Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Що таке комерція? Уміння перепродати дорожче? Якоюсь мірою так, але не тільки це. Поняття «комерція» значно ширше, більш глибоке по змісту й умінню її здійснювати.
Комерція – слово латинського походження (від лат. commercium – торгівля). Однак треба мати на увазі, що термін «торгівля» має двояке значення: в одному випадку він означає самостійну галузь народного господарства (торгівлю), в іншому – торгові процеси, спрямовані на здійснення актів купівлі-продажу товарів. Комерційна діяльність зв'язана з другим поняттям торгівлі – торговими процесами по здійсненню актів купівлі продажу з метою одержання прибутку.
Комерційна діяльність підприємства – більш вузьке поняття, ніж підприємництво. Підприємництво – це організація економічної, виробничої й іншої діяльності, що приносить підприємцю доход. Підприємництво може означати організацію промислового підприємства, сільського фермерського господарства, торгового підприємства, підприємства обслуговування, банку, адвокатської контори, видавництва, дослідницької установи, кооперативу і т.д.
Акт купівлі-продажу товарів базується на основній формулі товарного обігу – зміні форми вартості:
Г – Т и Т’ – Г’
Простий перепродаж товарів з метою одержання прибутку, чи інакше вироблення» грошей з чогось, є власне кажучи спекулятивною угодою, що не представляє собою корисної комерційної діяльності (шляхетного бізнесу). При управлінні комерційною діяльністю виконуються функції процесу управління: планування, організація, облік і контроль. У великих торгових підприємствах у процесі управління комерційною діяльністю реалізуються такі функції управління, як економічний аналіз показників комерційної діяльності, прогнозування попиту і продажів. У зарубіжній практиці виділяються два аспекти комерції: один зв'язаний з діяльністю служби комерції, а інший - із забезпеченням взаємних інтересів між структурними підрозділами підприємства і комерційною службою. У рамках першого аспекту діяльність служби комерції орієнтована на один з наступних варіантів: товари; функції; товарні ринки і покупці; товари і функції; функції і товарні ринки. З цього переліку переважають варіанти по товарах і по функціях.
Важливою умовою ефективності управління комерційною діяльністю є її місце розташування і взаємозалежних дій в організаційній структурі підприємства. Ці ознаки визначаються сферою діяльності підприємства, його стратегічним курсом і обсягом реалізації продукції.
Існує кілька типів організаційної структури торгового підприємства:
- лінійна,
- функціональна,
- лінійно-функціональна,
- лінійно-штабна,
- дивізіональна,
- матрична й ін.
Звичайно малі торгові підприємства починають свою діяльність із простої лінійної організації, у якій розподіл повноважень йде зверху вниз.
Результати аналізу договорів лізингу і відповідної науково-методичної літератури показали, що до складу платежів можуть також входити:
- премія лізингодавцю за ризик;
- митні платежі;
- сума податків, що лізингодавець сплачує за об'єкт лізингу, якщо такі передбачені чинним законодавством.
Вигідним для лізингоотримувача є включення в загальну вартість лізингу також наступних витрат:
- на транспортування об'єкта лізингу до місця його експлуатації;
- на монтажні і пусконалагоджувальні роботи;
- на навчання фахівців для роботи на лізинговому устаткуванні й ін.
Таким чином, сума лізингових платежів на аграрному підприємстві не зводиться тільки до вартості повної чи часткової амортизації об'єкта лізингу, як це іноді вважають. Структура платежів має багатокомпонентний характер. Розглянемо деякі їх складові.
Відшкодування вартості, точніше залишкової вартості, об'єкта лізингу здійснюється по періодах, як правило, у розмірі відповідних амортизаційних відрахувань. Згідно ст. 18 Закону України «ПРО лізинг» договором лізингу за домовленістю сторін може бути передбачена прискорена амортизація об'єкта лізингу.
Однак сума відшкодування вартості об'єкта лізингу не обов'язково повинна бути рівною нарахованій амортизації. Це має принципове значення. Плата за кредитні ресурси (відсоток за кредит) визначається шляхом множення величини кредитних ресурсів на кредитну ставку у відсотках, ділену на 100. При цьому під кредитними ресурсами розуміється сума боргу, котра постійно зменшується, і тому плата за кредит також постійно зменшується.
Винагорода лізингодавця (лізингова маржа, комісійна винагорода й ін.) містить у собі власні витрати лізингодавця і його прибуток. До складу зазначених витрат входить, наприклад, оплата послуг лізингових брокерів.
Щодо розміру комісійної винагороди існують різні думки. Найчастіше вважають, що він визначається за кожен період шляхом множення несплаченої вартості лізингового майна на річну процентну ставку комісійної винагороди в частках.
Додаткові послуги лізингодавця лізингоотримувачу можуть бути непостійними й оплачуватися нерівномірно. Це залежить від утримування, обсягу і періодичності (тривалості) послуг і умов укладеного договору лізингу. Вартість послуг може бути обчислена і додана до основної суми лізингового платежу. До додаткових послуг відносяться:
* інформаційні, консалтингові, юридичні;
* технічні;
* по навчанню персоналу;
* рекламні (витрати на рекламу лізингодавця);
* оплата відряджень лізингоотримувача;
* інші послуги лізингодавця.
