Сутність та склад національного багатства

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Сутність та склад національного багатства

Національне багатство — це сукупність створених та нагромаджених у країні працею всього суспільства матеріальних благ, розвіданих природних ресурсів, досягнутого рівня освіти людей, їхнього досвіду, майстерності, творчих здібностей, які призначені для розширеного відтворення з метою підвищення добробуту нації. Від ефективного використання національного багатства залежить економічний і соціальний прогрес суспільства. Структура національного багатства.

· природних ресурсів (земля, ліси, розвідані корисні копалини),

· духовних і культурних цінностей (накопичений досвід людей, їхні здібності, культурні цінності);

· національного майна: створений і накопичений країною виробничий (основний і оборотний) капітал: основний капітал — це засоби праці (будівлі, споруди, машини, обладнання тощо) та оборотний — предмети праці (матеріали, паливо, сировина та ін.); невиробничий капітал (житлові будинки, культурно-освітні та спортивні заклади тощо); майно населення — будинки, автомобілі тощо; різноманітні запаси — готова продукція, страхові й резервні запаси. Значних зрушень зазнає структура національного багатства в умовах високих темпів науково-технічного прогресу - посилюється потреба в оновленні основних виробничих фондів, швидко зростає в складі оборотних фондів частка штучних матеріалів (синтетичні волокна, каучук, пластмаси, смоли тощо). Національне багатство є одним з найважливіших показників економічної могутності країни, джерелом соціально-економічного прогресу. В умовах структурних зрушень в економіці, переведення її на ринкові відносини повніше виявляється єдність двох частин національного багатства - природного та суспільного Від обсягу, складу та якісного рівня природного багатства країни залежить вихід суспільства з кризового стану, вибір першочергових напрямів інтенсифікації виробництва.

Секторна структура Національної економіки, структура організаційно-правових форм господарювання

Інституційні сектори НЕ – це самост госп одиниці, які знаходяться в межах ек-ки, володіють активами, приймають на себе зобов’язання та можуть займатися госп д-стю з ін госп одиницями.

Сектори:

1)сектор нефін корпорацій. Охоплює всі п-ва всіх форм власності, які займ-ся в-вом товарів та наданням нефін послуг. Фінансують свою д-сть як за рах власних коштів, кредитів, здобутих на фін ринку, так і за рах держ бюджету. Вкл. 3 групи галузей: добувна, переробна, сфера послуг.

2) фін корпорацій. Орг.-ції, які займаються фін-посеред д-тю: банки, страх компанії, недерж пенс фонди, довірчі тов.-ва. Групи: банківські, небанківські.

3)заг-держ управління. Всі органи держ упр-ня місц, регіон та центр рівнів, які здійснюють законодавчу, виконавчу владу, збирають податки та фінансують держ витрати. Також належать неком держ організації, які надають: а) інд безкоштовні або пільгові неринк послуги у сфері освіти, охорони здоров’я, мистецтва та к-ри; б) колект неринк послуги у сфері науки, оборони, держ управління підтримки громад порядку… Також до с-ру належать фонди, які утв з обов’язкових внесків.

4) дом гос-в. окремі фіз. Особи та споживачі тов. і послуг.

5) некомерц організацій, які обслуговують дом г-ва. Орг.-ції, які ств за рах власних внесків фіз. Осіб та займ-ся забезпеченням пев інтересів (політ партії, церкви, профспілки).

6) закордон. Орг.-ції, які розташ за межами даної країни, але здійснюють операції з резидентами даної країни.

Економічні ф-ії держави

Економічна функція держави полягає у створенні передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності суспільства. Усі функції держави тісно взаємопов'язані. Виділяють наступні ф-ції: 1.Захист конкуренції; 2.Перерозподіл доходу й багатства; 3.Корегування розподілу ресурсів з метою змін структури національного продукту; 4.Стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості і інфляції, а також стимулювання економічного зростання; 5.Розробка й затвердження правових основ економіки; 6.Визначення мети й пріоритетів мікро- та макроекономічного розвитку; 7.Реалізація соціальних цінностей; 8.Регулювання економічної діяльності, спрямоване на вирівнювання сукупного попиту й пропозиції; 9.Перерозподіл доходів, спрямований на усунення надмірних відмінностей у рівні доходів, властивих ринковій системі. 10.Фінансування суспільних благ і послуг; 11.Регулювання зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку; 12.Стабілізація економіки, яка забезпечує повну зайнятість і стабільний рівень цін; 13.Забезпечення економіки необхідною кількістю грошей. У цій сфері держава є монополістом і протистоїть великій кількості покупців, які формують попит на гроші. ; 14.Формування правових засад функціонування економіки. З цією метою держава визначає правовий статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності;15.Усунення вад ринкового саморегулювання. Неспроможність ринку забезпечити ефективний розподіл ресурсів компенсується державним втручанням в економіку; 16.Забезпечення людей обов'язковими товарами. Важливим аргументом на користь державного втручання в економіку є відома істина, що юдина здатна діяти всупереч власним інтересам (наприклад, люди курять, уживають надмірну кількість алкоголю, порушують правила дорожнього руху, споживають шкідливі для здоров'я продулкти тощо).

