Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Людина живе в реальній дійсності. Вона пізнає навколишній світ, природу, людей, їх соціальні взаємовідносини. У процесі діяльності, спілкування з іншими людьми в людини складаються певні відносини з суспільством, колективом, з окремими його членами. Реальний світ у всій багатогранності відбивається в свідомості людини. Але людина не пасивно відображає навколишнє життя. Вона активно впливає на середовище, пізнає його і водночас суб'єктивно переживає своє ставлення до людей, предметів і явищ реального світу. Це ставлення проявляється в її інтересах, прагненнях, оцінках, почуттях. Отже, джерелом почуттів є реальний, незалежний від людини, об'єктивний світ. Почуття людини є своєрідною формою відображення світу, в якій знаходить свій вияв її суб'єктивне ставлення до світу.
У процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем у неї виникають різні реакції - відповіді. Велика кількість їх має стійкий характер, емоційно забарвлена. Часте повторення перетворює ці реакції в стійкі форми емоційного ставлення до дійсності, які займають значне місце в житті людини і мають певний вплив на її діяльність. Крім того, емоції надзвичайно доцільні як механізм пристосування організму до навколишнього середовища (почуття страху — сигнал про небезпеку). [27]
Почуття являє собою певний процес, що відбуваєшся в часі, і є психічним станом особистості. Людина може бути спокійною, схвильованою, веселою, сумною і т. д. Почуття — це властивість людини, що виявляється в більш або менш стійкому позитивному чи негативному ставленні до певних предметів, людей, явищ. Таким є, наприклад, почуття дружби, любові до праці, до науки, до Батьківщини, до іншої людини.
"Почуття є важливим виявом свідомості людини. Від того, як людина ставиться до інших об'єктів, до своєї справи, залежить характер її почуттів."
Почуття людини дуже різноманітні. Вони поділяються на види за змістом, тобто характером ставлення людини до дійсності. Усю різноманітність людських переживань можна поділити на дні групи: переживання, що є відображенням ситуаційного ставлення людини до певних об'єктів (або емоції у вузькому значенні цього слова), і переживання, в яких виявляється стійке і узагальнене ставлення до цих об'єктів (або почуття).[10]
Емоціями у вузькому значенні називаються найпростіші емоційні переживання, які виникають у зв'язку з задоволенням або незадоволенням органічних первинних потреб — в їжі, у свіжому повітрі, у захисті від холоду чи спеки, у зв'язку з ситуаціями, які несуть загрозу для життя, та ін.
Найпростіші емоції є і в тварин. Але навіть найелементарніші емоції людини істотно відрізняються від емоцій тварин, тому що вони є емоціями суспільної істоти. [10]
Основні напрямки роботи над твором визначені в методиці такими положеннями: взаємозв'язок між формуванням навичок читання і вмінь працювати з текстом; взаємопов'язаний розгляд змісту і художніх засобів твору; комплексне розв'язання освітніх і виховних завдань у процесі роботи над твором.
Це зумовлено запитаннями і завданнями, які виконуються учнями в ході аналізу тексту. Наприклад, вивчається у 3 класі «Травень» О.В. Копиленка. Спершу достатньо виявити, чи сподобався твір учням, що їх вразило, зацікавило. Повторне, осмислене сприймання змісту стає повноцінним, якщо діти відчують красу мови, картин природи, встановлять причинно-наслідкові часові зв'язки. Для цього знадобиться кількаразове звертання школярів до тексту, але з різними завданнями відшукати і прочитати, про яких пташок мовиться в оповіданні. Яким співаком названо соловейка? Як змальована кульбабка? Чому травень — найвеселіший місяць? Який настрій навіює вітер? Як передати голосом, інтонацією подібне піднесення? Художній твір багатий на образні вислови. Щоб діти вникли у їх зміст, свідомо поставились до слова, вчитель зосереджує їхню увагу на образних засобах, з'ясовує їх значення.
Буйно піднімаються хліба, трави, а над ними, мов чорні стріли, шугають ластівки. Цими словами відтворена ціла картина: зелена і густа, соковита підростає на очах пшениця; над нею швидко проносяться ластівки. Щоб діти зрозуміли зміст речення, виразно уявили зображену письменником картину, необхідно пояснити вислови: піднімаються хліба, трави; буйно піднімаються; шугають ластівки, уточнити їх взаємозв'язок і залежність. Піднімаються хліба, трави — тягнуться у висоту, буйно піднімаються — немає їм зупинку; шугають ластівки — літають швидко.
