державним майном. Це міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

Ліквідація і реорганізація казенного підприємства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України.

Кооператив ― добровільне об’єднання громадян на засадах членства і власної трудової участі для спільного ведення комерційної або іншої діяльності, яка базується на об’єднанні членами кооперативу майнових пайових внесків.

Кооператив відрізняється від інших юридичних осіб за такими ознаками:

1) це добровільне об’єднання суб’єкітів цивільного права ― фізичних осіб;

2) діяльність кооперативу базується на засадах членства учасників;

3) майнова відокремленість кооперативу ґрунтується на праві власності на об’єднане його членами майно (вступні, пайові та інші обов’язкові внески);

4) кооператив ― єдиний власник цього майна. Член кооперативу не має права розпоряджатися кооперативним паєм. При припиненні членства в кооперативі громадяни мають право вимагати повернення кооперативного паю в порядку, що визначається статутом конкретного кооперативу.

Некомерційні юридичні особи

Некомерційні організації теж можуть мати різні організаційно-правові форми, тобто відрізнятися одна від одної за особливостями організаційної структури, способами відокремлення майна , відповідальністю, способами участі в цивільному обороті.

Однією з таких форм є споживчі кооперативи. Хоча закон не містить поняття споживчого кооперативу, можна дійти висновку, що споживчий кооператив ― це об’єднання фізичних осіб на умовах членства з метою задоволення потреб в торговельному і побутовому обслуговуванні, інших послугах. Майно кооперативу складається з пайових внесків його членів. Споживчий кооператив на відміну від виробничого хоча й займається господарською діяльністю, але вона не пов’язана з одержанням прибутку. Прибуток йде на задоволення певних потреб членів товариства. Крім того члени споживчого кооперативу не повинні брати участь своєю працею в діяльності кооперативу і не несуть відповідальності за його борги.

До некомерційних організацій належать також установи. Установою називається організація, яка створена власником для здійснення функції некомерційного характеру і фінансується ним повністю або частково. Найбільш поширеним видом установ є державні установи, які здійснюють насамперед управлінські функції (міністерства, державні комітети, головні управління, комітети місцевих державних адміністрацій і т. ін.), правоохоронні органи (суди, органи міліції, прокуратури, арбітражні суди), державні наукові та навчальні заклади, державні організації охорони здоров’я, державні установи, які здійснюють соціально-культурні функції (театри, філармонії, музеї і т. ін.).

Надання цим організаціям статусу юридичних осіб обумовлено лише тим, що вони повинні брати участь у цивільному обороті, насамперед вирішуючи питання, пов’язанні з потребами свого матеріально-технічного забезпечення.Некомерційні юридичні особи можуть функціонувати в такій формі, як об’єднання громадян . Об’єднання громадян ― це добровільне громадське угрупування, створене на засадах єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Об’єднання громадян створюються згідно із Законом України „Про об’єднання громадян” і можуть функціонувати в таких формах: політична партія; громадська партія.

Політична партія ― це об’єднання громадян ― прибічників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, для яких головною метою є участь у здійснені державної політики, формуванні органів влади, органів місцевого та регіонального самоврядування і представництва в їх складі.

Громадська організація ― це об’єднання громадян для задоволення захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Засновниками цих організацій є громадяни. Вони входять до складу об’єднання на засадах членства, але ніяких прав на майно організації не мають. Членами політичних партій можуть бути тільки громадяни України, які досягли віку 18 років. Членами об’єднань, можуть бути особи, які досягли 14 років.

Об’єднання громадян набувають статусу юридичної особи тільки у разі їх реєстрації.

Об’єднання громадян діють на основі статуту.

Благодійна організація ― це недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності ― безкорисливої діяльності, що не передбачає прибутків, в інтересах суспільства або окремих категорій осіб.

Благодійні організації можуть утворюватись у таких організаційно-правових формах: членська благодійна організація; благодійний фонд; благодійна установа; інші благодійні організації (фундації, місії, ліги тощо).

Конкретна організаційно-правова форма благодійних організацій визначається засновниками (засновником), якими можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які досягли віку 18 років, а також юридичні особи незалежно від форм власності. Засновниками (засновником) не можуть бути органи державної влади і органи місцевого самоврядування, а також державні і комунальні підприємства, установи, організації України, що фінансуються із бюджету.[16 с.104]

Творча спілка ― це добровільне об’єднання професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва, яке має фіксоване членство і діє на підставі статуту. Творча спілка діє на принципах добровільного об’єднання її членів, які належать до одного фахового напряму культури та мистецтва (музики, архітектури, дизайну, журналістики, кінематографії, композиторів, майстрів народного мистецтва, письменників, театральних діячів, фотохудожників, художників, кобзарів, рекламістів), самоврядування, взаємодопомоги і співробітництва, невтручання у творчий процес, вільного вибору форм і методів творчої діяльності, визнання авторських прав. У кожному фаховому напряму може бути створено одне або більше добровільних творчих об’єднань.

