Тренування та основні типи тренувальних занять

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Вступ

Сучасна школа спорту базується на теоретичних положеннях і практичних рекомендаціях, що лежать в основі спортивної науки, а також на досягненнях таких наук, як анатомія, фізіологія, медицина, педагогіка, психологія, соціологія, інформатика, фізика і математика.

Розвиток фізичних і інтелектуальних можливостей людини спирається на системний підхід у рамках будь-якого виду діяльності. У процесі підготовки спортсменів, фахівців і тренерів з різних видів спорту, методологічно вивірена сукупність знань, прийомів і навичок, научно-обґрунтована послідовність навчальних програм, є вирішальними факторами для проведення успішної навчально-виховної і тренувальної роботи.

Позитивний досвід вітчизняної спортивної школи дозволяє сформулювати ряд принципових положень, методичних підходів і засобів і рекомендувати їх у якості таких, які визначають шляхи розвитку спортивної дисципліни. Багаторічний досвід роботи більшості тренерів дає підстави говорити про важливість такого етапу як організації та методики проведення тренувальних занять з дітьми в школі.

Актуальність: аналіз передової наукової і науково-методичної літератури вказує на необхідність звернути увагу на особливості організації та методики проведення тренувальних занять з дітьми шкільного віку. Досить важливим моментом процесу тренування є спрямованість та індивідуальний підхід до тренувального процесу. Весь процес тренування передбачає використання періодизації підготовки та диференціювання занять.

Предмет дослідження: структура тренувального процесу.

Об`єкт дослідження: видова різноманітність тренувальних занять на прикладі спортивної гімнастики.

Проблема: полягає в тому, щоб знайти правильний цілеспрямований підхід до організації тренувальних занять.

Робоча гіпотеза: можна вважати, що важливим етапом методики проведення тренувальних занять з дітьми в школі є етапність проведення занять та цілорічна їх періодизація з урахуванням принципів тренування.

Мета дослідження: обґрунтування особливостей організації та специфіки методики проведення тренувальних занять з дітьми в школі.

Задачі дослідження:

1. Охарактеризувати особливості використання загальних принципів фізичного виховання в тренувальному процесі.

2. Проаналізувати структуру тренувального процесу.

3. Дати характеристику типам занять спортивною гімнастикою та їх специфічність використання для тренувального процесу;

4. Провести дослідження щодо аналізу показників фізичної підготовленості гімнастів.

Методи і організація дослідження:

1. Аналіз наукової і науково-методичної літератури.

2. Педагогічне спостереження.

3. Аналіз і синтез.

Організація дослідження включала аналіз наукової інформації щодо організації та методики проведення тренувальних занять з дітьми в школі.

Наукова новизна: узагальнені сучасні дані про використання загальних принципів фізичного виховання в процесі організації тренувального процесу дають можливість цілеспрямованого та результативного проведення тренувальних занять з учнями.

Практична значимість: для організації цілеспрямованого тренувального процесу зі спортивної гімнастики з дітьми шкільного віку необхідно керуватися особливостями методики проведення тренувальних занять, їх видовою різноманітністю та обов`язково використовувати прасування своєї роботи на цілий рік.

Тренування та основні типи тренувальних занять

Тренувальне заняття

Даний тип занять є, як і навчальне заняття, основною формою роботи з гімнастами й у загальному обсязі складає від 25 до 30% кількості занять у рік.

Тренувальне заняття (або тренування в буквальному значенні цього слова) спрямовано переважно на повторення вже освоєної програми, її удосконалювання.

Основна задача – закріплення навичок, їхнє удосконалювання при виконанні в з'єднаннях, частинах комбінацій і в цілих комбінаціях обов'язкової і довільної програм, виховання спеціальної витривалості. Це основний тип занять при підготовці до змагань. По обсязі й інтенсивності навантаження в тренувальних заняттях досягає найвищих величин, особливо в тренуванні ударного характеру [15].

Виконання комбінації в цілому на високу оцінку можна вважати навантаженням з 100% інтенсивністю, якщо вона точно відповідає програмі змагань. У зв'язку з цим, кількість виконаних комбінацій і опорних стрибків характеризує інтенсивність тренувальних занять. Крім цього показника, факторами обліку і контролю є кількість елементів (загальний обсяг навантаження), кількість підходів, а також якісні характеристики: комбінації, виконані на високу оцінку, кількість зривів.

