Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Реферат
Где еще сдавалось: Aкадемия ДПС (Ирпень), 2002, Міжнародний університет внутрішніх справ, СУМИ 2004, Aкадемия ДПС (Ирпень), 2005
Указанные в работе нормативно-правовые акты в работе проверены на соответствие действующему законодательству по состоянию на октябрь 2007. В списке литературы публикации по 2007 г.
Курсова робота: 25 с., 21 дж.
Об’єкт дослідження — хабарництво
Мета роботи — дати характеристику хабарництва та дослідити проблемні питання кваліфікації.
Метод дослідження: структурний та порівняльний аналіз.
В роботі аналізувалися питання характеристики та причини хабарництва, законодавство деяких країн про хабарництво, а також українське законодавство щодо нього; визначалися проблемні питання щодо кваліфікації хабарництва в залежності від різних обставин одержання, давання чи провокации хабара.
ПРАВО, ЗЛОЧИН, ХАБАР, ХАБАРНИЦТВО, ОДЕРЖАННЯ ХАБАРУ, ДАВАННЯ ХАБАРУ, КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНУ.
Зміст
Вступ
1. Хабарництво: поняття та загальна характеристика
1.1 Законодавство різних країн про хабарництво
1.2 Українське законодавство про хабарництво
1.2.1 Об’єктивна сторона, предмет та суб’єктивна сторона хабарництва
1.2.2 Суб’єкти хабарництва
2. Хабарництво: кримінальна відповідальність та проблеми кваліфікації
2.1 Кримінальна відповідальність за хабарництво
2.2 Проблемні питання кваліфікації хабарництва
Загальні висновки
Використана література
Вступ
Сьогодні багато говорять і пишуть про корупцію й організовану злочинність. Сполучною ланкою між ними є те, що повинне бути неприпустимим для будь-якого чесного чиновника — хабарництво. Однак, як свідчить історія, це негативне явище в тих чи інших формах було присутнє людському суспільству на більшості етапів його розвитку.
Історія корупції як соціального явища бере свій початок у глибокій давнині. В античному світі під корупцією розуміли участь в діяльності декількох (не менш двох) осіб, мета яких полягає у ”псуванні”, ”руйнуванні”, пошкодженні” нормального розвитку судового процесу або процесу керування справами суспільства [17].
Сучасного значення термін корупція набув у Європі в XV— XVI століттях і був нормативно закріплений в міжнародній резолюції ”Практичні методи боротьбі з корупцією”, підготовлений секретаріатом VIII Конгресу ООН про попередження злочинності і становлення до правопорушників”. У резолюції ”Корупція” в державному управлінні” відзначається, що проблеми корупції в державній адміністрації мають загальний характер і їхній згубний вплив відчувається в усьому світі [8, 7]. В міжнародній практиці є багато інших визначень корупції. Але перш за все треба мати на увазі, що корупція, як говорить доктор Сар Дж.Пундей, ”не є інфекцією, яку раптом може ”підхопити” здорове суспільство. Вона є наслідком явищ і тенденцій політики, економіки та розвитку держави. Жодна країна не була ніколи повністю вільною від неї. Найбільш небезпечні форми корупції, як правило, спостерігаються в країнах, що перебувають у процесі політичного, економічного та соціального становлення.” [15]. До цієї групи країн входить і Україна.
Паразитуючи прояви корупції ведуть до економічного занепаду й зниження загального добробуту, оскільки у виборі пріоритетів перевага надається тим проектам, які приносять більшу вигоду особистим інтересам чиновників. При цьому прибутки, отримані від реалізації цих проектів, ніколи не використовуються як інвестиції і не спрямовуються на задоволення потреб населення. Нечесно одержані гроші витрачаються на власний розсуд державних чиновників або переводяться на їхні рахунки в іноземні банки.
Матеріальні і грошові ресурси в корумпованому середовищі нерідко спрямовуються на підкуп працівників правоохоронних, контролюючих та інших органів соціального контролю, тому що державні чиновники прагнуть захистити себе і свій матеріальний добробут. Усе це прямо або опосередковано призводить до стримання поширенню корупції, оскільки той, хто не може чесно задовольнити свої основні потреби, змушений вдаватися до нечесних шляхів вирішення їх.
Це все дає підстави щодо дуже серйозного відношення до самої проблеми хабарництва, щодо дослідження його сутності та проявів, а також юридичного стримання цього явища. Тому темою цієї курсової роботи і буде характеристика хабарництва та проблеми його кваліфікації.
Суб’єкти хабарництва
Відповідно до норм вітчизняного кримінально-правового законодавства, суб’єктами одержання хабара є посадові особи. Відповідно до приміток до статті 364 Кримінального кодексу України, під останніми розуміються особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням. До їхнього числа відносяться народні депутати, судді, слідчі, керівники міністерств і відомств, державних, колективних чи приватних установ і організацій, ділянок робіт (майстра, виконроби), начальники постачальницьких і фінансових відділів і служб і багато інших осіб.
