У науковій літературі можна знайти чимало різноманітних визначень сім’ї, наприклад як А.І. Антонов, М.Я. Соловйов, А.Г. Харчев та інші. У філософському словнику сім’я визначається як «вид соціальної спільноти, найважливіша форма організації особистого побуту, заснована на подружній спільці та родинних зв’язках, тобто на багатосторонніх відносинах між чоловіком ьа жінкою, батьками та дітьми, братами та сестрами та іншими родичами, що живуть разом та ведуть спільне господарство». [№13]

Хоча у різних визначеннях утримуються дещо різні наголоси і варіанти, вцілому, в них дається приблизно однакове уявлення про сучасну сім’ю в її типовому і найбільш поширеному вигляді. Якщо залишити в них найбільш суттєве, то сім’ю можна охарактеризувати як соціальнуспільноту, засновану на подружніх або родинних зв’язках, для якої характерні спільне проживання та ведення домашнього господарства. Таке визначення відбиває загальноприйняте розуміння та включає різноманітні варіанти сімейних груп, пі д нього підпадає і типова сім’я, що складається з подружжя, їх дітей та батьків, і різні неповні та незвичайні сім’ї, наприклад, сім’я з тітки та плимінника, бабусі та онука.

Молода сім’я – це особливий світ, який своєрідно пов’язаний із всіма проблемами суспільства. З однієї сторони, молода сім’я – це замкненна система взаємостосунків її членів, які «захищають» сім’ю від втручання із зовні, а з іншого – суспільні процеси по – різному впливають і опосередковують взаємини людей у конкретній сім’ї. На думку В.М. Дружиніна, сім’я є соціальним інститутом, а конкретна сім’я – «інституалізованою соціальною групою», функція якої полягає у первинній соціалізації дітей. [№22]

Молода сім’я може розглядатися як специфічний соціальний інститут, що виконує ряд функцій (репродуктивна, виховна, господарсько-економічну, рекреативна), які важливі для суспільства і необхідні для життя кожної людини, і як мала соціально-психологічна група, в якій, за висловом О.М. Здравомислової, «з найбільшою природністю задовольняються чисельні найважливіші особистісті потреби людини. Мабуть, кожен з молодого подружжя погодиться з тим, що саме у своїй батьківській (генетичній сім’ї він набув необхідних соціальних навичок, оволодів певними стереотипами поведінки і культурними нормами, проявляв емоційну прихильність, або, навпаки, відчував певні негативні емоції до близьких членів родини, отримував психологічну підтримку і захист, рятувався від стресів і перевантажень, які виникали при контактах із зовнішнім світом.

Якщо молода сім’я має дітей, то виступаючи первинним мікросередовищем дитини, вона відіграє вирішальне значення у формуванні її особистості. Саме в сім’ї закладаються основи особистості дитини, і, при вступі до школи, дитина вже більш, ніж на половину сформувалася як особистість. Але ж діти можуть народжуватися і поза шлюбом і сім’єю. І тоді відповідальність за їх життя, мінімальне економічне благополуччя і виховання беруть на себе держава і суспільні організації.

Усучасних умовах родинне виховання доповнюється суспільним: діти відвідують дошкільні заклади, школу, різноманітні мистецькі студії спортивні секції тощо. І завдання соціалізації повстають, зрозуміло, не тільки перед сім’єю, але й перед іншими соціальними інститутами виховання.

Та все ж таки, виховний вплив сім’ї дещо обмежений. Пояснюють це тим, що вплив цей не виходить за межі індивідуальних можливостей членів сім’ї, їхнього власного виду розвитку, інтелектуальної і культурної підготовленості, умов життя і в цьому плані інші соціальні інститути знаходяться у більш сприятливому становищі.

Тому для молодого подружжя, яке планує народити дитину, важливим є усвідомлення себе в ролі не просто як соціального інституту виховання, а як того осередку (середовища), яке обумовлює формування особистості дитини, і не перекладати відповідальність за майбутнє дитини на державу.

Особливості виховання у батьківській сім’ї як умова підготовки молоді до сімейного життя:

Можна із впевненістю сказати, що у кожній сім’ї складається своя, індивідуальна виховна система, яка формується іпіричним шляхом, тобто постійно апробується у досвіді, містить багато педагогічних «знахідок», засобів і методів впливу на дитину, проте не позбавлена прорахунків і серйозних помилок. Цілі, принципи та зміст виховання у сім’ї часто носять іпліцинтний (несфурмульований) характер, видозмінюються в залежності від цілого ряду причин (цінісних орієнтацій, рівня освіти, загальної та педагогічної культури батьків, їх етнічної принадлежності, відповідальності ступення за майбутнє дітей тощо).

