Найбільша відстань, м, між точками кріплення незахищених ізольованих дротів (при прокладці їх на ізоляторах) повинно бути:

по стінах і стелях усередині приміщень при перетині жил до 2,5 мм2 — 1, від 4 до 10 мм2—2, від 16 до 25 мм2 —2,5, від 35 до 70 мм2 —3, при 95 мм2 і більш — 6 по стінах при зовнішній електропроводці при всіх перетинах жил — 2 по фермах, між стінами або опорами при перетині мідних жил до 2,5 мм2 — 6, при  4 мм2— 12, від 6 мм2 і болєє— 16—25, при перетині алюмінієвих жил 2,5 мм2 — 2,5, від 4 до 6 мм2 — 6, при 10 мм2 — 12, від 16 мм2 і більш — 16—25

Найменша відстань, мм, між осями дротів повинно бути при перетині жил до 25 мм 2 — 70, від 35 до 50 мм2 — 100, від 70 мм2 і більш — 150

Відстань від ізолятора до суміжної стіни під час переходу дротів з однієї поверхні на іншу і від кінцевого ізолятора до проходу через стіну має бути рівним 1,5—2-кратній висоті ізолятора

Траси електропроводок незахищеними ізольованими дротами слідує прокладати на висоті не менше 2,5 м від рівня підлоги або майданчика обслуговування. У приміщеннях без підвищеної небезпеки і при напрузі 42 В допускається зниження висоти врокладки до 2 м.   

Дроти, що прокладаються у виробничих приміщеннях, повинні захищатися від механічних пошкоджень від підлоги або майданчика обслуговування (у випадках спусків до штепсельних розеток, апаратів та щиткам) до висоти не менше 1,5 м. Розмітка повинна забезпечувати радіус вигину не менш 3-кратного зовнішнього діаметру проводу. Відстань від дроту до поверхні стіни і перекриття має бути не менш як 10 мм.

Кріплення ізоляторів

Штирьові ізолятори кріпляться на опорах за допомогою крюків або штирів. Якщо потрібна підвищена надійність, то на анкерні опори встановлюють не один, а два і навіть три штирьові ізолятори.

Станційні і апаратні ізолятори, як і лінійні, в більшості випадків виготовляють з фарфору, який якнайповніше відповідає вимогам, що пред'являються. Ряд деталей апаратів, що виконують функції ізоляції, кожухів, що особливо знаходяться усередині, і в деяких випадках залитих ізоляційним маслом, виготовляють з бакеліту, гетинаксу і текстоліту.

Ізолятори кріплять на арматурі кількома способами: намотуванням на зайоржений кінець гака прядива або джута, просочених суриком або білилами; заливанням внутрішнього простору ізолятора розчином цементу, розплавленою сіркою або розігрітим поліетиленом; насаджуванням на кінець гака поліетиленового ковпачка. Для закріплення ізолятора на арматурі прядивом із суриком затискують гак (штир, якір або напів'якір) у лещатах й обгортають його зайоржений кінець шарами прядива (джута), просоченого суриком (білилами), доти, доки діаметр намотки прядива не буде на 8—10 мм більшим за внутрішній діаметр ізолятора, щоб забезпечити міцне його насадження на гак. Потім вкладають грудку прядива або шматок повсті на дно ізолятора для запобігання його руйнуванню торцевою частиною гака при температурному збільшенні довжини. Ізолятор накручують з деяким зусиллям до упору, а потім відкручують на пів-оберта. Недоліком цього способу є можливість послаблення міцності кріплення джута після нетривалого часу експлуатації.

Кріплення ізолятора на арматурі заливанням цементу або розплавленою сіркою виконують так. Вкладають на дно ізолятора шматок прядива або повстяну прокладку й надягають його на за-тиснутий у лещатах гак, причому зайоржена частина повинна знаходитися в центрі отвору ізолятора, а потім заливають розчином цементу марки 400 або 500 до заповнення отвору. Аналогічним способом кріплять ізолятори на арматурі заливанням розплавленої сірки або поліетиленом. У разі заливання ізолятора гарячою сіркою або поліетиленом у ньому можуть утворюватися тріщини, які в майбутньому призведуть до часткового або повного руйнування фарфору.

Спосіб кріплення ізолятора на арматурі заливанням розігрітим поліетиленом рекомендується до першочергового застосування, оскільки він найповніше задовольняє вимоги механічної міцності, хімічної стійкості та швидкості виконання.

