ДИПЛОМНА РОБОТА
НА ТЕМУ:
«Психолого-педагогічні умови інтелектуального розвитку молодших школярів»
ЗМІСТ
Вступ
1. Теоретико-методологічні підходи до розвитку інтелектуальних здібностей
1.1 Теоретичні основи дослідження інтелекту в психолого-педагогічній літературі
1.2 Поняття інтелектуального розвитку молодого школяра та його стадії
2. Методи психодіагностики інтелекту в молодому шкільному віці
2.1 Врахування індивідуальних особливостей молодших школярів у процесі діагностики і розвитку інтелектуальних здібностей
2.2 Методичні рекомендації щодо активізації навчального процесу і психодіагностики інтелекту
Висновки
Список літератури
Вступ
Серед численних факторів, що зумовлюють рівень матеріального та культурного життя у будь-якій країні, чільне місце займає досягнутий нею інтелектуальний потенціал. Історичний досвід розвитку суспільства свідчить про те, що за наявності могутнього інтелектуального потенціалу, який визначається здатністю його до розумової діяльності та до розвитку творчих нахилів особистості високого рівня життя можуть домогтися навіть ті держави, які не відзначаються багатством природних ресурсів (наприклад, Німеччина, Японія та інші), але в яких є наявний інтелектуальний потенціал. У наш час від нього залежать близькі та віддалені перспективи економічного, соціального та культурного розвитку країни. Максимальний розвиток та реалізація потенціалу в галузі політики, економіки, матеріального виробництва, управління, науки, техніки, літератури, мистецтва, освіти та інших сфер життя є запорукою виходу України з того стану, в якому вона зараз опинилася. У високорозвинених країнах інтелектуальна діяльність є предметом особливої уваги з боку держави, її розвиток всіляко стимулюється.
Інтелектуальна праця є не тільки вирішальним фактором соціально-економічного і культурного розвитку держави, а й ефективним засобом гармонійного розвитку людини, її духовного, морального, матеріального та фізичного вдосконалення.
Спроби молодої незалежної України здійснити перебудову у різних сферах суспільного життя переконливо доводять, що у інтелектуальній діяльності людей приховані невичерпні резерви підвищення ефективності матеріального виробництва та рівня життя. Однак інтелектуальний потенціал людства не з'являється просто так. Він потребує розпізнання, розвитку і стимулювання. Численні психолого-педагогічні дослідження доводять, що найсприятливіший період розвитку інтелектуальних здібностей людини – це дитинство.
Проблема інтелектуального розвитку досліджується як психологами, так і педагогами. Вона здавна була і залишається в центрі уваги вчених психологів, педагогів, методистів, вчителів практиків. Нею займалися такі вчені як Ж.Ж. Руссо, М. Монтессорі, Й. Герберт, Й.Г. Песталоцці (власне йому належить термін «розвивальне навчання»), К.Д. Ушинський, Л.В. Виготський, Л.В. Занков, П.Я. Гальперін, Н.Ф. Дусавицький, О.Я. Савченко. вирішенню проблем інтелектуального розвитку присвячені також праці Л. Богоявленського, Н. Менчинської, С. Рубінштейна.
На сучасному етапі розвитку освіти в Україні чільне місце займає збереження та збагачення інтелектуального фонду нації. Це яскраво відображено в документах про освіту, в сучасній психолого-педагогічній літературі та періодиці. Зокрема, Закон України «Про освіту» визначає освіту як «основу інтелектуального, соціального, економічного розвитку суспільства і держави» [2, с. 1], де на першому місці поставлено інтелектуальний розвиток нації. Державна національна програма «Освіта» розкриває основний зміст і шляхи реформування освіти на сучасному етапі, що має стати основою відтворення інтелектуального потенціалу народу, виходу вітчизняної науки, техніки і культури на світовий рівень. Концепція національного виховання, що була ухвалена Всеукраїнською педагогічною радою, також визначає основні методи і завдання національного виховання, серед яких чільне місце займає інтелектуальний розвиток дитини на всіх її вікових етапах, з урахуванням її природних здібностей і нахилів. Проблема розвитку інтелектуальних здібностей молодших школярів залишається актуальною, тому і обрана дана тема «Психолого-педагогічні умови інтелектуального розвитку молодших школярів»
Об'єкт дослідження – розвиток інтелектуальних здібностей дитини.