Економічні методи ДРЕ

Економічні методи ДРЕ – методи, які пов’язані зі створенням державою фінансових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб’єктів господарювання та обумовлювати їх поведінку: ставки податків, облікова ставка, митні тарифи, норми амортизації і т.п.

Економічні методи дозволяють суб’єктам ринку вільно вибирати напрями своєї діяльності. Економічне регулювання здійснюється інструментами фіскальної, бюджетної, податкової, грошово-кредитної, амортизаційної та інших напрямів державної економічної політики. Одним із найважливіших інструментів фіскальної політики являються державні закупівлі, які здійснюють через механізми державних замовлень. Держава виступає найбільшим замовником продукції, робіт і послуг. Державні закупівлі здійснюються для задоволення найважливіших державних потреб. Розмір закупівель обумовлений державними потребами, можливостями державного бюджету забезпечити фінансування та моделлю фіскальної політики. Ця політика може бути спрямована на стимулювання виробництва через збільшення закупівель або на стримання виробництва при їх зменшенні.

Бюджет відіграє роль інструменту регулювання, за допомогою якого стримуються негативні та стимулюються позитивні процеси. Регулюючи вплив на економіку значно знижується, коли бюджет виконує переважно фіскальну політику як центр збору податків. Виконуючи функцію регулювання економіки, та залежно від стану економіки держави, доходів бюджету та цілей економічної політики з державного бюджету здійснюється надання субсидій і дотацій областям, галузям, особливо соціальному господарству, окремим підприємствам, прошаркам населення. З бюджету здійснюється цільове спрямування коштів на напрямки, які не мають стратегічної ефективності, але мають стратегічне значення для суспільства: витрати на управління, оборону, екологію, соціальний захист, науку і освіту, безприбуткові, але національно важливі виробництва. Податки – один з основних інструментів, що забезпечує ефективне регулювання економіки. Величина податків та методи їх сплати стають вагомими чинниками впливу на виникнення та динаміку найважливіших процесів розвитку суспільства: формування довіри населення до держави; занепаду або зростання економіки і життєвого рівня членів суспільства. Сутність регульованої функції податків - за їх допомогою здійснюється регулювання економічної кон’юнктури, структури економіки, інвестиційної активності, зовнішньоекономічних зв’язків та інших об’єктів; недоліком податкової системи є те, що вона в основному, виконує фіскальну функцію. Тому вона має бути переорієнтовано з фіскальної функції на стимулюючу.

Грошово-кредитне регулювання направлене перш за все на те, щоб тимчасово вільні грошові засоби надійшли на ринок, тобто в банківську систему, і щоб на ці гроші існував попит зі сторони покупців і вони були використані з максимальною економічною і соціальною ефективністю. Наступна мета грошово-кредитного регулювання – досягнення збалансованості попиту і пропозицій грошей.

Принципи прогнозування:

наукової обґрунтованості - 1прогнозування потребує всебічного врахування дії об’єктивних економ законів і законів розвитку суспільства. 2прогнозування має базуватись на сучасних прогностичних методах. 3прогнозування має враховувати позитивний світовий та вітчизняний досвід розроблення прогнозів.

Системності - означає, що економіка розглядається як єдиний об’єкт прогнозування і водночас як сукупність відносно самостійних напрямків прогнозування. Дотримання цього принципу зумовлює доцільність використання «блочного» методу побудови прогнозу економіки як системи. Такий метод передбачає створення моделей, які б відповідали змісту кожного окремого блоку і водночас давали б змогу відобразити цілісну картину можливого розвитку економіки. Для цього об’єкт має бути описаний: 1)як підсистема більш широкої системи; 2) як цілісне явище; 3)як певна складна структура, яка теж складається з елементів.