Розмір премії за ризик залежить від рівня і видів ризику лізингодавця при реалізації лізингової угоди. Премія за ризик лізингодавця може бути врахована в ставці його комісійної винагороди, а через неї — у ставці лізингового відсотка, що поєднує ставки по кредитах і комісійній винагороді. Чим більше ризик, тим вище ставка.
Проблема сплати мита виникає по договорах міжнародного лізингу, а її розмір визначається відповідно до вимог діючого законодавства.
Загальна сума лізингових платежів на аграрному підприємстві не є постійною величиною. Вона залежить від швидкості відшкодування вартості об'єкта лізингу: чим швидше окупається вартість лізингового майна, тим менші відсотки нараховуються на ще не погашену вартість цього майна. І навпаки, перенесення сплати перших лізингових платежів на більш пізній термін приводить до росту нарахованих відсотків на вартість лізингового майна і загальної суми платежів.
У договорі лізингу може бути передбачена зміна загальної суми, графіка і розміру окремих виплат лізингових платежів за домовленістю сторін у випадку виникнення нових обставин, що можуть призвести до втрат сторін. До таких обставин можна віднести ріст темпів інфляції вище визначеного сторонами рівня, істотна зміна рівня відсотків за кредит і ін.
Навряд чи не найважливішим є вибір методу нарахування лізингових платежів. З практики і науково-методичної літератури відомі наступні основні методи:
- з регулярним періодичним відшкодуванням вартості майна рівними чи нерівними частками;
- з відстрочкою платежів;
- з авансовим платежем;
- з авансуванням викупу об'єкта лізингу по залишковій вартості;
- по обраній сторонами договору підставі.
Відомі також платежі зі зростаючою ставкою лізингового відсотка, платежі при переоцінці вартості лізингового майна й ін.
Окрему групу складають розрахунки, що базуються на теорії фінансових рент без застосування норм амортизації, згідно яким усі поточні платежі (крім авансового) є рівними, але мають різну структуру.
Планування потреби в сировині і матеріальних ресурсах, вивчення ринку сировини та матеріалів
План матеріально-технічного забезпечення (МТЗВ) - один із основних розділів плану економічного і соціального розвитку підприємства, головним завданням якого є визначення потреби підприємства в матеріальних ресурсах і джерелах їх покриття на плановий період.
Розробляється план матеріально-технічного забезпечення в річному, квартальному та місячному розрізах.
У річному плані визначається потреба всіх підрозділів і служб підприємства в матеріальних ресурсах і плануються обсяги їх поставок на рік, в тому числі по кварталах.
У квартальному плані визначається потреба підприємства по розгорнутій номенклатурі по кожному типо-сорт-матеріалу й уточнюється обсяг завдань на плановий квартал. На його основі складаються специфіковані замовлення постачальникам і визначається форма поставок - транзитна або складська.
Місячні плани являють собою лімітну карту відпуску матеріалів відповідному підрозділу підприємства.
Розробка річного плану матеріально-технічного забезпечення починається знизу, з підрозділів підприємства, і являє собою розрахунок потреби в матеріальних ресурсах, необхідних для виконання виробничої програми, будівельних і ремонтних робіт.
Вихідними даними для розробки плану є виробнича програма випуску продукції, план капітального будівництва, план технічного розвитку, специфікації, норми і нормативи витрат матеріалів.
Розмір необхідних матеріальних ресурсів визначається за специфікаціями і нормами витрат сировини, матеріалів, палива, а також за нормами виробничих і товарних запасів. Підсумовуючи потребу по кожному із напрямів, визначають загальну потребу в матеріальних ресурсах, джерелах його покриття і складають баланс матеріально-технічного забезпечення за певною формою.
Визначення потреби в матеріально-технічних та енергетичних ресурсах проводиться як в натуральному, так і у вартісному виразах з метою узгодження цього розділу плану з планами собівартості, прибутку, рентабельності, фінансовим планом.
Розрахунки планової потреби матеріальних ресурсів проводяться, в основному, методом прямого розрахунку, тобто множенням норми витрат на відповідний обсяг виробництва чи роботи у плановому періоді.
Норми витрат повинні передбачати найбільш економічне використання ресурсів в конкретних умовах виробництва - тобто бути прогресивними.
Планові нормативи визначають питомі витрати матеріалів на одиницю продукції чи обсяг виробництва. Прикладом такого нормативу може бути коефіцієнт використання матеріалів (К вм), який визначається співвідношенням чистої маси виробу та норми витрат матеріалу за формулою:
Залежно від специфіки виробництва та прийнятих норм, застосовують такі методи розрахунку потреби в матеріальних ресурсах: поде-тальний, по виробах, по типових представниках та по аналогії.
Метод визначення потреби по аналогії полягає в тому, що вироби, на які в період розрахунку немає норм витрат, прирівнюються до аналогічних виробів, на які існують норми витрат матеріалів, з використанням коригуючих коефіцієнтів.
Важливим при організації закупівлі сировини та матеріалів є вивчення ринку.
Вивчення ринку сировини та матеріалів передбачає:
1.Систематичний збір, обробку, аналіз та оцінку інформації про пропозиції конкретних видів матеріальних ресурсів на ринку потенційних постачальників, асортимент матеріальних ресурсів, нові технології, виготовлення найважливіших для споживача матеріалів, ціни на них;
2. Зберігання інформації;
3. Розробку чіткої стратегії постачання.
При вивченні ринку сировини і матеріалів можна застосовувати прямі і непрямі методи.