Предмет дослідження – зміст та структура інтелектуального розвитку молодшого школяра.
Мета дослідження:
• розкрити фактори впливу загальних здібностей на розвиток інтелекту;
• вказати особливості розвитку інтелекту молодшого школяра;
• розкрити способи активізації навчально-виховного процесу, як засобу розвитку інтелектуальних здібностей;
• описати методики, які визначають рівень розвитку інтелекту учня.
Гіпотеза дослідження полягає у припущеннях, що: на розвиток інтелекту в молодшому шкільному віці впливає рівень розвиненості загальних здібностей; способи активізації навчального процесу є одним із дієвих засобів розвитку інтелектуальних здібностей.
Завдання дослідження:
• проаналізувати психолого-педагогічну літературу, що висвітлює проблему інтелектуальних здібностей;
• визначити основні фактори, що впливають на розвиток;
• розкрити особливості розвитку інтелекту молодшого школяра;
• висвітлити основні методики дослідження інтелектуального
розвитку дитини;
• систематизувати та узагальнити матеріали щодо досліджуваної проблеми.
Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.
Висновки
Розумове виховання – одна з найважливіших сторін підготовки до життя і праці підростаючих поколінь, яка полягає в керівництві розумових здібностей шляхом цікавості до інтелектуальної діяльності; озброєні знаннями, методами їх. пошуку та використання на практиці, прививанням культури розумової праці. Турбота про виховання розуму підростаючої людини є завданням сім'ї, школи, педагогічної науки на всьому їхньому шляху історичного розвитку.
Завданням школи на сучасному етапі є виховання культурної, інтелігентної людини, самостійної і творчої особистості – тобто людини розумної, людини – інтелектуала.
Проблема розвитку розумових здібностей та впливу їх на формування інтелекту була і залишається в центрі уваги науковців, педагогів, вчителів-практиків. Вона широко висвітлюється в наукових працях Б.М. Теплова, Я.А. Пономарьова, В. Штерна, які намагаються визначити грані інтелекту. Надзвичайно цікавими є наукові праці М.А. Холодної та Р. Стерберга, в яких розкриваються властивості інтелекту людини. Дуже цінними не тільки для теорії, але й для практики є дослідження умов та факторів впливу на розвиток інтелекту Ж. Піаже.
Зрозуміло, що такі науки, як психологія і педагогіка дуже взаємопов'язані. На основі досліджень видатних психологів Л.С. Виготського, Л.І. Божовича, С.Л. Рубінштейна, Г.С. Костюка, відомих педагогів Л.В. Занкова, Н.Ф. Тализіної, П.Я. Гальперіна та інших сучасні педагоги-практики мають можливість розуміти та впроваджувати ідеї розвивального навчання.
Проблема інтелектуального розвитку є досить актуальною. Вона широко висвітлюється в наукових працях, на сторінках психолого-педагогічних та періодичних видань. Однак, повної систематизації в різних напрямках досліджень не існує вчені ще в пошуку, практики намагаються експериментувати.
Треба сказати, що при дослідженні даної проблеми прослідковується постійний перегук думок, теорій, висновків як психологів, так і педагогів. Це говорить про важливість психологічних знань для вчителів початкових класів і навпаки: психологам необхідно добре орієнтуватись в педагогічних дослідженнях.
На сьогоднішній день актуальні праці класиків, які віддавали чільне місце інтелектуальному розвитку дитини. Серед них Й.Г. Песталоцці, Ж.Ж. Русо, І.Р. Герберт, М.І. Пирогов, К.Д. Ушинський, В.О. Сухомлинський.
Одним із завдань розумового виховання є розвиток інтелекту, пізнавальних здібностей та інтересів дітей, який може реалізуватися як в навчальній діяльності так і в позаурочній і позашкільній роботі. Його рішення тісно пов'язане з формуванням цікавості до навчальної діяльності, активного відношення до життя, прагнення до розширення та творчого застосування знань.
Проаналізувавши психолого-педагогічну літературу, твори видатних вчених, вчителів практиків, щодо розвитку інтелектуальних здібностей дитини, ми прийшли до висновку, що надзвичайну роль у формуванні інтелекту відіграють загальні здібності, які розвиваються під впливом різноманітних факторів:
· спадковість;
· середовище (суспільне, сімейне, природне);
· виховання і навчання;
· фактор активності;
· діяльність (ігрова, навчальна, трудова, побутова).
