Метод (від гр. methodos) - шлях до чогось, спосіб пізнання. Метод навчання - шлях навчально-пізнавальної діяльності учнів до результатів, визначених завданнями навчання [4, с. 42].
Методи навчання є одним зі найважливіших компонентів навчального процесу. Без відповідних методів діяльності неможливо реалізувати цілі і завдання навчання, досягнути відповідних результатів.
У процесі навчання зв'язок методу з іншими компонентами взаємозворотний: метод є похідним від цілей, завдань, змісту, форм навчання; водночас він суттєво впливає на можливості їх практичної реалізації. Навчання прогресує настільки, наскільки дозволяють йому рухатись уперед застосовані методи.
У структурі методів виділяються прийоми. Прийом - це елемент методу. Елементи методів є не звичайною сумою окремих частин цілого, а системою, об'єднаною логікою дидактичного завдання. Зокрема, якщо певний спосіб навчання педагог використовує на уроці тільки для того, щоб зосередити увагу на якомусь питанні змісту матеріалу, то цей спосіб відіграватиме роль дидактичного прийому. А якщо спосіб навчання використовується для з'ясування суті питання, для розкриття змісту матеріалу, то це вже буде не прийом, а метод. Метод є способом діяльності, що охоплює весь її шлях. Прийом - це окремий крок, фазова дія в реалізації методу [4, с. 43].
Метод навчання має дві складові частини: об'єктивну і суб'єктивну. Об'єктивна частина методу обумовлена тими постійними положеннями, які обов'язково присутні в будь-якому методі, незалежно від того, який учитель його використовує. У ній відображені найзагальніші вимоги законів і закономірностей, принципів і правил, а також ціль, завдання, зміст, форми навчальної діяльності. Суб'єктивна частина методу обумовлена особистістю педагога, його творчістю, майстерністю; особливостями учнів, конкретними умовами. Питання про співвідношення об'єктивного і суб'єктивного в методі вирішене не до кінця: одні автори вважають, що метод є лише об'єктивним утворенням, інші, навпаки, - творінням педагога [4, с. 46]. Безперечним є те, що об'єктивна частина дозволяє дидактам розробляти теорію методів, рекомендувати педагогам шляхи їх ефективної реалізації. З іншого боку, саме методи є сферою прояву високого педагогічного мистецтва.
Головне в навчанні не тільки те, що повідомляється, а й те, як повідомляється. Найзвичайніші щоденні предмети, які майстерно прищеплюються дитині, для неї у стократ корисніші в майбутньому, ніж високі істини, погано викладені й анітрохи не пристосовані до його понять.
Процес навчання є триєдиним, надзвичайно рухливим процесом. Для того, щоб відображати цю багатогранність і динамізм, ураховувати зміни, які постійно відбуваються в практиці застосування методів, не можна класифікувати методи єдино і незмінно. Цілісний навчальний процес у сучасній школі здійснюється за допомогою цілого ряду класифікацій, які в єдності відображають завдання і зміст дидактичних методів. При цьому кожна класифікація методів ґрунтується на одній або кількох істотних ознаках, проте всі класифікації зводяться до системи.
Методологія цілісного підходу до взаємопов'язаної діяльності вчителя і учнів у навчанні передбачає виділення методів навчання у великі групи:
- методи організації і самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності,
- методи стимулювання і мотивації учіння,
- методи контролю і самоконтролю у навчанні,
- бінарні методи навчання [11, с. 179].
Усвідомлення вчителем суті й особливостей цілісної класифікації методів дозволить йому здійснити цілісну процедуру їх вибору.
Знаючи арсенал методів навчання, учитель, природно, переживає труднощі у виборі методів. Труднощі стоять як перед вивченням усього курсу в цілому, так і перед кожним конкретним уроком.
У психолого-педагогічній літературі виділено чимало причин, які впливають на вибір методів навчання. На основі їх узагальнення виділяється шість загальних умов , які визначають вибір методу навчання:
1. Закономірності та принципи навчання, які витікають з них.
2. Зміст і методи певної науки взагалі та предмета теми зокрема.
