З прісними водоймами тією чи іншою мірою пов’язано чимало рядів і видів комах.

Більшість комах, що живуть у прісних водоймах, належать до підкласу відкритощелепних, або справжніх комах (Ectognata). Один із стародавніх і примітивних рядів цього підкласу – бабки (Odonata). Їхні дорослі форми – крилаті повітряні хижаки з струнким видовженим тілом і двома парами довгих крил. Вони швидко літають над водою, схоплюючи на льоту свою здобич і мух, комарів, метеликів та інших комах. Личинки бабок живуть на дні стоячих водойм, у мулі, серед рослин у добре освітлених ділянках водойм. Личинок не тяжко знайти за такими ознаками: Тіло розчленоване на голову, груди і черевце; тонке видовжене, з трьома зябровими листочками на кінці черевця або товсте, без зябрових листочків; є три пари добре розвинених ніжок; на спинному боці вздовж черевця лежать дві пари зачаткових крил; голова чималих розмірів, з великими очима і вусиками. За будовою личинок бабок можна поділити на три групи:

1) личинка типу бабки-коромисла – тіло видовжене, маска плоска. Сюди належать найбільші за розміром види (коромисла, дідки і ін.)

2) личинка типу бабки справжньої – тіло видовжене, широке, маска шоломоподібна ( бабки справжні; бабки металічні та ін.)

3) личинка типу лютки – тіло дуже довге,циліндричної форми,вузьке. З трьома зябровими пластинками на задньому кінці (стрілки, лютки, красуні та ін.)

Личинки перших двох груп належать до підряду рівнокрилих бабок.

Живляться личинки бабок різними водяними безхребетними тваринами, пуголовками і мальками риб. Здобич личинки захоплюють особливим апаратом, який називається „маскою”. Це відозмінена нижня губа, яка має вигляд хватальних щипців, що сидять на довгому важелі – рукоятці. Важіль має шарнірний суглоб, завдяки чому весь орган може складатися і прикривати нижній бік голови личинки немовби маскою. Маска у різних личинок має різну форму - плоску, лопатоподібну і шоломоподібну.

Дихають личинки бабок зябрами трахейного типу. У личинок типу лютки три зяброві пластинки, пронизані трахейними трубочками, розташовані на задньому кінці черевця. У личинок коромисла і справжньої бабки зяброві вирости розташовані у порожнині задньої кишки. Незадовго до вилуплювання дорослої бабки личинки дихають також і атмосферним повітрям за допомогою дихалець, які відкриваються у них на верхньому боці грудей.

Самки відкладають яйця у воду, прикріплюючи їх до водних частин рослин. У справжніх бабок кладка має вигляд драглистої прозорої грудочки, в якій окремі яєчка просвічуються у вигляді коричневих або зеленкуватих зерняток.

Коромисла і лютки всвердлюють видовженої форми яєчка в тканини водних рослин, на яких після цього залишаються маленькі рубчики. З яєць вилуплюються личинки, які зимують у воді і не менш як п’ять разів линяють. Перед останньою линькою личинки вилазять з води на будь-які водні предмети, найчастіше використовують стебла рослин, і тут з них розвиваються дорослі бабки.

Дорослі бабки знищують безліч шкідливих комах (малярійних комарів та інших кровососів). Личинки їх можуть завдавати шкоди рибному господарству, частково знищуючи мальків к ставках і безхребетних, які є кормом для риб.

Бабок поділяють на два підряди. У бабок з підряду рівнокрилих (Zygoptera) передні і задні крила однакові за формою і жилкуванням. У стані спокою вони підняті вгору. У середніх за розміром представників родини красунь (Calopterigidae) – красуні блискучої (Calopteryx splendens) і красуні-дівчинки (C.virgo) – тіло і крила прозорі, металічно-сині або зелені, з бронзовим блиском. Стрілки (Coenagrionidae) – дрібні стрункі бабки з прозорими крилами. Тіло їх звичайно без металічного блиску, яскраво забарвлене (блакитне, синє, зелене, червоне).

Стрілки повільно літають над стоячими і слабо проточними водоймами, серед різнотрав’я і кущів, на луках, узліссях. Найбільш поширені два види: стрілка-наядна (Erythromma najas) і стрілка-еналягма (Enallagma cyathigerym). Лютки (Lestidae) – дрібні, струнк ісвітлозелені бабки, з блискучою головою. Найчастіше зустрічається лютка-наречена (Lestes sponsa). Літає з червня по серпень.

У представників підряду рівнокрилих бабок (Anisoptera) задні крила ширші за передні. У стані спокою крила розпростерті. Це досить великі або середнього розміру форми. З родини бабок справжніх (Libellulidae) найчастіше зустрічаються види симпетрум (Sympetrym). Це середнього розміру комахи з жовтим, червоним або чорним кольором тіла. Часто вони залітають далеко від водойм, в яких розвиваються їхні личинки. Бабка звичайна (Sympetrym Vulgatym) і бабка перев’язана (S. Pedemontanum) літають у другій половині літа і першій половині осені. Бабка чотириплямиста (Libellula quadrimaculata) має на крилах по темній плямі. Вона літає протягом літа,особливо в липні, переважно біля заросліших частин річки. Дуже широке. Приплюснуте черевце має бабка плоска (L. Depressa), що літає у першій половині літа. Середні розміри мають бабки металічні (Cordyliidae). Характерний передставник цієї родини бабка бронзово-зелена (Cordulla aenea). Вона швидко літає, має металічно-зелене тіло, без світлих плям. Починає літати у травні , личинки розвиваються переважно у стоячих водоймах.

Найбільші серед бабок фауни – коромисла (Aeschnidae). Це великі, яскраво забарвлені комахи, що швидко літають вдень і в сутінках біля річки. До цієї родини належить дозорець західний (Anax imperator).