Проміжною формою, що з'єднує зміст навчального і тренувального занять є досить розповсюджений тип учбово-тренувального заняття. Дійсно, «еволюцію» змісту і форм занять у міру зростання майстерності (як у багаторічній підготовці, так і від підготовчого періоду до змагального) можна представити як послідовну зміну одних типів занять іншими, з акцентом на їхні пріоритетні задачі.

Учбово-тренувальні заняття, як проміжна форма, переміняють чисто навчальні, а потім переростають у власне-тренувальні. Така динаміка, зв'язана зі змістом роботи гімнастів у підготовчий і початку змагального періоди. Якщо при навчанні елементам результат оцінюється більше за критерієм «вийшло або не вийшло», «зроблене не зроблене», то в тренувальних заняттях ефективність роботи визначається і кількісними, і якісними критеріями: «зробив скількох разів», «наскільки добре виконане» [12].

В учбово-тренувальних заняттях навчальним матеріалом можуть бути не тільки нові елементи, але і навчальні комбінації, що є або полегшеними варіантами змагальних, або спеціальними, що складаються з базових елементів.

При характеристиці основної частини заняття виділені її структурні частини – підходи – і відбитий їхня педагогічна спрямованість. Інтенсивність тренувальних занять можна визначити по кількості підходів. Якщо в кожнім підході виконуються комбінації в цілому, то таке тренування має дуже високу інтенсивність [11].

При плануванні чисто тренувальних занять тренерові має бути визначити кількість видів багатоборства, їхнє чергування, кількість підходів з виконанням комбінацій і їхніх частин, опорних стрибків.

Складніше при плануванні учбово-тренувальних занять, коли сполучаться задачі по освоєнню й удосконалюванню техніки елементів із задачами розвитку витривалості при виконанні вправ програми змагань. У будь-якому випадку тренер повинний керуватися принципом пріоритету головних педагогічних задач. Гарні можливості в «розведенні» навчальних і тренувальних занять у часі створюються при дворазових заняттях у день, коли одне заняття проходить під девізом «навчання», а інше – «тренування».

Модельне заняття

Спортивна гімнастика характерна невеликою кількістю змагань. Навіть ведучі її представники виступають у відповідальних змаганнях 5–7 разів у році, а деякі і того менше. Однак змагальний досвід необхідно здобувати постійно, з перших кроків у гімнастиці. На ранніх ступенях підготовки – це контрольні перевірки, міні-змагання усередині групи, що можна більше віднести до застосування змагального методу в процесі навчання і тренування [20].

Модельне заняття – форма підготовки гімнаста до майбутніх змагань. Його основна задача – проведення занять у точній відповідності з регламентом майбутніх змагань. Як правило, вони насичують модельний мікроцикл, якщо майбутні змагання проводяться в кілька днів. Але можуть плануватися й окремо в інших мікроциклах.

Особливість змісту модельного заняття – у можливо точній відповідності програмі і регламенті змагальної діяльності, наприклад, виступу в обов'язковій або в довільної програмі, або за моделлю участі у фінальних змаганнях в окремих видах багатоборства. У залежності від прогнозованих ситуацій, що залежать від правил змагань, організуються модельні заняття. Якщо заняття іншого типу проводяться з контролем хвилинної стрілки, то модельні заняття не обходяться без погляду на секундомір. Адже на спеціальну розминку у виді багатоборства приділяється усього по 30 з на учасника. Тренерові необхідно строго витримувати паузи, надаючи гімнастові відповідальні підходи до снаряда відповідно до моделі змагальної обстановки. Таким чином, стругаючи регламентація підходів у часі є відмітною ознакою модельних занять [14].

Навантаження – кількість елементів і комбінацій – спланувати нескладно, спираючи на цифри, що характеризують навантаження на змаганнях. Але психічну напруженість змоделювати набагато складніше. Щоб у більшому ступені підготуватися до майбутніх змагань, мати «запас міцності» прибігають до модельно-ударного заняття: при проведенні тренування по моделі того або іншого дня змагань гімнастам пропонується виконати або трохи більше число комбінацій, чим це буде в реальних умовах, або додається навантаження типу СФП.

У модельному мікроциклі, крім модельних занять, додаються додаткові заняття не відбудовного плану, а з навантаженням, близької до базового. Під час адаптаційного мікроциклу перед змаганнями, як правило, гімнастам надаються дні для випробування снарядів. У цих випадках також плануються модельні заняття.

