На закінчення аналізу ефективності використовування основних фондів розглянемо резерви збільшення випуску продукції і фондовіддачі підприємств харчової галузі. Ними можуть бути введення в дію не встановленого устаткування, заміна і модернізація його, скорочення цілоденних і внутрішньозмінних простоїв, більш інтенсивне використовування основних фондів, впровадження заходів НТП. При визначенні поточних і перспективних резервів замість планового рівня показників чинників враховується можливий їх рівень.

Резерви збільшення випуску продукції за рахунок введення в дію нового устаткування визначають множенням додаткової його кількості на фактичну величину середньорічного вироблення або на фактичну величину всіх чинників, які формують її рівень.

Скорочення цілоденних простоїв устаткування приводить до збільшення середньої кількості відпрацьованих днів кожною його одиниці за рік. Цей приріст необхідно помножити на можливу кількість одиниць устаткування і фактичне середньоденне вироблення одиниці.

Щоб підрахувати резерв збільшення випуску продукції за рахунок кращої організації виробництва, необхідно можливий приріст останнього помножити на можливу кількість днів роботи всього парку устаткування і на фактичне змінне виробництво.

За рахунок скорочення внутрішньозмінних простоїв збільшується середня тривалість зміни, а отже і випуск продукції. Для визначення величини цього резерву слідує можливий приріст середньої тривалості зміни помножити на фактичний рівень середньочасового вироблення устаткування і на можливу кількість відпрацьованих змін всім його парком[4].

Для визначення резерву збільшення випуску продукції за рахунок підвищення середньочасового виробництва устаткування необхідно спочатку виявити можливості зростання останнього за рахунок його модернізації, більш інтенсивного використовування, упровадження заходів НТП і т.д. Потім виявлений резерв підвищення середньочасового виробництва треба помножити на можливу кількість годин роботи устаткування.

Резерви зростання фондовіддачі  - це збільшення об'єму виробництва продукції і скорочення середньорічних залишків основних виробничих фондів (ОВФ):

де - резерв зростання фондовіддачі;

,-  відповідно можливий і фактичний рівень фондовіддачі;

 - резерв збільшення виробництва продукції;

ОВФд – додаткова сума основних виробничих фондів, необхідна для освоєння резервів збільшення випуску продукції;

 - резерв скорочення середніх залишків основних виробничих фондів за рахунок реалізації і здачі в оренду непотрібних і списання непридатних[5].

Слід зазначити, що в умовах науково-технічного прогресу значне збільшення фондовіддачі ускладнено швидкою зміною устаткування, потребуючого в освоєнні, а також збільшенням капітальних вкладень, що направляються на поліпшення умов праці, охорону природи і т.п. Чинники, що підвищують фондовіддачу, показані на рис. 2.1

Однією з найважливіших задач розвитку виробництва є забезпечення виробництва перш за все за рахунок підвищення його ефективності і більш повного використовування внутрішньогосподарчих резервів. Для цього необхідно більш раціонально використовувати основні фонди і виробничі потужності.

Рис. 2.1 Чинники зростання фондовіддачі

Збільшення об'ємів виробництва в харчовій галузі досягається за рахунок:

1. введення в дію основних фондів і виробничих потужностей;

2. поліпшення використовування діючих основних фондів і виробничих потужностей.

Приріст основних фондів і виробничих потужностей харчової промисловості, її галузей і підприємств досягається завдяки новому будівництву, а також реконструкції і розширенню діючих підприємств.

Реконструкція і розширення діючих фабрик, будучи джерелом збільшення основних фондів і виробничих потужностей підприємств, одночасно дозволяють краще використовувати в харчовій промисловості виробничий апарат.

Вирішальну частину приросту продукції в цілому по промисловості одержують з діючих основних фондів і виробничих потужностей, які у декілька разів перевищують нові фонди і потужності, які щорічно вводяться.

Однією з найважливіших задач підвищення ефективності використовування капітальних вкладень і основних фондів є своєчасне введення в експлуатацію нових основних фондів і виробничих потужностей, швидке їх освоєння. Скорочення термінів введення в експлуатацію нових фабрик дозволяє швидше отримати потрібну для народного господарства продукцію з технічно досконаліших основних фондів, прискорити їх оборот і тим самим уповільнити настання морального зносу основних фондів підприємств, підвищити ефективність суспільного виробництва в цілому.

Поліпшення використовування діючих основних фондів і виробничих потужностей промислових підприємств, у тому числі знов введених в експлуатацію, може бути досягнуто завдяки:

1. підвищенню інтенсивності використовування виробничих потужностей і основних фондів;

2. підвищенню екстенсивності їх навантаження. Більш інтенсивне використовування виробничих потужностей і основних фондів досягається перш за все за рахунок технічного вдосконалення останніх[6].