3. Цілі і завдання навчання.
4. Навчальні можливості учнів(вікові, рівень підготовки, особливості класного колективу).
5. Зовнішні умови (географічні, виробниче оточення).
6. Можливості вчителів (досвід, рівень підготовки, знання типових ситуацій процесу навчання).
Під проблемним навчанням розуміють сукупність методів, за допомогою яких перед учнями створюється проблемна ситуація, формуються проблеми, шукаються шляхи їх вирішення та саме рішення [2, с. 130]. Умовою для створення проблемної ситуації є включення в урок кількох, часом суперечливих поглядів щодо проблеми, яка вивчається. Учні повинні вибрати правильну точку зору та обґрунтувати її.
На уроці історії на тему: «Внутрішня та зовнішня політика князя Данила Романовича» вчитель для перевірки домашнього завдання ставить проблемне завдання уроку:
- Чи справедливе твердження, що саме Галицько-Волинська держава - це правонаступниця Київської Русі?
Відповідь ми будемо давати в ході проведення декількох конкурсів. З цією метою весь клас поділений на дві команди і журі. Представляю обидві команди, їх капітанів, девізи.
Перша команда:
Древні князі багато добрих справ
Зробили для Русі
А ми нащадки тих князів
Продовжимо справу задля всіх,
Для України і народу
Бо ми нащадки того роду.
Ми вчимося й вчимося, знання здобуваємо ми
Все про Вкраїну знаємо, а чи знаєте це ви?
Друга команда:
Ми князівських династій нащадки
Спадком цим перейматися слід
Навчанням і працею духом незламним
Буде жити і славитись наш родовід
Ми галицькі княжата, хоч не такі, як ті
Та любим Україну, на захист їй прийшли
Ми Романовичів династії нащадки
Вже скільки літ виходимо з пітьми
Без України жить нема й гадки
Примножимо знання про неї ми.
ІІ. Головна частина
1-ий конкурс «Доповнити таблицю»
ІІ-ий конкурс «Вгадай князя».
Учитель зачитує уривок з літературних творів. Діти повинні дати відповідь.
1. Ви оба - князі хоробрі
Йшли за рідній свій престол
В бій кривавий з ворогами
Й гнали їх із рідних піль
(Василько і Володар)
2. В Галич, на Дністер широкий,
Ти столицю переніс
І за тебе аж під хмари
Галицький престол підріс
(Володимир)
3. Та важкі тобі судила
Доля дні життя послідні -
Твоє серце поранили
Та глибоко твої рідні
(Ярослав Осмомисл)
4. Ти могутньою рукою
Аж до Києва досяг -
Всі князі тобі скорились
І на твій клялися шлях
(Роман Мстиславович)
5. Із журби охляли руки
І поникла голова...
На спочин його прийняла
В Холмі церковця свята
(Данило Галицький)
6. Щедрий ти для духовенства
Знав його вагу велику:
Першого настановляли
Українського владику
(Юрій І)
ІІІ-ій конкурс «Цифрове табло»
червоні цифри - пора Данила сині цифри - пора Романа чорні цифри - інші князі.
Один із учасників першої команди витягує свій колір, другий учасник другої команди витягує свій колір.
Запам'ятати номери свого кольору; вчитель показує на другій стороні табло одного кольору. Учасники називають свої номери. Вчитель зачитує завдання, учень відповідає. За вірну відповідь 3 бали. Якщо учасник називає номер не свого кольору, то правильна відповідь - 2 бала.
Червоний колір:
1. Брав участь разом з іншими руськими князями у битві з монголами (1223 р. - на р. У валка)
4. В результаті походів 1243-1244 рр. на Польщу підкорив яку землю? (Люблінську)
7. В 1274 р. установив мирні відносини з ким? (Польща і Угорщина)
11. Заснував нові міста (Холм і Львів)
13. Здійснив поїздку до Золотої Орди, коли? (1245 р.)
15. Поставив замість себе воєводу Дмитра, де? (в Києві)
17. Ця подія відбувалася в Дорогочині і мала особливе значення для князівства (коронація).
