Прогнозуючи виховну роботу з батьками, ми виходили із наявного стану правовиховної роботи у сучасній сім’ї (Додаток 8), тому що наявність у нашому суспільстві правопорушень і злочинності серед неповнолітніх, омолодження цих небажаних явищ в основному спричинюється помилками та недоліками сімейного виховання, вони є "продуктом" несприятливих умов життя в сім'ї. Соціологічні, правові, психолого-педагогічні дослідження переконують, що неповнолітні правопорушники свій перший негативний досвід набули в сім'ї та побутовому оточенні.

"У ході дослідження встановлено, – пише І.Козубовська і С.Деркач, –що переважна більшість неповнолітніх, які у віці 12-15 років стали на шлях правопорушень, виховувались тривалий час у сім'ях, де змалку були свідками постійних сварок, пиятик, бійок, аморальної поведінки батьків та інших членів родини (відкрито аморальні сім'ї), хабарництва, корисливості, кар'єризму (формально нормальні сім'ї). Як правило, ніхто по-справжньому не цікавився малюками, не звертав уваги на їхні захоплення і нахили, думки та прагнення. Зате діти уважно придивлялись до поведінки батьків, їхніх взаємин, вчинків, ставлення до інших людей, прислухалися до розмов у родинному колі. Все почуте й побачене стало їм прикладом для наслідування" [18].

Одним із шляхів попередження та подолання означеного явища, на думку вчених, має стати правова освіта батьківської громадськості взагалі і своєчасне, обґрунтоване застосування правових заходів впливу на сім'ї, які "продукують" неповнолітніх, схильних до аморальної та неправомірної поведінки.

У правовому вихованні дітей в сім'ї важливо, щоб сімейні моральні і правові норми базувалися на загальнолюдських моральних принципах і нормах права, бо уявлення про добро і зло, про те, що чесно і що нечесно, гідне і ганебне, формується залежно від того, що саме схвалюється чи засуджується родиною [15].

У правовиховній роботі з батьками ми передусім домагалися усвідомлення ними того, що виховання дітей в сім'ї – не приватна справа батьків, а діяльність, яка спрямовується законом. Саме закон визначає її цілі, принципи. Правове регулювання взаємовідносин в сім'ї спрямоване на те, щоб забезпечити найбільш доцільний зміст виховного ставлення до неї. Воно спирається на закономірності життя сім'ї і формування особистості дітей.

Роль сучасної сім'ї, її завдання, стан сімейного виховання та взаємодія батьків і педагогів базується на правовій основі життєдіяльності сім'ї. Моральні і правові вимоги стосовно сімейного виховання не суперечать один одному, а складають оптимальне поле для ефективної виховної діяльності батьків і педагогів.

Правові норми, які регулюють виховання в сім'ї та її взаємодію з іншими учасниками виховання неповнолітніх, допомагають батькам та іншим старшим членам сім'ї точно визначити своє конкретне місце у формуванні особистості підростаючого покоління.

Для того, щоб правові норми активно впливали на процес сімейного виховання, необхідно, щоб батьки й інші дорослі члени сім'ї не тільки знали загальний зміст закону як регулятора сімейного виховання, а щоб знали самі принципи, зміст правової характеристики, роль і сутність сімейного виховання, джерела деталізованої інформації про вимоги законів, що мають відношення до тих чи інших життєвих ситуацій [17].

У роботі з батьками ми виходили з того, що необхідною передумовою і складовою частиною формування відповідального ставлення батьків до виховання дітей в сім'ї є повна, всебічна і своєчасна інформованість їх стосовно діючого законодавства про їх обов'язки з формування особистості, охороні інтересів, фізичного і морального здоров'я дітей. Без точного знання закону важко забезпечити гармонійне поєднання прав і обов'язків батьків або осіб, які їх заміняють. Вимоги закону слід розглядати і як орієнтир для самовиховання, регулювання життєдіяльності батьків і інших членів сім'ї [17].

Конституція України, законодавство про освіту, шлюб, сім'ю та інші формулюють права і обов'язки батьків та інших дорослих членів сім'ї, визначають зміст виховання в сім'ї, вказують на найдоцільніші виховні дії, передумови для вирішення в конкретних випадках складних ситуацій і суперечок, які виникають у цьому процесі, для того, щоб спрямувати його хід і результати відповідно до вимог суспільства. Права даються батькам не над дітьми, а в ім'я їх інтересів, інтересів їх правильного виховання.

