Студентки 1 курсу
заочного відділення юридичного факультету
Групи ЮЗ-107
Тимановської Інни
Тел. 45-06-67
М. 8063-677-58-24
викладач:
Максименко С.В.
2008 року
План
Введення
I. Правове положення особистості;
1. поняття особистості;
2. поняття й співвідношення правового статусу й правового положення особистості;
3. система права , воль, обов'язків особистості;
II. Історичний процес розвитку правового положення особистості;
III. Держава й правове положення особистості:
1. співвідношення держави й особистості;
2. юридичний механізм забезпечення людини державою;
IV. Міжнародно-правове співробітництво держав і проблем прав людини.
V. Правове положення особистості в Україні.
Висновок.
Список використаної літератури.
Введення
Правове положення особистості становить дуже важливий соціальний і політико-юридичний інститут, що є об'єктивним мірилом рівня досягнень конкретного суспільства й показник його цивілізованості. Права особистості належати до особливостей іманентним людині, без яких він не може бути «членом суспільства» з цього приводу Г. Гейне сказав: «Ми боремося не за людські права людини, а за божественні права людини».
Узявши до уваги, що неповага до зневаги правами людини викликали до варварських актів (фашизм), які не зіставлялись з гуманним розумом людства, і що утворення такого миру в якому люди будуть мати волю слова й переконань і будуть вільними від страху й нестатку, проголошене як високе прагнення людства, можна судити про актуальність і важливість установлення правового положення особистості й найважливіше, щоб цей інститут не носив форму гаснула, а був реалізований у життя.
Оскільки права й волі людини - ширше, ніж національні й ширше чим територіальні й не залежать від ідеологій і релігій, то вони є об'єктом міжнародно-правового врегулювання, що ще раз підтверджує їхнє велике значення й актуальність. Цицирон виразив це так: «Згода всіх народів, у чому не будь, є доказом природного права».
Права людини є природними, не відчуженими, але дуже часто держава бере на себе роль «природи» і диктує свої умови прав людини, цією ознакою відрізняються не правові держави, які є величезною перешкодою на шляху становлення правового положення особистості в державі. І це теж дуже актуально, оскільки не кожна держава є правовим.
Із древніх часів проблеми закріплення правового положення особистості цікавило людство, було не зрозуміло, чому людина наділена природою однаковими можливостями народжуються вільною або рабом, або була вільна, але не мала прав. І будь-яких прояв відновлення справедливості в правах людини приводило до жорстоких утисків. Так Сократ був засуджений і покараний за те, що виступив з мовою про придерження принципів індивідуальної волі й автономії особистості. Але це не лякало інших знову й знову торкатися цієї тими - торжество релігійних авторів, середньовічних юристів допомогло утворенню теорії природного права, що розвивалося в працях Г. Грація, Спинозы, Д. Локка, Т.Д. Жеферсона. Ця теорія зробила велике внесення у формування сучасного розуміння прав людини.
Не мало вчених і в нашу годину торкаються проблеми правового положення особистості, оскільки воно ще не досягло свого вдосконалювання в нашім суспільстві. Так В.А. Кучинский у своїй монографії «Особистість, воля право» і Е.А. Лукашева в монографії «Право, мораль, особистість» виділяють вічну проблему співвідношення особистості й права, як нормотеоричеської процесії діяльності держави, що не завжди в дійсності ставить права й свободи особини, як найвищу цінність держави.[1]
Завданням мого дослідження із приводу право й воля особини, є розкрити поняття особистості, його правового положення, показати співвідношення й взаємозв'язок держави й особистості, визначити хто яку роль грає в ці взаємини, визначити які фактори впливають на становлення прав і воль особини в державі, указати проблеми, що існують при реалізації прав установлених правовим положенням особистості.
Поняття особистості
Для того, щоб зрозуміти що позначає слово «особистість», потрібно почати із джерел , тобто зі слова людина. Коли ми говоримо «людина», то розуміємо природосоциальну, биосоциальну істоту, тобто розглядаємо соціальні ознаки в тісному взаємозв'язку з біологічними, фізичними, фізіологічними характеристиками. Коли говоримо «особистість» - то розуміємо людину в її соціальному середовищі, у суспільстві, соціальній групі, тобто розуміємо людину в її відношенні до суспільства, державі й праву. Особистість - це насамперед соціальний стан людини, але в туж годину - це конкретна людина із своєю індивідуальністю. Таким чином, особистість - це єдність суспільних, типових і своеродних якостей людини.