Пояснюючи слова, вжиті в переносному розумінні, можна спочатку нагадати їх узвичаєне значення, потім те, що відображено у цьому реченні, і нарешті пояснити, чому властивості й ознаки одного предмета приписуються іншому. Наприклад, ось при дорозі сховалась у траві кульбабка. Голівка її в біленькій прозорій шапочці. У кого буває голівка? Що називається тут голівкою кульбаби? Чому її так названо? Варто зосередити увагу дітей на епітетах: біленькій, прозорій. Для того, щоб діти збагнули зміст у кожній прочитаній фразі, недостатньо розуміння ними значень окремих слів. Запитаннями класовод допомагає вихованцям помічати зв'язок між образами й поняттями, вирізняти вислови, потрібні для сприймання думки. Там, де сяде парашутик — нова кульбабка виросте. Всі слова тут зрозумілі школярам. Та для усвідомлення, завдяки чому ця рослина росте всюди: на луках, полях, при дорогах — учитель зверне увагу дітей на величезну кількість парашутиків, під кожним з яких висить насіннячко. Вітер легко переносить їх на великі відстані.
Осмислення емоційного, образного і логічного змісту тісно пов'язане з відпрацюванням виразного, правильного читання. Кілька слів про повноту роз'яснень. На практиці, буває, вчителі надовго спиняються на деяких словах, ведуть тривалу бесіду, про відповідний предмет чи явище. Зрозуміло, за такого детальної пояснення саме читання втрачає сенс, у школяра згасає природні прагнення самостійно шукати відповідь, вловлювати загальний зміст. Кожне слово чи зворот пояснюється стільки, скільки це потрібно для розуміння думки прочитаної частини тексту.
Питання до твору вчитель має ставити за певною системою і цілеспрямовано. Візьмемо для прикладу байку Л. Глібова «Чиж та Голуб». Щоб підвести дітей до розуміння основної думки, вчитель задає ряд запитань для з'ясування послідовності подій, значення опису і роздумів, прагне спільно з дітьми визначити ставлення автора до Чижика. Учні спробують уявити себе на місці Чижика і зроблять такий висновок: не можна сміятися над чужою бідою, бо це жорстоко, цим додаємо болю. Треба бути просто обережним, щоб не трапилось чогось подібного. З досвіду своїх переживань школярі зрозуміють, що добрі почуття і дії бувають приємні, а злі — обтяжливі.
Шкільна практика переконує, що досить результативні такі види роботи над твором, як вибіркове читання, постановка запитань самими учнями. У працях К.Д. Ушинського, М.О. Рибникової не раз підкреслювалось, як важливо вчити дітей ставити запитання, адже правильно поставлене запитання — це половина відповіді.[4]
Вивчення змісту твору стимулюють словесне малювання та графічне ілюстрування. Перше — своєрідний і нелегкий вид роботи, що вимагає чіткого відтворення картини за допомогою слів. Дитина повинна розказати, що на картині буде зображено, аби всі з її слів «побачили» те, що вона уявляє. Однак часом класоводи задовольняються такими відповідями: я намалюю царицю-сосну і березу, яка плаче. А як передати на картині царську велич сосни і плач берези, вчителя не цікавить.
Усвідомленню змісту сприяють усі види переказу: детальний, стислий, вибірковий, творчий, а також складання плану. Спинимось на останньому. Це завдання допомагає дітям встановити зв'язки між основними компонентами твору, краще запам'ятати головні події, образи, описи. Щоб скласти план оповідання Остапа Вишні «Фазани», вчителька М. А. Коць дає третьокласникам завдання: прочитати все оповідання, звернути увагу, як воно побудоване, що мовиться на початку твору (прохання Павлика взяти його на полювання), які події описано далі (розповідь дідуся про диких звірів, про красивих птахів фазанів), чим закінчується розповідь (Павлик з дідусем підгодовують їх).
Потім діти розбивають текст на смислові частини, пам'ятаючи, що одна частина відрізняється від іншої новим змістом; визначають головне, помічають у тексті основні слова, речення. Після перечитування частин говорять своїми словами, про що головне мовиться у кожній, добирають до них заголовки.
Наприклад, такі:
1. Павлик проситься на полювання.
2. Розповідь дідуся про фазанів.
3. Турбота Павлика з дідусем про фазанів.
