Одним з недоліків школи наукового управління і класичної школи було те, що вони до кінця не усвідомлювали ролі і значення людського фактора, що у кінцевому рахунку є основним елементом ефективності організації. Тому школу психології і людських відносин, яка усунула недоліки класичної школи, часто називають неокласичною школою.

Перша спроба застосувати психологічний аналіз до практичних задач виробництва була почата професором Гарвардського університету США Г. Мюнстербергом.

У 20-30-і роки ХХ сторіччя зародилася школа людських відносин, у центрі уваги якої знаходиться людина. Виникнення доктрини "людських відносин" звичайно пов'язують з іменами американський учених Е. Мейо і Ф.Ротлісбергера, що відомі своїми дослідженнями в області соціології виробничих відносин.

Одною з головних відмінностей школи психології і людських відносин є внесення в неї біхевіоризму, тобто теорії людського поводження.

Одним із засновників школи психології і людських відносин є професор Школи бізнесу Гарвардського університету Елтон Мейо.

Представники школи "людських відносин" рекомендували приділяти серйозну увагу зміні неформальної структури при перебудові формальної структури організації. Формальний менеджер повинний прагнути до того, щоб стати і неформальним лідером, завоювавши "прихильності людей". Це - не проста задача, а "соціальне мистецтво".

До недоліків школи психології і людських відносин можна віднести ігнорування питань самоврядування і самоорганізації робітників у виробництві, ученими був явно завищений рівень впливу на робітників за допомогою соціально-психологічних методів.

Однак, незважаючи на критику, якій піддавалася школа психології і людських відносин, основні її положення знайшли згодом відображення в нових, більш складних і сучасних концепціях менеджменту.

Велике місце в дослідженнях учених, що примикають до школи психології і людських відносин, займають проблеми мотивації людей в організації. До числа дослідників, що приділили цим проблемам значну увагу, варто віднести: А. Маслоу, Ф. Герцбергера, Д. Макклеланда, К. Альдерфера.

Найбільш послідовно концепція мотивації розвита видним представником школи психології і людських відносин, професором школи менеджменту Мічіганського університету Дугласом Макгрегором. Макгрегор вніс значний вклад у розвиток теорії людських ресурсів, зосередивши свою увагу на питаннях лідерства, стилю керівництва, поводження людей в організаціях.

2.4 Школа науки управління (кількісна школа)

Становлення школи науки управління пов'язано з розвитком математики, статистики, інженерних наук і інших суміжних з ними областей знань. Найбільш відомими представниками цієї школи є Р. Акофф, Л. Берталанфі, С. Бір, А. Гольдбергер, Д. Фосрестер, Р. Люс, Л. Клейн, Н. Джорджеску-Реган.

Школа науки управління сформувалася на початку 50-х рр. ХХ ст. і успішно функціонує і в теперішній час. У школі науки управління розрізняють два головних напрямки:          

1. розгляд виробництва як "соціальної системи" з використанням системного, процесного і ситуаційного підходів;

2. дослідження проблем управління на основі системного аналізу і використання кібернетичного підходу, включаючи застосування математичних методів і ЕОМ.

Системний підхід припускає, що кожний з елементів, що складають систему (розглянуту організацію), має свої визначені мети.

Процесний підхід ґрунтується на положенні про те, що усі функції управління залежать одна від одної.

Ситуаційний підхід безпосередньо пов'язаний із системним і процесним підходами і розширює їхнє застосування на практиці. Сутність його полягає у визначенні поняття ситуації, під якою мається на увазі конкретний набір обставин, які роблять вплив на організацію у визначений час.

Заслуга школи науки управління полягає в тім, що вона зуміла визначити основні внутрішні і зовнішні перемінні (фактори), що впливають на організацію.

Другий напрямок школи науки управління пов'язано з розвитком точних наук і, насамперед, математики. У сучасних умовах багато вчених називають цей напрямок новою школою.

Початок застосування математичних методів в економічних дослідженнях у XІХ ст. пов'язують з ім'ям французького економіста А. Каунота (1801-1877).

Можливість використання математики для рішення економічних проблем викликала великий інтерес у суспільстві.

Ряд великих фахівців, таких як В.К.Дмитрієв, Г.А.Фельдман, Л.В.Канторович, внесли великий вклад у розробку і розвиток економіко-математичних методів (ЕММ).

Особливе місце належить Д.Е. Слуцькому, відомому своїми роботами по теорії імовірності і математичній статистиці. У 1915 р. він опублікував статтю "До теорії збалансованості бюджету споживача", що дуже вплинула на розвиток економіко-математичної теорії. Через 20 років ця стаття одержала світове визнання.

Перша в СРСР Лабораторія економіко-математичних методів була створена в 1958 р. в Академії наук B.C. Немчиновим.

У 1930 р. у м. Клівленді (США) була утворена асоціація "Міжнародне суспільство для розвитку економічної теорії в зв'язку зі статистикою і математикою", у яку входили відомі економісти І. Шумпетер, І. Фішер, Р. Фріш, М. Калецкий, Я. Тінберген і ін. Асоціація стала випускати журнал "Економетрика". Утворення цієї асоціації послужило відправним моментом створення математичної школи економістів.

Відмінною рисою науки управління є використання моделей. Моделі здобувають особливо важливе значення, коли необхідно приймати рішення в складних ситуаціях, що вимагає оцінки декількох альтернатив.

Таким чином, 50-і рр. XX ст. характеризуються формуванням нового етапу в розвитку управлінської думки. На основі синтезу ідей, висунутих у попередні періоди, дослідники прийшли до розуміння необхідності комплексного підходу до управління. Крім того, була сформульована ідея про те, що управління - це не тільки наука, але і мистецтво.