Одержання інформації прямо називають первинним дослідженням ринку. Базою є наступні чотири джерела:
- контакти з постачальниками;
- контакти з посередниками;
- відвідування ярмарків і виставок що надає можливість отримати багату інформацію про технічні розробки ціни, якість товарів і можливість використовувати при цьому каталогів ярмарків і виставок.
Поїздки на підприємства-постачальники, їхній огляд, які дозволяють зробити висновок про здатність підприємства виконувати замовлення, про його технічні можливості в наданні послуг.
Непряме вивчення ринку сировини і матеріалів (вторинне), на відмінно від первинного (прямого), припускає використання вже наявних документів. Цей метод дешевший за первинний. Вихідними даними для вивчення ринку служать:
- огляди стану кон’юнктури ринку, біржові бюлетені, що містять зведення про зміну цін;
- журнали, газети, радіо, телебачення;
- фірмові журнали, що випускаються торгово-промисловими палатами, а також постачальниками. Вони містять інформацію про нові розробки і технології;
- пропозиції про продаж, що містяться в спеціальних журналах і каталогах, брошурах, проспектах;
- галузеві адресні книги, технічні довідники.
При вивченні ринку сировини і матеріалів проробляються можливості закупівель по імпорту. При цьому варто врахувати, що тільки великі фірми можуть захистити свої інтереси за кордоном не підключаючи посередників, і тільки вони можуть мати власті представництва в інших країнах. Договірні угоди із закордонними виготовлювачами припускають знання діючих в інших країнах митних обмежень і правил міжнародної торгівлі. Крім того потрібно враховувати, що перевезення матеріальних ресурсів, закуплених у закордонних фірмах пов’язані з підвищенням ризику і великими витратами. Тому найбільш доцільно купувати за кордоном лише ті види сировини і матеріалів, що переробляються у великих кількостях і придбання яких дозволяє одержання значний виграш у витратах.
При вивченні ринку сировини і матеріалів потрібно дати відповідь на наступні питання:
- Хто і що поставляє на внутрішньому і зовнішньому ринках?
- Які потенційні постачальники?
- За якими цінами постачальник продає сировину і матеріали?
- На скільки велика конкуренція серед покупців?
- Хто з покупців купує цей же вид матеріальних ресурсів дешевше?
- Чи існують можливості ефективної заміни одних видів сировини або матеріалів на інші?
- Які потенційні канали придбання матеріальних ресурсів?
- Які можливі види транспорту для доставки сировини і матеріалів?
- Чи існують нові технології?
- При дослідженні ринку сировини та матеріалів підприємство повинне дати кількісну пропозицію матеріалів.
Велике значення при аналізі пропозиції на ринку матеріально-технічних ресурсів має вивчення їх асортименту, в тому числі нових видів. Правильний вибір постачальника в умовах ринку справа досить складна і помилка тут може дорого коштувати підприємству.
Матеріально технічні ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями і постачальниками є безпосередньо підприємства-виробники або організації-посередники. Особливо важливе значення при аналізі пропозиції мають ціни на матеріальні ресурси, оскільки ціни у ряди випадків відіграють вирішальну роль при виборі постачальника. Залежно від форм купівлі-продажу, сфер економіки, ціни на матеріальні ресурси в умовах ринку поділяються на світові, договірні, гуртові, закупівельні, роздрібні.
Світова ціна – грошове вираження міжнародної вартості реалізованого на світовому ринку товару. За одними товарами вона визначається рівнем цін країн-експортерів, за іншими – цінами бірж, за третіми – цінами провідних цін світу.
Договірна ціна – встановлюється за домовленістю між виробником (продавцем) та споживачем (покупцем) на визначені обсяги продукції.
Гуртові (відпускні) – ціни на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного поживання а також закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюються виходячи з фактичних витрат, включаючи собівартість продукції а також прибутку, необхідного для нормальної діяльності підприємства з урахуванням кон’юнктури ринку, якості і споживчих властивостей продукції. Гуртові ціни збільшуються на суму податку на додану вартість, а гуртові ціни на товари народного поживання, оподатковувані акцизами, - на суму акцизів.
Вільні (закупівельні) -- ціни заготівельних, постачальницько-збутових, гуртово-посередницьких, торгово-закупівельних організацій включають гуртову відпускну ціну підприємства-виробника, податок на додану вартість, акциз, а також витрати цих організацій і прибуток, необхідний для їхньої діяльності.
Вільні (роздрібні) – ціни визначаються роздрібними організаціями відповідно до кон’юнктури ринку на основі ціни закупівлі з урахуванням податку на додану вартість і торгівельної націнки, а за підакцизними товарами – акцизу і торгівельної націнки.
Залежно від впливу держави ціни поділяються також на вільні ринкові ціни і регульовані державою. Вільні ринкові ціни складаються на основі кон’юнктури ринку і не мають впливу державних органів. Регульовані ціни регулюються державними органами прямим обмеженням їхнього росту або зниження, або рівнем рентабельності. Ціна матеріальних ресурсів – одна із суттєвих умов договору. Ціна зазначається в угоді або у специфікації, або у окремому протоколі, який є частиною угоди.
Ціна в угоді може бути твердою (фіксованою) або змінною. У ринкових умовах постачальники матеріалів рідко погоджуються на фіксовану ціну.