Записують їх у зошити, перевіряють себе за підручником: чи передано основне, чи не пропущено головного. Ця робота вимагає великої уваги від педагога. Інколи діти дають дуже вузький заголовок, який не охоплює змісту всієї частини, або й зовсім не відповідає йому. Треба сказати, що правильний добір заголовків важить багато. Тож учителі мають не лише заохочувати дітей — хто краще придумає, а й дбати про точність, лаконічність заголовків.
Неодмінно слід пам'ятати, що всі види роботи над текстом підпорядковуються досягненню визначеної мети уроку.
Інтерес до уроків читання, як і до всіх інших, прищеплює педагог. Мистецтвом живої, образної, виразної розповіді вчителька буквально приковує до уроку увагу, думки й почуття учнів. У класі створюється атмосфера повної співзвучності.
На уроці працюють всі. Активна розумова діяльність приносить учням глибоке задоволення. Вони не втомлюються, вільно висловлюють свої думки, знають, що їх цінує вчитель, товариші. Майстерність вчителя, розумна організація уроку - ось що сприяє розвитку інтелектуальної активності, вольових зусиль, емоційного розвитку дітей.
"Робота з художнім текстом на уроці — це зустріч з прекрасним, пошуки та відкриття, це спілкування дітей з учителем і автором."[41] Лише такий підхід до методики уроку читання вважаємо сучасним.
Завдання вчителя — пробудити в учнів естетичне сприймання художніх творів, усвідомлення моральної краси персонажів, прилучення до образності мови письменника. Все це необхідно зробити в початкових класах, бо любов до читання впливає на розвиток духовності, творчих здібностей особистості, формування її моральних ідеалів.[43]
Для повноцінного сприймання художнього тексту потрібно вчити школярів помічати і розуміти його особливість, визначати засоби виразності метафори, епітети, порівняння, емоційну спрямованість, бачити позицію автора у зображенні картин життя і персонажів.[56]
Естетичні почуття до природи ефективно формуються під впливом мистецтва, яке не повторює красу природи, а подає її в новій якості, не тільки ідеально переносячи її на полотно, а й пробуджуючи духовність. [10]
Викликані мистецтвом естетичні почуття до природи мають надзвичайно цілющу перетворювальну силу, бо вони виникають не примусово, а в результаті вільної творчої фантазії, узагальнення і злиття всіх людських почуттів; тільки на базі емоційно - пізнавальної активності можуть формуватися правильні оцінки навколишнього світу, вироблятися моральні принципи, що становлять внутрішню красу дитини, високий рівень духовності.
"Умовою і ефективним засобом активізації процесу формування естетичних почуттів до природи є одночасний вплив кількох видів мистецтва на емоційно - інтелектуальну сферу психіки дитини через систему зображувально-виразних засобів." [52]
"Враховуючи психолого-фізіологічні особливості учнів молодших класів, оптимальним для них є використання таких видів мистецтва, як література, малювання."[2] Саме цей цикл відіграє вирішальну роль у формуванні естетичних почуттів до природи. Бо картини природи особливо співзвучні поезії, живопису.
Мистецтво України містить надзвичайно багатий досвід художнього пізнання природи. Пейзаж займає визначне місце в світовому мистецтві заслуговує особливої уваги. Природа в творах українських живописців постає у всій своїй красі та величі. Враховуючи особливості національного характеру мистецтв — високу емоційність, яскраву образність, ліризм, динамічність, педагогіка за їх допомогою має сприяти розвитку в дитині емоційної чутливості до прекрасного в природі, спрямованості на самопізнання через красу природи. [9]
Як і яким «інструментом» повинен володіти педагог, щоб мистецтво говорило, а діти розуміли його мову і вміли емоційно реагувати на нього, щоб від зіткнення з мистецтвом народжувалось таке почуття, за допомогою якого діти становилися б чутливими, вміли відрізняти в природі красу від бридкого? На думку Л.С. Виготського правильне виховання полягає в тому, щоб збудити в дитині те, що в неї є, допомогти цьому розвинутися і спрямувати цей розвиток у певний бік.
Ця думка співзвучна основному положенню синергетичної науки — ідеї розвитку через самоорганізацію і самовираження особистості, що дозволяє по-новому підійти до технологічних основ формування естетичних почуттів до природи молодших школярів, передбачаючи певну послідовність і етапність цього процесу відповідно до вікових груп (1-4 класи).
