Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Кризові явища в сільському господарстві на початку ХХ століття і селянські виступи напередодні і в роки першої російської революції вимагали негайного вирішення аграрного питання. Тому одним з головних завдань столипінської реформи було зменшення революційної напруги в суспільстві. Проте, як свідчать результати проведення реформи, вона не тільки не зняла напругу в суспільстві, а навпаки, збільшила кількість незадоволених аграрною політикою уряду. Активізуючи процес становлення капіталістичних відносин в сільському господарстві, реформа була покликана провести розчистку селянських земель від "слабких" на користь "сильних" та шляхом радикальних заходів зруйнувати общину і почати накопичення капіталу на селі. Двоякість аграрної політики П.А.Столипіна полягала в поєднанні більш прогресивної системи капіталістичних відносин в сільському господарстві зі збереженням старих поміщицьких землеволодінь. Така урядова позиція викликала незадоволення всіх груп українського селянства. Щодо реформування селянської общини і виходу на відруби та хутори, то відношення тут було двояким. Були як прихильники, так і вороги цього процесу. В офіційній історіографії радянського періоду переважала думка про негативне ставлення селянства до аграрної реформи П.А.Столипіна. Зокрема зазначалося, що селяни активно протестували проти виділення на хутори та намагалися повернути землю заможних селян до общини. Причиною цьому було пограбування селянських земель куркулями [57, с.42]. Таку ж точку зору займали і представники інших політичних течій в суспільній думці Росії та України. Так, кадетські вчені та політики негативно сприймали як соціальні цілі реформи, так і методи її проведення. Існувала думка, що селянством реформа сприймалася як насилля. Свідченням цьому було багато селянських скарг, звернень в пресу та прямі протести та заколоти.
Проте, в порівнянні з результатами проведення аграрної реформи П.А.Столипіна в Росії, ситуація в Україні була дещо інша. Відмінність полягала в тому, що на території України ще до проведення аграрної реформи вже почався процес руйнування общинного землеволодіння. Тому частина українського селянства, переважно заможна, позитивно сприймала аграрне реформування 1906-1914 років.
Найбільше незадоволення селянами викликали:
1) примусовий характер руйнування общини адміністративним керівництвом;
2) примусове виділення на хутори та відруби, коли надавалися найбільш непридатні для сільського господарства землі;
3) діяльність Селянського Поземельного Банку з високими відсотками, недостатньою сумою позик, високими цінами на землю;
4) непродуманість і недостатність фінансування урядом переселенської політики.
Зупинимося на цих причинах більш детально.
Як вже зазначалося, в суспільстві взагалі відношення до общини і нового законодавства було двояким. З одного боку, переваги приватного землеволодіння полягали у вільному продажу землі, можливості її закладати. Ще однією перевагою було те, що хутірське і відрубне господарства давало можливість краще працювати на землі, яка не розділена на багато шматків. З іншого боку, як би не переділялася земля, все одно більше її не ставало. І ще для господарства потрібні були гроші, агрономічна допомога і т.ін.[154, 1908. - 28 апреля, 2 августа].
Для малоземельних селян вихід з общини означав цілковите розорення. Він позбавляв їх можливості користуватися общинними вигонами, водопоями та іншими угіддями, без яких вони не могли довго протриматись на відведеній латці землі, яка складала, як правило, 1-2 десятини. Тому біднота в масі своїй чинила опір руйнуванню общини.
Газетні повідомлення друкували дані не тільки про вихід селян з общини, але й про те, як реагувала община на її руйнування. Виділення з общини проходило за рішеннями селян, і за наказами мирових посередників. Так, 14 травня на екстренному засіданні Харківського повітового з'їзду було затверджено 23 приговори селянських громад і 5 постанов земського начальника про вихід з общини. В Павлоградському повіті (Катеринославська губернія) вийшло з общини 4489 селян з 28106 десятинами надільної землі, причому за приговорами сільських сходів виділилося 1406 селян, а за постановою земського начальства – 3083 [161, 1908. - 18 травня; 5 липня].
Чому ж община противилася виходу з неї своїх членів? Про це можна дізнатися з дописів власних кореспондентів та газетних повідомлень. Не завжди в общині було достатньо придатної землі для виділення. Частіше за все общинні землі складалися з різноманітних ділянок – орної землі, сінокосу, болота, а землі, придатної для землекористування в общині після виділення її членів, залишалося мало. Так, в дописі власного кореспондента газети "Рада" зазначалося, що в с.Піски (Лубенського повіту на Полтавщині) вигону, (тобто землі "непеределяемой"), який залишається в общині й надалі, налічувалося 215 десятин, але більшість цієї землі зовсім непридатна була для землекористування: пісок, солончаки, болото та інш. [161, 1907. - 29 серпня].
Часто община не давала згоди на вихід селян, якщо більшість її були малоземельні селяни. Наприклад, в с.Пасіцелі Ананьєвського повіту Херсонської губернії малоземельні селяни, наділи яких складали 1-2 десятини, на сільському сході не дали згоди на виділення 100 господарів, які мали по 8-10 десятин землі [161, 1907. - 13 вересня]. В с.Писарівка Вінницького повіту селяни пояснювали своє небажання виділятися на хутори тим, що в багатьої сім'ях, які складаються з 6-7 чоловік, лише 1 десятина, на якій хутір не заведеш [161, 1907. - 3 липня].
Пояснення такої протидії малоземельних селян виділенню на хутори дає Гр.К. в статті "Новий закон про "землеустройство" в газеті "Засів". Автор зазначає, що для "убогих малоземельних" господарів ніякої користі з хутірського господарства не має, оскільки вони лишаються громадської толоки [60, 1911. - 23 сентября].
Уряд всілякими засобами намагався прискорити процес руйнування общини. Землевпорядкувальні комісії приділяли багато уваги примусовому землеустрою. Однак, частіше за все селяни протистояли цим нападкам. Вони писали скарги губернаторам, не давали згоди на виділення з общини, для чого земства повинні були розглядати справи про переділ землі, а це займало дуже багато часу. Часто після виділення з громади за постановами земств, одноосібники відчували з боку общини та односельців негативне до себе ставлення. Справи навіть доходили до того, що виділені з громади писали прохання на переселення до Сибіру [161, 1907. - 13 вересня; 1908. - 1 квітня; 1909. - 14, 19 августа].
Виступи селян проти тих, хто вийшов з общини, доводять, що в общинах тісно перепліталися 2 протилежні течії: одна антиобщинна, інша – за збереження общини. В більшості своїй друга течія була більш масовою. Справа не тільки в тім, що община стояла на шляху розвитку капіталізму, її ліквідація мала прогресивне значення, а ще й у тім, що вона представляла собою дуже складний інститут, як зазначає дослідник В.Г.Тюкавкін [187, с.256]. Відомо, що ліквідація общини мала прогресивне значення. Однак не можна розглядати її тільки як земельно-переробний апарат. Селяни продовжували боротися проти поміщицького землеволодіння і проти хуторян та відрубників, заможних селян.
Часто офіційні чиновники так поспішали виконувати свою "справу", що не зважали на якість землі і неможливість працювати на ній. Так, селяни с.Білич Володимирівського повіту скаржилися на місцеву землевпорядкувальну комісію, яка виділила на хутори заболочену землю. Після розгляду скарги було рекомендовано виділити селянам позику для виробництва ними гідротехнічних робіт та приведення цих земель у належний для землеробства стан [198, ф.442. - оп.708. - од.зб.173. - л.4].
Незважаючи на негативне ставлення серед односельців до хуторян, українські селяни виявляли бажання розселитися на хутори чи відруби. Так, Олександрівська землевпорядкувальна комісія Катеринославської губернії ліквідувала 11000 десятин казенної землі, утворивши на ній близько 600 господарств. Однак, селян, які бажали переселитися на ці хутори, було більше 3000 чоловік [161, 1909. - 27 августа].
Бажання селян виходити на хутори чи відруби коливалося в залежності від політичної ситуації. Наприклад, за дописом власного кореспондента газети "Рада" в Подільській губернії, після розмежування викупленого маєтку на хутірські ділянки селяни с.Нестоіти погодилися перейти на хутірське господарство. Але восени, перед початком роботи Державної Думи, відмовилися купувати ці ділянки, мотивуючи це тим, що "збереться Дума, то вона і без грошей землю дасть" [161, 1907. - 18 октября].
Часто до офіційних органів влади потрапляли скарги від селян на незадовільні дії членів землевпорядкувальних комісій за неправильне розмежування та за насильницьке примушення до виходу на хуторське господарство [198, ф.442. - оп.708. - од.зб.297. - лл.1-6; од.зб.612. - л.1-195; од.зб173. - л.1-14].
Малоземельні селяни не давали дозволу односельцям на вихід з общини, тому часто селяни зверталися до урядових органів про допомогу. Так, в с.Губника Гайсинського повіту Подільської губернії частина селян звернулася до губернського присутсвія з проханням допомогти розподілити надільні землі на відруби, оскільки частина селян не дає дозволу на виділення своїх членів [198, ф.442. - оп.708. - од.зб.183. - л.1-233].
Інші ж скарги селян були зовсім протилежними. В с.Мініни Радомисльського повіту Київської губернії селяни подали скаргу на дії повітової землевопорядкувальної комісії, яка дозволила виділитися на відруб сім'ї Горбачей, у якої у власності налічувалося 15 десятин зайвої землі [198, ф.442. - оп.709. - од.зб.194. - л.1-11].
Скарги селян на незаконні дії землевпорядкувальних комісій друкувалися і в пресі. Так, газета "Рада" надрукувала листа селян з Уманського повіту, в якому зазначалося, що землевпорядкувальна комісія на чолі з мировим посередником примушує їх виходити на відрубні ділянки [161, 1908. - 23 сентября].