Якщо на момент укладання угоди важко визначити конкретну ціну, тоді сторони можуть передбачити фіксацію вхідної ціни, яка протягом виконання угоди може змінюватися за узгодженим сторонами методом. Така ціна називається змінною, ця ціна є по суті ринковою в момент виконання угоди. У цьому випадку в розділі «Особливі умови угоди» зазначаються точні способи визначення змінної ціни.
1.3 Вибір постачальників та організація комерційних зв’язків та розробка плану закупівель матеріально технічних ресурсів
При дослідженні ринку сировини і матеріалів розробляється стратегія постачання, тобто вирішується питання; чи буде підприємство закуповувати ті або інші матеріали, деталі, комплектуючі вироби в постачальників або виготовляти самостійно. При вирішенні цього питання визначальними моментами є стан ринку сировини і матеріалів, рівень цін, виробничі можливості самого підприємства. У ряді випадків, навіть коли підприємство має усі необхідні виробничі можливості для виготовлення в себе тих або інших матеріалів, деталей, питання про виробництво в кожному окремому випадку повинно ретельно і всебічно реалізуватися. Закупівля на стороні і відмова від виробництва в середині підприємства пояснюється тими економічними перевагами, що одержують підприємства, купуючи матеріальні ресурси у вузько спеціалізованих підприємств за порівняно низькими цінами.
Комерційні зв’язки по постачанню продукції включають економічні організаційно-правові, фінансові відносини між виробниками і споживачами.
Раціональні комерційні зв’язки є умовою динамічного розвитку економіки і збалансованості попиту та пропозиції. Комерційні зв’язки між партнерами вважаються встановленими при укладанні договору (контракту).
Коло основних постачальників підприємства є досить стабільним, особливо за умови масового та серійного виробництва, коли існує постійна потреба у великій кількості тих самих матеріалів. Але періодично виникають нові завдання, які потребують нових матеріально - технічних ресурсів і відповідно нових постачальників (освоєння нової продукції, заміна та удосконалення технологічних систем, нове будівництво тощо). Про те і без цього може з’явитися потреба замінити окремих постачальників і розширити їх коло. Тому важливою є важливою є проблема вибору постачальників. Вибирати постачальників матеріально-технічних ресурсів потрібно за такими критеріями: відповідність виробничої потужності постачальників потребам підприємства в матеріалах, якість і ціна останніх, репутація постачальника, його територіальна віддаленість та оперативність поставок, швидкість реакції на потреби покупця, умови розрахунків, можливість надання кредиту тощо. Ці характеристики постачальників ретельно аналізуються та вибирається той партнер, який забезпечує найкращі умови постачання за мінімальних витрат.
Джерелом інформації для складання списку постачальників є вивчення ринку сировини і матеріалів. Коли постачальників небагато (2 або 3), критеріями вибору є порівняльні виробничі потужності, ціни на закуповувані матеріали, надійність постачання. Вибирається постачальник, який найбільше відповідає названим критеріям.
Коли рівень конкуренції серед постачальників сировини низький, то визначальними факторами вибору постачальника є вартість сировини й обсяг закупівель. При збільшенні конкуренції серед постачальників сировини варто брати до уваги кон'юнктуру сировинних ринків (попит, пропозиція, ціни), а також тарифи на перевезення сировини, митне і податкове законодавство, що визначає вартість закупівлі сировини у виробників за межами України й всередині неї, якість сировини.
Коли постачальників багато, вибір найкращого доцільно проводити в два етапи. На першому етапі проводиться попередній відбір постачальників. Критеріями відбору можуть бути:
1) виробнича потужність;
2) віддаленість постачальника;
3) форми розрахунків;
4) якість продукції (по специфікації);
5) ціна одиниці продукції;
6) можливість переналагодження устаткування;
7) комплектність постачання;
8) упаковка;
9) розмір партії.
Перелічений перелік критеріїв не є вичерпним, оскільки такі критерії залежать від конкретних умов.
З попереднього списку потенційних постачальників відбираються 2-3 постачальники. Остаточний вибір постачальника здійснюється за допомогою системи бальної оцінки за такими критеріями:
> фінансові умови;
> час постачання;
> періодичність постачання;
> наявність сервісного обслуговування;
> комунікаційні умови;
> складські умови;
> інші критерії.
Усі перелічені критерії можна оцінювати одною системою балів: наприклад, бал 4 означає, що за даним критерієм постачальник цілком відповідає вимогам покупця, бал 3 свідчить про те, що за даним критерієм постачальник в основному відповідає вимогам підприємства-покупця, бал 2 характеризує часткове задоволення вимог покупця за даним критерієм, бал 1 показує повну неприйнятність постачальника для підприємства-покупця.
При постачаннях продукції на внутрішньому ринку існує система варіантів включення транспортних витрат у ціну підприємства, тобто система франкування. Термін "франко" означає, до якого пункту на шляху просування товару від постачальника (виробника) до споживача транспортні витрати включаються до складу ціни.
У міжнародній комерційній діяльності обов'язки контрагентів при навантаженні, розвантаженні, транспортуванні і страхуванні товарів під час перевезення, а також розподіл ризиків між постачальником і покупцем передбачені в міжнародних торговельних правилах "Інкотермс". Ці правила можуть стати складовою частиною договору тільки при згоді обох партнерів комерційних відносин.
Велике значення в комерційній діяльності має приймання продукції за критеріями якості і кількості. Приймання імпортних товарів за кількістю, якістю і комплектністю варто здійснювати за участю експерта торгово-промислової палати.
