Структурна схема, яка запропонована нижче, є умовним алгоритмом розробки, проведення та аналізу навчальних ігор.

Авжеж, не всі пункти приведеної схеми обов’язкові для застосування, однак, я спиралась на досвід вчителів-практиків, які застосовують прийоми навчальної гри. Я намагалась якомога більш повно викласти методичні принципи організації та проведення ігор на уроках хімії. Відзначимо, що найбільш глибоко технологія ігор, як форми організації та удосконалення учбового процесу, розглянуто С.Ф. Занько, Ю.С. Тюнниковим та С.М. Тинниковою, які вважають, що:“до розвитку теорії проблемного навчання, її основних понять, принципів та методів гра не могла отримати та не мала педагогічної логіки своєї побудови ні в аспекті дидактичної інтерпретації структури та змісту проблем ні в аспекті організації та здійснення процесу гри».[4]

Організація гри починається з її задуму. Тут необхідно представити умови та закони існування ігрового світу. Схема опису така: місце дії, час дії, діючі особи та положення, яке вони займають, важливі події, що передували ігровому періоду, ситуація, що склалася до початку гри.

При цьому особливу увагу необхідно прибілити наступним моментам:

По-перше, задумана ситуація повинна бути цілісна та повна, та припускати численні ситуації, в тому числі заздалегідь не задані. Чим повніше та більше задумане, тим краще. Однак тут слід зробити поправку на досвід гравців.

По-друге,  визначається форма проведення гри: кабінетна або полігонна.

Наступний етап організації гри, розробка правил гри. При цьому слід враховувати наступні моменти: щоб запобігти суперечок в процесі гри правила повинні бути зафіксовані в письмовому вигляді. Всі учасники гри повинні бути ознайомлені з правилами до початку гри, та кожна команда повинна мати хоча б один екземпляр.

В правилах повинна міститися наступна інформація:

· Загальний опис гри та ситуації на момент початку гри;

· Перелік учасників та основних команд із вказівкою їх іміджу;

· Правила перерахунку реального та ігрового часу;

· Окремі відомості гри.

Авжеж, до цього мінімального списку можна додати й інші розділи. Так, наприклад, бажано включити в правила гри перелік прав та обов’язків гравця та майстра (організатора) гри.

На цей час при складанні правил проведення ігор спостерігається два абсолютно протилежних підходи: “Одні віддають перевагу максимально коротким правилам, що містять лише найнеобхіднішу інформацію. Головний принцип при цьому - дозволено все, що не заборонено. В цьому випадку, ігрові ситуації, що відсутні в правилах, дозволяються майстром гри на свій розсуд, що може викликати нарікання гравців та накладає на майстра додаткову відповідальність. Другий підхід передбачає детальний опис гри та всіх можливих ігрових ситуацій. Це зменшує свавілля майстра, але створює іншу проблему: надто об’ємні правила погано запам’ятовуються гравцями, та й майстру надто важко запам’ятати всі можливі нюанси».  На мою думку, при складанні правил проведення ігор краще за все дотримуватися середини та складати правила за принцом: не більше, ніж потрібно.

Всім відомо, що: “динаміка гри збудована на досягненні кожним гравцем якихось своїх інтересів та цілей, це означає – в кожній грі присутні інтрига”.

Динаміка гри в цілому забезпечується наступними факторами:

“Фактор підготовки учасників. Для гри дуже важливо, щоб гравець усвідомив свою мету. Усвідомлення цілі відбувається в результаті особистої роботи майстра гри з гравцем, коли перший розповідає гравцю все, що він повинен знати. Дуже важливо, щоб потенціал гравця відповідав поставленій меті. Крім того, поставлена мета не повинна викликати у гравця явної неприязні”.

Фактор пророблення цілі. Це визначальний фактор для успішного проведення гри. Як вже говорилося вище мета повинна відповідати потенціалу учасника. Це означає, що майстер повинен знати можливості гравця, а також і те, що гравець зробить для досягнення поставленої задачі. Крім того, кожний гравець повинен уявляти, які ходи він буде здійснювати для досягнення своєї цілі. При цьому вірогідно, що він може помилитися. Крім розуміння гравцем своїх ходів, майстер повинен забезпечити постійне нагадування гравцю про ті задачі, які перед ним поставлені. При помітній різниці в потенціалах гравців для більш сильних, рекомендується вводити певні обмеження».[5]

Відзначимо наступні особливості цілей ігор:

Цілі гри повинні бути пов’язані з якимись предметами або особами;

Предметами або послугами осіб гравці можуть скористатися лише одноразово.

Існують два варіанти зав’язування цілей різних гравців один на одного:

а) Намисто – цілі гравців стоять один за одним, задачі одного пов’язані із задачами іншого.

б) Коло – цілі пов’язані один на одного за колом. Можливо, що при простій круговій зацікавленості гравці швидко знайдуть загальну мову, тому потрібно встановити взаємозв’язки ніби всередині кола. Так щоб мета першого та іших гравців були пов’язані не лише з передуючими, але ще й в хаотичному порядку, так, щоб неможливо було знайти кінців інтриг.

Фактор підтримки цілі. “Ціль повинна світити учаснику всю гру так як вона є пружиною, що штовхає учня до дії.