Творчі спілки можуть мати всеукраїнський та регіональний (місцевий) статус. До всеукраїнських творчих спілок належать спілки, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві творчі осередки у більшості її областей. До регіональних (місцевих) творчих спілок належать спілки, діяльність яких поширюється на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Всі творчі спілки підлягають державній реєстрації. З моменту реєстрації творча спілка чи її регіональний осередок набуває статусу юридичної особи.

Діяльність творчої спілки припиняється згідно з рішенням загальних зборів ( з’їзду, конференції) творчої спілки або на підставі рішення суду в разі порушення законодавства України.

Релігійні організації. Правовий статус релігійних організацій регулюється Законом України від 23 квітня 1991р. „Про свободу совісті та релігійні організації”, згідно з яким релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення). Закон не містить загального поняття релігійних організацій, а лише вказує на мету їх створення та види. Це можна пояснити тим, що правове поняття релігійної організації визначити дуже складно і перш за все тому, що існує безліч релігійних течій, які мають не однаковий рівень розвитку, різні традиції, догматичні уявлення.

Релігійні організації утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються із зазначених релігійних організацій.

Діяльність релігійної організації може бути припинено у зв’язку з її реорганізацією або ліквідацією, які здійснюються відповідно до її власних настанов.

„Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об’єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю, основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені та сприяє її досягненню.” [2 ст.86]

Зазначена умова – необхідність відповідності цієї підприємницької діяльності меті, для якої юридична особа була створена, не припускає здійснення непідприємницькими товариствами будь-якої іншої підприємницької діяльності.

Об’єднання громадян можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статусом юридичної особи, заснування підприємств в порядку, встановленому законодавством.

„Політичні партії, створювані ними установи і організації не мають пава засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, та займатись господарською та іншою комерційною діяльністю, за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших суспільно-політичних заходів.”[4 ст.24]

Недодержання об’єднаннями громадян встановлених законом вимог щодо господарської діяльності може бути підставою для визнання недійсними установчих документів, заснованих ними підприємств, установ і організацій.

Благодійні організації мають право утворювати на добровільній основі спілки, асоціації та інші об’єднання, що сприяють виконанню статутних завдань. Благодійні організації можуть бути засновниками засобів масової інформації, підприємств і організацій.

В ідкриття філій

Виходячи з положень ст. 7 Закону України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р. № 887-ХІІ та ст. 9 Закону України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ (далі – Закон про ГТ), підприємства мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи з правом відкриття поточних та розрахункових рахунків. Вказані підрозділи діють на підставі Положення про них, яке затверджує підприємство (товариство), та доручення. Філії (відділення) та представництва не є юридичними особами.Рішення про створення філії приймає, як правило, вищий орган управління юридичної особи (загальні збори акціонерів в акціонерному товаристві, засновники приватного підприємства тощо). Але іноді право на створення філії може надаватися виконавчому органу юридичної особи (правлінню, директору, дирекції тощо).Рішення про створення відокремленого підрозділу та затвердження положення про нього приймається зазвичай у формі:

· протоколу (якщо рішення приймається зборами учасників, дирекцією, правлінням тощо), або

· наказу (якщо рішення приймає директор, засновник одноосібно).

Після прийняття рішення юридичною особою про створення відокремленого підрозділу виникає питання: чи потрібно реєструвати такий підрозділ і яким чином?Відповідь на це питання дає ст. 8 Закону України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ, згідно з якою суб’єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття зазначених підрозділів не потребує їх державної реєстрації. Суб’єкт підприємницької діяльності повідомляє про відкриття філії, представництва орган державної реєстрації шляхом внесення додаткової інформації до реєстраційної картки. [8 c.476]Виходячи з п. 18 Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740 (далі – Положення про реєстрацію), юридична особа лише зобов’язана повідомити про створення вказаних підрозділів за місцем своєї реєстрації шляхом внесення відповідної додаткової інформації до реєстраційної картки.У свою чергу орган державної реєстрації зобов’язаний у 10-денний термін подати відомості щодо створення зазначених підрозділів відповідному органу державної статистики та органу державної податкової служби за місцезнаходженням цих підрозділів.Згідно з Положенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 118 (далі – Положення про ЄДРПОУ), дані про новостворюваний відокремлений підрозділ обов’язково вносяться до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (далі – ЄДРПОУ). Відокремленому підрозділу присвоюється ідентифікаційний код, про що органи статистики видають відповідну довідку. Для цього до обласного, Київського міського управління статистики або управління статистики АРК слід подати такі документи:

· заповнену облікову картку встановленого зразка;

· рішення юридичної особи про створення філії;

· Положення про відокремлений підрозділ.