Отже, найбільше невдоволення при запровадженні хутірського та відрубного землеволодіння викликали у селян примусові дії влади, а також заможних селян, які при виділенні з общини забирали з собою належні їм надлишки землі. Часто ці надлишки перевищували норми селянського землеволодіння.
Незадовлення при проведенні аграрної реформи у селян викликали також дії Селянського Поземельного Банку. Допомога банку при купівлі селянами землі у поміщиків була досить незначною. До того ж підвищення Селянським Банком ціни на поміщицьку землю також ставало на заваді селянам. В с.Війтовцях Переяслівського повіту банк, купивши землю, почав продавати її селянам, однак умови продажу здалися селянам важкими. Після цього Селянський Банк вирішив здавати цю землю в оренду по 9 крб. за десятину. Недовіра селян до банку виявилася в тому, що вони відмовилися від оренди цієї землі, хоча звичайна орендна ціна в цій місцевості сягала 15-20 крб. за десятину [161, 1907. - 21 січня; 18 липня].
Велику роль в проведенні столипінської аграрної реформи відігравало переселення селян до Сибіру. В Україні переселення носило масовий характер, однак умови, в яких переселенці їхали на нові місця були незадовільними. Як зазначає газета "Колокол", залізниці не встигали перевозити всіх бажаючих виїхати до Сибіру, навіть у товарних вагонах [98, 1906. - 26 апреля]. Влада надавала переселенцям право на безкоштовний проїзд до Сибіру з сім'єю у вагонах IV класу. Як зазначав власний кореспондент газети "Рада", - вагони IV класу - це звичайні товарні вагони з написом "40 человек, 8 лошадей". Однак, навіть такі умови переїзду не зупиняли селян в бажанні "шукати щастя в Сибіру" [161, 1907. - 6 ноября].
Незважаючи на незадовільні умови переїзду до Сибіру, хвиля переселенців з України щороку зростала. Найчастіше переселялися малоземельні селяни. Вони вважали це єдиною можливістю покращити свої земельні справи. Однак, зневірювалися в своїх сподіваннях майже одразу після прибуття на місце. Окрім незадовільних умов проїзду, урядом майже нічого не було зроблено для влаштування переселенців на місцях. Так, селянин с.Преображенського Куп'янського повіту Харківської губернії в своєму листі односельцям зазначав, що після прибуття на місце та купівлі хати і пари коней, грошей в нього залишилося тільки 80 крб., а заробітків не було [161, 1907. - 29 липня]. Після таких листів від односельців, деякі селяни відмовлялися від намагання переселитися, але часто незадовільні умови проживання на Батьківщині змушували їх не зважати на всі негаразди.
Невдоволені були селяни не тільки умовами переселення, а й якістю землі, яку надавав уряд у Сибіру. Хоча землі переселенцям надавали в достатній кількості, однак не завжди вона була належної якості. Як зазначав в дописі кореспондент газети "Рада", переселенці с.Демки Золотоношського повіту Полтавської губернії отримали великі ділянки землі, але якість її була поганою - "не в ореш, не впашеш, посієш хліб, а вродить бур'ян" [161, 1907. - 27 октября].
Все це змушувало селян, які переселилися до Сибіру, через деякй час повертатися. Звістки про недостаню кількість та якість землі, незадовільні умови переселення, недостатність урядової допомоги призвели до того, що переселенська хвиля почала потроху спадати. Багато ходаків, які поверталися з Сибіру, зазначали, що хоча кількість землі є в достатній кількості, однак якість її не підходить для нормального землеробства [186, 1907. - 23 июня; 87, 1907. - 7 мая].
Гіркий досвід переселенців змушував селян відмовитися від бажання переселення за Урал. Так, зазначає газета "Рада", в 1910 році переселення в Азіатську Росію зменшилося. Переселенська справа, як до запровадження столипінської реформи, так і під час неї продовжувала займати особливе місце. Хутірська та відрубна система не виправдала надії селян у справі покращення землеволодіння, а отже тільки переселення могло допомогти вирішити цю справу [161, 1911. - 22, 31 марта].
Таким чином, підсумовуючи реакцію українського селянства на процес аграрного реформування на початку ХХ століття, можна зробити наступні висновки. По-перше, реакція на процес реформування аграрного сектору серед селян була неоднозначною. Серед прибічників можна виділити наступні групи:
1) ті селяни, які були по сусідству з німецькими та чеськими колоністами;
2) селяни тих територій, де взагалі чи частково не було общинного землеволодіння;
3) найбільш заможні селяни, які мали умови для створення повноцінного фермерського господарства (переважно це селяни, які мали не менше 5 десятин землі);
4) малоземельні переселенці, що ставили за мету створення окремого дрібного господарства.
Руйнування общини в Україні носило позитивний характер і не викликало у селян негативного ставлення. Однак, методи, якими діяла місцева влада, частіше за все викликали негативну реакцію селянства. Селяни були невдоволені примусовим характером руйнування общини. Незадоволення у селян викликало також примусове виділення на хутори та відруби, оскільки часто примушували виділятися селян, у яких була недостатня кількість землі. Так, для Подільської губернії, за визначенням губернатора, нормальна площа хутірської ділянки визначалася 5 десятинами.
Двояке ставлення викликала у селян діяльність Селянського Поземельного Банку. Надзвичайно високі відсотки за куплену землю, недостатня сума позик при купівлі землі, занадто високі ціни на землю не давали змоги селянам скористатися допомогою банківських установ. Навіть заможні селяни намагалися купувати землю поміщиків безпосередньо, тільки іноді вдаючись до банківських позик.
Непродуманість урядом переселенської політики та недостатність фінансування цих заходів викликали у селян негативну реакцію, оскільки не давали можливості селянам впроваджувати своє господарство на неосвоєних землях Сибіру та Середньої Азії. Більшість цілинних земель вимагала додаткових витрат для землеробства, а для багатьох селян-переселенців це було недоступно. І хоча уряд надавав великого значення процесу освоєння зауральських земель, однак ним нічого не було зроблено для запровадження агрономічної та матеріального допомоги переселенцям.
Отже, в більшості своїй негативну реакцію викликала не сама столипінська реформа в цілому, а насильницькі заходи, якими вона запроваджувалася, а також недостатня матеріальна допомога уряду чи відсутність такої.
ВИСНОВКИ
Підсумовуючи проведення аграрної реформи П.А.Столипіна в Україні на початку ХХ століття, можна зробити наступні висновки.
1. Проведення аграрної реформи на початку ХХ століття було викликано рядом соціально-економічних та політичних факторів. Це:
1) незакінченість соціально-економічних реформ 1861-1866 років (хоча була відмінена кріпацька система, але залишалася відстала форма общинного землеволодіння);
2) слабке проникнення капіталістичного способу життя в сільське господарство;
3) розвиток виробництв лише певної сільськогосподарської продукції (цукрова, сільськогосподарське машинобудування);
4) наростання селянського та революційного руху;
5) світові кризи сільського господарства початку ХХ століття та інше.
Для України цього періоду реформування сільського господарства ставало необхідністю. По-перше, селяни більшості губерній України страждали від малоземелля та безземелля. По-друге, після реформи 1861 року общинне землеволодіння мало неоднакове розповсюдження по території України у зв'язку з особливостями землекористування. По-третє, землеволодіння в Україні було тісно пов'язане з історичними процесами: на Правобережжі після польського повстання 1863 року 90% землі перейшло до російських поміщиків.
Штучне підтримування поміщиками общини не давало змоги капіталізму розвиватися у сільському господарстві. Станові обмеження, які лежали на общинних землях, обстановка товарного виробництва, невдоволення селян забороною мобілізації земельної власності привели в кінці-кінців у 1905 році до революційної ситуації. Однак селяни ставили питання про розподіл землі надто гостро – знищення поміщицького землеволодіння та передача всієї землі селянам. Уряд не мав наміру так глибоко заходити у справі земельного перерозподілу, тому й зупинився на прусському шляху реформування, який характеризувався збереженням великого поміщицького землеволодіння, реформованого до капіталістичних умов. Але цей шлях розвитку був найбільш сприятливим для центральних районів Росії. На відміну від якої, в Україні сільське господарство було найбільш перейняте капіталістичними елементами. Тому такі підходи ставали на заваді більш прогресивному розвитку українського села капіталістичного зразку. Результати фермеризації українського селянства були більш дієвими ніж на території Росії. Це було пов'язано з тим, що розпад общинного землеволодіння почався ще в ХІХ столітті, а столипінська реформа його прискорила. Необхідність реформування українського села за фермерським американським зразком розвитку настільки була актуальною, що ще за часів роботи І та ІІ Державних Дум представники від українського селянства пропонували проекти про перерозподіл приватного землеволодіння. Селяни навіть погоджувалися з компенсаційними виплатами колишнім власникам.
Нове аграрне законодавство мало для України також і практичне значення. Оскільки в більшості районів общинне землеволодіння було формальністю, то указ від 9 листопада 1906 року фактично затвердив юридично легалізацію існуючого землеволодіння.
Столипінська реформа мала на меті впровадження нових форм землекористування при збереженні існуючого поміщицького землеволодіння. Але в Україні процес зменшення поміщицького землеволодіння свідчив про те, що частина землевласників не могла пристосуватися до економічних вимог дня, не зважаючи навіть на урядову підтримку. Процес розпродажу панських земель в Україні продовжувався і після впровадження реформи. Всього тільки за три роки після оголошення столипінської реформи поміщицьке землеволодіння в Україні зменшилося на 8,2%, а питома вага панських посівів перед І Світовою війною складала 18% від загальної площі.
Закон 27 серпня 1906 року "О предназначении казенных земель к продаже для расширения крестьянского землевладения" для України не мав особливого значення, оскільки частка казенних земель в Україні була досить незначною для забезпечення селян землею в достатній кількості.