Загальні висновки
1. Злочини, що охоплюються поняттям ”хабарництво”, є найнебезпечнішими посадовими злочинами. Вони підривають авторитет державного апарату, підприємства, установи чи організації, комерційної чи підприємницької структури, дискредитують їх діяльність, руйнують моральні підвали суспільства. Хабарництво у вигляді одержання та давання хабара тісно пов’язане з іншими злочинами з боку посадових осіб, а також із розкраданням майна у великих і особливо великих розмірах. Воно є складовою корумпованості багатьох ланок державного апарату різних країн.
2. Нині діючий Кримінальний кодекс визначає хабарництво як родове поняття, яке охоплює три пов’язані між собою склади злочинів: одержання хабара (ст. 368 КК) и давання хабара (ст. 369 КК). До хабарництва примикає провокація хабара (ст. 370 КК).
3. За здійснення даного злочину законодавцем передбачено покарання в виді штрафу в розмірі від семисот п’ятдесяти до однієї тисячі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (частина 1 статті 368 КК України).
Кваліфікованим і особливо кваліфікованим складами одержання хабара передбачається більш сувора кримінальна відповідальність.
4. Проблема кваліфікації злочинів, пов’язаних із даванням, одержанням хабара та провокацією хабарництва, є досить складною. При кваліфікації цих злочинів треба враховувати багато різних обставин справи – розмір хабара (великий або особливо великий), посадове становище хабароотримача (відповідальне чи особливо відповідальне положення особи, що одержала хабар), чи було присутнім вимагання хабару тощо. Є ж і багато обставин, що пом’якшують або скасовують кримінальну відповідальність особи, що дала або отримала хабар. Тобто для справедливого вироку судді повинні ретельно розглядувати всі обставини цієї складної справи.
5. Порівнюючи розглянуті положення нині діючого кримінального законодавства з кримінальним кодексом України 1960 року в тому, що стосується хабарництва, відзначимо, що законодавцем в цілому зм’якшена кримінальна відповідальність за одержання і давання хабара.
Новацією є виключення з КК такого складу злочину, як посередництво в хабарництві (стаття 169 КК України 1960 року).
Використана література
1. Конституція України. К., Українська Правнича Фундація, 1996.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення. К., Атіка, 2000.
3. Кримінальний кодекс України. К., Атіка, 2001.
4. Закон України від 5 жовтня 1995 р. ”Про боротьбу з корупцією” // ВВР України, 1995, № 35.
5. Закон України від 16 грудня 1993 р. ”Про державну службу” // ВВР України, 1993, № 52.
6. Указ Президента України від 24 квітня 1998 р ”Концепція боротьби з корупцією” // Офіційний вісник, 1998, № 17.
7. Постановление Верховного Суда Украины от 7 октября 1994 г. № 12 ”О судебной практике по делам о взяточничестве”.
8. Постанова Верховної Ради України від 11 липня 1995 р. ”Про порядок введення в дію Закону України ”Про внесення змін і доповнень у деякі законодавчі акти України щодо відповідальності посадових осіб” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1995, № 29, ст.217.
9. Камлик М., Невмержицький Є. Корупція в Україні. К., Знання, 1998.
10. Кримінальне право України: Особлива частина // Під ред. П.С. Матишевського, К., Юрінком Інтер, 1999.
11. Крупко Д.І. Відповідальність за хабарництво за кримінальним правом Німеччини, Швейцарії та України (порівняльно-правове дослідження): дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Академія адвокатури України. — К., 2005.
12. Мельник М. Дача хабара — проблемні питання кваліфікації і звільнення від відповідальності //
13. Мельник М. Корупція: проблема визначення сутності і поняття // Вісник Академії правових наук, 1997, № 3, С. 76—86.
14. Мельник М.І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії. К., Атіка, 2001.
15. Омельченко С. Коррупція з точки зору різних культур світу // Предпринимательство, хозяйство и право. 2000, № 3, С. 54—57.
16. Пилипчук П.П. Проблемні питання відповідальності за хабарництво // Вісник Верховного Суду, 2000, № 4, С. 63—64.
17. Проблемні питання кваліфікації хабарництва // Юридичний вісник України, № 16, 2007,С. 7.
18. Пундей Сао Дж. Борьба з корупцією. Критичний огляд з аналізом міжнародного досвіду // Матеріали українсько-американського семінару ”Проблеми економічного зростання: питання доброчесності”. Львів, 1997.
19. Старчиков М. Взятка: взгляд на проблему // Юридическая практика, № 11, 13 марта 2002, С. 11
20. Тємнов Є.І. Корупція. Походження сучасного поняття // Актуальні проблеми теорії і практики боротьби з організованою злочинністю в Росії. М., 1994.
21. Хавронюк М. Кримінальна відповідальність за хабарництво: європейський досвід // Право України, 2005, № 6, С. 117—120.
22. Шелли Л. Организованная преступность и коррупция процветают в Украине // Трансформация, 1999, № 1, С. 6—9.