Довідку про включення відокремленого підрозділу до ЄДРПОУ орган державної статистики видає у 5-денний термін.Філії, розташовані на території іншої територіальної громади, ніж юридична особа, також зобов’язані:

· зареєструватися як платники податків у відповідних органах державної податкової служби за їх місцезнаходженням;

· мати банківський рахунок;

· вести окремий облік своєї господарської діяльності, облік валових доходів, валових витрат та амортизаційних відрахувань, відображаючи

їх в декларації про прибуток, затвердженій наказом ДПА України від 8 червня 1997 р. № 214.

Такі вимоги висуває пп. 2.1.3 ст. 2 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції Закону від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР (далі – Закон про оподаткування).Отже, філія стає самостійним платником податків, в тому числі податку на прибуток, тоді, коли вона знаходиться на території іншого села, селища, міста чи района у місті, ніж юридична особа. Закон про оподаткування також зобов’язує вказані філії вести окремий облік своєї діяльності та мати банківський рахунок. [11 c.206]

Згідно з Інструкцією про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженою постановою правління НБУ від 18 грудня 1998 р. № 527 для філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів можуть бути відкриті поточні рахунки для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України. Депозитні рахунки відокремленим підрозділам відкриваються на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та установою банку на визначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з поточного рахунку і після закінчення строку зберігання повертаються на поточний рахунок.Також філія може відкрити поточний рахунок в іноземній валюті. Відзначимо, що для відкриття такого рахунку необхідна згода юридичної особи, яка відповідно до чинного законодавства України має право.

ВИСНОВОК

Отже, на основі викладеного матеріалу можна зробити такі висновки.

Цивільний кодекс Української РСР (ЦК 1963р.) та новий Цивільний кодекс України (ЦК) по-різному визначають поняття юридичної особи. Якщо ЦК 1963р. визначає юридичну особу як організацію, що має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачем та відповідачем у суді (цивільна правосуб’єктність) (ст. 23 ЦК 1963р.), то в новому ЦК вона визначена як організація, створена й зареєстрована у встановленому порядку, яка наділяється цивільною правосуб’єктністю (ст. 80 ЦК).

Ще з давніх часів римського права під основною ознакою юридичної особи розуміли її майнову відокремленість.

Щодо визнання державної реєстрації обов’язковою ознакою юридичної особи, то, по-перше, в правовій практиці України зустрічаються випадки, коли юридична особа створюється та діє без державної реєстрації (це державні органи, що здійснюють владні повноваження, органи місцевого самоврядування та деякі інші суб’єкти). По-друге, наприклад, загальноосвітній навчальний заклад є юридичною особою, однак, школи на сьогоднішній день майном не наділені, не мають самостійного балансу, рахунків у банку; правомочності юридичних осіб, зокрема, й щодо управління майном, від їх імені здійснюються районними управліннями освіти.

По-третє, до ЄДРПОУ включаються відомості не лише про юридичних осіб, а й про філії, відділення, інші відокремлені структурні підрозділи, які статусом юридичної особи не наділяються.

Враховуючи вищезазначене, визнавати державну реєстрацію обов’язковою ознакою юридичної особи є некоректним. У практиці до закріплення за юридичною особою майна (наділення майном) її вважають такою, що не здійснює діяльність.

Отже, дефініцію, наведену в ЦК 1963р., слід визнати більш вдалою, ніж визначення нового Цивільного кодексу.

Відокремленість майна, на мою думку, ― головна ознака юридичної особи. І в ЦК 1963р., й у новому ЦК залишаються не повністю врегульованими деякі аспекти правового режиму майна юридичних осіб і, як наслідок, їх правосуб’єктності.

Юридичну особу можна класифікувати на види за різними критеріями. Проте ця класифікація не знаходить відповідного відображення у ЦК.

ЦК вперше в історії розвитку права України, розмежовуючи юридичних осіб на юридичних осіб публічного та приватного права, регулює порядок створення та правовий статус лише юридичних осіб приватного права.

Отже, ЦК України визначає характер майнових відносин юридичних осіб приватного права, державних та комунальних підприємств з їхніми власниками, залишаючи поза увагою інші види юридичних осіб. Йдеться про державні органи, які здійснюють владні повноваження, та органи місцевого самоврядування, неприбуткові бюджетні організації ― лікарні, вузи тощо, які віднесені до юридичних осіб публічного права.