Бабки родини дідків (Gomphidae) середнього розміру. Дідок звичайний (Gomphus vulgatissimus) має чорне тіло, з жовтим рисунком. Літ у травні – серпні.

Ще один ряд Efemeroptera – одноденки. Дорослі комахи мають великі розміри. Тіло їх видовжене, з тонкими ніжними перетинчастими крилами і трьома (іноді двома) хвостовими щитками. Шкірні покриви блискучі, гладенькі, без волосків. На голові короткі тоненькі вусики і великі очі. Ноги тонкі. Ротові частини недорозвинені тому, що одноденки у дорослому стані не можуть їсти. Недорозвинені також і внутрішні травні органи. Дорослі одноденки живуть недовго - від кількох годин до 2-3 днів). Після копуляції самки відкладають яйця у воду, а потім швидко гинуть. З яєць вилуплюються личинки, які ведуть водний спосіб життя. Линяють вони до 20-25 разів, причому поступово у них утворюються зачатки крил. Перед тим як має вилупитися крилата комаха, личинка спливає на поверхню водойми, шкірка у неї на спині тріскається і комаха злітає у повітря. Вона називається під дорослою (sybimago) і через деякий час ( від кількох годин до 1-2 діб) знову линяє, перетворюючись на дорослу комаху (imago). Види, які живуть менш як добу, перетворюються на дорослу комаху через кілька хвилин після виходу з піддорослої стадії. Виліт одноденок здебільшого має масовий характер. В теплу погоду, без вітру хмари цих комах ввечері літають над поверхнею води.

Форми одноденок, що живуть біля річки, так звані „реофільні”, які живуть на каменях і мають відповідні пристосування, щоб їх не зносило течією. Вони мають плоске розширене тіло, таку саму голову і плоскі, дуже чіпкі кінцівки, якими утримуються на нерівності каменів. На хвостових нитках цих личинок майже немає волосків.

Плаваючі форми мають струнке, рухливе тіло, добре пристосоване для плавання.

Дихають личинки одноденок трахейними зябрами, які мають вигляд тонких ніжних пластинок, розташованими рядами з обох частин черевця. Форма їх різноманітна.

Живляться личинки одноденок рослинним детритом, зеленими водоростями, деякі ведуть хижацький спосіб життя і полюють за дрібними водяними тваринами. Одноденки є добрим кормом для риб.

На нашій території поширені такі види одноденок: одноденка звичайна (Ephemera vulgata), що має крила з темними плямами і смужками; жовті крила має одноденка жовтувато-крилата (Potamanthus lutes); лише одну пару передніх крил має одноденка двокрила (Cleon dipterum) – звичайний представник цього ряду.

Як і бабок та одноденок, веснянок (Plecoptera) можна назвати земноводними комахами. Це середнього розміру або дрібні комахи з видовженим тілом. Личинки їх розвиваються у воді. Дорослі комахи літають погано. Найчастіше вони повзають по рослинах біля місць розвитку личинок (на корі), а також на каменях. Веснянками їх називають тому, що з’являються вони напровесні і живуть лише кілька тижнів. Самки відкладають яйця у воду. Восени розвивається друга генерація. Веснянка сіра (Nemura cinerea), що має прозоро сіруваті крила розмахом 13-25 мм і літає у квітні і вересні;веснянка зеленуватокрила (Chloroperla grammatica) має зеленувато-пальове забарвлення тіла і прозорі крила з зеленуватим відтінком.

Поблизу річки чи навіть у воді можна побачити чимало видів клопів, або напівтвердокрилих (Hemipterа). Одним з найпоширеніших з них є хребтоплав звичайний (Notonecta glauca) з родини хребтоплавів (Notonectidae).він зустрічається як у річках так і у стоячих водоймах. Це один з найбільших водяних клопів (понад 1 см завдовжки), сильний і спритний хижак, з витягнутим у довжину тілом, схожим на човник. Спинний бік комахи опуклий, зеленуватого кольору, сріблястий і не змочується водою. Зверху на голові розташовані темно-червоні очі. Перші дві пари ніжок короткі, ними хребтоплав захоплює здобич, а також чіпляється за водяні рослини. Задня пара ніг служить для плавання: вони довгі, густо вкриті щетинками. Плаває черевцем догори. Загострене тіло з опуклою спиною добре розтинає воду. Коли він пливе близько від поверхні води, світло забарвлений спинний бік при цьому непомітний, а звернене догори темно-бурого кольору черевце зливається з кольором води (захисне забарвлення). Хребтоплав має добре розвинені крила, а також може літати, іноді вночі на досить великі відстані.

Дихає хребтоплав атмосферним повітрям. На задньому кінці черевця, який при диханні під кутом виставляється з води, розташовані дихальні отвори (стигми). Пірнаючи, хребтоплав бере з собою під воду запас повітря, який обволікає його суцільним блискучим покривом і зменшує його питому масу. Живляться, як і інші клопи, хребтоплави, живою здобиччю (дрібні водяні клопи, водоміри). Нападаючи знизу хапає здобич першими чотирма ногами, встромляє свій гострий, коротенький хоботок. Після цього, підвісившись заднім кінцем до поверхні води, він повільно висисає свою жертву. Великий хребтоплав, якщо його необережно взяти, може боляче вколоти і людину. Місце уколу може пекти, бо комаха виділяє отруйну слину.

Самка відкладає яйця за допомогою яйцеклада в підводні рослини так, що кінець яєчка стирчить з тканини рослини. Через кілька днів на цьому кінці починають просвічувати червонуваті очі майбутньої личинки, а через два тижні вилуплюється личинка. Від дорослої комахи вона відрізняється тим, що немає крил, розмірами і блідим зеленувато-білим забарвленням. Личинки хребтоплава живляться дрібними водяними тваринками.

