Природні умови, об’єкти та методи досліджень

Переважна більшість видів Рододендрон в природних умовах зростають у гірських лісах, де вони утворюють підлісок і пристосувалися до напівзатінку. Під наметом великих дерев, використовуючи їхню захисну дію, рододендрони знаходять оптимальні умови для свого росту та розвитку. Однак деякі види, наприклад рододендрони кавказький, миртолистий та інші займають місця в альпійському поясах гір, тобто на відкритих, повністю освітлених ділянках північних схилів, утворюючи там невеликі зарості.

Окремі види, наприклад рододендрони камелієквітковий (R.Camelliaeflorum), чорничний (R.vaccinioides) та інші ростуть у вологих тропічних лісах на стовбурах та гілках великих дерев, розвиваючись як епіфіти. Характерно, що такі види не паразитують на цих деревах, а використовують їх тільки як місце для зростання, живлячись розкладеними рештками рослин і не порушуючи режиму живлення дерев [1].

Майже всі види рододендронів пристосувалися до високої вологості повітря та ґрунту. Саме тому гірські регіони земної кулі з помірним кліматом та великою кількістю опадів є найоптимальнішими для зростання цих рослин. Узимку в горах, як правило, випадає багато снігу, який захищає рододендрони від сильних морозів. А влітку часті дощі насичують повітря водяною парою, що позитивно впливає на різноманітність їх видового складу й сприяє інтенсивному росту і розвитку. Щодо ґрунтів, то найкращим для рододендронів є кислі (рН 3,5 – 5,5), збагачені гумусом, пухкі ґрунти. На ґрунтах нейтральних або лужних, а також важких вони майже не ростуть.

Всі відомі види рододендронів утворюють поверхневу, мичкувату, дуже компактну кореневу систему, яка зосереджена в невеликій грудці. Вони потребують, щоб верхній ґрунтовий шар був пухким і повітропроникним, тобто забезпечував добру аерацію. Слід зазначити також, що рододендрони хоч і потребують вологих ґрунтів та повітря, проте не витримують високої ґрунтової та застійної води. Досвід вирощування рододендронів у паркових умовах великого міста та на територіях промислових підприємств переконує, що переважна більшість цих рослин добре витримує загазованість та запиленість повітря. Виділяючи ефірні масла та фітонциди, рододендрони очищують повітря від хвороботворних мікроорганізмів та сприяють оздоровленню навколишнього середовища.

Об'єктами дослідження цієї роботи були види рододендронів, які зростають в колекції ботанічного саду ДАУ.

Таблиця 2. Види рододендронів, які зростають в колекції ботанічного саду ДАУ

Основним місцем проведення досліджень був ботанічний сад ДАУ. Досліджувані види рододендрона приурочені до помірного і прохолодного клімату. За допомогою порівняльної характеристики кліматичних умов району інтродукції та умов природних ареалів зростання досліджуваних видів, можна передбачити та оцінити особливості процесу акліматизації інтродуцентів в умовах Житомирського Полісся.

Проводилися такі фенологічні спостереження:

1) визначення тривалості періоду спокою;

2) динаміка сезонного приросту пагонів;

3) розвиток генеративних бруньок;

4) інтенсивність цвітіння та плодоношення;

5) зимостійкість;

6) транспіраційна здатність рослин.

Період спокою. Дослідженнями встановлено, що в умовах Житомирського Полісся бруньки досліджуваних видів рододендрона не мають органічного спокою і входять у стан вимушеного спокою у III декаді серпня – III декаді вересня. Триває період спокою від 195 – 217 днів (у далекосхідних та сибірських видів) до 246 – 262 днів (у північноамериканських та європейських видів). На основі даних про сезонний розвиток рододендронів в умовах Житомирського Полісся України за строками початку і закінчення вегетації виділено три фенологічні групи: рання (РР) – Rh. dauricum, Rh. ledebourii, Rh. mucronulatum, Rh. Sicotense; середня (СС) - Rh. japonicum, Rh. luteum, Rh. molle, Rh. obtusum, Rh. occidentale, Rh. schlip­penbachii, Rh.vaseyi та пізня (ПП)— Rh. catawbiense, Rh. Ponticum [3].