На першому етапі роботи увага вчителя повинна бути спрямована переважно на виховання в дітей позитивної емоційної чутливості та предметності естетичного почуття, що означає перш за все вплив на свідомість і почуття школярів особливостей і властивостей предметів природи, їх форми, кольору, звуку. У зв'язку з цим однією з умов формування в дітей естетичних почуттів до природи є розвиток їхньої сенсорики, збагаченню їхнього емоційно-чуттєвого сенсорного досвіду, використовуючи яскраво виражені за емоційністю твори різних видів мистецтва, які сприяють естетичному орієнтуванню у світі мистецтва та навколишньої природи. [15]
Найбільш ефективному вихованню емоційно - чуттєвої сфери ; сприяють педагогічні впливи на школярів у вигляді конкретно поставлених питань на уроках читання.
На перших уроках правомірно пропонувати питання, які спрямовані на перелік побаченого або почутого для того, щоб підготувати дітей до розуміння змісту твору, засобів художньої виразності в передачі емоційного стану. Наприклад, розглядаючи картину П.І.Левченка «Пейзаж з річкою», можна запропонувати дітям такі питання:
— Що зображено на картині?
— Як ви вважаєте, що головне в ній ?
— Як це намалював художник?
— Що в картині найбільш яскраве, красиве, відразу сприймається поглядом?
— Які почуття до природи передає художник цією картиною?
— Як ви здогадались, що саме ці почуття відображені в картині?
— Які почуття винили у вас, що ви згадуєте, розглядаючи картину?
Під час пояснення чи закріплення нового матеріалу потрібно використовувати репродукції картин, малюнки, ілюстрації.
Процеси, що відбуваються у навколишньому середовищі, впливають на характер естетичних переживань: радості, спокійного захоплення чи своєрідної тривоги, залежно від характеру явищ реального світу у нас з'являється бажання щось змінити, удосконалити, виникає прагнення до творчої діяльності.
"На відміну від емоцій, почуття властиві лише людині, бо вони по в'язані з вторинними, духовними її потребами, виникли в процесі історичного розвитку людства. Зумовлені суспільним буттям людини, вони змінюються залежно від зміни суспільних умов життя. При всій багатогранності індивідуальних відтінків почуття за своєю природою завжди суспільні і історичні." [30]
У житті людини почуття нерозривно зв'язані з пізнавальними процесами. Вони надзвичайно важливі в розумовій діяльності. В.Г. Бєлінський, підкреслюючи це, писав, що розум і почуття — дві сили, які не можуть існувати одна без другої. [36]
Багато людських почуттів не можуть існувати поза інтелектуальною діяльністю людини. Для їх виникнення потрібна аналітична робота думки для оцінки ситуації. Без цієї оцінки почуття не виникають. Але поряд з тим наявність стійких, глибоких почуттів — необхідна передумова активної розумової діяльності.
Підкреслюючи важливість почуттів у пізнавальній діяльності людей, В.О. Сухомлинський писав: «Без людських емоцій ніколи не було, немає і бути не може людського пошуку істини». [70]
Почуття, які людина переживає в своїй пізнавальній діяльності належать до вищих почуттів. Це інтелектуальні почуття. До вищих почуттів належать також моральні і естетичні почуття. Ці почуття властиві лише людині, вони породжені її суспільним життям, працею. Велику роль в їх виникненні і збагаченні відіграє мова. [41] Ці почуття тісно зв'язані з сприйманням і усвідомленням людиною різноманітних явищ соціального життя і культури. У своєму розвитку вони підпорядковані певним закономірностям, мають загальні властивості. Але складність об'єкта, який породжує ці почуття, і особливості, багатство духовного світу особистості, в і якої вони виникають, визначають специфічність тих або інших почуттів.
Мистецтво є найбільш повним і концентрованим виразом прекрасного в житті. [23]
"Художнє пізнання дійсності поряд з науковим є важливим засобом відображення і пояснення дійсності, могутнім знаряддям суспільно-естетичного виховання дітей".[34] Художнє відображення життя в творах мистецтва відбувається за певними законами, що відбиваються в кожному виді мистецтва. Специфічність відображення дійсності кожним видом мистецтва позначається і на особливості їх естетичного сприймання.[20]
Розглянемо урок, на якому вчителька прагнула підвести дітей до повноцінного, естетичного сприймання вірша М. Вороного «Сніжинки»(дод. 1).
На початку уроку учні пригадали вірш Якуба Коласа «Зима», читали його напам'ять.