Хребтоплави живуть менш як рік. На початку зустрічаються лише личинки на різних стадіях розвитку. В серпні в наших водоймах знову з’являються дорослі хребтоплави, які вийшли з перших яйцекладок. Вони зимують, а наступної весни починається новий цикл їх розмноження.

У заплавах річки і втих місцях, де вона виходить з берегів поширений плавт звичайний (Naucoris cimicoidaes) родини плавтів (Naucoridae). Це досить великий клоп (довжина тіла до 15мм) з плоским, овальним, блискучим, зеленувато-бурм тілом. Звичайно він повзає по водяних рослинах. Цей клоп досить добре плаває за допомогою густо вкритих волосками ніг, особливо задньої їх пари. Дихає плавт атмосферним повітрям, яке він набирає у замкнений простір під надкрилами, коли піднімається на поверхню води і виставляє над нею кінець черевця. Як і інші водяні клопи, живиться плавт виключно тваринною їжею. Нападає навіть на пуголовків, мальків риб і молюсок. Роль хватального апарату виконує передня пара ніг. Ланка загострена, складається з одного членика; разом з гомілкою вона утворює шаблеподібний відросток, який укладається в жолобок коротких розширених стегон. Схопивши живу здобич за допомогою цього апарату, плавт встромляє в жертву свій короткий гострий хоботок і висисає її. Плавти паруються навесні і на початку літа. Самка занурює яйця у тканину так, що один з кінців яєчка помітний зовні у вигляді овального рубчика. На початку липня дорослі плавти вже не зустрічаються. Пізніше з’являється молоде покоління плавтів, яке зимує, а навесні дає початок новій генерації.

Греблями (Corixidae) мають порівняно менші розміри, ніж хребтоплави, плавти та інші водяні клопи. Люблять жити у стоячих чи слаботекучих водоймах, а тому в самій річці зустрічаються нечасто. Дорослі греблями досягають 9-10 мм довжини, лише гребляк крапчастий (Corixa punktata) – до 16мм. Тіло видовжене, плоске зверху і опукле знизу. Голова на вузькій шийці і може повертатися у різні боки. Очі фасеткові, червонуватого кольору. Хоботок короткий, нерозчленований, розміщений під верхньою губою. Живляться соками водяних рослин, але можуть висисати личинок комарів та деяких інших дрібних комах. Середні ноги з двома міцними кігтиками на кінцях виконують роль якоря – за допомогою їх гребляк чіпляється за будь-який підводний предмет, завдяки чому перебуває у стані спокою; задні ноги служать для плавання і мають видовжені гомілки і лапки, густо вкриті волосками. Дихають греблями атмосферним повітрям. Піднімаючись до поверхні води, вони виставляють не задній кінець тіла, як хребтоплави, а передню частину тіла, користуючись при диханні грудними дихальцями. Через черевні дихальця повітря видихається і обволікає черевце гребляка під водою, завдяки чому воно стає сріблястим.

Паруються греблями навесні. Самки прикріплюють яйця з допомогою клейкої речовини до зовнішньої поверхні підводних предметів або рослин. Яйця досить великі, у вигляді бокальчиків з короткими ніжками. Види більших розмірів дають одне покоління на рік, дрібні – два. Греблями добре літають. Вночі їх можна ловити на світло ліхтаря. Восени дорослі греблями перелітають з невеликих водойм на великі, де й зимують. Найбільш поширений вид – гребляк крапчастий (Corixa punctata).

При дослідженні річки зустрічаються водні скорпіони (Nepa cinerea) з родини (Nepidae). Долати течію йому допомагають міцні ноги, за допомогою яких він тримається за водяні рослини. Тіло водяного скорпіона схоже на почорнілий листок з стебельцем. Маленька, з великими очима голова цього клопа має короткий, міцний членистий хоботок. Пересувається водяний скорпіон дуже повільно, плаває погано і неохоче, найчастіше сидить нерухомо на водяних рослинах, підстерігаючи свою здобич.

Живиться водяний скорпіон різними водяними тваринами, переважно ракоподібними і комахами, а також мальками риб. Помітивши свою здобич, він блискавично викидає першу пару ніг і схоплює жертву. Ці кінцівки мають своєрідну будову і більше нагадують гігантські щелепи, ніж ноги. Видовжені і розширені стегна з внутрішнього боку мають жолобок, в який (коли ноги складені) щільно входять зчленовані одна з одною гомілка і одночленикова лапка, нагадуючи цим складний ножик. Стиснуту таким чином здобич водяний скорпіон висисає за допомогою хоботка. Дві інші пари ніг ходильні. Перша пара крил перетворена на надкрила, які вкривають всю плоску спину комахи; під ними є добре розвинені крила. Черевце складається з восьми члеників. Сьомий членик – це дихальна трубка, яка складається з двох звернених одна до одного жолобків. Утворений таким чином повітряносний канал з середини вкритий волосками, які не змочуються водою. Виставивши зовнішній кінець повітроносної трубки з води, скорпіон набирає повітря у замкнений простір під надкрилами, звідки повітря надходить у трахейну систему через стигми черевця. З трахей повітря виділяється через грудні стигми.

На початку літа самка відкладає яйця на різні водяні рослини. Яйця досить великі, циліндричної форми, з округленими кінцями. Через два тижні з яйця вилуплюється личинка, яка зовнішнім виглядом нагадує дорослого скорпіона, але її дихальна трубка коротша. Весь розвиток водяного скорпіона від яйця до імаго триває близько трьох місяців. Наприкінці липня з ранніх весняних кладок з’являється нове покоління дорослих комах. Водяний скорпіон завдає шкоди рибництву.