Синій колір:
2. Здійснив похід на Київ, коли? (1203 р.)
5. Уславився походами проти кого? (половців)
9. Які землі приєднав до Волині? (Болохівську волость, по р. Буг і Случ)
12. 1270 р. - початок чого? (князювання)
16. 1199 р. - яка подія? (об'єднання Галичини і Волині)
18. Біля польського містечка Завихвост у 1205 р. - ? (загинув)
20. Папа римський Інокентій запропонував коронувати його в обмін на що? (на згоду прийняти католицизм)
Чорний колір:
3. 1152-1187 рр. - ? (князювання Ярослава Осмомисла)
6. Сини Данила (Лев, Мстислав, Шварно)
8. Яке православне ім'я мав князь Болеслав? (Юрій II)
10. З якого року перестала існувати Галицько-Волинська держава? (1349 р.)
14. З їх смертю увірвалася династія Данила Романовича (Андрій і Лев II).
19. В Галичині містилися великі родовища товару, від якого залежав добробут населення (солі).
4. Домашнє завдання - конкурс «Кращий літописець».
Одна команда зачитує про діяння Льва Данилович, а друга команда - Юрія І.
5. Розповідь про Галицько-Волинський літопис.
Поки журі підраховує кількість балів, один із учнів розповідає про Галицько-Волинський літопис, що складається з Літописця Данила Галицького (1205-1290 рр.) і Волинського літопису (1258-1290 рр.). саме в цьому літописі мі читаємо вперше, що Роман Мстиславович це «самодержець всієї Русі», а смерть Романа стала трагічною подією в історії України, оскільки витворена ним держава ще не встигла настільки зміцніти, щоб існувати без монарха. Процес об'єднання князівств в національну державу був загальмований.
Період після смерті Романа автор назвав, як період «великої смерті в землі Руській». Скориставшись відсутністю князя, боярство продовжувало відігравати лиховісну роль. Але боярство і не підозрювало, яка страшна небезпека наближається до їх земель. Це була монгольська навала. І пише літописець «бо заставили татари, що орали і сіяли пшеницю і просо для них і платили велику данину».
А з якою любов'ю і повагою пише літописець про Данила Романовича. Навіть золотоординський хан і той поважаючи Данила за мужність і почуття власної гідності, прийняв його прихильно. «О, тихіша лиха честь татарськая!» - підкреслював той в літописі. Не вдалося добитися Данилові незалежності і це особливо пригнічувало його всі останні роки, пригнічувало його всі останні роки.
І все ж таки він «був князем добрим, хоробрим і мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив... і братолюбством він світився, був із братом своїм Васильком».
6. Бліц-турнір для вболівальників обох команд:
«Особливість і міста королівства»
Літопис називає його мудрим, як Соломон (Данило Галицький)
Його оточували бояри старі і молоді (Мстислав)
Столиці Галицько-Волинської держави (Холм, Львів, Володимиро-Волинськ)
Місто, де відбулася коронація Данила (Дорогочин)
Король Русі і князь Лодомерії (Юрій)
Останні руські князі - схизматики, які були щитом проти жорстоких татар (Андрій і Лев)
Польське місто, яке було приєднане до королівства (Люблін)
Місто, де похований Данило Галицький (Холм)
7. Колективна робота всього класу за завданням:
- Чи справедливе твердження, що саме Галицько-Волинська держава - це правонаступниця Київської Русі? Свою відповідь вчитель просить обґрунтувати. Відповіді учнів.