Вся система виховання дітей в сім'ї, у тому числі і правового, позиція батьків і інших дорослих членів сім'ї стосовно дітей повинна ґрунтуватися на знанні і усвідомленні своїх і дитячих прав, обов'язків, виховних цілей, визначених законом, розумінні їх значення і солідарності з ними.

У правовиховній роботі з батьками важливо домагатися розуміння ними того, що не вихована в дитинстві людина, як зауважив В. Сухомлинський, подібна на літак, випущений у політ з ушкодженим двигуном: якщо його відремонтувати не вдасться, він гине сам і призводить до загибелі людей. Це образне порівняння видатного педагога дозволяє усвідомити роль в суспільстві і відповідальність сім'ї за майбутнє дітей.

З погляду правового виховання саме в сім'ї у дітей формується ставлення до прав і обов'язків громадянина, до поєднаних з ними розуміння соціальних ролей в усіх їх різномаїтті, усвідомлення відповідальності перед близькими, перед іншими людьми і перед усім суспільством. У сім'ї формуються і життєві цілі, ставлення до можливих способів їх реалізування, вміння це зробити. Батьки передають дітям свою моральну позицію, світогляд, своє уявлення про щастя і обов'язок, життєві принципи, життєві цілі [17].

У правовиховній роботі батьків орієнтували на те, що майже всі їх дії стосовно дітей – це не тільки факти житейської поведінки, а й одночасно і факти, які мають правове значення. Правове регулювання охоплює власну поведінку, позицію батьків як членів суспільства, відповідальних за створення і підтримування ними сімейного виховання, нормального середовища виховання, виконання функцій із захисту прав і інтересів, поза сім'єю.

Оскільки виховна діяльність сім'ї має індивідуальний характер, який визначається різноманітними умовами її життя, держава не може регламентувати її виховну діяльність в деталях. Батьки самі ставлять конкретні цілі виховання дітей й підбирають відповідні засоби їх досягнення. Загальні завдання перед сім'єю у сфері виховання ставить закон; права і обов'язки, а тим самим і основні методи, визначає він же. Батьки мають навчитися співвідносити свої конкретні дії з загальними положеннями закону [4].

У правовиховній роботі з батьками важливо домагатися не знання ними правових приписів на рівні юриста-професіонала, а щоб вони: а) бачили в них соціальну сутність і значення законодавства про сімейне виховання; б) знали принципові положення; в) знали свої завдання, права й обов'язки; г) знали про існування гарантій сімейного виховання; д) усвідомлювали наявність правової відповідальності та її форм; е) знали, в якому законодавчому акті знайти норми, про застосування яких йде мова і до кого звернутися за консультацією та допомогою [17].

Завдання виховання, його засоби, форми і методи, способи охорони прав і законних інтересів сім'ї і дітей, захист дітей від негативних впливів пронизує всю систему життєдіяльності суспільства, а тому регулюється різними галузями права. Тому у процесі правовиховної роботи з батьками важливо розібратися у положеннях сімейного права, які регулюють взаємні права та обов'язки батьків і дітей, виховні завдання, засоби правового захисту неповнолітніх; цивільного права, які встановлюють правоздатність і дієздатність неповнолітніх у широкому колі особистих і майнових стосунків; трудового права, які регулюють трудові відносини неповнолітніх; адміністративного і кримінального права, які забезпечують захист неповнолітніх від негативних впливів.

Правове регулювання виражає політику Уряду України в галузі зміц-нення сім'ї і підвищення її відповідальності за виховання дітей. У ньому поєднується піклування про створення кращих умов для здійснення сім'єю її виховних функцій і контролю за їх виконанням. У статтях 51 і 52 Конституції України визначені права і обов'язки батьків стосовно своїх дітей. Перша з них встановлює: „Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою”. Стаття 52 засвідчує: "Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом”.

У правовиховній роботі з батьками передусім важливо ознайомити їх з правами і обов'язками, передбаченими Законом України "Про освіту".

Як зазначено в цьому документі, батьки або особи, які їх заміняють, мають право "вибирати заклад освіти для неповнолітніх дітей" (Ст. 60). Це право здійснюється батьками й іншими законними представниками з урахуванням бажання дитини.