М.Н. Марченко затверджує, що особистість – це індивідуально певна сукупність социально-значимих властивостей людини, що проявляються між людьми. Поняття особистості, особистісні характеристики окремої людини органічно пов'язаних із суспільством, її особливостями. Суспільство – це історично розвиваюча система відносин між людьми, продукт взаємодії людей у процесі їхньої спільної життєдіяльності. [2]
В особистості відображаються риси того суспільного ладу, в умовах якого воно формувалося. Саме з характером суспільного ладу зв'язані можливості світоглядного становлення особистості, прищеплювання її їх або інших звичок і потреб. Особистість, як соціальна категорія розкриває всі діяльності, у тих відносинах, у яких вона вступає з іншими людьми.
Особистість займає в правовій державі центральне місце й виступає в ньому в багатьох якостях: громадянина, суб'єкта права й правовідносин, носія прав і обов'язків, волі й відповідальності, правової свідомості, праводіїспосібності і певного соціального і правового статусу.
Виходячи з вище сказаного можна зробити висновок, що не кожна людина, як біологічна істота може бути особистістю тому що наприклад психічно хвора людина не є особистістю, але є людиною.
Висновок
При дослідженні теми права і свободи особи, розглянувши різні точки зору із приводу поняття особистості, що поняття особистість використовується для розкриття взаємин людини в суспільстві і особистість - член суспільства, характеризующийся сукупністю і утримуванням різноманітних відносин які визначають її положення в суспільстві, а правове положення особистості нормативно всю життєдіяльність особистості в суспільстві, що означає, що народу із правами й волею, особистість має і обов'язки, за невиконання яких наступає юридична відповідальність.
Також немаловажну роль в існуванні особистості грає держава, вона виступає від імені суспільства і надає кожній особистості права й волю, а так же покладає обов'язки, у той час і сама несе певні обов'язки стосовно особистості. Від характеру правління, політики, режиму держави залежить правове положення особистості. Але не можна сказати, що держава дає права і свободу особі, як «дарунок», держава тільки констатує вже встановлені закономірності.
Основними проблемами в співвідношенні держави і особистості я б назвала:
1) взаємну відповідальність держави і особистості;
2) гармонічне з'єднання інтересів держави і особистості;
3) розширення прав і воль громадян, підвищення їхньої соціальної активності і самовизначення дисципліни при виконанні обов'язків;
4) законність цих відносин.
І всі ці проблеми можуть бути дозволені тільки при побудові правової держави, тільки при встановленні реального механізму дії правового положення особистості, чого не вистачає на даному етапі побудови правої держави в Україні.
Список використаної літератури:
1. Конституція України
2. Загальна декларація прав людини
3. Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права
4. Міжнародний пакт про цивільні й політичні права
5. Витрук Н.В. Правовий статус особистості в СССР-М.: Юрид.літ. 1978
6. Дюрегин И.Я. Громадянин і закон - М: Юрид. літ.. 1991
7. Кучинский В.А. Особистість, воля, право. - М.: Юрид. літ. 1978
8. Лукашева Е.А. Право, мораль,особистість. - М.: Юрид. літ. 1986
9. Лазарєв В.В. Загальна теорія права й держави. - М. Юрист..1994
10. Марченко М.Н. Теорія держави й права. к. лек. - М.: МГУ. 1996
11. Матузов Н.И. Особистість. Права. Демократія. Теоретичні проблеми суб'єктивного права. - Саратов. 1972
12. Настюк М. Правознавство. - Львів: Свит. 1995
13. Рабинович П. Правознавство: терміни, афоризми, приповідки.- Л.1995
14. Сурилов О.В. Теорія держави й права: учеб. пособ. - Київ. 1989
15. Шмельова Г. Юридичний механізм забезпечення прав людини//Право України. 1994№ 10
16. // Держава й право № 4.: 1993 Захист прав людини в об'єднаній Європі.
P.S.
В Одеській області відкритий Міжнародний комітет захисту прав людини. Комітет готовий відстоювати й захищати права кожного, хто став жертвою в руках беззаконня. Комітет буде домагатися, щоб кожний, що зазіхнув на Ваші права й волі, незважаючи на його державний статус, соціальний стан і політичну приналежність, ніс повну відповідальність перед законом.