Важливою складовою частиною комерційних взаємин постачальників зі споживачами є розрахунки за продукцію. Форми і порядок розрахунків партнерів за поставлену продукцію визначаються законодавством України. Форми розрахунків відрізняються одна від одної порядком документообігу і видом платіжного механізму. Вибір форми розрахунків (перекази через банк платіжними дорученнями, за допомогою векселів, чеками, акредитивна форма та ін.) визначається видом товару, його попитом та пропозицією, характером комерційних зв'язків між контрагентами угоди, трудомісткістю розрахункових операцій, швидкістю обороту коштів і фінансовим становищем контрагентів.
Після визначення потреби в матеріальних ресурсах та вибору постачальників розробляється план закупівель. Цей план потрібний для раціональної закупівлі матеріальних ресурсів. Скласти план закупівель — означає визначити обсяг закупівель на визначений період, а також вид закупівель. Цей план побудований на теорії логістики, відображає процес руху сировини, матеріалів, комплектуючих, запасних частин та іншої продукції з ринку закупівель до складських приміщень підприємства. Логістика являє собою сферу управління матеріальними потоками та пов'язаною із ними інформацією у виробництві та сфері обігу. Мета застосування логістики полягає в тому, що потрібний вантаж у потрібній кількості повинен бути в потрібному місці та у визначений час.
План закупівель повинен вирішувати наступні задачі:
> визначення потреби в сировині, в тому числі за номенклатурою;
> вибір постачальників;
> визначення методу закупівлі;
> узгодження цін на матеріально-технічні ресурси;
> визначення термінів постачання;
> визначення бюджету закупівель.
Обґрунтування плану закупівель з однієї сторони пов'язано із виявленням витрат, необхідних для безперебійного забезпечення потреб підприємства в матеріалах, а з іншої — мінімізацією запасів. Тому при плануванні закупівель дотримуються наступних принципів:
> оптимізації (транспортних потоків, витрат на зберігання та
транспортування);
> економічності (облік мінімальних витрат обігу, економія часу);
> планомірності (діяльність на основі укладених договорів та погоджених графіків);
> ритмічності (організація постачань, які забезпечують ритмічність виробничо-комерційної діяльності відповідно до попиту);
> оперативності (можливість зміни плану закупівель залежно від
змін попиту);
> технологічність (використання сучасної індустріальної системи);
> наявність резерву (на випадок форс-мажорних обставин).
Для вітчизняних підприємств характерне матеріальне забезпечення, орієнтоване на створення запасів, то при визначенні обсягу закупівель враховується рівень виробничих запасів на складі.
Створення необхідних запасів повинно забезпечувати безперервну роботу підприємства і прискорення оборотності обігових засобів.
Запаси — це матеріальні активи, які:
> утримуються для подальшого продажу;
> перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;
>утримуються для споживання під час виробництва продукції. У господарській діяльності запаси поділяють на:
> сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби
та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва
продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;
> незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і
складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу;
> готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена
для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам,
передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;
> товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані)
та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;
> малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються
протягом не більше одного року або нормального операційного
циклу, якщо він більше одного року.
Склад запасів визначається їх найменуваннями або однорідними групами (видами).
Запаси створюються з метою сприяння:
1. Обслуговуванню споживачів (наявність запасів — важливий чинник утримування споживачів, пов'язаний з можливістю поставки продукції в будь-який час).
2. Гнучкості виробництва (здатність швидко переходити на виробництво іншої продукції завдяки запасам, можливість задовольнити попит на продукцію, яка в даний час не виробляється).
3. Визначеності виробництва (чим більш невизначена ситуація на ринку, тим більша необхідність страхування створенням резервних запасів).
4. Згладжування виробництва (здатність задовольняти попит у періоди максимального збуту без збільшення обсягу виробництва).
5. Отриманню прибутку шляхом цінової спекуляції (в період інфляції можна отримати прибуток купівлею запасів за нижчою ціною і продажем їх у майбутньому).
Створення та зберігання запасів потребують значних витрат, і щорічна їх сума перевищує чверть вартості самих запасів. Тому важливо управляти запасами, щоб зазначені витрати були мінімальними і щоб забезпечувався той рівень обслуговування та задоволення запитів, що сприяє економічному розвитку підприємства.
Виробничі запаси — це продукція виробничо-технічного призначення, яка є на підприємствах, що вже вступила в сферу виробництва, але ще не використовується безпосередньо у виробничому процесі. Отже, це предмети праці, що надійшли до споживача різного рівня, але такі, що не використовувалися і ще не піддавались переробці.
Виробничі запаси розраховують у натуральних, умовно-натуральних і вартісних вимірниках.
Виробничі запаси входять у число факторів, що забезпечують безпеку матеріально-технічного постачання, його гнучку роботу і виступають як "страховка" виробництва.
Розмір виробничого запасу залежить:
> від величини потреби в різних видах сировини і матеріалів;
> від періодичності виготовлення продукції підприємствами-поста-чальниками;
> від періодичності запуску сировини і матеріалів у виробництво;
> від сезонності поставок матеріалів;
> від співвідношення транзитної і складської форм постачання;
> від розміру транзитних поставок.
На підприємствах існує кілька видів запасів: транспортні, підготовчі, технологічні, поточні (складські), резервні (страхові).