Загальним недоліком кріплення ізоляторів на арматурі шляхом заливання цементом, сіркою або поліетиленом є складність видалення ізолятора з арматури в разі необхідності його заміни внаслідок пошкодження.

Накручування ізоляторів на гаки є однією з найтрудомісткі-ших робіт, тому при виконанні цієї операції у великому обсязі застосовують різні механізми, в тому числі верстат для насаджування ізоляторів СНІ-2.

Верстат СНІ-2 призначений для одночасного накручування на гаки поліетиленових ковпачків та ізоляторів з фарфору або скла. Оператор установлює гаки в гнізда поворотного стола 1 і дерев'яним молотком насаджує на їх кінці поліетиленові ковпачки. Потім на гак, найближчий від рухомої каретки 4 з накручуваль-ним пристроєм 6 і 7, оператор установлює ізолятор, повертає стіл і за допомогою фіксатора 2 встановлює його так, щоб гак з ізолятором знаходився точно під фрикційним конусом 7 накручуваль-ного пристрою. Далі оператор вмикає електродвигун 5 потужністю 0,6 кВт і натискує педаль 8 для переміщення каретки з накручу-вальним пристроєм униз. Фрикційний конус захоплює ізолятор, накручує його на поліетиленовий ковпачок, а при подальшому натисканні, продовжуючи обертати ізолятор, накручує його на гак разом з ковпачком. Як тільки відбудеться поворот запобіжної муфти 6, оператор відпускає педаль 8 і каретка з накручувальним пристроєм підіймається вгору. Потім весь цикл операцій повторюється на черговому ізоляторі.

Продуктивність верстата СНІ-2—150—160 комплектів ізоляторів на годину.

Для кріплення гаків і якорів з насадженими на них ізоляторами в дерев'яних конструкціях попередньо висвердлюють в місці їх установлення буравом отвори діаметром на 5—-6 мм меншим діаметра нарізки хвостової частини гака або якоря. Гак і якір повинні бути вкручені в дерево всією своєю хвостовою частиною.

Верстат СНІ-2:

а — загальний вигляд: б — будова; 1 — поворотний стіл з дванадцятьма гніздами для встановлення в них гачків; 2 — фіксатор; 3 — противага: 4 — рухома каретка;

5 — електродвигун; 6 — запобіжна муфта; 7 — фрикційний конус; 8 — ножна педаль; 9 — колонка керування верстатом

Ізолятори, закріплені на штирях, монтують на скобах. У цегляних, бетонних та інших будівельних конструкціях отвори для гаків і якорів з ізоляторами висвердлюють електросвердлами, оснащеними свердлами, з наплавленими на їх різальні частини пластинами з особливо міцної сталі. Глибина отвору під встановлення гака повинна бути такою, щоб у ній вмістилася хвостова частина гака, а діаметр отвору повинен дорівнювати трикратному діаметру гака. В отвір для якоря повинно входити не менше '/з хвостової частини якоря. Отвори для скоб вирубують у вигляді квадратних гнізд із стороною квадрата, що дорівнює подвійній ширині лапи скоби, а глибина гнізда повинна дорівнювати '/з довжини лапи, але не менше 50 мм.

Способи кріплення ізоляторів на конструкціях:

а — на гачку в бетонній і дерев'яній стіні; б — на якорі та пів'якорі: в — на штирях і горизонтальній скобі; г — на гачках і вертикальній скобі

Перед змазуванням хвостові частини гаків, якорів і лапи скоб-очищають від бруду й масла, а отвори — від сміття і змочують водою. Вставлені в отвори гаки,якорі й скоби забивають розчином, який складається з однієї частини цементу і трьох частин піску.

Монтаж проводів починають з розкладання заготовленої проводки вздовж траси з таким розрахунком, щоб відгалуження до світильників, вимикачів і штепсельних розеток розмістилися на ізоляторах. Далі накидають проводи на ізолятори, закріплюють на початку ділянки проводки і, натягнувши вручну або поліспастом, кріплять їх до головок і шийок ізоляторів оцинкованим дротом 0,8—І мм, попередньо намотавши на проводи 2—3 шари ізоляційної стрічки для запобігання пошкодженню його ізоляції (прорізанню) в'язальним дротом. На прямих ділянках проводки проводи кріплять на шийках або головках ізоляторів, а на поворотах і в місцях зміни напрямку проводки — лише на шийках або петлею-заглушкою. При перетинах проводів один з них у місці перетину вміщують в ізоляційну трубку.