Вихід селян з общини за указом 9 листопада 1906 року про селянське землеволодіння не завжди проходив однозначно в різних губерніях України. Урядовим працівникам часто доводилося втручатися в процес руйнування общини. Головною причиною заперечення виходу общиною було малоземелля. Це було пов'язано з тим, що общинні землі складалися з різноманітних ділянок – ріллі, сінокосу, болота і т.ін. А землі, придатної для землекористування, було дуже мало, особливо, якщо з общини виходило лише декілька членів.
Проте, в Україні процес виходу з общини проходив дуже активно. Приватне селянське землеволодіння постійно зростало. В період з 1906 по 1910 роки воно зросло майже в 3 рази. Серед причин, які змушували селян закріплювати землю у приватну власність, можна виділити наступні: бажання вести самостійне господарство, побоювання загубити надлишки землі, намагання продати землю.
Новий закон мав на меті не тільки зруйнувати общину, але й ліквідувати недоліки землекористування. Незручності, які створилися в результаті стихійного землеустрою, стояли на заваді поліпшення землеробства. Намагаючись досягти рівного розміщення кількості та якості землі, що відводилася на кожне господарство, селяни поділяли їх на дрібні смуги. В результаті утворилося черезсмужжя, мілкосмужжя, дальноземелля та інші недоліки землеустрою. Общинні вигони та випас худоби на пару вимагали збереження трипілля з примусовою сівозміною. Але за такої системи господарства важко було впроваджувати нові форми аграрного устрою, застосовувати сільськогосподарські знаряддя та машини. З цього боку нове аграрне законодавство мало прогресивний характер, оскільки зведена до одного місця земля давала можливість селянину підвищити продуктивність своєї праці, застосувати новітні досягнення хліборобської техніки та підвищити сільськогосподарську культуру.
2. Якщо процес приватизації землі за часів столипінської аграрної реформи проходив в Україні досить швидкими темпами, то створення хуторів та відрубів на приватновласницьких землях відбувалося дуже повільно з декількох причин. Велика кількість селян, які закріплювали землю у приватну власність, здебільшого мали намір тільки розірвати стосунки з общиною (це пояснюється тим, що хутірська система могла бути корисною лише за певного мінімуму землі, а за умов збереження великого поміщицького землеволодіння лише незначна частина селян могла сподіватися за допомогою покупки землі збільшити розмір свого надільного землеволодіння). Так, за даними губернаторів України про виділення землі у приватну власність і відведення її до одного місця на одне домогосподарство в середньому приходилося від 5,8 десятини в Київській губернії до 12 десятин у Таврійській. Але за повідомленнями періодичної преси середні наділи селян були дещо іншими - 4,–6 десятин в Київській губернії і 13 десятин в Таврійській. Кількість селян, які перейшли до хутірського та відрубного господарства в Україні, складали лише 7% від загальної кількості тих, хто закріпив землю у приватну власність.
Більша частина селян не мала достатньо коштів навіть для того, щоб при переселенні на хутір перенести своє господарство. І хоча уряд надавав деяку допомогу в облаштуванні хуторів, насправді селянам було дуже важко її отримати. В разі отримання таких коштів селянами, урядова допомога була незначною і не давала змоги в перші ж роки існування на хуторі протриматися в разі неврожаю чи поганих природних умов.
Часто урядова допомога при виділенні на хутори та відруби зводилася до видання позик лише у виключних умовах – заболоченість ділянки, будова колодязів і т.ін. Зовсім не враховувалась потреба селян у новому сільськогосподарському реманенті, недостатньою була і агрономічна допомога, оскільки часто бракувало досвічених спеціалістів.
При запровадженні хутірського господарства часто відношення урядовців носило схематично-шаблонне та однобічно-догматичне вирішення питання без достатньої уваги до всіх особливостей побутового, географічного, історичного характеру окремих регіонів імперії.
На заваді нормальному впровадженню хутірського та відрубного господарства ставав також і брак спеціалістів-землемірів, які були б здатні впоратися з великим обсягом робіт.
Виходячи з життєвого досвіду, селяни чинили опір виходу на хутори та відруби: селянське землеробство було залежним від примхів природи. Сам процес впровадження хуторів та відрубів не забезпечував підйому селянської агрокультури. Потрібне було не тільки показове запровадження хутірського господарства, але й широке навчання селян новим методам господарювання, достатня урядова допомога для утримання господарства в разі неврожаю і т.ін. Зміна форм землекористування була завжди результатом розвитку техніки та економіки. Тому штучне насадження нових форм господарства, які не відповідають економічним та аграрним умовам, ніяким чином не могли бути гарантією майбутнього прогресу.
У впровадженні нового аграрного законодавства уряд робив ставку на заможних, але не звертав увагу на середнє селянство, яке, на відміну від "крепких и сильных" та "слабых и пьяных", складало в Україні більшу частину сільського населення.
3. Питання селянського малоземелля не вирішувала і оренда поміщицької землі. Хоча цей вид землекористування і був досить поширеним в Україні, однак в роки столипінської реформи він став непродуктивним. По-перше, панство намагалося здавати свою землю в оренду великими ділянками та на довгий строк. По-друге, зростаюча ціна на землю значно впливала і на орендні ціни. За часів реформи в деяких малоземельних районах орендна ціна десятини підвищилася майже в 5 разів.
Селянам, яким виділяли землю в приватну власність, недоцільно було орендувати землю навіть при умові недостатньої кількості власної землі. До того ж більшість поміщиків вважала за краще продати землю Селянському Банку, ніж мати проблеми зі здачею землі в оренду.
Якщо до реформи П.А.Столипіна поміщики здавали землю в оренду не тільки за гроші, але й за відробітки, то починаючи з 1906 року умови оренди для селян значно погіршуються. До того ж селянським малоземеллям часто користувалися і Селянський Банк, і заможні селяни, які мали гроші для довгострокової оренди, щоб передати її за більшу ціну на 1 рік маленькими ділянками.
Після впровадження аграрної реформи функції по здачі землі в оренду приймає на себе Селянський Банк. Маєтки, які не були розпродані, розподілялися на ділянки і здавалися в оренду селянам. Таким чином, на плечі селян перекладався тягар по утриманню банківських земель.
4. Діяльність Селянського Банку за часів аграрної реформи набула великого значення. Ще у серпні 1906 року царським указом було передано Селянському Банку для продажу селянам казенні, удільні, церковні та монастирські землі. Указом 15 листопада 1906 року розширювалися позикові операції Селянського Банку, якому надавалося право видавати позики під заставу надільної селянської землі.
Селянський Банк виступав як захисник класових інтересів поміщиків, тому саме завдяки діяльності цього банку в Україні значно зросли ціни на землю. В малоземельних губерніях, таких як Київська, Подільська, Харківська та Чернігівська, ціни Банку були вищими на 20% за купівельні. Так, за даними періодичної преси, ціни на землю, яку купував Селянський Банк коливалися від 125 крб. за десятину у Волинській губернії до 209 крб. – у Подільській. Отже в малоземельних губерніях ціни на землю, яку купував у поміщиків Селянський Банк були найбільшими по Україні.
На Селянський Банк було покладено завдання впровадження хутірського та відрубного господарства. В Україні більша частина земель, які продавалися Банком, опинилися в руках відрубників та хуторян. З усієї землі, проданої банком в Україні в період з 1907 по 1910 роки, 85,6% було продано хутірським та відрубним господарствам.
Досить високі ціни власників-поміщиків на землю не давали змоги селянам купувати землю безпосередньо в них. Селянський Банк, надаючи кредит на купівлю землі, зосереджував в своїх руках посередницькі угоди на купівлю землі селянами в поміщиків. Так, за офіційними даними, середня кількість придбаної без участі банку землі становила на 1908 р. в Київській губернії – 1,6 дес. на одного господаря, Чернігівській – 3,4 дес., Полтавській – 4 дес., Харківській – 4,8 дес., Херсонській – 5,1 дес., Таврійській – 6,7 дес., Катеринославській – 8,1 дес.
Селянський Банк всіляко намагався сприяти урядовій політиці у насадженні заможних господарств, тому з твердістю стягав з покупців землі платежі, не зупиняючись навіть перед руйнацією господарств несправних позичальників. Після впровадження нового аграрного законодавства змінюється і соціальний склад покупців. Якщо до революції 1905 року головними покупцями банківських земель були селянські общини і товариства, то починаючи з 1907 року монопольними покупцями стають окремі господарі.
За роки столипінської реформи найбільший відсоток хутірських та відрубних господарств на теритoрії Російської імперії, які утворилися на банківських землях, припадав на Україну. До 1911 ріку в шести українських губерніях (Правобережжя та Лівобережжя) було 33% хуторів та 48% відрубів від загальної кількості по всій імперії.
Позики, які видавалися Селянським Банком на землі для купівлі селянами, були достатньо високими. Але якщо зважити на продажну ціну, яка становила в середньому по Україні 250-350 крб. за десятину, не всі селяни мали змогу доплатити за десятину щонайменше 10% від її вартості. Так, за даними періодичної преси в україні середня ціна десятини землі складала 220 крб. Селянський Банк видавав позику в середньому 147 крб. на десятину. Навіть при допомозі Банку сплачувати суму в 365 крб. за п'ять десятин придбаної ділянки малоземельним чи безземельним селянам було дуже важко.
Невигідною була для селян політика Банку щодо продажу надільної селянської землі. Якщо на поміщицькі землі Банк постійно підвищував ціни, то надільні селянські землі коштували вдвічі дешевше за ринкові.
Загальна політика Селянського Банку, яка була спрямована на підтримку урядової політики стосовно збереження поміщицької землевласності, недостатність фінансування та кредитної політики у справі влаштування хутірського та відрубного господарств мали негативні наслідки для підсумків реформи в Україні. До того ж після початку І Світової війни уряд був змушений скоротити і так недостатнє фінансування реформи.
