Інсталяція програмного забезпечення

Коли пройдено етапи придбання та інвентаризації програмного забезпечення, можна розпочинати його встановлення на комп’ютерах. Необхідно запровадити централізовану політику інсталяції та призначити особу або підрозділ, які відповідатимуть за розгортання ПЗ. Окрім того, слід провести певні заходи, щоб інсталяцію програм могли здійснювати лише відповідальні за неї особи.

Прийняту політику інсталяції необхідно довести до відома всіх працівників та керівників підрозділів. Встановіть стягнення для тих, хто не дотримуватиметься їх.

Врахуйте наведені нижче рекомендації.

- Забезпечте технічну підтримку лише схвалених для використання прикладних програм та пристроїв.

- Забороніть встановлення без попереднього схвалення програмних і апаратних засобів на пристроях (настільних та портативних комп’ютерах і серверах).

- Відключіть команди запуску програм та встановлення і видалення програм у меню Пуск (Start) на всіх комп’ютерах.

- Відключіть режим автоматичного запуску на всіх комп’ютерах із пристроями для зчитування компакт-дисків.

- Запровадьте процедуру деінсталяції будь-яких програмних і апаратних засобів, встановлених без дозволу.

- За відсутності відповідної політики інсталяції компанії загрожують:

- Ураження систем вірусами.

- Порушення системи захисту.

- Втрата даних.

- Зменшення пропускної здатності мережі через виконання несхвальних програм.

Звичайно, ліцензійну документацію, посібники користувача, інсталяційні носії тощо необхідно зберігати у безпечному місці та регулярно поповнювати після інсталяції. Відповідальність за це має бути покладено на певний підрозділ.

Налагодження (рос. отладка) – це процес, який починається з моменту встановлення існування помилки і закінчується локалізацією цієї помилки в програмі, тобто визначенням її характеру та місцезнаходження. Таким чином, налагодження програми передбачає обов'язкову наявність помилки. Налагодження програм.

Налагодження програм – досить складний процес. По-перше, для виправлення помилки необхідно повністю виявити її причини, які часто далеко неочевидні. По-друге, ця діяльність психологічно носить негативний характер, в тому розумінні, що програміст повинен визнати, що саме його помилка є причиною програмного збою. Крім того, налагодження – це процес, який призупиняється лише тимчасово, поки тестування не виявить наявність чергової помилки.

Отже, що робити, коли програма не працює, або працює, але видає неправильні результати? Зі стратегічної точки зору треба мати на увазі, що існують три основні методи налагодження програми, кожен з яких має свої особливості.

1. Використати при створенні програми всі методи, які дозволили б зменшити кількість помилок в програмі, а у випадку їх виявлення використовувати переважно налагодження вручну, тобто перегляд тексту програми та ретельний його аналіз.

2. Переважне використання програмних засобів комп'ютера – так званих налагоджувачів (англ. debuggers) для пошуку помилок. Як варіант цього метода можна розглядати трасування, або можливість покрокового виконання програми і слідкування за значеннями змінних в процесі виконання програми, яке є доступним у деяких програмних середовищах. Цей метод не гарантує знаходження всіх помилок, тому що програмний налагоджувач може працювати більш коректно, ніж компілятор – наприклад, обнуляти невизначені змінні або інакше розподіляти пам'ять.

3. Поєднує створення програми з одночасним налагодженням та тестуванням її частин. Цей метод вимагає високої самодисципліни програміста і є більш ефективним у випадку аналітичного програмування (програмування згори донизу).

Важко сказати, якому підходу слід надавати перевагу. Скоріше за все це визначається характером програми та особистими прихильностями її автора.