До цієї ж родини відносять і ранатру (Ranatra Linearis), яка зустрічається хоч і досить рідко. Оскільки вона полюбляє більш зарослі водойми. Тіло циліндричне, дуже довге бурувато-жовтого кольору, довжина його 30-35 мм. По боках голови великі очі. Передні ноги прикріплені біля самої основи голови і є міцним хватальним органом. Друга і третя пара ніг ходильною вузькі надкрила рана три щільно складені, закривають спинний бік черевця; під ними розташовані крила, за допомогою яких ранатра добре літає. Черевце закінчується дихальною трубкою, що має таку ж будову, як і у водяного скорпіона.

Живиться ранатра, як і інші водяні клопи, різними водяними тваринами. У першій половині літа самка відкладає у тканину плаваючих на поверхні стеблин близько 30 яєць. Восени не зустрічаються ні личинки ні старі імаго попереднього року; можна зустріти лише представників нового, готового до зимівлі покоління, яке вилупилось з яєць, відкладених у цьому ж році.

Неможливо не звернути увагу на водоміром, які живуть на поверхні води (Gerridae). Тіло водомірки видовжене, з широко розставленими ногами, завдяки чому маса тіла комахи розподіляється на значній поверхні. На голові на відміну від інших клопів є досить довгі вусики, які складаються з чотирьох члеників, та сильно зігнутий донизу хоботок. Очі великі. Перша пара ніг значно коротша за задні дві і відіграє роль хватального органу. Задні, і особливо середні, ноги – довгі. Їхні лапки густо вкриті волосками. Розкинувши довгі ноги водоміри швидкими рухами ковзають по поверхні води. Середніми ногами водомірка робить сильний поштовх, який викидає її на чверть метра вперед; задні ноги служать як кермо; ноги кожної пари заносяться вперед одночасно. При такому способі руху водомірка блискавично кидається на комаху, яка висунулася з води або впала у воду, схоплює її передніми ногами і висисає за допомогою хоботка.

Під надкрилами у водомірки є перетинчасті крила. Літають водоміри рідко. За допомогою ніг вони можуть пересуватися на і суші. Під осінь вони залишають водойми, ховаючись на зимівлю під корою пнів, у мох, під каміння. Навесні чи на початку літа самки відкладають яйця на підводні частини стебла і листя рослин, на відстані кількох сантиметрів від поверхні води, розташовуючи їх в один ряд. Самки відкладають яйця протягом усього літа. Через тиждень вилуплюються личинки. Весь розвиток закінчується протягом сорока днів. У другій половині літа з’являється друге покоління. Подекуди зустрічаються водоміри, у яких на тілі є одна або кілька чорних крапок: це паразитичні личинки водяних кліщів, які живуть на багатьох водяних комахах і живляться їхньою кров’ю.

Нерідко зустрічається водомірка елегантна (Hydrometra gracilenta), з тонким тілом і майже ниткоподібними ногами.

Захисне забарвлення водоміром (від темно-коричневого до буруватого) відповідає загальному кольору поверхні води. Швидкі стрибки рятують водоміром від їхніх підводних ворогів – риб.

Характерним компонентом ентомофауни річки є волохокрильці (Trihoptera). Цю назву комахи отримали тому, що їх крила вкриті дрібним волосками або лусочками, завдяки чому волохокрильці схожі на нічних метеликів. Волохокрильці у спокійному стані складають крила вздовж спини під гострим кутом, дахоподібно. Тримаються поблизу водойми, іноді відлітають на досить великі відстані. Живляться нектаром квітів. Чимало з них у дорослому стані майже не живляться. Забарвлені найчастіше в усі відтінки бурого або сірого кольору. Личинки схожі на гусениць метеликів, живуть у воді, мають трахейні зябра. Більшість з них будує собі трубчасті чохлики (будиночки). За формою і за матеріалом чохлики дуже різноманітні. Найпростіша – очеретові трубочка, в яку личинка заповзає, використовуючи уже готове приміщення (агрипонія). Деякі личинки волохокрильців будують трубчастий футляр з окремих шматочків, які личинка вигризає з листя і розташовує по спіральній лінії (волохокрилець великий). Ромбічний волохокрилець і жовтовусий використовують для будування чохлика і різні травинки, і шматочки відмерлого дерева, а також свіжі гілочки.

Види волохокрильців, які живуть у тих частинах річки де є відносно швидша течія, будують чохлики з великих і малих піщинок. Іноді ці мозаїчні будівлі мають форму широкого плоского щитка, по поверхні якого вода тече повільно, не перевертаючи і не зриваючи його з місця. Личинка аномалії прикріплює до піщаної трубочки важкі сучки і палички, які є своєрідним якорем.

Чохлик є для личинок волохокрильців надійним притулком – це чудове захисне пристосування з „місцевих” матеріалів. Стінки такого чохлика дуже міцні, завдяки надійним павутинним скріпленням. Павутинні нитки личинка виділяє паролю довгих павутинних залоз, що відкриваються загальною протокою на нижній губі.

Під час огляду вийнятої з чохлика личинки впадає в око відмінність у міцності покриву частин тіла личинки, вкритих чохликом і незахищених. Тіло личинки під чохликом вкрите м’якою шкіркою. На задньому кінці черевця розташована пара додатків з міцними гострими гачками. За допомогою цих гачків личинка чіпляється за внутрішні стінки чохлика, що не дає їй випасти з нього. Крім того. На третьому сегменті грудей є 3 бородавчасті виступи, які можуть вп’ячуватися і , отже теж перешкоджати випаданню личинки.

Дихають личинки за допомогою трахейних зябер: білуватих ниткоподібних виростів, схованих під чохликом.

Живляться личинки волохокрильців в основному рослинною їжею. Деякі з них ведуть хижацький спосіб життя, поїдаючи дафній, личинок хіромід.