5. Переселенська політика уряду була спрямована більш за все не на покращення аграрної справи, а скоріше на звільнення європейської частини Росії від "революційних елементів".
Непродуманість організайного боку справи, недостатність фінансування переселенців, завищені дані щодо вільних для переселення земель мали негативні наслідки для переселенської справи. За даними періодичної преси, наприклад, в Чернігівській губернії лише 39% всіх переселенців мали більше 500 крб. для переселення, 300 крб. мали 14%, всі ж інші селяни або взагалі не мали грошей на переселення, або мали менше необхідних за офіційними підрахунками 300 крб.
Для України переселення в цілому носило негативний характер, оскількі більшість переселенців були незаможними, не мали достатньо коштів для влаштування на новому місці і після декількох років марних намагань влаштувати в Сибіру власне господарство, поверталися додому, поповнюючи ряди безземельних селян. Загальна кількість переселенців з Сибіру, які повернулися на батьківщину з 1906 по 1912 рр. складала в Чернігівській губернії 8,8%, Полтавській - 9,9%, Київській - 10,6%, Волинській - 12,3%, Харківській –12,5%, Херсонській – 20,4%
Взагалі, перед переселенцями на місцях нового облаштування господарства ставали ті ж питання, що і вдома. Додатково тут існували брак води, віддаленість від залізниць, непридатність землі для господарства. Багато земель Переселенського Управління так і залишилися незаселеними.
Колонізація Сибіру та Туркестану в тих розмірах, які намагався запровадити уряд, могла розвинутися лише за умов попереднього вкладання великого капіталу у цю справу.
Однак, якщо для України переселення мало негативний наслідок, то в цілому по Російській імперії економічна доцільність заселення східної частини імперії носила позитивний характер. По-перше, за роки столипінської реформи був здійснений великий стрибок в економічному та соціальному розвитку Сибіру. Населення даного регіону за роки колонізації збільшилося на 153%. Велику частину колонізаторів складали українські селяни. За роки з 1906 по 1913 в Сибіру були збільшені посівні площі на 80%.
6. Реакція українського селянства на проведення столипінської аграрної реформи була неоднозначною. Серед селян були прибічники реформи, яких можна розділити на наступні групи:
1) селяни, які мешкали поряд з німецькими та чеськими колоністами і намагалися наслідувати їх досвід у формуванні господарства;
2) селяни, на території мешкання яких взагалі чи частково не було общинного землеволодіння;
3) заможні селяни, які мали надлишки землі для утворення повноцінного господарства;
4) малоземельні селяни, які переселялися за Урал.
Однак, в більшості селяни вороже ставилися до проведення реформи, оскільки всі заходи по руйнуванню общини та впровадженню хутірського та відрубного господарства проводилися урядовцями насильницькими методами. Негативне ставлення у селян викликала діяльність Селянського Поземельного Банку (велика ціна на землю, підвищені відсотки за позику, недостатня кількість банківської позики на купівлю землі). Непродуманість урядом переселенських заходів та недостатність фінансування викликали у селян також негативне ставлення до переселенської політики. І хоча селяни України складали значну частину колоністів азіатської Росії, однак невлаштованість господарства на нових місцях змушувала їх протестувати проти незадовільних умов господарювання за Уралом. Тому кількість зворотніх переселенців за часів столипінської аграрної реформи постійно зростала.
7. Загострення аграрної проблеми на початку ХХ століття привертало увагу багатьох політичних організацій, і загальноросійських, і українських. Більшість політичних партій в своїх програмах наголошували на відновленні соціальної справедливості по відношенню до селянства (скасування викупних платежів, повинностей та податків, які були покладені на селянство після скасування кріпацтва в 1861 році), зрівняння селянства в громадянських правах з іншими верствами суспільства.
Революційно-демократичні, соціалістичні та ліберальні українські та загальноросійські партії наголошували на поліпшенні селянського землеволодіння за рахунок державних, удільних, кабінетських, монастирських та частини приватновласницьких земель. Кадети, Партія демократичних реформ, УДРП навіть пропонували компенсацію великими землевласникам за рахунок держави вартості їх земель.
Особливого погляду на земельну власність дотримувалися українські та загальноросійські есери. В своїх програмах вони наголошували на націоналізації землі, яка повинна була перейти в загальнонародне користування.
Особливу увагу в програмах політичних партій займала оренда землі. Майже всі політичні партії наголошували на впорядкуванні законів, які б регулювали відносини між орендарями та орендні ціни.
Особливого погляду на приватну власність додержувалися загальноросійські монархічні партії, які вважали, що збереження поміщицького землеволодіння обов'язкове, а поліпшити важке становище селянства можливо за рахунок посиленої та покращеної обробки землі.
Характерною рисою національно спрямованих партій було те, що вони ставили питання вирішення аграрної проблеми поряд з національною. Рушійною силою розглядалося саме селянство, а не пролетаріат (РУП). Загальноросійські партії розглядали аграрне питання в Україні як складову частину аграрної проблеми всієї Російської імперії і не виділяли особливостей сільськогосподарського стану українських земель.
Оцінюючи в цілому підсумки столипінської аграрної реформи в Україні, можна з упевненістю стверджувати, що накопичений досвід аграрного реформування сільського господарства України потребує подальшого детального вивчення, осмислення і може бути використаний в сучасних умовах розвитку української економіки, зокрема сільського господарства. З огляду на це пропонуються наступні рекомендації:
1. Вважати за доцільне поєднання зусиль істориків, економістів, сільськогосподарських працівників, представників політичних партій, громадських організацій, представників влади та різних рівнів управління з метою продовження цінного досвіду організації та проведення всеукраїнських конференцій з проблем сільського господарства в історичному контексті, в розтині потреб сучасності та майбутніх перспектив.
2. Слід подолати традиційні погляди у висвітленні минулого та сьогодення українського народу. В підручниках, наукових посібниках та збірниках має панувати новий погляд на роль українського селянства в економіці України зазначеного періоду, зокрема в оцінці ограрного реформування в Україні за часів столипінської політики.
3. Потребує подальшого наукового дослідження і висвітлення роль всіх верств українського селянства (особливо середнього прошарку) в розвитку сільського господарства та економіки України та Російської імперії в цілому в період реформування на початку ХХ століття.
4. Назрів час для підготовки та видання фундаментальної наукової праці про роль селянства в економічному житті України в різні часи української історії.
5. Необхідно підготувати і запровадити в коледжах та вузах навчальні посібники і спецкурси на теми:
- Історія аграрного реформування в Україні;
- Роль сільського господарства в економічному житті України;
- Українське селянство в соціально-політичному житті;
- Досвід аграрного реформування для сучасного сільського господарства України;
- Періодична преса у висвітленні проблем аграрного реформування.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
1. Аврех А.Я. Столыпин и судьбы реформ в России. - М.: Политиздат, 1991. - 286 с.
2. Аврех А.Я. Столыпин и Третья Дума. - М.: Наука, 1968. - 520 с.
3. Аврех А.Я. Царизм и третьеиюньская система. - М.: Наука, 1966. - 181 с.
4. Аграрная эволюция России и США в XIX - начале ХХ века: Материалы советско-американских симпозиумов. - М.: Наука, 1991. - 359 с.
5. Аграрное движение в России в 1905-1906 гг. Порайонные обзоры: Б.Б.Веселовского, В.С.Голубева, В.Г.Громана и др. - Ч.2. - СПб, 1908. - 543 с.
6. Аграрные отношения и земельная политика царизма в Сибири (конец XIX века – 1917 г.).: [Сборник статей.]/Красноярский гос. пед. ин-т; [Редкол.: М.Б.Шейнфельд (отв. ред.) и др.]. – Красноярск: КГПИ, 1982. – 90 с.
7. Аграрный вопрос в Совете Министров (1906 г.). - М., Л.: Гос. изд-во, 1924. - 200 с.
8. Антонова С.И. Периодическая печать как исторический источник по истории СССР (1895-1917 гг.). Для студ.-заочников ист. фак. гос. ун-тов. Вып 1. – М.: Изд. Московского ун-та, 1966. – 56 с.
9. Анфимов А.М. Земельная аренда в России в начале ХХ века. – М.: Из-во Акад. наук СССР, 1961. – 208 с.
10. Анфимов А.М. К вопросу о характере аграрного строя европейской России в начале ХХ века.// Ист. записки. – 1959. - № 65. – с.119-162.
11. Анфимов А.М. Крестьянское хозяйство Европейской России, 1881-1904. – М.: Наука, 1980. – 239 с.
12. Анфимов А.М. Крупное помещичье хозяйство европейской России (конец XIX – начало ХХ вв.). – М.: Наука, 1969. – 394 с.
13. Анфимов А.М. Тень Столыпина над Россией.// История СССР. – 1991. - № 4. – с.112-121.
14. Анфимов А.М. Экономическое положение и классовая борьба крестьян Европейской России (1881-1904 гг.). – М.: Наука, 1984. – 232 с.
15. Багатопартійна українська держава на початку ХХ ст.: Програмні документи перших політичних партій./Наук.-інформаційне підприємство "Пошук". [Упоряд. В.С.Журавський.]. - К.: Наук.-інформаційне підприємство "Пошук", 1992. - 92 с.
16. Балабанов М. Царская Россия ХХ в. – Б.в.д. – 239 с.
17. Балацька Л.А. Революція 1905-1907 рр. на Україні: Рекл.покажчик літ./ [Л.А.Балацька, Г.Г.Волошина, А.М.Комський]. – К.: Політвидав України, 1980. – 46 с.
18. Барабой А.З. Аграрний капіталізм у Росії і столипінська земельна реформа.// Укр. Істор. Журнал. - 1980. - № 11. - с.86-96.