Усі приведені приклади відносяться до підготовки кваліфікованих гімнастів, тренувальні навантаження яких звичайно перевершують кількісні показники змагальних навантажень (по числу елементів і комбінацій) [14].

Інформативними показниками модельного заняття є: стабільність якості виконання програми (у балах), наявність передбачуваних і непередбачених зривів, психоемоційний стан гімнаста.

Контрольне заняття

На відміну від модельного, контрольне заняття не тестує готовність гімнастів до змагань, а лише ступінь освоєння навчальної програми, у тому числі і вправ обов'язкової і довільної програми – окремі елементи, з'єднання і комбінації в цілому.

Контролюється рівень фізичної і психологічної підготовленості. Одним словом, за бажанням тренера контролеві підлягають будь-як результати роботи, що дозволяють визначити, наскільки успішна методика тренування. У будь-якому занятті тренер може оцінити виконання учнем тієї або іншої вправи. Однак контрольне заняття відрізняється особливою організацією, коли заздалегідь планується програма вправ, що підлягають контролеві, і доводиться до зведення гімнастів. Необхідно, щоб спортсмени добре знали умови й основні критерії оцінки вправ [1].

Контрольні заняття можуть бути профільними: носити медико-біологічний характер, тестувати переважно технічну або фізичну готовність.

У першому випадку контролюється фізичний розвиток гімнастів (обмірювання), проводяться функціональні проби (тест на витривалість – вільні вправи з вимірами значень ЧСС, АТ), виміряються динамометричні показники сили різних груп м'язів (полідинамометрія).

Контрольне заняття по технічній підготовці містить залікові нормативи, що полягають у визначенні якості володіння елементами програми. Для початківців це можуть бути комплекси загальрозвиваючих вправ, при виконанні яких контролюється точність положень, координація рухів.

Гімнасти високої кваліфікації контролюються в ступені володіння програмою змагань в окремих видах багатоборства, в оволодінні окремими складними елементами відповідно до індивідуального плану.

Розповсюдженою формою контрольного заняття є тестування фізичної підготовленості.

Контрольні нормативи програми фізичної підготовки найчастіше виступають як тести, що визначають силові можливості гімнастів (швидкісно-силові, динамічна «жимова», статична сила), їхню спеціальну витривалість і гнучкість [1].

Критерії оцінки встановлюються в залежності від суті контролю. Найбільш типовими є такі: «виконане – не виконано» («так» – «ні»), «виконано на яку оцінку» (спеціальні шкали бальної оцінки техніки, нормативів ОФП і СФП). По сумі балів можна ранжувати гімнастів за підсумками контролю, виявити переможця змагань по СФП.

Регулярне проведення контрольних занять (приміром, раз у тиждень, на місяць, рубежное тестування на початку і наприкінці періоду або етапу підготовки) дисциплінує гімнастів, дозволяє тренерові ширше використовувати соревновательный метод підготовки. Контрольні заняття сприяють вихованню в гімнастів ініціативності, відповідальності, організованості, особливо в зв'язку з тим, що тренер під час контролю виступає в ролі судді, надає учням велику самостійність.

Основний інформативний показник у контрольних заняттях – це оцінка за виконання нормативів, тестів, виражена в адекватних одиницях виміру або в інтегральній оцінці в балах.

Методики дослідження

Складність і різноманіття задач, які необхідно вирішувати гімнастам і тренерам як в одному занятті, так і в процесі тривалої підготовки, обумовлюють різноманіття типів занять. Однак як би ні відрізнялися заняття одне від іншого своєю спрямованістю, кожне з них підлегле загальній структурі, що передбачає виділення окремих частин: підготовчої, основний і заключної.

Підготовча частина заняття передбачає вступну частину і розминку. Вступна частина – початок занять будь-якої спрямованості. Її основна задача – організувати що займаються, увести них у стан підвищеної уваги, зосередити них на майбутнім занятті. Засобу вступної частини обмежуються побудовою групи, поясненням особливостей даного заняття [25].

Основний час підготовчої частини приділяється на розминку – вправи для підготовки всіх систем організму до майбутньої значного по нервово-м'язових і функціональних напругах роботі в основній частині заняття. У цьому змісті зміст розминки повинна бути підлегла і залежати від задач основної частини заняття.