Заляльковуються личинки навесні. При цьому отвори чохлика вони заплітають павутинням так, щоб на кожному залишилися отвори для течії води. Коли лялечка дозріває, вона прогризає жувальцями чохлик і якийсь час вільно плаває спиною донизу на поверхні води. Потім вона вибирається на будь-який предмет, скидає свою шкірку і перетворюється на дорослу комаху.

Дорослі комахи відлітають десь через місяць. Вони літають біля берега, низько над водою, особливо активні у вечірні години. Самки відкладають яйця на водяні рослини. Найчастіше кладка має вигляд кулястої або довгастої грудочки слизу. Кладка яєць буває і у вигляді драглистої платівки з спіральним розташуванням яєць. Личинками волохокрильців живляться риби.

Імаго живуть недовго і зовсім не живляться.

Личинки волохокрильці гідропсихи (Hidropsyche ornatula) мають великі міцні жувальця, будують невелику жувальну камеру з віконечком з павутинної стінки; одна з її стінок спрямована дещо навскоси щодо течії. Личинка лежить у камері в мішечку з тонких ниток. Якщо будь-яка тварина потрапила до ловильної камери, личинка хапає її своїми щелепами. Заляльковуючись, личинка собі робить камеру-печерку, обкладену ззовні піщинками. Камера має вихідний і вхідний отвори. У другій половині літа після парування самки розсікають по річці свої яйцеві кладки; яйця приклеюються до піщинок і під час повені розносяться вниз за течією річки.

У пересувних трубкоподібних „будиночках”, обліплених піщинками і частинками рослин, живуть личинки волохокрильця анаболії (Anabolia sorarcula). Це один з найпоширеніших видів. Імаго часто зустрічається на рослинах біля річки. Передні крила порівняно широкі. Тіло і крила рудувато-жовті.

З водних жуків також зустрічаються плавунці (Dytiscidae). Одним з найбільших видів цієї родини є плавунець облямований (Macrodytes marginalis). Довжина його тіла 3,0-3,4 см. Тіло зеленувато-чорне, з боків облямоване жовто-бурою смужкою. Плавунці досить часто зустрічаються в глибоких частинах водойми, багатих на тваринний корм.

Плавунець швидко і спритно плаває. Його тіло можна порівняти з підводним човном. Основним знаряддям плавання служить пара задніх ніг, розширених на зразок весел і густо вкритих волосками, що у сукупності створює значну гребну поверхню.

Дві передні пари ніг плавунця побудовані за наземним типом. За допомогою передніх ніг жук чіпляється і повзає по стеблах водяних рослин. Передні ноги плавунця коротші за середні, ними він захоплює їжу.

У самців на передній парі ніг є тарілкоподібні розширення. Цими дисками плавунець прикріплюється до гладеньких поверхонь, а ще під час копуляції самець ними прикріплюється до самки. Міцні надкрила стигми захищають їх від заливання водою, коли жук плаває. Дихає плавунець піднімаючись на поверхню води і виставляючи з води задній кінець тіла. Через деякий час він пірнає в глибину, несучи під надкрилами пухирець повітря. Витративши запас кисню, жук знову спливає.

Плавунець дуже ненажерливий. Живиться він водяними комахами, рачками, слимаками, а також пуголовками і рибами. Проте він може довго й голодувати – до одного і навіть двох місяців.

Самка, що восени копулювала, зимує. Кладка яєць відбувається в березні-квітні. Самка відкладає яйця під водою за допомогою гострого яйцеклада по одному в тканину живих рослин, в їхні стебла і листя. Протягом доби самка відкладає від 10 до 30 яєць (всього 500-1000 яєць). Яйця досить великі, завдовжки 6-7 мм, схожі на покривлені ковбаски.

З яєць вилуплюються личинки, які швидко ростуть, двічі линяють і до кінця свого розвитку досягають значних розмірів (5-6 см). За допомогою трьох пар плавальних ніг, густо вкритих волосками, личинки швидко пересуваються у воді. Крім того, задній кінець тіла личинки вкритий волосками, діє як сильний плавник.

Своїми хижацькими інстинктами личинка не поступається перед дорослим жуком. За надзвичайну ненажерливість і хижацтво личинок назвали водяними тиграми.

Коли личинка виростає, вона виповзає на сушу, де й заляльковується, знайшовши будь-яке заглиблення під камінням, деревом чи під травою. Через 12 годин починає будувати собі колиску, зверху прикриваючи її земляним куполом. Саме тут личинка через тиждень і більше перетворюється на лялечку. Стадія лялечки триває 2-4 тижні, а потім перетворюється на імаго. Молодий жук виходить з колиски і прямує до водойми.

Як дорослі плавунці, так і їхні личинки завдають великої шкоди рибному багатству. Тому необхідно оберігати від плавунців рибні ставки. Разом з тим плавунці знищують личинок комарів. Ворогами плавунця є дрібні водяні їздці. У заражених ними яйцях плавунців розвиваються личинки, а потім лялечки паразита, з яких виходять дорослі їздці.

Іноді зустрічається плавунець широкий (Dytiskus latissimus) з бурувато-чорним, широким тілом, краї передньоспинки і облямівка надкрил жовті. Це також хижак, але частіше він надає перевагу проживанню в ставках і озерах.

Полоскун розенчастий (Acilius sulkatus) з родини плавунців. Сплющене тіло жука досягає 16-18 мм довжини. Надкрила самців гладенькі, у самки – з поздовжніми жолобками, густо вкритими волосками. Від інших видів цієї родини полоскун відрізняється чорними стегнами задніх ніг біля основи. Весною полоскун відкладає яйця у стебла водяних рослин. З яєць розвиваються личинки, схожих на личинок плавунця – спритні і ненажерливі.