Його основні напрямки діяльності:
1) надання правової допомоги особам, яким вона потрібна, в області українського, європейського й світового правозахисного законодавства;
2) поширення серед населення ідей, викладених у Декларації прав людини й ін.. міжнародних документах правозахисного втримування;
3) сприяння гуманізму умов утримування підлітків і дорослих у місцях виконання покарання;
4) захист невід'ємних прав громадян України й громадян інших держав;
5) участі в міжнародних акціях і довгострокових проектах, пов'язаних з питаннями захисту прав людини;
6) реалізація постійної програми по наданню матеріальної допомоги;
7) установи засобів масової інформації, видання книг, журналів, листівок, буклетів і т.п. з метою поширення ідеї й реальних дій організації, також надання населенню світової інформації з питань прав людини;
У своїй діяльності комітет керується Конституцією України, законами нашої держави, указами Президента України й Кабінету Міністрів. Насамперед, комітет проводить роз'яснювальну роботу щодо Загальної декларації прав людини.
[1] В.А. Кучинский Особистість, воля, право - М.: Юрид. Літ. 1986.ст.54
[2] . М.Н. Марченко Теорія держави й права: Курс лекцій.- М.: МГУ, 1996-З. 152-154
[3] Матузов Н.И. Особистість. Права. Демократія. Теоритические проблеми суб'єктивного права. -Саратов, 1972.с189
[4] Сурілов О.В. Теорія держави й права: навчальна допомога. - Київ,1989.С.-395-397
[5] Лазарев В.В. общая теория права и государства.-М.:Юрист.-1994.С.-153
[6] Сурилов О.В. Теория государства и права: учебное пособие-Киев.-1989.с.-392-396
[7] Лазарев В.В. Общая теория права и государства. –М: Юрист.-1994.С.151-153
[8] Марченко М.Н. Теория государства и права.- М.: МГУ.-1996.С.187-200
[9] Настюк М. Правоведение.-Львов: Свит.-1995.С.159-160
[10] Рабинович П. Правоведение: термины, афоризмы, присказки.-Львов.1995.с.270
[11] Е.А. Лукашева. Право, мораль, личность.-М: Юрид.лит.1986.С.74-76
[12] Ю.С. Шемчиученко. Юридический словарь-справочник.-Фелина: Киев.1996.С.427
[13] П. Рабинович Правоведение: термины, афоризмы, присказки.-Львов.: Свит.-1995.с. 75
[14] Ю.С. Шемчиученко. Юридический словарь-справочник.-Фелина: Киев.1996.С.400
[15] Лазарев В.В. Общая теория права и государства. –М: Юрист.-1994.С.397-398
[16] Марченко М.Н. Теория государства и права.- М.: МГУ.-1996.С. 394
[17] Г. Шпелева. Юридический механизм обеспечения прав человека// право Украины, 1994.№ 10.с. 49-51
[18] Марченко М.Н. Теория государства и права.- М.: МГУ.-1996.С. 394
[19] Юридический справочник.-Киев:Фемина.1996.с.736
[20] //Государство и право. 1993 № 4.с.34-36
Студентки 1 курсу
заочного відділення юридичного факультету
Групи ЮЗ-107
Тимановської Інни
Тел. 45-06-67
М. 8063-677-58-24
викладач:
Максименко С.В.
2008 року
План
Введення
I. Правове положення особистості;
1. поняття особистості;
2. поняття й співвідношення правового статусу й правового положення особистості;
3. система права , воль, обов'язків особистості;
II. Історичний процес розвитку правового положення особистості;
III. Держава й правове положення особистості:
1. співвідношення держави й особистості;
2. юридичний механізм забезпечення людини державою;
IV. Міжнародно-правове співробітництво держав і проблем прав людини.
V. Правове положення особистості в Україні.
Висновок.
Список використаної літератури.
Введення
Правове положення особистості становить дуже важливий соціальний і політико-юридичний інститут, що є об'єктивним мірилом рівня досягнень конкретного суспільства й показник його цивілізованості. Права особистості належати до особливостей іманентним людині, без яких він не може бути «членом суспільства» з цього приводу Г. Гейне сказав: «Ми боремося не за людські права людини, а за божественні права людини».
Узявши до уваги, що неповага до зневаги правами людини викликали до варварських актів (фашизм), які не зіставлялись з гуманним розумом людства, і що утворення такого миру в якому люди будуть мати волю слова й переконань і будуть вільними від страху й нестатку, проголошене як високе прагнення людства, можна судити про актуальність і важливість установлення правового положення особистості й найважливіше, щоб цей інститут не носив форму гаснула, а був реалізований у життя.