Вчитель узагальнює відповіді учнів і робить висновок:
Після занепаду Київської Русі Галицько-Волинська держава на ціле століття продовжила існування державності на східнослов'янських землях і стала головним політичним центром України. З часу коронації Данила Романовича не лише фактично, а й юридично ця держава набула статусу самостійної Української держави. Вона була визнана римським папою і країнами Східної та Центральної Європи. Саме це королівство в очах європейської громадськості було державою руського народу, Руссю, спадкоємницею Руської імперії. Саме воно на руїнах останньої стало єдиною політичною силою, спроможною об'єднати навколо себе решту українських земель. Однак для втілення цієї ідеї потрібні були ще й сприятливі міжнародні відносини, а також воля і самовіддана діяльність української політичної еліти. Сприятливих міжнародних відносин в ті часи не було, адже і Золота Орда, і Польща, і Угорщина всіляко протидіяли зміцненню і розширенню королівства. А припинення існування династії Даниловичів і надали спричинило гостру політичну кризу в Українському суспільстві. Розпочалася тривала і запекла боротьба Литви і Польщі за українську землю. І боярство Галичини виявилось неспроможним, нездатним захищати свої землі. З 1349 року Українське королівство припинило своє самостійне існування.
8. Підсумковий етап уроку.
Учитель підводить підсумки конкурсів, називає переможців, виставляються оцінки.
III. Домашнє завдання
Перевірити контурні карти: кордони Галицько-Волинського князівства після 1199 р. до 1349 р.
Скласти ребуси за словами: бояри, князь, держава, Львів, метрополія.
Рішення проблемних завдань на уроці історії є найвищим етапом організації роботи з учнями. На відміну від звичайних уроків, проблемне навчання спитається не тільки на пізнання історичних фактів та подій, а на розкриття причинно-наслідкових зв’язків. Чітке формулювання навчальної проблеми – одне із головних завдань, від якого залежить успіх та результативність уроку.
Характерною рисою проблемного навчання є постановка перед учнями проблемної ситуації, яка спонукає їх не тільки користуватися готовими знаннями, але й самостійно (або під керівництвом вчителя) здобувати нові знання.
Існують різноманітні шляхи створення проблемної ситуації:
постановка проблемних завдань;
організація дискусії на уроці;
організація пошукової роботи школярів.
Проблемна ситуація на уроці залежить від:
характеру навчального матеріалу;
актуальних проблем сучасності;
життєвого досвіду школярів.
При оцінюванні проблемних завдань високо оцінюються використання учнями:
знань з історії;
знань з літератури;
довідкових джерел;
засобів масової інформації.
2.2 Засоби навчання на уроках історії
Засоби навчання - це різноманітні матеріали і знаряддя навчального процесу, завдяки яким більш успішно і за коротший час досягаються визначені цілі навчання [2, с. 90].
До засобів навчання належать: підручники, навчальні посібники, дидактичні матеріали, технічні засоби (ТЗН), обладнання, станки, навчальні кабінети, лабораторії, ЕОМ, ТБ та інші засоби масової комунікації. Засобами навчання можуть також слугувати реальні об'єкти, виробництво, споруди [2, с. 91].
Дидактичні засоби, як і методи, форми, є частиною педагогічної системи. Вони виконують такі основні функції: інформаційну, засвоєння нового матеріалу, контрольну. Вибір засобів навчання залежить від дидактичної концепції, мети, змісту, методів і умов навчального процесу.
В науці немає загальноприйнятої класифікації дидактичних засобів. Ми послуговуємося класифікацією польського дидакта В.Оконя, в якій засоби навчання розташовані відповідно до наростання можливості замінювати дії учителя й автоматизувати дії учня.
Прості засоби.
1. Словесні: підручники, навчальні посібники і под.
2. Прості візуальні засоби: реальні предмети, моделі, картини і под.
Складні засоби.
1. Механічні візуальні пристрої: діаскоп, мікроскоп, кодоскоп та інші.
2. Аудіальні засоби: програвач, магнітофон, радіо.
3. Аудіовізуальні: звуковий фільм, телебачення, відео.
4. Засоби, які автоматизують процес навчання: лінгвістичні кабінети, комп'ютери, інформаційні системи, телекомунікаційні мережі [2, с. 93].
Прості словесні і візуальні (наочні) засоби навчання мають давню історію. Головними з них є підручники, навчальні посібники. Підручник - це навчальна книга, яка детально відображає зміст освіти, навчальну інформацію, що підлягає засвоєнню. Цю інформацію він передає не тільки у вигляді тексту, а й у фотографіях, малюнках, схемах.