Вчитель. А тепер подивіться у вікно. Учні. Ой, сніг іде.
Вчитель. Підійдіть ближче. Подивіться, як падають сніжинки. Учні. Ой, все біле-біле. Вся земля біла! Сніжинки кружляють і падають! Сніжинки кружляють, танцюють!
Вчитель читає вірш «Сніжинки».
Окремі міркування дітей вголос: «Який гарний вірш», «Автор ніби спостерігав за сніжинками разом з нами».
Вчитель. Хочете сказати, що поет ніби зараз спостерігає за сніжинками? То він написав вірш так, що ми бачимо те, що й він бачив.
Учні сідають за парти. Вчитель ще раз читає виразно вірш. За читанням йде невелика пауза. І одна рука, друга, третя... Діти хочуть висловитись.
Учні. Цей вірш гарний, ясний... У ньому все прозоре, як сніжинка. Його буде легко вивчити.
Вчитель. Добре! Підготуйтеся прочитати його самостійно. Подумайте, що треба передати під час читання того чи іншого рядка.
Читає один учень, потім інший, передають під час читання захоплення красою сніжинок.
Вчитель. Хто з вас, діти, хотів би сказати, як поет зобразив сніжинки?
Учні. Поет показує сніжинки ніжними, маленькими. Вони летять до землі і нічого не бояться — «хмарою носилися». Поет називає їх «дітоньки малі», що хочуть спати з тяжкої дороги.
Вчитель. Хто з вас міг би пояснити вислів «вродились ми з води»?
Учні. Це краплинки дощу на морозі перетворилися на кришталики, це замерзла по - особливому вода, природа їх так витворила. Вчитель. Що можете сказати про красу сніжинок ?
Учні. Поет бачив, спостерігав, як падають сніжинки, вони різні за формою, розмірами; поет спостережливий, любить природу, йому здавалося, що сніжинки танцюють; поет описує їх красивими словами: «пушиночки», «білесенькі сніжиночки».
Вчитель. Під словом «пушиночки» що можна уявити? Куди поспішають сніжинки?
Учні. «Пушиночки» — дуже маленькі, ніжні, м'які, а поспішають вони до "своєї матері - землі", бо хочуть «спатоньки, мов дітоньки малі». Мама їх пригорне, заспокоїть, поспівчуває, а вони її вкриють своїм пухом - снігом, не дадуть заморозити людей, дерева, птахів.
Вчитель. З чого видно, що поет любить рідну землю?
Учні. Називає її матусею: жаліє, що вона замерзне без «кожуха зимою злючою»; поет захоплюється красою її навесні, коли вона прибереться «зеленню пахучою».
Вчитель пропонує ще раз прочитати рядки вірша, де розкриваються почуття поета, постаратися передати їх голосом, темпом читання.
Вчитель створює на уроці доброзичливу атмосферу, після першого читання вірша не поспішає ставити запитання на відтворення змісту, допускає паузи, дає простір думкам і почуттям дітей, що викликає у них потребу висловити своє ставлення до твору, дати йому оцінку.
Такий підхід, на мою думку, забезпечує високий рівень сприймання художнього твору в єдності форми і змісту («Який гарний вірш!»; «Він легкий»; «Прозорий»). Звичайно, що в перших висловлюваннях дітей не розкриваються всі особливості твору. Вони зуміли основне —- безпосередньо висловили своє захоплення і здивованість легкістю і чарівністю вірша. Вчитель продумано ставить наступні запитання, щоб не зруйнувати, не приглушити почуття учнів аналізом твору. Він не запитав, які були сніжинки, щоб не примусити дітей перелічувати риси описуваного предмета, а надає право власного вибору. «Хто хотів би сказати, як поет зобразив сніжинки?» Це питання потребує не перечислення епітетів, а розуміння краси зображення, ставлення поета до неї, його думок і почуттів, пов'язаних з образом. Такий підхід спрямовує думку учнів на розкриття емоційно-художнього змісту твору, а вчитель ще й підсилює її конкретними запитаннями: «Що допомогло поету розкрити красу сніжинок? Що можуть учні сказати про самого поета?» Деякі учні дають лише зовнішню, поверхову характеристику:
«Він спостережливий», «Він любить природу». Вчитель не заперечує, але й не спиняється на цьому, спонукаючи дітей до наближеного розуміння поета як творця поезії, як художника.
