Податкова система країн з розвинутою ринковою економікою включає різні види податків.

В основу їх класифікації покладені різні ознаки:

1) в залежності від об’єкта оподаткування: прямі та непрямі;

2) в залежності від органу, який стягує податок: державні та місцеві;

3) в залежності від їх використання: загальні та спеціальні.[10]

Основну групу складають прямі та непрямі податки.

Прямі податки – це обов’язкові нормативні платежі з прибутку або доходу працівника, спадщини, землі, будівль, тощо. Ці податки стягуються в процесі придбання та накопичення матеріальних благ.

Непрямі податки – це податки, які включаються в ціну товарів або тарифів на послуги. Для них характерна простота вилучення, вони забезпечують регулярність надходженнь до бюджету.

За формою стягнення податки бувають грошовими і натуральними. На сьогодні в Україні діють в основному грошові податки.

Кожний податок вміщює наступні елементи: суб’єкт, об’єкт, джерело податку, одиницю обкладання, ставку податку (або квоту), пільги, строк сплати.

Суб ’єкт податку (платник податку) – фізична або юридична особа, на яку законом покладено обов’язок сплатити податок. Це особи, що займаються підприємницькою діяльністю, службовці, робітники, підприємства та інші. Основна ознака суб’єкту – наявність власного джерела доходу.

Об ’єкт податку – все те, що підлягає обкладенню податком (доход або майно) : заробітна плата, прибуток, доход, будівлі, транспортні засоби та інше.

Джерело податку – це фонд, за рахунок якого здійснюється сплата податку. Співпадає об’єкт з джерелом податку в прибутковому податку з громадян (заробітна плата), в податку на прибуток підприємств (прибуток) та інше.

Одиниця обкладання – це одиниця виміру об’єкту податку та його частина, на яку встановлено податкову ставку. Наприклад, в земельному податку одиницею обкладання буде 1га по землям сільськогосподарського призначення і 1м² земельної ділянки в населеному пункті.[11]

Ставка податку – розмір податку на одиницю обкладання. Система ставок враховуючи вид діяльності платника податку, включає: базову ставку, занижену або підвищену ставку.

Базова (основна) ставка – це ставка без обліку особливостей суб’єкта або вида діяльності. В Україні прийняті базові ставки по податку на прибуток – 30% , по податку на додану вартість – 20%.

 Занижена податкова ставка враховує визначні особливості платника та скорчує податковий тягар на нього.

Підвищена податкова ставка враховує специфічну форму діяльності або отримання прибутку та перевищує основну, базову (наприклад, застосування повної ставки мита).

В залежності від побудови податків Розпутенко І.В. розрізняе:

1) тверді ставки – встановлюються в абсолютній сумі на одиницю об’єкта;

2) дольові ставки – виражаються у визначених долях об’єкта обкладання. У сучасних умовах, в основному, суб’єкти податку, застосовують ставки виражені у відсотках.[12]

Характеристика ставок податку нероздільна з методами їх формування, що може лежати в основі виділення різновидів ствавок податку:

1) пропорційні ставки;

2) прогресивні ставки;

3) регресивні ставки;

4) змішані ставки.

Пільги - це повне або часткове звільнення юридичних осіб і громадян від сплати податків. Пільги можуть надаватись у вигляді зменьшення оподаткованого доходу, зменьшення податкової ставки або повного звільнення від податку.

Строк сплати податку- встановлена в законі дата, до якої податок повинен бути сплаченим. Порушення строку сплати карається стягненням пені, штрафом.

Важливим податком в Україні є – податок на прибуток. Податок на прибуток з юридичних осіб справляється, виходячи з прибутку підприємства, одержуємий як різниця валових доходів і валових витрат підприємства. В даний час прямі податки складають основу податкових систем держав з розвинутою ринковою економікою.

Непряме оподаткування переважеє в країнах, що розвиваються, для яких це основна форма мобілізації податкових надходженнь до бюджету. В Україні за рахунок непрямих податків формується близько 45 % доходів бюджету.

При стягненні непрямих податків виникають правовідносини, в яких приймають участь три суб’єкти: суб’єкт податку, носій податку і податковий орган.

Суб ’єкт податку – це виробник або продавець товару , який згідно закону виступає в якості юридичного платника податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реалізованого товару чи наданих послуг. Його можна кваліфікувати як збирача податків.

Носій податку – це фізична особа, споживач товару, в ціні якого міститься непрямий податок. Купуючи товари, споживач стає фактично платником податку. Таким чином відбувається пререкладання податків від суб’єкта до носія податку.

Перекладення податків – це слідство введення непрямого оподаткування, вкючення податків в ціни товарів, що реалізуються (послуг, що надаються), внаслідок чого податковий тягар несуть не суб’єкти податку, а споживачі товарів.[13]