Прості візуальні засоби (наочні засоби) допомагають повноцінному розкриттю і засвоєнню змісту навчального матеріалу. Інколи вони слугують самостійним джерелом інформації.
Основною функцією засобів наочності є ілюстрація, допомога у найбільш повному, глибокому розумінні і сприйнятті того чи іншого предмета або явища.
Наочні засоби, що використовуються у процесі навчання, поділяються на два види:
1) зображення предметів і явищ,
2) самі предмети, макети, моделі, що діють.
До першого виду відносять схеми, діаграми, малюнки, картини, репродукції, креслення, фотографії, карти, глобуси, ноти. До другого виду належать реальні предмети: живі або засушені рослини, живі або законсервовані тварини, гербарії, колекції, прилади, інструменти, апарати, вироби, будь-яке виробництво, моделі (наприклад, мотор, парова машина), макети, до діють, (наприклад, пластична репродукція земної поверхні, рельєф місцевості).
Технічні засоби навчання (ТЗН). Основними функціями ТЗН є забезпечення інформаційної насиченості навчальновиховного процесу, усвідомленого засвоєння науково-теоретичних знань. ТЗН мають змогу долати часові і просторові межі, проникати у глибинну сутність явищ і процесів; показувати явища у розвитку, динаміці; реалістично відображати дійсність; емоційно забарвлювати інформацію [2, с. 94].
За способами впливу на учнів ТЗН поділяються на три групи: візуальні (зорові), аудіальні (звукові), аудіовізуальні (звукозорові).
Візуальні ТЗН - це засоби, в яких носіями інформації є діафільми, діапозитиви, епіпосібники і транспаранти, що подаються учням за допомогою діапроекторів, епіпроекторів і графопроекторів (кодоскопів) у вигляді нерухомих зображень предметів [2, с. 95].
Висновки
Сьогодні вчитель вільно вибирає структуру уроку. Йому не обов'язково дотримуватися формального поєднання і послідовності етапів уроку. Але при цьому вчитель не може допускати порушення закономірностей пізнавальної діяльності, не враховувати її ефективності. Важливим сучасним положенням є також те, що доцільність тих чи інших типів і структур уроку пропонується оцінювати за кінцевим результатом процесу навчання, а не за структурною досконалістю окремих уроків.
У сучасній школі класно-урочна форма є головною (основною), її ключовим компонентом є урок. Урок - це «відрізок» навчального процесу, який є викінченим у смисловому, часовому й організаційному відношенні. Незважаючи на малу тривалість, уроки мають ті структурні компоненти, які характеризують процес навчання в цілому, зокрема: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулювальний та оцінно-результативний. Тому від ефективності уроків залежить ефективність навчального процесу.
Основними типами уроків, які проводяться в школі, є такі:
1) комбіновані (змішані);
2) уроки засвоєння нових знань;
3) уроки засвоєння навичок і умінь;
4) уроки застосування знань, навичок і умінь;
5) уроки узагальнення і систематизації знань;
6) уроки перевірки, оцінки і корекції знань, навичок і умінь (В.О. Онищук, М.А Сорокін, М.І. Махмутов та ін.) [2, с. 76].
На уроках історії різних типів учитель використовує фронтальну, індивідуальну і групову форми навчальної роботи.
Методологія цілісного підходу до взаємопов'язаної діяльності вчителя і учнів у навчанні передбачає виділення методів навчання у великі групи:
- методи організації і самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності,
- методи стимулювання і мотивації учіння,
- методи контролю і самоконтролю у навчанні,
- бінарні методи навчання [11, с. 179].
Під проблемним навчанням розуміють сукупність методів, за допомогою яких перед учнями створюється проблемна ситуація, формуються проблеми, шукаються шляхи їх вирішення та саме рішення [2, с. 130]. Умовою для створення проблемної ситуації є включення в урок кількох, часом суперечливих поглядів щодо проблеми, яка вивчається. Учні повинні вибрати правильну точку зору та обґрунтувати її.