Оскільки права й волі людини - ширше, ніж національні й ширше чим територіальні й не залежать від ідеологій і релігій, то вони є об'єктом міжнародно-правового врегулювання, що ще раз підтверджує їхнє велике значення й актуальність. Цицирон виразив це так: «Згода всіх народів, у чому не будь, є доказом природного права».
Права людини є природними, не відчуженими, але дуже часто держава бере на себе роль «природи» і диктує свої умови прав людини, цією ознакою відрізняються не правові держави, які є величезною перешкодою на шляху становлення правового положення особистості в державі. І це теж дуже актуально, оскільки не кожна держава є правовим.
Із древніх часів проблеми закріплення правового положення особистості цікавило людство, було не зрозуміло, чому людина наділена природою однаковими можливостями народжуються вільною або рабом, або була вільна, але не мала прав. І будь-яких прояв відновлення справедливості в правах людини приводило до жорстоких утисків. Так Сократ був засуджений і покараний за те, що виступив з мовою про придерження принципів індивідуальної волі й автономії особистості. Але це не лякало інших знову й знову торкатися цієї тими - торжество релігійних авторів, середньовічних юристів допомогло утворенню теорії природного права, що розвивалося в працях Г. Грація, Спинозы, Д. Локка, Т.Д. Жеферсона. Ця теорія зробила велике внесення у формування сучасного розуміння прав людини.
Не мало вчених і в нашу годину торкаються проблеми правового положення особистості, оскільки воно ще не досягло свого вдосконалювання в нашім суспільстві. Так В.А. Кучинский у своїй монографії «Особистість, воля право» і Е.А. Лукашева в монографії «Право, мораль, особистість» виділяють вічну проблему співвідношення особистості й права, як нормотеоричеської процесії діяльності держави, що не завжди в дійсності ставить права й свободи особини, як найвищу цінність держави.[1]
Завданням мого дослідження із приводу право й воля особини, є розкрити поняття особистості, його правового положення, показати співвідношення й взаємозв'язок держави й особистості, визначити хто яку роль грає в ці взаємини, визначити які фактори впливають на становлення прав і воль особини в державі, указати проблеми, що існують при реалізації прав установлених правовим положенням особистості.
I. Правове положення особистості
Поняття особистості
Для того, щоб зрозуміти що позначає слово «особистість», потрібно почати із джерел , тобто зі слова людина. Коли ми говоримо «людина», то розуміємо природосоциальну, биосоциальну істоту, тобто розглядаємо соціальні ознаки в тісному взаємозв'язку з біологічними, фізичними, фізіологічними характеристиками. Коли говоримо «особистість» - то розуміємо людину в її соціальному середовищі, у суспільстві, соціальній групі, тобто розуміємо людину в її відношенні до суспільства, державі й праву. Особистість - це насамперед соціальний стан людини, але в туж годину - це конкретна людина із своєю індивідуальністю. Таким чином, особистість - це єдність суспільних, типових і своеродних якостей людини.
М.Н. Марченко затверджує, що особистість – це індивідуально певна сукупність социально-значимих властивостей людини, що проявляються між людьми. Поняття особистості, особистісні характеристики окремої людини органічно пов'язаних із суспільством, її особливостями. Суспільство – це історично розвиваюча система відносин між людьми, продукт взаємодії людей у процесі їхньої спільної життєдіяльності. [2]
В особистості відображаються риси того суспільного ладу, в умовах якого воно формувалося. Саме з характером суспільного ладу зв'язані можливості світоглядного становлення особистості, прищеплювання її їх або інших звичок і потреб. Особистість, як соціальна категорія розкриває всі діяльності, у тих відносинах, у яких вона вступає з іншими людьми.
Особистість займає в правовій державі центральне місце й виступає в ньому в багатьох якостях: громадянина, суб'єкта права й правовідносин, носія прав і обов'язків, волі й відповідальності, правової свідомості, праводіїспосібності і певного соціального і правового статусу.
Виходячи з вище сказаного можна зробити висновок, що не кожна людина, як біологічна істота може бути особистістю тому що наприклад психічно хвора людина не є особистістю, але є людиною.
Дата: 2019-05-29, просмотров: 287.