Сталінізація країн центрально-східної Європи після другої світової війни та її наслідки
Поможем в ✍️ написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

 

Сталінське керівництво прагнуло після війни створити радянську сферу впливу по всьому периметру границь СРСР, у першу чергу в Європі. Це завдання включало прихід до влади дружніх Радянському Союзу урядів, тобто забезпечення надійної безпеки для СРСР. Але не тільки. Кремль домагався також встановлення близьких йому за духом соціально-політичних режимів прокоммунистической орієнтації. Сталін ще під час війни звертав увагу югославського політичного діяча М. Джиласа на її особливий характер: "Хто займає територію, той і встановлює свій власний громадський порядок".

До кінця другої світової війни Червона Армія перебувала на території Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії, Східній Німеччині й Східній Австрії; вона взяла участь у звільненні Югославії й Албанії. Сталін прагнув так чи інакше включити ці країни (можливо, крім Австрії) у радянську сферу впливу, встановити в них «просовєтські» й прокомуністичні режими. Необхідно враховувати соціально-політичну кризу в країнах Східної Європи, тягу значної частини населення до глибоких перетворень. У більшості східноєвропейських держав до війни (тим більше під час війни) існували ті або інші різновиди авторитарних режимів, тому просте повернення до довоєнної демократії було неможлива. Звичайно, політична ситуація в країнах Східної й Південно-Східної Європи була різною: найбільшим впливом комуністи користувалися в Югославії, Албанії й Болгарії, найменшим - в Угорщині й Польщі, де існувало досить сильне антикомуністичне підпілля.

Відмова керівників США визнати радянську сферу впливу, і в першу чергу радянське домінування в Польщі, Румунії й Болгарії, викликала перші зіткнення між колишніми союзниками - провісники холодної війни. Спроби американського керівництва змінити політичну ситуацію в цих країнах у свою користь натрапили на тверду протидію Кремля.

Однією з основних причин прагнення керівництва США не допустити закріплення радянської сфери впливу були побоювання її подальшої консолідації й розширення. У цілому, з погляду американських фахівців з міжнародних справ, поділ Європи на сфери впливу був б програшним для США. Радянський режим по своїй суті був здатний створити у своїй сфері впливу монолітний блок, що не вдавалося західним демократіям. Вашингтон орієнтувався на більше виграшний для себе варіант системи післявоєнних міжнародних відносин, хоча реально й не міг запобігти наступному розколу Європи. Боротьба принципово різних концепцій післявоєнного пристрою стала однією з передумов холодної війни.

Сталін використовував для закріплення радянського панування в Східній Європі тверді недемократичні методи. Опорою цієї політики стали сили Червоної Армії й радянських органів Наркомату внутрішніх справ. Маючи на увазі присутність Червоної Армії на території Польщі, Сталін заявив керівникам польських комуністів наприкінці вересня 1944 р.: "На вашій стороні тепер така сила, що, якщо ви скажете, що 2х2=16, ваші супротивники підтвердять це. Але так буде не завжди... Якщо партія не використовує нинішній період, не візьме владу в руки, то партії не буде. Єдиний шлях – взяти відповідальність на себе. Не рахуючись ні із чим..." З липня по грудень 1944 р. органи Червоної Армії й представники НКВС репресували 30 тис. бійців підпільної Армії Крайовой (АК), що орієнтувалася на емігрантський лондонський уряд. Наприкінці березня 1945 р. радянські органи заарештували 16 видних військових і політичних керівників польського підпілля, що виступали й проти нацистів, і проти комуністів. В 1947 р. радянськими органами МВС були арештовані на території Польщі близько 2,5 тис. людей і інтерновані більше 2,7 тис. бійців АК "у порядку очищення тилу".

У всіх країнах Східної Європи становлення нових політичних режимів проходило по вказівках Кремля, а в державах, що були союзниками гітлерівської Німеччини, при повному контролі радянської військової адміністрації й численних радників з Москви. У витоків створення нової системи держбезпеки перебували видні представники НКВС, що реалізовували радянську модель "наведення порядку" твердими репресивними засобами.