Розглядаючи соціальне мікросередовище сім’ї, як фактор впливу на особистість дитини, звертає на себе увагу той факт, що у літературі можна зустріти різні класифікації видів сімейних стосунків в залежності від того, який психологічний зміст і яке смислове наповнення вкладають автори в їх основу. Для прикладу наведемо декілька.

Традиційно сфери життєдіяльності сім’ї поділяються на господарсько-економічні, морально-психологічні, та інтимно-особисті.

За глибиною і прочністю зв’язку між членами сім’ї, їхні взаємини поділяються на:

- психофізіологічні – це стосунки біологічної спорідненості, а також статеві стосунки;

- психологічні – включають відкритість, довіру, піклування одне про одного, взаємну моральну та емоційну підтримку;

- соціальні – включають розподіл ролей, матеріальну залежність у сім’ї а також статусні стосунки: авторитет, керівництво, підкорення тощо;

- культурні – це особливі внутрісімейні зв’язки і стосунки, що обумовлені традиціями, звичаями, які склалися в умовах певної культури (національної, релігійної тощо) і де сім’я виникла і існує.

Усоціальній психології залежно від позиції суб’єктів спілкування стосунки між ними поділяються на такі:

Співробітництво – передбачає взаєморозуміння та підтримку;

Паритет – побудовані на взаємовигоді членів союзу;

Змагання – прагнення добитися більшого та кращого становища;

Конкуренція – прагнення мати зверхність над іншими;

Антагонізм-різке протиріччя у позиціях.

Уся ця складна система взаємин обумовлює характер взаємостосунків у сім’ї.

Якщо сім’ю розглядати як малу соціально-психологічну групу, слід визначати які саме сімейні стосунки впливають на дитину і яким чином вони обумовлюють формування її як особистості

Друга група факторів впливу у сім’ї на становлення особистості дитини – внутрішня і зовнішня діяльність сім’ї.

Ця група факторів охоплює здебільшого господарсько-економічну сферу сімейних взаємостосунків, яка безпосередньо формує сукупність шлюбно-сімейних уявлень дітей про права і обов’язки членів сім’ї, розподіл домашніх справ, бюджету та інших питань. Молодим сім’ям, особливо у нових соціально-економічних умовах, буває складно віришити господарсько-економічні питання через різні об’єктивні і сіб’єктивні причини.

Третя група факторів – сімейне виховання як комплекс цілеспрямованих педагогічних впливів на дитину найближчого оточення. Когнітивні виховні впливи (націлені на систему знань людини, на її перетворення)

Емоційні виховні впливи (покликані викликати і підтримувати у дитини певні афективні етапи, які полемегшують або утруднюють прийняття нею інших психологічних впливів).

Форми роботи у межах цієї моделі спрямовані на підвищення батьківської компетенції. Використовуються лекції, бесіди для батьків з питань сімейного виховання, дискусії, аналіз та обговорення реальних труднощів сімейного виховання, групові форми роботи з батьками, що спрямовані на володіння навичками спілкування з дітьми тощо.

1. Соціальна модель – використовується у тактих випадках, коли сімейні труднощі є результатом несприятливих зовнішніх обставин. Уцих випадках крім аналізу життєвої ситуації і рекомендацій, є потреба у втручанні зовнішніх сил.

2. Психологічна – (психотерапевтична) модель використовується тоді, коли причини труднощів дитини знаходяться у сфері спілкування, особистісних особливростях членів сім’ї. Модель передбачає аналіз сімейної ситуації, психодіагностику особистості, діагностику сім’ї. Практична допомога полягає у подоланні бар’єрів спілкування та виявлення причин його порушення.

3.Діагностична модель-Грунтується на припущені про дифіцит у батьків спеціальних знань про дитину або свою сім’ю. Об’єктом діагностики є сім’я, а також діти і підлітки з порушеннями і відхиленями у поведінці. Діагностичний висновок може виступати основою для прийняття організаційного рішення.

4. Медична модель-передбачає, що в основі сімейних труднощів лежать хвороби. Завдання психотерапії – діагноз, лікування хворих і адаптація здорових членів сім’ї до хворих.

Спеціаліст може використовувати різні моделі сім’ї залежно від характеру причин, що викликають проблему дитячо-батьківських стосунків.

Будь-яка робота з батьками більш ефективна, якщо вона зорієнтована на потреби конкретних батьків або груп сімей в тій чи іншій інформації.

В практичній роботі спеціаліст може використати різноманітний психодіагностичний інструментарій. (дод. №2)

Методика діагностики дитячо-батьківських стосунків за звичай не ставляться дуже суворі вимоги стосовно їх діагностичної і прогностичної валідності-вони використовуються для побудови робочих гіпотез, які згодом уточнюються і перевіряються.

Для систематизації методик психодіагностики використовують різні основи.

Які і розглянемо в наступному розділі дипломної роботи.