Рішення проблемних завдань на уроці історії є найвищим етапом організації роботи з учнями. На відміну від звичайних уроків, проблемне навчання спитається не тільки на пізнання історичних фактів та подій, а на розкриття причинно-наслідкових зв’язків. Чітке формулювання навчальної проблеми – одне із головних завдань, від якого залежить успіх та результативність уроку.
До засобів навчання належать: підручники, навчальні посібники, дидактичні матеріали, технічні засоби (ТЗН), обладнання, станки, навчальні кабінети, лабораторії, ЕОМ, ТБ та інші засоби масової комунікації. Засобами навчання можуть також слугувати реальні об'єкти, виробництво, споруди [2, с. 91].
Список використаних джерел
1. Артемова Л.В. Педагогіка і методика вищої школи : Навчально-методичний посібник: Інтерактивні технології в курсах навчальних дисциплін. - К. : Кондор, 2008. - 272, с.
2. Баханов К.О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі: Монографія. – Запоріжжя: Просвіта, 2000. – 160 с.: іл.
3. Баханов К.О. Ла бораторно-практичні роботи з історії України (методичний посібник для вчителів) – К.: Генеза, 1996 . – 208 с.
4. Баханов К.О. Методичний посібник з історії України. 7 клас. Традиції та інновації у навчанні історії в школі. – К.: Генеза, 2001. – 296 с.: іл.
5. Баханов К.О. Традиції та інновації в навчанні історії в школі: Дидактичний словник-довідник. – Запоріжжя: Просвіта, 2002. – 108 с.: іл.
6. Бех І. Д. Педагогіка і психологія // Педагогічна думка. - 1996. - №4. - С. 136-141
7. Бойко О.Д. Історія України. Тести. Запитання. Завдання. – К.: Видав. центр “Академія”, 1998. – 256 с.
8. Бордовская Н.В. Педагогика: Учебник для вузов. СПб.: Питер, 2000. - 299 с.
9. Історія України від найдавніших часів до початку ХХ ст.: Запитання. Відповіді. Методичні рекомендації. / М.Г. Тараненко, Ф.Л. Левітас. – К.: Магістр–S, 1999. –160 с.
10. Камбалова Я. Навчаємося у грі: (нетрадиційні види уроків узагальнюваного повторення з історії стародавнього світу на прикладі теми " Давній Рим у VIII-І cт. до н.е.") // Історія в школі. - 2007. - № 2. - С. 33-36
11. Левітас Ф.Л. Методика викладання історії: Практикум для вчителя. - Харків : Основа, 2007. - 109 с.
12. Мартиненко С.М., Хоружа Л.Л. Загальна педагогіка: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - 167 с.
13. Охредько О. Гра "Римська імперія". 6 клас // Історія та правознавство. - 2007. - № 14. - С. 21-26
14. Подласый И.П. Педагогика: Новый курс: Учебник для вузов: В 2 кн. - М.: Владос, 1999 - Кн.1: Общие основы. Процесс обучения. -1999. - 573, с.
15. Смирнов С.Г. Задачник по истории Росии: Учебное пособие для средней школы. – 2-е изд., перераб. – М.: МИРОС – Междунар. отношения, 1995. – 208 с.
16. Смирнов С.Г. Задачник по истории средних веков: Для средних учебных заведений. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: МИРОС – Междунар. отношения, 1995. – 288 с.: ил.
17. Спекторук В. Римська республіка. Урок-гра. 6 клас // Історія та правознавство. - 2008. - № 12. - С. 9-10
18. Сучасний учитель та сучасний урок (методичні рекомендації щодо вивчення історії України та всесвітньої історії в школі).: укладач Левітас Ф.Л. – 2-е видання, стереотипне. – К.: КМІУВ імені Б. Грінченка, 2002. – 15 с.
19. Харламов И.Ф.Педагогика: Учебник для вузов. - М.: Гардарики, 2002. - 516, с.
20. Шоган В.В. Методика преподавания истории в школе: Уроки истории нового поколения. - Ростов-на-Дону : Феникс, 2005. - 124, с.
Дата: 2019-05-28, просмотров: 182.