Практика підприємств харчової галузі показує, що тут йде процес збільшення одиничної потужності устаткування:

· у верстатах, машинах і агрегатах зміцнюються найвідповідальніші деталі і вузли;

· підвищуються основні параметри виробничих процесів;

· механізуються і автоматизуються не тільки основні виробничі процеси і операції, але і допоміжні і транспортні операції, нерідко стримуючі нормальний хід виробництва і використовування устаткування; застарілі машини модернізуються і замінюються новими, досконалішими.

Інтенсивність використовування виробничих потужностей і основних фондів підвищується також шляхом вдосконалення технологічних процесів; організації безперервно-потокового виробництва на базі оптимальної концентрації виробництва однорідної продукції; вибору сировини, його підготовки до виробництва відповідно до вимог заданої технології і якості продукції, що випускається; ліквідації штурмівщини і забезпечення рівномірної, ритмічної роботи підприємств, цехів і виробничих ділянок, проведення ряду інших заходів, що дозволяють підвищити швидкість обробки предметів праці і забезпечити збільшення виробництва продукції в одиницю часу, на одиницю устаткування або на 1 кв. м виробничої площі.

Важливим напрямом поліпшення використовування устаткування є підвищення змінності використовування устаткування. Вирішуючи задачу підвищення коефіцієнта змінності роботи устаткування, необхідно перш за все мати на увазі, що основне устаткування на багатьох підприємствах використовується не повністю головним чином через дефіцит робочої сили.

Ступінь використання виробничних потужностей є одним з важливих показників ефективності використання основних фондів. Проте при констатації зв'язку цих категорій часто не враховується факт перехідності категорій, звужується діапазон дослідження проблем використання основних фондів. Для виробничого процесу важливим є спосіб поєднання необхідних факторів виробництва. Вихідне становище поєднаних факторів виробництва породжує якісно нове явище, яке не зводиться до утворюючих факторів – економічну категорію виробничої потужності. Вона знаходить своє відображення у динамічній єдності та протиріччі особистих і натурально-речових факторів виробництва[7].

В умовах реформування економіки категорія "виробнича потужність" насичується ринковим змістом, мотиви її руху включають ринкові цільові настанови, а пропорції поєднання особистих і натурально-речових факторів визначаються не тільки технологічною доцільністю, а, й знаходяться під сильним впливом вимог, які висуваються споживачами. Вищевикладене зумовило необхідність уведення нового поняття – "ефективна виробнича потужність підприємства". Ефективна виробнича потужність підприємства – це максимально можливий обсяг продукції, який може бути вироблений підприємством і реалізований на ринку споживачу при визначеному рівні цін. Діюче підприємство здатне активно реагувати на зміни ринкових умов у короткостроковому періоді в рамках визначеної зони – О₁О ₂. Її межі можна встановлювати, виходячи з графіка беззбитковості підприємства і його виробничої можливості (рис.2.2).

На графіку беззбиткової роботи обсяг випуску продукції Qб визначається зовнішніми для підприємства ринковими умовами реалізації продукції та внутрішніми факторами, що зумовлюють величину постійних, змінних і сумарних витрат на одиницю товару. Точка М – це фокус, у якому збігаються зовнішні та внутрішні параметри господарської діяльності підприємства і який служить вихідною точкою реалізації ефективної виробничої потужності. Рух за графіком управо означає поліпшення використання ефективної виробничої потужності: зростають обсяги виробництва та прибуток[8].

Цей рух при сприятливій ринковій кон'юнктурі може відбуватися лише до визначеної межі – виробничої можливості підприємства (Qм), обумовленої його наявними виробничими ресурсами. В ефективній виробничій потужності підприємства, яка відображає кінцеві результати формування і використання економічного потенціалу підприємства, пересікаються траєкторії руху трьох її важливих складових: виробничої потужності підприємства як сукупності складових її факторів, ринкових умов придбання підприємством необхідних ресурсів (умови "на вході"), ринкових умов реалізації виробленої продукції (умови "на виході"). Реалізація ефективної виробничої потужності підприємства на ринку відбувається згідно із законом пропозиції: чим вище ринковий рівень цін на продукцію підприємства, тим більше ефективна виробнича потужність. Але існує і такий рівень цін на продукцію підприємства, нижче за який не забезпечується одержання прибутку, і тоді стає неможливим нормальний хід відтворювального процесу, руйнується виробничий потенціал підприємства.

Радикальні зміни зовнішніх і внутрішніх умов виробництва, таких, як технічна модернізація, вдосконалювання систем організації та управління, впровадження високих технологій, застосування більш дійових систем стимулювання праці, підвищення якості продукції приводить до розширення ефективної виробничої потужності. Звуження ефективної виробничої потужності підприємства призводить до зменшення його кон'юнктурних можливостей і є прямим наслідком різкого подорожчання матеріальних ресурсів, збільшення банківських процентних ставок, незбалансованого зростання заробітної плати і непосильного податкового тягаря. Уведення в економічну теорію поняття "ефективна виробнича потужність підприємства", подальше поглиблення його змісту, розкриття його взаємозв'язку з категоріями, що відображають господарську діяльність підприємств у ринкових умовах – все це має важливе методологічне значення для дослідження шляхів підвищення ефективності використання виробничих потужностей і основних фондів промислових підприємств у перехідній економіці[9].

