«Суспільство не спроможне само

організуватися, якщо в людей нема спільних ідей»

Штюдеман Дітмар

У ХІХст. французький вчений Дестю де Трасі (1754-1836) вперше ввів у обіг поняття "ідеологія" у своїй роботі "Елементи ідеології", як визначення напряму філософської науки. Він тлумачив ідеологію, як науку про людське мислення та суспільні ідеї, яка повинна знайти пояснення у світосприйнятті та явищах свідомості через засади етики, моралі, політики. З часів Великої Французької революції ідеологію розглядають як реальну силу, яка відіграє важливу роль у житті людини і суспільства. Це питання активно вивчалося багатьма вченими, серед яких були К. Маркс та Ф. Енгельс, німецький філософ Ф. Ніцше, його співвітчизник філософ та соціолог К. Маннгейм, американські теоретики Л. Саджет та Ф. Уоткис, неомакіавелісти Р. Моска, Р. Міхельс та В. Парето, прихильники концепції "деіделогізації" Р. Арон, С. Ліпсет, німецький політолог У. Матц, Ю. Хабер, Л. Альтуссер та багато інших. Американський вчений Т.Парнас відзначав здатність ідеології згуртовувати людей, а Д.Белл вважав, що ідеологія поєднує різні види емоційної енергії та спрямовує їх у політику.[1;316]

У підсумку історичного розвитку та довготривалого вивчення явища ідеології, постійного розширення вченими бачення його сутності, концепцій та механізмів, сформувалось сучасне визначення ідеології, яке є визнаним більшістю учених усього світу: ідеологія - це окрема систематизована сукупність ідейних поглядів, уявлень, що захищає прагнення, інтереси та цілі тієї чи іншої соціальної групи.

Кожна соціальна група має свою ідеологію, спрямовану на захист саме її інтересів. Тому у кожному суспільстві спостерігається ідеологічний плюралізм, що деколи має свій розвиток у ідеологічній протидії.[2;291]

Ідеологія пануючої соціальної групи або прошарку стає домінантною у суспільстві. Для пануючої верстви вона є методом оволодіння масовою свідомістю населення, спрямування його у суспільному житті. Ідеологія підтримує позитивний імідж здійснюваної політики, надає їй зовнішньої відповідності інтересам та прагненням народу в цілому або його окремих частин. Не рідкість, що вона на догоду тому, кого захищає висвітлює явища та процеси упереджено, однобічно, або й взагалі фальсифікує їх.[1;317]

Вона спрямована на формування свідомості, що є сукупністю знань про оточуючий світ – закони, явища, процеси, тенденції соціального життя - і характеризується ступінню проникнення до них, розуміння оточуючого, та прагне інтегрувати суспільство на базі інтересів тієї чи іншої соціальної чи національної групи, або на базі сформованих цінностей, котрі не опираються на якісь соціально-економічні прошарки населення. Розвиток суспільної свідомості впливає на формування самовизначення людини, що є розумінням свого місця у світі, в системі суспільних відносин, визначенням своїх потреб та інтересів.[3;144-145]

Щоб досягти мети ідеологічної діяльності потрібно безприпинно працювати над підвищенням рівня соціальної орієнтації населення – розумінням оточуючого становища, аналізу соціальні явища та, згідно з цим, визначення цілей, напряму та характеру діяльності. Соціальна орієнтація є постійно змінною інформаційною моделлю дійсності, діяльність якої безпосередньо залежить від змін у навколишньому світі. Соціалізація починається з «подання» аудиторії фактів сьогочасної дійсності, з формування системи світогляду – призми, крізь яку людини бачить світ, приймає життєво важливі рішення, визначає лінію своєї поведінки. Це сприяє появі ясного уявлення того, що потрібно зробити у певній ситуації, щоб зробити крок уперед задля досягнення суспільних ідеалів.[4;54]

Жодна влада не може існувати без ідеології, яка надає їй доцільного характеру, орієнтуючи громадян у певну систему цінностей, норм поведінки, відповідний спосіб життя. На думку К.Гаджиєва, за допомогою ідеологічних категорій обґрунтовуються або заперечуються ті чи інші політичні інститути, соціально-політичні доктрини, напрями дії.[5;205] О.В.Лазоренко та О.О.Лазоренко вважають, що функцією ідеології є також духовне відображення реального світу та створення перспективного проекту або начерку політичного простору.[6;40]

Політика та ідеологія тісно пов’язані між собою, вони є складовою усіх сфер суспільного життя. Політика засновується на певній ідеї, на прагненні з її допомогою керувати, спрямовувати та контролювати діяльність великої кількості людей. Тому політика завжди ґрунтується на ідеології.

