Трансформаційні процеси, які відбуваються в Україні, характеризуються значними змінами становища всіх соціальних груп, розпадом старих соціальних зв’язків та формуванням нових, що призводять до кардинальних змін у соціальному становищі груп та в соціальній структурі всього суспільства. У зв’язку з цим проблеми соціальної ідентифікації та ідентичності привертають пильну увагу дослідників.

Процеси трансформації докорінно змінили соціальну структуру українського суспільства, не залишивши недоторканою жодної великої соціальної спільноти. Це змушує всі групи переглядати своє соціальне становище, по-іншому відповідати на запитання, хто вони є і куди прямують, які мають проблеми і як ці проблеми слід вирішувати. Про необхідність розбудови громадянського суспільства зараз у нас говорять багато, але важливо ще раз підкреслити, що громадянське суспільство не можна створити штучно, воно може утворитися лише на основі розвитку соціальної свідомості та соціальної діяльності соціальних груп, а також широкого розвитку соціальних інститутів. [25, 276]

Проблему вивчення соціальної ідентифікації в контексті соціологічного аналізу не можна вирішити без вивчення соціальної стратифікації суспільства, дослідження існуючих соціально-статусних груп, особливостей їх становища в сучасній ситуації. Дослідження соціальної структури суспільства – це той необхідний фундамент, без якого будь-яке вивчення процесів соціальної ідентифікації виявляється таким, що не спирається на реальні суспільні процеси.

Аналіз останніх досліджень та публікацій свідчить про досить інтенсивне дослідження проблем ідентифікації саме на сучасному етапі розвитку суспільства, коли, у зв’язку з докорінними соціальними трансформаціями, питання ідентичності висувається на перший план. [25, 278]

Найзначнішими працями в цій галузі можна вважати, зокрема, дослідження С. Макеєва (монографія у співавторстві «Соціальні ідентифікації та ідентичності» й інші його публікації), [23] М. Шульги (монографія «Етнічна самоідентифікація особистості»), [39] П. Гнатенка та В. Павленко (монографія «Ідентичність: філософський та психологічний аналіз») [7].

Явища ідентифікації та ідентичності інтенсивно досліджувалися в межах західної наукової традиції, але практично завжди вони спрямовувалися на вивчення особистісної мотивації (З. Фрейд, К.-Г. Юнг, Е. Еріксон, Дж. Марсіа, А. Уотерман, М. Берзонський, А. ван Хуф та інші), або взаємодію осіб у малих контактних групах (Г. Теджфел, Дж. Тернер, Дж.Г. Мід, Е. Гофман, Р. Дженкінс, А. Кохен, П. Оукс та інші), або на комбінацію цих підходів (М. Брюер, Т. Тайлер). Це є наслідком того, що західна наукова традиція значною мірою виходить з ідей індивідуалізму. [26, 75]

Західні спеціалісти зосереджувалися насамперед на дослідженні своїх суспільств, але оскільки ситуація, у якій перебувають країни пострадянського простору, є унікальною, то нині з’являється все більше зарубіжних праць, присвячених особливостям соціальної ідентифікації та ідентичності в Україні (К. Уоннер, Е. Уілсон, Г. Сміт, Л. Курті, Дж. Лангман, О. Мотиль). Слід підкреслити, що всі праці названих авторів витримано в міждисциплінарному плані, що проявляється у взаємопроникненні підходів та методів близьких соціальних наук. [23, 10]

Поняття соціальної ідентифікації досліджувалося найбільше психологами, тому практично всі розглянуті підходи аналізують характеристики ідентифікації особистості, а не групи. Отже, рух різних теорій соціальної ідентифікації в напрямі усунення протиставлення особистісної та соціальної ідентифікації поєднується з індивідуалізацією ідентифікації. Це дає підстави стверджувати, що поняття ідентифікації особистості характеризується органічною єдністю її особистісної та соціальної ідентифікації. Відтак, соціальна ідентифікація – це усвідомлення групою своїх уявлень, норм, інтересів і проблем. Досягнення групою соціальної ідентифікації означає, що ці уявлення поширені в групі і є досить однорідними в її межах. Окрім того, про досягнення групою соціальної ідентифікації свідчить також сформованість у її свідомості протиставлення «нас» та «їх», що є початковим етапом формування основ соціальної діяльності [5, 44].