В умовах швидко мінливого споживчого попиту, тенденцій гнучкості виробництва і проведення диверсифікації для забезпечення конкурентоспроможності підприємств потрібне знаходження оптимального співвідношення номенклатури продукції, що випускається, та обсягів її реалізації з виробничою потужністю. У зв'язку з цим постачає задача формування оптимальної виробничої програми підприємства, що найбільше повно задовольняє попит і забезпечує максимальний прибуток від реалізації продукції. У роботі запропоновано визначати оптимальну виробничу програму підприємства за допомогою математичної моделі нелінійного програмування.

Математична постановка даної задачі припускає, що цільова функція приймається як прибуток підприємства від реалізації продукції (Ζ): 

, (1)

де C_j – ціна за кожною позицією номенклатури, грн.;

х_j – обсяг випуску j-ої продукції, j = 1… n, шт.;

S _j – фактична собівартість j-ої одиниці продукції, грн./од.

Оптимальна програма визначається з урахуванням обмежень за використанням фонду часу роботи обладнання за формулою (2) та обмежень за сировинними ресурсами за формулою (3). Система обмежень у найбільш загальному випадку визначається такими співвідношеннями:

,   (2)

де t_uj – норма часу роботи обладнання групи u за j-ою одиницею продукції, нормо-годин;

u – вид групи обладнання;

Ф_u– дійсний фонд часу роботи обладнання групи u, год.;

k – кількість груп обладнання.

 , (3)

де a_ij –норма витрачання i-го виду сировини (матеріалів) за j-ою одиницею продукції, кг.;

А_i – установлена кількість i-го виду сировини (матеріалів), кг.;

p – кількість видів сировини (матеріалів)[10].

Використання даної математичної моделі дозволяє підприємствам харчової промисловості проводити розрахунок оптимальної виробничої програми, яка забезпечує максимальний прибуток шляхом визначення оптимальних цін та обсягу випуску продукції, задовольняє попит та, в кінцевому підсумку, реалізує основні положення, що містяться у запропонованому понятті "ефективна виробнича потужність підприємства".

Висновки

Інтенсивний шлях використовування основних фондів діючих підприємств включає технічне їх переозброєння, підвищення темпів оновлення основних фондів. Досвід роботи харчової галузі промисловості показує, що швидке технічною переоснащення діючих фабрик і заводів особливо важливо для тих підприємств, де має місце більш значний знос основних фондів.

Поліпшення екстенсивного використовування основних фондів припускає, з одного боку, збільшення часу роботи діючого устаткування в календарний період (протягом зміни, доби, місяця, кварталу, року) і з другого боку, збільшення кількості і питомої ваги діючого устаткування у складі всього устаткування, що є на підприємстві і в його виробничій ланці.

Збільшення часу роботи устаткування досягається за рахунок:

1. постійної підтримки пропорційності між виробничими потужностями окремих груп устаткування на кожній виробничій ділянці, між цехами підприємства в цілому, між окремими виробництвами усередині харчової галузі промисловості, між темпами і пропорціями розвитку галузей промисловості і всього народного господарства;

2. поліпшення догляду за основними фондами, дотримання передбаченої технології виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці, що сприяє правильній експлуатації устаткування, недопущенню простоїв і аварій, здійсненню своєчасного і якісного ремонту, що скорочує простої устаткування в ремонті і збільшуючого міжремонтний період;

3. проведення заходів, що підвищують питому вагу основних виробничих операцій у витратах робочого часу, скорочення сезонності в роботі підприємств ряду галузей промисловості, підвищення змінності роботи підприємств.

Відомо, що на підприємствах окрім діючих технологічних ліній, машин і агрегатів частина устаткування знаходиться в ремонті і резерві, а частина — на складі. Своєчасний монтаж невстановленого устаткування, а також введення в дію всього встановленого устаткування за винятком частини, що знаходиться в плановому резерві і ремонті, значно покращує використовування основних фондів.

Підвищення рівня використання основних фондів у реалізації виробничого потенціалу підприємств можливе шляхом проведення реінжинірингу бізнес-процесів. Запропоновані методичні підходи та розроблена проектна схема першого етапу реінжинірингу бізнес-процесів включають цілі, критичні чинники успіху і ключові бізнес-процеси. Це дозволяє здійснювати відбір найбільш важливих бізнес-процесів для наступних етапів проекту реінжинірингу в напрямку підвищення ефективного використання основних фондів та виробничих потужностей на промисловому підприємстві.