Інші учні вже глибше бачать ставлення автора: «Він радіє, милується сніжинками, пише із захопленням, ніжністю, зачарований ними». Це вже не просто перелічення рис поета, а тонке сприймання емоційно – художнього змісту твору.
Щоб поглибити сприймання твору як мистецтва слова, вчитель робить ще один крок — пропонує порівняти два твори різних жанрів про сніжинки. Учні відповідають, що в оповіданні сніжинка тане, а у вірші — ні, «один твір радісний, інший — сумний». Вчитель не спиняється на тих відповідях і домагається уточнення форми вірша: («рядки у вірші короткі, легше читати», «хочеться співати, коли читаєш вірш», «настрій піднесений», в оповіданні «сумно за сніжинку», «шкода, що розтанула»). Ці учні здатні висловити свої почуття в нестандартних словах, що свідчить про високий рівень сприймання художнього твору.
Таким чином, методи роботи і завдання на уроці та додому — евристична бесіда, яка дає свободу самовираження; порівняння різних творів (авторів і жанрів); уміння підхопити думку дітей і вести їх за допомогою запитань до розуміння глибоких «шарів» твору; поєднання сприймання твору з власним досвідом, власними переживаннями дітей; створення емоційних пауз для глибокого естетичного співпереживання, а отже, сприймання вірша учнями.
Естетичне освоєння дійсності дітьми починається вже в дошкільному віці. Вони помічають елементи краси в тому, що їх оточує: милуються і сонячним світлом, і красою веселки, і квітами, і зеленню дерев, і дощовими краплями. Але це захоплення елементарне, як елементарне і вираження такого почуття. [43]
До цього часу в літературі існують різні думки щодо питання про виникнення і засоби виховання естетичних почуттів. Це пояснюється неоднаковим розумінням самої їх природи. [41]
"Естетичні почуття — це почуття, що виникають у процесі художнього пізнання дійсності." [51]
"Тому не тільки в мисленні, але й усіма почуттями людина утверджує себе в предметному світі». [56]
Естетичне сприймання природи виникло і розвинулося як творче, активне ставлення людини до світу і прагнення перетворити його відповідно до ідеалу.
У процесі трудової діяльності людей відбувається як «олюднення» природи, так і «опредмечування» людини. Милування природою не відриває людину від природи, її праці. Тільки «олюднена» природа набуває для людини естетичного значення, людина починає естетично ставитися до явищ навколишньої дійсності.
В естетичних почуттях виявляється ставлення людини до предметів і явищ, яке виникає там, де особистість розкриває в предметах і явищах красиве і відповідно оцінює його. Оцінний момент — характерна риса естетичного почуття.
Судження про естетичну привабливість предмета, художнього твору є результатом порівняння чуттєвих вражень від сприймання об'єкта із засвоєною естетичною нормою, що склалася в суспільстві. [43]
Отже, в естетичній оцінці природи є момент історично" зумовленого ставлення до неї людини. Так, спочатку природа була не прекрасною, а скоріше жахливою, повною ворожих сил. Це тривало доти, поки власною працею людина не створила людського смаку до природи, людського почуття природи, а отже, і природного почуття людини. Природа стала для людини умовою її життєдіяльності. [67]
Від того, як ми розуміємо ті чи інші явища природи, залежить характер наших естетичних переживань. Психологи встановили, що сприймання, розуміння, переживання естетичних явищ природи залежить безпосередньо від уявлень, знань і загального розумового розвитку людини. Виникаючи на основі тих вражень, що їх дістає людина від зовнішніх предметів, естетичні почуття нерозривно пов'язуються з особистістю. [41]
Перш ніж говорити з учнями про осіннє забарвлення пейзажу, слід переконатися, що вони звернули увагу на це явище, вміють не тільки розрізняти кольори і відтінки, а й називати їх. Проводячи бесіду на тему «Прихід весни», слід підкреслювати красу й причини льодоходу, танення снігу, появи весняних струмків, зелені тощо.
Завдяки усвідомленню учнями різноманітних явищ природи, прагненню обґрунтувати свої естетичні судження та оцінки, естетичні почуття їх збагачуються.