19. Белевский А.С. Земельный вопрос и национализация земли. – М.: Изд. Е.В.Кожевниковой и Е.А.Коломийцевой: Тип. Г.Лисснера и Д.Собко, 1906. – 68 с. (Б-ка "Свободная Россия"/Под общ. ред. С.П.Мельгунова и П.М.Шестакова; № 16).
20. Березняк З.Я. Социально-экономическое положение крестьян европейской части России и политика самодержавия в крестьянском вопросе (1900-1904 гг.). Автореф. дисс. на соиск. уч. степени канд. ист. наук. – К., 1952. – 16 с.
21. Бойко В. Земство і народні управи. – Вид. Центр. Ком. Укр. партії соціалістів-федералістів. – К.: Друк. т-ва "Час", 1917. – 15 с.
22. Бржеский Н. Общинный быт и хозяйственная необеспеченность крестьян./Исследов. Н.Бржеского. – Спб.: Кришбаум, 1899. – 87 с.
23. Буцик А.К. Селяни і сільський пролетаріат Київщини в період російської революції. – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1957. – 119 с.
24. Василевский Е.Г. Идейная борьба вокруг столыпинской аграрной реформы. - М.: Соцэкгиз, 1960. - 227 с.
25. Васильев Н.П. Правда о кадетах. - Новое доп. и перераб. изд. - СПб.: Мирный труд, 1912. - 95 с.
26. Вернадский В.И. Из размышлений по аграрному вопросу в России.// Вопросы истории, естествознания и техники. - 1989. - № 1. - с.63-66.
27. Воейков Д., Загоскин В. Киевская губерния: Статистические сведения о распределении землевладения, о ценности имений и о крестьянском деле: с 2 хромолитографированными картами. – Спб: В тип. Безобразова и комп., 1867. – 146,3 с.
28. Возрождение к.-д.: [О возрождении орг. конституционных демократов]: Сб. ист. очерков./ [Ред. В.Золотарев]. - М.: РИА "Достоинство", 1991. - 27 с.
29. Волковинський В.М., Левенець Ю.А. П.А.Столипін: з життя та державної діяльності.//Укр. Істор. Журнал. - 1991. - № 2. - с.115-124.
30. Вощинин В.П. Переселение и землеустройство в Азиатской России: Сб. законов и распоряжений. - Пг., 1915. - 509 с.
31. Газета (Киевское губернское земство). 1908 - 1912 гг.
32. Гайдай Л.І. Деякі аспекти капіталістичної еволюції і селянських господарств Правобережної України (1906-1914 рр.).// Укр. Істор. Журнал. - 1982. - № 7. - с.116-123.
33. Гайсинович А. Крестьянское движение 1902 года в Харьковской и Полтавской губерниях. – М.: Изд-во Всесоюзн. об-ва политкаторжан и ссыльно-поселенцев, 1934. – 54 с.
34. Герасименко Г.А. Борьба крестьян против столыпинской аграрной политики. - Саратов: Изд-во Сратов. ун-та, 1985. - 344 с.
35. Голобуцький В.О. Економічна історія Української РСР (Дожовтневий період). - К.: Вища школа, 1970. - 298 с.
36. Голуб А.І. Перспективи аграрних перетворень на Україні в документах РУП-УСДРП (1900-1907) // Питання аграрної історії України та Росії. Матеріали других наукових читань, присвячених пам'яті Д.П.Пойди. – Дніпропетровськ, 1997. – с.107-112.
37. Горюшкин Л.М. Сибирское крестьянство на рубеже двух веков. Конец XIX – начало ХХ./Отв. ред. д-р ист. наук проф. И.М.Разгон. – Новосибирск: Наука, Сибирское отделение, 1967. – 412 с.
38. Горякина В.С. Крестьянское движение на Украине в 1907-1911 гг.// История СССР. - 1972. - № 1. - с.125-134.
39. Громадська думка (Київ). 1906 р.
40. Грунт А.Я., Фирстова В.Н. Россия в эпоху империализма (1890-1907 гг.). – М.: Изд-во ИМО, 1959. – 174 с.
41. Грунт А.Я., Фирстова В.Н. Россия в эпоху империализма. Вып. 2. (1907-1917 гг.). – М.: Изд-во ИМО, 1960. – 160 с.
42. Губенко Г.Н. Развитие капитализма в крестьянском хозяйстве Юга Украины (конец ХIХ – начало ХХ вв.)./Конспект лекций./ - К.: Вища школа, изд-во при Киев. ун-те, 1976. – 44 с.
43. Дашевич В. Переселение в Сибирь. - СПб, 1912. - 84 с.
44. Добра порада (Катеринослав). 1906 р.
45. Доморослий В.І. Діяльність української парламентської громади в І та ІІ Державних Думах (1906-1907 рр.). Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. іст. наук. 07.00.01./Київ. ун-тет ім. Тараса Шевченка. – К., 1994. – 24 с.
46. Дроздов И.Г. Аграрные волнения и карательные экспедиции в Черниговской губернии в годы первой революции, 1905-1906 гг. – М., Л.: Госизд-во, 1925. – 189 с.
47. Дубровский С.М. К вопросу от уровне развития капитализма в России и характере классовой борьбы в деревне в период империализма. – М., 1960. – 54 с.
48. Дубровский С.М. Сельское хозяйство и крестьянство России в период империализма. – М.: Наука, 1975. – 398 с.
49. Дубровский С.М. Столыпинская земельная реформа. – М.: Изд-во Акад. наук, 1963. – 599 с.
50. Дубровський В. Селянські рухи на Україні після 1861 р. (Нарис). - [Х.], 1928. - 255 с.
51. Дякин В.С. Самодержавие, буржуазия и дворянство в 1907-1911 гг. Под ред. Р.Ш.Ганелина. - Л.: Наука, Ленинград. отд-ние, 1978. - 246 с.
52. Евреинов Г.А. Крестьянский вопрос в его современной постановке. – Спб: Бенке, 1903. – 83 с.
53. Екатеринославское Губернское Земское Собрание. Журналы заседаний Екатеринославского Губернского Земского Собрания 49-й очередной сессии 1914 г. (с 19-го по 28-е января 1915 года). – Екатеринослав: Тип. Губерн. Земства, 1915. – 535 с.
54. Екатеринославское Губернское Земское Собрание. Журналы заседаний Екатеринославского Губернского Земского Собрания 50-й очередной сессии 1915 г. (с 15-го по 23-е января 1916 года): С приложениями – Екатеринослав: Тип. Губерн. Земства, 1916. – 1220с.
55. Економічні передумови Великої Жовтневої соціалістичної революції (На матеріалах України). [Збірник статей. Ред. колегія: д-р екон. наук проф. Д.Ф.Вірник (відп. ред.) та інші]. – К.: Наукова думка, 1967. [Вип. 3]. – 163 с.
56. Ефименко А. Южная Русь: очерки, исследования, заметки. – СПб, 1905. – Т.1. – 439 с.; Т.2. – 358 с.
57. Ефремов П.Н. Столыпинская аграрная политика. - М.: Госполитиздат, 1941. - 142 с.
58. Жданов А.В. Аграный кризис конца ХIХ века в европейской России. Автореф. дис. на соиск. учен. степени канд. ист. наук (07.00.02) – Л., 1977. – 20 с.
59. Живописная Россия: Отечество наше в его земельном, историческом, племенном, экономическом и бытовом значении./Под общ. ред. П.П.Семенова. – Спб., М.: Вольф, 1881. – Т.5: Малороссия, Подолия и Волынь: Полтавская, Черниговская, Волынская Подольская, Харьковская и Киевская губернии. Ч.1. – 1897. – 8,332 с.; Т.5. Малороссия и Новороссия. Ч.2: Бессарабская, Херсонская, Екатеринославская и Таврическая губернии. – 1898. – 8,298 с.
60. Засів (Київ). 1911-1912 рр.
61. Зырянов П.Н. Крестьянская община европейской России, 1907-1914 гг./Рос. акад. наук, Ин-т рос. истории. – М.: Наука, 1992. – 256 с.
62. Иванова Р.М. Материалы крестьянского поземельного банка как источник для изучения социально-экономических отношений в деревне в конце ХIХ – начале ХХ века (Подворные списки заемщиков Моск., Пенз., Кур., Могилев. отд-ний банка). Автореф. дис. на соиск. учен. степени канд. ист. наук (07.00.09). – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1973. – 24 с.
63. Іванушкін В. Селянський рух 1905-1906 рр. на Київщині: Економічні передумови, зміст та наслідки/Іст.-парт. Київ. окркому КП(б)У. – К.: Держвидав, 1926. – 99 с.
64. Иллерицкая Е.В. Аграрный вопрос. Провал аграрных программ и политики непролетарских партий в России. - М.: Наука, 1981. - 166 с.
65. Індиченко П.Д. Земельне законодавство поміщицько-буржуазної Росії (1861-1917 рр.). - К., 1959. - 100 с.
66. Историко-бытовые экспедиции. 1949-1950. Материалы к вопросу расслоения крестьянства и формирования пролетариата в России конца XIX – начала ХХ века. Под ред. акад. А.М.Панкратовой. – М.: Госкультпросветиздат, 1953. – 240 с.
67. Историко-бытовые экспедиции. 1951-1953. Материалы по истории пролетариата и крестьянства России конца XIX – начала ХХ века. [Сборник статей]. Под общ. ред. акад. А.М.Панкратовой. – М.: Госкультпросветиздат, 1955. – 222 с.
68. Історія міст і сіл Української РСР. В 26 томах. / За ред. Тронько П.Т. - К., 1968-1970.
69. Історія народного господарства Української РСР: У 3 т., 4 кн. / Голов. редкол. І.І.Лукінов та ін. - К.: Наукова думка, 1983. - Т.1. Економіка досоціалістичних формацій./Редкол.: Т.І.Дерев'янкін (відп. ред.) та ін. - 463с.