Законодавець свідомо виключає зі сфери регулювання цивільного й, зокрема, господарського законодавства питання створення та правового статусу державних органів місцевого самоврядування, що наділяються ознаками юридичної особи, оскільки (так об’єктивно склалося) це питання належить до сфери правового регулювання конституційного та адміністративного права.

Отже, для всіх без винятку юридичних осіб правосуб’єктність у цивільних правовідносинах є похідною від правосуб’єктності їх власника (власників). Такі відносини можуть бути ієрархічними й обов’язково розпочинаються від правосуб’єктності осіб, які не мають ознак юридичної особи (народ України, держава, територіальна громада або окремі фізичні особи). Таким чином, можна зробити висновок, що законодавець з недостатньою точністю розмежував юридичних осіб на юридичних осіб приватного та публічного права. Наприклад, згідно з ЦК України, навчальний заклад, створений державою, є юридичною особою публічного права (ст. 167), а приватний навчальний заклад – юридичною особою приватного права. Ці заклади відрізняються один від одного лише формою власності, а, згідно з Конституцією України, всі форми власності є рівноправними, а, отже, на обидва навчальні заклади повинен поширюватися єдиний порядок створення та діяльності.

Таким чином, розглянуту класифікацію юридичних осіб необхідно вдосконалити, передбачивши, що юридичні особи публічного права – це державні органи, на які законом покладено владні повноваження, та органи місцевого самоврядування. Решту юридичних осіб, зокрема, й державні та комунальні підприємства, слід віднести до юридичних осіб приватного права. Саме тоді в ст. 191 ЦК України можна буде передбачити, що об’єктом цивільно-правових угод може бути будь-яка юридична особа приватного права, що як єдиний майновий комплекс, є нерухомістю.

СИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1) Конституція України, прийнята на п’ятій сесії верховної Ради України 28 червня 1996року.

2) Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року, № 435-IV.

3) Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Лапітенко. - Х.: Одісей, 2008. 4) Про об’єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992р.,

№ 2460-XII.

5) Про власність: Закон України від 7 лютого 1991р., № 697-XII.

6) Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991р., № 987-XII

7) Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991р.,

№ 1576-XII.

8) Дзера О. В. Цивільне право України. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 736с.

9) Олена Єременко „До питання про державну реєстрацію юридичної особи” // Підприємництво, господарство і право, 2003р., № 8.

10) А.Єфименко „Регулювання припинення (реорганізації) та ліквідації юридичної особи за проектом Цивільного кодексу України” // Право України, 2002р., № 10.

11) Цивільне право України // за заг. Ред. Я. М. Шевченко. – УК., 2003. – Т.1.

12) О.Кравчук „Майновий аспект правового статусу юридичних осіб за новим Цивільним кодексом України” // Право України,2003р., № 12.

13) Д. Лук’янець „Про вину юридичної особи у сфері адміністративної відповідальності” // Право України, 1999р., №11.

14) В.Ніколаєв „Про інститут юридичної особи”// Право України, 1997р., №7.

15) Г.Фединяк „Межі здійснення правосуб’єктності юридичними особами України за кордоном” // право України, 2003р., № 12.

16) Цивільне право України. Частина перша; За ред. проф.. Ч.Н. Азімова, доцентів С.Н. Приступи, В.М Ігнатенка. – Харків: Право, 2000. – 368с.

17) Цивільне право України: Навчальне видання / І.А. Бірюков, Ю.О. Заіка, В.М. Співак. – К.: Наукова думка, 2000. – 304с.

18) Цивільне право: підручник для студентів юридичних вузів та факультетів. Загальна частина. / Д.В. Боброва, О.В. Дзера, Н.С Кузнєцова, О.А.Підопригора. – К.: Вентурі., 1997. – 544с.

19) Цивільне право України: Підручник / Є.О. Харитонов, Н.О.Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – 776с.

20) Цивільне право України: Академічний курс: Підручник: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т.1. Загальна частина. – К.: Концерн „Видавничий дім „Ін Юре”, 2003. – 520с.

21) Цивільне право України за ред. Р. О. Стефанчука, К. Наукова думка, Прецедент 2004с.562

22) Мазур О. С. Цивільне право України. — К.: Університет "Україна", 2005. — 288 с.

23) Л. Соловйова. Виникнення правосуб’єктності підприємств: деякі питання. // Право України, 2002. № 7.

24) В. Кравчук. Визначення сфери застосування інституту юридичної особи. // Право України, 1998. № 4.

25) Рікс Ніведа. Особливості корпорацій у англосаксонській системі права.// Право України., 1997 № 8.