Величезну роль у формуванні інтелекту відіграють особливості розвитку молодшого школяра. У цьому віці покращується робота органів чуття; нечітке сприймання поступово стає чітким; увага з мимовільної перетворюється в довільну; мислення і пам'ять наочно-образні. У цей віковий період активізується діяльність другої сигнальної системи, що є фізіологічною основою мовлення; з'являється абстрактне мислення; удосконалюються пізнавальні процеси.
Сучасні тенденції розвитку початкової ланки освіти передбачають орієнтацію на індивідуальні особливості дитини. В процесі навчання і виховання повинні максимально враховуватись інтереси і здібності кожного учня. А сам навчальний процес якомога більше повинен сприяти всебічному розвитку, зокрема розвитку інтелекту школярів.
Для того, щоб якомога ширше розкрити можливості розвитку інтелектуальних здібностей необхідно активізувати навчальний процес вдалим підбором найефективніших методів і прийомів навчання:
· словесні (розповідь, розповідь-пояснення, опис, доповнення, бесіда);
· наочні (ілюстрація, демонстрація, використання кінофільмів, телепередач);
· практичні (завдання для розвитку мовлення, логічного мислення, вправи на розвиток уміння висвітлювати здогади, припущення, використання цікавинок на уроці, організація змагань, культпоходів, КВК, різних ігор, заходів розвиваючого характеру).
Для ефективного формування інтелектуально розвиненої особистості вчителю важливо володіти особливостями розвитку кожного учня. А в цьому йому допоможуть діагностичні методики, які визначають рівень інтелектуального розвитку. Якщо педагог знатиме можливості, рівень розвитку, інтелектуальну сферу школяра, то це сприятиме вибору ним такої методики, яка допоможе, враховуючи індивідуальні особливості школярів, впливати на розумовий розвиток кожного учня зокрема.
Список літератури
1. Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ ст.) – К., 1994.
2. Закон України «Про освіту» – К., 1996
3. Концепція національного виховання. – К., 1996
4. Айзенк Г.Ю. Інтелект: нові погляди // Питання психології – К. – 1995. – №1.
5. Акімова М.К., Козлова В.К. Психологічна корекція розумового розвитку школярів. – М, 2000. – С. 23–42.
6. Актуальні питання формування інтересу у навчанні / За ред. Г.І. Щукіної. – М., 1984.
7. Варшавський І.А. Основи вікової періодизації // Вікова фізіологія. – Л., 1989.
8. Ахмеджанов З.Р. Психологические тесты. – М, 1997.
9. Безлюдна Н. Розвиток мислення у спадщині В. Сухомлинського // Початкова школа, 1998, №4.
10. Безруких М.М., Ефимова С.П. Знаете ли вы своего ученика? – М, 1991.
11. Бех І. Наукове розуміння особистості як основа ефективності виховного процесу // Початкова школа. – К. – 1998. – №1. – С. 2–6.
12. Бітянова М.Р., Азарова Т.В., Афанасьєва Е.І., Васильєва Н.Л. Робота психолога в початковій школі. – К., 1999. – С. 179–210.
13. Братани О. Проблема дефініцій базових понять у теорії диференційованого навчання // Рідна школа. – К. – 2000. – №7. – С. 43–45.
14. Бурлачук Л.Ф., Блейхер В.М. Психологічна діагностика інтелекту особистості. – К., 1978.
15. Васецька Т. Темперамент в індивідуальному стилі діяльності молодших школярів // Початкова школа. – К. – 2000. – №6. – С. 7–8.
16. Вікова психологія /За ред. Г.С. Костюка – К., 1976.
17. Галузинський В.М. Педагогіка: теорія та історія. – К., 1995.
18. Пльбух Ю.З. Навчально-виховний процес у диференційованих класах початкової школи, психологічні аспекти. – К., 1991.
19. Пльбух Ю.З. Розумово обдарована дитина. – К., 1993.
20. Гільбух Ю.З. Темперамент і пізнавальні здібності школяра: (Діагностика, педагогіка). – К., 1992.
21. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К., 1997. – С. 98–146.
22. Грейс Крейг Психологія розвитку. – С.‑П., 2000. – С. 77.
23. Данилова Е.Е. Практикум по возрастной и педагогической психологи. – М., 1998.