70. История политических партий России: [Учеб. для студентов вузов, обучающ. по спец. "История"]./ [Думова Н.Г., Ерофеев Н.Д., Тютюкин С.В. и др.]; Под ред. А.И.Зевелева. - М.: Высшая школа, 1994. - 446 с.
71. Історія селянства Української РСР: У 2 т./ Редкол. В.А.Дедиченко та ін. - К.: Наукова думка, 1967. - Т.1: Від найдавніших часів до Великої Жовтневої соціалістичної Революції. - 551 с.
72. История Украинской ССР: в 10-ти т./ АН УССР, Ин-т истории; Гл.редкол.: Ю.Ю.Кондуфор (гл. ред.) и др. – К.: Наукова думка, 1983. – Т.5. Украина в период империализма (Начало ХХ века)/Редкол.: В.Г.Сарбей (отв.ред.) и др. – 1983. – 558 с.
73. Історія Української РСР: У 8-ми т., 10-ти кн. /Голов. редкол.: Ю.Ю.Кондуфор (голов. ред.) та ін. – К.: Наукова думка, 1978. – Т.4. Україна в період імперіалізму (1900-1917)./[В.Г.Сарбей, Р.Г.Симоненко, Л.В.Матвєєва та ін.]. Редкол.: Ф.Є.Лось (відп. ред.) та ін. – 1978. – 531 с.
74. Кабытов П.С. Русское крестьянство в начале ХХ века./ Науч. ред. Г.А.Герасименко. – Куйбышев: Изд-во Саратов. ун-та. Куйбышев. филиал, 1990. – 149 с.
75. Как жили и боролись за свое освобождение рабочие и крестьяне в царской России. - М.: Молодая гвардия, 1950. - 34 с.
76. Как может быть решен земельный вопрос. – СПб: Земля и воля, 1906. – 64 с.
77. Как смотрят социалисты-революционеры и социал-демократы на крестьянство и земельный вопрос. – СПб, 1906. – 32 с.
78. Карелин А.А. Общинное владение в России. - СПб., 1893. - 288 с.
79. Карнаухова Е.С. Размещение сельского хозяйства России в период капитализма (1860-1914 гг.). - М.: Изд-во Акад. наук СССР, 1951. - 216 с.
80. Карпачев М.Д. Истоки российской революции: Легенды и реальность. - М.: Мысль, 1991. - 269 с.
81. Карпов Н. Аграрная политика Столыпина. – Л.:Прибой,1925. – 238с.
82. Кауфман А.А. Аграрный вопрос в России: Курс нар. ун-та. – М.: Моск. научн. изд-во, 1918. – 268 с.
83. Кауфман А.А. К вопросу о причинах и вероятности будущности русских переселений. – М., 1898. – 49 с.
84. Кауфман А.А. Община. Переселение. Статистика: Сб. статей. - М.: Леман и Плетнев, 1915. - 510 с.
85. Кауфман А.А. Переселение и колонизация. – Спб.: Общественная польза, 1905. – 430 с.
86. Качоровский К.Р. Русская община: Возможно ли, желательно ли ее сохранение и развитие? - 2-е изд. – М.: Рус. т-во печат. и издат. дела, 1906. – 362 с.
87. Киевлянин (Киев). 1906-1914 гг.
88. Киевская губерния. Обзор Киевской губернии за 1909 год. – К.: Губ. тип., 1910. – 188 с.
89. Киевская губерния. Обзор Киевской губернии за 1910 год. – К.: Губ. тип., 1911. – 213 с.
90. Киевская губерния. Обзор Киевской губернии за 1912 год. – К.: Губ. тип., 1912. – 188 с., 16 ведомостей.
91. Киевское Губернское Земское Собрание. Первая чрезвычайная сессия, 18-21 августа 1911 г.: Стенографический отчет. – К.: Тип. Имп. Ун-та Св.Владимира Акц. о-ва печ. и издат. дела Корчак-Новицкого, 1911. – 166 с.
92. Киевское губернское земство. Журналы и протоколы комиссий Губернского Земского собрания очередной сессии 1913 г. (12-го – 17-е декабря 1913 г.). – К.: Типо-литогр. насл. Круглянского, 1914. – 165 с.
93. Киевское губернское земство. Журналы и протоколы комиссий Губернского Земского собрания очередной сессии 1914 г. (24-го – 31-е января 1915 г.). – К.: Типо-литогр. насл. Круглянского, 1915. – 185 с.
94. Киевское губернское земство. Журналы и протоколы комиссий Губернского Земского собрания очередной сессии 1915 г. (30-го января – 4-е февраля 1916 г.). – К.: Тип. Имп. Ун-та Св.Владимира Акц. о-ва печ. и издат. дела Корчак-Новицкого, 1916. – 163 с.
95. Киевское губернское земство. Земский отдел на Киевской Всероссийской Выставке 1913 года – К.: Тип. Имп. Ун-та Св.Владимира Акц. о-ва печ. и издат. дела Корчак-Новицкого, 1913. – 324 с.
96. Ковальченко И.Д. Социально-экономический строй помещичьего хозяйства в Европейской России в эпоху капитализма: Источники и методы изучения./И.Д.Ковальченко, Н.Б.Селунская, Б.М.Литваков. – М.: Наука, 1982. – 263 с.
97. Ковальченко И.Д., Милов Л.В. Всероссийский аграрный рынок XVIII - начала XX вв. Опыт количественного анализа. -М.:Наука,1974. - 413с.
98. Колокол (Полтава). 1906 г.
99. Коник О.О. Діяльність селянських депутатів з України в І і ІІ Державних думах. Автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. іст. наук. 07.00.02./Київ. ун-т ім.Т.Шевченка. – К., 1994. – 23 с.
100. Корелин А.П. Сельскохозяйственный кредит в России в конце XIX – начале ХХ в./ Отв. ред. В.И.Бовыкин; АН СССР, Ин-т истории СССР. – М.: Hаука, 1988. – 259 с.
101. Корнилов А.А. Очерки по истории общественного движения и крестьянского дела в России. - СПб.: Тип. т-ва "Общественная польза", 1905. - 473 с.
102. Крестовников Г.А. Могут ли быть переделы надельной земли крестьян после окончания выкупной операции. – М., 1908. – 23 с.
103. Крестьянское движение в России в 1890-1900 гг. Сборник документов. Под ред. д-ра ист. наук А.В.Шапкарина. – М.: Соцэкгиз, 1959. – 750.
104. Крестьянское движение в России. Июнь 1907 - июль 1914 гг. Сборник документов. Ред. [и авт. предисл., с.5-36] А.В.Шапкарин. - М.-Л.: Наука, Лениград. отд., 1966. - 677 с.
105. Крестьянское хозяйство в Суражском уезде Черниговской губернии по двум переписям 1882 и 1911 гг./Оценочно-статистическое бюро Черниговского Губернского Земства. – Чернигов: Изд-во Черниговской Губернской Земской Управы: тип. Губернского Земства, 1916. – 4,29, 1,37 с.
106. Крестьянство как свободное сословие. – М.: Тип. т-ва И.Д.Сытина, 1905. – 95 с.
107. Кризис самодержавия в России. 1895-1917. / [Б.В.Ананьич, Р.Ш.Ганелин, Б.Б.Дубенцов и др; Редкол.: В.С.Дякин (отв. ред.) и др.]. - Л.: Наука, Ленинград. отделение, 1984. - 664 с.
108. Крутиков В.В. Источники по социально-экономической истории Украины периода капитализма (1861-1900 гг.): Учеб. пособие. – Днепропетровск: ДГУ, 1980. – 133 с.
109. Кучумова Л.И. Сельская община в России (вторая половина XIX в.). – М.: Знание, 1992. – 63 с.
110. Лещенко М.Н. Класова боротьба в українському селі на початку ХХ століття. – К.: Політвидав України, 1968. – 204 с.
111. Лещенко М.Н. Селянський рух на Україні в роки першої російської революції. - К.: Держполітвидав УРСР, 1956. - 188 с.
112. Лівицька М. На грані двох епох. - Нью-Йорк: Комітет,1972. – 355с.
113. Лось Ф.Є. Революція 1905-1907 років на Україні. – К.: Вид-во Акад. Наук УРСР, 1955. – 404 с.
114. Лось Ф.Є. Україна в роки столипінської реакції.// Нариси з історії України. - К.: Вид-во АН УРСР, 1994. - Вип.11. - 140 с.
115. Лось Ф.Є, Михайлюк О.Г. Класова боротьба в українському селі 1907-1914. – К.: Наукова думка, 1976. – 283 с.
116. Лукашевич Л.М. Украина: Историко-экономическое обозрение./ Санкт-Петербургская Государственная инженерно-экономическая академия. – Спб, 1995. – 204 с.
117. Майстренко В.С. Столипінська аграрна реформа в Харківській губернії. Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. іст. наук. 07.00.01./Харків. держ. ун-тет. – Харків, 1997. – 17 с.
118. Майстренко В.С. Столипінська аграрна реформа в Харківській губернії. Дис… канд. іст. наук: 07.00.01./Харків. держ. ун-тет. – Харків, 1997. – 195 л.
119. Майстренко В.С. Участь Селянського Поземельного Банку у здійсненні столипінської аграрної реформи на Харківщині в 1906-1915 роках.// Междунар. конфер. молодых историков. М-лы междунар. конфер. молодых историков. – Харьков, 1994. – с.201-206.
120. Мартов Ю. Записки социал-демократа. - М.: Красная Новь, 1924. - 414 с.
121. Маслов П. Аграрный вопрос в России. – Спб.: Общественная польза, 1908. – Т.2.: Кризис крестьянского хозяйства и крестьянское движение. – 1908. –135 с.