Шляхом порівняння початку і закінчення вегетації рододендронів із зимостійкістю, як однією з головних ознак стійкості інтродукованих рослин у помірній зоні, установлено, що більшість видів всіх феногруп, незалежно від їхнього походження, досить стійкі в умовах інтродукції. Виключення складають 3 види: Rh. occidentale, Rh. mucronulatum, Rh. ponticum. Середня тривалість вегетації рододендронів в умовах Житомирського Полісся становить 185 ± 8 днів. Ця цифра близька до середньої тривалості періоду вегетації аборигенних рослин (208 ± 9 днів). Однак, річний цикл розвитку рододендронів феногруп РР (Rh. dauri­cum, Rh. ledebourii, Rh. mucronulatum, Rh. sichotense) і ПП (Rh. ponticum) в окремі роки не завжди узгоджується з клімаритмікою району інтродукції, що призводить до зниження або відсутності цвітіння і плодоношення названих видів [3].

Динаміка сезонного приросту пагонів. Встановлено, що початок росту пагонів у більшості досліджуваних видів рододендрона розпочинається у першій декаді травня при середньодобових температурах повітря 11,0–18,5°С і сумах активних температур 254,7–511,6°С. Завершується ріст утворенням генеративної або вегетативної бруньки у липні — на початку серпня. Найтривалішим ростом відзначаються пагони Rh. ponticum (135±9 днів), для яких характерно два періоди росту різної інтенсивності. Найкоротшим — Rh. schlippenbachii Maxim. (46 ± 3 дні). Решта видів за тривалістю росту пагонів займають проміжне положення. Установлено, що види родо­дендрона, які рано закінчують ріст (червень–липень) та лігніфікацію пагонів, є більш зимостійкими у порівнянні з видами, які пізно закінчують ці процеси. Виключення становлять Rh. smirnowii та Rh. catawbiense, які хоч і рано закінчують приріст, проте їх лігніфікація продовжується до кінця вересня. Однак, це не впливає негативно на їх зимостійкість.

Інтенсивність цвітіння і плодоношення. Тривалість цвітіння інтродукованих рододендронів є їх видовою особливістю і варіює в межах 16–22 днів. Підтверджено, що зміна строків цвітіння рододендронів знаходиться у прямій залежності від географічного положення і кліматичних умов місця інтродукції. . У Rh. ledebourii та Rh. occidentale іноді спостерігали повторне цвітіння у осінні місяці. У Rh. ponticum за роки досліджень цвітіння було відсутнім через низьку зимостійкість генеративних бруньок.

Інтенсивність цвітіння рододендронів іноді понижувалась під впливом несприятливих кліматичних умов у зимово-весняний період. Тривалий екстремальний період засухи на фоні високих температур повітря під час закладання і формування репродуктивних органів рододендронів (червень–липень місяці), як правило, негативно впливає на цей процес, що призводить до зниження у наступному році інтенсивності цвітіння та рясності плодоношення [1,2].

Зимостійкість. Візуальні спостереження показали що 8 видів рододендрона, а саме Rh. catawbiense, Rh. japonicum, Rh. luteum, Rh. schlippenbachii, Rh. vaseyi, є цілком зимостійкими в умовах інтродукції (І бал зимостійкості). Ранньоквітучі Rh. dauricum, Rh. ledebourii, Rh. sichotense входять у групу зимостійких видів; вони також мають бал зимостійкості І, проте на них негативно впливають зимові та ранньовесняні потепління. Rh. mucronulatum утворює групу відносно зимостійких видів (ІІ бали), у яких підмерзають однорічні пагони. Rh. Ponticum відноситься до групи малозимостійких видів (бал ІІІ–V).

Транспіраційна здатність рослин. В умовах Житомирського Полісся у літньо – осінні місяці часто трапляються тривалі засушливі періоди з низькою вологістю повітря. Рододендрони, які мають поверхневу кореневу систему, в таких умовах не витримують засухи: в’януть або зовсім гинуть. Насамперед це листопадні види. Напіввічнозелені і вічнозелені види у цьому відношенні проявляють дещо більшу витривалість. Однак, всі досліджувані види рододендрона потребують інтенсивних поливів, а також скроплювань крон водою. Особливо це стосується тих рослин, що зростають на відкритих місцях з інтенсивним освітленням.