Поточний (складський) запас призначений для безперервного забезпечення виробництва в період між двома поставками матеріалів. Він є величиною змінною: досягає максимуму в момент надходження партії матеріалів, поступово зменшується внаслідок їх використання і стає мінімальним безпосередньо перед черговою поставкою.
Середній інтервал між поставками визначається шляхом ділення кількості днів у місяці (30) на число визначених договором поставок.
Різновидом поточного є сезонний запас, який утворюється за умов сезонного використання, сезонної заготівлі або сезонного транспортування матеріалів.
Сезонний запас створюється, як правило, на зимовий період або у випадках, якщо поставки залежать від сезону року.
Підготовчий запас необхідний на час підготовки доставлених на підприємство матеріалів для виробничого споживання. Він створюється тоді, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушіння, розробки, правки тощо).
Технологічний запас — час на підготовчі операції з виробничими запасами до можливого їх використання в технологічному процесі.
Страховий запас гарантує безперервність виробництва у випадках відхилень від прийнятих інтервалів поставок. Він потрібний на випадок можливої затримки надходження чергової партії матеріалів.
Знаходження матеріалів у дорозі — транспортний запас — визначається як різниця між часом перебігу вантажу від постачальників до споживачів і часом обороту платіжних документів.
Управління запасами — це встановлення моментів подачі замовлень на закупку чи виробництво товарів для поповнення запасів і прийняття рішень про кількість замовлень чи їх обсяг. Воно включає розробку норм запасів, їх планування, облік, аналіз, контроль за фактичним станом та оперативне регулювання. Центральне місце в системі управління запасами відводиться нормуванню. Нормування направлене на прискорення обігові коштів, вкладених у запаси. Але не менш важливим є те, що запаси повинні забезпечити ритмічність виробництва та своєчасні поставки продукції до споживача.
Основними об'єктивними факторами, що впливають на нормативи виробничих запасів, є величина транзитних норм відправлення та питома вага складської форми забезпечення, які в свою чергу залежать від рівня розвитку складського господарства. Оптимальний рівень запасів для підприємств по поставках, що гарантують надійність споживачів, оцінюється в розмірі близько 90 днів обороту.
Основна мета управління виробничими запасами полягає в такій організації поставок продукції виробничо-технічного призначення, за якої, з одного боку, економляться кошти на організацію поставок, утримання запасів, зменшуються втрати від мобілізації обігових коштів, від можливого псування ресурсів при їх тривалому зберіганні, а з іншого — зменшуються втрати, які можуть виникнути внаслідок дефіциту необхідної продукції.
Вибір найбільш оптимальної стратегії для управління матеріально-технічними запасами залежить від попиту на ту чи іншу статтю запасів. Попит на матеріали може бути залежним чи незалежним. Коли попит безпосередньо пов'язаний з випуском продукції, він називається залежним. Оскільки плани виробництва розробляють завчасно, то залежний попит можна прогнозувати з великою ймовірністю. Якщо попит не пов'язаний з планами випуску продукції, то він називається незалежним.
Якщо на матеріально-технічні ресурси є залежний попит, то їх обсяг та інтервал поставок можна визначити, виходячи з інтенсивності споживання того чи іншого ресурсу в одиницю часу, а також із мінімуму загальних витрат.
Рух складських запасів матеріалів планують по системі "максимум-мі-німум". Витрати матеріалів із запасу визначаються попитом або швидкістю їх використання, тобто не піддаються регулюванню запасів зі сторони управлінців. Тому вони повинні зосереджувати всю увагу на забезпечення раціонального режиму поповнення та використання матеріальних ресурсів.
Величина виробничого запасу обґрунтовується його нормою, що являє собою середній на час планового періоду запас матеріалу в днях його середньодобового споживання, що планується на кінець планового періоду як перехідний.
Регулювання запасів може здійснюватися за системами "максимум-мінімум", "стандартних партій", "стандартних інтервалів" тощо.
Найбільш відома система — "максимум-мінімум", згідно з якою запаси поповнюються до рівня, не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи, аж поки замовлений матеріал надійде. Ця величина запасу називається "точкою замовлення".
Інші системи регулювання запасів, як це видно з їх назв, жорстко регламентують величини партій поставок або інтервал між ними.
Величина запасів матеріалів істотно впливає на ефективність роботи підприємства і вплив цей неоднозначний. З одного боку, збільшення запасів унаслідок постачання великими партіями потребує більше обігових коштів, додаткових витрат на зберігання матеріалів, компенсацію можливого псування та витрат. Ці втрати й витрати можна вважати пропорційними величині запасу, тобто партії поставки. З іншого боку, постачання великими партіями зменшує кількість поставок і, відповідно, транспортно-заготівельні витрати, бо останні відносно мало залежать від величини партії поставки, а більшою мірою обумовлені кількістю цих партій (витрати на оформлення, пересилання документів, роз'їзди агентів, транспортування тощо). Зменшення величини партії поставок спричиняє зворотний ефект: втрати й витрати, пов'язані зі зберіганням запасів, зменшуються, а транспортно-заготівельні витрати зростають.
Джерелами задоволення потреб підприємства в матеріальних ресурсах є очікувані залишки матеріальних ресурсів на початок планового періоду, мобілізація внутрішніх ресурсів, поставки ресурсів за прямими господарськими зв'язками та закупки в торговельній мережі.