Личинки з’являються наприкінці травня. Тіло дорослої личинки веретеноподібне; на спині темно-бурі плями. Останні два членики черевця по боках густо вкриті волосками. На задньому кінці тіла – пара коротких хвостових придатків, які, на відміну від личинок плавунців, вкриті короткими щетинками. Крім пуголовків личинки живляться дафніями, черепашковими рачками та іншими дрібними водяними тваринами.

Досить часто в різних місцях дослідження можна зустріти вертячок (Gyrinus natator; з родини – Gyrididae - вертячки). Ці маленькі блискучі жучки зграйками дуже швидко снують по поверхні води, описуючи кола і спіралі. Довжина тіла їх досягає 5-7 мм. Шкірні покриви вертячок не змочуються і дуже блищать. Ці жуки добре пірнають і можуть довго триматися під водою. Вони залишаються там і в похмуру погоду. Вночі вертячки літають. Серед особливостей будови вертячки насамперед привертає увагу будова очей. Кожне з її фасеткових очей перегороджене хітиновою перетяжкою на дві частини, нижню і верхню. Нижня частина пристосована для зору під водою, а верхня для зору в повітрі. Отже, коли жук перебуває на поверхні, він може одночасно орієнтуватись і в тому, що робиться у воді. Цікав будова ніг вертячки – середніх і задніх: вони дуже сплющені і вкорочені не тільки стегна гомілки, а й всі членики лапки перетворились на широкі пластинки і навіть волосинки на лапках мають вигляд пластинок. Усі частини ніг дуже рухливі, вони то складаються, то розсуваються на зразок віяла. Коли занесену наперед ногу вертячка повертає назад, то пластинки віяла розкриваються і нога відштовхується; навпаки, при зворотному русі ніг уперед пластинками віяла складаються і нога не відчуває опору води. Завдяки особливості будови ніг, вертячки досить швидко пересуваються у воді. Змащене спеціальною речовиною тіло зменшує тертя об воду, що сприяє швидкості пересування.

Вертячки – хижаки; живляться вони дрібними черв’яками і членистоногими, навіть можуть поїдати один одного.

Зимують ці комахи в мулі в нерухомому стані. Самки відкладають яйця у квітні, прикріплюючи їх до водяних рослин або інших предметів. Приблизно через два тижні з яєць виходять личинки, які опускаються на дно і ведуть хижацький спосіб життя. Від більшості личинок інших жуків вони відрізняються тим, що мають парні трахейні зябра. Під час екскурсії їх побачити важко, тому що вони ніколи не піднімаються на поверхню води. Ще рідше трапляються їхні лялечки, які розвиваються у коконах на водяних рослинах.

Вертячка – найкращий плавець серед жуків. Під час плавання вона виставляє на поверхню свій опуклий спинний бік – чорний, синьо-чорний або зеленуватий, з яскравим металевим блиском. Ноги залишаються під водою.

Вертячка має захисне пристосування – вона виділяє їдку речовину, яка має різкий запах. Припускають, що саме цей запах відлякує тварин, які нападають на вертячок.

Хоч і не часто, але досліджуючи ентомофауну річки можна зустріти водолюба великого чорного (Hydrous piceus) з родини Hydrophidae. Довжина його тіла 4,0-4,7см. Тримається рослин у прибережній смузі. Плаває водолюб погано; при цьому пересуває ноги поперемінно, а не одночасно, як плавунець. Частіше водолюби повзають по водяних рослинах. Черевний бік їхнього тіла здається сріблястим тому, що між волосками черевця затримується повітря.

Тіло водолюба яйцеподібної форми, блискучого, смоляно-чорного кольору з зеленкуватим відтінком. Очі розташовані біля заднього краю голови. На черевному боці тіла є кіль, який переходить у гострий шип. Вусики короткі, з ними пов’язаний своєрідний спосіб дихання водолюбів: жук виставляє з води зігнуті вусики, між волосками яких скупчується повітря. Потім жук підбирає вусики, і повітря поступово переходить на волоски нижнього боку грудей, а потім під надкрила, де й розташовані дихальця. Живляться водолюби переважно рослинною їжею: м’якими частинами водяних рослин і нитчастими водоростями. Іноді вони поїдають ослаблених або мертвих тварин.

Розмножуються водолюби у травні. Самки будують кокони, в які відкладають 50-60 яєць. Напівкулястий сріблясто-білий кокон плаває на поверхні води. Яйця в коконі розміщені в один ряд і оточені пухкою, як вата, павутинною масою, яка не змочується водою. Личинки виходять у воду через 2-3 тижні після відкладання яєць. Вигляд личинки дуже характерний. Товсте незграбне тіло, велика голова, на задньому кінці пара хвостових придатків. Три пари волосатих ніжок. Личинка повзає по водяних рослинах, плаває погано. На відміну від дорослого жука , личинка водолюба є хижаком. Здобич схоплює щелепами, поступово подрібнює і шматочками поїдає. Улюбленою їжею личинок є дрібні молюски, особливо котушки. Щоб дихати, вони відпливають до поверхні води і виставляють задній кінець тіла, на якому є дихальця.

Заляльковується личинка водолюба у вологій землі на березі водойми, будуючи колисочку, яку дорослий жук залишає. Тижнів через 3-4 спускається у воду. Повний цикл розвитку водолюба чорного від яйця до появи дорослої комахи відбувається протягом 9-10 тижнів. Дорослі жуки зимують на дні водойми.

Іноді можна зустріти інший вид цієї родини – водолюб малий чорний (Hydrophilus caraboides), але він надає перевагу більше стоячим водоймам. Він має менші розміри (13-18 мм). Тіло овальне, чорного кольору, з металічним зеленим блиском. Личинка схожа на молоду личинку водолюба чорного, від якої відрізняється наявністю 7 пар трахейних зябер черевця, вкритого волосками.

