Аналіз проведених досліджень показав необхідність виховання нового покоління вчителів з новими ціннісними орієнтаціями, заснованими на нових життєвих установках, на духовних пріоритетах.

Сучасна школа випробовує необхідність в розробці теоретичних і методологічних аспектів розвитку духовного потенціалу особи дитини

Виховання повинне бути переорієнтоване з процесу соціалізації на процес розвитку дитини, що духовно орієнтується, Освітня установа повинна формувати не тільки соціальне і економічне положення особи, а також виступати тим розвиваючим середовищем, в якому відбувається послідовне розкриття духовності вчителя і учня

Переорієнтація освітнього процесу на духовно – етичне виховання допоможе формуванню в соціумі таких цінностей як духовність, моральність, культура гуманність, борг, благородства свобода, честь, совість, що стане передумовою поліпшення якості життя.

У сучасній виховній ситуації саме духовність наповнюється трансформуючим сенсом для всієї системи вітчизняного виховання і особового розвитку кожного вихованця. Проте наголошується тенденція дифузного розуміння педагогічним співтовариством даного феномена і його емпіричних проявів у дітей. Так, у вітчизняній педагогічній літературі термін «духовне виховання» в основному використовується в двох сенсах: у значенні «Релігійне виховання», або ж в термін «духовне виховання» вкладається значення «Етичне виховання». Поняття духовності уживається інструментальний, ситуативно, без усвідомлення його суті і глибини.

Висновки

Отже, оскільки духовність є елементом самого життєвого процесу, то збагненням її суті завдання теоретичного дослідження не може бути вичерпане. Використовуючи метод раціонального конструювання, як метод пізнання духовності запропонований В.Г. Федотової, спробуємо здійснити рух від її суті до характеристики форм прояву, опису своєрідності їх емпіричних виявлень. Так, як основні емпіричні показники духовності, нами виділені наступні параметри (які можуть стати змістовною основою виховного процесу):

Духовність як наближення до вищих сенсів людського буття (ідея верховного керівницького початку людського життя): індивідуальна значущість і статус категорії «сенс життя» для дітей в просторі людської життєдіяльності; суб'єктивне розуміння сенсу життя як абсолютно цінній узагальненій меті життя абстрактної ідеальної людини; суб'єктивне визначення мети особистого буття як індивідуальній довготривалій меті щодо майбутніх перспектив життєдіяльності; рефлексія сенсу життя.

Духовність як система уявлень про принципи організації дійсності індивідуального буття людини (сенсожиттєва стратегія людини): індивідуально-змістовне наповнення категорії «щасті» як вищій абстракції позитивних устремлінь і процесуальний аспект духовності; суб'єктивне відношення до принципу безкорисливості як конституюючої ознаки духовності; суб'єктивне сприйняття і усвідомлення закону тотожності або взаємо – зворотної дії («золотого правила моральності»), як діяльностної духовності, що становить.

Духовність як внутрішня орієнтація особи в системі пріоритетних життєвих цінностей (тактика всієї сукупності людської діяльності): векторна спрямованість на рівні нормативних ідеалів; значущість і доступність цінностей на рівні індивідуальних пріоритетів.

Духовність як суб'єктивне відчуття задоволеності насиченістю і продуктивністю індивідуального процесу життя: внутрішні конфлікти і духовний вакуум як співвідношення суб'єктивної значущості і доступності основних життєвих сфер.

Виявлення даних якісних і кількісних характеристик духовності визначає сучасні емпіричні дослідження її проявів у школярів.

В цілому, хотілося б відзначити, що проблеми, що піднімаються є вічними, індивідуально-вирішуваними. Не дивлячись на зверненність до них значної кількості наукового співтовариства вони залишаються актуальними і маловивченими на рівні емпіричних явищ духовності, у високому ступені спірними і важкими, але необхідними для осмислення. Наша точка зору, являє собою спробу представлення духовності як предмету прикладного дослідження.

Людина – духовна, але його чекає ще стати духовним, відзначав В.П. Зінченко. Духовність є тією потенційною суттю людини, яка забезпечує йому повноцінний розвиток і саморозвиток, засвоєння соціального досвіду з метою перетворення власної природи. Виступаючи як суть людини, духовність, одночасно, є метою і результатом становлення людини: Таке подвійне буття духовності як суть і як результат «вочоловічування» індивіда є ще однією причиною, що породжує проблему в розумінні природи духовності. Особливу важливість всебічний і безперервний розвиток творчого і духовного потенціалу людини за допомогою власних зусиль набуває в даний час, відмічене, на думку дослідників, зниженням віри в науку і прогрес людства, зверненням до чорної магії, окультизму і різних псевдонаукових теорій, невірою людини в свої сили, втратою філософських традицій в осмисленні життя і суті людського буття, зростанні агресивності і зниження цінності людського життя і т. п.

Проблема духовно-етичного буття людини є основоположною, оскільки її рішення, кінець кінцем, визначає характер і напрям його розвитку, форми взаємодії з світом.