122. Маслов П. Крестьянское движение в России в эпоху первой революции./Аграрный вопрос в России. Т.II. Кн.2. – 2-е изд. - М.: Изд. т-ва "Мир", 1924. – 232 с.
123. Матвеева Л.В. Социально-экономические предпосылки Великой Октябрьской социалистической революции: (На материалах Украины)./АН УССР, Ин-т истории. – К.: Наукова думка, 1987. – 181 с.
124. Материалы по истории аграрных отношений в России в конце XIX – начале ХХ вв.: Статистика долгосрочного кредита в России. [Таблицы]/АН СССР, Ин-т истории СССР. [Сост. и авт. очерка Н.А.Проскурянова]. – М.: Ин-т истории, 1980. – 80 с.
125. Маяк (Киев). 1912-1914 гг.
126. Мелещенко С.А. Ведущие русские общественно-политические журналы конца ХІХ – начала ХХ вв. – источник по истории переселения крестьян на Дальний Восток (На материалах буржуазных и мелкобуржуазных изданий). Автореф. дисс. на соиск. уч. степени канд. ист. наук. (07.00.02) – Владивосток, 1975. – 22 с.
127. Михайлюк А.Г. Революционная борьба крестьян Левобережной Украины между двумя революциями (июнь 1907 – фераль 1917). Автореф. дис. на соискание учен. степени д-ра ист. наук (571). – Львов, 1968. – 31 с.
128. Непролетарские партии России в трех революциях: Сб. статей./ АН СССР, Науч. совет "История Великой Октябрьской социалистической революции"; Отв. ред. К.В.Гусев. - М.: Hаука, 1989. - 245 с.
129. Одесские новости (Одесса). 1906-1914 гг.
130. О земле. – К.: Изд-во Т-ва "Революционное знамя", 1917. – 16 с.
131. Опря А.В. Роль Крестьянского поземельного банка в проведении столыпинской аграрной реформы на Украине (1906-1916 гг.). Автореф. дис. на соиск. уч. степени канд.ист.наук. 07.00.02. – Днепропетровск, 1982. – 24 с.
132. Освобождение крестьян: Сб. статей. – Спб.: Изд. "Жизнь для всех": Типо-литография "Энергия", 1911. – 330 с.
133. Особенности аграрного строя России в период империализма. Материалы сессии научн. совета по проблеме "Исторические предпосылки Великой Октябрьской социалистической революции". Май 1960 г. [Редколлегия: д-р ист.наук проф. С.М.Дубровский (отв.ред.) и др.] – М.: Изд-во Академии наук СССР, 1962. – 352 с.
134. Островский А.В. О характере Указа 9 ноября 1906 г.//Вопросы истории. - 1983. - № 11. - с.169-172.
135. Отмена крепостного права на Украине. Сборник докладов и материалов. [Ред. кол.: Барабой А.З. и др.]. – К.: Изд. Акад. наук УССР, 1961. – 428 с.
136. Очерки по крестьянскому вопросу. Собрание статей под ред. проф. Московского ун-та А.А.Мануилова. Вып. II-й. – М.: Изд. Д.С.Горшкова, 1905. – 348 с.
137. Паина Э.С. Крестьянское движение в России в ХIХ - начале ХХ вв. Обзор публикаций гос. архивов СССР. - М., 1963. - 82 с.
138. Партії і соціальні групи в першій російській революції./ [Відп. за вип. М.Ю.Козицький]; Київ. ун-т ім.Т.Шевченка. - К.: Либідь, 1992. - 111 с.
139. П.А.Столыпин – жизнь и смерть за царя. Речи в Государственном Совете и Думе; Убийство Столыпина; Следствие по делу убийцы./[Сост. З.М.Чавчавадзе.] – М.: Чертановская тип., 1991. – 176 с.
140. Першин П.Н. Аграрная революция в России. Историко-экономическое исследование. Кн. 1-2. – М.: Наука, 1966. – Кн. 1. От реформы к революции. – 490 с.
141. Першин П.М. Нариси аграрної революції в Росії. – К., 1959. – 420с.
142. Пешехонов А.В. Земельные нужды деревни и основные задачи аграрной реформы. 2-е изд. – СПб.: Изд. ред. журн. "Русское богатство", 1906. – 156 с.
143. Пешехонов А.В. Сущность аграрной проблемы: (Отд. оттиск из кн. "Аграрная проблема в связи с крестьянским движением". – Спб.: Русское богатство: Тип. Н.Н.Клобукова, 1906. – 32 с.
144. Питання аграрної історії України та Росії. Матеріали наук. читань, присвячених пам'яті Д.П.Пойди. – Дніпропетровськ: МП "Промінь", 1995. – 102 с.
145. Погребинский А.П. Государственно-монополистический капитализм в России. Очерк истории. – М.: Соцэкгиз, 1959. – 266 с.
146. Погребинский А.П. Государственные финансы царский России в эпоху империализма. - М.: Финансы, 1968. - 167 с.
147. Погребинский А.П. Очерки истории финансов дореволюционной России (XIX – ХХ вв.). – М.: Госфиниздат, 1954. – 268 с.
148. Погребинський О. Столипінська реформа на Україні. – Б.м.: Пролетар, 1931. – 127,1 с.
149. Подолия (Каменец-Подольский, Подольская губерния). 1909-1910 гг.
150. Пойда Д.П. Крестьянское движение на Правобережной Украине в пореформенный период (1866-1900 гг.). - Днепропетровск, 1960. - 488 с.
151. Політичні партії на Україні (1905-1925 рр.)./ [Відп. за вип. М.Ю.Козицький]; Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. - К.: Либідь, 1992. - 118 с.
152. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. - 2-е вид. - К.: Либідь, 1993. - Т.2: Від середини ХVІІ століття до 1923 року. - 606 с.
153. Полтавская земская газета (Полтава). 1906 г.
154. Почаевские известия (г.Почаев, Волынская губерния). 1907-1908 гг.
155. Приложение к постановлению Екатеринославского Губернского Земского Собрания 47-й очередной 1912 г. сессии (с 7-го по 20-е декабря 1912 года). – Екатеринослав: Тип. Губерн. Земства, 1913. – 2504 с.
156. Программы политических партий и организаций России конца XIX - ХХ века./ Ред.-сост. введ. и крат. истор. справок Г.А.Матвеев, В.Х.Тумаринсон. - Ростов-н/Д.: Изд-во Ростов. ун-та, 1992. - 237 с.
157. Проблемы аграрной истории: [Докл. симпоз.]. В 2-х ч. Редкол.: В.Л.Янин (отв.ред.) и др.]. – Минск: Наука и техника, 1978. – 25 с. – Ч.2. XIX – 30-е годы ХХ века. – 182 с.
158. Проблемы крестьянского землевладения и внутренней политики России. Дооктябрьский период. [Сборник статей. Ред. коллегия: Н.Е.Носов (отв. ред.) и др.]. - Л.: Наука, Ленинград. отделение, 1972. - 365 с.
159. Программные документы политических партий России дооктябрьского периода: Учеб. пособие./ Сост. В.И.Злобин и др.; Под ред. Л.С.Леоновой; МГУ им. М.В.Ломоносова. - М.: МГУ, 1991. - 237 с.
160. Пушкарев С.Г. Обзор русской истории. - М.: Наука, 1991. - 375 с.
161. Рада (Київ). 1906-1914 рр.
162. Распопов Р.Г. Аграрне питання в програмі Української народної партії.// Питання аграрної історії України та Росії. Матеріали других наукових читань, присвячених пам'яті Д.П.Пойди. – Дніпропетровськ, 1997. – с.104-107.
163. Рева І.М. Селянський рух на Лівобережній Україні 1905-1907 рр. - К.: Радянська школа, 1964. - 162 с.
164. Реформы или революция? Россия 1861-1917: Материалы международного коллоквиума историков./ Рос. АН, Отд-ние истории. Ин-т рос. истории: [Редкол.: …В.С.Дякин (отв. ред.) и др.]. - СПб.: Hаука, 1992. - 394 с.
165. Рубакин Н.А. Россия в цифрах. Страна. Народ. Сословия. Классы. Опыт стат. характеристики сословно-классового состава населения русского государства. /На основании офиц. и научных исследований/. – СПб: Изд-во "Вестника знания", 1912. – 216 с.
166. Рубач М.А. Очерки по истории революционных преобразований аграрных отношений на Украине в период проведения Октябрьской революции. - К.: Изд-во Акад. наук УССР, 1957. - 457 с.
167. Рубач М.А. Социальная структура аграрных отношений и классового расслоения крестьянства в украинской деревне к 1917 г. Материалы к майской сессии 1960 г. – М., 1960. – 27 с. /Ин-т истории АН СССР. Научный совет по проблеме "Исторические предпосылки Великой Октябрьской социалистической революции"/.
168. Рудин А. Что говорят русские социал-демократы "деревенской бедноте". - М.: Колокол, 1905. - 79 с.
169. Руднев В. Крестьянское движение в начале ХХ века. – М.: Изд-во Всесоюзного о-ва политкаторжан и сс-поселенцев, книжная фабрика Центр. изд-ва народов СССР, 1929. – 110 с.
170. Румянцев М. Столыпинская аграрная реформа: предпосылки, задачи, итоги.// Вопросы экономики. - 1990. - № 10. - с.63-74.
171. Самостійна Україна: Збірник програм українських політичних партій початку ХХ століття (Упорядник, автор передмови і приміток О.Федьков). - Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ управління по пресі, 1991. - 82 с.
172. Сарбей В.Г. Історія України в дожовтневій більшовицькій пресі./АН УРСР, Ін-т історії. – К.: Наукова думка, 1986. – 182 с.