Надзвичайно важливе джерело забезпечення підприємства матеріалами — мобілізація внутрішніх ресурсів, яка здійснюється за наступними напрямами: економія матеріалів за рахунок впровадження організаційно-технічних заходів, прогресивних технологій, використання! вторинних ресурсів, понаднормативних залишків тощо.
Забезпечення безперебійної і ритмічної роботи підприємства вимагає! створення нормативної величини незавершеного виробництва, що об-1 умовлена необхідністю наявності визначеної кількості напівфабрикатів! на кожному робочому місці, в процесі їх переміщення, на випадок аварій І та інших непередбачуваних обставин.
Підтримання незавершеного виробництва на рівні нормальної величини досягається завдяки обліку в обсязі випуску продукції цехів підприємства його зміни на початок і кінець періоду, що планується. Величина незавершеного виробництва на початок запланованого періоду розраховується на основі даних про його наявність на кінець звітного періоду. Визначення нормативної величини незавершеного виробництва на кінець періоду, що планується, вимагає проведення більш ретельних розрахунків, оскільки вона залежить від багатьох факторів. Нормативна величина незавершеного виробництва розраховується в натуральному і вартісному вираження з врахуванням типу виробництва і методів його організації.
У масовому виробництві на величину незавершеного виробництва здійснюють вплив наступні фактори: число робочих місць, кількість виробів, що одночасно знаходяться на одному робочому місці, спосіб передачі деталей (вузлів) з однієї ділянки на іншу, план виробництва та собівартість одиниці продукції.
У серійному виробництві нормативна величина незавершеного виробництва залежить від середньоденного випуску певної продукції, тривалості виробничого циклу, коефіцієнта готовності виробу і його собівартості.
В одиничному виробництві величина незавершеного виробництва залежить від коефіцієнта готовності виробу і його собівартості.
Для оцінки незавершеного виробництва в гуртових цінах використовують коефіцієнт перерахунку, який розраховується відношенням обсягу продукції, що випускається, в гуртових цінах до її собівартості.
Інформація про фактичні залишки матеріальних ресурсів на складах і в цехах підприємства знаходиться в матеріальних картках, оборотних відомостях та інших аналітичних документах. Ці дані беруться ста-ом на перше число місяця.
Залежно від наявних залишків матеріальних ресурсів та обсягу закупівель матеріальних ресурсів встановлюється можливий вид закупівлі. Відомі наступні види закупівель:
> безпосередньо у виробника (за прямими зв'язками);
> гуртові закупівлі через посередника або біржу;
> закупівлі дрібними партіями в магазинах роздрібної торгівлі;
> закупівлі через торги.
Закупівля матеріально-технічних ресурсів безпосередньо у виробників, тобто організація постачання за прямими зв'язками, має ті переваги, що вона забезпечує можливість оперативного врахування спеціальних вимог покупця до продукції, конкретних побажань щодо її складу, конструкції, оформлення, планування тощо. За прямими зв'язками поставляються передусім ті матеріально-технічні ресурси, які потрібні постійно та у великій кількості, а також вироби за індивідуальними замовленнями й складне устаткування. Проте вся номенклатура матеріально-технічних ресурсів, потрібних у виробництві, яка сягає іноді десятків тисяч найменувань і типорозмірів, не може поставлятися за прямими зв'язками. Ті ресурси, які потрібні в невеликій кількості, періодично або нерегулярно, економніше буває купувати у посередників — гуртових фірм і магазинів. Вони комплектують певний асортимент товарів для продажу і територіально розміщуються неподалік від підприємств та організацій-споживачів. Нерегулярна або періодична закупівля матеріально-технічних ресурсів, передусім з однорідними стандартизованими властивостями, може здійснюватися на товарних біржах, де концентрується інформація про продаж продукції та рівень поточних цін.
Через гуртову торгівлю закуповуються матеріали і сировина невеликими партіями або проводяться термінові закупівлі для забезпечення безперебійного ходу виробництва.
Досить поширеними є закупівлі через біржі й аукціони. Через них промислові підприємства закуповують сировину, при цьому на ціну впливають різкі сезонні і кон'юнктурні коливання. Так закуповують велику частину сільськогосподарської сировини підприємства харчової, шкіряної і текстильної промисловості.
У даний час вид закупівель через проведення торгів застосовується при закупівлях машин, а також великих партій сировини. Покупці, що прийняли рішення про закупівлю яких-небудь видів продукції, створюють тендерні комітети, до складу яких входять технічні і комерційні експерти, представники адміністрації. Головою тендерного комітету, як правило, призначається керівник підприємства, що закуповує матеріальні ресурси. Тендерні комітети організовують роботу з проведення торгів: публікують оголошення про торги, поширюють умови торгів між учасниками, аналізують пропозиції потенційних продавців, приймають рішення про передачу замовлення. Умови торгів включають технічні і комерційні умови контрактів, що будуть підписані між покупцями і постачальниками, що виграли торги. У такий спосіб при закупівлі через торги покупець оголошує конкурс серед продавців (постачальників) на певний товар із заздалегідь установленими умовами і характеристиками і після порівняння отриманих пропозицій підписує контракт із продавцем, що запропонував товар на більш вигідних для покупця умовах.
Конкурсні торги (тендери) — це спосіб закупівлі ресурсів. Торги (тендери) -г спосіб замовлення, згідно з яким переможцем визначається учасник торгів, проведених відповідно до Порядку проведення торгів.