Адекватності - об’єктивним закономірностям характеризує не лише процес виявлення, а й оцінку стійких тенденцій та взаємозв’язків у розвитку економіки і створення теоретичного аналога реальних економічних процесів з їх повною і точно. Імітацією. Адекватність означає максимальне наближення теоретичної моделі до сталих суттєвих закономірностей і тенденцій розвитку. Вона передбачає врахування імовірнісного стохастичного (випадкового) характеру розвитку процесів.

Альтернативності - прогнозування випливає з можливості розвитку економіки та соц-ек процесів у різних напрямках за різних взаємозв’язків і структурних співвідношень. Головна проблема практичного втілення данного принципу полягає в тому, щоб відокремити ті варіанти розвитку, які можуть бути здійснені, від тих, які неможливо реалізувати.

Цілеспрямованості - змістовий опис об’єкта здійснюється під кутом зору поставлених перед дослідженням завдань. Формування цілей і завдань вирішує проблему невизначеності. Цілеспрямованість надає прогнозуванню активний характер, уможливлює обґрунтування переходу відсталих тенденцій розвитку до тенденцій, які відповідають стратегічним цілям ефективності (мінімізація вхідних даних та максимізація вихідних).

Податки як інструмент ДРЕ

Головним інструментом мобілізації фінансових засобів для покриття державних витрат є податки. Податки – це обов’язкові платежі, які надходять у держ бюджету визначених законодавством розмірах та у встановлені строки. Вони широко використовуються для впливу на діяльність суб'єктів господарства. Державне регулювання за допомогою податків залежить у вирішальному ступені від вибору податкової системи, висоти податкових ставок, а також від видів і розмірів податкових пільг. Податки в ДРЕ грають дві ролі: а) це головне джерело фінансування державних витрат б) це інструмент регулювання.

Фіскальна політика – діяльність держави щодо формування та регулюв держ бюджету, а також мобілізація коштів у державну казну з ін джерел.

Види бюджетних доходів: 1)Звичайні: податки, збори, доходи від державної власності та держ торгівлі, внески у держ фонди соц страх; 2)Надзвичайні: кошти від приватизації, кошти від продажу прав використання повітряного, водного простору тощо.

Основним наповненням бюджету є податки.

Податкова си-ма – сукупність податків та податкових платежів, що сплачуються державі у визначеному законод-ом порядку, а також механізму нарахування сплати та стягнення.

Основні види податкових надходжень: податок на доходи фіз осіб; податок на прибуток підприємств; податок на додану вартість; податкові платежі за використанням прир ресурсів; надходження від видачі ліцензій; штрафи; надходження від реалізації військового озброєння, військової та специф техніки; надходження від плати за транзит та прир газу; надходження у державні цільові фонди.

Ф-ї податкової си-ми в ринковій економіці: створення сприятливих умов для виробництва товарів і надання послуг; збалансування держ видатків і доходів; перерозподіл доходів субєктів господ діяльності; забезпечення можливостей для помірного і відносно рівномірного збагачення нації вцілому і кожного субєкта зокрема.

Основні недоліки податкової си-ми У-ни: нечітке теорет обгрунтування та недосконалі механізми практичного застосування; надмірна к-сть податків та їх висока ставка; виконання податковою си-ю лише фіск ф-й.

Інвестиції як фактор структурних зрушень в економіці. Поняття інвестицій та інвестиційної діяльності. Суб'єкти інвестиційної діяльності. Пряме управління державними інвестиціями. Державні капітальні вкладення

Інвестиції – це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок чого якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Інвестиційна діяльність — це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиційна діяльність може здійснюватись у формі: інвестування, яке здійснюють громадяни, недержавні підприємства, господарчі асоціації, об'єднання і товариства, а також суспільні й релігійні організації, інші юридичні особи, засновані на колективній власності; державного інвестування; іноземного інвестування; спільного інвестування засобів і цінностей громадянами і юридичними особами України та іноземних держав.

Об'єктом інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди й оборотні кошти в усіх сферах господарства, цінні папери, цільові грошові внески, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами й учасниками) можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави в особі урядів.

Інвестори — суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування.

Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

-подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій,

-субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

-державних норм та стандартів;

-заходів щодо розвитку та захисту економічної конкуренції;

-роздержавлення і приватизації власності;

-політики ціноутворення та інш.

Державне регулювання у сфері інвестиційної діяльності здійснюється такими органами: ВР, КМУ, ВР АРК, Рада Міністрів АРК, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

Державні капітальні вкладення - інвестиції, спрямовані на створення і відновлення основних фондів, джерелом фінансування яких є кошти державного бюджету, державних підприємств та організацій, а також місцевих бюджетів. Державні централізовані капітальні вкладення - інвестиції, що спрямовані на створення і відновлення основних фондів і фінансуються за рахунок коштів державного бюджету та бюджетних позичок.