За формою підготовча частина може бути груповий (у загальній побудові) і індивідуальної (самостійної або під керівництвом тренера, що типово для тренування підготовлених гімнастів).

Як правило, розминка повинна містити дві частини: загально-підготовчу, спрямовану на всебічну активізацію рухового апарата і підвищення функціонального стану організму, і спеціалізовану.

Спеціалізована частина розминки спрямована на безпосередню підготовку і настроювання гімнастів до майбутньої роботи в основній частині. Якщо під час загально-підготовчої частини розминки, крім «розігріваючих» вправ традиційно гімнастичного арсеналу, використовуються також рухливі ігри, естафети, міні-футбол, то в спеціалізованій розминці застосовуються вже сугубо вузькоспеціальні вправи. Вправи у видах гімнастичного багатоборства досить різноманітні по силі впливу на руховий апарат гімнастів [24]. Сполучаться навантаження компресійного характеру (поштовхи ногами і руками, упори, приземлення) з розтягуванням ланок тіла (переміщення у висі). Під час розминки, особливо спеціальної, варто підготуватися і до цих майбутніх ситуацій. Отже, у підготовчій частині заняття навантаження, поступово наростаючи, може доходити до значних величин впливу не тільки на серцево-судинну і дихальну системи, але і на ОДА.

Виходячи з досвіду відомих гімнастів і спеціальних досліджень, рекомендуються наступні правила розминки:

· проводити розминку до відчуття тепла розігрітого тіла («до поту») [24]. Досвідчені спортсмени передбачають зміну одягу. Загально підготовчу частину проводять у теплих костюмах, потім верхній одяг заміняють на більш легку, а нижню – на суху;

· інтенсивність вправ варто підвищувати поступово;

· вправи загального впливу за участю масивних м'язів, але невисокої інтенсивності, включати в початок розминкового комплексу. В міру «розігрівання» приступати до «суглобного» гімнастиці – вправам на збільшення рухливості в суглобах рук, ніг, хребетного стовпа;

· у груповій розминці доцільно застосовувати музичний супровід. Краще, якщо досвідчений акомпаніатор буде враховувати характер вправ. При використанні фонограми – підбирати «фоніруючу» музику оптимістичного змісту;

· сполучити вправи, що вимагають дій чітко під рахунок, з необов'язковим виконанням у строгій відповідності з гімнастичним стилем і вправи з неодмінною традиційною гімнастичною поставою;

· не затягувати розминку і не робити великої паузи між підготовчою й основною частинами занять.

Післядія розминкових вправ швидко загасає. Через 10 – 15 хв. послу розминки знижується еластичність розігрітих м'язів, рухливість у суглобах.

Підготовчої частини в занятті в цілому приділяється 10–15% загального часу. Конкретно про тривалість і зміст розминки тренер вирішує, керуючись задачами не тільки даного заняття. Наприклад, у роботі з початківцями підготовчу частину доцільно подовжувати і приділяти в ній увага вправам по оволодінню школою рухів тіла, вправам на координацію рухів (елементарні комплекси вільних вправ). У підготовчому періоді тренування розминка для всіх контингентів більш тривала й об'ємна, ніж у змагальному, де вона коротше й інтенсивніше [24].

У спеціалізованій розминці доцільно застосовувати акробатичні стрибки, стрибки на батуті з приземленням у поролонову яму, хореографічні вправи. Усі вони повинні бути заздалегідь добре освоєні і не викликати утруднень, типових при освоєнні нових елементів.

У роботі з добре підготовленими гімнастами наприкінці розминки пропонуються силові елементи з комбінацій з метою на «свіжі» сили «позначити» статичні положення, жимові стійки й ін.

Одним із сучасних способів проведення підготовчої частини є кругова розминка, у мініатюрі послідовність, що випереджає, і зміст вправ основної частини заняття [25]. Так, при підготовці до змагань із запланованим проходженням у заняттях усіх видів багатоборства (модельне заняття), гімнасти під час розминки випробують вправи у всіх видах багатоборства, виконуючи фрагменти своєї програми. Перед змаганнями подібна розминка переростає в майже годинне підготовче тренування і може розглядатися як самостійний тип занять, якщо ця розминка відстоїть від самих змагань на кілька годин (якщо змагання ввечері, то розминкове заняття – ранком). Кругова розминка проводиться й у заняттях по спеціальній фізичній підготовці круговим способом з випробуванням майбутніх вправ.