Психічна і духовна зрілість – основа гармонійної особи. Гармонія особи безпосередньо пов'язана з психічною і духовною зрілістю людини. На це, як правило, звертають недостатню увагу навіть психологи. Адже питання про основу гармонійною особу має величезне значення. Психічна зрілість людини виражається у відповідності психіки і ступеня соціальної реалізації його біологічному віку. Відомі конкретні кроки, які повинні бути зроблені для того, щоб стати зрілим чоловіком або зрілою жінкою. Духовна зрілість повинна відбутися своєчасно, і цей процес підвладний людині. Люди – істоти духовні, і їм необхідно розкрити свою суть, або, як я говорю, відкрити для себе Небо, не обмежуючись виконанням релігійних ритуалів. Втім, духовна криза – це дуже тонка матерія, що зачіпає глибинну суть людині. Тому ми присвятимо розгляду цього питання окремий розділ.

Тут же необхідно згадати про те, що якщо людина своєчасно не проходить так зване психічне і духовне народження, то кризи переслідуватимуть його аж до відходу з життя. Наприклад, відома криза сорока років. Деякі навіть не відзначають свій сороковий день народження. Давно помічено, що багато людей йдуть з життя в сорок – сорок два роки. Це спостереження засноване на дійсних фактах і говорить про незавершеність психічного і духовного народження людини. Якщо людина своєчасно не проходить так зване психічне і духовне народження, то кризи переслідуватимуть його аж до відходу з життя. Спостереження показують, що оптимальне психічне народження повинне завершитися до 25–27 років, а духовне – до тридцяти три.

Спостереження показують, що оптимальне психічне народження повинне завершитися до 25–27 років, а духовне – до тридцяти три. Мир любить людину, і після тридцятитрирічного рубежу йому дається ще сім років для завершення психічного народження і для здійснення перших кроків на шляху духовного становлення. Якщо цього не відбувається, у людини наростають різні проблеми в сім'ї, в соціальній сфері, аж до найбільшої кризи – відходу з життя.

Список літератури

1. Андрушкевич А.А. Духовно-нравственное и нервно-психическое здоровье: медико-психологические аспекты диагностики, восстановления и формирования. Н. Новгород, 2001.

2. Антилогова Л.Н. Психологические механизмы развития нравственного сознания личности / Автореф. дис. д-ра психол. наук. Новосибирск, 1999.

3. Бондаревская Е.Б. Антикризисная направленность современноговоспитания, // Педагогика, №3, 2007 г.

4. Братусь Б.С. Начало Христианской психологии / Учебное пособие для вузов. М., 1995.

5. Бурбулис Г.Э., Кемеров В.Е. Духовность и рациональность. М.:3 нание, 1986, 210 с.

6. Гончаренко М.С. Этапы формирования духовности человека в учебно-воспитательном процессе. Теоретические и практические аспекты / М.С. Гончаренко В.Г. Гончаренко, Н.В. Михайленко //
Валеологи сучасний стан, напрямки та перспективи розвитку Матер. 3-ї між народ, наук-практ. конф.: Т.1, Ч. 1, Ч. 2.-Харків, 2005. – С. 6–12.

7. Діагностичні підходи до визначення стану духовного і морального здоров'я особистості Навчальний посібник для проведення практичних занять / Укл проф. М.С. Гончаренко доц. Е.Т. Карачинська, В.Є.
Новікова – X.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2006. – С. 157.

8. Знаков В.В. Понимание субъектом правды о моральном поступке другого человека: нормативная этика и психология нравственного сознания // Психологический журнал. №1. 1993. С. 32 – 43.

9. Ильичева И.М. Психология духовности / Автореф. дис. канд. психол. наук. СПб., 2003.

10. Канапацкий А.Л. Онтологическая истинность духовности / Автореф. дис. канд. психол. наук. Уфа, 2004.

11. Марьясова Н.В. Духовность в контексте психологического анализа: личностный аспект / Автореф. дис. канд. психол. наук. Хабаровск, 2004.

12. Павлов В.Е., Стукан В.Л, Святовская Л.Б., Терлецкий С.К. Научно-методологические проблемы возрождения нравственности и духовности общества // Научно-методологические проблемы высшего образования на рубеже третьего тысячелетия. №1. СПб., 1995. С. 244 – 256.

13. Помиткін Е.О. Духовний розвиток учнів у системі шкільної освіти: Навч.-метод посібник / Е.О. Помиткін. – К, 1999. – 162 с.

14. Лившиц Р.Л. Духовность и бездуховность личности. – Екатеринбург. Изд-во Урал. Ун-та. 1997, 167 с.

15. Стрелкова В.И. Духовность и творчество / Человек как философская проблема: Восток-Запад. М: Изд-во Ун-та дружбы народов. 1991, с. 200–202

16. Федотова В.Г. Духовность как фактор перестройки // Вопр. Философии, 1987, №3, с. 11–28

17. Фельдштейн Д.И. Психология становления личности. – М., 1994.

18. Цукерман Г.А. Психология саморазвития: задача для подростков и их педагогов. – М., 1994.

19. Шевченко В.Н. Духовность, деятельность, культура / Свободная мысль 1993 №5, с. 80–86

20. Шибутани Т. Социальная психология. – М., 1969.