Реферат
Где еще сдавалось: Aкадемия ДПС (Ирпень), 2002, Міжнародний університет внутрішніх справ, СУМИ 2004, Aкадемия ДПС (Ирпень), 2005
Указанные в работе нормативно-правовые акты в работе проверены на соответствие действующему законодательству по состоянию на октябрь 2007. В списке литературы публикации по 2007 г.
Курсова робота: 25 с., 21 дж.
Об’єкт дослідження — хабарництво
Мета роботи — дати характеристику хабарництва та дослідити проблемні питання кваліфікації.
Метод дослідження: структурний та порівняльний аналіз.
В роботі аналізувалися питання характеристики та причини хабарництва, законодавство деяких країн про хабарництво, а також українське законодавство щодо нього; визначалися проблемні питання щодо кваліфікації хабарництва в залежності від різних обставин одержання, давання чи провокации хабара.
ПРАВО, ЗЛОЧИН, ХАБАР, ХАБАРНИЦТВО, ОДЕРЖАННЯ ХАБАРУ, ДАВАННЯ ХАБАРУ, КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНУ.
Зміст
Вступ
1. Хабарництво: поняття та загальна характеристика
1.1 Законодавство різних країн про хабарництво
1.2 Українське законодавство про хабарництво
1.2.1 Об’єктивна сторона, предмет та суб’єктивна сторона хабарництва
1.2.2 Суб’єкти хабарництва
2. Хабарництво: кримінальна відповідальність та проблеми кваліфікації
2.1 Кримінальна відповідальність за хабарництво
2.2 Проблемні питання кваліфікації хабарництва
Загальні висновки
Використана література
Вступ
Сьогодні багато говорять і пишуть про корупцію й організовану злочинність. Сполучною ланкою між ними є те, що повинне бути неприпустимим для будь-якого чесного чиновника — хабарництво. Однак, як свідчить історія, це негативне явище в тих чи інших формах було присутнє людському суспільству на більшості етапів його розвитку.
Історія корупції як соціального явища бере свій початок у глибокій давнині. В античному світі під корупцією розуміли участь в діяльності декількох (не менш двох) осіб, мета яких полягає у ”псуванні”, ”руйнуванні”, пошкодженні” нормального розвитку судового процесу або процесу керування справами суспільства [17].
Сучасного значення термін корупція набув у Європі в XV— XVI століттях і був нормативно закріплений в міжнародній резолюції ”Практичні методи боротьбі з корупцією”, підготовлений секретаріатом VIII Конгресу ООН про попередження злочинності і становлення до правопорушників”. У резолюції ”Корупція” в державному управлінні” відзначається, що проблеми корупції в державній адміністрації мають загальний характер і їхній згубний вплив відчувається в усьому світі [8, 7]. В міжнародній практиці є багато інших визначень корупції. Але перш за все треба мати на увазі, що корупція, як говорить доктор Сар Дж.Пундей, ”не є інфекцією, яку раптом може ”підхопити” здорове суспільство. Вона є наслідком явищ і тенденцій політики, економіки та розвитку держави. Жодна країна не була ніколи повністю вільною від неї. Найбільш небезпечні форми корупції, як правило, спостерігаються в країнах, що перебувають у процесі політичного, економічного та соціального становлення.” [15]. До цієї групи країн входить і Україна.
Паразитуючи прояви корупції ведуть до економічного занепаду й зниження загального добробуту, оскільки у виборі пріоритетів перевага надається тим проектам, які приносять більшу вигоду особистим інтересам чиновників. При цьому прибутки, отримані від реалізації цих проектів, ніколи не використовуються як інвестиції і не спрямовуються на задоволення потреб населення. Нечесно одержані гроші витрачаються на власний розсуд державних чиновників або переводяться на їхні рахунки в іноземні банки.
Матеріальні і грошові ресурси в корумпованому середовищі нерідко спрямовуються на підкуп працівників правоохоронних, контролюючих та інших органів соціального контролю, тому що державні чиновники прагнуть захистити себе і свій матеріальний добробут. Усе це прямо або опосередковано призводить до стримання поширенню корупції, оскільки той, хто не може чесно задовольнити свої основні потреби, змушений вдаватися до нечесних шляхів вирішення їх.
Це все дає підстави щодо дуже серйозного відношення до самої проблеми хабарництва, щодо дослідження його сутності та проявів, а також юридичного стримання цього явища. Тому темою цієї курсової роботи і буде характеристика хабарництва та проблеми його кваліфікації.
Хабарництво: поняття та загальна характеристика
Злочини, що охоплюються поняттям ”хабарництво”, є найнебезпечнішими посадовими злочинами. Вони підривають авторитет державного апарату, підприємства, установи чи організації, комерційної чи підприємницької структури, дискредитують їх діяльність, руйнують моральні підвали суспільства. Хабарництво у вигляді одержання та давання хабара тісно пов’язане з іншими злочинами з боку посадових осіб, а також із розкраданням майна у великих і особливо великих розмірах. Воно є складовою корумпованості багатьох ланок державного апарату різних країн. Ми почнемо розгляд хабарництва з розгляду різних підходів до його визначення та відповідальності за нього в інших країнах.
Дата: 2019-05-28, просмотров: 178.