У цілому зі сказаного видно, як важливі і багатопланові задачі першої частини будь-якого гімнастичного заняття.

Основна частина заняття найбільш тривала (75 – 80% загального часу). У ній вирішуються головні задачі, що коштують перед гімнастами в даний період тренування.

У структурі основної частини виділяються види занять (часто – види багатоборства) і спеціальна розминка перед кожним видом.

Про чергування видів багатоборства. Структура основної частини, форми організації цілком залежать від істоти головних задач на кожнім виді занять. Приміром, якщо в навчальному занятті головна увага буде приділено освоєнню складних і ризикованих елементів на брусах і у вільних вправах, те дані види багатоборства планують першими, а потім всі інші. Якщо в задачу тренувального заняття входить виконання вільних вправ у стані стомлення, то даний вид планується ближче до кінця основної частини. У зв'язку з цим і застосовуються кілька варіантів графіків чергування видів [20]. Основними аргументами на користь того або іншого варіанта є наступні: кількість і ступінь складності і трудомісткості нового матеріалу для освоєння в тім або іншому виді (актуально для підготовчого періоду тренування й у роботі з дітьми на початковому і спеціалізованому етапах); придбання спеціальної витривалості і надійності виконання вправ програми змагань (зв'язується із змагальним періодом підготовки); здатність проходити види багатоборства в занятті в послідовності, що може бути визначена графіком змагань (характерно для етапу безпосередньої підготовки до змагань) [32].

У зв'язку з відзначеними ситуаціями в мікроциклах тренування пріоритет віддається тому або іншому варіантові чергування видів. При цьому варто мати на увазі, що в роботі з дітьми, крім традиційних видів багатоборства, самостійними видами занять, планованими в графіку чергування видів, є хореографія, акробатика, батут і СФП. Ці ж види можуть бути основними, а не розминковими, у заняттях кваліфікованих гімнастів на початку підготовчого періоду.

Кількість видів багатоборства в одному занятті визначається також виходячи з задач даного етапу підготовки. У навчальних заняттях необхідно відвести більше часу на перші два-три видів для виконання кропіткої роботи з вивчення техніки елементів і з'єднань з багаторазовими повтореннями, паузами для настроювання й обмірковування між спробами.

У цьому випадку на перші види багатоборства варто відводити по 35 – 40 хв. і в заняттях не планувати проходження усіх видів багатоборства.

У тренувальних заняттях, особливо з наближенням змагань, час, що відводиться кожному видові багатоборства, розподіляється більш рівномірно – по 20 – 25 хв. У графіку в цьому випадку передбачається тренування у всіх видах багатоборства.

По кількості підходів і середній кількості елементів у підході визначаються обсяг і інтенсивність тренування [32].

Підходи не однорідні по цільовій спрямованості. Виділяються розминкові, підготовчі, основні і додаткові підходи. Наприклад, в опорних стрибках розминкові підходи містять пробіжки від лінії старту до місця поштовху, з'єднання розбігу з поштовхом об місток і розминковим стрибком через коня (наприклад, – переворотом уперед). Досвідченому гімнастові досить двох-трьох підходів, щоб «відчути» розбіг і коня, підготувати суглоби ніг і рук до сильного відштовхування. Підготовчі підходи пов'язані з підготовкою до основного стрибка. У них гімнаст виконує, фактично, також розминку, але вже до конкретного стрибка (наприклад, – переворот вперед і сальто вперед або до «цукахара»). У цьому випадку налагоджуються усі фази стрибка. Два-три підходу також достатні гімнастові, щоб «відчути» снаряд, «згадати» стрибок у цілому. Потім йде серія основних підходів з визначеною установкою на відпрацьовування окремих деталей стрибка (акцентування дій у різних фазах). Кількість стрибків залежить від плану даного заняття (звичайно в змагальному періоді в середньому на основні підходи приділяється 4–6 повторень). Додаткові підходи гімнастам надаються як допоміжні, для виправлення окремих помилок, перевірки варіантів техніки [6]. Ці підходи можуть чергуватися з основними за схемою основні – додаткові – основні.

Найпоширенішою формою проведення основної частини заняття є організовані в різних варіантах вправи у видах багатоборства і прирівняних до них видах базової підготовки.