24. Доналдсон М. Мислительська діяльність дітей – М., 1985. – С. 17.
25. Дружинін В.Н. Психологія загальних здібностей. – М., 1995.
26. Друзь З.В. Завдання для інтелектуального самовдосконалення молодших школярів // Початкова школа. – 1994. – №3. – С. 5–7.
27. Ельконін Д.Б. Інтелектуальні можливості молодших школярів і зміст навчання. – М., 1989.
28. Ельконін Д.Б. Особливості психічного розвитку дітей 6–7 річного віку. – М., 1988. – С. 132.
29. Журавльов В.І. Педагогіка / За ред. П.І. Підласого – М., 1996.
30. Завалишина Д.Н. Психологічна структура здібностей. – М., 1991. – С. 14.
31. Загальна психологія / За ред. В.В. Богословського – М., 1981.
32. Загальна психологія / За ред. А.В. Петровського – М., 1976.
33. Занков Л.В. Вибрані твори. – М., 1990.
34. Захарова Г. Розвивальне навчання // Початкова школа. – 2000. – №4.-С. 7–8.
35. Киричук О.І. Виховання в учнів інтересу до навчання. – К., 1986.
36. Карпенко З.С. Діагностика психічного розвитку дітей 6–7 років. – Івано-Франківськ, 1993.
37. Кичук Н.В. Активізація навчальної діяльності молодших школярів // Початкова школа. – 1998. – №4. – С. 2–4.
38. Колесіна Т. Діагностика і корекція психічного розвитку дітей // Початкова школа. – К. – 2000. – №6. – С. 40–43.
39. Коломинский Я.Л., Панько Е.А. Учителю о психологии детей шестилетнего возраста. – М., 1988.
40. 
Костюк Г.С. Про роль спадковості, середовища і виховання в психічному розвитку дитини. Розвиток і виховання // Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К., 1989. – С. 98–194.
41. Кузьма М.І., Талапканич М.І., Химинець В.В. Основи психодіагностики пізнавального розвитку учнів молодших класів. – Ужгород, 1994.
42. Кузьменко В. Індивідуалізація виховання і навчання // Дошкільне виховання. – К. – 2000. – №10. – С. 5–7.
43. Лейтес Н.С. Розумові здібності і вік. – М., 1971.
44. Леонтьєв А.А. Психологія особистості. – М., 1981.
45. Ломов Б.Ф. Методологічні та теоретичні проблеми психології. – М., 1984.
46. Люблінська А.А. Вчителю про психологію молодшого школяра. – М, 1987. – С. 35–108.
47. Майборода В., Друзь З. Виховання пізнавальних інтересів молодших школярів // Початкова школа. – 1998. – №6. – С. 10–11.
48. Матюшина М.В. Мотивация учення младших школьников. – М, 1984.
49. Онещук Л. Підвищення професійної активності вчителя // Початкова школа. – 1998. – №5. – С. 5–8.
50. Онисюк О. Моральна поведінка дитини в ігровій діяльності // Початкова школа. – К. – 2000. – №6. – С. 9–11.
51. Панок В., Титаренко Т., Рибалка В. та ін. Основи практичної психології. – К., 1999.
ДИПЛОМНА РОБОТА
НА ТЕМУ:
«Психолого-педагогічні умови інтелектуального розвитку молодших школярів»
ЗМІСТ
Вступ
1. Теоретико-методологічні підходи до розвитку інтелектуальних здібностей
1.1 Теоретичні основи дослідження інтелекту в психолого-педагогічній літературі
1.2 Поняття інтелектуального розвитку молодого школяра та його стадії
2. Методи психодіагностики інтелекту в молодому шкільному віці
2.1 Врахування індивідуальних особливостей молодших школярів у процесі діагностики і розвитку інтелектуальних здібностей
2.2 Методичні рекомендації щодо активізації навчального процесу і психодіагностики інтелекту
Висновки
Список літератури
Вступ
Серед численних факторів, що зумовлюють рівень матеріального та культурного життя у будь-якій країні, чільне місце займає досягнутий нею інтелектуальний потенціал. Історичний досвід розвитку суспільства свідчить про те, що за наявності могутнього інтелектуального потенціалу, який визначається здатністю його до розумової діяльності та до розвитку творчих нахилів особистості високого рівня життя можуть домогтися навіть ті держави, які не відзначаються багатством природних ресурсів (наприклад, Німеччина, Японія та інші), але в яких є наявний інтелектуальний потенціал. У наш час від нього залежать близькі та віддалені перспективи економічного, соціального та культурного розвитку країни. Максимальний розвиток та реалізація потенціалу в галузі політики, економіки, матеріального виробництва, управління, науки, техніки, літератури, мистецтва, освіти та інших сфер життя є запорукою виходу України з того стану, в якому вона зараз опинилася. У високорозвинених країнах інтелектуальна діяльність є предметом особливої уваги з боку держави, її розвиток всіляко стимулюється.