Чудові пейзажі створені пензлем художника І. І. Антонича. Любов до рідної природи, тонке її розуміння, схиляння перед її красою яскраво проявлялись у його творах . Він писав: "Як хороше тут! Уявіть собі тепер яскраву зелень, блакитне небо, та ще яке небо! Вчора ввечері я піднявся на скелю і з вершини подивився на море і, знаєте що,— я заплакав: ось де вічна краса!" Ми не здогадуємось, скільки навколо нас краси, чудової природи і багато дечого іншого, цікавого, захоплюючого. Пізнай це все і полюби, бо воно твоє рідне і близьке». [57]
Вивчаючи природу, дослідники, вчені не були байдужими до її краси. Про це свідчать чудові описи природи Семенова-Тян-Шанського, В.Пржевальського, Миклухо-Маклая, П.Ферсмана, Т. Яблонської.
Природа є важливим засобом пробудження естетичних почуттів, значення яких для розвитку людини не викликає сумніву. [76]
Але не тільки щось незвичайне, екзотичне приваблює людину, пробуджує її естетичні смаки.
Л. Леонов у романі «Російський ліс» дає прекрасні описи рідної природи, автор сам закоханий у неї. Ця палка любов до природи — невід'ємна риса багатьох героїв цього твору. Професор Віхров ніби зрісся з природою своєї країни, його не можна уявити без неї. Він все життя присвятив збереженню, охороні природи. З великою любов'ю герой говорить про ліс, ніби про живу людину, згадує картини природи, що запали у пам'ять ще з дитинства:
«І завжди потім, коли йому бувало погано в житті, Іван Матвійович викликав у пам'яті дику красу і непорушну тишу, пройняту ледве чутною розмовою сосен, наче осліплу на одне око хатину з оберемком соломи на долівці, а незадовго перед тим — кований залізний кухлик з джерельною водою, де плавала і дробилась зоря, та ще черству скибку з шматком старого меду, такої густоти і ситності, що й досі в Івана Матвійовича злипалися пальці і склеплювались повіки від спогаду про нічну вечерю на облозі». [34]
Промінь сонця, який пробивається крізь хмарку, її рух і невизначені контури, чистий звук, що пролунав вдалині, яскраво забарвлена жилка на листку, вигин морської хвилі, красива лінія гірського хребта, снігова пляма на далекій гірській вершині — все це певним чином впливає на людину і викликає естетичні почуття. Хто відчув красу, а потім відтворив її у своїй пам'яті, погодиться, що естетичне захоплення природою — це вже початок глибокої любові до природи і потяг до неї. [34]
Споглядання прекрасного у природі часто породжує різні асоціації, думки, переживання, глибокі почуття.
Так, дивлячись на березу, ми не тільки радіємо красі її форм і ніжним відтінкам забарвлення, а й згадуємо ті місця, які пам'ятаємо з дитинства.
Спостереження за проявами естетичних почуттів у дітей переконують у тому, що вони дуже рано починають відчувати красу природи. Багатство навколишньої природи викликає навіть у дітей молодшого віку почуття радісного здивування. Діти надзвичайно схильні до чуттєвого освоєння дійсності.
Ось, наприклад, розповідь учениці III класу (Оленки) про захоплення красою природи "Я стояла на березі Десни, потім піднялась на невеличкий пагорбок: внизу відкривався краєвид на галявину, вкриту ромашками та іншими квітами. Сонце зійшло і своїми променями освітило білі голівки ромашок. У мене був такий гарний настрій. Я відчувала радість від життя".
Естетичний вплив природи на дитину значною мірою пояснюється тим, що прекрасне сприймається у доступній і привабливій формі. При цьому діти виявляють швидкі емоційні реакції. Ці особливості емоційних реакцій дітей пояснюються, з одного боку, швидкими переходами від одного емоційного стану до іншого, а з другого — невиробленістю навичок вираження почуттів або їх гальмування. [44]
Відомо, що стан природи викликає певний настрій.
Очевидно, естетичне освоєння дійсності не є чимось зовсім самостійним, відокремленим від інших форм її відображення. Музика з властивими їй художніми засобами відтворює мову природи. Слухаючи музику, у якій відображена природа, пори року та інші явища, не кожний учень може розповісти про свої почуття, тому що немає відповідної підготовки.
Наприклад, слухаючи музику П. І. Чайковського з циклу «Пори року», деякі діти визначають її як хорошу музику. В уяві інших виникають певні картини. Вони ніби бачать, що йде сніг і білою пеленою лягає на спляче місто, а сніжинки, кружляючи, або падають на землю, або не можуть спуститися на неї. Покриваються інеєм дерева, сніг рипить під ногами, і колючі голки, доторкаючись до обличчя, падають на землю. Музичні образи викликають емоції, діти радіють, уявляючи зимовий пейзаж.