95. Підприємництво як об'єкт державного регулювання. (Державна політика підтримки малого та середнього бізнеса)

Підприємництво — ініціативна, самостійна господарсько-фінансова діяльність суб'єктів на свій ризик, під власну фінансову та майнову відповідальність у межах чинного законодавства, спрямована на досягнення комерційного успіху (отримання прибутку). Фактори, що обумовлюють необхідність державного регулювання підприємництва:

- нездатність підприємницьких структур протистояти дисфункціям ринку;

- монополізація виробництва;

- постійне порушення рівноваги між сукупним попитом та сукупною пропозицією;

- ускладнення відтворювальних процесів.

Державне регулювання підприємництва — це система правових, організаційних та регулятивно-контролюючих заходів держави, спрямованих на створення сприятливого підприємницького середовища й управління державним сектором для забезпечення ефективності та конкурентноздатності національної економіки.

Головною метою державної політики підтримки малого та середнього підприємництва є : створення умов для забезпечення сталого розвитку регіонів шляхом формування сприятливого середовища для зростання потенціалу малого і середнього підприємництва, підвищення їх конкурентоспроможності. Основне завдання: формування сприятливого правового середовища для розвитку підприємництва. Передбачається покращити фінансову підтримку малого й середнього бізнесу.

Пріоритетні напрями реалізації завдання:

• удосконалення механізму фінансово - кредитної підтримки суб’єктів господарювання;

• проведення роботи з банківськими установами, кредитними спілками, страховими організаціями, лізинговими компаніями із залучення їх до фінансування малого підприємництва;

• сприяння зростанню обсягів інвестицій в економіку району.

Завдання державного регулювання розвитку соціальної сфери. Державне регулювання розвитку ЖКГ, освіти, культури, охорони здоров’я, побутового обслуговування населення. Методи державної підтримки розвитку соціальної інфраструктури

Соціальна політика спрямована на розвиток процесів і форм організації життя населення і суспільного виробництва з точки зору умов праці, побуту та відпочинку людини зокрема, а також розвитку особистості взагалі.

Соціальна політика - це система управлінських, організаційних, регулятивних, саморегулятивних заходів, дій, принципів і засад, спрямованих на забезпечення певного рівня та якості життя, соціального захисту малозабезпечених верств населення, гарантії їх соціальної безпеки в суспільстві.

Головне призначення державних організацій, що обслуговують соціальну сферу:

- врахування потреб громадян, які залежать від загальноприйнятих у суспільстві морально-психологічних норм і цінностей, і послідовне задоволення цих потреб шляхом реформування систем соціального захисту, освіти, охорони здоров’я, забезпечення житлом, охорони довкілля, захисту прав людини та в широкому розумінні - захисту інтересів споживачів. Можна виділити основні напрямки політики держави в соціальній сфері:

-підвищення добробуту населення за рахунок особистого трудового внеску, підприємництва та ділової активності.

-надання відповідної допомоги по безробіттю, збереження робочих місць, фахова перепідготовка осіб, які втратили роботу;

- проведення пенсійної реформи, яка буде забезпечувати справедливу систему пенсійних виплат з урахуванням трудового вкладу працівника;

-сприяння всебічному державному захисту інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективному використанню та примноженню;

- забезпечення стабільного фінансування та державної підтримки розвитку соціальних галузей (освіти, науки та культури);

- широка підтримка сім'ї, материнства та дитинства.

Зусилля та кошти держави обов'язково повинні спрямовуватись на створення умов для розвитку галузей освіти, охорони здоров'я, науки, культури, що є вкрай необхідним для зміцнення фізичного та духовного стану громадян нашого суспільства. Стан економіки України потребує більш активної політики щодо заходів із соціальної підтримки населення, насамперед пенсіонерів, малозабезпечених непрацездатних громадян і їх сімей, а також удосконалення системи оплати праці. Такими заходами є прийняття законодавчих актів, спрямованих на соціальний захист населення; розробка соціальних прогнозів, а також показників соціального захисту та рівня життя населення в державних індикативних планах та способів їх досягнення; запровадження системи фіксованих цін на певні товари та послуги; коригування рівня відсоткових ставок на вклади населення.

Сутність та склад національного багатства

· природних ресурсів (земля, ліси, розвідані корисні копалини),

· духовних і культурних цінностей (накопичений досвід людей, їхні здібності, культурні цінності);

Дата: 2019-05-29, просмотров: 201.

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