1. Відсотки за кредит.

2. Орендна плата.

3. Амортизація.

4.   Капітальний ремонт.

5. Податки.

6. Страхові внески.

7. Витрати на управління.

Основні види змінних витрат:

1. Витрати на сировину.

2. Оплата праці.

3. Витрати на паливно-мастильні матеріали.

4. Витрати на електроенергію.

У мікроекономіці використовуються не тільки показники сукупних витрат, але й середніх:

Середні постійні витрати (АFС — Аvеrаgе Fіхеd Соst) — це кількість постійних витрат виробництва (FС), що припадає на одиницю виробленої продукції Q (рис.2):

АFС= FС / Q

Середні змінні витрати (АУС — Аvеrаgе Vаrіаblе Соst) — це кількість змінних витрат виробництва (VС), що припадає на одиницю виробленої продукції Q (рис.2):

                                             АVС = VС / Q

Рис.1. Криві сукупних (ТС), постійних (VС) та змінних (FС) витрат Q — обсяг випуску продукції, С — витрати)                               

Рис. 8.2. Криві витрат виробництва

Середні сукупні витрати (АТС — Аvеrаgе Тотаl Соst) — це кількість сукупних витрат виробництва (ТС), що припадає на одиницю виробленої продукції Q (рис.2):

                                АТС = ТС/ Q

Середні сукупні витрати (АТС або АС) можна розрахувати як суму середніх постійних          і середніх змінних витрат: АТС = А F С + А V С = ( F С+ V С) / Q.

Аналізуючи криві витрат виробництва (рис.2), можна зробити наступні висновки:

1. При обсязі продукції, що дорівнює А, крива граничних витрат (МС) має мінімальне значення, а крива сукупних витрат (ТС) має перегин (вона з випуклої стає опуклою).

2. Крива граничних витрат (МС) перетинає криві середніх сукупних витрат (АТС) та середніх змінних витрат (АVС) у точках їх найменших значень.

3. Середні змінні витрати (АVС) необхідні для оцінки ефективності господарювання, визначення рівноваги і перспектив розвитку: а) розширення діяльності; б) скорочення виробництва; г) вихід із галузі.

4. Порівняння середніх сукупних витрат (АТС) з рівнем цін дозволяє визначити величину прибутку. А це допомагає вибрати стратегію фірми у короткостроковому періоді.

Правило найменших витрат — це умова, при якій витрати мінімізуються в тому випадку, якщо кожна грошова одиниця, що витрачається на кожний ресурс, дає однакову віддачу – однаковий граничний продукт.

Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага

Точка перетину кривої попиту (D) і кривої пропозиції (S) — це точка їх рівноваги (С) (рис. 1).

Рис. 1 . Модель встановлення рівноважної ціни

X — обсяг попиту та пропозиції; Р — ціна; С — точка рівноваги; Х_с — рівноважний обсяг попиту та пропозиції; Р_с — рівноважна ціна; Хі, Х₂ — обсяги попиту та пропозиції, при яких визначається дефіцит та надлишок;

 Р_н, Р_д — ціни, при яких встановлюється дефіцит та надлишок.

       У точці перетину кривої попиту (D) і кривої пропозиції (S) обсяг попиту буде дорівнювати обсягу пропозиції (Х_с). Завдяки якому співвідношенню встановлюється ціна рівноваги (Р_с), яка і покупців, і продавців однаково задовольняє.

Рівноважна ціна (Р_с) — ціна, що урівноважує попит і пропозицію внаслідок взаємодії конкурентних сил.

Рівноважна ціна та рівноважний обсяг мають місце на рівні, де кількість товару, яку виробники можуть і бажають поставляти, дорівнює обсягу товару, який покупці можуть і хочуть купувати. В умовах рівноваги економічний суб'єкт (виробник, продавець, покупець, фірма) практично не має стимулів до зміни своєї економічної поведінки. Але як тільки відбудуться зміни у співвідношенні факторів, що впливають на рівновагу, знову почнуть діяти економічні стимули. Рівність попиту і пропозиції — теоретична абстракція. Вона майже не зустрічається в реальній господарській практиці.

Основні ознаки олігополії

До основних ознак олігополії належать:

Панування на олігополістичному ринку кількох фірм. їх може бути від 2 до 20 (у СІПА антимонопольне законодавство дозволяє діяльність не менше 10 (найбільша — до 31%, дві найбільші — до 44%, 3 до 54%, 4 до 64 %; в Україні — до 35% ринку). Проте для розрахунку береться загальнодержавний ринок, хоча деякі товари виробляються лише на певних територіях.

Продукт олігополії може бути як стандартним, так і диференційованим (ринок сталі і ринок автомобілів).

Кожен олігополіст може проводити самостійну цінову політику, адже частка кожного з них на загальному ринку досить значна. Але результати його впливу залежатимуть від реакції інших олігополістів.

Вступ у галузь нових виробників дещо обмежений. Діють ті ж фактори, що й при монополії.

Олігополістичні ціни не гнучкі. Якщо вони змінюються, то, як правило, одночасно всіма фірмами-олігополістами, тобто при олігополії є стимули для погодження дій або таємного зговору.

Олігополія — досить поширена модель ринку. Олігополії виникають за таких обставин:

1) утворення великих фірм за рахунок поглинання конкурентів;

2) злиття фірм, що дає більшу економічну владу, вищі можливості контролю за цінами, а також виграш при оптовій закупці ресурсів.

Нецінова конкуренція

Монополістична конкуренція постійно націлює фірму на пошук варіантів виділення свого продукту серед аналогічних товарів галузі, найповніше враховуючи при цьому різноманітність потреб споживачів. Це досягається шляхом проведення нецінової конкуренції.