Здійснення закупівель через тендери відбувається за такими напрямами:
1. Закупівля товарів, робіт, послуг у межах держзамовлення;
2. Закупівля товарів, робіт і послуг за державні кошти;
3. Закупівля в рамках реалізації проектів, що фінансуються за рахунок державних коштів;
4. Закупівля, яка здійснюється у межах проектів, що їх фінансують
міжнародні фінансові організації;
5. Закупівля ресурсів для інвестиційних проектів у рамках проектного фінансування.
Щодо правового забезпечення проведення торгів існує Порядок проведення торгів відповідно до Постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 25 грудня 2002 року №1455 "Про затвердження Порядку придбання товарів, робіт і послуг ліцензіатами, ціни (тарифи) на відповідну діяльність яких встановлюються НКРЕ" та "Положення про порядок створення та головні функції тендерних комітетів щодо організації та проведення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти", затверджене наказом Міністерства економіки України від 26 грудня 2000 року.
Для кожного виду сировини або матеріалів може бути обраний будь-який вид закупівлі, а також їх поєднання.
План закупівель повинен бути узгоджений із кошторисом витрат на виробництво.
Таким чином, план закупівель є важливою частиною планів підприємства. Він визначає потребу в матеріально-технічних ресурсах для виробничої діяльності підприємства. Включає показники: обсягу та номенклатури матеріалів та сировини, що постачаються (в натуральному та вартісному вираженні), ціни на них, найменування постачальників, терміни постачань і т.д. Планування закупівель враховує фактори, що впливають на цей процес і дозволяють раціонально обґрунтовувати витрати підприємства, а саме: виробничі, споживчі, транспортні, організаційні, комерційні тощо.
Основна частина
Характеристика підприємства
Історія ВАТ "Ясен" налічує понад 60 років.
Технологічна база підприємства розміщена на двох територіях в місті Чернігові: вул. Борисенко 41/а та вул. Київська 58. (Додаток Д).
Сьогодні ВАТ "Ясен" - відомий в Україні виробник майонезу, кондитерських виробів, мінеральної води і безалкогольних напоїв. Підприємство об'єднує 8 виробничих цехів: зефірний, мармеладний, печива, вафельний, пряничний, майонезний, безалкогольний і фруктопереробки (додаток А). З 2001 року продукція підприємства випускається під торговими марками „Ясен”, „Остреч” і „Kondissima”.
ВАТ "Ясен" виробляє понад 150 найменувань харчових продуктів і використовує для цього лише натуральну сировину: борошно, цукор, натуральні концентрати плодів, ягід, фруктів власного виробництва. Мінеральна вода добувається з глибини 850 метрів. Всі харчові продукти мають високу якість. При виробництві товарів ВАТ ясен дотримується всіх ГОСТ умов (Додаток Б).
Підтвердженням високої якості і конкурентоспроможності продукції ВАТ "Ясен" є численні нагороди - медалі та дипломи, одержані на виставках-ярмарках і конкурсах-дегустаціях виробників харчової продукції в Україні і за її межами.
За підсумками роботи підприємств харчової промисловості у 2001-2002 рр. в Національному рейтингу ВАТ "Ясен" отримав нагороду "Краща торгова марка України" і диплом лауреата Всеукраїнського відкритого Рейтингу популярності та якості "Золота фортуна".
Очолює підприємство голова правління ВАТ "Ясен", заслужений працівник промисловості України, депутат міської ради, Ясько Анатолій Григорович, який понад 20 років керує підприємством і є головним ініціатором всіх позитивних починань і нововведень.
Голова правління є керівником підприємства, який організовує та координує роботу. Йому підпорядковується комерційний директор.
Комерційний директор організовує роботу відділу збуту та відділу постачання та вирішує усі поточні організаційні питання.
Заступник голови правління з питань виробництва займається питаннями з якості виробництва та технології продукції. Йому підпорядковуються лабораторії та технологи і майстри цехів.
Лабораторія займається проведенням іспитів з якості і сертифікації та відбором зразків. Технологи та майстри є безпосередніми керівниками виробничого процесу в цехах.
Бухгалтерія займається фінансовою та обліковою звітністю, проведенням розрахункових операцій з постачальниками та покупцями..
Відділ кадрів займається підбором персоналу, проведенням семінарів, підвищенням кваліфікації персоналу.
Відділ збуту та маркетингу займається вивченням попиту споживачів, сегментацією ринку, просуванням товару (рекламою, доставкою, дегустаціями). Складається з менеджерів зі збуту та торгівельних агентів.
Відділ логістики вирішує питання ефективного використання вантажників, доставкою організацією транспорту та ефективністю його використання.
Відділ постачання займається питаннями з закупівлі сировини та комплектуючих.
В додатку А наведена схема „Склад виробничих та управлінських підрозділів”.
ВАТ "Ясен" на 80% забезпечено сучасним обладнанням, яке забезпечує виготовлення якісної, конкурентоспроможної продукції: зефіру, мармеладу, печива, вафель, майонезу, пряників, безалкогольних напоїв. Обладнання постійно перевіряється, оновлюється, реконструюється для забезпечення виходу якісної продукції. Також підприємство має вантажні автомобілі для доставки рудникової води для виробництва безалкогольних напоїв, автомобілі для доставки продукції на місця її продажу а також автомобілі і механізми, які забезпечують транспортування та розподілення продукції по цехах.
Дата: 2019-05-28, просмотров: 160.