Інтелектуальна праця є не тільки вирішальним фактором соціально-економічного і культурного розвитку держави, а й ефективним засобом гармонійного розвитку людини, її духовного, морального, матеріального та фізичного вдосконалення.
Спроби молодої незалежної України здійснити перебудову у різних сферах суспільного життя переконливо доводять, що у інтелектуальній діяльності людей приховані невичерпні резерви підвищення ефективності матеріального виробництва та рівня життя. Однак інтелектуальний потенціал людства не з'являється просто так. Він потребує розпізнання, розвитку і стимулювання. Численні психолого-педагогічні дослідження доводять, що найсприятливіший період розвитку інтелектуальних здібностей людини – це дитинство.
Проблема інтелектуального розвитку досліджується як психологами, так і педагогами. Вона здавна була і залишається в центрі уваги вчених психологів, педагогів, методистів, вчителів практиків. Нею займалися такі вчені як Ж.Ж. Руссо, М. Монтессорі, Й. Герберт, Й.Г. Песталоцці (власне йому належить термін «розвивальне навчання»), К.Д. Ушинський, Л.В. Виготський, Л.В. Занков, П.Я. Гальперін, Н.Ф. Дусавицький, О.Я. Савченко. вирішенню проблем інтелектуального розвитку присвячені також праці Л. Богоявленського, Н. Менчинської, С. Рубінштейна.
На сучасному етапі розвитку освіти в Україні чільне місце займає збереження та збагачення інтелектуального фонду нації. Це яскраво відображено в документах про освіту, в сучасній психолого-педагогічній літературі та періодиці. Зокрема, Закон України «Про освіту» визначає освіту як «основу інтелектуального, соціального, економічного розвитку суспільства і держави» [2, с. 1], де на першому місці поставлено інтелектуальний розвиток нації. Державна національна програма «Освіта» розкриває основний зміст і шляхи реформування освіти на сучасному етапі, що має стати основою відтворення інтелектуального потенціалу народу, виходу вітчизняної науки, техніки і культури на світовий рівень. Концепція національного виховання, що була ухвалена Всеукраїнською педагогічною радою, також визначає основні методи і завдання національного виховання, серед яких чільне місце займає інтелектуальний розвиток дитини на всіх її вікових етапах, з урахуванням її природних здібностей і нахилів. Проблема розвитку інтелектуальних здібностей молодших школярів залишається актуальною, тому і обрана дана тема «Психолого-педагогічні умови інтелектуального розвитку молодших школярів»
Об'єкт дослідження – розвиток інтелектуальних здібностей дитини.
Предмет дослідження – зміст та структура інтелектуального розвитку молодшого школяра.
Мета дослідження:
• розкрити фактори впливу загальних здібностей на розвиток інтелекту;
• вказати особливості розвитку інтелекту молодшого школяра;
• розкрити способи активізації навчально-виховного процесу, як засобу розвитку інтелектуальних здібностей;
• описати методики, які визначають рівень розвитку інтелекту учня.
Гіпотеза дослідження полягає у припущеннях, що: на розвиток інтелекту в молодшому шкільному віці впливає рівень розвиненості загальних здібностей; способи активізації навчального процесу є одним із дієвих засобів розвитку інтелектуальних здібностей.
Завдання дослідження:
• проаналізувати психолого-педагогічну літературу, що висвітлює проблему інтелектуальних здібностей;
• визначити основні фактори, що впливають на розвиток;
• розкрити особливості розвитку інтелекту молодшого школяра;
• висвітлити основні методики дослідження інтелектуального
розвитку дитини;
• систематизувати та узагальнити матеріали щодо досліджуваної проблеми.
Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.
Теоретико-методологічні підходи до розвитку інтелектуальних здібностей
Дата: 2019-05-29, просмотров: 178.