Батьки мають право "захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей" (Ст. 60). Згідно законодавства батьки є законними представниками своїх дітей і виступають на захист їх прав та інтересів стосовно з будь-якими фізичними і юридичними особами, у тому числі в судах, без спеціальних повноважень. Проте батьки не мають права представляти інтереси своїх дітей, якщо органом опіки і піклування встановлено, що між інтересами дитини і батьків мають місце суперечності. У випадку розходжень між батьками і дітьми органи опіки і піклування зобов'язані призначити представника захисту прав та інтересів дитини. Захист прав учня може бути адміністративний, прокурорський і судовий.

Для цього батьки можуть звернутися із заявою до директора школи, про­курора або до суду.

Законом України "Про освіту" передбачено, що "на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини" (Ст. 59.2). Батьки та особи, які їх заміняють, зобов'язані:

– постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

– поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім'ї, старших за віком, до народних традиції та звичаїв;

– виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни :

– сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;

– виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини (Ст. 59.3).

Стосовно формування сім'єю особистості молодшого школяра як гідного громадянина вільної України, то це завдання випливає із загальної мети виховання особистості, якій властива національна свідомість, високі морально-правові, трудові, художньо-естетичні якості, гуманізм, доброта, чесність, скромність, соціальна активність, яка поважає наші закони і правила співжиття, непримиренна до будь-яких їх порушень, любить свою вітчизну і готова захищати її. Сім'я, як і школа, стосовно змісту і завдань виховання дітей має керуватись програмними документами з питань освіти і виховання підростаючого покоління. Батьки мають усвідомити, що вирішення цих виховних завдань є не тільки їх моральним, а й правовим обов'язком. Уникнення, як і зловживання батьківськими правами, спричинює відповідні правові санкції: від накладення штрафу до позбавлення батьківських прав.

До свідомості батьків доводять, що за порушення обов'язків щодо виховання і навчання своїх неповнолітніх дітей вони несуть адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Так, Адміністративний кодекс передбачає, що за доведення батьками неповнолітнього до стану сп'яніння, вони можуть бути оштрафовані (Ст. 180). Ухилення батьків або осіб, які їх заміняють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей – тягне за собою попередження або накладення штрафу. Штраф накладається на батьків або осіб, які їх заміняють, за скоєння неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність (Ст. 184).

Цивільний кодекс передбачає повну відповідальність батьків (опікунів) за дії своїх неповнолітніх дітей, які нанесли шкоду майну юридичних чи фізичних осіб або шкоду здоров'ю громадянам, якщо нанесення цієї шкоди пов'язане з несумлінним виконанням своїх батьківських обов'язків.

Кримінальний кодекс передбачає, що кримінальна відповідальність батьків (опікунів) настає у таких випадках: умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або зразу після пологів (Ст. 117); доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичне приниження її людської гідності (Ст. 120); статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (Ст. 155); вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку (Ст. 156); ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (Ст. 164); злісне невиконання батьками (опікунами) встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки (Ст. 166); схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (Ст. 324) та інші.

З погляду правового виховання дітей у сім'ї дуже важливим є стиль взаємовідносин батьків і дітей. Тут має панувати максимум справедливості стосовно дітей і максимум поваги до них з боку батьків і старших членів сім'ї. Саме з таких позицій батьки мають бачити місце дітей в сім'ї, спілкуватись з ними.

Повага до дітей передбачає взаємне визнання позитивних якостей, взаємний інтерес один до одного, до думки відносно питань життя сім'ї. Повага до дітей має на увазі і дотримання такту в критичних зауваженнях, недопустимість грубості, виховання у дітей почуття власної гідності.

У правовиховній роботі батьків з дітьми особливе місце займає власний приклад правомірної поведінки самих батьків і старших членів сім'ї.

Виходячи з інтересів правового виховання молодших школярів у родині, під час дослідження батькам пропонувалось дотримуватись певних принципів, а саме:

– створення в родині атмосфери поваги до моральних та правових норм, дотримання їх всіма членами родини і за межами сім'ї;

– справедливе ставлення батьків до всіх дітей, не виділення серед них улюбленців чи не улюбленців;

– дотримання єдності вимог до дитини з боку дорослих членів родини;

– доступність вимог, які пред'являються до дитини;

– врахування вікових та індивідуальних особливостей при реалізації вимог до неї;

– прояв поваги до особистості дитини, її прагнення до самостійності, активності та ініціативи;

– здійснення контролю за дотриманням дитиною поставлених до неї вимог з одночасним привчанням до самоконтролю;

– постійна оцінка батьками виконання дитиною норм моралі і права.