173. Светлов С. Очерки по рабочему и крестьянскому вопросу. – СПб.: "Наш путь", 1907. – 143 с.
174. Світова зірниця (Могилев-Подольський, Подольська губернія). 1906-1909 рр.
175. Свобода и право (Киев). 1906 г.
176. Свод аграрных программ: Отчуждение земли, поземельное устройство, община, переселение и расселение, аренда, крестьянский банк, поземельный налог, усовершенствование хозяйства, государственная помощь, конечные цели, литература. - СПб.: Изд-во Л.Л.Велихова, 1907. - 110 с.
177. Селина Т.И. Договоры и сделки крестьян ХIХ – начала ХХ века как исторический источник для изучения крестьянского хозяйства: Автореф. дис. на соиск. учен. степени канд. ист. наук. (07.00.09). – М., 1985. – 23 с.
178. Селунская Н.Б. Критика буржуазных концепций аграрного строя России накануне Октября. - М.: Знание, 1980. - 64 с.
179. Сидельников С.М. Аграрная политика самодержавия в период империализма. – М.: Из-во МГУ, 1980. – 288 с.
180. Сидельников С.М. Аграрная реформа Столыпина. Уч. пособие. – М.: Изд. Московского ун-та, 1973. – 335 с.
181. Сизоненко Є.В. Аграрні відносини на півдні України між першою та другою буржуазно-демократичними революціями в Росії (1907-1917 рр.). Учб. посібник для студентів іст. фак. - Одеса, 1962. - 62 с.
182. Симбирский П. Свобода на земле: Друзья и враги русского земледельца. – СПб, 1912. – 324 с.
183. Симонова М.С. Кризис аграрной политики царизма накануне первой российской революции./ Отв. ред. А.М.Анфимов; АН СССР Ин-т истории СССР. – М.: Наука, 1987. – 254 с.
184. Скляров Л.Ф. Переселение и землеустройство в Сибири в годы столыпинской аграрной реформы. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1962. – 588 с.
185. Слабченко М.Є. Матеріали до економіко-соціальної історії України ХІХ ст. – Харків.: Держвидав України, 1927. – т.2. – 1927. – 287,2 с.
186. Слово (Киев). 1907-1909 гг.
187. Социально-политическое и правовое положение крестьянства в дореволюционной России. [Сб.статей]/ АН СССР, Отд-ние истории, Ин-т истории СССР, Воронеж. гос. ун-т им.Ленинского комсомола. [Редкол.: В.Т.Пашуто (отв. ред.) и др.]. - Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1983. - 270с.
188. Социально-экономическая история российской деревни конце XIX – начала ХХ вв. Сб. научных трудов./Московский гос. пед. ин-т им. В.И.Ленина; [Редкол.: В.Г.Тюкавкин (отв. ред.) и др.] – М.: МГПИ, 1980. - 151 с.
189. Справочная книжка для ходаков и переселенцев. - СПб., 1914. - 192 с.
190. Стебницький П. (П.Смуток). Поміж двох революцій: Нариси політичного життя за рр. 1907-1918. – К.: Т-во "Час", 1918. – 287,1 с.
191. Столыпин А. П.А.Столыпин, 1862-1911.: Государственный деятель России. – Репринтное воспроизведение изд.1927 г. – М.:Планета,1991. – 102с.
192. Темчук П.П. Економічні основи аграрної революції на Україні. – К.: КГУ, 1973. – 189 с.
193. Терещенко Ю.І., Курило В.М. Історія України: У 2 кн. – К.: Сільгоспосвіта, 1995. – Кн. 1. – 423 с.
194. Тюкавкин В.Г. Социально-экономические предпосылки переселения крестьян в Сибирь в начале ХХ в. – Иркутск, 1961. – 27 с.
195. Тюкавкин В.Г., Щагин Э.М. Крестьянство России в период трех революций: Книга для учителя. – М.: Просвещение, 1987. – 208 с.
196. Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали./ Упоряд. Т.Гунчак, Р.Сольчаник. – Б.м.: Сучасність, 1983. – Т.1. – 510 с.
197. Українські політичні партії кінця ХІХ - початку ХХ ст.: Програмові і довідкові матеріали./ Упоряд.: В.Ф.Шевченко та ін. - К.: Консалтінг: Фенікс, 1993. - 333 с.
198. Центральний Державний Історичний Архів України (ЦДІА) у місті Києві:
ф.442. оп.636. - од.зб.422. - лл.9, 18, 19;
оп.639. - од.зб.629. - л.1;
оп.641. - од.зб.704. - лл.10, 11;
оп.707. - од.зб.371. - лл.1-82; од.зб.42. - лл.88-107, 74-76; од.зб.373. - лл.1-28;
оп.708. - од.зб.297. лл.1-6; од.зб.616. - лл.1-23; од.зб.638. - лл.1-18; од.зб.618, 620, 624, 628-630. - лл.14-65; од.зб.562. - лл.1-493; од.зб.348. - лл.36-37; од.зб.612. - лл.1-195; од.зб.173. - лл.1-14; од.зб.183. - лл.1-233; од.зб.281. - лл.1-10; од.зб.533. лл.1-12; од.зб.604. - лл.1-12; од.зб.491. - лл.1-15; од.зб.510. - лл.1-9;
оп.709. - од.зб.194. лл.1-11; од.зб.85. - лл.1-53; од.зб.190. - лл.1-414;
оп.710. - од.зб.173. - лл.1-17; од.зб.194. - лл.1-2;
оп.711. - од.зб..6. - л.18;
оп.712. - од.зб..225. - лл.1-373; од.зб.1. - л.108; од.зб.141. - лл.1-9; од.зб.122. - лл.1-61.
оп.859. - од.зб.285. - лл.1-11; од.зб.19. - лл.172-173;
ф.12. оп.1. - од.зб.453. - л.26к; од.зб.457. - л.5к; од.зб.442. - л.108к; од.зб.458. - л.20к; од.зб.447. - л.75к; од.зб.446. - л.27к; од.зб.456. - л.106к; од.зб.334. - л.26к.
ф.349. оп.1. - од.зб.37. - лл.4-5.
ф.1439. оп.1. - од.зб.1489. - лл.112-116, 136.
199. Черниговское слово (Чернигов). 1908-1909, 1913-1914 гг.
200. Чернов В. Пролетариат и трудовое крестьянство. – М., 1906. – 93 с.
201. Чернышев И. Крестьяне об общине накануне 9 ноября 1906 года: К вопросу об общине. – Спб.: Северная печатня, 1911. – 85 с.
202. Что нужно крестьянину? – СПб.: Народная воля, 1906. – 8 с.
203. Экономическая политика царизма в Сибири в XIX – начале ХХ века. [Сб. ст./Редкол.: С.Ф.Хроленок (отв. ред.) и др.]. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1984. – 108 с.
204. Эрдэ Д. Меньшевики. - М.: Пролетарий, 1929. 101 с. - (Какие партии были в России./ Под общ. ред. В.Юдовского).
205. Южаков С.Н. Аграрный вопрос в России. – Б.м.: Голос, "Пушкинская скоропечатня", Б.г. – 31 с.
206. Южно-русская сельскохозяйственная газета (Харьков). 1906, 1908-1914 гг.
207. Южный край (Харьков). 1906-1914 гг.
208. Якименко Н.А. Переселение крестьян Украины на окраины России в период капитализма (1861-1917 гг.). Автореф. дис. … доктора ист. наук: 07.00.02. / КГУ им.Т.Г.Шевченко – К., 1989. - 36 с.
209. Якименко Н.А. Переселенческое движение из Украины в годы столыпинской аграрной реформы (1906-1913 гг). Автореф. дис. на соиск. уч. степени канд. ист. наук. (07.00.02) – К., 1977. - 30 с.
210. Коновалов В.С. Аграрный вопрос в России в начале ХХ столетия: Обзор /РАН, Институт научной информации по общественным наукам. - М., 1996. - 158 с. - (Отечественная история).
211. Паина Э.С. Экономическая история России. 1861-1917 гг. Обзор публикаций Гос. архивов СССР (1918-1963). Отв. ред. [и авт. предисл.] Л.Е.Шепелев. - М., 1967. - 90 с.
212. Программные документы национальных политических партий и организаций России (конец XIX века - 1917 г.): Сб. документов./В.М.Фомин (сост.); В.С.Коновалов и др. (ред.); РАН, Институт научной информации по общественным наукам. - М., 1996. - (Отечественная история). - Вып. 1. - 1996. - 196 с.; Вып. 2. - 1996. - 202 с.
213. Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки"//Урядовий кур'єр. - 1999. - 8 грудня.
214. Україномовна преса Росії 1905-1907 рр.: Анот. покажчик періодичних видань /АН УРСР. ЦНБ АН УРСР; Уклад. О.Ї.Сидоренко; Наук. ред. Є.П.Демченко. - К., 1987. - 73 с.
215. Бочаров В.В. Столипінська аграрна реформа в Катеринославській і Харківській губерніях (1906-1916 рр.): Автореф. дис… канд.іст.наук: 07.00.01/Донецький національний університет. – Донецьк, 2001. – 19 с.
216. Власюк І.М. Вплив столипінської аграрної реформи на соціально-економічний розвиток Правобережної України (1906-1914 рр.): Автореф. дис…канд.іст.наук: 07.00.01/НАН України. Інститут історії України. – К., 2000. – 20 с.
217. Земельний кодекс України.//Урядовий кур'єр. – 2001. – 15 листопада.
218. Мицюк О. Земельні реформи на Україні. – Львів, 1921. – 24 с.
219. Сціборський М. Земельне питання. – Париж: Українська книгарня-накладна, 1939. – 109 с.
220. Субтельний О. Україна: історія./Пер. з англ. Ю.І.Шевчука. – К.: Либідь, 1993. – 720 с.
Дата: 2019-05-28, просмотров: 219.