Продуктивності праці.

Резерви, тобто невикористані можливості зростання про­дуктивності праці, визначаються протягом кожного періоду часу за можливим використанням на конкретному підприємстві чи в галузі досягнень науки і техніки, організації суспільного виробництва, соціального розвитку. Залежно від особливостей виявлення і використання резерви можна поділити на дві групи:

• резерви зниження трудомісткості, тобто можливості ско­рочення витрат праці (фонду часу) робітників, ІТП та інших категорій працівників на одиницю виробленої продукції за рахунок механізації, автоматизації виробничих процесів, удосконалення організації виробництва і праці;

• резерви якісного поліпшення використання одиниці робо­чого часу за рахунок ліквідації всіляких його втрат, усунення
непродуктивних витрат праці (зокрема, пов'язаних з браком, відхиленнями від діючої технології і т.ін.), поліпшення умов праці на робочих місцях.

 Для виявлення резервів і розроблення конкретних заходів з їх використання необхідно визначити відповідні фактори, тобто рушійні сили чи об'єктивні умові?, що визначають можливості підвищення продуктивності праці. Усі ці фактори можна поділи­ти на чотири основні групи: матеріально-технічні, організаційні, економічні і соціальні.

Матеріально-технічні фактори пов'язані з науково-технічним прогресом, що забезпечує підвищення ефективності техніки, удос­коналення технології, підвищення якості матеріалів.

Важливу роль у забезпеченні зростання продуктивності праці відіграють організаційні фактори. Вони пов'язані з підвищенням рівня концентрації, спеціалізації і кооперування, раціональним роз­міщенням підприємств, забезпеченням ефективної організації ви­робничих процесів, праці і заробітної плати. Особливе місце серед організаційних факторів зростання продуктивності праці займають питання удосконалення управління народним господарством.

Економічні фактори зростання продуктивності праці пов'я­зані з впровадженням у виробництво економічних методів управління. Вони базуються на використанні принципів матері­альної зацікавленості і відповідальності, на впровадженні повно­го господарського розрахунку, на удосконалюванні ціноутворен­ня, фінансово-кредитного механізму.

Великий вплив на підвищення продуктивності праці мають соціальні фактори. Вони пов'язані з умовами життя та діяль­ності людей у виробництві й інших сферах суспільного життя.

Усі чотири групи факторів зростання продуктивності праці діють не ізольовано, а в тісному взаємозв'язку, доповнюючи один одного. Однак слід зазначити, що реалізація організаційно-економічних і соціальних факторів потребує, звичайно, значно менших капіталь­них вкладень, ніж забезпечення інших двох груп факторів. При цьому вони можуть справити великий вплив на підвищення ефек­тивності виробництва і забезпечити найбільш швидку віддачу, а отже, повинні використовуватися в першу чергу.

Резерви росту продуктивності та ефективності праці на підприємствах можуть розрізнятися за двома ознаками — за характером факторів, які використовуються: екстенсивні та інтен­сивні; за напрямками сприяння: за групами ресурсів, які викори­стовують.

Резерви екстенсивного росту:

v покращення використання фонду робочого часу;

v залучання в обіг невикористаних матеріалів та
енергії;

v покрашення використання обладнання та інших технічних засобів у часі;

v освоєння невикористаних природних ресурсів;

v залучання фінансових коштів (кредит, акціонування та ін.).

Резерви інтенсивного росту:

v зниження витрат праці на одиницю продукції;

v зниження витрат матеріалів та енергії на одиницю
продукції;

v покращення використання техніки за паспортною
потужністю;

v збільшення обсягу продукції з одиниці використа­них природних ресурсів;

v економне витрачання та вигідне вкладення фінансових коштів.

Резерви покращення використання ресурсів (за групами):

v трудові ресурси;

v матеріальні ресурси;

v технологічні ресурси;

v природні ресурси;

v фінансові ресурси.

Резерви покрашення екстенсивного використання ре­сурсів визначаються різністю між ресурсами, які є в розпоряд­женні (за кількістю, обсягом) та фактично задіяними. Резерви по­кращення інтенсивного використання ресурсів визначаються різністю між можливим (розрахунковим або практично апробо­ваним) ступенем ефективності використання ресурсів (за рівнем витрачання на одиницю результату або іншому критерію) та фактичним. Приблизно в кожній групі ресурсів відповідно виділено два напрямки заходів із покращення використання фон­ду робочого часу та зниження витрат праці на одиницю про­дукції та ін.

Цілеспрямоване управління продуктивністю праці, розробка конкретних програм ефективні­шого використання трудового потенціалу підприємства (організації) потребують класифікації чинників її динаміки. З огляду на можливості впливу на діяльність підприєм­ства (організації) всі чинники зростання продуктивності праці по­діляють на дві узагальнюючі групи — зовнішні та внутрішні.

До групи зовнішніх чинників належать ті, що об'єктивно пере­бувають поза контролем окремого підприємства (тобто чинники за­гальнодержавні та загальноекономічні — законодавство, політика і стратегія, ринкова інфраструктура; макроструктурні зрушення в суспільстві; природні ресурси), а до внутрішніх — ті, на які підприє­мство може безпосередньо впливати (характер продукції, техноло­гія та обладнання, матеріали, енергія; персонал, організація вироб­ництва й праці, система мотивації тощо). Проте зовнішні чинники теж мають для підприємства неабиякий господарський інтерес. Урахувавши їх, можна ґрунтовніше мотивувати відповідні уп­равлінські рішення, які дають змогу виробити стратегію щодо про­дуктивності праці на тривалий період.