У правовиховній роботі долалось помилкове уявлення батьків про те, що у дітей треба виховувати слухняність. Адже соціальна адаптація особистості не зводиться до механічного засвоєння зовнішніх вимог, пристосування до них, автоматичного виконання дозволеного чи уникнення забороненого. За таких умов гальмується формування власної позиції дітей, їх соціальна активність, формується пристосуванець.

Дітей треба вчити дотримуватись норм соціальної поведінки, щоб кожен член суспільства знав і дотримувався їх. А для цього недостатньо просто повідомити, що і як робити, а розкрити суть і значення норми поведінки. Діти повинні зрозуміти і прийняти моральну суть вимог суспільства. Виховувати дитину треба так, щоб вона в складних ситуаціях навчилася діяти не через страх чи вигоду, а по справедливості.

Регулярне виконання вимог батьків щодо сумлінного ставлення до справи сприяє нагромадженню дитиною необхідного досвіду поведінки, формуванню міцних звичок, хоча повне, глибоке розуміння необхідності подібних дій з'явиться значно пізніше. Важливо, щоб вимоги були обґрунтованими, висловлювалися у доброзичливій формі, ґрунтувалися на довір'ї. Якщо дитину батьки заохотять, похвалять за те, що вона дотримується даного слова, виявляє порядність, чесність, то у неї з'явиться і закріпиться позитивне ставлення до такої поведінки [15].

Повне використання прав і обов'язків батьками як вихователями, встановлених законом, оптимізує умови їх складної праці і визначає успіхи сім'ї у підготовці дітей до повноцінного виконання функцій нашого суспільства. Для цього потрібно навчити мислити не тільки категоріями "добре – погано" або "доцільно – недоцільно", а й категоріями "відповідає – не відповідає закону", бачити взаємозв'язок цих категорій.

Знання норм законодавства про виховання і охорону прав неповнолітніх батьками й іншими дорослими членами сім'ї не тільки спрямовує внутрішню життєдіяльність сім'ї, допомагає "вихованню вихователів", а й дозволяє об'єднати зусилля сім'ї, школи, громадськості в єдину систему соціального виховання [17].

У правовиховній роботі з батьками учнів важливо дотримуватись певних педагогічних вимог, а саме: 1) виклад батькам такої морально-правової інформації, яка сприяє виробленню у них критеріїв правильної правової оцінки вчинків, фактів правової дійсності; 2) логічна система аргументів у правовій пропаганді – необхідна умова її переконливості і дохід­ливості; 3) проблемний виклад морально-правової інформації з навчанням прийомів творчого мислення в галузі етики і права; 4) додержання почуття міри між теоретичним та ілюстративним матеріалом, між позитивними і негативними прикладами під час висвітлення теми.

Оскільки і батьківські права потребують захисту, батьків у процесі правовиховної роботи з ними орієнтували, куди і в яких випадках за таким захистом звертатися, починаючи від органів освіти, консультацій при органах охорони здоров'я, і закінчуючи такими установами, як служба у справах неповнолітніх, кримінальна міліція у справах неповнолітніх, прокуратура, суд. Адже всі вони наділені певними функціями щодо захисту сім'ї та інтересів правильного виховання дітей.

У правовиховній роботі з батьками слід мати на увазі, що законодавство передбачає повагу, бережливе ставлення до особистого життя членів сім'ї, необхідність охороняти її від непотрібного вторгнення. Правове регулювання охоплює ті сторони життєдіяльності сім'ї, які мають суспільну значущість, стосуються інтересів суспільства в цілому. Сюди, в першу чергу, відноситься питання виховання дітей. І закон у конфліктних ситуаціях забезпечує захист інтересів виховання, створює оптимальні умови для його нормального здійснення і для усунення або ослаблення перешкод, що чиняться членами сім'ї, які зловживають своїми правами [17].

У процесі пошуково-експериментальної роботи з батьками учнів експериментальних класів було проведено цикл бесід з проблем правового виховання дітей в сім'ї (Додаток 9), виховних заходів (Додаток 10, 11). Результати опитування 35 батьків учнів експериментального і 30 батьків учнів контрольного класу відображені в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2. Порівняльні дані про участь батьків у правовому вихованні молодших школярів

Як засвідчують дані, узагальнені в таблиці, рівень правової обізнаності батьків учнів експериментальних класів значно вищий, ніж батьків учнів контрольної групи. Цю різницю можна пояснити тільки як результат спеціально проведеної правовиховної роботи з батьками учнів експериментальної групи.