Ідентифікація розглядається переважно як спосіб прийняття соціальних ролей при входженні в групу (З. Фрейд, Л. Бандура, Т. Парсонс), як засіб інтерналізації об’єктивної реальності (П. Бергер, Т. Лукман), як механізм «влиття» «Я-концепції» в соціальне оточення, що проявляється в усвідомленні групової приналежності, формуванні соціальних настановлень (Ч. Кулі, Дж.Г. Мід). Індивід ідентифікує себе з тими чи іншими соціальними позиціями на основі власних уявлень про їх структуру. Тобто, йдеться про символічний аспект соціального простору. Ідентичності, присутні в уявленнях індивідів про соціальний простір, можна назвати номінальними, оскільки (в ідеалі) вони усвідомлюються настільки, що можуть бути виражені і виражаються в назвах – номінаціях. [30, 234]

Частіше за все можна говорити не стільки про усвідомлення, скільки про відчуття соціальної позиції, яку індивід посідає в соціальному просторі [30, 281]. З іншого боку, можна говорити про ідентифікації реальні – тобто, про позиції, які визначають різні практики індивідів («практичний» аспект соціального простору) безвідносно до того, наскільки чітко вони усвідомлюються в уявленнях [30, 285]. Але це не означає, що такі види ідентифікації повністю співпадають; особливо це стосується трансформаційного суспільства. Описуючи сучасні зміни, С. Макеєв, наприклад, говорить, що багато колишніх ідентифікації нині наявні, скоріше, як порожні оболонки, як найменування (номінації), що втрачають свій сенс і реальну основу. Водночас виникають нові ідентифікації, які, навпаки, вельми реальні, але при цьому ще не одержали своєї назви [23, 9]. Тобто, реальні і номінальні ідентифікації не завжди відповідають одне одному.

Будь-яка людина в тій або іншій формі усвідомлює свій статус, своє місце в суспільстві, проте зовсім не обов’язково, що вона чітко відносить себе до певної соціальної категорії, тим більше до такої, яка входить до наукової теорії стратифікації, котра найчастіше відома лише обмеженому колу людей.

Правда, більшість респондентів так чи інакше відповідають на запитання соціологів, котрі пропонують їм віднести себе до певної вертикальної страти, що уявляється як сходинка соціальної драбини (найчастіше за десятибальною шкалою). Сам по собі цей факт досить важливий. Як відзначає російський соціолог Л. Хахуліна, «якщо 1991 року більше 1/3 респондентів було важко віднести себе до якоїсь старти або взагалі заперечували наявність в суспільстві такого ділення, то вже до 1996 року самоідентифікація з даними соціальними категоріями для переважної більшості не викликала труднощів. Це є свідченням того, що нова ідентифікаційна система все більше вкорінюється в масовій свідомості, а таке поняття, наприклад, як «середній клас» стає звичним» [35, 14].

Отже, ідентифікація з певною соціальною групою чи класом характеризується комплексом уявлень про соціальну реальність і їх місце в ній – уявлення, що регулюють їх життєву активність, і специфічних уявлень саме для даної страти, що в тій чи іншій мірі відрізняють її від решти верств суспільства. Можна стверджувати, що міра цієї специфічності, «особливості» соціальних уявлень людей, що аналітично відносять себе до тієї чи іншої соціальної групи, тобто чіткість або, навпаки, розмитість меж, що відрізняють їх за даною ознакою від решти суспільства, дасть підстави говорити про рівень реальної ідентифікації [35, 20].