Політична ідеологія

«Все, что заставляет верить в силу, увеличивает ее»

Жан Франсуа Рец

Вчені особливо вирізняють політичну ідеологію, що являє собою стрижень ідеологічної культури, політичної свідомості індивідуального та колективно-соціального суб’єктів. Політична ідеологія - це особлива доктрина тієї чи іншої групи осіб, що є базою для визначення їх цілей та інтересів, захищає їх, виправдовує прагнення до влади, та є методом підкорення суспільного мислення окремим ідеям, і тому передбачає ту чи іншу стратегію політичних дій. Особливими ж рисами політичної ідеології, що відрізняють її від інших форм політичної свідомості є:

ü намагання здобути глобальний характер та домінуюче положення.

ü змога встановлювати норми та правила здійснення діяльності та поведінки.[2; 290-293]

Коріння політичної ідеології полягає у потребі суспільства в узгодженні інтересів різних соціальних груп та класів, проведенні колективної діяльності, спільному вирішенні особливо значущих державних питань, впливу на її політику.[7]

Офіційно державною ідеологією стає ідеологія економічно і політично пануючого класу. На державному рівні розробкою політичної ідеології займається специфічний прошарок людей – інтелектуальні представники різноманітних політичних угрупувань, соціальних груп та в цілому народу країни. Практично ж закріплення основних ідей, принципів та вимог, як на рівні індивідуальної поведінки людини так і на рівні діяльності інститутів влади, відбувається шляхом впливу на психологічний настрій громадян.[2;29]

Політична ідеологія має такі функції:

ü легітимація права на владу тієї чи іншої політичної групи.

ü формування та виявлення загально існуючих інтересів населення, висунення відповідних вимог.

ü мобілізація та інтеграція громадян навколо спільних ідей

ü забезпечення системи ідеологічного управляння та контролю над суспільством.[8;306]

У межах політичної ідеології управління соціальними системами відбувається з допомогою інформації, яка досягає адресата вже обробленою, і керує свідомістю та поведінкою мас. Тому вирізняють три ступені її впливу:

ü Теоретико-концептуальна, на якій формулюються основні засади, цілі, принципи та ідеали окремої групи людей (прошарку, нації, громадян держави).

ü Програмно-політична, на якій соціально-філософські засади ідеології, перетворюються на політичні програми, вимоги, і навіть, лозунги, формуючи нормативну основу подальшої діяльності.

ü Поведінкова ступінь, що на практиці є показником поширення у громадській свідомості ідеологічних положень, цілей та ідеалів.

Позитивного результату оволодіння масовою політично свідомістю можна досягти тільки у випадку, коли основні засади ідеології відповідають буденним поглядам та уявленням населення про стиль життя, якому віддають превагу у суспільстві.[9;196]

Важливо зазначити, що ефективність здійснення ідеологічної діяльності залежить від рівня політичної та соціальної стабільності у країні. Особливо яскраво вплив її відчувається у період державного дисонансу, розвитку, втрати рівноваги у будь-якій сфері життя країни. У цей час ідеологія відіграє роль каталізатору народних мас у боротьбі за загарбання та використання влади.[2;303]

Ідеї можуть заміняти силовий вплив. Зрозуміло, що заохочування до дій через переконання краще ніж примушення до них силою. Не мається на увазі, що це найкращій шлях здійснення державної політики, адже усе має свої крайнощі. Тим не менш у звичайних умовах дуже привабливо виглядає ідея того, що громадяни згідно з особистим бажанням будуть виконувати те, для чого в інших умовах потрібне було б застосування сили.[3;158-159]

Джеймс Дональд (James Donald) зауважує у словах, які він кладе до вуст колоніального адміністратора, що переказує історію про джерела англійських досліджень техніки управління колоніальної Індії у 1838 році: “Туземцы должны или держаться в подчинении ощущением нашей силы, или подчиняться нам по собственной воле из убеждения, потому что мы более мудрые, более справедливые, более человечные и больше желаем улучшить их положение, чем любой другой правитель, который у них мог бы быть”.

У демократичному суспільстві  політична ідеологія здійснює свої функції на етапі входження громадян у політичне життя. В сучасних умовах розвитку цивілізації її позиції послаблюються, звужується сфера ідеологічної війни, зменшується її вплив на політичну діяльність та взагалі на міжнародні відносини. Формуються загальнолюдські інтереси та цінності, що вимагають світоглядного плюралівзму та демократизації відносин як між державами, так і між державою та її народом. Цим характеризується процес деідеологізації свідомості людини, який не відмовляється від ідеології взагалі, але відмовляється від застосування ідеологічних стереотипів, нетерпимості й монополізму, вимагаючи у свою чергу надання різним ідеологіям цивілізаційного змісту й плюралізму.[1;317] В.І. Ленін вважав, що «государство сильно сознательностью масс. Оно сильно тога, когда массы все знают, обо всем могут судить и идут на все сознательно».

На сучасному етапі основним завданням політичної ідеології – є об’єднання громадян та спрямування їх дій на досягнення єдиної мети та суспільний розвиток на основі їх знання політичної дійсності, зростання їх політичної культури та активності. Тому у контексті інтеграційних процесів, що набирають все більшої сили, все більш уваги приділяється питанню застосування державою національної ідеології, як засобу консолідації зусиль народу та посилення його самоідентифікації.