Невід’ємною частиною ентомофауни річки представники ряду двокрилих, насамперед комарі справжні (Culicidae).

Дорослі комарі звичайні (Culex pipiens) літають поблизу водойми. Самець живиться нектаром рослин, самка кров’ю теплокровних тварин (головним чином птахів) та людей. Така відмінність у живленні зумовлена тим, що для самки потрібна висококалорійна їжа для швидкого дозрівання яєць в яєчниках. Самка комара проколює шкіру тварини або людини і заглиблює в ранку всі ротові частини, крім нижньої губи, яка при цьому коліно подібно згинається і впирається. Через канал гіпофарикса у ранку вливається секрет слинних залоз самки, який містить антикоагулін. Кров висмоктується через трубку, утворену верхньою губою, і заповнює воло, а потім шлунок комара, де поступово перетравлюється. Коли частина яєць дозріває, самка комара летить до водойми і відкладає на водяні рослини яйця або просто на поверхню води. Яйця мають довгасту циліндричну форму. Вся кладка містить 200-300 яєць. Через кілька днів з яєць вилуплюються личинки.

Личинки комара у великій кількості зустрічаються у мілких заплавах річки або в місцях з меншою течією.

Личинка має вигляд безногого черв’ячка з широкими грудьми, членистим, вужчим за грудний відділ черевцем і великою головою, з двома очима. На передостанньому 8-му членику черевця є довгий відросток, розташований під кутом, щоб не заливало водою. Це дихальна трубка, або сифон, з отвором на кінці. На 9-му членику черевця є анальний отвір, біля нього дві пари пальцеподібних анальнх зябер і ряд вертикально розміщених щетинок, які утворюють собою віяло, що виконує роль хвостового плавця і керма при плаванні личинки.

Дихає личинка атмосферним повітрям, виставляючи з води хвостовий дихальний сифон, при чому тіло її звисає вниз майже вертикально.

Живляться личинки різними дрібними організмами, наприклад різними одноклітинними водоростями, коловертками, інфузоріями, а також часточками детриту, завислими у воді.

Личинки, які щойно вилупилися з яйця, досягають 1-2 мм завдовжки. Після виходу з яйця личинка тричі линяє і проходить 4 стадії метаморфозу. На 7-8 день після останньої линьки личинки 4-ї стадії вже 7-8 мм завдовжки; перетворюються на лялечку. Лялечка зовсім не схожа на личинку – вона нагадує маленького рухливого пуголовка. Голова і груди лялечки злиті в голово груди, на яких є 2 придатки у вигляді ріжків із стигмою на кінцях. Вузеньке черевце лялечки закінчується 2-ма хвостовими лопатями. Лялечка не живиться; вона енергійно дихає, виставляючи з води не задній, а передній кінець свого тіла з дихальними ріжкоподібними трубочками.

Фаза лялечки триває кілька днів. Зріла лялечка стає майже чорною і спливає на поверхню води. Тут у неї на спині утворюється тріщина, і вип’ячуються спочатку груди, а потім весь дорослий комар. Скинутою на початку шкіркою комар користується як човником, поки не розправляться і не просохнуть його крила. Потім він злітає у повітря.

У річці живуть численні личинки комарів-дергунів, яких ще називають комарами-дзвінцями (Chironomidae). Ці комарі схожі на звичайних, але відрізняються від них більшими розмірами і довшими ніжками. Вони літають цілими роями. У тихі літні вечори рояться у повітрі над різними предметами, то піднімаючись над ними, то опускаючись. Такі рої складаються майже виключно з самців. Сідаючи на будь-який предмет, комарі виставляють вперед свої передні ніжки і весь час смикають ними, звідки і виникла назва – комарі-дергуни.

Ротові частини хірономід розвинені слабко і прокусити шкіру людини або тварини вони не можуть, а тому живляться рослинними соками.

Самки цих комарів відкладають яйця у воду, оточуючи їх драглистою прозорою речовиною. Форма яєць довгаста. З яєць вилуплюються личинки, які тричі линяють. До першої линьки личинки бувають сірими або безбарвними, а потім набувають зеленуватого або червоно кольору (від розчиненого у крові гемоглобіну). Личинки відомі під назвою „мотиля”. Це цінний корм для риб.

Личинки хірономід живуть у спокійних водоймах з мулким дном. Вони плавають, згинаючи своє тіло то в один то в інший бік, описуючи 8-ку (за народним висловом личинка „мотається”, звідки і назва – „мотиль”). На передньому і задньому кінцях тіла личинки є дві пари псевдоніжок, за допомогою яких вона повзає по дну водойми.

У деяких видів хірономід личинки будують трубки з рослинних решток. Є личинки, які роблять ходи всередині тканин губок і моховаток.

Дихають личинки всією поверхнею тіла. Крім того, на задньому кінці тіла у них є спеціальні органи дихання у вигляді ниткоподібних зябрових придатків.

Лялечка хірономід зовні відрізняється від лялечок інших комарів тим, що має трахейні зябра, розміщені на передній частині тулуба у вигляді двох кущоподібних пучків. Така лялечка нерухомо лежить всередині мулистої трубочки, з якої висуваються лише її зябра. Коли настає час вилуплювання, тіло лялечки перетворюється повітрям і швидко виштовхується на поверхню води, де її шкірка тріскається і з неї вивільняється імаго.

Найбільш поширений вид комара – дзвінець опушений (Chironomus plumosus). Видова назва пояснюється тим, що лапки передніх ніг дзвінця густо опушені.