Більш детально питання організації і методики проведення основної частини розглядаються в наступному розділі глави при характеристиці різних типів занять, тому що особливості заняття в цілому визначаються саме його основною частиною.

Заключна частина завершує заняття. Вона найбільш коротка (5 – 10% загального часу), якщо мати на увазі рухові завдання, підведення підсумків заняття в спортивному залі (10 – 15 хв.). Після силових напруг, навантажень ударного характеру на суглоби кінцівок і хребетного стовпа рекомендуються пасивні виси на руках і ногах (краще на спеціальних петлях) у вертикальному і похилому положеннях, провисання лежачи на згині тазостегнових суглобів на м'якій опорі на колоді (до 1 хв.). Застосовуються вправи в розслабленні, прийоми аутогенного тренування (комплекс на релаксацію). Заключна частина занять розглядається як одне з важливих ланок системи відбудовних заходів. У зв'язку з цим можна виділити в ній дві частини: коротку – у спортзалі і більш тривалу – у відбудовному центрі (теплові і гігієнічні процедури, масаж, фізіотерапія, сауна й ін.) [17].

Уважне ставлення до організації і змісту підготовчої і заключної частин занять у цілорічному тренуванні дозволить у більшому ступені зберегти здоров'я гімнастів, уникнути травм, перенапруг.

Висновки

У періоди підготовки до відповідальних змагань використовуються трохи науково обґрунтованих моделей перед змагальної підготовки, орієнтованих на вид і характер змагань, з урахуванням індивідуальних особливостей та спеціалізації спортсменів. Технологія підготовки передбачає використання спеціальних (по своїй спрямованості) тижневих мікроциклів (початковий, базовий, ударний, відновний, модельний, контрольно-модельний і безпосередньої спрямованості), у яких поетапно моделюються умови майбутнього змагального тижня.

Слід зазначити, що для створення на попередніх етапах підготовки оптимальної надмірності досить в ударно-модельних тренувальних заняттях перевищувати обсяги змагальної діяльності в 1,5- 2 рази.

На підставі цих представлень планування багаторічної цілорічної підготовки гімнастів можна виразити в системі однорідних структурних одиниць – тимчасових інтервалах: від чотирирічного олімпійського циклу підготовки до одного тренувального заняття.

Відповідно до даного підходу визначені типи річних (і піврічних) циклів, періодів, етапів і мікроциклів підготовки, типи тренувальних днів і занять. Орієнтуючись у структурі тренувального процесу, тренер може більш оперативно і раціонально керувати підготовкою гімнастів, вибудовувати в потрібній черговості ті або інші одиниці планування, наповняти їхнім конкретним змістом.

В ієрархії структурних одиниць планування тренувального процесу одне заняття є самим дрібним по масштабах. Однак це і найбільш оперативна ланка (по можливостях передбачати ситуацію і результат роботи). Плани занять розробляються найбільше докладно, хоча і не все задумане відбиває на папері.

Планування підготовки гімнастів в остаточному підсумку зводиться до розробки детальних планів окремих занять. У зв'язку зі складністю виду спорту спектр проблем, що виникають при підготовці класних гімнастів, не може бути розв'язний у заняттях одного плану, одного профілю. Виникла необхідність виділити кілька типів занять. Створено передумови, у залежності від задач, для варіювання і застосування різних типів занять, тобто для керування тренувальним процесом. У практиці плануються серії – «ланцюжка» однопрофільних і разнопрофільних занять, заняття змішаного типу (учбово-тренувальні, модельно-контрольні і т. п.).

Але не повинно бути занять невизначеної структури. Майстерність тренера виявляється в умінні визначати співвідношення засобів підготовки в різних по масштабах інтервалах часу, в умінні варіювати різними типами занять.

Список літератури

1. Атлетическая гимнастика / В.М. Смолевский, М.Л. Укран и др. – М.: Физкультура и спорт, 1968.

2. Афонин В.Н. Исследование средств и методов текущего контроля в гимнастике. – М.: ГЦОЛИФК, 1975.

3. Башкиров В.Ф. Возникновение и лечение травм у спортсменов. – М.: Физкультура и спорт, 1981.

4. Бернштейн Н.А. Очерки по физиологии движения и физиологии активности. – М.: Медицина, 1966.

5. Боген М.М. Обучение двигательным действиям. – М.: ФиС, 1985.