Підготовка до уроку з використання ілюстрацій вимагає від вчителя того, щоб він сам усвідомив на чому зосередив основну увагу художник, як він використав різні графічні і живописні засоби. Викладач повинен ясно уявити собі, яке методичне завдання буде вирішуватись з допомогою ілюстрацій. Ілюстрації дають наочний і точний коментар до відповідних сторін тексту, допомагають учням закріпити певні образи, сформувати відповідні уявлення. Коли і як рекомендується працювати з ілюстраціями ?
Основними методичними прийомами роботи з ілюстраціями є: бесіда, розповідь вчителя, яка поєднується з словесним і графічним малюванням. [34] Виділяють наступні моменти при роботі з ілюстраціями: самостійний розгляд зображення самими учнями, згодом запитання вчителя: подобається дана ілюстрація ? Як вона співвідноситься з твором ? Що зображено на передньому плані, на другому плані ? Що бачимо в центрі, зліва ? Що найбільш головне, істотне ? Яку думку виразив художник ? Як підкреслив, виділив героя ? За допомогою яких засобів: малюнка, колориту, лінії горизонту, розміру, форми?
При аналізі літературного твору ілюстрації, використовують частіше, особливо в роботі над окремим епізодом. Зображення допомагає привернути увагу учнів до епізоду і підвести до словесно - образного аналізу, наприклад ілюстрації до творів Т.Г.Шевченка, В.Шевчука. [34]
Ілюстрації до окремих епізодів творів, а також ілюстрації - пейзажі можуть бути активно використані і для розвитку мови учнів: можна побудувати усну розповідь чи виконати письмову роботу. Великі виховні можливості містить робота з ілюстраціями при розгляді образів -персонажів, діючих осіб. Розмову про дійову особу, літературного героя, можна почати після уважного розгляду ілюстрації, запитавши у дітей:
- Хто зображений на малюнку? З чого це можна побачити?
Згодом зупинитися на таких запитаннях:
1. Як підходить художник до зображення діючих персонажів: дає лише портрет персонажа чи показує його у стосунках з іншими ?
2. Які риси характеру, поведінки героя вдалось художнику передати ?
3. Як художник використовує графічні засоби з метою характеристики персонажа ? Наскільки це вдало ?
Співвідносячи ілюстрацію з текстом, вникаючи в її зміст, учні глибше осмислюють і емоційно співпереживають.
«Ніякі роз'яснення вчителя,— як читати, як вимовляти, як правильно передати інтонацію, не зможуть навчити дитину емоційно багатого читання, якщо вона не знає стежки до джерела живого слова і думки». [61]
Природа діє разом на всі наші відчуття. Є люди, які твердять, що спів солов'я їх не хвилює. Але сама обстановка — таємничість лісу, зоряне небо, місяць, запахи свіжих трав — надає особливої чарівності солов'їному співу, Травневий вечір зі співом соловейка збуджує нашу уяву так сильно, ніби це музика. Споглядаючи об'єкти природи: гори, море, рівнини, ліс, річки, степ разом з тими великими змінами, котрі внесла людська рука (неозорі ниви, нові канали, моря), ми відчуваємо своєрідне емоціональне збудження від того, якою постає природа: у першому цвітінні чи, навпаки, в період уявного в'янення життя; чи вона спокійна, чи погрозлива. Процеси, що відбуваються у навколишньому середовищі, впливають на характер естетичних переживань: радості, спокійного захоплення чи своєрідної тривоги тощо, залежно від характеру явищ реального світу у нас з'являється бажання щось змінити, удосконалити, виникає прагнення до творчої діяльності.
В естетичному вихованні засобами природи вчитель повинен зважати на особливості віку. В учнів почуття прекрасного виявляється у широкому розумінні. Осінь подобається, бо збирають урожай, вона красива, всі дерева ніби в золоті, є гриби, ягоди, тобто дітей більше цікавить безпосередня діяльність у природі. В описах природи діти передають свій настрій, свої переживання, почуття любові до України.
Таким чином, уроки класного читання із використанням засобів мистецтва сприяють всебічному, естетичному розвитку особистості, формуванню естетичних почуттів, суджень, смаків, творчих здібностей учнів, естетичного відношення до дійсності і мистецтва.
Уроки класного читання включають у себе мистецтво художнього слова, навички літературної, художньо - творчої діяльності, здатності естетичного сприймання, аналітичного і критичного мислення.
Дата: 2019-05-28, просмотров: 230.