Близькими до дзвінців є мокреці (Ceratopogoidae). Це досить маленькі комахи з відносно довгим хоботком. Самки мокреців – кровососи. Вони нападають на людину і тварин непомітно. Їхні уколи болючі і спричинюють свербіння. Личинки живуть у річці. Вони мають напівпрозоре тонке, як голка, тіло. Голова довга і вузька, груди складаються з трьох сегментів, черевце – з 9-ти. Знайдений представник – мокрець жагучий (Culicoides pulikaris).

Мошки-кровососи також відносяться до комах, життя яких пов’язане з водою (Simuliidae). Самки їх на відміну від комарів нападають на теплокровних тварин, на людину вдень (вночі неактивні). Уколи мошок болючі, викликають свербіння. Біль від укусу зумовлюється дією слини. При масовому нападанні мошок на людину в неї підвищується температура, а тварини можуть навіть загинути. Самки відкладають яйця на каміння, листя, на уламки дерева. Кладки мають вигляд смугастих скупчень жовтувато-коричневого кольору. З яєць вилуплюються личинки. Вони поширені колоніями у частинах річки з швидкою течією. Живляться вони дрібними інфузоріями, одноклітинними водоростями, дихають всією поверхнею тіла. Заляльковуються личинки, роблячи з павутинних ниток гострий лійкоподібний чохлик. У такому чохлику лялечка лежить нерухомо, висунувши назовні головний кінець з двома пучками білуватих ниток – трахейних зябер. Чохлики кріпляться до субстрату вкритим кінцем до течії води. З лялечки вилуплюється комаха, яка з блискавичною швидкістю виноситься на поверхню води.

Теплокровні види дають три покоління на рік, а холоднокровні – лише одне.

Часто над водою літають мухи, трохи схожі на бджіл (Brachycera). Це мухи-львинки, зокрема львинка звичайна (Stratiomyia chamaleon) з родини львинок (Stratiomyidae). Дорослі особини мають чорно-жовтуватий колір. На округлому черевці чергують чорні і жовті смуги.

Личинки цих мух живуть у воді, і їх нерідко можна побачити весною. Личинка має веретеноподібну форму з дуже звуженим хвостовим кінцем. Довжина тіла становить 405 см, спинний бік більш опуклий, ніж черевний. На задньому кінці тіла є пучок волосків, розташованих у вигляді розетки.

Дихає личинка атмосферним повітрям, захоплюючи його в дихальний отвір, розташований у центрі розетки на задньому кінці тіла. Поживою для личинки є дрібні органічні часточки, які вона знаходить риючись у мулі. Личинки кілька разів линяють, зимують і навесні заляльковуються. Виліт дорослих комах припадає на початок літа. Самки відкладають на листках і стеблах прибережних рослин довгасті яйця чорного кольору.

На дні водойми живуть личинки мухи дзюрчали-бджоловидки (Eristaris tenax ) з родини (Surphidae). Зовні вона нагадує осу або бджолу. Має темно-бурий колір, черевце з яскравими жовтими плямами. Самка відкладає яйця в органічні рештки забруднених водойм. З яєць вилуплюються личинки, які мають брудно-сіре циліндричне тіло х дуже довгим хвостовим відростком. Через це її ще називають „крискою”. Цей відросток є дихальною трубкою, яка має здатність видовжуватися і скорочуватися. У витягнутому стані вона досягає 10см, тим часом як все тіло личинки не довше за 1,5 см. Личинка глибоко закопується в бруд, виставляючи назовні лише хвостовий відросток. Живиться личинка органічними рештками.

Перед заляльковуванням личинка виповзає з води на сухе місце. Покрив її стає оболонкою і для лялечки.

У воді живуть личинки і різних видів ґедзів (Tabanus botinus). Ґедзі схожі на великих мух. Це комахи чималих розмірів з великими фасетковими очима. Ґедзь непомітно сідає на шкіру людини чи тварини, дуже боляче кусає, роблячи глибокий прокол на шкірі. В слині ґедзя містяться колагуліни, які перешкоджають зсіданню крові. Влітку ґедзі дуже дошкуляють великій рогатій худобі і коням. Висисають кров лише самки (їм це необхідно для дозрівання яйцеклітин), а самці живляться нектаром рослин. Самка ґедзя відкладає яйця купками на стебла і листя по березі. З яєць вилуплюються личинки, які падають у воду і далі розвиваються у водяному середовищі. Доросла личинка має брудно-сірий колір. Її циліндричне тіло рівномірно звужене до обох кінців, 4,5 см завдовжки. На передньому кінці розміщена маленька голівка з ледве помітними вусиками і міцними щелепами. Тіло личинки складається з 12 різко відмежованих сегментів.

Личинки ґедзів – хижаки. Повзаючи серед мулу і решток рослин, вони нападають на личинок інших комах, дрібних молюсків і червів, у тому числі і дощових. Голова личинок може то втягуватися, то витягуватися з передньогрудей, при чому гачки щелеп викидаються і згинаючись донизу, впихаються в тіло жертви.

Звичайно личинки тримаються дна, але можуть плавати на поверхні водойми. На 2-му році життя личинки заляльковуються. Перед цим вони виходять з води в будь-яке вологе місце і зариваються в ґрунт. Тут вони перетворюються на лялечок. Через 2-3 тижні, залежно від температури, лялечка, активно рухаючись, виходить із землі, шкіра її тріскає і з неї вилітає дорослий гедзь.

Крім справжніх ґедзів серед цієї родини поширені пістряк оздоблений (Chrysops pictus), що має крила з бурими плямами, та дощовиця світла (Haematopota hispanica) з блакитно-сірим тілом і мармуровими крилами. Ґедзі не тільки боляче кусають і цим завдають значної шкоди тваринам. Вони також є механічними переносниками збудників деяких хвороб (сибірської виразки, туляремії, трипаносомозу та ін.)