Якщо монтаж виконують не попередньо заготовленими в майстернях проводами, то провід натягують на ізолятори і на ньому позначають місця відгалужень і кріплень, після чого опускають його, роблять необхідні відгалуження, підмотують 2—3 шари ізоляційної стрічки на ділянці кріплення проводу до ізолятора, а потім провід підіймають, натягують і закріплюють, як зазначалося вище.

Найбільш поширено введення через стіну на фарфорових ізоляторах – це найпростіший у виконання спосіб, до того ж в цьому випадку легко здійснювати контроль за станом введення і проводити необхідний ремонт.

Способи кріплення проводів у разі відкритого прокладання їх на ізоляторах:

а — на шийці ізолятора, б — на головці ізолятора, в — петля-заглушка,

г — прокладання проводів по стіні, д — прокладання проводів по стелі

Кріплення введень повітряної електролінії через стіну на фарфорових ізоляторах: а – кріплення крюків і ізоляторів до стіни; б – кріплення дроту до ізолятора затиском; у – кріплення дроту до ізолятора в'язкою: 1 – ізолятор; 2 – крюк; 3 – цементний розчин; 4 – дріт; 5 – затиск ПАБ; 6 – затиск ОАС; 7 – дріт введення; 8 – в'язка.

Дроти слід вводити через фарфорові воронки (кожен дріт в окремій воронці). Здійснювати таке введення можна лішь в тому випадку, якщо висота будівлі відповідає умовам введення, а саме: місце введення повинне знаходитися вище за рівень землі не менше чим на 2,75 м, причому місце введення повинне розташовуватися нижче за рівень ізоляторів.

 Мінімальна відстань від дротів введення (при найбільшій стрілі їх провисання) при найбільшому відхиленні (при сильному вітрі) до дерев, кущів повинно складати не менше 1 м.

 Ізолятори кріплять до стіни на крюках: якщо стіни дерев'яні (зроблені з колод, брусчатиє), то крюки угвинчують в раніше підготовлені отвори діаметром і глибиною декілька менше відповідних розмірів крюка; якщо стіна цегельна або бетонна, то крюк встановлюють на цементному розчині в пробитий отвір завглибшки 10 см і діаметром в 2,5 разу більше діаметру самого крюка (після кріплення крюків і перед кріпленням дротів повинно пройті не менше 1 дня, оскільки цементний розчин повинен затвердіти і набрати початкову міцність); якщо стіни каркасно-щитові, дощаті і ін., то крюки встановлюють на відрізку дерев'яного бруска завтовшки не менше 6–7 см, який пригвинчують до стіни. Незалежно від кута, образуемого плоскостью стены и проводами ввода, відстань від струмопровідного дроту до виступаючих частин будівлі має бути не менше 0,2 м, така ж відстань повинна витримуватися між дротами. При введенні дротів в зроблений з колод або дерев'яний щитовою будинок відстань між воронками (ізоляторами) має бути не менше 10 см, а від центрів отворів під крюки ізоляторів до центрів отворів під воронки – 15–20.

Дроти введення від ВЛ кріплять на ізоляторах за допомогою затисків, бандажного скручування (в'язки) або закручування кінців дроту. Для алюмінієвих дротів слід застосовувати алюмінієві затиски.

Для з'єднання алюмінієвих і сталеалюмінієвих дротів перетином 16–50 мм2іспользуют болтові плашечниє затиски типа ПАБ.

Кінцеве кріплення алюмінієвого багатодротяного дроту відгалуження до ізолятора можна здійснити плашечнимі затисками типа ПАБ або за допомогою бандажної в'язки (метричні параметри бандажа вказані на мал. 44). І в тому і в іншому випадку кінцеве кріплення виробляють так, щоб кінець дроту відгалуження складав не менше 0,2 м – це необхідно для під'єднування до дроту відгалуження дроту введення.

Таке відповідальне з'єднання, як з'єднання дротів введення і відгалуження, має бути дуже міцним, що сповна забезпечує затиск ОАС. Увага! Дріт введення приєднувати до натягнутого дроту відгалуження категорично забороняється, оскільки це може викликати обрив дротів відгалуження