6. Волков Л.В. Физическое воспитание учащихся: Пособие для учителей. – М., 1988. – 360 с.

7. Волков В.Н. Спортивна тренированность: парадоксы и диагностика. // Теория и практика физической культуры. – 2002. – №10. – С. 10 – 13.

8. Гринь Л.В. Травматизм у спортсменов-борцов и его профилактика. // Педагогіка, психологія і медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. – Харків, 2002. – №24. – С. 94 – 98.

9. Зюзіна І.А. Основи педагогічної майстерності. – Освіта, 1989. – 302 с.

10. Комплексне тестування рухових здібностей людини. За ред. Сергієнко Л.П.-Миколаїв: УДМТУ, 2001.

11. Коренберг В.Б. Твоя гимнастика. – М.: Физкультура и спорт, 1977.

12. Коссов Б.Б., Озернюк А.Г. Произвольность движений у младших школьников: диагностика и способы формирования // Физическая культура в школе. – 1989. – №7. – С. 60–64.

13. Коц Я.М. Основные физиологические принципы тренировки. Учебн. пособ. – М.: ГЦОЛИФК, 1986.

14. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры. – М.: ФиС, 1991. – 543 с.

15. Методика физического воспитания школьников /Под ред. Г.Б. Мейксона, Л.Е. Любомирского. – М.: Просвещение, 1989. – 143 с.

16. Менхин Ю.В. Гимнастические сооружения и оборудование мест занятий: Метод, рекомендации. – Малаховка: МОГИФК, 1988.

17. Менхин Ю.В. Физическая подготовка в гимнастике. – М.: Физкультура и спорт, 1989.

18. Минаев Б.Н., Шиян Б.М. Основы методики физического воспитания школьников. М., 1989. – 320 с.

19. Новосельський В.Ф. Методика урока физической культуры в старших классах. – К.: «Радянська школа», 1989. – 127 с.

20. Озолин Н.Г. Современная система спортивной тренировки. – М.: Физкультура и спорт, 1970.

21. Паукова М.В., Черемисин В.П. Учить оценивать свои движения // Физическая культура в школе, 1984. – №12. – С. 26–29.

22. Сінчаєвський С.М. Фізичне виховання школярів (теоретична підготовка) // Фізичне виховання в школі, 1999. – №2. – с. 25–28.

23. Слупский Л.Н. Волейбол. Активные методы обучения // Физическая культура в школе, 1987. – №11. – С. 23–25.

24. Смолевский В.М., Гавердовский Ю.К. Спортивная гимнастика. – К.: Олимпийская литература, 1999. – 462 с.

25. Спортивная медицина: Учебное пособие. / Под ред. В.Л. Карпманаю. – М.: Физкультура и спорт, 1987. – 304 с.

26. Спортивная физиология: Учебник для ин-тов физ. культуры /Под общ. ред. Я.М. Коца. – М.: Физкультура и спорт, 1986.

27. Уилмор Дж.Х., Костилл Д.Л. Физиология спорта и двигательной активности. – Київ: Олімпійська література, 1977.

28. Уэйнберг Р., Гоулд Д. Основы психологии спорта и физической культуры. – Киев: Олимпийская литература, 1998.

29. Фізіологія людини (За ред. Кучерова І. С. та ін.). – К.: Вища школа, 1981.

30. Физическая культура и спорт в общеобразовательной школе. Пособие для учителя. / Под ред. Д. Рупы. – М.: Просвещение, 1985. – 87 с.

31. Физкультурно-оздоровительная работа в школе: Книга для учителя / Под ред. А.М. Шлемина. – М.: Просвещение, 1988.

32. Цанова Б.Й. Исследование интенсивных режимов тренировки и их влияние на функциональное состояние организма юных гимнасток 11–13 лет. – М.: ГЦОЛИФК, 1976.

33. Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів (Практикум). – Львів: Світ, 1993. – 184 с.

34. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Ч. 1. – Тернопіль: Навчальна книга. – Богдан, 2001. – 248 с.

35. Экология, здоровье, спорт. Под ред. Агаджаняна Н.А., Полатайко Ю.А. – Ив.-Франковск – Москва: Пласт, 2002.

36. Экологическая физиология человека и восстановительная медицина (Под ред. Денисова И.Н.). – М.: ГЭОТАР Медицина, 1999.