На першому етапі Сталін домагався формування в країнах Східної Європи коаліційних урядів, у яких комуністи грали б важливу роль, зокрема контролювали б органи внутрішніх справ, службу безпеки й збройні сили. Потім представники некомуністичної опозиції витіснялися із урядів шляхом сфабрикованих судових процесів і фальсифікованих виборів. В 1947 р. були викриті в Угорщині, Румунії й Словаччині "антиреспубліканські й антидемократичні змови", які нібито мали місце. Впливових політиків, що протидіяли комуністам, забрали з політичного життя, а деяких стратили. Цей процес переходу влади в руки комуністів був завершений лютневими подіями 1948 р. у Чехословаччині, де також було покінчено з режимом парламентської демократії.

Звичайно, соціально-політичні перетворення в країнах Східної й Південно-Східної Європи здійснювалися з різною швидкістю й мали свою специфіку. Найбільше інтенсивно вони здійснювалися в Югославії й Албанії (сполучення внутрішніх і зовнішніх факторів), у Польщі, Румунії й Болгарії, яким посилено нав'язували перетворення по радянському зразку; найбільше уповільнено – в Угорщині й Чехословаччині. Не вдаючись у більше докладний аналіз, можна відзначити, що до весни 1948 р. у всіх розглянутих країнах були встановлені комуністичні прорадянські режими, які багато в чому копіювали тоталітарну модель сталінського СРСР.

Одночасно відбувалися важливі соціально-економічні перетворення по радянському зразку: націоналізація великої промисловості, введення планування, створення централізованої державної системи в економіці, аграрна реформа.

Радянське керівництво на чолі зі Сталіним завзято здійснювало свою концепцію встановлення й зміцнення режимів народної демократії і їхніх зімкнень у єдиний табір. Цьому сприяло й те, що Радянський Союз уклав з рядом цих держав обопільні умови про дружбу, взаємну допомогу й післявоєнне співробітництво. Ще до завершення війни відповідні договори були укладені СРСР із Чехословаччиною (12 грудня 1943), Югославією (11 квітня 1945) і Польщею (21 квітня того ж року). Після ратифікації мирних договорів з колишніми союзниками гітлерівської Німеччини в 1948 р. СРСР уклав договори про дружбу, співробітництво й взаємну допомогу з Румунією (4 лютого), Угорщиною (18 лютого) і Болгарією (18 березня).

Всі ці договори були однотипними. Вони відзначали прагнення обох сторін розвивати й зміцнювати дружні відносини, боротися за зміцнення загального миру й міжнародної безпеки. Сторони брали зобов'язання вдосконалювати взаємні економічні й культурні зв'язки в дусі дружби й співробітництва. Вони домовилися брати участь у всіх міжнародних діях, що мають метою забезпечення миру й безпеки народів, і спільно вживати всі залежні від них міри до усунення будь-якої погрози поновлення агресії з боку Німеччини або іншої держави, яка об'єдналася б з нею. У випадку залучення одного з договірних держав у воєнні дії з Німеччиною, що відновила б свою агресивну політику, інший учасник договору зобов'язувався негайно надати жертві агресії військову й іншу всю можливу допомогу. Досить важливим було зобов'язання сторін консультуватися між собою по всіх важливих міжнародних питаннях, які зачіпають їхні взаємні інтереси. На настійну вимогу Сталіна до договорів, що не містили подібного зобов'язання, у лютому 1948 р., були погоджені спеціальні додаткові протоколи.

Тим самим стала оформлятися система договірно-правових відносин між країнами, що утворили соціалістичний табір у Європі. Центром цієї системи стала Москва, на яку й орієнтувалися країни народної демократії в міжнародних відносинах. Таким чином, СРСР очолив групу країн, які згуртовано виступали в зовнішньополітичній сфері.



Дата: 2019-05-28, просмотров: 192.